Рішення № 137858096, 30.06.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2026 рокусправа № 380/23743/25

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравціва О.Р. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврогурт Захід» до Львівської митниці, про визнання протиправними та скасування рішень.

Суть справи.

До Львівського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Єврогурт Захід» (далі позивач, ТОВ «Єврогурт Захід») з позовом до Львівської митниці (далі відповідач), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати Рішення Львівської митниці про визначення митної вартості товарів №UA209000/2025/900590/2 від 23.10.2025 та Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску транспортних засобів комерційного призначення від 23.10.2025 №UA209170/2025/064449.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з метою митного оформлення товарів позивач подав до Львівської митниці електронну митну декларацію, відповідно до якої заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначених у графі 31 митної декларації. З митною декларацією в якості підстави для застосування основного методу визначення митної вартості товару надав документи, які містять усі відомості щодо ціни товару та дають можливість обчислити її. Проте відповідач протиправно, здійснив коригування митної вартості ввезеного товару, що спричинило необхідність сплати різниці між сумами митних платежів, що нанесло значні збитки позивачу.

Ухвалою суду від 08.12.2025 залишено позов без руху.

Позивач у встановлений строк недоліки позовної заяви усунув належним чином.

Ухвалою суду від 19.12.2025 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без виклику сторін.

Ухвалою суду від 30.06.2026 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про зміну виду провадження.

Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві. Вказав, що за результатами проведеного опрацювання встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом. У сукупності всі перелічені фактори вказують на наявність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах та відсутність всіх відомостей щодо обставин купівлі-продажу товару. Відповідно до вимог пункту 2 частини 6 статті 54 Митного кодексу України, у зв`язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах 2-4 статті 53 Митного кодексу України, відповідач не визнає заявлену митну вартість. Проведено консультації з декларантом згідно з статтею 57 Митного кодексу України. Тому, посадові особи Львівської митниці під час здійснення контролю митної вартості імпортованого позивачем товару діяли в межах повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства України.

Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (частина 2 статті 262 КАС України).

Суд на підставі позовної заяви, відзиву, а також долучених письмових доказів,

в с т а н о в и в :

Позивач уклав із компанією «Ningbo Sunshine Grand International Trading Co.,Ltd», Китай зовнішньоекономічний договір (Контракт) №2024NE01 від 27.06.2025 (далі Контракт).

Відповідно до істотних умов договору покупець зобов`язується оплатити та отримати, а продавець зобов`язаний доставити товар. Найменування, асортимент, кількість, ціна товару, умови оплати та поставки, валюта платежу товару зазначаються у рахунках-фактурах та/або інвойсах, які є невід`ємною частиною цього контракту.

Базис поставки: на умовах (CIF Gdansk) згідно з законодавством України за правилами «Інкотермс 2010», якщо інші умови поставки не вказано у відповідних рахунках-фактурах та/або інвойсах.

Відповідно до інвойсу №2025SE06 від 20.08.2025 позивач придбав у продавця товар «теплиці» в асортименті.

З метою митного оформлення вказаного товару позивач подав до митного органу митну декларацію №25UA209170091030U4 відповідно до яких було заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначеними у графі 31 митної декларації.

На підтвердження обґрунтованості заявленої у митній декларації №25UA209170091030U4 митної вартості товару та обраного методу його визначення декларант надав митному органу разом з декларацією: Пакувальний лист (Packing list) Б/Н від 20.08.2025; Рахунок-фактура (iнвойс) (Commercial invoice) №2025SE06-2-B від 20.08.2025; Коносамент (Bill of lading) ZH250800371 від 27.08.2025; Автотранспортна накладна (Road consignment note) №8284 від 20.10.2025; Супровідний документ T1 (Dispatch note model T1) 25PL322080NSVRI9K9 від 17.10.2025; Декларацiя про походження товару (Declaration of origin) 2025SE06-2-B від 20.08.2025; Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг №103 від 21.10.2025; Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг №71609 від 20.10.2025; Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг №71612 від 16.10.2025;Документ, що підтверджує вартість перевезення товару №12552 від 21.10.2025; Документ, що підтверджує вартість перевезення товару №2 від 21.10.2025; Зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів №2025NE01 від 27.06.2025; Доповнення до внутрішнього договору (контракту) №1/1-2025 від 18.04.2025; Договір про надання послуг митного брокера №907-Б від 26.01.2024; Договір (контракт) про перевезення №11/10/25 від 11.10.2025; Договір (контракт) про перевезення №2259-T/25 від 12.08.2025; Митна декларація, за якою було відмовлено у випуску товарів 25UA209170091030U4 від 22.10.2025.

За результатами опрацювання наданих документів Львівська митниця надіслала вимогу в якій просила надати додаткові документи, що підтверджують митну вартість відповідно до статті 53 Митного кодексу України.

На виконання вимоги митного органу позивач надав повторно копії зовнішньоекономічного договору купівлі-продажу товарів, платіжної інструкції в іноземній валюті, також копії договору перевезення вантажу, договору про надання транспортно-експедиторських послуг, заявки на перевезення вантажів автомобільним транспортом, акту звірки, копії митної декларації країни відправлення. Повідомив, що інші документи надати неможливо.

За результатами розгляду поданих документів Львівська митниця відмовила у митному оформленні товарів за заявленою митною вартістю та прийняла рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900590/2 від 21.10.2025.

Рішення про коригування митної вартості товарів обґрунтовує тим, що Львівською митницею заявлена митна вартість не може бути визначена, оскільки у поданих документах відсутні всі відомості, які місять інформацію про ціну, що фактично була сплачена за товар. Додатково вказано про проведення консультації з декларантом відповідно до статті 53 Митного кодексу України про застосування другорядного методу 2ґ (стаття 64 Митного кодексу України). Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала: «товару №1 "теплиці", оформленого за МД №209170/2025/63058 від 21.07.2025 р. Скоригована митна вартість склала 3,09 дол. США/кг».

Львівська митниця відмовила у митному оформленні товарів за заявленою митною вартістю й оформила картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209170/2025/064449. З метою випущення товару у вільний обіг позивач подав митну декларацію, в якій вказав вартість товарів відповідно до оскарженого рішення про коригування митної вартості товару.

Вважаючи рішення про коригування митної вартості протиправним позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Вирішуючи справу суд керується таким.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Митний кодекс України (далі - МК України) визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб`єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

Приписами частини 1 статті 246 МК України визначено, що метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення (частина 1 статті 248 МК України).

Згідно з частиною 1 статті 257 МК України декларування здійснюється шляхом подання за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема, відомостей про фактурну вартість товарів; митну вартість товарів та метод її визначення (пункти «є» та «ж» пункту 5 частини 8 статті 257 МК України).

Положеннями статті 49 МК України передбачено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця (частина 5 статті 58 МК України).

Слід зауважити, що митне законодавство передбачає цілу систему методів визначення митної вартості товарів, серед яких виділяється основний за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) та другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний (пункти 1-2 частини 1 статті 57 МК України).

Пріоритетним до застосування є саме основний метод, що обумовлює необхідність, у випадку наявності достатніх підстав, застосовувати в першочерговому порядку основний метод визначення митної вартості товару. Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові по справі №826/17509/16 від 09.02.2021.

Тільки у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи визначення митної вартості товару (частина 3 статті 58 МК України).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Відповідно до положень частини 1 статті 58 МК України основний метод визначення митної вартості товарів застосовується у випадку дотримання наступних умов: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Основний метод, не застосовується конкретних випадках: а) якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні; б) відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. Кожен із вище означених випадків може бути як самостійною підставою для незастосування основного методу, так й розглядатися в їх сукупності.

Згідно із частиною 2 статті 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині 1 статті 58 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Тобто, документальне підтвердження в аспекті відповідних митних процедур має своїм завданням підтвердити: а) заявлену митну вартість товарів; б) обраний метод визначення такої вартості.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинами 5 і 6 статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (частина 2 статті 53 МК України).

При цьому, положення частини 3 статті 53 МК України надають можливість митниці виставляти декларанту письмову вимогу про необхідність подачі додаткових документів у 10-ти денний строк лише у трьох випадках:

1. у разі якщо документи, зазначені у частині 2 цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості;

2. якщо наявні ознаки підробки цих документів;

3. якщо ці документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Вказані обставини є виключними підставами для витребування додаткових документів. Водночас тлумачення таких підстав контролюючим органом без належного обґрунтування є протиправним.

В разі наявності таких підстав декларант зобов`язаний протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Відповідно до частини 5 статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Із положень статті 53 МК України слід виснувати, що законом визначено вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Вказане узгоджується з приписами частини 3 статті 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Предметом спірних правовідносин є законність та обґрунтованість оскаржених рішень про коригування митної вартості товарів, а саме: обґрунтованість сумнів митного органу під час витребування додаткових документів й коригування митної вартості товарів; а також дотримання вимог МК України та інших підзаконних нормативно-правових актів під час застосування другорядного методу визначення митної вартості товарів.

Суд зазначає, що приписи частини 3 статті 53 МК України зобов`язують митний орган витребовувати у декларанта лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №809/946/17.

У пункті 2 частини 4 статті 54 МК України вказано, що митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію про причини, за яких заявлена митна вартість не може бути визнана.

Суд дослідив вимоги митного органу, й встановив, що такі не містить відомостей щодо правових підстав для витребування додаткових документів, переліку відомостей, які відсутні у поданих документах, наявність яких є необхідною умовою для підтвердження числового значення складових митної вартості, визначеної позивачем. Натомість відповідач перелічив усі документи, згадані у частині 3 статті 53 МК України.

Такі дії митного органу не узгоджуються з положеннями пункту 2 частини 4 статті 54 МК України та сприяли тому, що декларант був необізнаний стосовно фактичних причин, за яких заявлена митна вартість не може бути визнана. Внаслідок цього митний орган позбавив декларанта можливості усунути будь-які розбіжності (недоліки, хиби) на стадії здійснення митного контролю правильності визначення задекларованої митної вартості товарів.

Щодо розбіжностей у долучених до митних декларацій документах суд зазначає таке.

Дослідивши зміст графи 33 оскарженому рішенні суд узагальнює зауваження митного органу, які стали підставою для коригування митною вартості товарів, таким чином:

- комерційний рахунок (інвойс) № 2025SE062-A від 20.08.2025 підписаний лише стороною продавця та не містить підпису та печатки покупця;

- до митного оформлення не подано рахунок-проформу;

- платіжна інструкція в іноземній валюті не містить обов`язкових реквізитів, визначених Положенням № 216, зокрема підпису(ів) (власноручного(их)/електронного(их)) відповідальної(их) особи(іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має(ють) право розпоряджатись рахунком; окрім того в графі «призначення платежу» зазначений лише номер контракту. Крім того, сума платежу в платіжці відрізняється від суми в інвойсі;

- до митного оформлення не надано заявки на організацію транспортно-експедиторських послуг та доказів, що підтверджують факт переказу коштів;

- митна декларація країни відправлення не містить дати експорту, окрім того вказано POLAND що суперечить умовам зовнішньоекономічної операції.

Надаючи правову оцінку аргументам митного органу у цій частині, суд виходить з такого.

Щодо ненадання проформи, суд зауважує, що відповідно до пункту 1.2. Контракту найменування, асортимент, кількість, ціна товару, умови оплати та поставки, валюта платежу товару зазначаються у рахунках-фактурах та/або інвойсах, які є невід`ємною частиною цього контракту.

До митної декларації позивачем долучено iнвойс №2025SE06-2-B від 20.08.2025, відповідно до якого декларант і визначив митну вартість товару. Вказане повністю відповідає вимогам законодавства та умовам контракту, а ненадання проформи жодним чином не впливає на можливість визначити числові значення складових митної вартості.

Крім цього, відповідач жодним чином не обґрунтував як саме та на які саме складові митної вартості ввезених товарів вплинуло відсутність проформи.

Щодо відсутності в експортній декларації відміток, що підтверджують здійснення експорту оцінюваного товару та зазначення лише «POLAND», то суд відхиляє таке зауваження митного органу та звертає увагу, що експортна декларація країни відправлення не містить числових значень складових митної вартості товару, й що позивач надав митному органу інші документи, які у своїй сукупності давали можливість перевірити заявлені числові значення складових витрат на транспортування товару. При цьому, формуванням експортної декларації здійснювалося продавцем товару, а не позивачем.

Надані декларантом митні декларації країни відправлення мають форму електронного документа та містять усі необхідні ідентифікатори створення цього електронного документу країною відправлення, зокрема QR-кодовий ідентифікатор, що відповідно надає митному органу право, відповідно до приписів пункту 5 частини 5 статті 54 МК України, перевірити її автентичність, а в разі наявності відповідних сумнівів, звернутися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості.

Водночас митна декларація країни відправлення за змістом частини 2 статті 53 МК України не є основним документом, який підтверджують митну вартість товарів. Відповідно до пункту 7 частини 3 статті 53 МК України копія митної декларації країни відправлення є додатковим документом, що подається (за наявності) декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.01.2020 у справа №813/1350/14.

Крім цього, слід зазначити, що пунктами 3 та 4 частини 2 статті 53 МК України визначено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: рахунок-фактура (інвойс); або рахунок-проформа; якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару.

Слід зауважити, що заповнення митної декларації країни відправлення знаходиться поза межами компетенції декларанта, та відповідно наявність у ній розбіжностей чи відсутність певних відомостей не може бути безумовною підставою для коригування митної вартості товару та засвідчення розбіжностей між документами.

При цьому, копія митної декларації країни відправлення є додатковим документом, що подається (за наявності) декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів, і має бути оформлена відповідно до чинного законодавства цієї країни.

Щодо покликань відповідача про те, що наданий до митного оформлення інвойс підписаний лише стороною продавця та не містить підпису покупця, суд зазначає, що інвойс це документ, на підставі якого здійснюється оплата за товар та формується звітність.

Відповідно до пунктів 9.4 та 9.8 Рекомендацій Європейської економічної комісії ООН від 29.03.2001 №18 "Заходи щодо спрощення процедур міжнародної торгівлі" (ECE/TRADE/271) передбачено рекомендації уникати внесення "від руки" підписів на паперових документах, якщо це можливо. Відтак, у випадку інвойсу відсутній обов`язковий реквізит у вигляді підпису. Це означає, що у рахунках, які використовуються у зовнішньоекономічній діяльності (ЗЕД), підпис не є обов`язковим, і тому при митному Оформленні рахунок може бути прийнятий без підпису.

Окрім цього, листом Державної митної служби від 01.03.2011 №11/3-10.10/3339-ЕП "Щодо необхідності наявності підпису особи на рахунках", з посиланням на Рекомендації Ради Митного Співробітництва від 16.05.79, рекомендації ЄЕК ООН 1982 №18 "Заходи щодо спрощення процедур міжнародної торгівлі" та 1983 року "Формуляр-зразок уніфікованого рахунку для міжнародної торгівлі"), Рекомендацією ЄЕК ООН 2001 року №18 "Заходи щодо спрощення процедур міжнародної торгівлі", роз`яснено про те, що відсутність підпису на поданому для здійснення митного контролю й оформлення товарів рахунку (Invoice), складеному нерезидентом, не є підставою для відмови в митному оформленні товарів.

Пунктами 3 та 4 частини 2 статті 53 МК України визначено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: рахунок-фактура (інвойс); або рахунок-проформа; якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару.

Суд встанови, що наданий позивачем інвойс №2025SE06-2-B від 20.08.2025, містить всі необхідні умови: якого конкретно контракту стосується поставка, вид товару, його кількість, ціна за одинцю товару, загальну ціну, умови поставки та реквізити обох сторін.

Тобто, наданий декларантом інвойс містить всю необхідну інформацію для підтвердження числових значень даних, заявленої митної декларації.

При цьому, суд зазначає, що позивачем окрім інвойсу надавалися митному органу коносаменти (Bill of lading) №ZH250800371 від 27.08.2025, банківський платіжний документ, що стосується товару платіжна інструкція в іноземній валюті від 05.09.2025 №40.

Отже, відсутність підпису покупця жодним чином не впливає на визначення митної вартості товару, а тому, такі доводи митного органу є помилковими.

Щодо зауважень відповідача про відсутність у платіжних інструкціях обов`язкових реквізитів, визначених Положенням №216, суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 40 Закону України «Про платіжні послуги» платіжна інструкція має містити інформацію, що дає змогу надавачу платіжних послуг ідентифікувати особу платника та отримувача за платіжною операцією, рахунки платника та отримувача, надавачів платіжних послуг платника та отримувача, суму платіжної операції та іншу інформацію (реквізити), необхідну для належного виконання платіжної операції.

Частиною 7 статті 40 Закону України «Про платіжні послуги» визначено, що Національний банк України у своїх нормативно-правових актах визначає обов`язкові реквізити платіжних інструкцій, особливості їх оформлення, захисту, прийняття до виконання.

Так, Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим постановою Правління Національного банку України 28.07.2008 №216 (у редакції постанови Правління Національного банку України 25.08.2022 №189 (далі - Постанова №216), а саме розділом 2 - «Порядок оформлення платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах», пунктом 14 передбачено обов`язкові реквізити, які має містити платіжна інструкція в іноземній валюті або банківських металах. Серед таких реквізитів: надавач платіжних послуг платника, найменування платника, адреса, код, та номер рахунку, з якого здійснюється переказ, сума та валюта, найменування отримувача, адреса, код, та номер рахунку, надавач платіжних послуг отримувача, Банк-кореспондент, призначення платежу, дата виконання платежу.

Суд зазначає, що банківський платіжний документ, поданий до митного оформлення, містить усі необхідні реквізити, визначені законодавством для можливості ідентифікації такої платіжної інструкції, що стосуються оцінюваних товарів.

Платіжна інструкція в іноземній валюті від 05.09.2025 №40 зазначені: дати операцій, суми операцій в іноземній валюті, найменування банку відправника і банку отримувача, розрахункові рахунки сторін, що повною мірою узгоджується з іншими документами, поданими до митного оформлення.

Окрім цього, платіжна інструкція в іноземній валюті підписана платником/ініціатором з використанням електронного підпису.

Відповідач також вказав, що у графі «призначення платежу» вказано лише номер контракту.

Проте суд вказує, що платіжна інструкція в іноземній валюті від 05.09.2025 №40 у графі «Remittance Information» містить запис «PRPMNT FOR Garden furniture and accessories CNTR N 2025NE01 DD 27.06.2025, POL:CN, POD:UA», який вказує на призначення платежу як попередньої оплати за товар за конкретним контрактом №2025NE01 від 27.06.2025.

Щодо розбіжності між сумою, зазначеною у платіжній інструкції в іноземній валюті від 05.09.2025 №40 (44722,60 дол.США), та сумою в інвойсі №2025SE06-2-B від 20.08.2025 (25801,00 дол.США), суд зазначає, що така розбіжність зумовлена двоетапним порядком оплати, передбаченим пунктом 4.1 Контракту №2025NE01 від 27.06.2025 (30% передоплата та 70% оплата перед прибуттям товару в порт завантаження). Платіжна інструкція в іноземній валюті від 05.09.2025 №40 оформлена на підставі попередньо узгоджених сторонами умов попередньої оплати, а кінцева кількість товару та його вартість надалі коригувалися відповідно до інвойсу. Подальше виконання сторонами зобов`язань за контрактом підтверджується актом звірки взаєморозрахунків від 07.10.2025, відповідно до якого інвойс №2025SE06-2-B від 20.08.2025 сплачений ТОВ «Єврогурт Захід» у повному обсязі.

Окрім того, як зазначив Верховний Суд у постанові від 17.04.2018 у справі №815/329/17 фактична оплата за поставлений товар, як і спосіб здійснення такої оплати (готівковий, безготівковий), так і часові рамки оплати (передоплата, післяплата, відстрочка) не впливають на ціну (розмір оплати) товару, що передбачена контрактом (з урахуванням додаткових платежів, якщо такі передбачені чи здійснені).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2023 у справі №420/18880/21.

Також у постанові від 11.06.2019 у справі №813/1755/17 Верховний Суд зазначив, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються. У зв`язку з цим відомості про умови оплати товару не повинні братися митним органом до уваги при контролі за митною вартістю, а відтак суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару.

Отже, покликання відповідача на недоліки платіжної інструкції в іноземній валюті від 05.09.2025 №40 як на підставу для коригування митної вартості є необґрунтованими.

Щодо ненадання до митного оформлення заявки на організацію транспортно-експедиторських послуг та доказів, що підтверджують факт переказу коштів, суд зазначає таке.

Суд зауважує, що заявка на організацію перевезення та експедирування вантажів не є первинним документом, який містить в собі інформацію про вартість товару. Також варто зазначити, що на законодавчому рівні відсутнє визначення складових (реквізитів) заявки до договору. Частини 2 та 3 статті 53 МК України не визначають заявку на перевезення документом, що обґрунтовує заявлену митну вартість та повинен безумовно чи на вимогу митниці подаватися до митного контролю. Згідно з частиною 5 статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення» від 24.05.2012 №599 визначає, що для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини 2 статті 53 Кодексу подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.

Вказаний наказ Міністерства фінансів України по-перше, не визначає жодних заявок серед документів, що обґрунтовують транспортні витрати, а по-друге, визначає наявність рахунку-фактури достатнім документом, що підтверджує вартість транспортних послуг.

Аналогічна позиція щодо вимагання від імпортерів надання заявки на перевезення викладена Верховним Судом у постанові від 16.11.2018 у справі №813/1012/17, в якій, зокрема, вказано, що: «серед документів, перелічених у ч. 2 ст. 53 МК України, відсутня заявка на перевезення вантажу, оскільки така заявка не є первинним чи розрахунковим документом та, відповідно, не підтверджує факт надання транспортних послуг чи їх вартість».

При цьому, МК України також не визначив, що витрати на перевезення товару повинні підтверджуватися такими доказами, як лише фінансові та/або бухгалтерські документи, а тому довідка про транспортні витрати або рахунок експедитора є допустимими доказами на підтвердження витрат на перевезення товарів. Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема у постановах від 31.05.2019 у справі №804/16553/14, від 03.02.2021 у справі №810/4441/16 та від 13.01.2022 у справі №520/11061/2020.

Водночас позивачем на підтвердження транспортних витрат надавалися, зокрема, і рахунки-фактури про надання транспортно-експедиторських послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиторські послуги, і документи, що підтверджують вартість перевезення товару (довідки), що є достатнім документом.

Окрім цього, на вимогу митного органу позивачем подано заявку на перевезення вантажів автомобільним транспортом.

За таких обставин суд висновує, що надані позивачем митному органу документи є логічними та містять необхідні відомості про вартість перевезення оцінюваного товару згідно із положеннями частини 2 статті 53 МК України для визначення вартості товару.

Таким чином, на переконання суду, декларант надав відповідачу всі необхідні документи, які давали можливість встановити дійсну митну вартість товару, а підстав для невизнання позивачем заявленої митної вартості не було.

Крім того, суд зазначає, що за результатом проведеної консультації з декларантом згідно з статті 57 Митного кодексу вказано про неможливість визначення митної вартості згідно з статтями 59-63 МК України. Митна вартість товару визначена за другорядним методом згідно статті 64 МК України. За основу для обрахунку митної вартості слугували: «товару №1 "теплиці", оформленого за МД №209170/2025/63058 від 21.07.2025 р. Скоригована митна вартість склала 3,09 дол. США/кг».

Відповідно до постанови Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №520/10386/2020 в разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування митний орган обов`язково повинен зазначити докладну інформацію та джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості за шостим (резервним) методом. Тобто, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, контролюючий орган повинен також зазначити докладну інформацію і джерела, які ним використовувалися.

Однак відповідачем у рішеннях не зазначено конкретної інформації та критеріїв, за якими він порівнював відповідний товар з тим, який був імпортований позивачем (період постачання, країну відправлення, умови поставки тощо).

Верховний Суд у постанові від 29.09.2020 у справі №520/7041/19 звернув увагу на те, що рішення про коригування митної вартості товарів є обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України якщо містить не лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, а й порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервним методом.

Таким чином, на переконання суду, декларант надав відповідачу всі необхідні документи, які давали можливість встановити дійсну митну вартість товару, а підстав для невизнання позивачем заявленої митної вартості не було.

Суд зазначає, що неправомірним є коригування митної вартості товару, якщо виявлені розбіжності не спричинили неповноту або недостовірність відомостей про митну вартість відповідного товару.

Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду у постанові від 20.03.2020 у справі №480/4423/18.

Суд окрім іншого враховує, що митний орган повинен обґрунтувати причини витребування додаткових документів у разі, якщо документи, які підтверджують митну вартість товарів, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари (частина 3 статті 53 МК України).

В оскарженому рішенні відповідач не вказав на обставини, які обумовили виникнення у митного органу обґрунтованих сумнівів відносно непідтвердження чи невизначеності кількісних, вартісних і достовірних елементів митної вартості або відсутності хоча б однієї із їх складових, яка є обов`язковою при обчисленні такої вартості.

Обов`язок доведення обґрунтованості такого сумніву митним органом констатований також в постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №809/278/17.

З урахуванням викладеного суд висновує, що позивач подав до митного органу повний пакет документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості імпортованих товарів за основним методом, водночас відповідач не підтвердив належними доказами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар, правильність визначення митної вартості позивачем за основним методом відповідач не спростував, наявність належних підстав для коригування митної вартості відповідач не довів.

Зважаючи на викладені порушення, допущені митним органом при здійснення коригування митної вартості товарів, суд дійшов висновку про невідповідність рішення про коригування митної вартості товарів критеріям правомірності рішень суб`єктів владних повноважень, викладеним у частині 2 статті 2 КАС України, а тому, таке є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, суд зазначає таке.

Згідно з частиною 6 статті 54 МК України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Тобто, однією з підстав для відмови у прийнятті митної декларації є неправильність визначення декларантом митної вартості товарів.

Оскільки, на час прийняття оскарженої картки відмови у прийнятті митної вартості, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення відсутні підстави, передбачені частиною 6 статті 54 МК України, відповідне рішення суб`єкта владних повноважень також є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та протиправність рішення відповідача. Отже, позов необхідно задовольнити повністю.

Щодо відшкодування судових витрат у виді витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.

Згідно з частинами 1, 2 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За правилами частини 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

На обґрунтування вимог про стягнення правничої допомоги представником позивача долучено:

- договір про надання правової допомоги №25/14 від 17.03.2025;

- додаткової угоди №10 до договору про надання правової допомоги;

- акт приймання-передачі наданих послуг від 02.04.2026 на суму 6656,00 грн.

Водночас відповідач подав до суду клопотання про зменшення суми витрат на оплату правничої допомоги, в якому вказав, що заявлена суму витрат на правничу допомогу є неспівмірною із обсягом виконаних робіт з огляду на категорію справи, наявність інших спорів за участі позивача, обсягу викладених доводів у позовній заяві.

Згідно з частиною 3 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

З позиції суду розмір витрат на правову допомогу має бути співмірним зі складністю спору та виконаним адвокатом обсягом робіт; витраченим часом, ціною позову, значенням справи для сторони, в тому числі впливом на репутацію позивача, публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Така позиція викладена Верховним Судом в постанові від 11.05.2018 у справі №910/8443/17.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини, як джерело права.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У справі «Est/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04; остаточне рішення 02.06.2014) Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

При визначенні суми відшкодування суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг, що відповідає позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 23.04.2019 у справі №826/9047/16 (касаційне провадження №К/9901/5750/19).

Також, суд зважає на характер та предмет позову, а саме незначну складність, велику кількість подібних справ, у тому числі і за участю позивача.

Отже, з врахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, пропорційності до розміру судового збору, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, суд вважає за необхідне зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу до 4000,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 293, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900590/2 від 23.10.2025.

3. Визнати протиправною та скасувати Картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209170/2025/064449 від 23.10.2025.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврогурт Захід» судовий збір в сумі 5238 (п`ять тисяч двісті тридцять вісім) грн 16 коп.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврогурт Захід» витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000 (чотири тисячі) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Єврогурт Захід» (82092, вул. Сагайдачного, 78, с. Стрілки, Самбірський район, Львівська область; ЄДРПОУ 44855315).

Відповідач: Львівська митниця (79000, вул. Костюшка Т., 1, м. Львів; ЄДРПОУ 43971343).

Суддя Кравців Олег Романович