Рішення № 137858079, 29.06.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2026 рокусправа № 380/8148/26м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправними дій Міністерства внутрішніх справ України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, та зобов`язання вчинити дії.

Обставини справи:

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:

- визнати дії Міністерства внутрішніх справ України (Управління координації пенсійних та соціальних виплат) щодо відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установленння інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 21.10.2015 № 850 - протиправними;

- зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України (Управління координації пенсійних та соціальних виплат) прийняти рішення про призначення (нарахування та виплату) ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установленння інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 21.10.2015 № 850.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що він тривалий час проходив службу в органах внутрішніх справ України та звільнений зі служби 29.06.2015 року. Згодом, за результатами проходження медичного огляду, що підтверджується довідкою медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) від 07.12.2023, позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності. Причиною настання інвалідності визначено захворювання, пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

Позивач вказує, що з метою реалізації свого права на соціальний захист, 15.01.2026 року, на виконання попереднього рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі № 380/6113/24 (яким відповідача зобов`язано повторно розглянути його документи), він вчергове звернувся до Міністерства внутрішніх справ України із заявою про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги (ОГД).

Однак, листом Управління координації пенсійних та соціальних виплат МВС України від 24.02.2026 № 8134-2026 відповідач протиправно відмовив у призначенні такої соціальної виплати. Свою відмову суб`єкт владних повноважень мотивував тим, що під час огляду позивача медико-соціальною експертною комісією до її складу не були залучені представники закладів охорони здоров`я МВС. Це, на переконання відповідача, є порушенням вимог Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317.

Позивач не погоджується з такою позицією відповідача та вважає її незаконною. Наголошує, що вичерпний перелік підстав для відмови у призначенні та виплаті ОГД чітко закріплений у пункті 14 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою КМУ від 21.10.2015 № 850. Такої підстави для відмови, як «незалучення представника МВС до складу МСЕК» або «порушення процедури формування комісії», вказаний нормативно-правовий акт не містить. Крім того, позивач обґрунтовано зауважує, що він як фізична особа не наділений жодними владними чи управлінськими повноваженнями, а тому об`єктивно не може нести відповідальність за організацію роботи державних установ та формування персонального складу комісій МСЕК.

Ухвалою від 01 травня 2026 року у справі відкрито спрощене позовне провадження та вирішено здійснювати розгляд справи без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами.

Міністерство внутрішніх справ України скористалося своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву, у якому заявлені позовні вимоги не визнало у повному обсязі та просило суд відмовити у їх задоволенні.

Свою правову позицію відповідач обґрунтовує тим, що процедура проведення медико-соціальної експертизи колишнім працівникам міліції має спеціальні нормативні вимоги. Зокрема, згідно з пунктом 10 Положення № 1317, при розгляді медичних справ цієї категорії осіб комісія МСЕК повинна складатися з представників МОЗ, Мінсоцполітики, а також обов`язково включати представників закладів охорони здоров`я МВС. Оскільки лікарсько-консультативна комісія (ЛКК) ДУ «ТМО МВС України по Львівській області» позивача на огляд до МСЕК не направляла, а до фактичного складу комісії, яка здійснювала огляд та встановлювала інвалідність позивачу, представник системи охорони здоров`я МВС не входив, відповідач дійшов висновку, що подані матеріали не відповідають нормам чинного законодавства. На думку міністерства, такі недоліки унеможливлюють прийняття законного рішення про призначення одноразової грошової допомоги.

Не погоджуючись з аргументами відзиву, позивач подав до суду відповідь на відзив. Він додатково акцентував увагу на тому, що відповідно до чинного законодавства обов`язок із формування складу комісії МСЕК покладено виключно на Міністерство охорони здоров`я України. Припущення відповідача про можливе невиконання іншими державними органами своїх прямих обов`язків щодо комплектування комісії не може мати негативних наслідків для позивача та позбавляти його гарантованого державою права на соціальний захист.

На підтвердження своєї позиції позивач посилається на сталу та актуальну практику судів апеляційної інстанції та Верховного Суду. Згідно з цими правовими висновками, формальні недоліки в організації роботи державних органів (зокрема, МСЕК) не можуть слугувати підставою для обмеження прав громадян, а перелік підстав для відмови у виплаті ОГД, визначений пунктом 14 Порядку № 850, є вичерпним, суворо регламентованим і жодному розширеному тлумаченню не підлягає.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, будучи належним чином повідомленою про розгляд справи, своїм правом на подання письмових пояснень щодо позову або відзиву не скористалася.

Суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку відповідно до ч. 1 ст. 258 КАС України.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Суд повно, всебічно та об`єктивно дослідив матеріали адміністративної справи, з`ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, та

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України. Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 29.06.2015 № 457-о/с позивача звільнено зі служби в органах внутрішніх справ у запас Збройних Сил України.

Згодом, за результатами проходження позивачем відповідного медичного огляду, згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) серії 12 ААД № 012966 від 07.12.2023, ОСОБА_1 встановлено ІІІ (третю) групу інвалідності.

Як зазначено у вказаному медичному документі, причиною настання інвалідності є захворювання, пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

З матеріалів справи встановлено, що раніше позивач вже звертався до Міністерства внутрішніх справ України з метою реалізації свого права на соціальний захист та отримання одноразової грошової допомоги (ОГД). Проте тоді його документи безпідставно повернуті на дооформлення.

Не погоджуючись із такими діями Міністерства, позивач звернувся за судовим захистом.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 у справі № 380/6113/24, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2025 та набрало законної сили, суд визнав протиправними дії МВС України щодо повернення документів ОСОБА_1 на дооформлення. Цим же судовим рішенням зобов`язано МВС України повторно розглянути подані документи про призначення ОГД та прийняти одне з рішень, прямо передбачених пунктом 9 Порядку № 850.

На належне виконання вищевказаного судового рішення, 15.01.2026 позивач, дотримуючись визначеної законодавством процедури, через Ліквідаційну комісію ГУМВС України у Львівській області повторно звернувся до МВС України із заявою та повним пакетом документів про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІІ групи інвалідності.

Вказана заява належним чином зареєстрована компетентним органом.

Однак, за результатами розгляду поданих матеріалів, Управлінням координації пенсійних та соціальних виплат МВС України від 24.02.2026 № 8134-2026 позивачу повідомлено про відмову у призначенні запитуваної одноразової грошової допомоги.

Свою відмову суб`єкт владних повноважень мотивував тим, що за висновками Департаменту охорони здоров`я МВС під час проведення огляду позивача з`ясовано порушення вимог Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317.

Відповідач, зокрема, зазначив, що при проведенні медико-соціальної експертизи до складу комісії МСЕК не залучалися представники закладів охорони здоров`я МВС, а лікарсько-консультативна комісія (ЛКК) ДУ «ТМО МВС України по Львівській області» позивача на такий огляд не направляла.

З огляду на це, відповідач дійшов висновку, що виявлена невідповідність матеріалів медичної справи вимогам Положення № 1317 унеможливлює прийняття позитивного рішення про призначення ОГД.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ця норма встановлює імперативний обов`язок для всіх суб`єктів владних повноважень діяти виключно в межах правового поля, що формується актами вищої юридичної сили.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це конституційне право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням і не може бути свавільно обмежене чи скасоване підзаконними нормативно-правовими актами.

Суд також наголошує на положеннях статті 22 Конституції України, яка гарантує, що конституційні права і свободи не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Водночас, згідно зі статтею 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби визначено Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII.

Водночас, абзацом третім пункту 15 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону чітко визначено, що право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».

Отже, норми статті 23 Закону України «Про міліцію» (в редакції Закону від 13.02.2015 № 208-VIII) мають триваючу дію у часі. Згідно з частиною шостою цієї статті, у разі інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності виплачується одноразова грошова допомога (ОГД). У разі встановлення інвалідності III групи така допомога виплачується у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

На реалізацію зазначених законодавчих приписів Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 21.10.2015 № 850, якою затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції (далі Порядок № 850).

Відповідно до підпункту 2 пункту 3 Порядку № 850, ОГД призначається і виплачується у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок захворювання, яке мало місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ.

Згідно з пунктом 7 Порядку № 850, працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності, подає за місцем служби чітко визначений перелік документів: заяву (рапорт); довідку МСЕК про результати визначення ступеня втрати працездатності; копію довідки до акта огляду МСЕК; копію постанови відповідної військово-лікарської комісії (ВЛК) щодо причинного зв`язку захворювання, а також копії ідентифікаційних документів.

Аналіз вказаної норми свідчить, що обов`язок заявника є вичерпним і обмежується виключно поданням конкретного переліку документів, які по суті підтверджують факт настання інвалідності та її причинний зв`язок зі службою.

Відповідно до пункту 9 Порядку № 850, МВС в місячний строк після надходження зазначених документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цього Порядку, про відмову в призначенні грошової допомоги.

Суд акцентує особливу увагу на приписах пункту 14 Порядку № 850, який містить вичерпний перелік підстав для відмови у призначенні та виплаті ОГД.

Згідно з цією нормою, призначення і виплата не здійснюються, якщо інвалідність є наслідком:

1. учинення злочину, адміністративного правопорушення або дисциплінарного проступку;

2. учинення дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння;

3. навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства;

4. подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати грошової допомоги.

Цей перелік є остаточним і не підлягає розширеному тлумаченню. Такої підстави для відмови у виплаті допомоги, як недоліки у формуванні персонального складу комісії МСЕК (зокрема, відсутність представника МВС), чинне законодавство не містить.

Як встановлено з тексту оскаржуваного рішення від 24.02.2026 № 8134-2026, відповідач не посилався на жодну з обставин, що прямо передбачені пунктом 14 Порядку № 850 як законні підстави для відмови у виплаті допомоги. Натомість єдиною і ключовою підставою для відмови слугувало твердження суб`єкта владних повноважень про те, що при проведенні експертизи до фактичного складу комісії МСЕК не залучалися представники закладів охорони здоров`я МВС, що, на думку Міністерства, становить грубе порушення Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою КМУ від 03.12.2009 № 1317 (далі Положення № 1317).

Суд критично оцінює такі доводи відповідача. Приймаючи оскаржуване рішення з надуманих мотивів, відповідач фактично вийшов за межі наданих йому законом повноважень, штучно вигадавши додаткову, не передбачену нормативно-правовими актами перешкоду для реалізації позивачем свого права на належний соціальний захист.

Відповідно до приписів пунктів 4 та 10 Положення № 1317, обов`язок із формування персонального складу комісій МСЕК, забезпечення належної організації їхньої роботи, скерування відповідних запитів та залучення профільних представників (у тому числі від МВС, Пенсійного фонду чи інших структур) покладено виключно на уповноважені державні органи Міністерство охорони здоров`я України та функціонально підпорядковані йому заклади.

Позивач, маючи легітимний намір підтвердити об`єктивний стан свого здоров`я та встановити групу інвалідності після звільнення зі служби, звернувся до компетентного державного органу у встановленому законом порядку. Діючи добросовісно як пацієнт (суб`єкт звернення), він подав усі необхідні медичні документи. При цьому позивач жодним чином не був наділений владними, організаційними чи управлінськими повноваженнями для самостійного формування складу комісії або виклику на її засідання представників МВС. Більше того, позивач об`єктивно позбавлений можливості контролювати міжвідомчу комунікацію державних органів та не може нести юридичну чи фінансову відповідальність за те, чи належним чином МОЗ повідомило МВС про дату огляду, і чи делегувало МВС свого уповноваженого представника для участі в роботі комісії.

При вирішенні цього спору суд застосовує практику Європейського суду з прав людини, яка згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права.

У своєму рішенні у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04), ЄСПЛ сформулював концепцію «належного урядування». Згідно з цією концепцією, державні органи повинні діяти вчасно, належним і якомога послідовнішим способом. При цьому на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності. Ризик будь-якої помилки, допущеної державним органом (включно з організаційними недоліками у міжвідомчій комунікації чи процедурними порушеннями при формуванні комісій), повинен покладатися виключно на саму державу. Помилки державних органів не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються, та не можуть призводити до непропорційного втручання у їхні гарантовані права.

Також суд бере до уваги позицію ЄСПЛ у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00), де Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах.

Таким чином, суб`єктивне припущення відповідача про неналежне виконання іншими державними органами своїх функцій із формування складу МСЕК не може автоматично перекладати тягар відповідальності на позивача. В діях колишнього працівника органів внутрішніх справ відсутні будь-які ознаки протиправності, зловживань чи надання неправдивих відомостей, а тому процедурні прогалини не можуть слугувати виправданням для позбавлення його одноразової грошової допомоги, призначеної як компенсація за втрачене під час служби здоров`я.

Суд погоджується з обґрунтованими аргументами позивача про те, що формальні недоліки в організації роботи медичної комісії не є законною підставою для обмеження соціальних прав особи.

Ця позиція цілком узгоджується зі сталою та послідовною практикою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (постанови від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а, від 22.09.2021 у справі № 308/3864/17, від 05.02.2026 у справі № 420/10261/22), де неодноразово наголошувалося, що недоліки документального оформлення або процедурні помилки з боку державних органів не можуть бути підставою для відмови у виплаті соціальної допомоги, якщо право особи на таку виплату підтверджується по суті.

Крім того, відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законами; обґрунтовано; добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Відмовляючи у виплаті допомоги з підстав, прямо не передбачених законодавством (пунктом 14 Порядку № 850), відповідач діяв непропорційно, необґрунтовано та всупереч критеріям правомірності поведінки суб`єкта владних повноважень, чим грубо порушив право позивача на соціальний захист.

Судом достовірно встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності, причина якої захворювання, пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Отже, у позивача виникло, а наданими медичними та обліковими документами достовірно підтверджено беззаперечне суб`єктивне право на отримання соціальної виплати, гарантованої державою. Відтак, дії Міністерства внутрішніх справ України щодо відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги є протиправними.

Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Разом з тим, суд наголошує на необхідності чіткого розмежування дискреційних повноважень та імперативних обов`язків державного органу. Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих (правомірних) рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Як неодноразово роз`яснював Верховний Суд, суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Повноваження державних органів не є дискреційними, коли існує лише один законний варіант поведінки. Якщо законодавством передбачено прийняття конкретного рішення за наявності певних умов, і ці умови настали, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний прийняти відповідне рішення, і в такому випадку свобода розсуду (дискреція) відсутня.

Під час судового розгляду цієї адміністративної справи об`єктивно встановлено, що позивач повністю та безумовно виконав усі покладені на нього вимоги законодавства для отримання одноразової грошової допомоги (ОГД). Ним було подано належно оформлену заяву, довідку МСЕК про встановлення інвалідності ІІІ групи, причиною якої є захворювання, пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, та інші передбачені нормативними актами документи.

Водночас, жодних правових підстав для відмови у виплаті, які б відповідали вичерпному переліку, наведеному у пункті 14 Порядку № 850, у діях чи статусі позивача не існує і відповідачем не виявлено.

За таких встановлених та доведених обставин, відповідач абсолютно позбавлений права вибору між кількома правомірними рішеннями. Єдиним законним варіантом поведінки Міністерства внутрішніх справ України у цій ситуації є прийняття наказу (рішення) про призначення та виплату вказаної соціальної допомоги.

Суд також враховує попередню історію цього спору. Як встановлено судом, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 у справі № 380/6113/24 вже було визнано протиправними попередні дії МВС України та зобов`язано орган повторно розглянути документи позивача. Проте такий спосіб захисту не призвів до реального поновлення прав ОСОБА_1 , оскільки відповідач під час повторного розгляду знову відмовив у виплаті з надуманих, не передбачених законом процедурних мотивів (через відсутність представника МВС у складі МСЕК).

Відповідно, просто визнання дій протиправними із черговим зобов`язанням "повторно розглянути заяву" не призведе до ефективного відновлення прав позивача та отримання ним бажаного результату, а лише створить передумови для нескінченного кола судових процесів між тими ж сторонами, що є неприпустимим у демократичній правовій державі.

Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях (зокрема, у справі «Кечко проти України») неодноразово підкреслював, що «ефективний засіб» повинен забезпечити поновлення порушеного права не лише теоретично (на папері), але й практично, тобто призвести до реального одержання особою належних їй виплат чи майна.

Зважаючи на викладене, суд вважає обґрунтованою, пропорційною та такою, що підлягає безумовному задоволенню, вимогу позивача про зобов`язання Міністерства внутрішніх справ України прийняти рішення про призначення (нарахування та виплату) ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі, визначеному чинним законодавством (150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності). Такий спосіб захисту не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, а є єдиним дієвим механізмом припинення триваючого порушення соціальних прав колишнього правоохоронця.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Водночас, частиною другою статті 77 КАС України закріплено принцип адміністративного судочинства презумпцію винуватості суб`єкта владних повноважень. Цією нормою встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.

Оцінюючи матеріали справи, суд констатує, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не виконав покладений на нього процесуальний обов`язок. Надані МВС України аргументи у відзиві ґрунтуються на довільному та розширеному тлумаченні норм Положення № 1317 та ігноруванні прямої і вичерпної норми пункту 14 Порядку № 850. Відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність законних перешкод для виплати позивачу одноразової грошової допомоги.

Відтак, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є повністю доведеними, об`єктивно обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову в повному обсязі, наявні правові підстави для стягнення понесених позивачем судових витрат (сплаченого судового збору у сумі 1064,96 грн) на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача Міністерства внутрішніх справ України.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 72 77, 90, 139, 241 246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України щодо відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850.

3. Зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України (ЄДРПОУ 00032684; 01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 10) прийняти рішення про призначення (нарахування та виплату) ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установленння інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 21.10.2015 № 850.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства внутрішніх справ України (ЄДРПОУ 00032684; 01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 10) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) гривні 96 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складений 29 червня 2026 року.

Суддя Коморний О.І.