Ухвала суду № 137857966, 01.07.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову в забезпеченні позову

01 липня 2026 року м. Київ № 320/23977/26

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., ознайомившись із заявою про забезпечення позову та доданими до неї документами, подану в адміністративній справі

за позовомМонастиря Свято-Покровська Голосіївська пустинь Київської митрополії Української Православної ЦерквидоДержавної служби України з етнополітики та свободи совістіпровизнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

Монастир Свято-Покровська Голосіївська пустинь Київської митрополії Української Православної Церкви (позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з етнополітики та свободи совісті (відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з етнополітики та свободи від 19.05.2026 року № Н-83/11 Про визнання монастиря Свято-Покровська Голосіївська пустинь Київської митрополії Української Православної Церкви афілейованим з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.06.2026 позовну заяву розподілено судді Жуковій Є.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.06.2026 відкрито провадження у справі, суд ухвалив розгляд справи здійснювати одноособово за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими ст. ст. 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України без повідомлення (виклику) учасників справи.

01 липня 2026 року до відділу документального забезпечення та контролю (канцелярія) Київського окружного адміністративного суду від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій останній просить суд:

- зупинити дію наказу Державної служби України з етнополітики та свободи від 19.05.2026 року № H-83/11 «Про визнання монастиря «СвятоПокровська Голосіївська пустинь» Київської митрополії Української Православної Церкви афілейованим з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій» до моменту набрання законної сили рішенням у справі за адміністративним позовом Монастиря «Свято-Покровська Голосіївська пустинь» Київської митрополії Української Православної Церкви до Державної служби України з етнополітики та свободи про визнання протиправним та скасувати наказ Державної служби України з етнополітики та свободи від 19.05.2026 року № H-83/11.

В обгрунтування заяви зазначено, що у разі невжиття заходів забезпечення позову існує очевидний ризик того, що до моменту ухвалення рішення у даній справі спірний наказ буде повністю реалізований, що фактично позбавить судовий захист його ефективності та призведе до незворотних наслідків для позивача.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 01.07.2026 заяву розподілено судді Жуковій Є.О.

Здійснюючи розгляд поданої заяви про забезпечення позову, суд враховує наступне.

У відповідності з частинами першою, другою, четвертою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

Види забезпечення позову визначає стаття 151 КАС України, за змістом частини першої якої позов може бути забезпечено, зокрема, зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта, забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору (пункти 1, 2, 4 цієї частини статті).

Частиною другою цієї ж статті КАС України передбачено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, з наслідками, які настануть внаслідок, зокрема, зупинення дії оскаржуваного адміністративного акта.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову застосовуються задля гарантування реального виконання в майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача. Водночас, для виконання таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у частині другій статті 150 КАС України.

Як наслідок, уможливлюється виконання судового рішення на підставі принципу обов`язковості судових рішень, регламентованого в статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція), пункті 9 частини другої статті 129 Конституції України, пункті 5 частини третьої статті КАС України, рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах Рябих проти Росії (§§ 51, 52), Горнсбі проти Греції (§ 40).

Суд враховує й те, що відповідно до статті 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

ЄСПЛ у рішенні від 29.06.2006 у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Своєю чергою, ЄСПЛ у рішенні від 31.07.2003 у справі Дорани проти Ірландії зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Причому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ у справі Салах Шейх проти Нідерландів, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настане подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

Відтак, заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

У той же час, Верховний Суд у постанові від 17.04.2019 (справа № 705/4587/17) сформулював правову позицію, згідно з якою, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункту 1 частини другої статті 150 КАС України.

Звернувшись до суду із повторною заявою про забезпечення позову, позивач стверджує, що на відмінну від моменту розгляду попередньої заяви про забезпечення позову, сьогодні вже існує конкретне судове провадження, предметом якого є припинення Монастиря Свято-Покровська Голосіївська пустинь Київської митрополії Української Православної Церкви як юридичної особи.

Саме тому, на переконання позивача, у разі невжиття запропонованих заходів забезпечення позову існує реальна можливість того, що до моменту ухвалення рішення у даній адміністративній справі буде завершено розгляд справи про припинення релігійної організації або буде здійснено процесуальні дії, спрямовані на реалізацію оскаржуваного наказу, наслідком чого стане ліквідація Монастиря Свято-Покровська Голосіївська пустинь Київської митрополії Української Православної Церкви.

Оцінюючи обставини, які на переконання позивача, зумовлюють необхідність застосування інституту забезпечення позову, суд дійшов наступного висновку.

Верховний Суд у постанові від 27 липня 2022 року у справі № 640/14616/21 зазначив, що вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття позову суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

Завданням Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» є: гарантування права на свободу совісті громадянам України та здійснення цього права; забезпечення відповідно до Конституції України, Декларації про державний суверенітет України та норм міжнародного права, визнаних Україною, соціальної справедливості, рівності, захисту прав і законних інтересів громадян незалежно від ставлення до релігії; визначення обов`язків держави щодо релігійних організацій; визначення обов`язків релігійних організацій перед державою і суспільством; подолання негативних наслідків державної політики щодо релігії і церкви; гарантування сприятливих умов для розвитку суспільної моралі і гуманізму, громадянської злагоди і співробітництва людей незалежно від їх світогляду чи віровизнання.

Положеннями статті 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено, що після прийняття рішення про визнання релігійної організації афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій", центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, зокрема, звертається до суду з позовом про припинення релігійної організації на підставі пункту 6 частини другої цієї статті.

Суд не заперечує, що наказ від 19.05.2026 року № Н-83/11, який є предметом оскарження в адміністративній справі №320/23977/26 є правовою підставою для звернення Державною службою України з етнополітики та свободи совісті з позовом про припинення Монастиря Свято-Покровська Голосіївська пустинь Київської митрополії Української Православної Церкви.

Однак, звернення відповідача до суду з позовом про припинення позивача як релігійної організації без наведення останнім обставин, які обґрунтовано свідчать про неможливість відновлення прав та інтересів у разі задоволення позову, не є беззаперечним свідченням настання тяжких негативних наслідків для позивача, та, відповідно, не свідчить про наявність обставин, за яких допускається вжиття заходів забезпечення позову.

Суд звертає увагу позивача на те, що чинне законодавство передбачає захист порушеного права, в тому числі шляхом оскарження відповідних рішень та дій суб`єкта владних повноважень, чи відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення прав позивача, якщо таке буде підтверджено за результатами вирішення спору по суті.

Таким чином, навіть у разі припинення Монастиря Свято-Покровська Голосіївська пустинь Київської митрополії Української Православної Церкви як релігійної організації та безповоротного припинення прав користування майном, яке належить позивачу, останній не позбавлений можливості оскаржити відповідні рішення, дії, чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень до суду.

Викладене фактично спростовує твердження, зазначені в заяві про забезпечення позову про позбавлення Монастиря Свято-Покровська Голосіївська пустинь Київської митрополії Української Православної Церкви ефективного судового захисту.

При розгляді цієї заяви, суд також враховує, що безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є беззаперечними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 22.09.2022 у справі №160/1609/22; від 29.09.2022 у справі №380/3826/21.

За таких обставин, викладені в заяві про забезпечення позову обставини, на які позивача посилається, як на такі, що зумовлюють вжиття запропонованих ним заходів забезпечення позову, безумовно не свідчать що до ухвалення рішення у справі існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам Монастиря Свято-Покровська Голосіївська пустинь Київської митрополії Української Православної Церкви, з метою захисту яких останній звернувся до суду, або захист цих прав та інтересів стане неможливим після набрання законної сили рішенням в даній адміністративній справі або для їх поновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, з огляду на те, що чинне законодавство передбачає захист порушеного права, в тому числі шляхом оскарження відповідних рішень та дій суб`єкта владних повноважень, чи відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин.

При цьому у заяві про забезпечення позову не доведено, що забезпечення позову у визначений ним спосіб, сприятиме виконанню завдань інституту забезпечення позову як елементу права на судовий захист, спрямованого на недопущення незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.

Також судом не здобуто доказів того, що захист прав, свобод та інтересів позивача саме в межах спору стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а запропоновані способи забезпечення позову є неспівмірними із можливими негативними наслідками правам та інтересам інших осіб.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а тому у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.

Керуючись статтями 150-154, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні заяви Монастиря Свято-Покровська Голосіївська пустинь Київської митрополії Української Православної Церкви про забезпечення позову - відмовити.

2. Копію ухвали надіслати позивачу (його представнику), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.

Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Жукова Є.О.