Рішення № 137857300, 01.07.2026, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" липня 2026 р. справа № 300/4473/25

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі: судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення від 16.04.2025, зобов`язання повторно розглянути заяву від 09.04.2025 та призначити пенсію за віком з урахуванням незарахованого стажу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком. Однак, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області прийнято рішення №092850023090 від 16.04.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Так, до страхового стажу не враховано, періоди роботи відповідно до трудової книжки від 13.04.1978 серії НОМЕР_1 з 23.09.1975 по 01.04.1978 оскільки період передує даті заповнення документа, членства в колгоспі з 03.03.1987 по 20.08.1987, оскільки відсутня інформація про встановлений мінімум та фактично відпрацьовані вихододні, з 25.03.1988 по 01.11.1989 оскільки запис про звільнення завірено печаткою, що не ідентифікується. Також не враховано періоди згідно трудової книжки НОМЕР_2 через відсутність на титульній сторінці дати народження особи та дати видачі, та через не відповідність по батькові « ОСОБА_2 » паспортним даним. Позивач вважає вказане рішення протиправним та зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а не належний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на соціальний захист. Крім того, відповідач не позбавлений права у разі наявності сумнівів звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання інформації, в тому числі документів, які містять відомості про періоди роботи, характер праці, провести відповідні зустрічні перевірки відомостей у поданих документах. Проте, в даній ситуації відповідач не вжив відповідних заходів.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.05.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

На підставі розпорядження керівника апарату Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.03.2026 за № 595, відповідно до розпорядження керівника апарату суду від 23.03.2026 № 11 та на виконання частини 9 статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 300/4473/25.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.03.2026 адміністративна справа №300/4473/25 передана для розгляду головуючому судді Гомельчуку С.В.

Ухвалою суду від 03.04.2026 прийнято до розгляду адміністративну справу №300/4473/25.

Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області правом подання відзиву на позовну заяву не скористалося.

Ухвалу від 03.04.2026 відповідачем отримано 03.04.2026, що довідкою про доставку електронного листа (а.с.34).

Згідно з частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, суд вважає, що відповідача повідомлено належним чином про розгляд справи в суді, тому дана справа підлягає вирішенню за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та надав їм правову оцінку.

09.04.2025 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком.

За принципом екстериторіальності заяву ОСОБА_1 було направлено для розгляду у Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №092850023090 від 16.04.2025 відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у звязку із відсутністю необхідного страхового стажу. За доданими документами до страхового ста не зараховано періоди роботи відповідно до трудової книжки від 13.04.1978 серії НОМЕР_1 з 23.09.1975 по 01.04.1978 оскільки період передує даті заповнення документа, членства в колгоспі з 03.03.1987 по 20.08.1987, оскільки відсутня інформація про встановлений мінімум та фактично відпрацьовані вихододні, з 25.03.1988 по 01.11.1989 оскільки запис про звільнення завірено печаткою, що не ідентифікується. Також не враховано періоди згідно трудової книжки НОМЕР_2 через відсутність на титульній сторінці дати народження особи та дати видачі, та через не відповідність по батькові « ОСОБА_2 » паспортним даним (а.с.21).

Позивач, не погоджуючись з даною відмовою відповідача, звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який набрав чинності 01.01.2004.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі також Закон № 1058-IV), виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.

Згідно вимог ч. 1, 2, 4 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Страховий стаж обчислюється в місяцях.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до п.3 статті 26 Закону №1058-ІV, у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років.

У відповідності до вимог ст. 44 Закону № 1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Призначення пенсії за віком здійснюється автоматично (без звернення особи) у разі набуття застрахованою особою права на призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, на підставі відомостей, наявних у системі персоніфікованого обліку, якщо до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, особа не повідомила про бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.

У разі відсутності в системі персоніфікованого обліку даних про страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком (у тому числі за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку), територіальний орган Пенсійного фонду інформує застраховану особу, у тому числі через її особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду, про відсутність таких відомостей та необхідність їх подання (за наявності). Документи про страховий стаж можуть бути подані до територіального органу Пенсійного фонду або через особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок).

Пунктами 1, 3 Порядку визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.

За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі документів.

Пунктом 2.2 Інструкції "Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях", затвердженої Наказом Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 року № 162, що діяв до 29 липня 1993 року (далі - Інструкція № 162) заповнення трудової книжки уперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу.

Згідно з пунктом 2.3 Інструкції № 162 усі записи в трудовий книжці про приймання на роботу, переведені на іншу постійну роботу або звільненні, а також про нагородження й заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочень чи зміни імені та по батькові на ініціали) та дата народження зазначаються на підставі паспорта або свідоцтва про народження (пункт 2.10 Інструкції № 162).

Відповідно до пункту 2.11 Інструкції № 162 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник власним підписом завіряє правильність внесення відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, та після цього проставляється печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалась трудова книжка.

Зміни записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові та дату народження проводяться адміністрацією за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорти, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, імені, по батькові та ін.) та з посиланням на номер та дату цих документів (пункт 2.12 Інструкції № 162).

У постанові Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Із аналізу вказаних правових норм вбачається, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому їх неналежне ведення не може позбавити позивача права на включення періоду роботи до страхового стажу і права на отримання пенсії з його врахуванням.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд в постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.

Судом встановлено, у трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_2 вчинено записи:

- №1-2 про період роботи позивача з 01.03.1983 по 01.11.1983 на посаді тракториста в колгоспі «Правда»;

- №3-4 про період роботи позивача з 16.10.1987 по 23.03.1988 на посаді тракториста в колгоспі «Циня»;

- №5-6 про період роботи позивача муляром в Долинському будівельному управлінні тресту «Івано-Франківськбуд» з 29.06.1990 по 15.07.1991;

- №7-8 про період роботи позивача з 21.07.1994 по 24.07.1995 муляром в АТ «Будівельне управління».

Окрім того в трудовій книжці серії НОМЕР_2 позивача містяться інформація про встановлений мінімум та фактично відпрацьовані виходні в колгоспі «Правда» та «Циня» (а.с.11-14).

Також відповідно до відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 від 13.04.1978 позивач у період з 23.09.1975 по 01.04.1978 працював муляром в Камінь-Каширському ПМК-169 (записи №3-4), та з 25.03.1988 по 01.11.1989 доярем в колгоспі «Варме»(записи №16-17) (а.с.15-19).

Однак, відповідачем не враховано вказані вище періоди роботи позивача до страхового стажу, у зв`язку із тим, що на титульній сторінці трудової книжки колгоспника відсутня дата народження особи та дача видачі, записи №3-4 вчиненні у трудовій НОМЕР_1 від 13.04.1978 передують даті заповнення документа, а запис №17 від 01.11.1989 завірено печаткою, що не ідентифікується.

Проте, на думку суду, вказані неточності, необхідно розглядати як формальний недолік, допущений особою, відповідальною за внесення відповідних записів на підприємстві до трудової книжки працівників, який не може давати достатні підстави для незарахування такого періоду роботи позивача до трудового стажу.

Суд наголошує, що відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе адміністрація підприємства та спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. Разом з тим, у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивачки, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставин, зокрема, щодо прийняття та звільнення з роботи позивача тощо.

Суд наголошує, що позивач фактично опинився в ситуації, що відповідно позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.

Дослідивши під час розгляду справи копію трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_2 суд встановив, що під час першого прийняття позивача на роботу та заповненні трудової книжки на титульній сторінці дійсно було зазначено по батькові працівника " ОСОБА_2 " (російською мовою) (а.с.11).

У той час, як стверджує відповідач згідно із даними паспорту громадянина України серії НОМЕР_3 по батькові позивача на російській мові вказане, як « ОСОБА_3 ».

Відтак, судом встановлено, що вказані розбіжності у написанні прізвища позивача виникли внаслідок різного написання прізвища заявника російською мовою.

Суд враховує ту обставину, що діловодство в радянські часи велося російською мовою, через що могла допускатися плутанина в написанні імен, прізвищ, по батькові зокрема при перекладі з російської мови на українську і навпаки.

Також в даному випадку слід врахувати, що станом на дату звернення до пенсійного органу (09.04.2025) у позивача був дійсний паспорт у формі ID-картки (номер документа НОМЕР_4 , дата видачі 22.03.2024) де прізвище, ім`я та по батькові позивача вказано на українській мові, тобто відповідач у спірному рішенні посилався на відомості паспорта НОМЕР_3 , який фактично був не дійсним, у зв`язку із чим суд дійшов висновку, що доводи відповідача про те, що по батькові позивача не відповідає паспортним даним, є необґрунтованими.

Суд повторно звертає увагу на те, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та, у свою чергу, неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Вказана правова позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, відповідно до яких на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Суд виходить з того, що аналізуючи надані документи, пенсійний орган, перш за все, має виходити з їх змісту, а не лише суто з форми. У цьому випадку, орган Пенсійного фонду, переслідуючи в цілому законну мету попередження зловживання громадянами своїми правами та запобігання необґрунтованому призначенню пенсії, при виконанні своїх повноважень повинен діяти обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно, як це передбачено частиною другою статті 2 КАС України, з тим, щоб не створювати штучних і явно необґрунтованих перешкод для реалізації громадянами їх прав.

Суд зазначає, що не зарахування спірного стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Разом з тим, відповідно до розрахунку стажу (Форма РС-право) відповідачем враховано до страхового стажу періоди роботи з 15.03.1983 по 15.04.1983, з 18.04.1983 по 21.07.1983, з 29.09.1983 по 21.11.1983, з 09.05.1991 по 15.02.1992. Вказані періоди частково перетинаються із періодами роботи, які позивач просить зарахувати до страхового стажу. (а.с.22).

З наведеного суд виснує, що до страхового стажу позивача підлягаю зарахуванню період роботи з 01.03.1983 по 14.03.1983, з 16.04.1983 по 17.04.1983, з 22.07.1983 по 28.09.1983, з 16.10.1987 по 23.03.1988, з 29.06.1990 по 08.05.1991, з 21.07.1994 по 24.07.1995, з 23.09.1975 по 01.04.1978, з 25.03.1988 по 01.11.1989.

У зв`язку з цим рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 16.04.2025 №092850023090 про відмову в призначенні пенсії позивачу є протиправним та підлягає скасуванню.

Водночас суд зазначає, що дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Суд зауважує, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб`єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної норми у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, зобов`язання судовим рішенням суб`єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об`єктивно встановлено безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).

Відтак, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Разом з тим, суд зауважує таке.

У справі, яка розглядається, суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачкою заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом пенсійного органу визначено ГУ ПФУ у Львівській області, рішенням якого позивачу відмовлено в призначенні пенсії.

Відповідно до ч.2 ст. 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність можливості у відповідача прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, а також враховуючи те, що призначення, перерахунок та виплата пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, суд дійшов висновку, що з метою захисту порушеного права позивача слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, як орган, який за принципом екстериторіальності уповноважений на вирішення питання щодо призначення пенсії позивача, повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 09.04.2025 та прийняти відповідне рішення з врахуванням висновків суду.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підсумовуючи викладене, даний позов підлягає частковому задоволенню.

З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, до стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, за рахунок бюджетних асигнувань, на користь ОСОБА_1 належать судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн (80%), понесення яких підтверджується квитанцією від 23.06.2025, яка міститься серед матеріалів справи.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 16.04.2025 №092850023090.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, Львівська область, 79000) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) періоди роботи з 01.03.1983 по 14.03.1983, з 16.04.1983 по 17.04.1983, з 22.07.1983 по 28.09.1983, з 16.10.1987 по 23.03.1988, з 29.06.1990 по 08.05.1991, з 21.07.1994 по 24.07.1995, з 23.09.1975 по 01.04.1978, з 25.03.1988 по 01.11.1989 та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 09.04.2025 та прийняти відповідне рішення з врахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, Львівська область, 79000) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень дев`яносто шість копійок).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Гомельчук С.В.