Рішення № 137855977, 30.06.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року Справа № 160/3171/26 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 , який діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2

до Виконавчого комітету Синельниківської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_3

про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

11.02.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 , який діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Синельниківської міської ради, в якому позивачі просять:

- визнати протиправними рішення (відмови) Виконавчого комітету Синельниківської міської ради (через ЦНАП Синельниківської міської ради) щодо відмови у реєстрації місця проживання ОСОБА_1 та його неповнолітнього сина ОСОБА_4 ;

- зобов`язати ЦНАП Синельниківської міської ради здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 та його неповнолітнього сина за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до ЦНАП Синельниківської міської ради із заявою про реєстрацію місця проживання позивача та його неповнолітнього сина за фактичним місцем проживання. Рішенням ЦНАП було відмовлено у реєстрації місця проживання на підставі підпункту 3 пункту 87 Постанови Кабінету Міністрів України №265 від 07.02.2022 року. Неповнолітньому ОСОБА_4 було відмовлено у реєстрації місця проживання на підставі підпункту 9 пункту 87 Постанови Кабінету Міністрів України №265 від 07.02.2022 року. Крім того, за результатами звернення до міського голови Синельниківської міської ради було повторно відмовлено у реєстрації місця проживання з аналогічних підстав. Позивач вважає вказану відмову протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки на момент звернення позивач мав дійсні та належні документи, що підтверджують законне право користування житловим приміщенням - ордер та договір найму, які не були скасовані, визнані недійсними чи припиненими у встановленому законом порядку. Орган реєстрації, посилаючись на зазначену норму, фактично поставив під сумнів чинність правовстановлюючих документів, що виходить за межі його повноважень та суперечить правовій позиції Верховного Суду про відсутність у органів реєстрації дискреції щодо оцінки права користування житлом. Відмова неповнолітньому ОСОБА_4 на підставі підпункту 9 пункту 87 Постанови №265 також є незаконною, оскільки дана норма не може застосовуватися відокремлено від положень сімейного законодавства та принципу найкращих інтересів дитини. З огляду на вказане позивач просив задовольнити позовні вимоги.

19.02.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін та встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

19.05.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_3 , зобов`язано відповідача надати до суду відзив на позовну заяву.

22.05.2026 року від третьої особи надійшли пояснення, відповідно до яких вказано, що третя особа, яка підтримує позовні вимоги повністю та не заперечує, щодо реєстрації місця проживання її дитини.

Станом на дату винесення рішення по справі відповідачем відзив на позовну заяву до суду не надано про причини такого неподання суд не повідомлено.

Відповідно до ч. 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 16.12.2025 року ОСОБА_1 , який діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 звернувся до Центру надання адміністративних послуг Синельниківської міської ради із заявами про реєстрацію місця проживання позивача та його неповнолітнього сина за адресою: АДРЕСА_2 .

До заяв долучено: - копія паспорта та РНОКПП ОСОБА_1 ; - копія ID-картки ОСОБА_4 ; - копія свідоцтва про народження ОСОБА_2 ; - копія ордера на жиле приміщення №6096 від 12.02.2020 року; - копія договору найму житла від 18.02.2020 року; - документи, що підтверджують фактичне проживання.

19.12.2025 року ОСОБА_1 звернувся до голови Синельниківської міської ради із зверненням про усунення порушення права на реєстрацію місця проживання.

Листом Виконавчого комітету Синельниківської міської ради №22.0-7223/2-25 від 26.12.2025 року «Про розгляд звернення» повідомлено, що 16 грудня 2025 року при опрацюванні відділом реєстрації Синельниківської міської ради заяви про реєстрацію місця проживання з одночасним зняттям із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (додаток 2 до Порядку), яку було подано у центрі надання адміністративних послуг Синельниківської міської ради (далі - ЦНАП), а також документів, долучених до заяви, встановлено, що підставою для реєстрації місця проживання надано копію ордеру на жиле приміщення від 12.02.2020 року №6096. На цьому ордері визначена його дійсність - 30 днів. Тож, станом на дату подання пакету документів реєстрація місця проживання на підставі цього ордеру не є можливою. Принагідно зазначаємо, що правовим документ для реєстрації місця проживання може бути договір найму (пункту 3 частини 2 статті 9 Закону), який не було надано. Також, у день звернення до ЦНАП подали заяву про реєстрацію місця проживання з одночасним зняттям із задекларованого/зареєстрованого місця проживання малолітньої дитини за адресою знаходження жилого приміщення на АДРЕСА_3 . Однак, констатуючи той факт, що у реєстрації місце проживання за новою адресою було відмовлено на підставі підпункт 3 пункту 87 Порядку і адресою реєстрації місця проживання залишилась попередня адреса, а саме: АДРЕСА_4 , реєстрація місця проживання малолітньої дитини на підставі цієї заяви неможлива та суперечить вимогам пункту 33 Порядку.

Позивач вважає рішення (відмови) Виконавчого комітету Синельниківської міської ради (через ЦНАП Синельниківської міської ради) щодо відмови у реєстрації місця проживання ОСОБА_1 та його неповнолітнього сина ОСОБА_4 протиправними та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з статтею 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно зі статтею 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Статтею 9 частиною 1 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) встановлено, що громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів.

Відповідно до статті 18 ЖК України управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником.

Статтею 326 Цивільного Кодексу України передбачено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Статтею 29 Закону України «Про власність» було визначено, що майно, що є державною власністю і закріплене за державною установою (організацією), яка перебуває на державному бюджеті, належіть їй на праві оперативного управління.

Згідно до статті 137 частини 1 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) передбачено, що правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності (стаття 137 частина 3 ГК України).

Відносини у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, встановлює порядок надання таких послуг та порядок внесення, обробки, обміну відповідними відомостями в електронних реєстрах, базах даних для надання таких послуг регулюються Законом України від 05.11.2021 року №1871-IX «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» (далі - Закон № 1871-IX).

В силу норм статті 5 частин 1 і 6 Закону України №1871-IX громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, який на законних підставах постійно або тимчасово проживає на території України, зобов`язані протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати або зареєструвати його. Іноземець чи особа без громадянства, які отримали довідку про звернення за захистом в Україні, можуть зареєструвати місце свого перебування в Україні. Реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за заявою такої особи, поданою в паперовій формі до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг, за адресою житла будь-якої форми власності.

Статтею 9 указаного Закону визначено порядок реєстрації місця проживання (перебування) особи.

Так, у разі реєстрації місця проживання (перебування) особи під час особистого відвідування органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) подається заява про реєстрацію місця проживання (перебування) за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Реєстрація місця проживання (перебування) особи, зміна її місця проживання (перебування) може бути здійснена за зверненням її законного представника або представника, що діє на підставі довіреності, посвідченої у встановленому законом порядку (далі - представник) (частина 1 Закону).

До заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи додаються (частина 2 Закону): паспортний документ особи або довідка про звернення за захистом в Україні, або документ, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними; свідоцтво про народження - для дітей віком до 14 років; документи, що підтверджують право на проживання (перебування) в житлі, адреса якого реєструється для проживання (перебування) (відомості про житло (документи), що підтверджують право власності на житло, рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житла, визнання за особою права користування житлом, жилим приміщенням, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи, визначені Кабінетом Міністрів України); документи, що посвідчують особу законного представника (представника); документи, що підтверджують повноваження особи як законного представника (представника), крім випадків, якщо законними представниками дитини є її батьки чи один із батьків; документ, що підтверджує сплату адміністративного збору; військово-обліковий документ (для громадян України, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).

Статтею 9 частиною 3 Закону України №1871-IX передбачено, що у разі відсутності документів, передбачених пунктом 3 частини другої цієї статті, реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла, уповноваженої особи житла.

У разі перебування житла в іпотеці, довірчій власності як способу забезпечення виконання зобов`язань для реєстрації місця проживання (перебування) подається письмова згода відповідного іпотекодержателя або довірчого власника.

Відповідно до статті 9 частини 4 Закону України №1871-IX під час особистого відвідування особою органу реєстрації заява про реєстрацію місця проживання (перебування) формується посадовою особою органу реєстрації з використанням відповідних програмно-технічних засобів та відтворюється у паперовій формі.

Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання (перебування) подання особою відомостей та/або документів, не передбачених цим Законом (ч.7 Закону).

Згідно вимог статті 11 частини 1 Закону України №1871-IX особа, яка декларує або реєструє своє місце проживання (перебування) у житлі, яке не є власністю (співвласністю) такої особи, та за відсутності документів, що підтверджують право на проживання в цьому житлі, під час подання заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) або декларації про місце проживання надає згоду власника (співвласників) житла чи уповноваженої особи житла на декларування або реєстрацію особою свого місця проживання (перебування) за адресою цього житла у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У разі декларування або реєстрації місця проживання особою, яка є власником (співвласником) цього житла, згода інших співвласників або інших осіб, місце проживання яких зареєстровано / задекларовано в цьому житлі, не вимагається.

Отже, вказаним Законом визначено вичерпний перелік необхідних документів для реєстрації місця проживання та заборонено вимагати для реєстрації подання особою інших документів.

Статтею 12 частинами 1,2 Закону України №1871-IX передбачено, що орган реєстрації відмовляє у внесенні до реєстру територіальної громади інформації про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) особи у разі, якщо: 1) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться відомості про обтяження щодо житла, яке особа декларує або реєструє як місце проживання (перебування); відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не відповідають відомостям у поданих особою документах або даних; особа подала документи або відомості, передбачені цим Законом, не в повному обсязі; у поданих особою документах або відомостях містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними, або строк дії паспортного документа іноземця чи особи без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, закінчився; за декларуванням або реєстрацією місця проживання (перебування) особи звернулася дитина віком до 14 років або особа, не уповноважена на подання документів; житлу, в якому особа декларує або реєструє своє місце проживання (перебування), не присвоєна адреса у встановленому порядку; за адресою житла, в якому особа декларує або реєструє своє місце проживання (перебування), наявний об`єкт нерухомого майна, який не належить до житла; відомості реєстру територіальної громади щодо задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини віком до 14 років не відповідають відомостям, наведеним у заяві (декларації), поданій стосовно цієї дитини; дані реєстру територіальної громади щодо задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини віком від 14 до 18 років не відповідають відомостям, наведеним у заяві (декларації), поданій цією дитиною.

При прийнятті рішення про відмову у декларуванні або реєстрації місця проживання (перебування) особи застосовуються вимоги, передбачені Законом України "Про адміністративну процедуру" щодо прийняття адміністративного акта, який негативно впливає на право, свободу чи законний інтерес особи.

Відповідно до положень статті 29 Закону України №1871-IX, рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб щодо внесення інформації до реєстру територіальної громади про зареєстроване або задеклароване місце проживання (перебування) особи, зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування рішень органів реєстрації, зміну інформації в реєстрі територіальної громади можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку.

Статтею 4 частиною 2 Закону України №1871-IX визначено, що порядок декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття з реєстрації місця проживання, скасування декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), форми декларацій (заяв), що подаються для декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого та зареєстрованого місця проживання (перебування), а також порядок ведення реєстру територіальної громади, надання та передачі інформації з та до такого реєстру визначаються Кабінетом Міністрів України.

Механізм здійснення декларування/реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування), а також форми необхідних для цього документів визначає Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 року №265 «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад» (далі - Порядок №265).

Пунктом 27 Порядку №265 передбачено, що реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється під час особистого відвідування органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) за адресою житла незалежно від форми власності.

У разі коли особа не може самостійно звернутися до органу реєстрації, реєстрація місця проживання (перебування) може бути здійснена за зверненням законного представника або представника на підставі довіреності, посвідченої в установленому законом порядку (далі - представник) (пункт 28 Порядку).

Згідно із пунктом 29 Порядку №265 реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється в день отримання органом реєстрації документів.

За вимогами пункту 37 Порядку №265, заяви, зазначені у підпункті 1 пункту 35 цього Порядку, формуються посадовою особою органу реєстрації або адміністратором центру надання адміністративних послуг з використанням відповідних програмно- технічних засобів та відтворюються примірники у паперовій формі, після чого особа або законний представник (представник) підтверджують правильність внесених відомостей власним підписом. Відповідальність за достовірність відомостей, що містяться в заяві, несе заявник, якщо інше не встановлено судом.

Посадова особа органу реєстрації або адміністратор центру надання адміністративних послуг перевіряє належність паспортного документа особи особі, що його подала, його дійсність, правильність заповнення заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) та наявність документів, необхідних для реєстрації місця проживання (перебування), про що робиться відповідний запис у заяві (пункт 40 Порядку).

Відповідно до вимог пункту 46 Порядку №265 посадова особа органу реєстрації в день звернення особи або її законного представника (представника) чи в день отримання документів від центру надання адміністративних послуг або представника спеціалізованої соціальної установи, закладу соціального обслуговування та соціального захисту або даних від органу соціального захисту населення, зокрема: приймає рішення про реєстрацію місця проживання (перебування) або про відмову у реєстрації місця проживання (перебування) особи.

Відповідно до положень пунктів 35, 36 Порядку №265 для реєстрації місця проживання (перебування) особа або її законний представник (представник), уповноважена особа житла або уповноважена особа спеціалізованої соціальної установи, закладу для бездомних осіб, іншого надавача соціальних послуг з проживанням подає: заяву за формою згідно з додатками 2, 3 і 8; паспортний документ особи або довідку про звернення за захистом в Україні (для осіб, які реєструють місце перебування); свідоцтво про народження (для дітей віком до 14 років), крім іноземців та осіб без громадянства, або документ про реєстрацію народження, виданий компетентним органом іноземної держави і легалізований у встановленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; довідку про реєстрацію особи громадянином України (у разі здійснення вперше реєстрації місця проживання дитини віком до 14 років, у свідоцтві про народження якої зазначено, що батьки або один із батьків є іноземцем чи особою без громадянства); документи, що підтверджують: право на проживання (перебування) в житлі, зокрема свідоцтво про право власності, ордер, договір оренди (найму, піднайму), договір найму житла у гуртожитку (для студентів), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші підтверджуючі документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла, наймача та членів його сім`ї, уповноваженої особи житла (зазначені документи та згода не вимагаються під час реєстрації місця проживання (перебування) малолітніх та неповнолітніх дітей за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або законних представників (представників), або одного з них; право на перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, іншого надавача соціальних послуг з проживанням (довідка про прийняття на обслуговування в спеціалізованій соціальній установі, іншого надавача соціальних послуг з проживанням за формою згідно з додатком 4, копія посвідчення про взяття на облік бездомної особи, форма якого затверджується Мінсоцполітики (для осіб, які перебувають на обліку у таких установах або закладах); відомості або документ, що підтверджує сплату адміністративного збору (не подається у разі здійснення реєстрації місця перебування); військово-обліковий документ (для громадян України, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).

У разі подання заяви законним представником (представником) особи, крім зазначених у пункті 35 цього Порядку документів, додатково подаються: документ, що посвідчує особу законного представника (представника); документ, що підтверджує повноваження особи як представника, крім випадків, коли заява подається законним представником малолітньої дитини.

Як було встановлено судом, 16.12.2025 року ОСОБА_1 , який діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 звернувся до Центру надання адміністративних послуг Синельниківської міської ради із заявами про реєстрацію місця проживання позивача та його неповнолітнього сина за адресою: АДРЕСА_2 .

До заяв долучено: - копія паспорта та РНОКПП ОСОБА_1 ; - копія ID-картки ОСОБА_4 ; - копія свідоцтва про народження ОСОБА_2 ; - копія ордера на жиле приміщення №6096 від 12.02.2020 року; - копія договору найму житла від 18.02.2020 року; - документи, що підтверджують фактичне проживання.

Наведене свідчить, що позивачем подано перелік всіх необхідних документів для реєстрації позивача та його сина за вказаною адресою житла, в тому числі що підтверджують право позивача на проживання в квартирі.

При цьому, забороняється вимагати для реєстрації місця проживання особи інші документи.

Згідно із пунктом 87 підпунктом 3 Порядку №265 орган реєстрації відмовляє в декларуванні/реєстрації місця проживання (перебування), знятті із задекларованого / зареєстрованого місця проживання (перебування) у разі, коли: особа не подала або подала не в повному обсязі необхідні документи або відомості.

Як вбачається, відповідачем відмовлено позивачу в реєстрації місця проживання, зокрема з підстав того, що серед поданих представником заявника документів, відсутні документи, що підтверджують право на проживання (перебування) в житлі та/або згода власника (співвласників) житла, наймача та членів його сім`ї, уповноваженої особи житла, в той час коли представником позивача надано перелік всіх передбаченим чинним законодавством документів, а відтак відмова відповідача у реєстрації місця проживання за вказаних підстав є повністю необґрунтованою.

Стосовно доводів відповідача, що позивач звернувся із простроченим ордером, слід врахувати наступне.

Відповідно до вимог статті 58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.

Наведене свідчить, що ордер є єдиною підставою саме для вселення у житлове приміщення, який видається виконавчим органом місцевої ради на підставі рішення про надання житлового приміщення у будинках громадського чи державного житлового фонду. Ордер на жиле приміщення є адміністративним актом, що видається виконавчим органом місцевого самоврядування, до компетенції якого входить вирішення даного питання.

У відповідності до виданого ордера в передбачене в ньому житлове приміщення вселяються як громадянин, що одержав ордер, так і члени його сім`ї, зазначені в ордері.

За приписами статті 59 ЖК України ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами відомостей, що не відповідають дійсності, про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень. Вимогу про визнання ордера недійсним може бути заявлено протягом трьох років з дня його видачі.

Згідно із пунктом 72 Правил квартирного обліку при вселенні в надане жиле приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності - відповідному підприємству, установі, організації.

Крім того, статтею 109 частиною 1 ЖК України передбачено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Як також вбачається, що ордер на жиле приміщення №6096 від 12.02.2020 року видано на підставі рішення виконавчого комітету Синельниківської міської ради від 12.02.2020 №22.

Оскільки ордер є підставою для вселення особи та вказаних в ньому членів сім`ї особи в житлове приміщення, то вказане вище дає підстави для висновку, що позивачем своєчасно реалізовано виданий йому ордер №6096 від 12.02.2020 року з метою вселення в квартиру для постійного проживання за адресою , яку він вже фактично займав на час отримання ордеру та був у ній зареєстрований, і цей ордер не визнавався недійсним у судовому порядку в строки передбачені законом, та взагалі для цього були фактично відсутні підстави.

Наведене свідчить, що позивачем не прострочено ордер, оскільки його пред`явлено на момент видачі, формально з метою вселення в передбачене ним житлове приміщення для постійного проживання, а відтак відмова у реєстрації місця проживання за вказаної підстави є також протиправною.

Відтак, з урахуванням встановлених вище обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що відповідачем безпідставно відмовлено у задоволенні заяви позивача про реєстрацію місця проживання позивача.

Щодо вимоги позивача про реєстрацію місця проживання за відповідною адресою, суд зазначає наступне.

Вирішуючи публічно-правовий спір у межах спірних правовідносин, адміністративний суд перевіряє оскаржуване рішення відповідача на предмет його відповідності вимогам частини другої статті 2 КАС України, а у разі встановлення протиправності такого рішення, з метою ефективного захисту прав або законних інтересів фізичних осіб, юридичних осіб зобов`язує відповідача вчинити дії, які випливають з імперативних правових норм, що регулюють спірні правовідносини.

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Суд зазначає, що повноваження відповідача щодо прийняття відповідних рішень, в тому числі щодо реєстрації місця проживання за своєю правовою природою є дискреційними.

При цьому, на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що з метою ефективного захисту прав позивача, слід зобов`язати відповідача повторно розглянути заяви позивача від 16.12.2025 року про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 та його неповнолітнього сина ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 .

Також, відповідно до абз.2 ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта і владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

При цьому, позовні вимоги про зобов`язання відповідача здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 та його неповнолітнього сина не підлягають задоволенню як передчасні, оскільки внаслідок необгрунтованості рішення відповідача суд позбавлений можливості оцінити підстави відмови у реєстрації місця проживання, надати їм оцінку та встановити наявність порушеного такою відмовою права.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 139, 243-246, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 ), який діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 ( АДРЕСА_5 , паспорт № НОМЕР_2 ) до Виконавчого комітету Синельниківської міської ради (52500, Дніпропетровська область, м.Синельникове, вул.Каштанова, 14, код ЄДРПОУ 04052637), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_3 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Виконавчого комітету Синельниківської міської ради щодо відмови у реєстрації місця проживання ОСОБА_1 та його неповнолітнього сина ОСОБА_4 .

Зобов`язати Виконавчий комітет Синельниківської міської ради повторно розглянути заяви ОСОБА_1 від 16.12.2025 року про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 та його неповнолітнього сина ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Дєєв