Рішення № 137855605, 01.07.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

01 липня 2026 р. Справа № 120/8335/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара П.А., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до: військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України про: визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 30.04.2025 подав рапорт до Військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби у зв`язку із перебуванням на його утримані трьох неповнолітніх дітей. Позивач вважає, що відповідач протиправно відмовив йому в звільненні з військової служби.

Відзив на позовну заяву у встановлений судом строк відповідачем не надано, тому суд вирішує справу за наявними матеріалами з урахуванням ст. 126 КАС України, відповідно до вимог ч. 6 ст. 162 КАС України.

Дослідивши подані сторонами письмові докази, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 26.11.2019 та ОСОБА_2 уклали шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 .

У даному шлюбі в позивача народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 12.02.2025.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 18.02.2020 на час укладення шлюбу з позивачем у його дружини була малолітня донька ОСОБА_5 , батьками якої є ОСОБА_6 та ОСОБА_2 .

Факт спільного проживання позивача з дружиною ОСОБА_7 та дітьми: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтверджується довідкою №186 від 07.04.2025.

30.04.2025 ОСОБА_1 звернувся із рапортом про звільнення з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу"- перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

Листом від 05.05.2025 за №50/28/10/1-1636-2025 позивачу відмовлено у задоволенні рапорту.

На переконання позивача, відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не вчинення дій та неприйняття законного рішення про звільнення його з військової служби, а тому звернувся до суду із цим позоовм.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 постановлено ввести в Україні воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

На момент розгляду адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок звільнення з військової служби в період дії воєнного стану.

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Частиною першою статті 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно із частиною першою статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частинами другою, четвертою статті 2 Закону України №2232-ХІІ передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Статтею 26 Закону №2232-ХІІ визначені підстави звільнення з військової служби.

Так, з 18.05.2024 діє нова редакція статті 26 Закону №2232-ХІІ, згідно з абзацом п`ятим пункту 3 частини дванадцятої якої військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану:

перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

В редакції статті 26 Закону №2232-ХІІ до 18.05.2025, абзац четвертий пункту «г» частини четвертої передбачав звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється у зв`язку із перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

Отже, виходячи з вищезазначених норм, правовою підставою для звільнення з військової служби під час дії воєнного стану є перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років. При цьому право військового на звільнення з військової служби не перебуває у залежності від того, чи є він батьком таких дітей (тобто від батьківства), оскільки вирішальне значення має саме факт перебування дітей (трьох і більше дітей віком до 18 років) на його утриманні.

Відповідно до п.233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу, у зв`язку із чим направив рапорт про звільнення з військової служби на підставі перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

Відмовляючи у задоволенні поданого рапорту, відповідач зазначив про відсутність підстав для звільнення з посиланням на ст. 268 СК України.

Вирішуючи питання наявності/відсутності правових підстав для звільнення позивача з військової служби згідно з вимогами абзацу п`ятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ (абзацу четвертого пункту «г» частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ в редакції на момент подання рапорту), суд зазначає наступне.

Із долучених до рапорту від 30.04.2025 документів слідує, що 26.11.2019 між позивачем та ОСОБА_2 укладено шлюб, після державної реєстрації якого дружина позивача змінила прізвище на ОСОБА_8 , про що свідчить свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 .

У даному шлюбі в позивача народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 12.02.2025.

В той же час, із свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 18.02.2020 вбачається, що на час укладення шлюбу з позивачем у його дружини була малолітня донька ОСОБА_5 , батьками якої є ОСОБА_6 та ОСОБА_2 .

Засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів визначає СК України.

Відповідно до частини четвертої статті 3 СК України сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 03.06.1999 №5-рп/99 надав офіційне тлумачення терміну «член сім`ї»: членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші).

Обов`язковими умовами для визнання членом сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, термін «сім`я» означає не лише створення сім`ї на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а має більш широкі критерії для його визначення.

Згідно з частиною першою статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Частинами першою-третьою статті 181 СК України визначено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Згідно з вимогами частин першої та другої статті 188 СК України батьки можуть бути звільнені від обов`язку утримувати дитину, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби. Батьки можуть бути звільнені від обов`язку утримувати дитину тільки за рішенням суду. Якщо дитина перестала отримувати дохід або її дохід зменшився, заінтересована особа має право звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів.

Таким чином, сімейне законодавство визначає безумовний обов`язок щодо утримання батьками своїх неповнолітніх дітей, при цьому стосовно вітчима (мачухи) передбачені певні застереження.

Так, згідно з частиною першою статті 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.

Відповідно до правил, визначених у частині першій статті 268 СК України, обов`язок мачухи чи вітчима утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, виникає лише в тому разі, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.

Аналізуючи вищенаведені приписи сімейного законодавства в контексті спірних правовідносин, суд зазначає, що саме на є ОСОБА_6 та ОСОБА_9 , як батьків ОСОБА_5 , згідно з чинним законодавством покладено обов`язок утримувати своїх дітей. Перебування дитини на утриманні одночасно у батька та вітчима СК України не передбачено.

Суд також зауважує, що позивач, перебуваючи у шлюбі з громадянкою ОСОБА_7 , має право на участь у вихованні її доньки (за умови проживання однією сім`єю). При цьому обов`язок щодо її утримання у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо в останньої немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.12.2023 при розгляді справи №160/11228/23.

В даному випадку матеріалами справи не підтверджується наявність у позивача законодавчого обов`язку по утриманню падчерки, оскільки неповнолітня має матір і батька, які зобов`язані їх утримувати. а також матеріали справи не підтверджують відсутність у ОСОБА_10 діда, баби, повнолітніх братів та сестер або відомостей, що ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.

В матеріалах справи відсутні рішення судів, згідно з якими ОСОБА_6 звільнений від обов`язку утримувати свою неповнолітню доньку.

Суд не приймає до уваги доводи позивача про нездійснення ОСОБА_6 обов`язків щодо утримання своєї малолітньої доньки з посиланням на позбавлення волі останнього та несплати ним аліментів. Оскільки чинне законодавство України не звільняє батьків дитини від обов`зків утримувати дитини у разі позбавлення волі.

Разом з тим, позивач як до рапорту про звільнення, так і до позовної заяви не надав доказів того, що він є опікуном чи усиновителем неповнолітньої ОСОБА_10 та має законодавчо встановлені обов`язки щодо неї, в тому числі обов`язок по її утриманню, тому підстави вважати, що на його утриманні перебуває троє дітей віком до 18 років, відсутні.

Також суд зазначає, що посвідчення багатодітної сім`ї не підтверджує утримання неповнолітніх дітей, а надає право на отримання соціальних пільг для таких сімей та підтверджує їх статус.

Відтак, позивач, звертаючись до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби, не надав належних доказів наявності правових підстав застосування до нього абзацу четвертого пункту «г» частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ (в редакції на момент подання рапорту), а тому, відмовляючи у задоволенні вимог вказаного рапорту, в/ч НОМЕР_1 діяла правомірно.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.

За правилами статті 139 КАС України, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 )

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 )

Суддя Комар Павло Анатолійович