Ухвала суду № 137855062, 30.06.2026, Бахмацький районний суд Чернігівської області

Єдиний унікальний номер 728/1180/26

Номер провадження 4-с/728/11/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2026 року Бахмацький районний суд Чернігівської області

в складі:

головуючої судді Глушко О.І.

при секретарі Коваленко В.В.

за участю: представника стягувача ОСОБА_1 - адвоката Ковалюха В.М.,

начальника Бахмацького відділу державної виконавчої служби у Ніжинському районі Чернігівської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Откидач Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмачі скаргу ОСОБА_2 на дії та бездіяльність посадових осіб Бахмацького ВДВС у Ніжинському районі Чернігівської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні №75010733,-

В С Т А Н О В И В:

21.05.2026 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаною скаргою, яка зареєстрована канцелярію суду 21.05.2026 року, на дії та бездіяльність посадових осіб Бахмацького ВДВС у Ніжинському районі Чернігівської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Откидач Людмили та Вільковської Ірини Миколаївни, в якій він просив:

1) визнати неправомірною бездіяльність заступника начальника Бахмацького ВДВС Вільковської Ірини Миколаївни, яка полягає у неналежному розгляді його заяви від 13.03.2026 року щодо недопустимості звернення стягнення на додаткову винагороду військовослужбовця, яка виплачується відповідно до постанови КМУ №168 від 28.02.2022 року;

2) визнати неправомірною бездіяльність заступника начальника Бахмацького ВДВС Вільковської Ірини Миколаївни яка полягає у невирішенні по суті питання про правову природу додаткової винагороди за постановою КМУ №168, її непостійний характер та неможливість звернення на неї стягнення з урахуванням п.3 ч.2 ст. 73 Закону України Про виконавче провадження;

3) визнати неправомірною бездіяльність заступника начальника Бахмацького ВДВС Вільковської Ірини Миколаївни щодо перекладення на фінансову службу військової частини НОМЕР_1 обов`язку самостійно визначати, які виплати включаються або не включаються до бази утримань, тоді як саме державний виконавець зобов`язаний визначити законні межі звернення стягнення;

4) визнати неправомірною бездіяльність заступника начальника Бахмацького ВДВС Вільковської Ірини Миколаївни щодо винесення постанови про звернення стягнення на доходи боржника у ВП №75010733 у редакції, яка передбачає утримання 50% з доходів боржника без належного розмежування виплат, на які може бути звернено стягнення, та виплат, на які стягнення не допускається відповідно до ст. 73 Закону України Про виконавче провадження;

5) визнати неправомірною бездіяльність заступника начальника Бахмацького ВДВС Вільковської Ірини Миколаївни яка полягає у невинесенні окремої постанови або уточнення до постанови про звернення стягнення, яким було б визначено, що стягнення не може звертатися на грошове забезпечення військовослужбовця, що не має постійного характеру;

6) визнати неправомірною бездіяльність начальника Бахмацького ВДВС Откидач Людмили, яка полягає у неналежному розгляді його заяви від 22.04.2026 року, формальному відхиленні його доводів та невжитті заходів контролю за законністю дій підлеглого державного виконавця;

7) визнати неправомірною бездіяльність начальника Бахмацького ВДВС Откидач Людмили, яка полягає у невинесенні постанови за результатами перевірки законності виконавчого провадження та невжитті заходів для усунення порушень у постанові про звернення стягнення на доходи боржника;

8) визнати неправомірною бездіяльність начальника Бахмацького ВДВС Откидач Людмили, яка полягає у нездійсненні належного контролю за діями заступника начальника Бахмацького ВДВС Вільковської Ірини Миколаївни, попри те, що у його заяві від 22.04.2026 року були прямо наведені обставини можливого незаконного звернення стягнення на виплати, які не мають постійного характеру;

9) визнати неправомірним висновок начальника Бахмацького ВДВС Откидач Людмили про те, що додаткова винагорода за постановою КМУ №168 має регулярний характер і може автоматично включатися до бази стягнення лише з підстав того, що вона є доходом боржника;

10) визнати неправомірним формальне відхилення начальником Бахмацького ВДВС Откидач Людмилою його посилань на практику Верховного Суду у справах №580/9551/23, №420/5602/23 щодо тимчасового, непостійного характеру додаткової винагороди за постановою КМУ №168;

11) визнати неправомірною оцінку начальником Бахмацького ВДВС Откидач Людмилою банківської виписки АТ КБ ПриватБанк, оскільки така виписка не спростовує, а підтверджує його доводи про непостійний характер додаткової винагороди: 27.02.2026 року йому було нараховано 19 827,10 грн за січень 2026 року, 20.03.2026 року - 5 065,71 грн за лютий 2026 року, а за березень 2026 року така додаткова винагорода вже не надходила;

12) скасувати постанову заступника начальника Бахмацького ВДВС Вільковської Ірини Миколаївни про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника у ВП №75010733 від 31.03.2026 року, яка допускає звернення стягнення на додаткову винагороду за постановою КМУ №168 та інші види грошового забезпечення, що не мають постійного характеру;

13) зобов`язати Бахмацький ВДВС усунути порушення його прав шляхом винесення нової постанови про звернення стягнення на доходи боржника у ВП №75010733, чітко зазначивши, що стягнення не може звертатися на грошове забезпечення військовослужбовця, яке не має постійного характеру, відповідно до п.3 ч.2 ст. 73 Закону України Про виконавче провадження;

14) зобов`язати Бахмацький ВДВС направити до військової частини НОМЕР_1 уточнену постанову, у якій чітко визначити законний порядок здійснення відрахувань та виключити можливість звернення стягнення на додаткову винагороду за постановою КМУ №168 у разі, якщо така виплата не має постійного характеру;

15) зобов`язати начальника Бахмацького ВДВС Откидач Людмилу забезпечити належний контроль за усуненням виявлених порушень, у тому числі за направленням до військової частини НОМЕР_1 нової уточненої постанови щодо законного порядку здійснення відрахувань;

16) до вирішення цієї скарги по суті зупинити звернення стягнення саме на додаткову винагороду за постановою КМУ №168, що виплачується йому як військовослужбовцю.

Скарга мотивована тим, що на виконанні у Бахмацькому відділі державної виконавчої служби у Ніжинському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває виконавче провадження № 75010733, відкрите 21.05.2024 року, ідентифікатор доступу: 9А3ДЕ26242ДА з примусового виконання виконавчого листа № 1-кп/728/4/16 від 07.06.2016 року, виданого Бахмацьким районним судом про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 231875 грн 85 коп в порядку відшкодування матеріальної та моральної шкоди; з 06.01.2026 року, він проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 та отримує грошове забезпечення від військової частини НОМЕР_1 ; разом з основним грошовим забезпеченням військовослужбовця, він також отримує додаткову винагороду відповідно до Постанови КМУ № 168 від 28.02.2022 року; 20.01.2026 року державний виконавець Вільковська Ірина, керуючись статтями 10, 68, 69, 70 Закону України «Про виконавче провадження», винесла постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника у розмірі 20% доходів щомісяця до погашення загальної суми заборгованості за виконавчим провадженням; 05.03.2026 року державний виконавець Вільковська Ірина, керуючись статтями 10, 68, 69, 70 Закону України «Про виконавче провадження», винесла постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, та постановив: «Відповідно до ч.2 ст.70 Закону України "Про виконавче провадження" здійснювати відрахування із суми доходів боржника у відповідності до вимог чинного законодавства, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, у розмірі 50% доходів щомісяця до погашення загальної суми заборгованості за виконавчим провадженням; 31.03.2026 року державний виконавець Вільковська Ірина, керуючись статтями 10, 68, 69, 70 Закону України «Про виконавче провадження», винесла постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, та постановила: «Здійснювати відрахування із суми доходів боржника у відповідності до вимог чинного законодавства, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, у розмірі 50% доходів щомісяця до погашення загальної суми заборгованості за виконавчим провадженням»; 13.03.2026 року ним було подано заяву до Бахмацького відділу державної виконавчої служби, на ім`я начальника Бахмацького відділу ВДВС Откидач Людмили, щодо недопустимості звернення стягнення на додаткову винагороду військовослужбовця, яка виплачується відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168, в якій він зазначав, що така додаткова винагорода: 1) не є постійною складовою грошового забезпечення; 2) залежить від умов проходження військової служби; 3) виплачується лише за наявності відповідних підстав; 4) має тимчасовий характер; 5) не може автоматично включатися до бази для стягнення за виконавчим провадженням, яке не є аліментним та посилався на практику Верховного Суду, зокрема на постанови у справах №580/9551/23 та №420/5602/23, де Верховний Суд висловив правову позицію щодо тимчасового характеру додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168; 31.03.2026 року він отримав відповідь на його заяву від 13.03.2026 року, від заступника начальника Бахмацького відділу державної виконавчої служби Вільковської І.М., у якій було зазначено, що розмежування виплат, які входять або не входять до бази для утримань, є обов`язком фінансової служби військової частини; того ж дня, 31.03.2026 року, виконавець Вільковська Ірина винесла постанову про звернення стягнення на доходи боржника у розмірі 50%, при цьому у постанові було зазначено про звернення стягнення на доходи боржника без належного розмежування виплат, а також фактично заборонено відповідальним особам самостійно змінювати відсоток і порядок стягнення, таким чином, виникла суперечність: у відповіді, заступник начальника Бахмацького відділу державної виконавчої служби Вільковська І.М. зазначила, що саме фінансова служба військової частини повинна розмежовувати виплати, але у постанові про звернення стягнення сама ж заборонила відповідальним особам самостійно змінювати порядок та розмір утримань. При цьому не винесла окремої постанови або уточнення, яким би прямо виключила з бази стягнення додаткову винагороду, що не має постійного характеру; державний виконавець Вільковська Ірина фактично не вирішила питання по суті, а переклала його на фінансову службу військової частини, яка є лише виконавцем постанови державного виконавця і не може самостійно змінювати її зміст; 22.04.2026 року ним було подано заяву на ім`я начальника Бахмацького ВДВС Людмили Откидач, у якій він просив усунути порушення, врахувати правову природу додаткової винагороди, що виплачується відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року та винести відповідну постанову/уточнення щодо заборони звернення стягнення на такі виплати як на грошове забезпечення, що не має постійного характеру; до заяви була додана виписка АТ КБ «ПриватБанк» за період з 22.04.2025 року по 22.04.2026 року, з якої вбачається, що додаткова винагорода надходила йому лише двічі: 27.02.2026 19827 грн 10 коп з коментарем: « ІНФОРМАЦІЯ_1 »; 20.03.2026 року 5065 грн 71 коп з коментарем: « ІНФОРМАЦІЯ_2 »; за березень 2026 року надходження додаткової винагороди було відсутнє; 09.04.2026 року надійшло основне грошове забезпечення за березень 2026 року у сумі 11966 грн 17 коп без ознаки додаткової винагороди; надана виписка не підтверджує систематичність щомісячного надходження додаткової винагороди, а навпаки підтверджує її непостійний, змінний та залежний від умов проходження служби характер; 11.05.2026 року він отримав відповідь від начальника Бахмацького ВДВС Людмили Откидач; у відповіді начальника Бахмацького ВДВС Людмили Откидач зазначено: приписи статті 73 Закону України «Про виконавче провадження» вимагають вичерпного переліку виплат, на які не може бути звернено стягнення, додаткова винагорода за постановою КМУ №168 у цьому переліку відсутня, ст. 70 Закону «Про виконавче провадження» дозволяє звертати стягнення на заробітну плату та інші доходи боржника, що охоплює і зазначає винагороду; те, що виплата не входить до «структури постійного грошового забезпечення», не є підставою для імунітету від стягнення - закон передбачає захист до виду виплати (соціальної, компенсаційної тощо), а не до її формального найменування; Посилання на постанови Верховного Суду у справах №580/9551/23 та №420/5602/23 є недоречними, оскільки зазначені справи стосуються специфічних обставин та не є обов`язковим прецедентом, що виключає застосування будь-якого стягнення на виплати за Постановою КМУ №168 у всіх без виключення виконавчих провадженнях; Постанова КМУ №168 встановлює додаткову винагороду як грошову виплату військовослужбовцям - вона має регулярний характер і є доходом особи, на яку розширюються загальні правила стягнення; вважає наведені висновки начальника Бахмацького ВДВС помилковими, необґрунтованими та такими, що свідчать про неправильне застосування норм матеріального права, формальне ігнорування практики Верховного Суду та неналежну оцінку наданих мною доказів; передусім начальник ВДВС неправильно співвіднесла положення статей 70 та 73 Закону України Про виконавче провадження; ст. 70 Закону України Про виконавче провадження визначає розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника, зокрема, у випадку стягнення майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, ця стаття допускає утримання у розмірі 50 відсотків, однак стаття 70 Закону не означає, що стягнення може бути звернено на будь-яку виплату, яка надходить боржнику; вона регулює лише розмір відрахувань із тих доходів, на які законом взагалі дозволено звертати стягнення; натомість ст. 73 Закону України Про виконавче провадження є спеціальною нормою, яка визначає кошти, на які стягнення не може бути звернено; відповідно до п.3 ч.2 ст. 73 Закону України Про виконавче провадження, стягнення не здійснюється із сум: вихідної допомоги в разі звільнення (виходу у відставку) з військової служби, служби в поліції та Державної кримінально-виконавчої служби України, а також грошового забезпечення, що не має постійного характеру, та в інших випадках, передбачених законом; закон прямо передбачає захист не лише соціальних або компенсаційних виплат, як фактично зазначила начальник ВДВС, а також грошового забезпечення, що не має постійного характеру; твердження начальника ВДВС про те, що додаткова винагорода за постановою КМУ №168 у переліку статті 73 відсутня, є формальним та неправильним, оскільки ст. 73 містить не лише перелік виплат за їх дослівною назвою, а й родову категорію виплат - грошове забезпечення, що не має постійного характеру; саме до цієї категорії і належить додаткова винагорода за постановою КМУ №168, якщо вона фактично та за своєю правовою природою: 1) не є постійною щомісячною складовою грошового забезпечення; 2) не має сталого розміру; 3) залежить від умов проходження військової служби; 4) виплачується лише за наявності визначених підстав; 5) визначається наказами командування; 6) не виплачується у разі відсутності умов для її нарахування; у його випадку це підтверджується банківською випискою АТ КБ ПриватБанк, яку він додав до заяви від 22.04.2026 року на ім`я начальника Бахмацького ВДВС, з якої видно, що додаткова винагорода за постановою КМУ №168 не надходила йому систематично щомісяця, як помилково зазначила начальник ВДВС; фактично у виписці відображено лише окремі надходження додаткової винагороди: 27.02.2026 року - 19 827,10 грн з коментарем щодо додаткової винагороди за січень 2026 року «Zarobitna plata - Dodatkova vynahoroda»; 20.03.2026 року - 5 065,71 грн з коментарем щодо додаткової винагороди за лютий 2026 року«Zarobitna plata - Dodatkova vynahoroda»; суми за січень і лютий суттєво різняться між собою; це саме по собі підтверджує, що така виплата не є сталою, не має фіксованого щомісячного розміру та залежить від фактичних умов проходження служби; крім того, у квітні 2026 року, за березень 2026 року, додаткова винагорода йому вже не виплачувалась; у виписці відображено надходження основного грошового забезпечення, але відсутнє надходження з призначенням або коментарем ІНФОРМАЦІЯ_3 за березень 2026 року; надана ним виписка не спростовувала його доводи, як помилково зазначила начальник Бахмацького ВДВС, а навпаки підтверджувала, що додаткова винагорода: 1) не виплачувалась йому постійно; 2) не мала однакового розміру; 3) була нарахована лише за окремі періоди; 4) залежала від умов проходження служби; 5) не була виплачена за березень 2026 року; додатково до суду додано оновлену банківську виписку АТ КБ ПриватБанк, яка підтверджує фактичний рух коштів по рахунку та відсутність сталого щомісячного характеру додаткової винагороди; таким чином, висновок начальника Бахмацького ВДВС про те, що додаткова винагорода за постановою КМУ №168 має регулярний характер, - не відповідає ні правовій природі цієї виплати, ні фактичним даним банківської виписки; висновок начальника ВДВС про те, що те, що виплата не входить до структури постійного грошового забезпечення, не є підставою для імунітету від стягнення, фактично суперечить змісту п.3 ч. 2 ст. 73 Закону України Про виконавче провадження, оскільки ця норма прямо захищає від стягнення саме грошове забезпечення, що не має постійного характеру; питання полягає не у формальному найменуванні виплати, а у її фактичній та правовій природі; якщо виплата є грошовим забезпеченням, що не має постійного характеру, вона підпадає під захист п.3 ч.2 ст. 73 Закону незалежно від того, чи названа вона у цій статті дослівно як додаткова винагорода за постановою КМУ №168; посилання начальника ВДВС на вичерпний характер переліку статті 73 не спростовує його доводів, а навпаки підтверджує необхідність перевірити, чи підпадає додаткова винагорода за постановою КМУ №168 під одну з категорій, прямо передбачених цією статтею; у його випадку такою категорією є грошове забезпечення, що не має постійного характеру; отже, начальник Бахмацького ВДВС фактично застосувала ст. 70 Закону України Про виконавче провадження як загальний дозвіл на стягнення з будь-яких доходів, але не застосувала спеціальну заборону, передбачену п.3 ч.2 ст. 73 цього Закону; такий підхід є неправильним, оскільки стаття 70 і стаття 73 регулюють різні правові питання: стаття 70 визначає розмір відрахувань; стаття 73 визначає види коштів, з яких стягнення не здійснюється взагалі. Тому перед застосуванням відсотку відрахування за статтею 70 державний виконавець зобов`язаний спочатку перевірити, чи не належить відповідна виплата до коштів, захищених статтею 73 Закону. Інакше стаття 73 фактично втрачає зміст, оскільки будь-яку захищену законом виплату можна було б формально назвати доходом і автоматично звернути на неї стягнення. Такий підхід суперечить меті статті 73 Закону України Про виконавче провадження та порушує встановлені законом гарантії боржника. Окремо зазначив, що його посилання на постанови Верховного Суду у справах №580/9551/23 та №420/5602/23 начальник Бахмацького ВДВС безпідставно визнала недоречними. Він не стверджував, що ці постанови Верховного Суду автоматично забороняють будь-яке стягнення з усіх виплат за постановою КМУ №168 у всіх виконавчих провадженнях. Його посилання на зазначену судову практику були наведені з іншою метою - для підтвердження правової природи додаткової винагороди за постановою КМУ №168, а саме того, що така винагорода: 1) не є постійною складовою грошового забезпечення; 2) має тимчасовий характер; 3) залежить від наявності визначених умов; 4) виплачується на підставі наказів командирів; 5) її розмір не є сталим; 6) належить до одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Саме ці висновки Верховного Суду мають значення для його виконавчого провадження, оскільки відповідно до пункту 3 частини другої статті 73 Закону України Про виконавче провадження стягнення не здійснюється із грошового забезпечення, що не має постійного характеру. Ключове питання полягає не в тому, чи були ідентичними предмети спору у справах Верховного Суду та у його виконавчому провадженні, а в тому, що Верховний Суд вже сформував правовий висновок щодо природи саме цієї виплати - додаткової винагороди за постановою КМУ №168. У постанові Верховного Суду від 10.12.2024 року у справі №580/9551/23 суд дійшов висновку, що додаткова винагорода, установлена постановою КМУ №168, має тимчасовий характер, її розмір не є сталим, визначається наказами командирів, а за своєю правовою природою є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення. У постанові Верховного Суду від 25.12.2024 року у справі №420/5602/23 Верховний Суд підтвердив цей підхід та зазначив, що додаткова винагорода, установлена пунктом 1 постанови КМУ №168, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, а її тимчасовий характер пов`язаний із виплатою лише на період дії воєнного стану. У постанові Верховного Суду від 26.09.2025 року у справі №300/4692/23, Верховний Суд знову підтвердив сталість цієї правової позиції. Зокрема, у пунктах 45 та 46 постанови Верховного Суду у справі №300/4692/23 зазначено, що суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10.12.2024 року у справі №580/9551/23 та від 25.12.2024 у справі №420/5602/23, відповідно до яких суми отриманої додаткової грошової винагороди, установленої постановою №168, не підлягають включенню до довідки про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення для обчислення пенсії, оскільки за своєю правовою природою додаткова винагорода, установлена пунктом 1 постанови №168, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення; у пункті 46 цієї ж постанови Верховний Суд зазначив, що обставини справи №300/4692/23 є подібними до обставин у справах №580/9551/23 та №420/5602/23 в означеній частині, Верховний Суд не відступав від зазначених висновків, тому колегія суддів застосовує їх при розгляді справи №300/4692/23, тобто Верховний Суд не одноразово та не випадково висловився щодо постанови №168, а сформував послідовну правову позицію щодо правової природи цієї виплати; відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; Бахмацький ВДВС є суб`єктом владних повноважень; при вирішенні питання про можливість звернення стягнення на додаткову винагороду військовослужбовця орган ДВС застосовує норми Закону України Про виконавче провадження, постанови КМУ №168 та норми, що визначають структуру грошового забезпечення військовослужбовців, тому начальник ВДВС не мала права формально відхилити практику Верховного Суду лише з мотивів, що ці справи стосувались пенсійного забезпечення або одноразової допомоги; для його випадку істотним є не предмет тих справ, а встановлена Верховним Судом правова характеристика додаткової винагороди за постановою №168 як виплати, що не має постійного характеру; таким чином, твердження начальника Бахмацького ВДВС про те, що посилання на постанови Верховного Суду є недоречними, фактично означає ігнорування сталої правової позиції найвищої судової інстанції щодо природи додаткової винагороди за постановою КМУ №168; окремо зазначачив, що сама по собі обставина, що певна виплата є доходом особи, не означає автоматичної можливості звернення на неї стягнення; Закон України Про виконавче провадження розрізняє доходи, на які може бути звернено стягнення, та виплати, на які стягнення не допускається; саме для цього існує ст. 73 Закону України Про виконавче провадження, яка встановлює перелік виплат, захищених від стягнення; фактично начальник Бахмацького ВДВС підмінила юридичне питання про характер конкретної виплати загальним твердженням: це дохід, отже з нього можна стягувати, але такий підхід суперечить змісту статті 73 Закону України Про виконавче провадження, оскільки тоді будь-який захищений законом вид грошового забезпечення можна було б назвати доходом і автоматично звернути на нього стягнення; з урахуванням викладеного, відповідь начальника Бахмацького ВДВС у цій частині є необґрунтованою, суперечить п.3 ч.2 ст. 73 Закону України Про виконавче провадження, не враховує правових висновків Верховного Суду та не містить належної правової оцінки ані його доводів, ані наданих доказів, ані правової природи додаткової винагороди за постановою КМУ №168; у зв`язку з чим просив суд критично оцінити позицію начальника Бахмацького ВДВС щодо нібито регулярного характеру додаткової винагороди, недоречності посилань на практику Верховного Суду та можливості звернення стягнення на таку виплату лише з підстав того, що вона є доходом боржника; окремо зазначав, що його виконавче провадження не є аліментним; виконавчим документом передбачено стягнення фіксованої суми матеріальної та моральної шкоди, а не періодичних аліментних платежів; спеціальне нормативне регулювання щодо врахування додаткової винагороди військовослужбовців, передбаченої Постановою КМУ №168, встановлено саме для аліментів - зокрема Постановою КМУ №146 від 26.02.1993 року у редакції змін, внесених Постановою КМУ №1263 від 11.11.2022 року, отже, розширене включення такої винагороди до бази стягнення в інших категоріях виконавчих проваджень є неправомірним; фактично Бахмацький ВДВС застосував до нього підхід, який законодавством прямо передбачений для аліментів, хоча його стягнення не є аліментним;

вважає, що дії та бездіяльність посадових осіб Бахмацького ВДВС порушують його права як боржника, створюють ризик надмірного та незаконного стягнення коштів із виплат, на які законом заборонено звертати стягнення, та суперечать статтям 18, 68-70, 73, 74 Закону України «Про виконавче провадження».

Про остаточне порушення його права та про фактичну відмову органу державної виконавчої служби усунути допущені порушення він дізнався після отримання відповіді начальника Бахмацького відділу державної виконавчої служби Откидач Людмили від 11.05.2026 року, яка фактично підтвердила позицію заступника начальника Бахмацького ВДВС Вільковської Ірини Миколаївни та не вжила заходів для усунення порушень, пов`язаних із зверненням стягнення на додаткову винагороду військовослужбовця, яка виплачується відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 та не має постійного характеру; до отримання відповіді начальника Бахмацького ВДВС від 11.05.2026 року він намагався врегулювати питання у досудовому порядку, зокрема, після отримання відповіді 31.03.2026 року від заступника начальника Бахмацького ВДВС Вільковської І.М. він не одразу звернувся до суду, а подав заяву на ім`я начальника Бахмацького ВДВС, в якій просив перевірити правомірність звернення стягнення на додаткову винагороду, врахувати її непостійний характер та надати належну правову оцінку наданим ним доказам, до якої ним було додано банківську виписку, з якої вбачається, що додаткова винагорода за постановою КМУ №168 надходила йому не постійно, не щомісячно, у різних розмірах та залежала від умов проходження військової служби, тобто він надав органу ДВС додаткові докази, які підтверджували, що така виплата не є сталою щомісячною складовою грошового забезпечення та має непостійний характер, однак начальник Бахмацького ВДВС не усунула порушення, не винесла постанову про зміну або уточнення порядку звернення стягнення, не зобов`язала державного виконавця визначити законні межі утримань, не забезпечила належний контроль за діями підлеглої посадової особи та фактично залишила чинним порядок стягнення, який допускає звернення стягнення на виплати, що не мають постійного характеру; таким чином, саме після отримання відповіді начальника Бахмацького ВДВС від 11.05.2026 року йому стало відомо про остаточну позицію органу ДВС, а саме про те, що порушення його права не буде усунуто в досудовому порядку; крім того, оскаржуване порушення має триваючий характер, оскільки стягнення з його доходів у межах виконавчого провадження №75010733 продовжується, а постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника продовжує діяти, внаслідок цього існує реальний ризик подальшого звернення стягнення на додаткову винагороду військовослужбовця за постановою КМУ №168 у разі її повторного нарахування та виплати; отже, порушення його права не є одноразовою дією, яка завершилася в момент винесення постанови державного виконавця, воно продовжується доти, доки орган ДВС не усуне незаконний порядок звернення стягнення та не визначить чітко, що стягнення не може звертатися на грошове забезпечення, яке не має постійного характеру; скарга первинно була подана ним до суду 18.05.2026 року, тобто в межах десятиденного строку з моменту отримання відповіді начальника Бахмацького ВДВС від 11.05.2026 року; повернення скарги судом відбулося з формальних підстав, пов`язаних із необхідністю уточнення відомостей, передбачених статтею 448 ЦПК України, а не у зв`язку з пропуском строку звернення до суду; повторне звернення зі скаргою здійснювалося ним після усунення недоліків, зазначених в ухвалі суду, та не свідчить про зволікання із захистом порушеного права; повторна скарга подана 21.05.2026 року, тобто в межах десятиденного строку з дня, коли йому стало відомо про остаточне порушення його права після отримання відповіді начальника Бахмацького ВДВС від 11.05.2026 року.

Ухвалою суду від 22.05.2026 року відкрито провадження у справі за скаргою, справу призначено до судового розгляду на 11.06.2026 року з викликом учасників, запропоновано заінтересованій особі та суб`єкту оскарження подати письмові заперечення проти скарги в строк до 08.06.2026 року; в задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення звернення стягнення на додаткову винагороду за постановою КМУ № 168, що виплачується йому як військовослужбовцю, відмовлено. Протокольною ухвалою від 11.06.2026 року судове засідання відкладено за клопотанням представника заінтересованої особи - стягувача ОСОБА_1 адвоката Ковалюха В.М. на 25.06.2026 року.

На виконання ухвали суду від 22.05.2026 року з Бахмацького відділу державної виконавчої служби у Ніжинському районі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надійшли для огляду в судовому засіданні матеріали виконавчого провадження № 75010733 з виконання виконавчого листа № 1-кп/728/4/16, виданого 07.06.2016 року Бахмацьким районним судом Чернігівської області.

Скаржник ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, надіслав заяву про розгляд справи за його відсутності; скаргу підтримує в повному обсязі, просить задовольнити, також надіслав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи - довідки військової частини про його грошове забезпечення.

Заінтересована особа: стягувач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився.

Представник заінтересованої особи - стягувача ОСОБА_1 - адвокат Ковалюх В.В. в судовому засіданні просив залишити без розгляду скаргу в частині вимог згідно з пунктами 1-11 та 14-6, оскільки справа в цій частині не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства; в частині вимог, зазначених в пункті 12 та 13 прохальної частини скарги, просив відмовити, оскільки вважає, що скаржником пропущено строк звернення до суду з даною скаргою; клопотання про поновлення строку скаржник не заявляє. Крім того зазначив, що ОСОБА_2 не звертався до військової частини з приводу проведення відрахувань з його доходів, зокрема тих, які не мають постійного характеру. Дії державного виконавця в цій частині є правомірними.

Представник заінтересованої особи - Бахмацького відділу державної виконавчої служби у Ніжинському районі Чернігівської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Откидач Л.М. в судовому засіданні заперечувала проти скарги та просила відмовити в її задоволенні посилаючись на те, що всі постанови формуються автоматизованою системою виконавчого провадження; державний виконавець лише вносить у зміст постанови суму стягнення, відсоток відрахувань з доходів боржника, який у даному випадку встановлено 50% у зв`язку з відшкодуванням шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Саме фінансова служба військової частини визначає склад коштів, з яких утримується заборгованість.

У наданому відзиві просили відмовити в задоволенні скарги, посилаючись на те, що на виконанні у Бахмацькому відділі державної виконавчої служби у Ніжинському районі Чернігівської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження №7510733 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 231258,50 грн в порядку відшкодування моральної шкоди згідно виконавчого листа № 1-кп/728/4/16 від 07.06.2016 року, виданого Бахмацьким районним судом; боржник з 06.01.2026 року проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та отримує грошове забезпечення; у зв`язку з неможливістю виявити інше майно, достатнє для погашення боргу, заступником начальника Бахмацького ВДВС Вільковською І.М. 31.03.2026 року було винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника в розмірі 50% від доходів (заробітної плати), яку того ж дня направлено на виконання до військової частини НОМЕР_1 ; розмір відрахувань за вищевказаним виконавчим листом, згідно якого підлягає відшкодуванню моральна шкода, завдана кримінальним правопорушення, визначено відповідно до ч.2 ст. 70 Закону, якою передбачено, що із заробітної плати боржника може бути утримано 50 відсотків; при винесенні постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, державним виконавцем були дотримані вимоги Інструкції. Закон та Інструкція не передбачають повноважень державного виконавця щодо надання вказівки підприємствам, установам, організаціям за місцем отримання боржником доходів по включенню/виключенню отримуваних виплат до бази утримань; при цьому звернули увагу, що пунктом 2 постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 31.03.2026 року постановлено здійснювати відрахування із суми доходів у відповідності до вимог чинного законодавства, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, проте боржник в скарзі зазначає про порушення його прав, а саме, щодо звернення стягнення на додаткову винагороду військовослужбовця, яка виплачується відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 та посилається на постанови Верховного Суду у справах №580/9551/23 (від 10.12.2024) та №420/5602/23 (від 25.12.2024); у відповідях відділу від 31.03.2026 року та від 11.05.2026 року боржнику було надано правову оцінку його зверненням та роз`яснено порядок звернення стягнення відповідно до чинного законодавства, а також те, що, виконавець не має доступу до внутрішніх документів військової частини (наказів командирів, табелів участі у бойових діях тощо), які є підставою для нарахування конкретних складових виплати; такі повноваження відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України №260 від 07.06.2018 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» належать до компетенції фінансових органів Міністерства оборони України; ст. 73 Закону містить вичерпний перелік видів коштів, на які стягнення не може бути звернено; застосування цієї норми передбачає перевірку не лише формального найменування виплати, а і дотримання інших критеріїв, передбачених законодавством, при цьому визначення того, чи є конкретна виплата «грошовим забезпеченням, що не має постійного характеру», є питанням факту, яке має оцінювати фінансова служба відповідного підрозділу на підставі первинних документів про нарахування; також боржник посилається на постанови Верховного Суду у справах №580/9551/23 (від 10.12.2024) та №420/5602/23 (від 25.12.2024) однак начальник Відділу Откидач Л.М. правомірно кваліфікувала ці посилання як недоречні, оскільки зазначені рішення стосуються питань пенсійного забезпечення (визначення розміру пенсії військовослужбовців та включення/невключення додаткової винагороди до структури виплат для обчислення пенсії) та не стосуються безпосередньо питань виконавчого провадження чи допустимості звернення стягнення на цю виплату; правова позиція Верховного Суду щодо природи виплати (одноразовий додатковий вид грошового забезпечення) була сформована в контексті пенсійного законодавства та не може автоматично переноситися на правовідносини у сфері виконавчого провадження; це окрема галузь права зі своїм спеціальним регулюванням - Законом України «Про виконавче провадження», до того ж зазначені рішення не є зразковими у розумінні КАС України та не мають обов`язкового прецедентного значення для всіх схожих спорів; водночас зазначали, що у зразковому рішенні від 11.04.2025 року у справі №280/8933/24 Верховний Суд прямо визначив, що додаткова винагорода, встановлена Постановою №168, є складовою заробітної плати (грошового забезпечення) та у разі несвоєчасної виплати підлягає компенсації у порядку, передбаченому для грошового забезпечення; включення виплати до поняття «грошове забезпечення» або «заробітна плата» виключає її з-під дії п. 3 ч. 2 ст. 73 Закону, оскільки остання норма захищає від стягнення виключно ті виплати грошового забезпечення, що не мають постійного характеру (одноразові виплати за конкретні події, компенсації витрат тощо); щомісячна виплата, що нараховується пропорційно часу служби протягом усього воєнного стану, є постійною за своєю правовою природою, незалежно від коливань сум у різні місяці; оскільки зазначена виплата є складовою заробітної плати (грошового забезпечення), до неї застосовуються загальні правила звернення стягнення на заробітну плату та доходи боржника, встановлені статтями 68-70 Закону України «Про виконавче провадження»; також боржник стверджує про «суперечність»: відповідь від 31.03.2026 року покладає обов`язок розмежування виплат на фінансову службу ВЧ, тоді як постанова забороняє самостійно змінювати відсоток і порядок стягнення, однак жодного протиріччя немає:постанова забороняє змінювати встановлений відсоток (50%) та порядок перерахування коштів; водночас фінансова служба зобов`язана самостійно визначити базу, до якої цей відсоток застосовується, виключивши захищені ст. 73 виплати; це два різних обов`язки, що не суперечать один одному; постанова від 31.03.2026 року (яка є основним предметом оскарження) стала відома боржнику в день її отримання, боржник не оскаржив її в установлений строк, а натомість звернувся до начальника Відділу із заявою від 22.04.2026 року, після отримання відповіді на яку - 11.05.2026 року - первинно звернувся до суду 18.05.2026 року; виходячи з викладеного вважають, що скарга в частині оскарження постанови від 31.03.2026 року подана поза межами встановленого законом строку та підлягає залишенню без розгляду на підставі ч. 4 ст. 448 ЦПК України.

У наданому запереченні на відзив, ОСОБА_2 зазначив, що відзив Бахмацького ВДВС не спростовує його доводів, навпаки, з нього вбачається, що ДВС фактично визнає необхідність перевірки правової природи виплати, але перекладає цю перевірку на фінансову службу військової частини, при цьому надані ним докази підтверджують, що додаткова винагорода за постановою КМУ № 168 у його випадку не має постійного характеру, а отже питання можливості звернення на неї стягнення має вирішуватися з урахуванням п.3 ч.2 ст. 73 Закону України «Про виконавче провадження»; Бахмацький ВДВС подав відзив після спливу строку, встановленого ухвалою суду, без клопотання про поновлення або продовження строку, неналежно направив його йому не через підсистему «Електронний суд», а також використав як правову підставу рішення Верховного Суду у зразковій справі № 280/8933/24, яке на момент подання відзиву вже було скасоване Великою Палатою Верховного Суду.

З зв`язку з чим просив:

визнати, що відзив Бахмацького ВДВС від 10.06.2026 № 22721 подано з пропуском строку, встановленого ухвалою Бахмацького районного суду Чернігівської області від 22.05.2026 року;

врахувати, що Бахмацький ВДВС не подав клопотання про поновлення або продовження строку на подання відзиву;

залишити відзив Бахмацького ВДВС без розгляду як поданий після закінчення процесуального строку без клопотання про поновлення або продовження такого строку;

у разі якщо суд вважатиме можливим врахувати відзив Бахмацького ВДВС, надати йому критичну оцінку з урахуванням пропуску строку, неналежного направлення йому копії відзиву та необґрунтованості його правових доводів;

визнати доводи Бахмацького ВДВС, викладені у відзиві, необґрунтованими та такими, що не спростовують вимог його скарги;

відхилити доводи Бахмацького ВДВС щодо нібито пропуску ним строку звернення до суду;

врахувати, що предметом його скарги є не лише формальне оскарження постанови від 31.03.2026 року, а триваюче порушення його прав, пов`язане з автоматичним зверненням стягнення на додаткову винагороду військовослужбовця за постановою КМУ № 168 без перевірки її непостійного характеру;

перевірити наявність у матеріалах справи належних доказів повноважень ОСОБА_3 на представництво інтересів стягувача ОСОБА_1 у справі № 728/1180/26, провадження № 4-с/728/11/26 року;

у разі відсутності таких доказів не вважати ОСОБА_3 представником стягувача у цій справі;

визнати помилковим посилання Бахмацького ВДВС на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.04.2025 року у зразковій справі № 280/8933/24, оскільки це рішення скасоване постановою Великої Палати Верховного Суду від 07.05.2026 у справі № 280/8933/24, провадження № 11-216заі25. 12;

врахувати банківські виписки АТ КБ «ПриватБанк» та довідку військової частини НОМЕР_1 № 1783/5/891 від 12.05.2026 як докази того, що додаткова винагорода за постановою КМУ № 168 у його випадку не має постійного характеру;

скаргу задовольнити у повному обсязі.

У виправленому відзиві Бахмацький відділу державної виконавчої служби у Ніжинському районі Чернігівської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції просив відмовити в задоволенні скарги.

У наданому запереченні на виправлений відзив ОСОБА_4 підтримав скаргу та просив задовольнити її.

Вислухавши учасників судового провадження, дослідивши матеріали справи та матеріали виконавчого провадження суд приходить до наступного висновку.

Як встановлено в судовому засіданні, згідно з вироком Бахмацького районного суду Чернігівської області від 21.03.2016 року у справі № 728/1864/15-к (провадження № 1-кп/728/4/16) ОСОБА_2 було засуджено за вчинення кримінального правопорушення за ч.1 ст.121 КК України, а також стягнуто на користь ОСОБА_1 1 875 грн 85 коп в порядку відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином та 230 000 грн 00 коп в порядку відшкодування моральної шкоди, а всього 231 875,85 грн.

На виконання вказаного вироку Бахмацьким районним судом Чернігівської області 07.06.2016 видано виконавчий лист № 1-кп/728/4/16 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 875,85 грн в порядку відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином та 230 000,00 грн в порядку відшкодування моральної шкоди, а всього 231 875,85 грн.

Постановою головного державного виконавця Бахмацького відділу державної виконавчої служби у Ніжинському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Вільковською І.М. від 21.05.2024 року відкрито виконавче провадження № 75010733 з примусового виконання виконавчого листа № 1-кп/728/4/16 виданого 07.06.2016 року Бахмацьким районним судом Чернігівської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 231258 грн 50 коп в порядку відшкодування матеріальної та моральної шкоди (а.с.23).

Постановою заступника начальника Бахмацького відділу державної виконавчої служби у Ніжинському районі Чернігівської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Вільковської І.М. від 20.01.2026 року звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_2 , що отримує дохід у військовій частині НОМЕР_1 , в розмірі 20% від доходів (заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника), копію якої направлено для виконання до військової частини НОМЕР_1 ; заборонено відповідальній особі за утримання коштів з боржника самостійно змінювати порядок стягнення суми боргу та розмір відрахувань (а.с.24).

Постановою заступника начальника Бахмацького відділу державної виконавчої служби у Ніжинському районі Чернігівської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Вільковської І.М. від 05.03.2026 року звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_2 , що отримує дохід у військовій частині НОМЕР_1 , в розмірі 50% від доходів (заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника), копію якої направлено для виконання до військової частини НОМЕР_1 ; заборонено відповідальній особі за утримання коштів з боржника самостійно змінювати порядок стягнення суми боргу та розмір відрахувань; сума заборгованості за виконавчим провадженням становить 245813 грн 12 коп (а.с.25).

Постановою заступника начальника Бахмацького відділу державної виконавчої служби у Ніжинському районі Чернігівської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Вільковської І.М. від 31.03.2026 року звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_2 , що отримує дохід у військовій частині НОМЕР_1 , в розмірі 50% від доходів (заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника) щомісяця до погашення загальної суми заборгованості за виконавчим провадженням, копію якої направлено для виконання до військової частини НОМЕР_1 ; заборонено відповідальній особі за утримання коштів з боржника самостійно змінювати порядок стягнення суми боргу та розмір відрахувань, сума заборгованості за виконавчим провадженням становить 239392грн 54 коп (а.с.26).

13.03.2026 року ОСОБА_2 звернувся із заявою до начальника Бахмацького відділу державної виконавчої служби у Ніжинському району Чернігівської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Откидач Людмили щодо недопустимості звернення стягнення на додаткову винагороду військовослужбовця, яка виплачується відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168, оскільки вона має цільовий характер і на такі виплати заборонено звернення стягнення; вказана заява зареєстрована Бахмацьким ВДВС 16.03.2026 року (а.с. 15, 18,19).

Із відповіді заступника начальника Бахмацького відділу державної виконавчої служби у Ніжинському районі Чернігівської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Вільковської Ірини від 31.03.2026 року за № 10765 ОСОБА_2 вбачається, що було надано правову оцінку його зверненню, роз`яснено порядок звернення стягнення відповідно до чинного законодавства та зазначено, що Закон України «Про виконавче провадження» не наділяє державного виконавця повноваженнями визначати конкретний перілік складових доходу боржника визначення, що включаються до бази утримання; визначення конкретного переліку виплат, що включаються до бази утримання, та виключення з неї виплат, на які законом заборонено звертати стягнення, є обов`язком фінансової частини як органу, що здійснює нарахування та виплату грошового забезпечення (а.с. 15).

22.04.2026 року ОСОБА_2 було подано заяву на ім`я начальника Бахмацького ВДВС Людмили Откидач, у якій він просив усунути порушення, врахувати правову природу додаткової винагороди, що виплачується відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року та винести відповідні постанови, якими визначити, що відрахування у розмірі 50% здійснюються виключного з основного грошового забезпечення, що має постійний характер та щодо заборони звернення стягнення на додаткову винагороду, оскільки така виплата є тимчасовою, спеціальною та не входить до структури постійного грошового забезпечення, що не має постійного характеру.

До вказаної заяви ОСОБА_2 була додана виписка АТ КБ «ПриватБанк» за період з 06.02.2026 року по 08.05.2026 року, з якої вбачається, що додаткова винагорода надходила йому двічі: 27.02.2026 19827 грн 10 коп з коментарем: « ІНФОРМАЦІЯ_1 »; 20.03.2026 року 5065 грн 71 коп з коментарем: « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (а.с.13,14, 20, 21).

Із відповіді начальника Бахмацького відділу державної виконавчої служби у Ніжинському районі Чернігівської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Откидач Л.М. від 11.05.2026 року за № 17147 ОСОБА_2 вбачається, що підстави для задоволення його заяви та внесення змін до постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 31.03.2026 року відсутні; постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 31.03.2026 року в межах виконавчого провадження № 750010733 є законною та залишається чинною; також зазначено, що приписами ст. 73 Закону України «Про виконавче провадження» визначено вичерпний перелік виплат, на які не може бути звернуто стягнення, додаткова винагорода за постановю КМУ України за № 168 у цьому переліку відсутня; постанова КМУ № 168 встановлює додаткову винагороду як грошову виплату військовслужбовцям - вона має регулярний характер і доходом особи, на яку поширються загальні правила стягнення. Посилання на постанови Верховного Суду у справах № 580/9551/23 та № 420/5602/23 є недореченим, оскільки зазначені постанови стосуються специфічних обставин та не є обов`язковим прецедентом, що включає застосування будь-якого стягнення на виплати за Постановою КМУ № 168 у всіх без виключення виконавчих проваджень (а.с. 16,17).

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Конституції України).

Зазначене конституційне положення відображено у статті 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності виконавців.

Згідно ст. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Спори щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця під час виконання судового рішення врегульовано Розділом VII ЦПК України та Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження»виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби України.

Відповідно до ч.1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 18-рп/2012 від 13.12.2012).

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження».

Відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» сторони можуть реалізувати свої права і обов`язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників (ст.16 Закону), мають право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом та, особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (ст.19 Закону).

Верховний Суд у постанові від 15.01.2020 у справі № 910/7221/17 зазначив, що в силу приписів вищевказаної статті Закону виконавець повинен вчиняти виконавчі дії з дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження», а також відповідно до інших законів, які є обовязковими при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обовязків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження. Отже, виконавець повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України. В цьому реалізується «правомірна поведінка» виконавця.

Питання організації, порядку та умов виконання судових рішень і рішень інших органів, що підлягають примусовому виконанню, зокрема звернення стягнення на кошти боржника на рахунках в банках, передбачені як Законом України «Про виконавче провадження», так і Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Відповідно до статті 69 Закону України «Про виконавче проваджнення», підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці здійснюють відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника і перераховують кошти на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця у строк, встановлений для здійснення зазначених виплат боржнику, а в разі якщо такий строк не встановлено, - до десятого числа місяця, наступного за місяцем, за який здійснюється стягнення. Такі підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці щомісяця надсилають виконавцю звіт про здійснені відрахування та виплати за формою, встановленою Міністерством юстиції України.

Згідно зі ст. 70 Закону України «Про виконавче провдження» розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості: у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю особи, у зв`язку із втратою годувальника, майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, - 50 відсотків.

За приписами ч.2 ст. 73 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення не здійснюється також із сум: вихідної допомоги в разі звільнення (виходу у відставку) з військової служби, служби в поліції та Державної кримінально-виконавчої служби України, а також грошового забезпечення, що не має постійного характеру, та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами ч.5 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч.1 ст. 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Відповідно до частин другої, третьої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Згідно зі ч.1 ст. 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.

Як встановлено в судовому засіданні ОСОБА_2 отримав відповідь з Бахмацького ВДВС у Ніжинському районі Чернігівської області про відмову у задоволенні його вимог з приводу внесення змін до постанови про звернення стягнення на заробітну плату від 31.03.2026 року, 11.05.2026 року, звернувся до суду з даною скаргою 21.05.2026 року, тому строк для звернення, передбачений ч.1 ст. 449 ЦПК України, ним не пропущено.

ОСОБА_2 є військовослужбовцем та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Нарахування грошового забезпечення (зарплати) військовослужбовцям здійснює фінансова служба безпосередньо тієї військової частини (установи або організації).

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям, під час дії воєнного стану» установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних(бойових)дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Відповідно до пункту 2 розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» виплачується у відповідних розмірах, розмір якої залежить зокрема від безпосередньої участі у бойових діях, покладених завданнях та від іншого.

Серед іншого, ОСОБА_2 просить скасувати постанову заступника начальника Бахмацького ВДВС Вільковської Ірини Миколаївни про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника у ВП №75010733 від 31.03.2026 року, яка допускає звернення стягнення на додаткову винагороду за постановою КМУ №168 та інші види грошового забезпечення, що не мають постійного характеру та зобов`язати Бахмацький ВДВС усунути порушення його прав шляхом винесення нової постанови про звернення стягнення на доходи боржника у ВП №75010733, чітко зазначивши, що стягнення не може звертатися на грошове забезпечення військовослужбовця, яке не має постійного характеру, відповідно до п.3 ч.2 ст. 73 Закону України Про виконавче провадження.

Згідно з практикою Верховного Суду, вимога «зобов`язати державного (або приватного) виконавця виконати рішення суду» не є належним способом захисту. Це обумовлено тим, що виконання рішень є прямим обов`язком виконавця, передбаченим законом, а не опцією, яку суд має додатково підтверджувати.

Як вбачається з довідки за № 1783/891, виданої 12.05.2026 року в/ч НОМЕР_1 про грошове забезпечення, ОСОБА_2 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , і його грошове забезпечення з травня 2025 року по травень 2026 року включно складає: за лютий, березень, квітень, травень 2006 року - грошове забезпечення в загальній сумі 93268 грн 38 коп; сплачена додаткова винагорода на період воєнного стану за лютий та березень 2026 року в загальній сумі 31589 грн 86 коп, також одноразова виплата за квітень в розмірі 24296 грн 80 коп, з суми якої не було здійснено утримань; у вказаній довідці здійснено розмежування виплат (а.с. 52).

Стаття 73 Закону України «Про виконавче провадження» містить вичерпний перелік видів коштів, на які не може бути звернено стягнення.

Як зазначено у п.2 постанови державного виконавця від 31.03.2026 року, якою звернуто стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, та яка направлена до військової частини НОМЕР_1 для виконання: здійснювати відрахування із суми доходів боржника у відповідності до вимог чинного законодавства, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Щодо доводів скарги про порушення ст. 73 Закону України «Про виконавче провадження» та звернення стягнення на додаткову винагороду військовослужбовця, встановлену постановою КМУ №168 Скаржник посилається на те, що державним виконавцем безпідставно допущено звернення стягнення на додаткову винагороду військовослужбовця, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року, яка, на його думку, має непостійний характер та відповідно до пункту 3 частини 2 статті 73 Закону України «Про виконавче провадження» не підлягає включенню до бази для відрахувань.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 73 Закону України «Про виконавче провадження», стягнення не може бути звернено, зокрема, на грошове забезпечення, що не має постійного характеру.

Разом з тим, застосування зазначеної норми передбачає встановлення фактичного характеру відповідної виплати у кожному конкретному випадку, з урахуванням її правової природи, порядку нарахування та документального підтвердження.

Суд виходить з того, що державний виконавець при винесенні постанови про звернення стягнення на доходи боржника діє в межах статей 6870 Закону України «Про виконавче провадження», які регулюють порядок і розмір відрахувань із заробітної плати та інших доходів боржника, однак не встановлюють обов`язку виконавця здійснювати детальне розмежування внутрішніх складових грошового забезпечення боржника або визначати конкретні виплати, що включаються чи виключаються з бази нарахування.

Такі дії фактично здійснюються підприємством, установою або організацією, яка нараховує відповідні виплати боржнику, з урахуванням вимог постанови виконавця та норм спеціального законодавства, що регулює структуру грошового забезпечення військовослужбовців.

За таких обставин доводи скаржника про обов`язок державного виконавця прямо визначити у постанові, що додаткова винагорода за постановою КМУ №168 не підлягає стягненню, є необґрунтованими, оскільки такі дії не передбачені Законом України «Про виконавче провадження» як обов`язкові для державного виконавця при винесенні постанови про звернення стягнення на доходи боржника.

Відсутність у постанові прямого зазначення щодо окремої виплати сама по собі не свідчить про незаконність дій державного виконавця та не є порушенням вимог закону, оскільки постанова має загальний характер і визначає порядок звернення стягнення на доходи боржника в цілому.

Щодо оцінки правової природи додаткової винагороди за постановою КМУ №168 суд враховує доводи скаржника про те, що додаткова винагорода, встановлена постановою КМУ №168, має тимчасовий та непостійний характер, а також посилання на її змінний розмір та залежність від умов проходження військової служби.

Разом з тим, суд зазначає, що питання віднесення конкретної виплати до категорії «грошового забезпечення, що не має постійного характеру» у розумінні пункту 3 частини 2 статті 73 Закону України «Про виконавче провадження» потребує встановлення фактичних обставин нарахування такої виплати у конкретному місці служби, на підставі первинних фінансових документів, які перебувають у розпорядженні відповідної військової частини та її фінансових органів.

Державний виконавець не наділений повноваженнями витребовувати та аналізувати внутрішні службові документи військових частин (накази командирів, табелі виконання завдань, підстави для нарахування бойових виплат тощо) з метою самостійного встановлення стабільності чи нестабільності кожної складової грошового забезпечення.

Таким чином, саме роботодавець (військова частина) при виконанні постанови виконавця здійснює технічне та бухгалтерське визначення складових доходу, з якого проводяться відрахування, з урахуванням вимог чинного законодавства.

Щодо посилань на практику Верховного Суду скаржник обґрунтовує свої доводи посиланням на постанови Верховного Суду у справах №580/9551/23 та №420/5602/23, в яких сформульовано висновки щодо правової природи додаткової винагороди, встановленої постановою КМУ №168, суд зазначає, що наведені рішення Верховного Суду були ухвалені у справах, які стосувалися правовідносин у сфері пенсійного забезпечення військовослужбовців та порядку включення окремих видів грошового забезпечення до розрахунку пенсії, а не питань звернення стягнення у виконавчому провадженні.

Відтак, висновки, викладені у зазначених рішеннях, не можуть автоматично та без урахування специфіки правового регулювання виконавчого провадження застосовуватися до спірних правовідносин у цій справі.

Разом з тим, суд бере до уваги, що Верховний Суд дійсно аналізував природу додаткової винагороди за постановою КМУ №168, однак зазначені висновки були сформульовані у контексті іншого предмета спору та іншого правового регулювання, що виключає їх безумовне застосування до питань визначення об`єкта звернення стягнення в межах виконавчого провадження.

Таким чином, посилання скаржника на вказану судову практику не спростовують висновків державного виконавця та не свідчать про незаконність винесеної постанови.

Інші доводи скаржника фактично зводяться до незгоди з правовою оцінкою дій державного виконавця та не містять посилань на порушення конкретних норм процесуального закону, які регулюють порядок виконавчого провадження.

Відповідно до ч.3 ст.451 ЦПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що державним виконавцем Вільковською І.М. дотримано вимог Закону України «Про виконавче провадження» при винесенні постанови від 31.03.2026 року, а доводи скаржника не підтверджують наявності неправомірної бездіяльності державного виконавця, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення скарги в частині вимог, визначених пунктами 1,2,3,4,5,12,13, 14.

Що стосується скарги в частині вимог щодо визнання неправомірною бездіяльності начальника Бахмацького ВДВС Откидач Людмили та зобов`язання вчинити певні дії (п. 6.7,8.9,10,11,15 прохальної частини скарги), суд зазначає наступне.

Як встановлено в судовому засіданні ОСОБА_2 є боржником у виконавчому провадженні та оскаржує дії та бездіяльність начальника Бахмацького ВДВС Откидач Л., які, на його думку, полягають у неналежному, формальному та неповному розгляді його заяв з приводу порушень його прав у виконавчому провадженні.

При цьому, серед вимог скарги ОСОБА_2 ставить вимогу про зобов`язання начальника Бахмацького ДВС забезпечувати належний контроль за усуненням виявлених порушень та перевірити законність процесуальних рішень.

Суд звертає увагу, що державним виконавцем Бахмацького ВДВС, у провадженні якого перебуває виконавче провадження №75010733 є ОСОБА_5 , а не начальник Бахмацького ВДВС Людмила Откидач, яка не приймала безпосередньої участі у вчиненні виконавчих дій, а здійснювала управлінські функції по контролю за законністю виконавчих проваджень та розглянула заяви ОСОБА_6 у порядку Закону України «Про звернення громадян», як керівник відділу ДВС, яким здійснюється примусове виконання виконавчого провадження.

Відповідно до пункту 1 розділу XII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, начальник управління державної виконавчої служби має право проводити перевірку законності виконавчого провадження що перебуває (перебувало) на виконанні у відділі примусового виконання рішень цього управління та відділах державної виконавчої служби, що йому підпорядковані. Пунктом 2 розділу XII Інструкції з організації примусового виконання рішень передбачено, що начальник управління державної виконавчої служби проводить перевірку законності виконавчого провадження за скаргою стягувача та інших учасників виконавчого провадження (крім боржника).

Положеннями ч.3 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня. Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов`язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

Згідно зі ст.15 ЦПК України, суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних та оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України та ст.6 КАС України в порядку адміністративного судочинства.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Відповідно до п.п.1, 5 ч.2 ст.17 КАС України, компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, а також спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Відповідно до ч. ч.1, 3 ст.181 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Судом встановлено, що спірні правовідносини виникли з приводу дій/бездіяльності начальника Бахмацького ВДВС Людмили Откидач, як суб`єкта владних повноважень, при здійсненні нею управлінських функцій, а тому дана скарга не може бути розглянута у порядку ст.ст.447-453 ЦПК України.

Вказана позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у справі №686/25763/13-ц від 11.12.2019, згідно з якими оскарження управлінських дій (бездіяльності) осіб не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а відноситься до юрисдикції адміністративного суду.

У відповідності до роз`яснень, наданих в пункті 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07.02.2014 №6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», у випадку подання у порядку цивільного судочинства скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі й під час виконання виконавчих написів нотаріуса, суддя має відмовити у відкритті провадження за скаргою, а помилково прийнявши скаргу до розгляду, під час судового розгляду суд має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК (пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК у новій редакції).

Відповідно до положень п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З огляду на те, що ОСОБА_2 оскаржує дії/бездіяльність начальника Бахмацького ВДВС, її управлінські дії (бездіяльність), суд приходить до висновку, що дана скарга не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а відноситься до юрисдикції адміністративного суду, а тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.205 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 258-260, 447-1 - 451 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні скарги ОСОБА_2 на дії та бездіяльність посадових осіб Бахмацького ВДВС у Ніжинському районі Чернігівської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні №75010733 в частині, у якій він просить:

визнати неправомірною бездіяльність заступника начальника Бахмацького ВДВС Вільковської Ірини Миколаївни, яка полягає у неналежному розгляді його заяви від 13.03.2026 року щодо недопустимості звернення стягнення на додаткову винагороду військовослужбовця, яка виплачується відповідно до постанови КМУ №168 від 28.02.2022 року;

визнати неправомірною бездіяльність заступника начальника Бахмацького ВДВС Вільковської Ірини Миколаївни, яка полягає у невирішенні по суті питання про правову природу додаткової винагороди за постановою КМУ №168, її непостійний характер та неможливість звернення на неї стягнення з урахуванням п.3 ч.2 ст. 73 Закону України Про виконавче провадження;

визнати неправомірною бездіяльність заступника начальника Бахмацького ВДВС Вільковської Ірини Миколаївни щодо перекладення на фінансову службу військової частини НОМЕР_1 обов`язку самостійно визначати, які виплати включаються або не включаються до бази утримань, тоді як саме державний виконавець зобов`язаний визначити законні межі звернення стягнення;

визнати неправомірною бездіяльність заступника начальника Бахмацького ВДВС Вільковської Ірини Миколаївни щодо винесення постанови про звернення стягнення на доходи боржника у ВП №75010733 у редакції, яка передбачає утримання 50% з доходів боржника без належного розмежування виплат, на які може бути звернено стягнення, та виплат, на які стягнення не допускається відповідно до ст. 73 Закону України Про виконавче провадження;

визнати неправомірною бездіяльність заступника начальника Бахмацького ВДВС Вільковської Ірини Миколаївни яка полягає у невинесенні окремої постанови або уточнення до постанови про звернення стягнення, яким було б визначено, що стягнення не може звертатися на грошове забезпечення військовослужбовця, що не має постійного характеру;

скасувати постанову заступника начальника Бахмацького ВДВС Вільковської Ірини Миколаївни про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника у ВП №75010733 від 31.03.2026 року, яка допускає звернення стягнення на додаткову винагороду за постановою КМУ №168 та інші види грошового забезпечення, що не мають постійного характеру;

зобов`язати Бахмацький ВДВС усунути порушення його прав шляхом винесення нової постанови про звернення стягнення на доходи боржника у ВП №75010733, чітко зазначивши, що стягнення не може звертатися на грошове забезпечення військовослужбовця, яке не має постійного характеру, відповідно до п.3 ч.2 ст. 73 Закону України Про виконавче провадження;

зобов`язати Бахмацький ВДВС направити до військової частини НОМЕР_1 уточнену постанову, у якій чітко визначити законний порядок здійснення відрахувань та виключити можливість звернення стягнення на додаткову винагороду за постановою КМУ №168 у разі, якщо така виплата не має постійного характеру, - відмовити.

В частині скарги ОСОБА_2 , у якій він просить:

визнати неправомірною бездіяльність начальника Бахмацького ВДВС Откидач Людмили, яка полягає у неналежному розгляді його заяви від 22.04.2026 року, формальному відхиленні його доводів та невжитті заходів контролю за законністю дій підлеглого державного виконавця;

визнати неправомірною бездіяльність начальника Бахмацького ВДВС Откидач Людмили, яка полягає у невинесенні постанови за результатами перевірки законності виконавчого провадження та невжитті заходів для усунення порушень у постанові про звернення стягнення на доходи боржника;

визнати неправомірною бездіяльність начальника Бахмацького ВДВС Откидач Людмили, яка полягає у нездійсненні належного контролю за діями заступника начальника Бахмацького ВДВС Вільковської Ірини Миколаївни, попри те, що у його заяві від 22.04.2026 року були прямо наведені обставини можливого незаконного звернення стягнення на виплати, які не мають постійного характеру;

визнати неправомірним висновок начальника Бахмацького ВДВС Откидач Людмили про те, що додаткова винагорода за постановою КМУ №168 має регулярний характер і може автоматично включатися до бази стягнення лише з підстав того, що вона є доходом боржника;

визнати неправомірним формальне відхилення начальником Бахмацького ВДВС Откидач Людмилою його посилань на практику Верховного Суду у справах №580/9551/23, №420/5602/23 щодо тимчасового, непостійного характеру додаткової винагороди за постановою КМУ №168;

визнати неправомірною оцінку начальником Бахмацького ВДВС Откидач Людмилою банківської виписки АТ КБ ПриватБанк, оскільки така виписка не спростовує, а підтверджує його доводи про непостійний характер додаткової винагороди: 27.02.2026 року йому було нараховано 19 827,10 грн за січень 2026 року, 20.03.2026 року - 5 065,71 грн за лютий 2026 року, а за березень 2026 року така додаткова винагорода вже не надходила;

зобов`язати начальника Бахмацького ВДВС Откидач Людмилу забезпечити належний контроль за усуненням виявлених порушень, у тому числі за направленням до військової частини НОМЕР_1 нової уточненої постанови щодо законного порядку здійснення відрахувань, - закрити провадження у справі, оскільки справа в цій частині не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, роз`яснивши право звернення до суду в порядку адміністративного судочинства.

Ухвала може бути оскаржена до Чернігівського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено скорочене (вступну і резолютивну частини) судове рішення, або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст рішення складено 30.06.2026 року.

Суддя О.І. Глушко