Рішення № 137850280, 30.06.2026, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

58601, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 55-09-34, е-mail: inbox@cv.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Чернівці

30 червня 2026 року Справа № 926/2111/26

Господарський суд Чернівецької області у складі судді Швеця М.В., за участі секретаря судового засідання Галак А. В., розглянувши матеріали справи

за позовом Чернівецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Заставнівської міської ради

до Фізичної особи-підприємця Турецького Миколи Нікіфоровича

про стягнення коштів до бюджету в сумі 28322,68 грн

Представники:

від прокурора Маріуца Р.А.

від позивача Королюк І.Ю.

від відповідача не з`явився

І. Стислий виклад позовних вимог.

Чернівецька окружна прокуратура в інтересах держави в особі Заставнівської міської ради звернулась до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Фізичної особи-підприємця Турецького Миколи Нікіфоровича про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі в сумі 28322,68 грн, з яких 14240 грн кошти пайової участі, 11822,62 грн - інфляційні втрати та 2260,06 грн - 3 % річних.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що відповідач повинен був сплатити кошти пайової участі у розвиток інфраструктури Заставнівської міської ради у зв`язку із будівництвом об`єкта до введення його в експлуатацію, тобто, до 30.12.2020 року (Декларація про готовність до експлуатації об`єкта за реєстраційним номером ЧВ101201230584) в сумі 14240 грн, проте, відповідачем зазначені кошти не були сплачені. Також, прокурором на підставі ст. 625 ЦК України нараховано за період з 31.12.2020 по 15.04.2026 року 11822,62 грн - інфляційних втрат та 2260,06 грн - 3 % річних.

ІI. Стислий виклад заперечень проти позовних вимог.

У своєму відзиві на позов відповідач посилається на відсутність підстав для сплати коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з огляду на наступне.

Заставнівською міською радою рішення про визначення порядку участі забудовників у розвитку інфраструктури на території м. Заставна Чернівецької області не приймалося. При цьому, як зазначено в листі міської ради на кожен об`єкт будівництва приймалося окреме рішення міської ради щодо розміру сплати пайової участі у розвитку інфраструктури на території міста Заставна Чернівецької області.

При цьому, між сторонами: не було договору, не було визначеного строку платежу, не було узгодженого розміру пайової участі, не було виставленої вимоги до сплати, тому виникає запитання: коли саме виникло грошове зобов`язання та з якої дати прокурор нараховує інфляційні та 3%? Якщо договору не існувало, то відповідач вважає, що механізм нарахування за ст. 625 ЦК є неправильним.

Також, відповідач заявляє про застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

Як встановлено матеріалами справи та не заперечується позивачем, об`єкт будівництва - автомийка самообслуговування - був введений в експлуатацію 30 грудня 2020 року, що підтверджується відомостями ЄДЕССБ. Саме з цього моменту Заставнівська міська рада знала або, принаймні, повинна була знати: про завершення будівництва об`єкта; про відсутність договору пайової участі; про обставини, які, на думку позивача, свідчать про безпідставне збереження відповідачем коштів. Отже, саме не пізніше 30.12.2020 року орган місцевого самоврядування отримав можливість реалізувати своє право на звернення до суду. Таким чином, перебіг позовної давності розпочався не пізніше 30.12.2020 року та закінчився 30.12.2023 року.

У своїй відповіді на відзив прокурор зазначає, що відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, при цьому таке зобов`язання повинно бути виконане до прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру. Така правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 23.05.2024 року у справі № 915/149/23. У ФОП Турецького М.Н. був обов`язок протягом 10 робочих днів після 01.01.2020 року звернутися до Заставнівської міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва та після отримання розрахунку пайової участі щодо об`єкта будівництва сплатити її до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію. Під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Надалі Законом України від 08.11.2023 № 3450-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022 , затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30.01.2024.

Законом України Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" п. 19 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України викладений в наступній редакції: "У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану".

Відновлення строків позовної давності передбачено Законом від 14.05.2025 №4434-IX "Про внесення зміни до розділу " Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності", яким передбачено виключення з Цивільного кодексу України пункту 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення". Закон №4434 набирав чинності 04.09.2025 року, тому саме із цієї дати відновлено обчислення строків позовної давності.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, позовна давність була фактично призупиненою в період з 02.04.2020 року по 03.09.2025 року. Відтак, з урахуванням того, що з 02.04.2020 року перебіг позовної давності було зупинено на період карантину, а з 17.03.2022 року - на період дії воєнного стану, відповідний перебіг строків поновився 04.09.2025 року, а тому саме з цієї дати відновлюється перебіг позовної давності, і позивач має право використати невикористану частину трирічного строку, що залишилася до його спливу. Прокурор звернувся до суду з даним позовом 22.05.2026 року, отже, 3-річний строк звернення про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних становив з 22.05.2023 року.

III. Процесуальні дії у справі.

Протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 22.05.2026 року позовну заяву передано на розгляд судді Швецю М.В.

Ухвалою суду від 22.05.2026 року постановлено відкрити провадження у справі, здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання на 11.06.2026 року о 14:15 год.

05.06.2026 року через відділ документального та інформаційного забезпечення суду від представника відповідача надійшов відзив на позов вх. № 2682 з доказами надсилання прокурору та позивачу, згідно якого вважає позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними з мотивів наведених у відзиві.

Також, 05.06.2026 року через відділ документального та інформаційного забезпечення суду від представника відповідача надійшла заява вх. № 2321 в якій просить застосувати наслідки спливу позовної давності до позовних вимог.

В судовому засіданні прокурор звернувся із клопотанням вх. № 2424, в якому просить продовжити строк подачі відповіді на відзив, обґрунтовуючи фактичне отримання відзиву 08.06.2026 року.

Ухвалою суду від 11.06.2026 року прокурору продовжено строк для подачі відповіді на відзив до 13.06.2026 року, розгляд справи в підготовчому засіданні відкладено на 18.06.2026 року о 18.06.2026 року о 14:30 год.

12.06.2026 року через систему "Електронний суд" від прокурора надійшла відповідь на відзив вх. № 2828 з доказами надсилання в електронний кабінет представника відповідача Данищука В.В. та позивача.

15.06.2026 року через систему "Електронний суд" від адвоката Данищука В.В. надійшла заява вх. № 2863 в якій просить залучити його до участі у справі в якості представника відповідача та надати доступ до електронної справи.

Ухвалою суду від 18.06.2026 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 30.06.2026 року о 12:40 год.

30.06.2026 року на електронну адресу суду від представника відповідача надійшли додаткові пояснення вх. № 3143, згідно яких відповідач підтримує все викладене у відзиві на позовну заяву, просить суд відмовити у задоволені позовних вимог з обставин викладених у відзиві та здійснювати розгляд справи без участі відповідача та його представника.

В судовому засіданні 30.06.2026 року прокурор та представниця позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили суд їх задовольнити.

IV. Фактичні обставини справи встановлені судом.

Відповідно до інформації розміщеної на порталі Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва відповідно встановлено, що Фізичною особою-підприємцем Турецьким Миколою Нікіфоровичем (далі ФОП Турецький М.Н., Забудовник) у період з 08.08.2019 року по 30.12.2020 року здійснено будівництво об`єкта: "Будівництво автомийки самообслуговування на перехресті вул. Спортивної м. Заставна Заставнівського району Чернівецької області".

Будівництво здійснено на земельній ділянці за кадастровим номером 7321510100:03:010:0041, площею 0,1674 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, яка на праві приватної власності належить Забудовнику на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15.02.2019 №240, посвідченого приватним нотаріусом Заставнівського районного нотаріального округу Малітовською Т.М.

15.05.2019 року відповідно до наказу № 7 сектора регіонального розвитку, містобудування та архітектури Заставнівського районної державної адміністрації Забудовнику видані містобудівні умови та обмеження на забудову земельної ділянки за кадастровим номером 7321510100:03:010:0041 (згідно відомостей Повідомлення про початок виконання будівельних робіт).

07.08.2019 року Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції у Чернівецькій області зареєстроване Повідомлення про початок виконання будівельних робіт за реєстраційним номером ЧВ061192191352 щодо об`єкта будівництва "Будівництво автомийки самообслуговування на перехресті вул. Спортивної, м. Заставна, Заставнівського району Чернівецької області".

Відповідно до інформації розміщеної на порталі Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва початок будівництва 08.08.2019 року.

30.12.2020 року Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції у Чернівецькій області зареєстрована Декларація про готовність до експлуатації об`єкта за реєстраційним номером ЧВ101201230584 щодо вищевказаного об`єкта будівництва. В декларації про готовність об`єкта до експлуатації відсутні відомості щодо сплати Забудовником коштів пайової участі.

Згідно даних Декларації про готовність до експлуатації об`єкта за реєстраційним номером ЧВ101201230584, загальна кошторисна вартість будівництва становить 356 тис. грн.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 08.05.2026 року №37469822, державна реєстрація Турецького Миколи Нікіфоровича як фізичної особи-підприємця була проведена 18.08.1996 року (дата запису 24.01.2005 року, номер запису 20300170000000218), а основним видом економічної діяльності зазначено "Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів" (45.20).

Враховуючи те, що відповідачем кошти пайової участі у розвиток інфраструктури Заставнівської міської ради у зв`язку із будівництвом об`єкта до введення його в експлуатацію, тобто, до 31.12.2020 року (Декларація про готовність до експлуатації об`єкта за реєстраційним номером ЧВ101201230584) в сумі 14240 грн не були сплачені, прокурор, на підставі ст. 1212 ЦК України, просить їх стягнути. Також, прокурором на підставі ст. 625 ЦК України нараховано за період з 31.12.2020 року по 15.04.2026 року 11822,62 грн - інфляційних втрат та 2260,06 грн - 3 % річних.

V. Мотиви, якими керується суд, та застосоване ним законодавство.

Щодо підстав звернення прокурора з позовом.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Згідно з абзацами 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до приписів ст. 23 Закону України "Про прокуратуру":

- представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1);

- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (ч. 3);

- прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (ч. 4).

Згідно із ч. 3 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4 ст. 53 ГПК України).

Таким чином, зі змісту вищезазначених законодавчих положень вбачається, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, aлe яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).

Таким чином, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

У такому випадку суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Положеннями ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" одним із основних принципів місцевого самоврядування визначено поєднання місцевих і державних інтересів.

Відповідно до ст. 10 вказаного Закону України сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтями 7, 140, 142 Конституції України та ст. ст. 16, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти тощо. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування, функціонування якого гарантується державою, є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах.

Відповідно до ч. 1 ст. 63 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Згідно з ч. 4 ст. 71 Бюджетного кодексу України бюджет розвитку місцевих бюджетів є складовою частиною спеціального фонду місцевих бюджетів. До надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать зокрема надходження бюджету розвитку місцевих бюджетів (ч. 1 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Бюджетного кодексу України, надходження бюджету розвитку місцевих бюджетів включають, зокрема кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, отримані відповідно до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Місцеві бюджети мають бути достатніми для забезпечення виконання органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень на забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб. Повноваження на здійснення витрат місцевого бюджету мають відповідати обсягу надходжень місцевого бюджету.

У разі, коли вичерпано можливості збалансування місцевих бюджетів і при цьому не забезпечується покриття видатків, необхідних для здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень на забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб, держава забезпечує збалансування місцевих бюджетів шляхом передачі необхідних коштів до відповідних місцевих бюджетів у вигляді дотацій та субвенцій відповідно до закону (ст. 66 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Таким чином, місцеві інтереси знаходяться у тісному зв`язку із загальнодержавними, характеризуються взаємозалежністю та взаємодоповненням. Як наслідок, у разі порушення економічних (матеріальних) інтересів місцевого самоврядування, порушуються й інтереси держави в цілому.

Верховний суд в постанові від 08.02.2019 у справі № 915/20/18, зазначив, що "інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи".

Згідно з ч. 10 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" кошти, отримані як пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту.

03.04.2026 року Чернівецька окружна прокуратура звернулась до Заставнівської міської ради з листом № 52-586-Вих-26 в якому просила повідомити: - ким здійснено будівництво та кому належить об`єкт будівництва: "Будівництво автомийки самообслуговування на перехресті вул. Спортивної м. Заставна Заставнівського району Чернівецької області" (з наданням копій підтверджуючих документів); - правові підстави використання та забудови земельної ділянки за кадастровим номером 7321510100:03:010:0041, зокрема рішення сесії про передачу земельної ділянки, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки, дозвільні документи для виконання будівельних робіт, тощо (з наданням копій підтверджуючих документів); чи звертався Забудовник до міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо вказаного об`єкта будівництва та чи укладався відповідний договір (з наданням копій підтверджуючих документів у разі звернення); чи наявні підстави для звільнення Забудовника від сплати коштів пайової участі або зменшення розміру, якщо так - зазначити які саме; - чи сплатив Забудовник кошти пайової участі, а у разі не сплати - повідомити чи вживались та чи будуть вживатись у майбутньому органом місцевого самоврядування заходи щодо стягнення коштів пайової участі до бюджету, у тому числі у судовому порядку.

15.04.2026 року Заставнівська міська рада листом № 484/04 26 повідомила, що: будівництво автомийки самообслуговування на перехресті вул. Спортивної м. Заставна Чернівецького району Чернівецької області здійснювалося Турецьким Миколою Нікіфоровичем, якому і належить об`єкт будівництва відповідно до витягу з реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (копія додається). - підставою для використання та забудови земельної ділянки за кадастровим номером 73215101:03:010:0014 є договір купівлі-продажу земельної ділянки не сільськогосподарського призначення за результатами протоколу земельних торгів (аукціону) №1502/19-1 з продажу земельної ділянки несільськосподарського призначення комунальної власності від 15.02.2019 року - із заявою про визначення розміру пайової участі щодо вказаного об`єкта будівництва до міської ради Забудовник не звертався і відповідно не укладався відповідний договір, кошти не надходили. Органом місцевого самоврядування не приймалось рішення про затвердження порядку участі забудовниками у розвитку інфраструктури на території м. Заставна, на кожен об`єкт будівництва приймалось окреме рішення міської ради щодо розміру сплати пайової участі у розвитку інфраструктури на території м. Заставна.

18.05.2026 року Чернівецька окружна прокуратура листом № 52-851 Вих-26 повідомила Заставнівську міську раду про наявність підстав для звернення з позовом до суду про стягнення коштів пайової участі до бюджету.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що Чернівецька обласна прокуратура звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі Заставнівської міської ради належним чином обґрунтувала наявність у неї підстав для представництва інтересів держави у суді.

Щодо суті позовних вимог.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" № 3038-VI (далі Закон № 3038-VI), який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Згідно статті 1 вказаного Закону замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Частиною першою статті 2 цього Закону вказано, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.

На час отримання відповідачем дозволу на виконання будівельних робіт та початку ним відповідного будівництва діяли положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" (далі - Закон № 132-ІХ).

До 01.01.2020 року відносини щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту врегульовувалися приписами статті 40 вказаного Закону.

Відповідно до частини другої статті 40 Закону № 3038-VI замовник будівництва, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 3038-VI полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.

Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію (частини п`ята та дев`ята статті 40 Закону № 3038-VI).

Зі змісту статті 40 Закону № 3038-VI випливає, що у наведених у цьому Законі випадках перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов`язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, що належить до перерахування. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, було обов`язковим на підставі закону.

Аналогічні за змістом висновки були викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 911/594/18, від 22.08.2018 у справі №339/388/16-ц, від 22.09.2021 у справі №904/2258/20.

За змістом зазначених норм, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов`язання повинно бути виконане до прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.

01 січня 2020 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 132-IX від 20 вересня 2019 року (далі Закон № 132-IX), яким з 01.01.2020 виключено статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", що регулювала пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Відповідно до абзацу 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 132-IX договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.

Згідно Закону № 132-ІХ та прикінцевих і перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020 року.

Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.

Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов`язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.

У певних випадках після скасування нормативного акту має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.

Стаття 40 Закону № 3038-VI визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію. Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання.

Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 Цивільного кодексу України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.

Підпунктами 3, 4, 5, 6 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень № 132-IX унормовано, що замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва. Пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію. Кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту. Інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

Отже, наведеними положеннями Закону № 132-IX визначено обов`язок замовника будівництва сплатити пайову участь до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію, а також розмір пайової участі і порядок її сплати для:

1) об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;

2) об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Таким чином, у вказаних випадках в силу імперативної норми закону замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.

Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає:

- для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;

- для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

Отже, для об`єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-ІХ визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

При цьому, обов`язок сплатити пайову участь, у разі його невиконання замовником будівництва у 2020 році, зберігається до прийняття об`єкта в експлуатацію, навіть у наступних після 2020 року.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.02.2024 у справі № 910/20216/21, від 23.05.2024 у справі № 915/149/23.

Такі висновки Верховного Суду відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та в 2020 році та добросовісно виконав встановлений законом (статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності") обов`язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01.01.2020, але до цієї дати такого обов`язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об`єкта будівництва в експлуатацію до 01.01.2020 з метою уникнення сплати пайової участі.

У постанові від 23.05.2024 у справі № 915/149/23 Верховний Суд виснував, що у випадку, якщо замовниками об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого Законом № 132-ІХ обов`язку щодо перерахування коштів пайової участі саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Матеріалами справи встановлено, що між Заставнівською міською радою та ФОП Турецьким М.Н. договір про пайову участь у розвитку інфраструктури міста не укладався, грошові кошти до бюджету на виконання вимог Закону №132-IX відповідачем не сплачувались.

Як вбачається з матеріалів справи, Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції у Чернівецькій області 07.08.2019 року зареєстроване Повідомлення про початок виконання будівельних робіт за реєстраційним номером ЧВ061192191352 щодо об`єкта будівництва "Будівництво автомийки самообслуговування на перехресті вул. Спортивної м. Заставна, Заставнівського району, Чернівецької області".

Отже, враховуючи, що у цій справі будівництво об`єкту розпочате у 2019 році, абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21 в подібних правовідносинах.

Відтак, з огляду на наведені вище законодавчі положення відповідач, як замовник будівництва, зобов`язаний взяти участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та сплатити кошти пайової участі до прийняття Об`єкта будівництва в експлуатацію.

Однак, з матеріалів справи слідує, що в указаний термін відповідач не сплатив кошти пайової участі, що є порушенням вимог підпункту 4 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 132-IX.

Відповідно до підпункту 1 частини другої розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-ІХ розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):

- для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта;

- для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

Критерієм диференціації є, зокрема, розмежування нежитлових будівель і споруд та житлових будинків, у зв`язку із чим саме фактор будівництва нежитлового приміщення, має місце й у даному конкретному випадку і є визначальною кваліфікуючою ознакою при визначенні розміру розрахунку величини пайової участі.

Як вбачається з листа Заставнівської міської ради від 15.04.2026 року № 484/04 26, органом місцевого самоврядування не приймалось рішення про затвердження порядку участі забудовниками у розвитку інфраструктури на території м. Заставна, на кожен об`єкт будівництва приймалось окреме рішення міської ради щодо розміру сплати пайової участі у розвитку інфраструктури на території м. Заставна.

Таким чином, в даному випадку необхідно застосовувати розміри, встановлені Законом.

Відповідач не спростував належними та допустимими доказами відсутності в нього обов`язку визначеного Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" щодо перераховування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту.

Суд зазначає, що прокурором вірно визначено, розмір коштів пайового внеску в сумі 14240 грн ((356000 грн (кошторисна вартість об`єкту) х 4 % = 14240 грн)) такий розрахунок є обґрунтованим, арифметично правильним та таким, що відповідає приписам підпункту 1 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, таким чином зазначені кошти на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України підлягають стягненню із відповідача до бюджету на користь позивача, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо застосування наслідків пропущення строку позовної давності до вимоги про стягнення коштів пайової участі.

Згідно ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 Цивільного кодексу України).

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон № 540-IX) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

Законом України Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" п. 19 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України викладений в наступній редакції: "У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану".

Відновлення строків позовної давності передбачено Законом від 14.05.2025 №4434-IX "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності", яким передбачено виключення з Цивільного кодексу України пункту 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення".

Закон № 4434 набрав чинності 04.09.2025 року, тому саме із цієї дати відновлено обчислення строків позовної давності.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився до 04.09.2025 року.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24.

Оскільки строк виконання зобов`язання наступив під час дії карантину, відповідно перебіг 3 річного строку позовної давності було продовжено на час дії карантину, а в подальшому - продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився до 04.09.2025 року і на даний час 3 річний строк позовної давності не минув, таким чином прокурором не пропущено строк звернення до суду з вимогою про стягнення коштів пайової участі, оскільки позов було подано 22.05.2026 року.

Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Прокурором за безпідставне збереження коштів пайової участі на підставі ст. 625 ЦК України нараховано за період з 31.12.2020 року по 15.04.2026 року 11822,62 грн - інфляційних втрат та 2260,06 грн - 3 % річних.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Таким чином, дія статті 625 Цивільного кодексу України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

У разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 проценти річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 01 червня 2016 у справі № 910/22034/15, від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14, від 17 жовтня 2018 року у справі № 908/2552/17 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18, а також у постанові Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 908/2552/17.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) вказала, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 по справі № 903/602/24зазначила, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, які виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора.

Ключовою характеристикою є те, що ці суми нараховуються незалежно від вини боржника та зупинення виконавчого провадження або виконання судових рішень про стягнення грошових сум.

Це означає, що об`єктивний факт прострочення сам собою генерує право кредитора на їх стягнення, без необхідності доказування вини боржника або причин затримки. За загальним правилом, невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 роз`яснила темпоральні межі цього регулювання. Якщо позовна давність не спливла станом на 2 квітня 2020 року (дата набрання чинності Законом про продовження строків під час карантину), то строк звернення до суду було: - спочатку продовжено на період дії карантину до 30 червня 2023 року; - надалі продовжено на період дії воєнного стану до 29 січня 2024 року; - з 30 січня 2024 року перебіг строку зупинено на період дії воєнного стану. Отже, оскільки в цій справі станом на 02 квітня 2020 року позовна давність щодо визнаних судами обґрунтованими позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних не спливла, то перебіг цього строку є зупиненим і дотепер (внаслідок продовження на строк дії карантину та воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану).

Підсумовуючи Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за таких обставин звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих за період з 02 квітня 2017 року по 01 квітня 2024 року, тобто без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованим.

Закон України від 14 травня 2025 року № 4434-IX "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності" скасовує норму про загальне зупинення строків позовної давності на період воєнного стану. Закон набрав чинності 4 вересня 2025 року, тобто з цієї дати строки позовної давності відновили свій перебіг, що безпосередньо впливає на можливість стягнення 3% річних від простроченої суми та індексації боргу відповідно до встановленого індексу інфляції за ст. 625 ЦК України.

Отже, прокурором правомірно нараховано інфляційні втрати та 3% річних за період з 31.12.2020 року по 15.04.2026 року, тобто без обмеження останніми трьома роками що передували подачі позову, що узгоджується з висновком викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 903/602/24 від 02 липня 2025 року.

Враховуючи зазначене, суд приходить висновку, що наявні законні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих на позадоговірне грошове зобов`язання, яке виникло на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Перевіривши наданий прокурором розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за період з 31.12.2020 року по 15.04.2026 року суд зазначає, що він є арифметично вірним та обґрунтованим, а відтак вимога про стягнення 11822,62 грн - інфляційних втрат та 2260,06 грн - 3 % річних підлягає задоволенню.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України", Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

VI. Розподіл судових витрат.

Судовий збір за приписами ч. 4 ст. 129 ГПК України у зв`язку із задоволенням позову покладається на відповідача.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 73, 74, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В :

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Турецького Миколи Нікіфоровича ( АДРЕСА_1 ; код НОМЕР_1 ) на користь Заставнівської міської ради Чернівецького району Чернівецької області (59400, Чернівецька область, Чернівецький район, м. Заставна, вул. Самоврядування, 9; код 04062140) кошти в сумі 28322,68 грн (з яких сума боргу 14240 грн, інфляційні втрати 11822,62 грн, 3% річних 2260,06 грн, на р/р у форматі IBAN UA108999980314191921000024357, МФО 899998, Банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.), код платежу 24170000, одержувач Чернів.ГУК / Заставнівська ТГ/24170000 "надходження коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту".

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Турецького Миколи Нікіфоровича ( АДРЕСА_1 ; код НОМЕР_1 ) на користь Чернівецької обласної прокуратури (58001, м. Чернівці, вул. Кордуби, буд. 21 А; код 02910120), судовий збір в сумі 2662,40 грн на р/р у форматі IBAN UA378201720343110001000004946, банк ДКСУ м Київ, МФО 820172.

Повне судове рішення складено 01.07.2026 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/

Суддя Микола ШВЕЦЬ