Ухвала суду № 137849980, 01.07.2026, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"01" липня 2026 р. м. Рівне Справа № 918/814/26

Господарський суд Рівненської області у складі судді О. Андрійчук, розглянувши заяву заступника Генерального прокурора Офісу Генерального прокурора про забезпечення позову у справі

за позовом заступника Генерального прокурора Офісу Генерального прокурора в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної (військової) адміністрації

до Зарічненської селищної ради Рівненської області

про витребування з незаконного володіння земельної ділянки,

УСТАНОВИВ:

Заступник Генерального прокуратура Офісу Генерального прокурора звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної (військової) адміністрації до Зарічненської селищної ради про витребування з незаконного володіння земельної ділянки.

Одночасно з поданням позовної заяви прокурором подано заяву про забезпечення позову.

Суд, розглянувши заяву про забезпечення позову, установив таке.

Згідно із позовною заявою, остання обґрунтована тим, що 11.04.2019 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі права власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборони відчуження об`єктів нерухомого майна здійснено державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5622283600:07:000:0401 площею 30 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Неньковицької сільської ради Зарічненського району Рівненської області, за Неньковицькою сільською радою, правонаступником якої є Зарічненська селищна рада Рівненської області, у зв`язку з чим 01.06.2026 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право комунальної власності Зарічненської селищної ради на вказану земельну ділянку. Заразом спірна земельна ділянка повністю перебуває в межах прикордонної смуги, належить до земель оборони, які можуть перебувати виключно у державній власності, а внаслідок державної реєстрації речового права комунальної власності за Зарічненською селищною радою відбулося протиправне вибуття її з державної власності та зміна дійсного цільового призначення без визначених законодавчих підстав. Ураховуючи викладене, права держави в особі Рівненської обласної державної (військової) адміністрації на реалізацію усіх правомочностей щодо земельної ділянки оборонного призначення підлягають захисту шляхом її витребування з незаконного володіння Зарічненської селищної ради на підставі статті 387 ЦК України.

У свою чергу, заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що рішенням Неньковицької сільської ради Зарічненського району Рівненської області від 08.04.2019 № 186 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки в оренду строком на сім років шляхом продажу права оренди на земельних торгах (аукціоні). 05.06.2019 між Неньковицькою сільською радою Зарічненського району Рівненської області та ТОВ «Рівненське аграрне підприємство» укладено договір оренди землі, зокрема спірної земельної ділянки, строком на сім років, до 05.06.2026, а 04.04.2024 між ТОВ «Рівненське аграрне підприємство» та ТОВ «Маркетсервіс» укладено договір суборенди до 04.06.2026. За твердженням прокурора, факт перебування спірної земельної ділянки в оренді та суборенді у приватних суб`єктів господарювання не виключає існування ризику її повторної передачі в користування або відчуження. Як наслідок, прокурор просить суд накласти арешт на спірну земельну ділянку; заборонити суб`єктам, які здійснюють державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо спірної земельної ділянки до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

Давши оцінку заяві про забезпечення позову, суд уважає за необхідне зазначити таке.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову (близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19 тощо).

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодекс заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).

Отже, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо.

Статтею 137 ГПК України передбачено, що позов забезпечується, зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.

У постанові Верховного Суду від 24.05.2021 у справі № 910/3158/20 міститься висновок, що за змістом пункту 1 частини першої статті 137 ГПК України під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися коштами або майном, тому може застосуватися у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, коштів або про стягнення коштів. Сума арештованих коштів обмежується розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, належного до предмета спору (такого ж висновку дійшов Верховний Суду у постановах від 21.08.2020 у справі №904/2357/20, від 25.09.2020 у справі №925/77/20, від 20.09.2022 у справі №916/307/22, від 03.03.2023 у справі №907/269/22, від 04.04.2023 у справі №907/268/22, від 04.04.2023 у справі №915/577/22).

Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.

Частина четверта статті 137 ГПК України визначає, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17 та від 05.08.2019 у справі № 922/599/19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду із заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Як установлено судом, за твердженням прокурора, предметом заявлених позовних вимог є витребування з незаконного володіння Зарінченської селищної ради земельної ділянки з кадастровим номером 5622283600:07:000:0401 площею 30 га, яка незаконно вибула з державної власності, оскільки перебуває межах прикордонної смуги та належить до земель оборони. Органом місцевого самоврядування вже вчинялися дії щодо передачі спірної земельної ділянки в оренду на сім років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а також надавалося погодження орендарю для передачі її в суборенду. Окрім того, передача спірної земельної ділянки в оренду/суборенду, яка входить до земель оброни та на якій облаштовано інженерно-технічну споруду для оборонних потреб, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва несе ризик його пошкодження або знищення, що ставить під загрозу належний захист державного кордону України з республікою білорусь.

Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

При цьому під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 905/447/22, від 24.05.2022 у справі № 911/2719/21, від 13.04.2021 у справі № 910/15607/19).

Стала та актуальна практика Верховного Суду покладає на заявника необхідність обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову (таким обґрунтуванням можуть бути, наприклад, наведення обставин неспівмірно малого розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю відповідача порівняно зі стягуваною сумою вимог, відсутність інформації про існування у відповідача нерухомого майна, на яке може бути звернуто стягнення, існування великої кількості судових проваджень щодо відповідача, де останній є боржником тощо), однак визначає, що такі обґрунтування не обов`язково мають бути доведеними доказами вчинення боржником дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Суд зазначає, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться в прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. При цьому законодавством не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Також суд враховує, що можливість відповідача в будь-який момент відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що може утруднити виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (подібний висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у cправі № 905/448/22, у постанові Верховного Суду від 20.04.2023 у cправі № 914/3316/22, від 06.12.2023 у справі № 917/805/23, від 11.10.2023 у справі № 916/409/21, від 15.09.2023 у справі № 916/2359/23, від 08.08.2023 у справі № 922/1344/23, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22, від 22.04.2024 у справі № 922/3929/23).

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. При цьому законодавством не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Виконання в майбутньому судового рішення у справі про витребування спірної земельної ділянки, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності її у відповідача. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.

Ураховуючи, що предметом заявлених позовних вимог є земельна ділянка, відтак саме з її наявністю безпосередньо пов`язана можливість виконання судового рішення.

Обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Зважаючи на всі критерії оцінки щодо застосовування заходів забезпечення позову, суд дійшов висновок, що заявлені прокурором заходи забезпечення позову відповідають положенням статей 136, 137 ГПК України, вжиття вказаних заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівності сторін, оскільки мета забезпечення позову це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, захисту в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду.

Ураховуючи викладене, запропоновані прокурором заходи забезпечення позову підлягають задоволенню.

Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову (частина шоста статті 140 ГПК України).

У силу вимог частини восьмої статті 140 ГПК України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 144 ГПК України ухвала господарського суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження. Примірник ухвали про забезпечення позову негайно надсилається заявнику, всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також, залежно від виду вжитих заходів, направляється судом для негайного виконання державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів. Особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.

Скасування заходів забезпечення позову врегульовано статтею 145 ГПК України.

Керуючись статтями 136, 137, 140, 144, 234, 235 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

Заяву заступника Генерального прокурора про забезпечення позову задовольнити.

Вжити до набрання законної сили рішенням суду у цій справі заходи забезпечення позову шляхом:

1) накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 5622283600:07:000:0401 площею 30 га;

2) заборони державним реєстраторам прав на нерухоме майно та іншим органам (суб`єктам), які здійснюють державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно відповідно до Закону Україну «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5622283600:07:000:0401 площею 30 га, у тому числі, але не обмежуючись щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, зокрема державної реєстрації права власності на права користування земельною ділянкою, права забудови земельної ділянки (суперфіцій), права оренди (суборенди), державної реєстрації обтяжень речових прав на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, змін до таких записів тощо.

Стягувач: Рівненська обласна державна (військова) адміністрація (майдан Просвіти,1, м. Рівне, 33028, ідентифікаційний код 13986712).

Боржник: Зарічненська селищна рада Рівненської області (вул. Центральна, 11, селище Зарічне, Вараський район, Рівненська область, 34000, ідентифікаційний код 04385632).

Ухвала про забезпечення позову є виконавчим документом та виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Ухвала може бути пред`явлена до виконання протягом трьох років з дня її постановлення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтями 254- 257 ГПК України.

Інформацію у справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет за вебадресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Ухвала підписана 01.07.2026.

Суддя О. Андрійчук