Рішення № 137849719, 01.07.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.07.2026 Справа № 914/1197/26

Господарський суд Львівської області у складі судді Березяк Н.Є., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу №914/3482/25

за позовом: Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління», м. Львів,

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Осипчука Михайла Анатолійовича, м. Львів,

про: відшкодування витрат у розмірі 24949,8 грн

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» до Фізичної особи-підприємця Фізичної особи-підприємця Осипчука Михайла Анатолійовича про відшкодування витрат у розмірі 24949,8 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач самовільно встановив рекламні конструкції без відповідного дозволу, у зв`язку з чим позивачем проведено їх примусовий демонтаж, транспортування та зберігання. Оскільки відповідач не відшкодував понесені витрати, позивач просить стягнути з нього 24 949,80 грн.

Ухвалою суду від 22.04.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

Копія ухвали суду 22.04.2026 надіслана відповідачу 24.04.2026 на адресу реєстрації, яка зазначена в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань.

Однак, поштове відправлення на адресу відповідача з ухвалою про відкриття провадження у справі повернулося до суду 14.05.2026, причина повернення «за закінченням терміну зберігання».

Так, відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Разом з тим, відповідно до позицій, висловлених у постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Негативні наслідки неодержання товариством звернення до нього за юридичною адресою, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на нього (аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 у справі № 910/719/19).

Таким чином, суд констатує, що відповідач є належним чином повідомленим про розгляд справи судом, останньому забезпечено право на реалізацію його прав та виконання процесуальних обов`язків.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 22.04.2026 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Відсутність будь-яких заяв або клопотань відповідача, з урахуванням направлення судом на поштову та електронну адреси відповідача копії ухвал суду у справі, свідчить про незацікавленість відповідача у розгляді справи.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Фізичною особою-підприємцем Осипчуком Михайлом Анатолійовичем було самовільно розміщено рекламні конструкції за адресою: м. Львів, вул. Богомольця, 15 без отримання дозволу, виданого у встановленому законодавством порядку, чим порушено вимоги Закону України «Про рекламу», Закону України «Про благоустрій населених пунктів», Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 №2067, Правил благоустрою Львівської міської територіальної громади та Правил розміщення зовнішньої реклами на території Львівської міської територіальної громади.

З метою усунення виявлених порушень Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради на адресу відповідача скеровано вимоги №23/Р-14-4928 від 16.11.2018 та №23/Р-14-2092 від 23.05.2019, якими відповідача було зобов`язано у визначений строк здійснити добровільний демонтаж самовільно встановлених рекламних конструкцій.

Однак, зазначені вимоги відповідачем виконані не були, у зв`язку із чим Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради видано накази №92-Д від 19.12.2018 та №40-Д від 12.06.2019 про проведення примусового демонтажу рекламних конструкцій силами Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління».

Відповідно до пункту 8.3 Правил розміщення зовнішньої реклами на території Львівської міської територіальної громади примусовий демонтаж рекламних засобів здійснюється оператором Комунальним підприємством «Адміністративно-технічне управління» власними силами або із залученням підрядних організацій.

На виконання зазначених наказів демонтаж рекламних конструкцій проведено із залученням підрядних організацій ФОП Флиса Т.І. на підставі договору №03/04/18 від 03.04.2018 та ФОП Алексєєвої М.М. на підставі договору №02/04/2019 від 02.04.2019.

За результатами виконаних робіт складено акти проведення демонтажу від 17.01.2019 №2 та від 02.07.2019 №3, які підтверджують фактичне виконання демонтажу рекламних конструкцій відповідача.

Після проведення демонтажу рекламні конструкції були транспортовані до складських приміщень позивача та передані на відповідальне зберігання комірнику КП «Адміністративно-технічне управління», що підтверджується накладними №5 від 17.01.2019 та №66 від 02.07.2019.

Факт понесення позивачем витрат на демонтаж, транспортування та зберігання рекламних конструкцій підтверджується договорами із підрядними організаціями, актами наданих послуг, рахунками, банківськими виписками та платіжними документами, долученими до матеріалів справи.

Загальна сума витрат, понесених Комунальним підприємством «Адміністративно-технічне управління» у зв`язку із примусовим демонтажем, транспортуванням та зберіганням рекламних конструкцій відповідача, становить 24 949,80 грн, з яких 4 285,80 грн становлять витрати за демонтаж, транспортування та зберігання конструкції, демонтованої відповідно до наказу №92-Д, а 20 664,00 грн витрати, нараховані відповідно до пункту 8.5 Правил у п`ятикратному розмірі у зв`язку з повторним самовільним встановленням рекламної конструкції.

З метою досудового врегулювання спору позивач неодноразово звертався до відповідача із листами-вимогами від 21.08.2019 №2410-10-5163, від 18.03.2024 №2410-10-1117 та від 27.03.2024 №2410-10-1331 про відшкодування понесених витрат, однак останній вимоги позивача залишив без задоволення, коштів не сплатив, що й стало підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтовані та підлягають до часткового задоволення.

При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.

Щодо стягнення 827,5 грн за демонтаж та транспортування конструкцій.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права або інтересу у разі його порушення, невизнання чи оспорювання, у тому числі шляхом відшкодування майнової шкоди (збитків).

Згідно зі статтею 16 Закону України «Про рекламу» розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах здійснюється на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами місцевого самоврядування у порядку, встановленому Типовими правилами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №2067 від 29.12.2003.

Відповідно до пункту 24 зазначених Типових правил дозвіл є єдиною правовою підставою для розміщення зовнішніх рекламних засобів.

З матеріалів справи вбачається, що Відповідач здійснив розміщення рекламних конструкцій за адресою: АДРЕСА_1 без належних дозвільних документів, чим порушив вимоги Закону України «Про рекламу», Закону України «Про благоустрій населених пунктів», постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067 та Правил благоустрою Львівської міської територіальної громади.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про рекламу» розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах здійснюється виключно на підставі дозволів, що видаються виконавчими органами місцевих рад у порядку, встановленому Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами.

Згідно з пунктом 24 Типових правил дозвіл є єдиною правовою підставою для встановлення рекламного засобу та виконання робіт, пов`язаних із його розміщенням.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» організація благоустрою населених пунктів забезпечується органами місцевого самоврядування, а рішення таких органів є обов`язковими до виконання всіма підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами.

Правилами розміщення зовнішньої реклами на території Львівської міської територіальної громади, затвердженими рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 569 від 21.05.2010, визначено, що самовільно встановленим є рекламний засіб, розміщений без належного дозволу або такий, що не демонтований у встановленому порядку.

Згідно з пунктами 8.1.1, 8.3, 8.5 зазначених Правил примусовий демонтаж самовільно встановлених рекламних засобів здійснюється оператором КП «Адміністративно-технічне управління» власними силами або із залученням підрядних організацій.

Судом встановлено, що на виконання вимог уповноважених органів щодо усунення порушень та демонтажу самовільно встановлених рекламних конструкцій були видані відповідні адміністративні акти (вимоги та накази департаменту економічного розвитку Львівської міської ради), які в установленому законом порядку не оскаржені та не скасовані, а отже є чинними та обов`язковими до виконання.

На виконання зазначених наказів КП «Адміністративно-технічне управління» забезпечило демонтаж рекламних конструкцій із залученням підрядних організацій, що підтверджується договорами підряду, актами виконаних робіт та розрахунковими документами.

Факт демонтажу та вартість відповідних робіт підтверджуються актами виконаних робіт, актами демонтажу та первинними бухгалтерськими документами, які містяться в матеріалах справи.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що витрати позивача на демонтаж та транспортування рекламних конструкцій у розмірі 350 грн та 477,5 грн є фактично понесеними, документально підтвердженими та такими, що підлягають відшкодуванню відповідачем.

Щодо стягнення витрат на зберігання демонтованої конструкції.

Відповідно до пункту 6.13 Порядку розміщення малих архітектурних форм м.Львова, облік та тимчасове зберігання демонтованих малих архітектурних форм (вивісок) здійснює у встановленому порядку Комунальне підприємство «Адміністративно-технічне управління».

Демонтовані малі архітектурні форми (вивіски) зберігаються у спеціально відведених для цього місцях (сховищах, складах тощо).

Отже, Правилами благоустрою м. Львова, а також Порядком розміщення малих архітектурних форм м. Львова визначено обов`язок позивача зберігати самовільно встановлені рекламні конструкції або малі архітектурні форми (вивіски) на складі, однак, дана обставина підлягає доведенню на загальних підставах.

Так, до позовної заяви долучено накладні №5 від 17.01.2019 та №66 від 02.07.2019 зі змісту яких вбачається, що ФОП Флис Т.І. та ФОП Алесєєва М.М. відпустили Крижанівському І.Ф. 8 об`єктів серед яких 2 рекламні конструкції ФОП Осипчук М.А. демонтовані на АДРЕСА_1 .

Однак, з вказаних накладних не вбачається, що саме КП «Адміністративно - технічне управління» прийняло демонтовані конструкції на відповідальне зберігання, не зазначено яка конструкція (адреса знаходження конструкції), з якого і по який час зберігається (зберігалась) та на якому складі, не вказано посаду відповідальної особи, яка отримала конструкцію.

Долучений до матеріалів справи наказ №301-н від 22.10.2020 про прийняття на роботу Крижанівського І.Ф. у відділ оперативного реагування як комірника складу, не спростовує відсутності належної інформації в накладній та не є доказом понесення позивачем витрат на зберігання демонтованих 12.06.2019 та 19.06.2019 вивісок, належних ФОП Осипчук М.А.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту зберігання вивісок відповідача та понесених у зв`язку з таким зберіганням витрат. Таким чином, вимога про стягнення витрат на зберігання конструкції не підтверджена матеріалами справи, а тому до задоволення не підлягає.

Щодо нарахування позивачем 20 % податку на додану вартість.

Податок на додану вартість (далі - ПДВ) це непрямий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем, але його облік та перерахування до державного бюджету здійснює продавець (податковий агент).

Відповідно до статті 193 Податкового кодексу України ставки податку встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах: 20 відсотків.

Відповідно до підпункту б) п.14.1.185 ст.185 Податкового кодексу України з метою оподаткування постачанням послуг, зокрема, є постачання послуг за рішенням органу державної влади чи органу місцевого самоврядування або в примусовому порядку.

Згідно зі ст. 37.2 розділу 5 ПК України, податковий обов`язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та закони митної справи пов`язує сплату ним податку.

Статтею 188 ПК України передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів. До складу договірної вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних та нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Щодо застосування податку на додану вартість при визначені розміру понесених позивачем витрат, то у листі ДФС України від 28.10.2016 №23363/6/99-99-15-03-02-15 зазначено, що якщо кошти надходять до платника податків в рахунок оплати вартості поставлених таким платником товарів/послуг, в тому числі які постачаються в рамках виконання програми благоустрою міста чи інших подібних програм, які для цілей оподаткування ПДВ є об`єктом оподаткування, то на дату зарахування таких коштів на банківський рахунок платника податку платник зобов`язаний визначити податкові зобов`язання виходячи з вартості таких товарів/послуг.

З огляду на наведене, оскільки на момент звернення з позовом відповідач не оплатив понесених скаржником витрат за демонтаж самовільно встановленої малої архітектурної форми (вивіски) у розмірі 827,5 грн, то позивач не міг нарахувати на вказану суму ПДВ та сплатити його. Таким чином правомірним є стягнення з відповідача 165,5 грн ПДВ за демонтаж самовільно встановлені малих архітектурних форм (вивісок).

Відтак позов підлягає до задоволення частково.

Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судові витрати на підставі статей 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, судовий збір покладається на відповідача в розмірі 105,96 грн.

З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись статтями 10, 12, 20, 46, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 191, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 247-252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Осипчука Михайла Анатолійовича ( АДРЕСА_2 ; код РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» (79005, місто Львів, площа Міцкевича, будинок 6/7, ідентифікаційний код 13804591) 827,5 грн витрат на демонтаж та транспортування рекламних конструкцій, 165,5 грн податку на додану вартість та 105,96 грн судового збору.

3. В задоволенні решти позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV Господарським процесуальним кодексом України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Березяк Н.Є.