Рішення № 137847896, 23.06.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" червня 2026 р. м. Київ Справа № 911/2187/25

За позовом фізичної особи-підприємця Уразова Олексія Ігоровича

до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЮМХОЛДИНГ»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - фізична особа-підприємець Невський Ігор Михайлович

про стягнення 854 920, 68 грн,

Суддя Антонова В.М.

Секретар судових засідань Бойченко С.І.

Представники учасників справи:

від позивача: Портний М.І.;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився;

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Стислий виклад позовних вимог

Фізична особа-підприємець Уразов Олексій Ігорович (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЮМХОЛДИНГ» (надалі - відповідач) про стягнення 854 920, 68 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором на митно-брокерське обслуговування №15/025 від 15.04.2025, в частині відшкодування сплачених митних платежів.

2. Стислий виклад позицій відповідача

Відповідач заперечує щодо задоволення позову, просить відмовити в його задоволені та зокрема зазначає, що не укладав з позивачем договір на митно-брокерське обслуговування №15/025 від 15.04.2025 і не доручав останньому діяти в якості непрямого митного представника від його імені, займатись митним оформленням, а також сплачувати будь-які митні платежі. Відповідач не просив позивача здійснювати будь-які митні платежі за товар, але останній зробив це на власний ризик.

3. Процесуальні дії в справі

Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.07.2025 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.

14.07.2025 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі, справу визнано малозначною та постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

08.09.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому міститься клопотання поновлення строку на його подання. Також у відзиві міститься клопотання про витребування в позивача оригіналу договору на митно-брокерське обслуговування №15/025 від 15.04.2025 та додатку №1 від 15.04.2025 до нього для огляду.

22.09.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій містить клопотання про поновлення строку на її подання.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.10.2025 поновлено строк відповідачу для подання відзиву на позовну заяву та прийнято його до розгляду, поновлено позивачу строк для подання відповіді на відзив та прийняти її до розгляду, розгляд справи №911/2187/25 постановлено здійснювати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 28.10.2025, постановлено позивачу надати суду для огляду в засіданні договір на митно-брокерське обслуговування №15/025 від 15.04.2024 та додаток №1 до нього, витребувати документи в порядку ст.74 ГПК України.

23.10.2025 від позивача на виконання вимог ухвали суду надійшли документи.

27.10.2025 від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

28.10.2025 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У підготовче засідання 28.10.2025 сторони не з`явились. Оригінал договору на митно-брокерське обслуговування №15/025 від 15.04.2024 суду надано не було.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 28.10.2025 відкладено підготовче засідання на 11.11.2025 та повторно в порядку ст.74 ГПК України витребувано у позивача та відповідача докази.

10.11.2025 від позивача на виконання вимог ухвали суду надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

У підготовче засідання 11.11.2025 сторони не з`явились, про розгляд справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.11.2025 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - фізичну особу-підприємця Невського Ігоря Михайловича (далі - третя особа) та зупинено провадження в справі №911/2187/25 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №911/1897/25.

18.11.2025 від позивача на виконання вимог ухвали надійшли документи для долучення їх до матеріалів справи.

29.04.2026 від позивача надійшло клопотання про поновлення провадження в справі, в якому зазначено, що судове рішенням у справі №911/1897/25 набрало законної сили 18.03.2026.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.05.2026 поновлено провадження в справі №911/2187/25, підготовче засідання призначено на 16.06.2026 та в порядку ст.74 ГПК України витребувати у відповідача: письмові пояснення відносно того, що оскільки відповідачем отримано вантаж, який розмитнений відповідно до митної декларації 25UA10010043318U4, то ким сплачені податки та митні платежі за вказаною декларацією, надати докази сплати таких платежів.

12.06.2026 від представника позивача надійшло клопотання про участь в судовому засіданні 16.06.2026 о 14:20 год в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.06.2026 клопотання представника позивача про участь в судовому засіданні у режимі відеоконференції повернуто без розгляду.

16.06.2026 від позивача надійшло клопотання про проведення підготовчого засідання за його відсутності.

У підготовче засідання 16.06.2026 учасники справи не з`явилися, про розгляд справи повідомлялись належним чином.

Враховуючи, що судом під час підготовчого провадження та, зокрема, в підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, протокольною ухвалою Господарського суду Київської області від 16.06.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.06.2026.

17.06.2026 від представника позивача надійшло клопотання про участь в судовому засіданні 23.06.2026 о 14:50 год в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.06.2026 заяву представника позивача про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції задоволено.

У судове засідання 23.06.2026 з`явився представник позивача, інші учасники справи в засідання не з`явилися, про розгляд справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Суд зауважує, що він надавав можливість учасникам справи у встановлені законодавством строки реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглядати спір за наявними матеріалами.

Представник позивача в судовому засіданні 23.06.2026 надав пояснення по суті позовних вимог та просив позов задовольнити повністю.

У судовому засіданні 23.06.2026 відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено скорочене рішення.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Як убачається з відомостей з Єдиного державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Смолін Єгор Анатолійович - засновник відповідача.

У відповідь на повідомлення з проханням підписати договір на брокерське обслуговування, оскільки Приватне підприємство «Ферст Вей» не може представляти інтереси, 20.05.2025 з електронної адреси: e.smolin@amtt.ua, як керівника міжнародного відділу Єгора Смоліна, позивач отримав сканований примірник договору на митно-брокерське обслуговування підписаний директором відповідача - Гасановим Т.Г. та скріпленим печаткою відповідача.

Між позивачем (далі - виконавець) та відповідачем (далі - замовник) укладено договір на митно-брокерське обслуговування №15/025 від 15.04.2025 (далі - договір), відповідно до п.1.1. якого за цим контрактом замовник доручає, а виконавець зобов`язується:

а) діяти в якості непрямого митного представника і від імені замовника, за обумовлену плату і в обумовлений термін надавати послуги по декларуванню товарів, майна транспортних засобів та інших предметів (далі - товарів) замовника, а також товарів інших юридичних осіб, які вповноважили замовника виконувати певні дії по відношенню до цих товарів, що переміщуються через митний кордон України, та їх оформленню в митних органах, а також надавати інші, пов`язані із зовнішньоекономічною діяльністю замовника, послуги;

б) представляти інтереси замовника діяти на підставі даного договору у взаємовідносинах з перевізниками, портами митними органами та іншими третіми особами (організаціями) щодо забезпечення перевезення, транспортно-експедиторського обслуговування і митного очищення вантажу;

в) для митного оформлення отримувати оригінали та копії товаросупровідних документів, які надходять разом з товаром до зони митного контролю вантажів, що переміщуються залізничним та автомобільним транспортом.

Згідно із п.1.2. договору митно-брокерське обслуговування включає в себе проведення усіх робіт і послуг, необхідних для успішного ведення зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) і митному оформленні вантажів замовника.

Пунктом 2.1. договору сторони погодили, що замовник зобов`язаний не менше ніж за шість годин до передбачуваного моменту оформлення вантажу надати виконавцю повний пакет документів, необхідних для його проведення в певному митному режимі (імпорт, експорт, транзит і Т.Д.), у відповідності з вимогами чинного законодавства України, зокрема передбаченими Митним кодексом України.

Виконавець зобов`язується протягом двох робочих днів на умовах, передбачених додатками до цього контракту, які є його невід`ємною частиною, з моменту прийняття ним повного комплексу документів здійснити всі передбачені дії з їхнього оформлення і передати належним чином оформленні документи замовнику (п.2.2. договору).

У пункті 2.3. договору сторони погодили, що в разі необхідності виконавець здійснює юридичні дії, пов`язанні з митно-брокерським обслуговуванням на підставі цього контракту, в тому числі шляхом укладання договорів за послуги/роботи, надані/виконані на підставі таких договорів, в тому числі, але не виключно, щодо оплати процедур, мита, зборів і т.д., пов`язаних з митним оформленням вантажів вказаних замовником, від власного імені і за рахунок замовника, за умови попереднього письмового погодження таких дій замовником.

Відповідно до п.2.4. договору замовник відшкодовує виконавцю зазначені вище, погоджені із замовником витрати, за умови надання копії документів, завірені документальним чином, які підтверджують такі витрати, на підставі виставлених виконавцем рахунків протягом 5-ти банківських днів з моменту надання таких документів і відповідного рахунку.

Згідно із п.3.1. договору загальна сума контракту зазначається як сума вартості робіт і/або послуг, наданих згідно відповідних актів виконаних робіт і/або актів наданих послуг, які є невід`ємними частинами цього контракту і не вимагає підписання будь-яких додаткових документів.

Відповідно до п.4.1. договору платежі за цим контрактом здійснюються за допомогою банківського переказу на рахунок виконавця протягом 3-х банківських днів з моменту підписання сторонами актів приймання/передачі наданих послуг/виконаних робіт і отримання оригіналів наступних документів (або у вигляді авансу):

4.1.2. рахунку фактури на надання послуг із зазначенням номеру контракту;

4.1.3. акта приймання-передачі наданих послуг/виконаних робіт;

4.1.4. податкової накладної.

Невиконання виконавцем умов зазначеного вище пункту є підставою для замовника призупинити оплату послуг/робіт до моменту надання виконавцем оригіналів вказаних вище документів (п.4.2. договору).

Пунктом 5.1. договору сторонами погоджено, що приймання-передача наданих послуг/виконаних робіт здійснюється шляхом підписання актів приймання-передачі наданих послуг/виконаних робіт.

Згідно із п.5.2. договору по закінченню розрахункового місяця в якому надавались послуги і/або виконувались роботи по здійсненню митно-брокерського обслуговування. Виконавець передає замовнику акт приймання-передачі наданих послуг/виконаних робіт, який повинен містити детальний опис наданих послуг/виконаних робіт. У випадку «належного оформлення наданих послуг/виконаних робіт виконавцем у звітному місяці або неналежного оформлення вказаного вище акта, замовник здійснює повернення акта із зазначенням його причини. Виконавець зобов`язується усунути виявлені недоліки і/або порушення і передати належним чином складений акт замовнику.

Цей контракт набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2025 якщо жодна зі сторін за 30 днів до закінчення терміну договору не повідомить іншу сторону в письмовому вигляді про розірвання, термін його дії буде автоматично продовжуватися на кожний наступний календарний рік (п.10.1. договору).

Відповідно до митної декларації №25UA100100433183U4 відповідач є одержувачем товару на суму 18 011, 60 доларів США (графи 8, 42 митної декларації).

Як убачається з графи 14 «декларант/представник» митної декларації значиться позивач.

Під номером 3 у графі 31 митної декларації №25UA100100433183U4 зазначено контейнер №MRSU0300663.

У доповнені до графи 44 «додаткова інформація/оформлені документи/сертифікати та авторизації» митної декларації міститься посилання на спірний договір, на контракт №12009024-ALH від 12.09.2024 укладений між відповідачем та продавцем товару.

Також, згідно із графою 47 «розрахунок податків» митної декларації нараховано антидемпінгове мито за ставкою 48,14% в розмірі 529 213, 58 грн та 20% ПДВ в розмірі 325 707, 10 грн, що в загальній сумі складає 854 920, 68 грн.

У графі B «подробиці розрахунків» митної декларації №25UA100100433183U4 міститься посилання на РНОКПП позивача та ідентифікаційний код відповідача.

Позивачем сплачено Державній митній службі України 854 920, 68 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №Е995-61Т5-68КС від 22.05.2025 на суму 130 444, 22 грн та №6КТК-7Т1В-М7Р5-9547 від 22.05.205 на суму 724 476, 46 грн, призначення платежів: передоплата митних платежів.

Позивачем виписано рахунок №22/05/325 від 22.05.2025 на ім`я відповідача щодо оплати організації митних послуг за вказаною вище митною декларацією на суму 854 920, 68 грн.

Відповідно до заяви свідка ОСОБА_1 від 05.11.2025, в зв`язку з тим, що відповідач тривалий час не міг розмитнити контейнер через відсутність необхідних документів, позивача було залучено до виконання митно-брокерських послуг. ОСОБА_1 безпосередньо займався митним оформленням товару відповідача, під час якого було виявлено, що задля уникнення слати податків, останнім надано недостовірні документи походження товару, кожен день простою вантажу призводив до значних фінансових втрат, тому сторони домовились діяти невідкладно та звернулись до виробника товару з метою отримання дійсних документів на підставі, яких і було здійснено митне оформлення. Однак, товар продовжував залишатися на терміналі митниці, очікуючи сплати митних платежів, витрати на детеншн зростали, а тому, з метою недопущення блокування вантажу і подальшого збільшення витрат, митні платежі за митною декларацією №25UA100100433183U4 сплачені позивачем від свого імені але в інтересах відповідача.

Приватне підприємство «Ферст Вей» звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Алюмхолдинг» (відповідач) про стягнення 680 075, 60 грн заборгованості за договором транспортно-експедиторського обслуговування від 23.12.2024 №ПП23/0012, яка виникла в зв`язку з організації перевезення вантажу, який, зокрема, був розмитнений на підставі митної декларації 25UA10010043318U4.

В обґрунтування позовних вимог Приватне підприємство «Ферст Вей» посилалося на неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань за договором транспортно-експедиторського обслуговування від 23.12.2024 № ПП23/0012, зокрема за надані послуги з організації перевезення контейнера MRSU0300663 (коносамент №BW24120581, необоротна товарно-транспортна накладна №248177095) відповідно до заявки №1240225 від 24.02.2025.

Рішенням Господарського суду Київської області від 10.02.2026 в справі №911/1897/25 зазначений вище позов задоволено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Алюмхолдинг» на користь Приватного підприємства «Ферст Вей» 575 890 (п`ятсот сімдесят п`ять тисяч вісімсот дев`яносто) грн 29 коп. основного боргу, 17 964 (сімнадцять тисяч дев`ятсот шістдесят чотири) грн 11 коп. пені, 8 907 (вісім тисяч дев`ятсот сім) грн 82 коп. витрат по сплаті судового збору.

У вказаному рішенні судом встановлено, що відповідач під час розгляду справи №911/1897/25 не заперечив надання позивачем послуг з організації перевезення, зокрема, контейнера MRSU0300663 відповідно до заявки №1240225 від 24.02.2025.

У зв`язку із неналежним виконання відповідачем свого обов`язку щодо відшкодування сплачених в його інтересах митних платежів, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення 854 920, 68 грн.

НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Частина 1 ст. 193 Господарського кодексу України, який діяв станом на момент виникнення спірних правовідносин (далі ГК України), встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ГК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ГК України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 1, 2 ст. 639 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, згідно з ст. 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Водночас правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (частина 1 статті 207 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 2 статті 184 Господарського кодексу України укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу, за змістом якої господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За загальним правилом, встановленим статтею 638 Цивільного кодексу України (положення якої кореспондуються з частинами 1, 2 Господарського кодексу України), договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

З моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції договір є укладеним (частина 1 статті 640 Цивільного кодексу України).

За змістом частини 1 статті 641 і частин 1, 3 статті 642 Цивільного кодексу України пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття, тоді як відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

З огляду на положення наведених норм слід звернути увагу на те, що важливими ознаками оферти є те, що вона має бути виявленням наміру оферента вважати себе зобов`язаним у разі її прийняття та, водночас, повинна бути настільки визначеною, щоб можна було шляхом її прийняття досягнути домовленості про весь договір у цілому, а для укладення договору акцептанту було достатньо висловити свою волю, яка співпадає з офертою.

Поняття повнота та безумовність оферти є одночасно необхідними, а існування одночасно двох названих умов до акцепту є достатнім для того, що констатувати, що відповідь на оферту є такою, що дає змогу зробити висновок про згоду акцептанта з офертою та з її умовами. Неповнота та небезумовність відповіді на пропозицію укласти договір не є акцептом, тобто є умовами для констатації факту відмови акцептанта від пропозиції, а з іншого боку неповнота та не безумовність відхиляють початкову оферту.

Відповідно до статті 646 Цивільного кодексу України відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію.

Згідно з ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.10.2022 у справі N 227/3760/19-ц зауважила, що слід відрізняти правочин як вольову дію суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи. Зокрема, виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його суттєвих умов, передбачених законодавством.

Так, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу Кодексу).

У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Як убачається з матеріалів справи, у відповідь на повідомлення з проханням підписати договір на брокерське обслуговування, оскільки Приватне підприємство «Ферст Вей» не може представляти інтереси, 20.05.2025 з електронної адреси: e.smolin@amtt.ua, як керівника міжнародного відділу Єгора Смоліна, позивач отримав сканований примірник договору на митно-брокерське обслуговування підписаний директором відповідача - Гасановим Т.Г. та скріпленим печаткою відповідача.

Відповідно до п.1.1. договору замовник доручає, а виконавець зобов`язується:

г) діяти в якості непрямого митного представника і від імені замовника, за обумовлену плату і в обумовлений термін надавати послуги по декларуванню товарів, майна транспортних засобів та інших предметів (далі - товарів) замовника, а також товарів інших юридичних осіб, які вповноважили замовника виконувати певні дії по відношенню до цих товарів, що переміщуються через митний кордон України, та їх оформленню в митних органах, а також надавати інші, пов`язані із зовнішньоекономічною діяльністю замовника, послуги;

д) представляти інтереси замовника діяти на підставі даного договору у взаємовідносинах з перевізниками, портами митними органами та іншими третіми особами (організаціями) щодо забезпечення перевезення, транспортно-експедиторського обслуговування і митного очищення вантажу;

е) для митного оформлення отримувати оригінали та копії товаросупровідних документів, які надходять разом з товаром до зони митного контролю вантажів, що переміщуються залізничним та автомобільним транспортом.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 246 Митного кодексу України, метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів. Порядок виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 416 Митного кодексу України митний брокер - це підприємство, що надає послуги з декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України. Митний брокер провадить митну брокерську діяльність у будь-якому митному органі України.

Відповідно до ст. 318 Митного кодексу України, взаємовідносини митного брокера з особою, яку він представляє, визначаються відповідним договором.

Згідно з п. 3 Розділу II Правил провадження митної брокерської діяльності та порядок контролю за її провадженням затверджених Наказом Міністерства фінансів України N 517 від 27.09.2021, відповідно до частини першої статті 417 Митного кодексу України, відносини митного брокера з особою, яку він представляє, визначаються відповідним договором. Для надання послуг з декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, договір укладається безпосередньо між митним брокером і декларантом або уповноваженою ним особою.

Відповідно до митної декларації №25UA100100433183U4 відповідач є одержувачем товару на суму 18 011, 60 доларів США (графи 8, 42 митної декларації).

Згідно із Порядком заповнення митних декларацій за формою єдиного адміністративного документа затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 N 651 (далі - порядок) у графі 14 наводяться відомості про: декларанта, якщо товари декларуються декларантом; уповноважену особу, якщо товари декларуються особою, уповноваженою на це декларантом. Якщо товари, що переміщуються через митний кордон України іншою особою, декларуються митним брокером, додатково зазначаються серія й номер дозволу на провадження митної брокерської діяльності та дата його видачі.

Як убачається з графи 14 «декларант/представник» митної декларації значиться позивач.

Відповідно до порядку при внесенні до графи 44 відомостей про документ, який надавався митному органу в попередніх випадках митного оформлення товарів із застосуванням митних декларацій , перед кодом такого документа проставляється символ «m».

У доповнені до графи 44 «додаткова інформація/оформлені документи/сертифікати та авторизації» митної декларації міститься посилання на спірний договір, на контракт №12009024-ALH від 12.09.2024 укладений між відповідачем та продавцем товару із зазначенням символу «m».

Графа B «подробиці розрахунків» заповнюється у разі сплати (застосування заходів забезпечення сплати відповідно до розділу Х Митного кодексу України) митних платежів та/або сплати плати. У графі зазначаються: код виду платежу відповідно до класифікатора видів надходжень бюджету, що контролюються митними органами; загальна сума платежу за цим кодом, що включає в себе суми відповідного платежу за ЄАД і кожним додатковим аркушем МД, що підлягає перерахуванню до державного бюджету, або на яку надано забезпечення сплати митних платежів; для осіб - резидентів, узятих на облік відповідно до статті 455 Митного кодексу України,- код згідно з ЄДРПОУ платника - юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи резидента або нерезидента, який має власний код згідно з ЄДРПОУ), або реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи, або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків відповідно до закону); для осіб, на яких не поширюються положення статті 455 Митного кодексу України щодо взяття на облік,- реквізити платіжного документа (номер, дата сплати).

У графі B «подробиці розрахунків» митної декларації №25UA100100433183U4 міститься посилання на РНОКПП позивача та ідентифікаційний код відповідача.

Судом встановлено, що укладений позивачем та відповідачем правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання глави 63 Цивільного кодексу України.

Згідно ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до норм ст.903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

З урахуванням погоджених сторонами умов укладеного договору, позивач приступив до виконання умов договору та подав до органу митного контролю митну декларації та вчинив всі необхідні дії для здійснення процедури митного оформлення товарів, які ввозились відповідачем на територію України.

Крім цього, приватне підприємство «Ферст Вей» звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Алюмхолдинг» (відповідач) про стягнення 680 075, 60 грн заборгованості за договором транспортно-експедиторського обслуговування від 23.12.2024 №ПП23/0012, яка виникла в зв`язку з організації перевезення вантажу, який, зокрема, був розмитнений на підставі митної декларації 25UA10010043318U4.

В обґрунтування позовних вимог Приватне підприємство «Ферст Вей» посилалося на неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань за договором транспортно-експедиторського обслуговування від 23.12.2024 № ПП23/0012, зокрема за надані послуги з організації перевезення контейнера MRSU0300663 (коносамент №BW24120581, необоротна товарно-транспортна накладна №248177095) відповідно до заявки №1240225 від 24.02.2025.

Рішенням Господарського суду Київської області від 10.02.2026 в справі №911/1897/25 зазначений вище позов задоволено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Алюмхолдинг» на користь Приватного підприємства «Ферст Вей» 575 890 (п`ятсот сімдесят п`ять тисяч вісімсот дев`яносто) грн 29 коп. основного боргу, 17 964 (сімнадцять тисяч дев`ятсот шістдесят чотири) грн 11 коп. пені, 8 907 (вісім тисяч дев`ятсот сім) грн 82 коп. витрат по сплаті судового збору.

Відповідно до ст. 1291 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007).

Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення у справі "Брумареску проти Румунії", п. 61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

У вказаному рішенні судом встановлено, що відповідач під час розгляду справи №911/1897/25 не заперечив надання позивачем послуг з організації перевезення, зокрема, контейнера MRSU0300663 відповідно до заявки №1240225 від 24.02.2025.

Під номером 3 у графі 31 митної декларації №25UA100100433183U4 зазначено контейнер №MRSU0300663.

Відповідно до порядку у графі 31 «Паковання та опис товарів Марковання та номери - Номер контейнера (номери контейнерів) - Кількість і вид» під номером 3, якщо в графі 19 митної декларації зазначено « 1», зазначаються відомості про контейнери в такому порядку: спочатку проставляється загальна кількість контейнерів, далі через знак «/» зазначаються відомості про кожен контейнер: номер контейнера, через знак «/» - код типу контейнера згідно з класифікатором типів контейнерів, через знак «/» - цифровий код стану заповнення контейнера.

Отже, відповідачем отримано вантаж, який розмитнений відповідно до митної декларації 25UA10010043318U4.

Фактичне виконання (повне або часткове) договору його сторонами виключає кваліфікацію цього договору як неукладеного. Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі N 338/180/17, згідно з якими не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами; якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

При цьому, Верховний Суд враховує те, що відповідач посилається на обставину неукладення договору та не наводить доводів в обґрунтування невідповідності цього договору вимогам закону.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Статтею 335 Митного кодексу України встановлено перелік документів та відомостей, необхідних для митного контролю.

Відповідно до ст. 258 Митного кодексу України, під митною декларацією, заповненою у звичайному порядку, розуміється митна декларація, що містить обсяг відомостей (даних), достатній для завершення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення у заявлений митний режим. Оформлення митним органом митної декларації, заповненої у звичайному порядку, є випуском товарів у заявлений митний режим.

Окрім того, ч. 2 ст. 266 Митного кодексу України визначено, що перед подачею митної декларації декларант має право з дозволу митного органу здійснювати фізичний огляд товарів з метою перевірки їх відповідності опису (відомостям), зазначеному у товаросупровідних документах, брати проби та зразки товарів.

Таким чином, під час оформлення декларації, позивач мав право зокрема, здійснити фізичний огляд товарів з метою перевірки їх відповідності опису (відомостям), зазначеного у замовленні, документів та інформації, наданих замовником.

У пункті 2.3. договору сторони погодили, що в разі необхідності виконавець здійснює юридичні дії, пов`язанні з митно-брокерським обслуговуванням на підставі цього контракту, в тому числі шляхом укладання договорів за послуги/роботи, надані/виконані на підставі таких договорів, в тому числі, але не виключно, щодо оплати процедур, мита, зборів і т.д., пов`язаних з митним оформленням вантажів вказаних замовником, від власного імені і за рахунок замовника, за умови попереднього письмового погодження таких дій замовником.

Відповідно до заяви свідка ОСОБА_1 від 05.11.2025, в зв`язку з тим, що відповідач тривалий час не міг розмитнити контейнер через відсутність необхідних документів, позивача було залучено до виконання митно-брокерських послуг. ОСОБА_1 безпосередньо займався митним оформленням товару відповідача, під час якого було виявлено, що задля уникнення слати податків, останнім надано недостовірні документи походження товару, кожен день простою вантажу призводив до значних фінансових втрат, тому сторони домовились діяти невідкладно та звернулись до виробника товару з метою отримання дійсних документів на підставі, яких і було здійснено митне оформлення. Однак, товар продовжував залишатися на терміналі митниці, очікуючи сплати митних платежів, витрати на детеншн зростали, а тому, з метою недопущення блокування вантажу і подальшого збільшення витрат, митні платежі за митною декларацією №25UA100100433183U4 сплачені позивачем від свого імені але в інтересах відповідача.

За змістом ст.289 Митного кодексу України обов`язок із сплати митних платежів виникає:

1) у разі ввезення товарів на митну територію України - з моменту фактичного ввезення цих товарів на митну територію України;

2) при незаконному переміщенні товарів, що перебувають на території вільної митної зони або на митному складі, - з моменту такого переміщення товарів;

3) у разі вивезення товарів з митної території України:

а) при оформленні товарів відповідно до митного режиму експорту з моменту прийняття митним органом митної декларації;

б) при вивезенні товарів за межі митної території України без оформлення митної декларації та при незаконному вивезенні товарів за межі митної території України - з моменту фактичного вивезення товарів за межі митної території України;

в) при невиконанні умов, установлених щодо товарів, які вивозилися за межі митної території України із звільненням від оподаткування вивізним митом, - з моменту, коли ці товари прибули до іншого місця призначення, ніж те, у зв`язку з яким надавалося таке звільнення;

4) після завершення митного оформлення товарів та їх випуску, якщо внаслідок перевірки митної декларації чи за результатами документальної перевірки митний орган самостійно визначає платнику податків додаткові податкові зобов`язання;

5) в інших випадках, встановлених Податковим кодексом України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 291 Митного кодексу України обов`язок із сплати митних платежів вважається виконаним (митні платежі вважаються сплаченими) у разі сплати коштів безпосередньо до державного бюджету у випадках, визначених законодавством України, з моменту списання коштів з рахунку платника податків у банку або внесення готівкових коштів у касу банку.

Згідно ч. 1 ст. 293 Митного кодексу України особою, на яку покладається обов`язок із сплати митних платежів, є декларант, крім випадку, визначеного абзацом другим цієї частини.

У разі якщо декларування товарів здійснюється (здійснювалося) непрямим митним представником, особою, на яку покладається обов`язок із сплати митних платежів, є утримувач митного режиму.

Згідно із графою 47 «розрахунок податків» митної декларації нараховано антидемпінгове мито за ставкою 48,14% в розмірі 529 213, 58 грн та 20% ПДВ в розмірі 325 707, 10 грн, що в загальній сумі складає 854 920, 68 грн.

Доказів оскарження зазначених у графі 47 митної декларації сум матеріали справи не містять.

Позивачем сплачено Державній митній службі України 854 920, 68 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №Е995-61Т5-68КС від 22.05.2025 на суму 130 444, 22 грн та №6КТК-7Т1В-М7Р5-9547 від 22.05.205 на суму 724 476, 46 грн, призначення платежів: передоплата митних платежів.

Як зазначено вище, в рішенні Господарського суду Київської області від 10.02.2026 в справі №911/1897/25 судом встановлено, що відповідач під час розгляду справи не заперечив надання позивачем послуг з організації перевезення, зокрема, контейнера MRSU0300663, який розмитнений відповідно до митної декларації 25UA10010043318U4.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.05.2026 в порядку ст.74 ГПК України витребувано у відповідача письмові пояснення відносно того, що оскільки відповідачем отримано вантаж, який розмитнений відповідно до митної декларації 25UA10010043318U4, то ким сплачені податки та митні платежі за вказаною декларацією, надати докази сплати таких платежів.

Відповідачем отримана вказана ухвала 27.05.2026, проте жодних документів чи пояснень суду не надано.

Згідно із ч.2 ст.74 Господарського кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово посилався на принцип римського права venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), який базується ще на римській максимі "ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці" (постанови Верховного Суду в справах №910/19179/17, №914/2622/16, №914/3593/15, №237/142/16-ц, №911/205/18).

Суд зазначає, що посилання відповідача про те, що позивачем сплачено митні платежі на власний розсуд спростовуються вище наведеними обставина справи, всі доводи відповідача зводяться лише до того, щоб уникнути відшкодування сплачених позивачем митних платежів при розмитненні вантажу відповідача, який ним в подальшому і отримано.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п.2.4. договору замовник відшкодовує виконавцю зазначені вище, погоджені із замовником витрати, за умови надання копії документів, завірені документальним чином, які підтверджують такі витрати, на підставі виставлених виконавцем рахунків протягом 5-ти банківських днів з моменту надання таких документів і відповідного рахунку.

Статтею 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Позивачем виписано рахунок №22/05/325 від 22.05.2025 на ім`я відповідача щодо оплати організації митних послуг за вказаною вище митною декларацією на суму 854 920, 68 грн.

Позивачем долучено до позову докази направлення відповідачу даного позову з усіма додатками, зокрема, серед яких рахунок №22/05/325 від 22.05.2025.

Отже, строк оплати платежів пов`язаних з митним оформленням вантажу відповідача в сумі 854 920, 68 грн є таким, що настав.

Доказів відшкодування відповідачем здійснених позивачем в його інтересах митних платежів на суму 854 920, 68 грн матеріали справи не містять.

Матеріалами справи підтверджується факт наявності у відповідача заборгованості в розмірі 854 920, 68 грн, доказів її погашення останнім не надано, тому суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "РуїсТоріха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 854 920, 68 грн основного боргу.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов фізичної особи-підприємця Уразова Олексія Ігоровича до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЮМХОЛДИНГ», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - фізична особа-підприємець Невський Ігор Михайлович про стягнення 854 920, 68 грн задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЮМХОЛДИНГ» (07301, Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, вул. Лугова, буд. 36-А, оф. 109/1, ідентифікаційний код 44781453) на користь фізичної особи-підприємця Уразова Олексія Ігоровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 854 920 (вісімсот п`ятдесят чотири тисячі дев`ятсот двадцять) грн 68 коп. основного боргу та 12 823 (дванадцять тисяч вісімсот двадцять три) грн 81 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Повне рішення складено та підписано 01.07.2026.

Суддя В.М. Антонова