Рішення № 137843789, 01.07.2026, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/22871/25

Провадження № 2/344/2441/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого-судді Домбровської Г.В.,

секретаря судового засідання Петришин Р.Р.,

розглянувши у спрощеному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (надалі також «Позивач», «ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (надалі також «Відповідач») про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 20 244,99 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 28.01.2014 року між АТ «Райффайзен Банк» та ОСОБА_2 укладено Договір №010/0625/82/0075682, за умовами якого Банк надав Позичальнику грошові кошти в сумі 13 900,00 грн. відповідно до умов передбачених цим договором, строком на 48 місяців, а Позичальник зобов`язався повернути використану суму в строк, зазначений в договорі, та сплатити проценти за користування кредитними коштами в розмірі 36,00 %

Кредитодавець належним чином виконав свої зобов`язання за Договором, надавши Позичальнику кредитні кошти, в порядку передбаченому умовами Договору. Згідно з умовами Договору Позичальник зобов`язаний у встановлений Договором строк повернути кредит, сплатити проценти, штрафи та пені (у разі наявності) та інші платежі передбачені Договором. Незважаючи на це, Відповідач не виконав свого обов`язку та припинив повертати наданий йому Кредит в строки, передбачені Договором. Підписанням договору відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма його істотними умовами та йому була надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства.

26.06.2019 року було укладено договір №114/2-9, відповідно до якого АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» відступило на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №010/0625/82/0075682.

10.01.2023 року було укладено договір №10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №010/0625/82/0075682.

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором №010/0625/82/0075682 від 28.01.2014 р., що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 20244,99 грн, з яких: - Заборгованість за основним зобов`язанням(за тілом кредиту) 10220,51 грн. - Заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 9838.28 грн. - Інфляційні збитки 163,52 грн. - Нараховані 3% річних 22,68 грн.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, в позові клопотав про розгляд справи за відсутності представника позивача, просив позов задовольнити у повному обсязі, проти ухвалення по справі заочного рішення не заперечував.

Представником Відповідача на адресу суду подано письмові пояснення по справі, у яких заперечив проти позовних вимог та просив відмовити в їх задоволення.

Заперечуючи проти позову, представник Відповідача у письмових поясненнях посилається на те, що Позивач не довів факту належного повідомлення відповідача про відступлення права вимоги, а тому він не набув статусу належного кредитора у розумінні статей 514, 516, 517 ЦК України і не має права вимагати від відповідача виконання зобов`язання.

Зазначає, що ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» міг набути виключно право вимоги в тому обсязі, що реально існував на момент переходу такого права, а отже без урахування незаконно нарахованих після завершення строку кредитування (06.03.2018) відсотків, пені, штрафів та страхових платежів, оскільки нарахування таких платежів за межами строку дії договору є безпідставним та суперечить вимогам чинного законодавства України та правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду.

Крім того, сторона відповідача посилається на пропуск Позивачем строку звернення до суду з даним цивільним позовом.

В судове засідання представник Відповідача не з`явився, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

28.01.2014 року між АТ «Райффайзен Банк» та ОСОБА_2 укладено Договір №010/0625/82/0075682, відповідно до умов якого сторонами визначено істотні умови кредитування: сума кредиту 13 900,00 гривень; строк кредитування 48 місяців; відсоткова ставка 36,00% річних.

За умовами договору позичальник зобов`язалася повернути кредит, сплатити штраф та пеню (у разі наявності), а також інші платежі за договором.

Процентна ставка фіксована, 36% річних (п.1.3 договору).

Відповідно до п.9.3 договору без укладання додаткових угод до договору Банк має право продовжити строк користування кредитом на той самий строк за умови, що на останній робочий день Строку користування кредитом Банк не отримав листа від клієнта про відмову від продовження строку користування кредитом. Використання Клієнтом за рахунок Кредиту будь-якої суми коштів після продовження Строку користування кредитом розглядається Сторонами як згода Клієнта на продовження Строку користування кредитом.

За користування кредитом Клієнт щомісяця зобов`язаний сплачувати Банку проценти за ставкою, зазначеною в п.1.3 договору. Проценти нараховуються за фактичне користування кредитом на щоденний залишок заборгованості по кредиту, зменшений на суму операцій, до яких застосовується пільговий період (п.11.1, п.11.3. договору).

Погашення процентів здійснюється щомісячно шляхом договірного списання коштів в необхідній сумі з КР в дату розрахунку процентних платежів, у т.ч. за рахунок збільшення заборгованості за кредитом в рамках встановленого поточного кредитного ліміту (п.11.4 договору).

Клієнт зобов`язаний до 20 числа включно кожного місяця наступного за місяцем користування кредитом сплатити банку платіж в розмірі 5% від власної заборгованості перед Банком, але не менше 30 грн або суми залишку власної заборгованості перед банком, якщо вона менша за вказану суму (п.11.5 договору).

Банк у встановленому законодавством України порядку має право без згоди Клієнта відступити свої права вимоги за договором будь-якій особі. У разі відступлення права вимоги за договором новий кредитор набуває усі права та обов`язки Банку за договором, що стосуються умов кредитування, в т.ч. право щодо повернення кредиту, процентів за користування ним, неустойок (п.16.1 договору).

До всіх правовідносин, пов`язаних з укладенням та виконанням договору, застосовується строк позовної давності у 70 років (п.18.6 договору).

Договір підписано власноручним підписом ОСОБА_2 та отримано другий примірник договору.

Крім того, ОСОБА_2 підписано Умови видачі кредиту (Додаток № 1 до №010/0625/82/0075682 від 28.01.2014 року) та довідку про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту.

Враховуючи викладене, первісним кредитором АТ «Райффайзен Банк» було надано ОСОБА_2 кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на строк 4 роки (48 місяців), а ОСОБА_2 зобов`язалася щомісячно належним чином сплачувати обов`язковий щомісячний платіж та відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 36,00% відсотків річних, комісії згідно умов договору.

АТ «Райффайзен Банк» видав позичальнику кредитну картку з кредитним лімітом, що підтверджується розпискою ОСОБА_2 про отримання картки.

Згідно з випискою Львівської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк» дата останнього руху по картці ОСОБА_2 26.06.2019 року. Донараховано відсотків в сумі 292,05 грн.

Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором №010/0625/82/0075682 від 28.01.2014 року, здійсненим АТ «Райффайзен Банк», станом на 26.06.2019 ОСОБА_2 має заборгованість у сумі 10 614,77 грн, яка складається з дозволеного овердрафту 10220,51 грн, заборгованість за відсотками 292,05 грн., заборгованість по штрафу 102,21 грн.

26.06.2019 року було укладено договір №114/2-9, відповідно до якого АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» відступило на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №010/0625/82/0075682.

Також, 10.01.2023 між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» було укладено Договір про відступлення прав вимоги №10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило ТОВ «Коллект Центр» право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за договором №010/0625/82/0075682, укладеним між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 , що підтверджується копією договору, актом прийому-передачі Реєстру боржників за договором №10-01/2023 від 10.01.2023, актом зарахування зустрічних однорідних вимог від 28.02.2023, Реєстром боржників до договору №10-01/2023 від 10.01.2023, в якому зазначений боржник ОСОБА_2 .

Згідно з цим реєстром від ТОВ «Вердикт Капітал» до ТОВ «Коллект Центр» перейшло право вимоги до ОСОБА_2 .

Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Відповідно до ст. 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Щодо доводів представника Відповідача про відсутність доказів письмового повідомлення відповідача про відступлення права вимоги (статті 516, 517 ЦК України)

Так, згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Наслідками неповідомлення боржника є відповідальність нового кредитора за ризик настання несприятливих для нього наслідків і визнання виконання боржником зобов`язання первинному кредитору належним. Неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань. Такий правовий висновок міститься у постанові КЦС Верховного Суду від 6 лютого 2019 року у справі № 361/2105/16-ц. Згідно правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979 цс15 «...боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі».

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом України в постановах від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15, від 19 серпня 2021 року у справі № 442/933/13-ц, від 14 липня 2021 у справі № 554/8549/15-ц.

Таким чином, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» наділено правом вимоги до Відповідача за договором №010/0625/82/0075682.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір ). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ст. 1054ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Такими обставинами (предметом доказування) у даній справі є наявність між сторонами договірних правовідносин, що випливають з кредитних договорів, та належне (неналежне) виконання сторонами своїх зобов`язань відповідно до їх умов та вимог ЦК України.

Таким чином, Судом встановлено, що між АТ «Райффайзен Банк» та ОСОБА_2 28.01.2014 року було укладено договір №010/0625/82/0075682 про надання банківських послуг та послуг страхування.

Кредитодавець АТ «Райффайзен Банк» виконав взяті на себе зобов`язання за кредитним договором №010/0625/82/0075682 в повному обсязі, надавши Відповідачу кредит та, зокрема, перерахувавши грошові кошти позичальнику, що підтверджується випискою по рахунку.

Докази, які б спростовували зазначене в матеріалах справи відсутні.

Представник Відповідача у відзиві на позов вказаної обставини не заперечує.

Разом з тим Відповідач свої зобов`язання належним чином за кредитним договором не виконувала, у зв`язку з чим у неї утворилася заборгованість за вказаним кредитним договором.

Докази, які б спростовували вищевказану обставину в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

З матеріалів справи встановлено, що договори факторингу, на підставі яких Позивач набув право вимоги до Відповідача, укладені у відповідності до вимог закону, містять всі істотні умови. Доказів визнання вказаних договорів недійсними, неукладеними, чи їх розірвання до матеріалів справи не надано.

Відповідно до розрахунку заборгованості станом на 26.06.2019 ОСОБА_2 має заборгованість у сумі 10 614,77 грн., яка складається з дозволеного овердрафту 10220,51 грн., заборгованість за відсотками 292,05 грн., заборгованість по штрафу 102,21 грн.

Як зазначалось вище, згідно з умовами договору №010/0625/82/0075682 від 28.01.2014 року строк користування кредитом становить 48 місяців і починається з 28.01.2014 року (дата початку кредитування).

Отже, кредитним договором визначено строк, за який позикодавець має право нараховувати відсотки за користування кредитом (до 27.01.2018 року включно).

Відповідно до п.1.13 договору без укладання додаткових угод до договору Банк має право продовжити строк користування кредитом на той самий строк за умови, що на останній робочий день Строку користування кредитом Банк не отримав листа від клієнта про відмову від продовження строку користування кредитом. Використання Клієнтом за рахунок Кредиту будь-якої суми коштів після продовження Строку користування кредитом розглядається Сторонами як згода Клієнта на продовження Строку користування кредитом.

Відповідач після 28.01.2018 року кредитними коштами не користувалася.

Отже з врахуванням викладеного, враховуючи, що згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості, строку дії договору з врахуванням не надання доказів пролонгації, суд дійшов висновку, що за вказаним договором відсотки за користування кредитними коштами можуть бути нараховані лише до 26.06.2019 року, та нарахування відсотків має проводитися на рівні фіксованої відсоткової ставки.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором 26.06.2019 заборгованість за відсотками складає 292,05 грн., заборгованість по штрафу 102,21 грн.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 вказано, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами Цивільного кодексу України мають різний зміст. Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 Цивільного кодексу України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього.

Також, у зазначеній вище постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит, виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Припис абзацу другого частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України.

Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак, якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні. Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).

Окрім цього, у сформульованих правових висновках Велика Палата Верховного Суду зауважує, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування.

Тобто, фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника.

Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.

Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.

Натомість Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цивільних та господарських відносинах, які регулює глава 71 Цивільного кодексу України, важливо дотримати баланс інтересів позичальника та позикодавця в межах кредитних відносин. Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19).

Відповідно до розрахунків АТ «Райффайзен Банк Аваль» ТОВ «Вердикт капітал» заборгованість ОСОБА_2 станом на 26.06.2019 року становить 10 614,77 грн., яка складається з дозволеного овердрафту 10220,51 грн., заборгованість за відсотками 292,05 грн., заборгованість по штрафу 102,21 грн.

Суд вважає, що саме вказана сума заборгованості, та, зокрема, відсотків, підлягає стягненню з Відповідача на користь Позивача. В задоволенні решти позовних вимог про стягнення відсотків слід відмовити.

Крім того, оскільки позовна заява не містить деталізованого розрахунку інфляційних збитків та 3% річних, зокрема, періодів, за які їх нараховано, Суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних збитків та 3% річних.

Доводи представника відповідача про застосування строку позовної давності у спірних правовідносинах суд відхиляє, з наступних підстав.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Суд зауважує, що пунктом 18.6 договору сторонами погоджено строк позовної давності у 70 років. З вимогами про визнання цих положень договору недійсними відповідач не звертався.

Суд зауважує, що відповідно до ч.5 ст.261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Згідно з ч.3 ст.263 ЦК України від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

З урахуванням встановлених судом обставин дата закінчення строку користування кредитом 28.01.2018 року.

Відповідно до п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (чинного з 02.04.2020) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Згідно з п.19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України (в редакції згідно із Законом України № 2120-ІХ від 15.03.2022, який набрав чинності 17.03.2022) у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Отже, у період з 02.04.2020 по 30.06.2023 (до моменту скасування карантину на території України) строк позовної давності законодавцем було продовжено на час дії карантину, а з 24.02.2022 цей строк також було продовжено на строк дії воєнного стану

Законом України № 3450-ІХ від 08.11.2023, який набрав чинності 30.01.2024, пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень викладено в наступній редакції : У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».

Законом України «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» № 4434-ІХ від 14.05.2025, який набрав законної сили 04.09.2025, пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України виключено.

До суду ТОВ «Коллект Центр» звернулось 18.12.2025, тобто, з урахуванням дати виникнення права вимоги за договором, вищенаведених законодавчих положень про продовження, зупинення і поновлення строку позовної давності (04.09.2025), - в межах трирічного строку позовної давності, і не пропустило строку звернення до суду.

Отже, відсутні підстави для застосування судом строків позовної давності.

Оскільки позов задоволено частково, згідно положень ст. 141 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з Відповідача на користь позивача 1270,10 грн. судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Щодо витрат на правничу допомогу в сумі 13 000,00 грн., то суд враховує, що ч.1 ст.133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. При цьому п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу віднесені саме до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата ), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом з тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат враховується: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом ст. 137, 141 ЦПК України витрати на правничу допомогу мають бути дійсними (реальними), необхідними, а їх розмір розумним з огляду на складність справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини наведеної, зокрема, у пункті 95 рішення від 26.02.2015у справі «Баришевський проти України», пункті 80 рішення від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», пункті 88 рішення від 30.03.2004у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. При цьому, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини (рішення від 23.01.2014у справі «East|WestAlianceLimited» проти України», заява № 19336/04), обґрунтованим слід вважати розмір витрат, що є співмірним до складності справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та часом, витраченим на виконання таких робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також з ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 в справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одним з основних елементів верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість та кількість підготовлених документів, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Суд повинен оцінити витрати сторони у справі на оплату правничої допомоги у сукупності з критеріями, на які звертає увагу Європейський суд з прав людини, ураховуючи реальні обставини їх понесення та необхідності таких трат. Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.137та ч.8 ст.141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.01.2021 в справі №925/1137/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.12.2020 в справі № 317/1209/19, від 03.02.2021 у справі № 554/2586/ 16-ц.

Як вбачається з матеріалів справи позивач в підтвердження витрат на правничу допомогу надав договір про надання правничої допомоги та інші належні документи.

Таким чином, оцінивши усі необхідні аспекти цієї справи: складність та обсяг виконаних адвокатом робіт, витрачений час, значення справи для сторони, враховуючи те, що позивачу правова допомога надавалась і рішення суду ухвалено на його користь, на думку суду витрати на професійну правничу допомогу саме в розмірі 3000 грн. є співмірними по відношенню до обставин справи, ціни позову, а тому з відповідача у користь позивача слід стягнути витрати на правову допомогу у розмірі 3000 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 526, 527, 530, 536, 610-611, 625, 628, 629, 634, 638, 639, 1048, 1049, 1054, 1055 ЦК України, ст. 81, 141, 263-265, 279, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», місцезнаходження: м. Київ, вул. Мечнікова, буд.3, офіс 306, код ЄДРПОУ 44276926, заборгованість за Договором №010/0625/82/0075682 від 28.01.2014 року у розмірі 10 614,77 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», місцезнаходження: м.Київ, вул.Мечнікова, буд.3, офіс 306, код ЄДРПОУ 44276926, витрати по сплаті судового збору у розмірі 1270,10 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 01.07.2026 року.

Суддя Домбровська Г.В.