Рішення № 137843462, 01.07.2026, Шахтарський міський суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Першотравенський міський суд Дніпропетровської області)

Справа № 186/922/26

Номер провадження № 2/0186/1271/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

01 липня 2026 року м.Шахтарське.

Шахтарський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Янжули С.А.,

при секретарі - Лиман Н.П.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Петропавлівського відділу державної виконавчої служби у Синельниківському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа: Петропавлівська державна нотаріальна контора, про скасування арешту з майна,

ВСТАНОВИВ:

28 квітня 2026 року позивач звернулася до суду з позовом до Петропавлівського відділу державної виконавчої служби у Синельниківському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа: Петропавлівська державна нотаріальна контора, про скасування арешту з майна.

В обґрунтування позову зазначила, що 09 квітня 2026 року державним нотаріусом їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на 1/4 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , після смерті сина - ОСОБА_2 , у зв`язку з тим, що на підставі ухвали Першотравенського міського суду Дніпропетровської області б/н від 02 червня 1997 року на її будинок накладено арешт. 20 квітня 2007 року приватним нотаріусом внесено запис до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за №4844426. Арешт накладено на все майно ОСОБА_3 , до якого вона не має жодного відношення. Будинок дістався її сім`ї на підставі договору міни, посвідченого 28 квітня 1998 року приватним нотаріусом.

ЇЇ право власності на вказану квартиру зареєстроване в КП "Павлоградське міжміське бюро технічної інвентаризації" та записано в реєстрову книгу №1-87.

Таким чином, на даний час на належне їй майно безпідставно накладено арешт, чим порушені її майнові права щодо розпорядження власністю.

Просить скасувати арешт з вказаного житлового приміщення.

Позивач в судове засідання не з`явилася, надала заяву про розгляд справи в її відсутність, позовні вимоги підтримала.

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, в судове засідання повторно не з`явився, про дату розгляду справи повідомлений належним чином. Зі згоди позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи.

Третя особа в судове засідання не з`явилася, про дату розгляду справи повідомлена належним чином, про причини неявки суд не сповістила.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Судом встановлено, що дійсно, ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 є співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору міни з ОСОБА_3 від 28 квітня 1998 року, посвідченого приватним нотаріусом Першотравенського міського нотаріального округу - Мініною С.Я., за номером №1407.

Право власності за вказаними особами на зазначений житловий будинок зареєстроване в Павлоградському БТІ 09 липня 1998 року за №1-87/1-20.

Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №472006669 від 09 квітня 2026 року підтверджується, що в даному реєстрі внесено запис про те, що власником житлового будинку АДРЕСА_1 зазначений ОСОБА_3 та в ньому міститься запис про обтяження: арешт будинку №4844426, внесений 20 квітня 2007 року приватним нотаріусом Мініною С.Я. на підставі ухвали б/н від 02 червня 1997 року Першотравенського міського суду Дніпропетровської області, архівний запис №2506071DNIPER22228 від 21 березня 2001 року.

Довідкою Петропавлівського відділу державної виконавчої служби у Синельниківському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України підтверджується, що у них відсутні будь-які відкриті виконавчі провадження відносно позивача.

Даними з Автоматизованої системи виконавчих проваджень підтверджується, що відносно позивача відсутні відкриті виконавчі провадження, позивачі в Державному реєстрі боржників - відсутні.

09 квітня 2026 року позивач отримала постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій - у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/4 частку вказаного будинку після ОСОБА_2 , оскільки на вказаний будинок накладено арешт.

На даний час на належне позивачу майно безпідставно накладено арешт, чим порушені її майнові права щодо розпорядження власністю.

Відповідно до ст. 1 Протоколу до «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод(1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР(даліКонвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Зазначені принципи сформульовано і в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Спорронг і Лоннрот проти Швеції» (23 вересня 1982 р.), відповідно до якого суд повинен визначити, чи було дотримано справедливий баланс між вимогами інтересів суспільства і вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невід`ємним принципом Конвенції в цілому і також відображено у структурі ст. 1 Першого протоколу.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Тобто, право приватної власності позивачів є непорушним.

Згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини - стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «ОСОБА_2 проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy), заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії», заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року). Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).

Суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «ОСОБА_3 та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).

Відповідно до положення ст. 47 Конституції України держава створює умови, за яких громадянин матиме змогу придбати житло у власність.

Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Статтею 30 ЦПК України передбачено, що позови про зняття арешту з майна пред`являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.

Статтями316-320,321,328 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава - не втручається у здійснення власником права власності.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені Законом, зокрема із правочинів і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із Закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статями 386-393 ЦК України передбачено, що держава забезпечує рівний захист усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до ч. 4ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.

Згідно ч.5 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження», у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Таким чином, позовні вимоги позивача про скасування арешту з будинку АДРЕСА_1 , який зареєстровано в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за №4844426 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати по справі слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст.3-710, 12, 81, 141, 264, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, ст.ст. 316-320,321,328,386-393,722 ЦК України, - судд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Петропавлівського відділу державної виконавчої служби у Синельниківському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа: Петропавлівська державна нотаріальна контора, про скасування арешту з майна - задовільнити.

Скасувати арешт з нерухомого майна: будинку АДРЕСА_1 , що належить на праві спільної власності ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , за записом про обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, а саме: обтяження №4844426 від 20 квітня 2007 року, внесеним на підставі ухвали Першотравенського міського суду Дніпропетровської області б/н від 02 червня 1997 року.

Судові витрати по справі залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Інформація про учасників справи відповідно до п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України.

Позивач:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована по АДРЕСА_1 .

Відповідач: Петропавлівський відділ державної виконавчої служби у Синельниківському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, код ЄДРПОУ 34245430, юридична адреса: вул.Героїв України, буд.62, с-ще Петропавлівка, Синельниківського району, Дніпропетровської області.

Третя особа: Петропавлівська державна нотаріальна контора, код ЄДРПОУ 02891380, юридична адреса: вул.Героїі України, буд.53, с-ще Петропавлівка, Синельниківського району, Дніпропетровської області.

Повний текст рішення суду виготовлений 01 липня 2026 року.

Суддя: С.А.Янжула.