Рішення № 137840506, 30.06.2026, Володимирський міський суд Волинської області (до 25.04.2025 - Володимир-Волинський міський суд Волинської області)

154/3882/25

2/154/188/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.06.2026 Володимирський міський суд Волинської області під головуванням судді Пустовойт Т.В., при секретарі судового засідання Мазій І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

22 вересня 2025 до Володимирського міського суду Волинської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (далі ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15 лютого 2022 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №2942638, відповідно до якого відповідачці надано грошові кошти у розмірі 4000 грн. За умовами договору відповідачка зобов`язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Сума кредиту становила 4000 грн, строк кредитування 360 днів, періодичність платежів зі сплати процентів кожні 30 днів.

Позивач зазначає, що договір було укладено в електронній формі за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечувався клієнту через вебсайт або мобільний додаток. Електронна ідентифікація клієнта здійснювалася при вході до особистого кабінету, зокрема шляхом перевірки коду, направленого на номер мобільного телефону клієнта, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету.

Позивач вказує, що первісний кредитор свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачці кредитні кошти в обсязі та у строк, визначені умовами договору, шляхом перерахування кредиту у безготівковій формі за реквізитами платіжної картки, наданої відповідачкою з метою отримання кредиту.

Натомість відповідачка належним чином зобов`язання за кредитним договором не виконала, кредит та проценти у встановлені договором строки не сплатила, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

Крім того, позивач зазначає, що 10 серпня 2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу №ККЛУ-10082023, відповідно до якого позивач набув право грошової вимоги до боржників ТОВ «Лінеура Україна», у тому числі до ОСОБА_1 за кредитним договором №2942638 від 15.02.2022 року.

Позивач просить суд стягнути з відповідачки заборгованість за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту №2942638 від 15.02.2022 року у загальному розмірі 20 241,80 грн, яка складається із: 4000 грн заборгованість за тілом кредиту; 16 241,80 грн заборгованість за процентами, а також судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн.

Ухвалою суду від 01 жовтня 2025 прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідачка та її представник адвокат Галащук С.Ю. про розгляд справи повідомлялись належним чином. Разом із тим сторона відповідачки правом щодо подання відзиву не скористалися, будь-яких заперечень проти позову, власного розрахунку заборгованості, доказів погашення кредитної заборгованості чи доказів неправильності нарахування заявлених до стягнення сум суду не надали.

Відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною п`ятою статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Суд, дослідивши письмові докази у справі, оцінивши їх у сукупності, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено наступні обставини.

15 лютого 2022 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №2942638, відповідно до умов якого кредитодавець зобов`язався надати відповідачці грошові кошти у розмірі 4000 грн, а відповідачка зобов`язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Згідно з паспортом споживчого кредиту та умовами договору, строк кредитування становив 360 днів, сума кредиту 4000 грн, на споживчі потреби, кредит надавався без забезпечення у вигляді застави.

Стандартна процентна ставка за договором становила 1,99 % в день, знижена процентна ставка 0,90 % в день за умови виконання позичальником визначених договором умов.

Згідно з пунктом 3.1 кредитного договору нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто за методом «факт/факт».

Згідно з пунктами 1.4, 1.4.1 кредитного договору нарахування процентів здійснюється за стандартною або зниженою процентною ставкою. Відповідно до умов договору, якщо клієнт до визначеної у кредитному договорі дати сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, визначеного у графіку платежів, або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, клієнт як учасник програми лояльності отримує від товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, у зв`язку із чим розмір процентів, що підлягав сплаті за стандартною процентною ставкою до вказаної дати, перераховується за зниженою процентною ставкою.

На підтвердження позовних вимог позивачем надано до суду: копія договору №2942638 від 15.02.2022 року про надання коштів на умовах споживчого кредиту, паспорт споживчого кредиту, інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит, довідка про ідентифікацію, лист-повідомлення про успішне перерахування коштів, розрахунок заборгованості за договором №2942638 від 15.02.2022 року, договір факторингу №ККЛУ-10082023 від 10.08.2023 року, витяг з Реєстру боржників до договору факторингу №ККЛУ-10082023 від 10.08.2023 року, акт приймання-передачі Реєстру боржників до договору факторингу №ККЛУ-10082023 від 10.08.2023 року, досудова вимога про погашення кредитної заборгованості.

Згідно з наданим позивачем розрахунком, заборгованість відповідачки за кредитним договором №2942638 від 15.02.2022 року становить 20 241,80 грн, з яких 4000 грн заборгованість за тілом кредиту, 16 241,80 грн заборгованість за процентами.

Доказів на спростування цього розрахунку відповідачка та її представник суду не надали.

Застосовані судом норми права, мотиви та висновки суду щодо їх застосування.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом статей 76, 77, 78, 79, 80, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги й заперечення учасників справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, наявних у справі.

Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій, у тому числі електронній, формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, а також якщо воля сторін виражена за допомогою електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти та її прийняття другою стороною. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному законом, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронного правочину є використання електронного підпису, у тому числі електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

З матеріалів справи вбачається, що договір №2942638 від 15.02.2022 року укладено в електронній формі шляхом використання відповідачкою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Доказів того, що відповідачка не вчиняла дій щодо укладення договору, не отримувала кредитних коштів, не користувалася кредитом або що її волевиявлення було відсутнє чи спотворене, суду не подано.

Таким чином, суд дійшов висновку, що між первісним кредитором та відповідачкою виникли договірні правовідносини за договором споживчого кредиту №2942638 від 15.02.2022 року.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа, тобто кредитодавець, зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

За змістом статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд встановив, що відповідачка отримала кредитні кошти, однак у строки та порядку, визначені договором, кредит і проценти за користування ним не сплатила, унаслідок чого утворилася заборгованість.

Перевіряючи обґрунтованість заявленої до стягнення заборгованості за процентами, суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо меж нарахування процентів за кредитним договором.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, провадження №14-10цс18, сформульовано правовий висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування або після пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу такого строку права та інтереси кредитора забезпечуються положеннями частини другої статті 625 ЦК України.

Аналогічний підхід підтверджено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16, провадження №12-16гс22, у якій зазначено, що нарахування процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування не відповідає правовій природі таких процентів, оскільки після прострочення виконання грошового зобов`язання застосовуються наслідки, передбачені статтею 625 ЦК України.

З огляду на наведені правові висновки, суд виходить із того, що договірні проценти за користування кредитом можуть бути стягнуті лише за період правомірного користування кредитними коштами, тобто в межах погодженого сторонами строку кредитування.

Як встановлено судом, за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту №2942638 від 15.02.2022 року відповідачці було надано кредит у розмірі 4000 грн строком на 360 днів.

Умовами договору передбачено стандартну процентну ставку 1,99 % на день, а нарахування процентів здійснюється за кожен день користування кредитом протягом строку кредитування.

Отже, розмір процентів, які могли бути нараховані у межах погодженого сторонами строку кредитування за стандартною процентною ставкою, становить: 4000 грн ? 1,99 % ? 360 днів = 28 656 грн

Позивачем заявлено до стягнення проценти у розмірі 16 241,80 грн, що не перевищує розміру процентів, які могли бути нараховані у межах погодженого сторонами строку кредитування.

При цьому суд не виходить із можливості нарахування договірних процентів після спливу строку кредитування, оскільки така можливість суперечила б наведеним правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду.

Заявлений позивачем до стягнення розмір процентів у сумі 16 241,80 грн суд оцінює як такий, що не перевищує меж правомірного нарахування процентів за користування кредитом протягом погодженого сторонами строку кредитування.

Відповідачка та її представник відзиву на позовну заяву не подали, власного розрахунку заборгованості, доказів погашення кредиту чи процентів, а також доказів неправильності нарахування заявленої суми суду не представили.

За таких обставин суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідачки процентів за користування кредитом у розмірі 16 241,80 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо переходу права вимоги суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи.

З матеріалів справи вбачається, що 10.08.2023 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу №ККЛУ-10082023, з урахуванням положень глави 47 ЦК України, а за його змістом ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги до осіб, які були боржниками ТОВ «Лінеура Україна», у тому числі до ОСОБА_1 за кредитним договором №2942638 від 15.02.2022 року.

На підтвердження переходу права вимоги позивачем представлено до суду засвідчену копію договору факторингу №ККЛУ-10082023 від 10.08.2023 року, засвідчену копію витягу з Реєстру боржників до цього договору факторингу, засвідчену копію акта приймання-передачі Реєстру боржників, а також засвідчену копію платіжної інструкції до договору факторингу.

Зазначені документи суд оцінює у сукупності з іншими письмовими доказами, зокрема з кредитним договором №2942638 від 15.02.2022 року, розрахунком заборгованості та досудовою вимогою про погашення кредитної заборгованості. Із цих доказів вбачається взаємозв`язок між первісним зобов`язанням, яке виникло між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 , і подальшим відступленням права грошової вимоги на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал».

Суд враховує, що предметом відступлення за договором факторингу було право грошової вимоги первісного кредитора до боржників, визначених у Реєстрі боржників. Позивач посилається на те, що до такого Реєстру включено і право вимоги до ОСОБА_1 за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту №2942638 від 15.02.2022 року.

Витяг з Реєстру боржників та акт приймання-передачі Реєстру боржників є документами, які підтверджують індивідуалізацію переданої вимоги, тобто дають змогу встановити конкретного боржника, кредитний договір, з якого виникла заборгованість, та належність відповідної вимоги до переліку вимог, переданих новому кредитору.

При цьому закон не вимагає отримання згоди боржника на заміну кредитора у зобов`язанні, якщо інше не встановлено договором або законом. Доказів того, що кредитний договір №2942638 від 15.02.2022 року містив заборону на відступлення права вимоги або обмежував можливість заміни кредитора, відповідачкою суду не подано. Неповідомлення боржника про заміну кредитора саме по собі не припиняє зобов`язання та не є підставою для відмови новому кредитору у захисті права, однак має значення для оцінки ризику виконання боржником зобов`язання первісному кредитору.

Відповідачка доказів виконання зобов`язання первісному кредитору ТОВ «Лінеура Україна» після укладення договору факторингу або доказів погашення заборгованості перед новим кредитором суду не надала.

Із матеріалів справи також вбачається, що позивач зазначив про направлення відповідачці досудової вимоги про погашення кредитної заборгованості, а відповідна засвідчена копія вимоги долучена до позову.

Отже, надані позивачем документи підтверджують, що після укладення договору факторингу №ККЛУ-10082023 від 10.08.2023 року до ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №2942638 від 15.02.2022 року в тому обсязі та на тих умовах, які існували на момент переходу такого права.

Сторона відповідачки належність позивача як нового кредитора не заперечили, доказів відсутності переходу права вимоги, недійсності договору факторингу, невключення її заборгованості до Реєстру боржників або погашення боргу первісному кредитору чи позивачу суду не надали.

За таких обставин суд дійшов висновку, що ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» є належним позивачем у цій справі та набуло право вимагати від ОСОБА_1 виконання грошового зобов`язання за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту №2942638 від 15.02.2022 року.

Оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, враховуючи умови договору, розрахунок заборгованості, докази переходу права вимоги до позивача, а також відсутність доказів належного виконання відповідачкою зобов`язання, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» є доведеними, обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №22159 від 12.09.2025 року.

Оскільки позов підлягає задоволенню повністю, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 2422,40 грн.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 178, 259, 263-265, 274, 279 ЦПК України, статтями 205, 207, 509, 512, 514, 516, 525, 526, 530, 610, 611, 612, 625, 626, 627, 628, 638, 639, 1048, 1049, 1050, 1054, 1077 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , орган, що видав 0712 від 16.01.2019, адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ,) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», ( код ЄДРПОУ 35234236, місцезнаходження: 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, 4-й поверх,) заборгованість за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту №2942638 від 15.02.2022 року у розмірі 20 241 (двадцять тисяч двісті сорок одна), 80грн, з яких: 4000 грн заборгованість за тілом кредиту; 16 241,80 грн заборгованість за процентами, а також судовий збір у розмірі 2422(дві тисячі чотириста двадцять дві),40грн.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Тетяна Пустовойт