Рішення № 137840247, 29.06.2026, Охтирський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 583/2203/26

2/583/1263/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого судді Савєльєвої А.І.,

з участю секретаря судового засідання Доценко Т.Г.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в місті Охтирка цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ», представник позивача Журавльов Станіслав Георгійович, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» через свого представника Журавльова С.Г. звернулося до суду з позовом до відповідача, згідно з яким просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» заборгованість за кредитним договором № 56-441-867-2-21-Г від 07.12.2021 у розмірі 142729,11 грн, що складається із заборгованості за кредитом (у тому числі простроченої) у розмірі 73893,34 грн, заборгованості по сплаті відсотків (у тому числі простроченій) у розмірі 25635,77 грн, заборгованості по сплаті комісій (у тому числі простроченій) у розмірі 43200,00 грн, а також понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 2662,40 грн та витрат на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 11200,00 грн.

Вимоги за позовом вмотивовані тим, що 07.12.2021 між ОСОБА_1 та АТ «МЕГАБАНК» укладено кредитний договір № 56-441-867-2-21-Г з (ануїтетними платежами) приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб. Договором передбачено, що він набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 06.12.2021. Кредит надавався на споживчі цілі шляхом видачі коштів з каси банку готівкою. Для обліку кредиту та нарахованих процентів за кредитом кредитодавець відкрив відповідні рахунки. Позичальник зобов`язувалася повернути одержаний кредит у повному обсязі до 06.12.2021 відповідно до графіку платежів. Банк свої зобов`язання перед позичальником виконав у повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредит у розмірі та на умовах, погоджених у кредитному договорі. Позичальник кредит одержала, що відображено у виписках з її рахунків, однак свої зобов`язання не виконала в повному обсязі щодо повернення заборгованості та сплаті відсотків і комісії за користування кредитом, допустивши прострочення строкових платежів, внаслідок чого в неї сформулювалась заборгованість за кредитом.

03.09.2024 відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № GFD001-UA-20240618-01260 від 09.07.2024, між АТ «МЕГАБАНК» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МУСТАНГ ФІНАНС» був укладений Договір № GL1N426240 про відступлення прав вимоги. Новий кредитор ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МУСТАНГ ФІНАНС» набув право вимоги до боржників за Основними договорами, в тому числі і за кредитним договором № 56-441-867-2-21-Г від 07.12.2021, відповідно до якого боржником є ОСОБА_1 . У подальшому ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МУСТАНГ ФІНАНС» 27.12.2024 уклало з ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» Договір № 1/12 про відступлення прав вимоги. Оскільки до правонаступника ПАТ «МЕГАБАНК» - ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» перейшло право вимоги за кредитним договором № 56-441-867-2-21-Г від 07.12.2021. За наведених обставин позивач набув право вимоги до відповідача, у зв`язку з чим просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості у розмірі 142729,11 грн, а також понесені судові витрати.

Ухвалою судді Охтирського міськрайонного суду Сумської області відкрито спрощене позовне провадження по справі без повідомлення учасників справи, відповідачеві відповідно до ч. 1 ст. 278 ЦПК України запропоновано протягом п`ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позов.

29.05.2026 від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Яценка А.О, надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким просить відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів, комісій та інших додаткових платежів, стягнути з відповідача на користь позивача лише фактично отриману та неповернуту суму кредитних коштів у межах належно доведеного розміру. Також просить зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, заявлений позивачем, як неспівмірний, судові витрати сторін розподілити відповідно до розміру задоволених вимог. В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що відповідач не заперечує факту укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів, однак не погоджується із заявленим позивачем розрахунком заборгованості, оскільки значна частина заявлених вимог складається саме з додаткових нарахувань, правомірність здійснення яких не доведена позивачем. Зокрема, наданий розрахунок заборгованості за комісією не містить належного та зрозумілого обґрунтування: періодів нарахування; механізму розрахунку; конкретних підстав для нарахування комісій; підтвердження фактичного надання послуг, за які нарахована комісія. Крім того, зазначає, що умови договору приєднання не можуть ставити споживача у явно невигідне становище та порушувати принцип добросовісності. Також заперечує проти стягнення відсотків, зазначаючи, що з наданої позивачем виписки вбачається, що первісний кредитор АТ «МЕГАБАНК» самостійно здійснював внутрішньобанківські операції щодо нарахування та перенесення процентів на рахунки простроченої заборгованості. При цьому виписка містить численні записи про: «Нарахування %»; «Віднесення прострочених %»; «Віднесення простроченого кредиту». Разом із тим, зазначені бухгалтерські проводки є виключно внутрішніми операціями банку та самі по собі не підтверджують: законність нарахування процентів; погодження їх розміру Відповідачем; правомірність віднесення сум до простроченої заборгованості; фактичне виникнення у Відповідача обов`язку сплачувати заявлені суми. Крім того, із виписки вбачається, що значна частина нарахувань стосується саме процентних доходів банку. У зв`язку з наведеним вважає, що здійснені відповідачем платежі банк повинен був зарахувати в погашення тіла кредиту. Крім того, зазначає, що чоловік відповідачки є військовослужбовцем та проходить військову службу під час дії воєнного стану, у зв`язку з чим відповідач має право на визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пільги, гарантії та компенсації, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", зокрема, на звільнення від обов`язку сплачувати проценти за користування кредитом, штрафні санкції та пеню за невиконання зобов`язань за кредитним договором. Також вказує на недоліки договору факторингу, у результаті якого позивач набув права вимоги до відповідача за кредитним договором. Крім того, повідомляє, що відповідачем понесено документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн, які просить розподілити пропорційно до задоволених позовних вимог.

Представник позивача про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином у встановленому законом порядку.

Відповідач та його представник про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином у встановленому законом порядку, виклали свою позицію щодо спору у відзиві на позовну заяву.

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що на зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (див. серед іншого «Гуржій проти України», заява № 326/3, 01 квітня 2008 року, «Олександр Шевченко проти України», № 8771/02, § 27, 26 квітня 2007 року). Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Шульга проти України» № 16652/04).

Верховний Суд у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 зазначив про те, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 07.12.2021 між ОСОБА_1 та ТОВ «МЕГАБАНК» укладено кредитний договір № 56-441-867-2-21-Г (з ануїтетними платежами) приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб.

Розділом 2 Кредитного договору визначено умови та порядок надання кредиту.

У відповідності до вказаних умов кредит надається на строк з 07.12.2021 до 06.12.2026 включно (п. 2.2 кредитного договору); загальний розмір кредиту складає 75000,00 гривень (п. 2.3 кредитного договору); процентна ставка за користування кредитом, що нараховується на суму заборгованості (фіксована) становить 5,00% річних (п. 2.4 кредитного договору); процентна ставка за користування кредитом у разі наявності простроченої заборгованості за договором, що нараховується на суму простроченої заборгованості, починаючи з першого дня прострочення боргу становить 50% річних (п. 2.13 кредитного договору); розмір комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості, в % від суми кредиту складає 1,80% та сплачується щомісячно не пізніше останнього робочого дня звітного місяця; розмір щомісячного платежу, який включає суму ануїнтетного платежу (крім першого та останнього) та суму щомісячної комісійної винагороди, сплачується щомісячно не пізніше останнього робочого дня звітного місяця 2769,95 грн.

Після укладення кредитного договору банк свої зобов`язання виконав у повному обсязі і видав позичальнику кредитні кошти, що підтверджується випискою по особовому рахунку ОСОБА_1 .

З виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 та розрахунку заборгованості за договором № 56-441-867-2-21-Г від 07.12.2021 вбачається, що ОСОБА_1 отримала кредитні кошти та користувався ними. Крім того, сплачувала на рахунок АТ "МЕГАБАНК" платежі в рахунок погашення кредитної заборгованості. Даний факт не заперечується також і представником відповідача.

Разом з тим, відповідач свої зобов`язання за кредитним договором по поверненню суми кредиту, нарахованих процентів та комісійної винагороди не виконав у повному обсязі, у зв`язку з чим утворилася заборгованість в загальному розмірі 142729,11 грн, яка складається з: заборгованості за основним боргом (тілом кредиту) (в тому числі простроченим) в розмірі 73893,34 грн; заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками (в тому числі простроченими) в сумі 25635,77 грн; заборгованості за нарахованими та несплаченими комісіями (в тому числі простроченими) в сумі 43200,00 грн.

При цьому, надаючи оцінку доводам представника відповідача про непідтвердженість таких нарахувань, суд зазначає, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Відповідно до положень ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України:назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, з наведених норм законодавства вбачається, що доказом здійснення нарахувань за кредитним договором є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі № 755/2284/16-ц, провадження № 61-4685св19.

Розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, сам по собі не є первинним документом, оскільки створений самим позивачем, та не містить відомостей, які б дозволили суду перевірити факт здійснення нарахувань за відсотками за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, а тому без підтвердження первинними документами не може бути доказом наявності заборгованості.

Разом з тим, на підтвердження даних, що місятьтся в розрахунку заборгованості, позивачем надано виписки з особового рахунку ОСОБА_1 , сформовані первісним кредитором АТ «МЕГАБАНК» та Національним Банком України, що є первинними документами бухглартерського обліку та підтверджують відомості, наявні в розрахунку заборгованості.

Виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку, що факт здійснення відповідачу вищенаведених нарахувань за кредитним договором підтверджується належними та допустимими доказами.

Відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону) від 03.09.2024, оформлених протоколом № GFD001-UA-20240618-01260 від 09.07.2024, між АТ «МЕГАБАНК» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МУСТАНГ ФІНАНС» був укладений Договір № GL1N426240 про відступлення прав вимоги. Новий кредитор ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МУСТАНГ ФІНАНС» набув право вимоги до боржників за Основними договорами, в тому числі і за Кредитним договором № 56-441-867-2-21-Г від 07.12.2021, відповідно до якого боржником є ОСОБА_1 .

Як вбачається з матеріалів справи, у подальшому ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МУСТАНГ ФІНАНС» 27.12.2024 уклало з ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» Договір № 1/12 про відступлення прав вимоги, згідно з яким до ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» перейшло право вимоги за кредитним договором № 56-441-867-2-21-Г від 07.12.2021.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Судом встановлено, що кредитний договір № 56-441-867-2-21-Г від 07.12.2021 між ОСОБА_1 та АТ «МЕГАБАНК» укладено та підписано сторонами в письмовій формі. ОСОБА_1 підписала кредитний договір власним підписом, факт отримання нею кредитних коштів підтверджується випискою з особового рахунку, яка є первинним документом бухгалтерського обліку, що є належними та допустимими доказами підтвердження укладання між сторонами даного правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України).

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Відповідно до ст.516ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Таким чином, ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» є новим кредитором, оскільки на підставі набуло право вимоги до відповідача за кредитним договором № 56-441-867-2-21-Г від 07.12.2021, а тому вправі вимагати погашення відповідачем заборгованості згідно з цим договором.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідач належним чином своїх зобов`язань за кредитним договором не виконала, своєчасно кредитні кошти банку не повернула, у зв`язку з чим утворилась заборгованість.

Надаючи оцінку доводам сторін щодо правомірності нарахування комісії за кредитним договором № 56-441-867-2-21-Г від 07.12.2021, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1 частини другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).

Надаючи оцінку доводам представника позивача щодо обґрунтованості нарахування щомісячної комісії за обслуговування кредиту, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Пунктами 3, 10, 11, 13, 15 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що несправедливими є, зокрема умови договору про: встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей.

Згідно з частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

За змістом наведених статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо (частина друга статті 8 Закону України «Про споживче кредитування»).

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі «Правила про споживчий кредит»). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит,- щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування»(10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої ст.11, частини п`ятої ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові Великої Палати від 13 липня 2022 року у справі №194/1387/19 (провадження №14-44цс21).

Судом встановлено, що пунктом 2.8 кредитного договору № 56-441-867-2-21-Г від 07.12.2021, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «МЕГАБАНК», встановлено комісію за обслуговування кредиту. Однак, розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості встановлено без уточнення найменування конкретних послуг та систематичності запиту споживачем інформації щодо обслуговування кредитної заборгованості.

При цьому, суд звертає увагу на те, що умови вищевказаного договору не містять розмежування платних та безоплатних послуг, як і не містять найменування цих послуг, а значить передбачають виключно платні послуги стосовно обслуговування кредиту в тому числі, слід розуміти, і послуги на вимогу споживача не частіше одного разу на місяць повідомляти йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надання виписки з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформації про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншої інформації, що суперечить вимогам частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», за яким надання таких послуг передбачено безоплатно.

Крім того, представник відповідача просить застосувати наслідки нікчемності умов договору щодо нарахування комісії.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання положення пункту 2.8 кредитного договору № 56-441-867-2-21-Г від 07.12.2021 щодо сплати щомісячної комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості нічкемним.

Нікчемний договір не породжує тих прав і обов`язків, настання яких бажали сторони, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається.

Правові наслідки недійсності договору передбачені статтею 216 ЦК України. Положення цієї статті застосовуються також при вирішенні вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України в разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

При цьому суд зазначає, що у разі встановлення, що позичальник здійснював платежі на виконання умов договору, які визнанні недійсними, він має право на проведення відповідного перерахунку, або повернення зайво сплачених коштів. Зазначений правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 61-1536св17.

З виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 , сформованій АТ «МЕГАБАНК» вбачається, що за кредитним договором № 56-441-867-2-21-Г від 07.12.2021 частина платежів, здійснених ОСОБА_1 в рахунок погашення кредиту, зараховано банком в рахунок пошагення за комісією. Зокрема, у зазначеній виписці наявні рядки про зарахування ОСОБА_1 на рахунок АТ «МЕГАБАНК» коштів з призначенням: «Погашення заборгованності за комісійною винагородою згідно угоди № 56-441-867-2-21-Г від 07/12/2021». Як вбачається із зазначеної виписки, заборгованість ОСОБА_1 за комісійною винагородою частково погашена відповідачем за 2 місяців, зокрема: 04.01.2022 у розмірі 1350,00 грн та 01.02.2022 у розмірі 1350,00 грн.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем ОСОБА_1 в рахунок погашення комісії за кредитним договором № 56-441-867-2-21-Г від 07.12.2021 сплачено грошові кошти в загальному розмірі 2700,00 грн, які підлягають поверненню відповідачу у зв`язку із застосуванням судом наслідків нікчемності правочину.

Надаючи оцінку доводам сторін щодо нарахування відсотків, суд зазначає наступне.

Представник відповідача просить відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення відсотків у повному обсязі у зв`язку з тим, що наданий позивачем розрахунок є незрозумілим та не підтверджується наявними матеріалами, зокрема за певні періоди нараховано подвійні відсотки за різними відсотковими ставками. Крім того, зазначає, що на відповідача, як на дружину військовослужбовця, поширюються пільги щодо списання відсотків.

Суд частково погоджується із зазначеними доводами представника відповідача.

Кредитним договором № 56-441-867-2-21-Г від 07.12.2021 передбачено, що кредит надається на строк з 07.12.2021 до 06.12.2026 включно (п. 2.2 кредитного договору); процентна ставка за користування кредитом, що нараховується на суму заборгованості (фіксована) становить 5,00% річних (п. 2.4 кредитного договору); процентна ставка за користування кредитом у разі наявності простроченої заборгованості за договором, що нараховується на суму простроченої заборгованості, починаючи з першого дня прострочення боргу становить 50% річних (п. 2.13 кредитного договору).

Разом з тим, як вбачається з розрахунку заборгованості, наданого позивачем, останній просить стягнути з відповідача відсотки:

-у розмірі 8511,03 грн за період з 07 грудня 2021 року по 01 вересня 2024 року, які нараховувалися зі ставки 5% річних, передбаченої п. 2.2 кредитного договору;

-у розмірі 17708,08 грн. за період з 01 серпня 2022 року по 01 вересня 2024 року, які нараховувалися зі ставки 50% річних.

Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 кредитного договору повернення кредиту та сплата процентів за користування ним здійснюється щомісячними ануїтетними платежами передбаченими договором. Платіжним періодом встановлено календарний місяць.

У п.4.3 кредитного договору зазначено, що нарахування процентів за користування кредитом проводиться з 1-го по останній календарний день звітного місяця, виходячи з фактичних залишків заборгованості за позичковим рахунком, фактичної кількості днів у місяці, 360 днів у році та процентної ставки, передбаченої договором. При цьому день видачі та день повернення кредиту вважаються одним днем (метод визначення днів для нарахування процентів «факт/360»).

Положеннями пункту 4.4 кредитного договору визначено, що у разі порушення строків сплати ануїтетних платежів та комісійної винагороди понад 90 календарних днів позивач обліковує заборгованість за кредитом в повному обсязі на відповідному рахунку простроченої заборгованості. З цього моменту позивач припиняє нарахування щомісячної винагороди, процентна ставка за кредитом встановлюється в розмірі, встановленому п. 2.11 цього договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 зроблено висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи позивача, що, на підставі ст. 599 та ч. 1 ст. 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості. При цьому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти. Подібні правові висновки викладено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16.

У постановах Великої Палати Верховного Суду неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання за ч. 1 ст. 1050 ЦК України, застосуванню в таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Дослідивши розрахунок заборгованості та умови нарахування позивачем відсотків, суд вважає, що відсотки у розмірі 17708,08 грн. за період з 01 серпня 2022 року по 01 вересня 2024 року, які нараховувалися за відсотковою ставкою 50% річних не підлягають стягненню з відповідача, оскільки вони нараховані як відповідальність за порушення зобов`язання.

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

А відтак, у стягненні з відповідача відсотків у розмірі 17708,08 грн. за період з 01 серпня 2022 року по 01 вересня 2024 року, нарахованих за відсотковою ставкою 50,00% річних, слід відмовити.

Наведені висновки та розрахунки суду узгоджуються з правовими висновками, викладеними в постанові Київського апеляційного суду від 27 травня 2026 року в справі № 755/17330/25 (провадження № 22-ц/824/4549/2026) та постанові Сумського апеляційного суду від 18 червня 2026 року в справі № 583/4682/26 (провадження № 22-ц/816/2217/26).

Крім того, суд відхиляє доводи представника відповідача про те, що відповідач звільнена від сплати відсотків як дружина військовослужбовця з огляду на наступне.

Зміни до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» набули чинності 18.05.2024.

На момент укладення сторонами кредитного договору з 07.12.2024 та до 18.05.2024 дружини військовослужбовців, які призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, та військовослужбовці під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, не звільнялися від сплати процентів за користування кредитом.

Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції Українизакони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до події, факту застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України.

Так, згідно з висновками щодо тлумачення змістустатті 58 Конституції України, викладеними урішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується тойзаконабо інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; діязаконута іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цимзакономабо іншим нормативно-правовим актом.

Єдиний виняток з даного правила, закріплений у частині 1статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України також висловив позицію, згідно якої закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізньогозаконучи іншого нормативно-правового акта (рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп).

Відповідно до частини 2 статті 5 ЦПК Україниакт цивільного законодавства не має зворотної сили у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність.

При цьому, відсотки не є цивільною відповідальністю боржника за невиконання зобов`язань за цим договором, а є процентами за користування кредитними коштами, тому в даному випадку до цих правовідносин не може бути застосовано принцип зворотної силизаконуу часі.

Крім того, конструкція частини 15 статті 14 Закону № 2011-ХІІне передбачає звільнення військовослужбовців та членів їхніх сімей від сплати відсотків за користування кредитом, а лише визначає умови, за яких такі відсотки не нараховуються. Законодавець чітко встановив, що ці умови пов`язані з певними періодами проходження військової служби. Враховуючи це, підстав для застосування принципу зворотної діїзаконув часі до спірних правовідносин не вбачається, тому вимога позивача про стягнення правомірно нарахованих відсотків за процентною ставкою 5,00% у день за період з 07.12.2024 по 18.05.2024 підлягає задоволенню.

При цьому, з наданих позивачем розрахунків вбачається, що зазначені відсотки нараховувалися також і в період з 19.05.2024 (після набрання чинності змін зодо дружин військовослужбовців) до 01.09.2024.

Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 виклав висновок про перелік необхідних документів, які підтверджують статус особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей».

У цій постанові Верховний Суд зазначив, що Національний банк України листом від 02 вересня 2014 року № 18-112/48620 надав роз`яснення, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.

Подібні за змістом висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 426/4264/19.

Судом встановлено, що відповідно до наданих представником відповідача документів чоловік відповідачки проходить військову службу за мобілізацією з 08.05.2026 (а.с. 92-98). Однак відповідачці з цього часу відсотки не нараховувалися. У зв`язку з наведеним вимога позивача про стягнення правомірно нарахованих відсотків за процентною ставкою 5,00% у день за період з 18.05.2024 по 01.09.2024 також підлягає задоволенню

З огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредит.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

При цьому процесуальним обов`язком суду є належним чином дослідити розрахунок заборгованості за кредитним договором, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з випискою з особового рахунку позичальника, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок (див. постанови Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 404/251/17, від 05.12.2018 у справі № 346/5603/17, від 20.07.2022 року у справі № 343/557/15-ц, від 14.09.2022 у справі № 369/7147/15-ц).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку про необхідність перерахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 56-441-867-2-21-Г від 07.12.2021 з урахуванням стягнутої з неї АТ «МЕГАБАНК» комісії, положення про нарахування якої визнано судом нікчемним, а також з урахуванням неправомірно нарахованих відсотків за процентною ставкою 50,00% річнихю

Враховуючи вищевикладене, суд при визначенні розміру кредитної заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_1 зазначає, що заявлена позивачем вимога про стягнення суми простроченої заборгованості за комісією в розмірі 43200,00 грн задоволенню не підлягає. Крім того, суд вважає за необхідне зарахувати стягнуті з останньої кошти в розмірі 2700,01 грн в рахунок погашення заборгованості. Крім того, вимога про стягнення з відповідача відсотків у розмірі 17708,08 грн. за період з 01 серпня 2022 року по 01 вересня 2024 року, нарахованих за відсотковою ставкою 50,00% річних задоволенню не підлягає. При цьому, вимога про стягнення з відповідача відсотків у розмірі 7927,69 грн (нараховано 8511,03 грн, сплачено 583,34 грн) за період з 07 грудня 2021 року по 01 вересня 2024 року, нарахованих за відсотковою ставкою 5,00% річних підлягає задоволенню. Заборгованість за тілом кредиту в розмірі 73893,34 грн визнається обома сторонами.

Таким чином, підсумовуючи загальний розмір заборгованості, який підлягає стягненню з відповідача, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ "ФК ЄВРОКРЕДИТ" заборгованості за кредитним договором № 56-441-867-2-21-Г від 07.12.2021 у загальному розмірі 79121,03 грн (73893,34 грн (заборгованість за тілом кредиту) + 7927,69 грн (заборгованість по сплаті відсотків, правомірно нарахованих за відсотковою ставкою 5% річних) 2700,00 грн (безпідставно зараховані банком кошти в рахунок сплати комісії замість зарахування в погашення відсотків та тіла).

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії витрат на професійну правничу допомогу.

При вирішення суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (становлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Крім того, у рішенні Європейського Суду з прав людини у справі Лавенс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з ч. 4 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін - пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

Таким чином, виходячи з критеріїв реальності та розумності, а також враховуючи складність справи, обсяг виконаних представником позивача робіт, суд дійшов висновку про неспівмірність заявленого до стягнення розміру судових витрат на правничу допомогу у сумі 11200,00 грн, який є завищеним, у зв`язку з чим наявні підстави для застосування положень ч. 5 ст. 137 ЦПК України щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 4000,00 грн.

Крім того, при подачі позовної заяви до суду позивачем був сплачений судовий збір в сумі 2662,40 грн.

Таким чином, враховуючи наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог (55,43%), на користь позивача підлягає стягненню з відповідача в рахунок відшкодування судових витрат 3626,34 грн ((4000 грн (витрати на правничу допомогу) + 2662,40 грн(судовий збір) х 54,43%)

Крім того, виходячи з критеріїв реальності та розумності, а також враховуючи складність справи, обсяг виконаних представником відповідача робіт, суд дійшов висновку про неспівмірність заявленого до стягнення розміру судових витрат на правничу допомогу у сумі 10000,00 грн, який є завищеним, у зв`язку з чим наявні підстави для застосування положень ч. 5 ст. 137 ЦПК України щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 4000,00 грн.

Таким чином, враховуючи наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог (54,43%), а отже, відмови в задоволенні позовних вимог на 45,57% (100% 54,43%) на користь відповідача підлягає стягненню з позивача в рахунок відшкодування судових витрат 1822,80 грн (4000,00 грн (витрати на правничу допомогу) х 45,57%).

Суд проводить взаємозалік судових витрат, у результаті якого з відповідача підлягає стягненню з відповідача в рахунок відшкодування судових витрат 1803,54 грн (3626,34 грн 1822,80 грн).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 247, 263-265 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ», представник позивача Журавльов Станіслав Георгійович, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» заборгованість у розмірі 79121,03 грн(сімдесят дев`ять тисяч сто двадцять одна гривня 03 копійки).

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» судові витрати в розмірі 1803,54 грн(одна тисяча вісімсот три гривні 54 копійки).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ», код ЄДРПОУ 40932411, місцезнаходження: м. Дніпро, пров. Ушинського, буд. 1, офіс 105.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя А.І.Савєльєва