Рішення № 137839455, 01.07.2026, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/1592/26 2/335/1523/2026

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі: головуючого судді Калюжної В.В., за участю секретаря судового засідання Муленко Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м.Запоріжжя в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Салтан Валерія Валеріївна, орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, про визнання договору дарування недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності,

за участю представника позивача адвоката Кацюби М.В., представника відповідачів адвоката Вишнякова Д.О., представника третьої особи Спесивцевої О.С. (в режимі відеоконференції), -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 через свого представника адвоката Кацюбу М.В. звернулася до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, в обґрунтування позовних вимог зазначивши наступне.

20 січня 2025 року вироком Дніпровського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та стягнуто на користь потерпілої ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 634 000 грн. Вирок набрав законної сили 06.11.2025 року.

29 грудня 2025 року приватним виконавцем відкрите виконавче провадження з виконання вироку Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 20.01.2025 щодо стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 634 000 грн.

16.07.2025 року, тобто після винесення судом вироку, між ОСОБА_2 та його неповнолітнім сином ОСОБА_3 укладено договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_2 на праві приватної власності.

При цьому, ОСОБА_2 станом на цей час продовжує бути зареєстрованим та проживає в квартирі, яку він подарував, а також продовжує використовувати її у своїх інтересах та в інтересах своєї родини.

Позивачка вважає, що спірний договір дарування квартири був укладений не з метою створення реальних правових наслідків у вигляді переходу права власності, а задля формальної зміни статусу квартири, з метою її приховування від органів державної виконавчої служби та ухилення від виконання вироку в частині стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів на користь позивача.

Позивач наполягає, що такі дії сторін договору дарування спрямовані виключно на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно від боржника у зобов`язанні до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому, за його рахунок, судового рішення про стягнення грошових коштів.

На час подачі даного позову відповідач не виконав своїх зобов`язань щодо сплати моральної шкоди в розмірі 634 000 грн. та продовжує надалі ухилятися від виконання своїх зобов`язань, що свідчить про його недобросовісність.

Укладення боржником, відносно якого винесено вирок, договору дарування з близьким родичем, на думку позивача, також свідчить про його недобросовісність та зловживання правами стосовно потерпілої, оскільки такий договір дарування порушує її майнові інтереси.

Зазначені обставини є підставою для визнання недійсним договору, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом, у зв`язку з чим позивач звернулася до суду та просить визнати договір недійсним та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності.

Ухвалою судді від 23.02.2026 року позов ОСОБА_1 залишено без руху, у зв`язку з відсутністю на момент відкриття провадження у справі відомостей про зарахування відповідної суми судового збору до спеціального фонду державного бюджету.

03.03.2026 року від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позову.

Ухвалою судді від 04.03.2026 року продовжено позивачу ОСОБА_1 строк на усунення недоліків позовної заяви.

17.03.2026 року представник позивача подав заяву про усунення недоліків позову, надано підтвердження сплати та зарахування судового збору.

Ухвалою судді від 18.03.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду в порядку загального позовного провадження, встановлено відповідачам строки для подання відзиву.

26.03.2026 року позивач в особі представника подала заяву про забезпечення позову, яка ухвалою судді від 30.03.2026 року задоволена, судом забезпечено позов ОСОБА_1 шляхом накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

06.04.2026 року від представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Вишнякова Д.О. надійшов відзив на позов, за змістом якого відповідач проти позову заперечує та просить відмовити у задоволенні позову з наступних підстав. Позивач вважає позовні вимоги такими, що суперечать нормам діючого законодавства та фактичним обставинам справи. Відповідач ОСОБА_2 не ухиляється від виконання судового рішення про стягнення моральної шкоди, однак не має усієї необхідної суми коштів для погашення моральної шкоди за вироком суду. На даний час триває виконавче провадження, у якому з відповідача на виконання вироку суду стягується 50% заробітної плати. Також зазначає, що договір відповідає вимогам закону, доводи позивача про те, що договір було укладено не з метою створення реальних правових наслідків не відповідає дійсності. Крім того, зазначає, що звернення стягнення на зазначену квартиру у рамках виконавчого провадження було б неможливим, оскільки ця квартира є житлом боржника та неповнолітньої дитини.

Ухвалою суду від 09.04.2026 року залучено до участі у справі законного представника неповнолітнього відповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 та орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, виключено зі складу третіх осіб виконавчий комітет Запорізької міської ради в особі служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради.

Ухвалою суду від 04.05.2026 року закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 26.05.2026 року зобов`язано орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району подати суду висновок по суті спору у даній цивільній справі.

15.06.2026 року від органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району надійшов висновок про недоцільність визнання договору дарування недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити на підставах, викладених у позові.

Представник відповідачів у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог обґрунтовуючи це тим, що представник позивача не довів обставин, необхідних для визнання оспорюваного договору недійсним з підстав фраудаторності та фіктивності.

Представник третьої особи опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району у судовому засіданні проти позову заперечувала з підстав, викладених у висновку органу опіки та піклування.

Третя особа приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Салтан В.В. у судове засідання не з`явилася, подала заяву про розгляд справи за її відсутності.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази встановив наступне.

16.07.2025 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Салтан В.В. та зареєстрований в реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 1715.

Позивач в обґрунтування позовних вимог про визнання недійсним договору дарування посилається на те, що ОСОБА_2 відчужив належне йому нерухоме майно після постановлення вироку, яким стягнуто з відповідача на користь позивача моральну шкоду з метою ухилення від виконання рішення, без наміру створення правових наслідків.

Встановлено, що 20 січня 2025 року вироком Дніпровського районного суду м. Запоріжжя у справі № 334/5673/24 ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та стягнуто на користь потерпілої ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 634 000 грн. Вирок набрав законної сили 06.11.2025 року.

29.12.2025 року відкрито виконавче провадження № ВП № 79890540 за виконавчим листом № 334/5673/24, виданим 11.12.2025 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 634 000 грн. (а.с.26).

З наданих представником відповідача Дешка М.Ю. письмових доказів встановлено, що відповідач працює в ПАТ «Запоріжсталь» з 06.08.2002 року, з 21.01.2026 року - помічником машиніста тепловоза цеху експлуатації управління залізничного транспорту.

Згідно наданих відповідачем розрахункових листів за січень-лютий 2026 року, з заробітної плати відповідача здійснюється утримання коштів за виконавчим листом у розмірі 9118,54- 10 117 грн. щомісячно.

Відповідно до п.6 ст. 3 ЦК України однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із ч. 2,3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав, особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Таким чином, цивільно-правовий договір (в тому числі і договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних правовідносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення коштів, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1-3, 5-6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 (справі №910/16579/20) навела такі висновки. Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору. У Цивільному кодексі України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах. Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин, задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є «вживанням права на зло». За таких умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покликаний не допускати, або припиняти порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати. Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним.

У постанові від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 Верховний Суд вказав перелік ознак фраудаторного правочину: Боржник відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості. Майно відчужене на підставі безвідплатного договору. Майно відчужене на користь близького родича. Після відчуження спірного майна у боржника відсутнє інше майно.

Відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною другою статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 204 ЦК України визначає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до ч.2 ст.719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Аналізуючи надані сторонами докази, суд встановив, що у вчиненому відповідачами правочині відсутня сукупність ознак, для впевненого та неспростовного висновку про його недійсність.

Судом встановлено, що на момент укладення договору договору дарування, були відсутні арешти, заборони, відкриті виконавчі провадження щодо даного об`єкту нерухомості та відповідача ОСОБА_2 . Вирок, яким з відповідача ОСОБА_2 було стягнуто моральну шкоду на користь позивача на час укладення договору дарування, не набрав законної сили.

Також позивачем не доведено, що відповідач ОСОБА_2 діяв з метою уникнення виконання зобов`язань. Судом встановлено, що вирок суду в частині стягнення з відповідача ОСОБА_2 моральної шкоди виконується шляхом звернення стягнення на доходи боржника.

Даних про те, що у відповідача ОСОБА_2 відсутнє інше майно, на яке може бути звернуте стягнення в рахунок погашення заборгованості, позивачем не надано. Таким чином, є необґрунтованими доводи позивача про те, що правочин було укладено з метою ухилення від сплати моральної шкоди, крім того, не доведено, що рішення суду могло бути виконане за рахунок належної відповідачу ОСОБА_2 квартири, яка є його житлом та житлом його родини, зокрема, неповнолітньої дитини.

Так, відповідно до ч.1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якій фактично проживає боржник.

Відповідно до п. 30 розділу VIII Інструкції з примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону.

Також суд звертає увагу, що позивачем, при зверненні з позовом у кримінальному провадженні не порушувалось питання про вжиття заходів забезпечення позову.

Чинне кримінальне та цивільне процесуальне законодавство, яке застосовується при розгляді цивільного позову у кримінальному провадженні, містить дієві інструменти забезпечення позову з метою, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

За таких обставин суд критично ставиться до доводів сторони позивача, які фактично ставлять під сумнів принцип презумпції правомірності правочину, визначений ст. 204 ЦК України.

Стаття 41 Конституції України встановлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, яке є непорушним.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (постанова від 27.05.2020 у справі № 641/9904/16-ц) виснував, зокрема, що вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи-стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора. Водночас, конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат є неприйнятною у даному випадку та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. За наведених обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що перекладання на третіх осіб наслідків визнання недійсними договорів матиме наслідком порушення справедливого балансу та покладатиме надмірний індивідуальний тягар на добросовісного набувача і становитиме порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Беручи до уваги вказаний висновок Верховного Суду, суд вважає, що у випадку визнання фраудаторним правочину, за яким було відчужено квартиру та в подальшому можливого застосування наслідків його недійсності, саме на відповідача ОСОБА_3 , який є неповнолітнім, буде покладено весь тягар несприятливих наслідків цього спору.

Згідно з висновком органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району від 12.06.2026 року № 01-13/1446, орган опіки та піклування вважає недоцільним визнання недійсним договору дарування квартири, укладеного на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та скасування рішення про державну реєстрацію права власності.

Таким чином, судом на підставі наявних в матеріалах справи доказів, перевірено дотримання вимог закону та встановлено, що зміст та форма договору дарування відповідають зазначеним вище вимогам цивільного законодавства, відносно відповідача ОСОБА_2 було відсутнє відкрите виконавче провадження; після відкриття виконавчого провадження рішення суду про стягнення моральної шкоди виконується шляхом щомісячного утримання коштів з заробітної плати боржника. Отже, судом не встановлено ознак фраудаторності та фіктивності правочину.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 зазначено таке: «Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Позивач, стверджуючи про те, що договір дарування укладено з метою створення перешкод у виконанні судового рішення та, що їй створено перешкоди у виконанні вироку в частині стягнення моральної шкоди, не надала суду доказів умисного характеру дій відповідачів або їх зв`язку із порушенням її прав, не надала доказів, які б підтверджували неможливість реалізації її прав, чи факт перешкоджання з боку відповідачів. При цьому, свої доводи позивач обґрунтовує лише на припущеннях, що не є достатньою підставою для задоволення позову згідно ст. 81 ЦПК України.

Той факт, що позивач могла розраховувати на виконання боржником ОСОБА_2 своїх зобов`язань за рахунок наявного у нього нерухомого майна, яке було відчужено на підставі оспорюваного договору, саме по собі не є достатньою підставою для визнання його недійсним.

Судом під час розгляду не встановлені обставини про те, що боржник ОСОБА_2 діяв очевидно не добросовісно та зловживав правами, вчинивши оспорюваний договір, який, на думку позивача, порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника, а отже «вчинив право на зло».

Враховуючи викладене, суд вважає, що сукупність наведених обставин не доводить фактів недобросовісності відповідачів під час укладення спірного договору дарування, зловживання своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, відчуження належного ОСОБА_2 майна з метою уникнення звернення стягнення на його майно як боржника, а відтак, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання договору дарування недійсним.

Враховуючи, що судом не встановлено підстав для визнання договору недійсним, відсутні підстави і для скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру. Таким чином, позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на позивача.

Відповідно до ч.9, 10 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Враховуючи, що судом відмовлено у задоволення позову, суд вважає за необхідне скасувати заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою суду від 30.03.2026 року у вигляді арешту на квартиру.

Керуючись ст.ст.12,13,76,141, 258,259,263-265,268,273,354ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Салтан Валерія Валеріївна, орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, про визнання договору дарування недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, -залишити без задоволення.

Скасувати заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою суду від 30.03.2026 року у справі № 335/1592/26 (2-з/335/23/2026) за заявою ОСОБА_1 у вигляді арешту на об`єкт нерухомого майна -квартиру, загальною площею 45,33 кв. м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду, шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформація про учасників справи відповідно до п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 );

Відповідач 1: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

Відповідач 2: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

Третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Салтан Валерія Валеріївна ( АДРЕСА_3 );

Третя особа: орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району (69035, м.Запоріжжя, вул.Сєдова, 5, код ЄДРПОУ 37573115).

Повне рішення складено 01 липня 2026 року.

Суддя: В.В. Калюжна