Ухвала суду № 137839077, 01.07.2026, Сахновщинський районний суд Харківської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 308/502/26

Провадження № 2-п/634/6/26

"01" липня 2026 р.

Сахновщинський районний суд Харківської області у складі:

Головуючого судді: Єрьоміної О.В..

при секретарі: Литвиненко Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в сел. Сахновщина Харківської областів режимі відеоконференцзв`язку заяву представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 про скасування заочного рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 18.05.2026 року у цивільній справі Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди у порядку регресу,-

ВСТАНОВИВ:

20.05.2026 року через систему «Електронний суд» представник відповідача ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаною заявою, в обгрунтування якої зазначив, що не погоджується із заочним рішенням Сахновщинського районного суду Харківської області від 18.05.2026 року, оскільки ним на офіційну електронну адресу суду була направлена заява, підписана кваліфікованим електронним підписом, яка підтверджувала намір відповідача брати участь у розгляді справи, однак яка судом взята до уваги не була.

Окрім цього, зобов`язання за регресною вимогою було добровільно виконано у повному обсязі ще до ухвалення заочного рішення суду. 28.08.2025 року відповідач отримав досудову вимогу АТ «СГ «ТАС» (приватне) № 06552/9225 у справі № 14153/01/2025/53, відповідно до якої страхова компанія вимагала сплатити 14 292,41 грн у порядку регресу, посилаючись на те, що страховиком було виплачено страхове відшкодування у сумі 28 584,82 грн. Після отримання вказаної вимоги відповідач добровільно та у повному обсязі виконав зазначене зобов`язання. Крім того, після проведення оплати представник АТ «СГ «ТАС» (приватне) Харченко О.Д., повноваження якого підтверджуються наданою довіреністю, у листуванні підтвердив факт зарахування коштів на рахунок страхової компанії, зазначив про погашення боргу, закриття справи та відсутність будь-яких претензій до відповідача. Таким чином, на момент ухвалення заочного рішення фактична заборгованість була відсутня, оскільки вимоги страхової компанії були добровільно виконані відповідачем у повному обсязі, а сама страхова компанія підтвердила закриття справи та відсутність претензій.

Відповідач вважає, що заочне рішення було ухвалене без урахування обставин добровільного погашення суми регресної вимоги, доказів проведення оплати та підтвердження позивачем факту закриття справи

У судове засідання відповідач не з`явився, його представник заяву про розгляд про перегляд заочного рішення підтримав, просив її задовольнити на підставі наявних у матеріалах справи доказів та поданих пояснень.

Представник позивача в судове засідання заперечував проти доводів заяви про перегляд заочного рішення заперечував, просив рішення суду не скасовувати.

Заслухавши представника відповідача, представника позивача, дослідивши заяву про перегляд заочного рішення, матеріали справи, суд при її вирішенні керувався наступним.

Заочне рішення, відповідно до ч.1 ст.288 ЦПК України підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Отже, підставою для скасування та перегляду заочного рішення є наявність всіх трьох обставин, визначених названою нормою одночасно.

Щодо поважності причин неявки відповідача у судове засідання, то його представником було зазначено про надання ним на офіційну електронну адресу суду заяви, підписаної кваліфікованим електронним підписом, про намір відповідача брати участь у розгляді справи, виходжу з такого.

Як вбачається із матеріалів справи, судова кореспонденція відповідачу про дату, час та місце розгляду справи направлялися судом за місцем проживання як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_1 , яка вказана відповідачем і у заяві про перегляд заочного рішення.

Судові повістки було повернуто до суду в зв`язку з відсутністю відповідача за вказаною адресою.

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі Закону), внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (ч. 1, 2 ст. 4 Закону).

Частиною першою статті 5 Закону визначено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону, центральний орган виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах соціального захисту, соціального обслуговування населення, волонтерської діяльності, з питань сім`ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, а також захисту прав депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в Україну: відповідає за забезпечення формування та ведення Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.

Згідно пункту 5 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, зі змінами, з метою обліку внутрішньо переміщених осіб уповноважений орган веде Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб, держателем якої є Мінсоцполітики, до якої вноситься така інформація: прізвище, ім`я, по батькові, громадянство; дата, місце народження; стать; документ, що посвідчує особу; номер довідки, дата її видачі та назва органу, що її видав; відомості про останнє зареєстроване місце проживання внутрішньо переміщеної особи на території, де виникли обставини, зазначені у статті 1 Закону, та її фактичне місце проживання/перебування; адреса, за якою із внутрішньо переміщеною особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції, та номер телефону; відомості про житлові, соціальні, медичні, освітні та інші потреби внутрішньо переміщених осіб, стан їх забезпечення; відомості про виплачені особі грошові кошти; відомості про місце навчання/виховання дитини (найменування закладу); відомості про працевлаштування, освіту, спеціалізацію за професійною освітою, посаду, професію; відомості про наявність інвалідності та потребу в технічних та інших засобах реабілітації; інші відомості.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265 «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад» прийнятий Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування), згідно пункту 4 якого визначено, що особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Положення абзацу першого цього пункту не поширюються на осіб, адреса задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) яких знаходиться на територіях, на яких ведуться бойові дії, або тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Мінреінтеграції, для яких не визначена дата завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації. Така особа може задекларувати/зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації місця свого попереднього проживання.

У постанові від 29 липня 2019 року у справі №409/2636/17 Верховний Суд вказав на те, що, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, необхідно також враховувати імперативні положення спеціального Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», згідно зі статтею 5 якого довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Особи, які залишили або покинули своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації та стали на облік як внутрішньо переміщені особи можуть звертатися з позовами до судів за місцем фактичного проживання/перебування. Таким чином, якщо особа-переселенець зареєструвалася на новому місці як ВПО (внутрішньо переміщена особа), то маючи відповідну довідку про взяття на облік, переселенець може звертатись з позовом до суду у місці свого тимчасового перебування.

Отже, довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи можна визнати документом, що підтверджує зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання/перебування відповідача при визначені підсудності розгляду справ за ч. 1 ст. 27 ЦПК України.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Отже, судом здійснювались повідомлення про судові засідання та направлення судових рішень відповідачу на зареєстроване місце його проживання, за відсутності повідомлення відповідачем іншої адреси, неотримання відповідачем поштових повідомлень перебуває поза межами контролю суду.

Суд звертає увагу, що ним вжито всіх заходів для повідомлення учасника справи про судовий розгляд. Таким чином, вважається, що відповідач був належним чином повідомлений про час, дату і місце судового засідання.

Крім того, кожна особа може вільно та безоплатно довідатись про наявність відносно неї будь- яких судових проваджень на офіційному сайті «Судова влада України» в розділі «Стан розгляду справ».

Надіслання представником відповідача, який є адвокат, на електронну адресу суду заяви про участь у розгляду справи не відповідає вимогам ст. 14 ЦПК України, оскільки подана не у процесуальний спосіб.

Так, положеннями ст. 14 ЦПК України передбачено, що у судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система.

Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Електронний кабінет - це персональний кабінет (веб-сервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу.

Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

Реєстрація в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі.

Таким чином, законодавцем надано сторонам та учасникам справи альтернативне право звернення до суду з позовними та іншими заявами, скаргами та іншими визначеними законом процесуальними документами в електронній формі (з обов`язковою реєстрацією офіційної електронної адреси (Електронного кабінету) та підписанням вказаних документів власним електронним підписом) або в паперовій формі (з обов`язковим скріпленням вказаних документів власноручним підписом учасника справи (його представника)).

Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 лютого 2021 року в справі № 9901/335/20 (провадження № 11-361заі20) та від 01 липня 2021 року у справі №9901/76/21 (провадження №11-137заі21).

По суті позовних вимог конкретних обставин та доказів на їх підтвердження заявником, які мають істотне значення для розгляду справи не надано. Зазначені відповідачем підстави для скасування заочного рішення не впливають на суть рішення та не є такими, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Суд констатує, що звертаючись із заявою про перегляд заочного рішення, заявник не надав доказів на спростування обставин, які покладені в основу судового рішення.

Так, надані представником відповідача: листування з представником страхової компанії ТАС та платіжна інструкція про сплату 14 292,41 грн на рахунок АТ «СГ «ТАС» (приватне) із зазначенням: «регрес 06552/9225 ОСОБА_1 » не впливає на його обов`язок щодо сплати невідшкодованої частини заборгованості страхового відшкодування об`єкта страхування Mazda CZ-5 д.н.з. НОМЕР_1 .

Згідно заочного рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 18.05.2026 року20.10.2024 року о 14 год. 10 хв. ОСОБА_1 на автодорозі Р-79 Сахновщина- Берестин Берестинського району Харківської області керував автомобілем «Hyundai Santa FE», д.н.з. НОМЕР_2 , не дотримався безпечної дистанції, у результаті чого здійснив зіткнення з автомобілем «Mazda CX-5», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 , який рухався попереду, внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження, чим порушив вимоги п.п. 12.1, 13.1 ПДР України.

Постановою Сахновщинського районного суду Харківської області від 13.11.2024 року, яка набрала законної сили, ОСОБА_1 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та притягнуто до адміністративної відповідальності, а тому, відповідно до положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України, ці обставини під час розгляду даної справи доказуванню не підлягають.

Цивільно-правова відповідальність учасників ДТП була застрахована.

Згідно страхового акта №48878/1 сума страхового відшкодування об`єкта страхування Mazda CZ-5 д.н.з. НОМЕР_1 становить 47407,88 грн.

Згідно розрахунку суми страхового відшкодування ТАС таємниця страхування сума страхового відшкодування становить 28584,82 грн.

Невідшкодована частина заборгованості складає 18823,06 грн, яка і була стягнута з відповідача.

Добровільна сплата відповідачем грошової суми 14 292,41 грн на рахунок АТ «СГ «ТАС» (приватне) є доказом компенсації вимоги АТ «СГ «ТАС», як відповідальної особи за шкоду, заподіяну внаслідок ДТП, у розмірі 50% сплаченого страхового відшкодування, тобто, 28584,82/2=14292,41 грн, що не звільняє відповідача від відповідальності перед позивачем, оскільки саме на останнього покладено тягар відшкодувати різницю за завдану шкоду.

З урахуванням викладеного доказів відшкодування заборгованості за невідшкодованою частиною заборгованості страхового відшкодування об`єкта страхування Mazda CZ-5 д.н.з. НОМЕР_1 суду не надано.

Перевірка заочного рішення на предмет законності та обґрунтованості відноситься до повноважень суду апеляційної інстанції при розгляді апеляційної скарги, а не суду першої інстанції при розгляді заяви про перегляд заочного рішення.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Желтяков проти України» від 09 червня 2001 року, зазначено, що право на справедливий розгляд судом, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, interalia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (рішення суду у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [ВП], №28342/95, п. 61, ECHR1999-VII).

Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов`язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру (рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-Х).

Виходячи з наведеної практики ЄСПЛ, скасування рішення суду, що набрало законної сили, за відсутності факту істотності таких обставин, з мотивів неправильного застосування судом норм матеріального та/або процесуального права буде порушенням принципу юридичної визначеності, тобто п. 1 ст. 6 конвенції, а також ст. 1 Першого протоколу до неї, оскільки в позивача після задоволення його вимог були законні сподівання на те, що його інтереси є остаточно захищеними.

Так, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод наголошує, що термін «строк на оскарження рішення», що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів та позивачів, які можуть трапитись після прийняття судом рішення (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Відповідно до ч. 3 ст.287ЦПК України у результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою залишити заяву без задоволення; скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.

За таких обставин, суд не знаходить підстав для задоволення заяви про перегляд заочного рішення, а тому заяву слід залишити без розгляду.

Керуючись ст. ст. 260, 284, 287, 288 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Заяву представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 про скасування заочного рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 18.05.2026 року у цивільній справіза позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди у порядку регресу залишити без задоволення.

Заочне рішення підлягає апеляційному оскарженню в загальному порядку.

Строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складено 01.07.2026 року.

Суддя: