Рішення № 137839074, 01.07.2026, Сахновщинський районний суд Харківської області

Справа № 634/467/26

Провадження № 2/634/368/26

Категорія 40

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.07.2026 року

Сахновщинський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Єрьоміної О.В.,

при секретарі Литвиненко Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в с. Сахновщина Харківської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором від 05.10.2025 року в розмірі 9689,70 грн., а також судовий збір 2662,40 грн. та витрат, понесених на професійну правничу допомогу у розмірі 4500 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 05.10.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та відповідачем було укладено кредитний договір у вигляді електронного документа шляхом обміну електронними повідомленнями з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором згідну ЗУ «Про електронну комерцію». Згідно умов цього договору відповідачу було надано кредит у розмірі 3000 грн на строк 30 днів, процентна ставка/день 0,233% (фіксована) . Комісія за надання кредиту 16,00 % від суми наданого кредиту, що становить 480 грн. Позичальник має право стягнути з кредитодавця неустойку у вигляді пені за кожен день прострочення у розмір подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, але не більше ніж 15% від суми простроченого платежу.

25.02.2026 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та позивачем було укладено договір факторингу № 25/02/26, за яким право грошової вимоги до відповідача перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» , що підтверджується витягом з Реєстру прав вимог № 2 від 25.02.2026 року.

Відповідно до Реєстру прав вимог № 2 від 25.02.2026 року до Договору факторингу № № 25/02/26 від 25.02.2026 року позивач набув права грошової вимоги до відповідача у сумі 9689,70 грн, з яких: 3000 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 209.70 грн сума заборгованості за процентами; 480 грн сума заборгованості за комісією; 6000 сама заборгованості за пенею/неустойкою.

Відповідач не виконує взятих на себе обов`язків за кредитним договором, не погашає заборгованість за грошовим зобов`язанням ні на рахунок попереднього кредитора, ні на рахунок позивача.

У судове засідання представник позивача не з`явився, просив слухання справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач у судове засідання з"явився, позовні вимоги визнав частково та пояснив, що дійсно отримав у кредит грошові кошти та повинен був сплатити кредитну заборгованість.

Суд, заслухавши відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до такого висновку.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 05.10.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та відповідачем було укладено кредитний договір у вигляді електронного документа шляхом обміну електронними повідомленнями з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором згідну ЗУ «Про електронну комерцію». Згідно умов цього договору відповідачу було надано кредит у розмірі 3000 грн на строк 30 днів, процентна ставка/день 0,233% (фіксована) . Комісія за надання кредиту 16,00 % від суми наданого кредиту, що становить 480 грн. Позичальник має право стягнути з кредитодавця неустойку у вигляді пені за кожен день прострочення у розмір подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, але не більше ніж 15% від суми простроченого платежу.

Сторонами також погоджено Таблицю обчислення вартості кредиту, яка є невід`ємною частиною договору.

Згідно інформаційної довідки АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) банком було емітовано банківську картку № НОМЕР_2 . Надано виписку по рахунку, яка містить дані про зарахування 05.10.2025 року грошових коштів у розмірі 3000 грн.

25.02.2026 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та позивачем було укладено договір факторингу № 25/02/26, за яким право грошової вимоги до відповідача перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» , що підтверджується витягом з Реєстру прав вимог № 2 від 25.02.2026 року.

Відповідно до Реєстру прав вимог № 2 від 25.02.2026 року до Договору факторингу № № 25/02/26 від 25.02.2026 року позивач набув права грошової вимоги до відповідача у сумі 9689,70 грн, з яких: 3000 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 209.70 грн сума заборгованості за процентами; 480 грн сума заборгованості за комісією; 6000 сама заборгованості за пенею/неустойкою.

З наданим позивачем розрахунком заборгованості суд не може погодитися у повному обсязі, виходячи з такого.

Відповідно до положень статей 5,15 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація, в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Суб`єкти електронного документообігу, які здійснюють його на договірних засадах, самостійно визначають режим доступу до електронних документів, що містять конфіденційну інформацію, встановлюють для них систему (способи) захисту.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, я склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки і інших факторів на дату укладення договору.

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Частиною 1 ст. 1078 ЦК України передбачено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Статтею 1080 ЦК України передбачено, що договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

У цьому разі клієнт не звільняється від зобов`язань або відповідальності перед боржником у зв`язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.

Частиною 1 ст. 1081 ЦК України визначено, що клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Відповідно до ст. 1082 Цивільного кодексу України, передбачено: «Боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом».

Згідно Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15 «...боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. ... неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі».

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Враховуючи, що відповідач взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконує, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у частині стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 3000 грн (заборгованість за основною сумою боргу) та 209,70 грн (заборгованості за процентами), що в сумі становить 3209,70 грн, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Що ж стосується стягнення комісії у розмірі 480 грн, то у цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з такого.

Умовами договрору, погодженого сторонами, передбачено комісію за надання кредиту 16 % від суми наданого кредиту, що становить 480 грн

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі за № 343/557/15-ц зроблено висновок, що за змістом частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній станом на 08 травня 2007 року) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Згідно зі ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Частиною третьою вищезазначеної статті (в редакції на час укладення кредитного договору) передбачено, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Згідно із ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16 послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.»

Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь позивача винагороди за надання фінансового інструменту, тобто за дії, які позивач здійснює на власну користь є несправедливим, суперечать принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20).

Відтак, суд доходить висновку щодо відмови у задоволені вимоги про стягнення з відповідача комісії за надання кредиту.

Що ж стосується стягнення заборгованості за пенею/неустойкою у розмірі 6000 грн, то виходжу з такого.

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

У постанові Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/8349/22 суд виснував щодо застосування п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на кредитний договір розповсюджується дія п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: 1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; 2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; 3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 183/7850/22.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 на території України з 24 лютого 2022 року строком на 90 днів введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

Таким чином позовні вимоги в частині стягнення пені/неустойки у розмірі 6000 грн задоволенню не підлягають.

Що ж стосується стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4500 грн, виходжу з такого.

Так, витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.ч.1,2 ст.137 ЦПК України).

За змістом ч.ч.3,4,5 ст.137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Позивачем надано докази на підтвердження витрат на професійну правову допомогу, разом з тим, оскільки позов майнового характеру задоволено на 33,12%, за відсутності клопотань відповідача про зменшення витрат на правову допомогу, понесені витрати на правничу допомогу в сумі 4500 грн підлягають розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що відповідно становить 1490,40 грн.

Так, звертаючись до суду позивачем було сплачено судовий збір в сумі 2422,40 грн, понесення вказаних судових витрат є документально підтвердженим.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про часткове задоволення заявлених позовних вимог, у відповідності до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судовий збір в розмірі 881,92 грн пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263-265, 351-355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» суму заборгованість за кредитним договором у розмірі 3209,70 грн, а також судовий збір у сумі 881,92 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1490,470 грн.

В іншій частині позову - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду в тридцяти денний строк з дня складання його повного тексту.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» , 08205, м. Ірпінь, вул. Садова, 31/33, ЄДРПОУ 43311346;

Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Повне рішення складено 01.07.2026 року.

Суддя: