Рішення № 137835832, 30.06.2026, Хустський районний суд Закарпатської області

Справа № 465/2842/26

Провадження № 2/309/1149/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2026 року м. Хуст

Хустський районний суд Закарпатської області

в складі: головуючого - судді Піцура Я.Я.,

за участю секретаря судового засідання Бондаренко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хуст справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (далі по тексту ТОВ ФК «Ейс») звернулося до Франківського районного суду м.Львова суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 30.03.2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем було укладено кредитний договір №121103049? шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію». На підставі умов кредитного договору відповідач отримав кредитні кошти у сумі 200 грн, однак у подальшому відповідач збільшив кредитний ліміт до 22 000 грн. 28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу, строк дії якого декілька разів продовжувався, та відповідно до якого ТОВ «Таліон Плюс» набув права вимоги до відповідача за кредитним договором №121103049. 05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу, відповідно до якого ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» набув права вимоги до відповідача за кредитним договором. 11.07.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивачем укладено договір факторингу, відповідно до якого позивач набув права вимоги до відповідача за кредитним договором. Таким чином відповідач має непогашену заборгованість в сумі 45 098,99 грн., яка складається з 13 174,66 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 31 924,33 грн. заборгованість за відсотками, яку і просить стягнути з відповідача.

Ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 06.05.2026 дану справу передано за підсудністю на розгляд до Хустського районного суду Закарпатської області.

Ухвалою Хустського районного суду Закарпатської області від 05.06.2026 відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати у порядку спрощеного провадження.

Відзиву на позов відповідач не подавав.

В судове засідання представник позивача не з`явився, про час і місце судового розгляду повідомлявся належним чином через систему «Електронний суд», позовна заява містить клопотання, що у разі його неявки в судове засідання просить розгляд справи провести без його участі, не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

В судове засідання відповідач ОСОБА_1 не з`явився, про час і місце судового розгляду повідомлявся шляхом направлення йому поштової кореспонденції за адресою реєстрації місця проживання, яка однак повернулася до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до приписів п.4 ч.8 ст. 128 ЦПК України свідчить про вручення йому відповідної кореспонденції.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Так, відповідно до приписів ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вбачається, що 30.03.2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір №121103049? шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію», який ОСОБА_2 підписав за допомогою одноразового ідентифікатора MNV9YM76.

Відповідно до умов договору ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» надав відповідачу кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі кредитного ліміту на суму 200 грн. з можливістю збільшення, дисконтний період становить 30 днів, протягом якого можна отримати інші транші. Дата повернення кредиту 12.03.2022. Договором передбачено можливість продовження строку. Відсоткова ставка становить 0,42 % за день на строк дисконтного період, та ставкою 1,7 % на день від суми залишку кредиту після закінчення дисконтного періоду.

Додатковою угодою від 01.04.2021 збільшено суму кредиту на 200 грн. Додатковою угодою від 01.04.2021 збільшено суму кредиту на 200 грн. Додатковою угодою від 05.04.2021 збільшено суму кредиту на 500 грн. Додатковою угодою від 06.04.2021 збільшено суму кредиту на 300 грн. Додатковою угодою від 06.04.2021 збільшено суму кредиту на 600 грн. Додатковою угодою від 07.04.2021 збільшено суму кредиту на 1500 грн. Додатковою угодою від 07.04.2021 збільшено суму кредиту на 2000 грн. Додатковою угодою від 07.04.2021 збільшено суму кредиту на 2000 грн. Додатковою угодою від 07.04.2021 збільшено суму кредиту на 5000 грн. Додатковою угодою від 07.04.2021 збільшено суму кредиту на 9600 грн.

ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі та здійснив перерахування коштів на загальну суму 22 000 на рахунок ОСОБА_1 , що підтверджується відповідними довідками та квитанціями.

Факт укладення такого договору та отримання кредитних коштів ніким не оспорюються.

Відповідно до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор), ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» відступає ТзОВ «Таліон Плюс» права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а ТзОВ «Таліон Плюс» зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти у розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Строк дії договору закінчується 28.11.2019 (п.8.2). З моменту переходу права вимоги від Клієнта до Фактора згідно відповідного Реєстру прав вимоги, підписаного сторонами за умовами цього договору, фактор набуває статусу володільця бази персональних даних боржників, права вимоги до яких відступаються згідно з цим договором. Згідно з п.4.1. право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог

Додатковою угодою №19 від 28.11.2019 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, внесено зміни до нього та продовжено строк його дії до 31.12.2020.

Додатковою угодою №26 від 31.12.2020 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, внесено зміни до нього, продовжено строк його дії до31.12.2021 та викладено договір у новій редакції.

Додатковою угодою №27 від 31.12.2021 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, внесено зміни до нього та продовжено строк його дії до 31.12.2022.

Додатковою угодою №31 від 31.12.2022 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, внесено зміни до нього та збільшено строк його дії до 31.12.2023.

Додатковою угодою №32 від 31.12.2023 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, внесено зміни до нього та збільшено строк його дії до 31.12.2024.

До позовної заяви долучено витяг з реєстру боржників №136 від 01.06.2021 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, яким позивач обґрунтовує підтвердження факту відступлення прав вимоги за договором №121103049 де боржником є ОСОБА_1 .

Відповідно до договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020 року укладеного між ТОВ «Таліон Плюс» (Клієнт) та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (Фактор), фактору відступлено права грошової вимоги до боржників за договорами позики вказаними у Реєстрі Боржників, укладеними між кредитором та боржниками.

До позовної заяви долучено витяг з реєстру боржників №9 від 30.05.2023 до договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020, яким позивач обґрунтовує підтвердження факту відступлення прав вимоги за договором №121103049 де боржником є ОСОБА_1 .

Відповідно до договору факторингу №11/07/25-Е від 11.07.2025 року укладеного між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (Клієнт) та ТОВ «ФК «Ейс» (Фактор), фактору відступлено права грошової вимоги до боржників за договорами позики вказаними у Реєстрі Боржників, укладеними між кредитором та боржниками.

До позовної заяви долучено витяг з реєстру боржників до договору факторингу №11/07/25-Е від 11.07.2025, яким позивач обґрунтовує підтвердження факту відступлення прав вимоги за договором №121103049 де боржником є ОСОБА_1 .

Відповідно до розрахунку складеного ТОВ «Таліон Плюс», станом на 30.05.2023 року у відповідача виникла заборгованість в сумі 45 098,99 грн., яка складається з 13 174,66 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 31 924,33 грн. заборгованість за відсотками, яку і просить стягнути з відповідача. У виписці з особового рахунку наданій позивач відображена аналогічна інформація.

За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

У статті 3 Закону України "Про електрону комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України "Про електронну комерцію").

Частиною п`ятою статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Важливо розуміти, в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його слід електронним підписом.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18).

Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним".

Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (частина друга статті 1055 ЦК України).

Тобто, правовим наслідком недодержання письмової форми кредитного договору є його нікчемність.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд констатує, що у даному випадку договір підписаний ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

Отже, сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20); від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20); від 22 листопада 2021 року у справі № 234/7719/20 (провадження № 61-154св21); від 17 січня 2022 року у справі № 234/7723/20 (провадження № 61-6379св21). Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.

Відтак, оскільки договір між сторонами був укладений у електронній формі, у такому договорі сторони досягли згоди щодо всіх істотних його умов, то між сторонами виникли кредитні зобов`язання.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виходячи із приписів п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Тоді як ст. 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

А згідно вимог ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитодавця у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено законом чи договором.

Представник відповідача заперечує доведеність факту переходу прав вимоги за кредитним договором до позивача.

Даючи оцінку доводам відзиву у цій частині, суд зазначає наступне.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Аналіз вказаних норм свідчить, що частина перша статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 зроблено правовий висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

У постанові Верховного Суду від 4 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 зроблено висновок, що «відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається».

Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023 року у справі N 755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.

Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15.

Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України).

При цьому відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Передати можливо лише дійсне право вимоги, тобто таке, що виникає із зобов`язання, яке не припинилось на момент передачі прав новому кредитору, та умов правочину, які не є нікчемними та не визнані судом недійними.

Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору (постанова Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року у справі № 909/1411/13, від 13 жовтня 2021 року у справі № 910/11177/20).

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У справі встановлено, що правовідносини за договором кредитної лінії №1211030494 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 виникли 30 березня 2021 року, тобто значно пізніше, ніж було укладено договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, у якому предмет договору вказано відступлення прав вимог, зазначені у Реєстрах прав вимоги. Разом з тим, до вказаного договору позивачем подано лише форму реєстру прав вимоги, яка не містить індивідуалізованого предмету договору, тобто щодо яких угод перейшло право вимоги до нового кредитора.

На а.с. 35 міститься «Реєстр прав вимоги № 136 від 01.06.2021»; на а.с. 36 міститься рядок (як частина таблички), в якому зазначено «334, ОСОБА_1 та цифри, які розміщені у семи комірках. Така інформація жодним чином ніким не посвідчена

Таким чином, у справі відсутні документи, які підтверджують перехід права вимоги до ОСОБА_1 від первісного кредитора до позивача відсутні Витяги з реєстрів прав вимог, оформлені з дотриманням вимог ДСТУ 2732:2023 «Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення понять», що застосовують у роботі державних органів, органів місцевого самоврядування, установ, підприємств, організацій, будь-яких інших юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, а також технічних комітетів зі стандартизації.

Суд вважає, що між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТзОВ «Таліон Плюс» на час укладення договору відступлення прав вимоги, тобто станом на 28.11.2018, не були погоджені усі його істотні умови в частині обсягу вимог, що перейшли до нового кредитора та не могли бути охоплені зобов`язання відповідача ОСОБА_1 які виникли після укладення цього договору, тобто з 30.03.2021.

З вищенаведеного слідує, що на момент укладення договору про відступлення права вимоги від 28.11.2018 боргові зобов`язання відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором від 30.03.2021 ще не існували, а тому не могли бути передані новому кредитору на час укладення договору факторингу № 28/1118-01 у 2018 році. Відтак, суд вважає, що у ТОВ «Таліон Плюс», як Фактора, не виникло право вимоги за зобов`язанням відповідача, яке він міг би передати на підставі договору факторингу від 28.11.2018.

Передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином (постанова Верховного Суду від 24 квітня 2018 року по справі № 914/868/17).

При цьому, чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу.

Також Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі № 911/3185/20).

У даній справі договір кредиту було укладено після договору факторингу, за умовами якого одному з попередніх факторів - ТОВ «Таліон Плюс» передано право вимоги за кредитними договорами, а тому немає підстав вважати, що до позивача перейшло право вимоги до відповідача.

У зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.

У зв`язку звід мову у задоволенні позову усі судові витрати, понесені позивачем (судовий збір та витрати на правову допомогу), покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 83, 141, 258-259, 264-265 ЦПК України, ст.ст.11, 258, 512, 514, 526, 1048-1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 3, 12 Закону України "Про електронну комерцію", суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 30 червня 2026 року.

Суддя Хустського

районного суду: Піцур Я.Я.