Рішення № 137833306, 29.06.2026, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/8736/25

Провадження № 2/202/973/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд м. Дніпра в складі судді Доценко С.І.,

за участю секретаря судового засідання Тарасової К.О.,

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа без самостійних вимог Соборний відділ державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання недійсним договору позики, визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису нотаріуса, стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_3 звернулась до суду з зазначеним позовом в якому просила визнати недійсним договір позики від 29 січня 2024 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що був посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ковальовою Е.Е., визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис нотаріуса № 159, виданий 18.03.2024 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ковальовою Е.Е., стягнути солідарно на користь позивача завдану моральну шкоду у розмірі 50000.00 гривень.

Позов обґрунтований тим, що, позивач перед виїздом за кордон надала ОСОБА_5 нотаріально посвідчену довіреність строком дії до 05.11.2024 року, якою уповноважила її вчиняти всі необхідні дії пов`язані з укладенням та підписанням договору дарування належного позивачу житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_6 . В подальшому дії з дарування не проводились тому що відпала потреба.

В серпні 2025 року позивачу стало відомо, що Соборним відділом ДВС в м. Дніпро відкрито відносно неї виконавче провадження ВП №74866083 щодо стягнення з неї заборгованості на підставі виконавчого напису № 159 виданий 18.03.2024 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ковальовою Е.Е. на користь ОСОБА_7 у розмірі 760 000 грн. При ознайомлені з матеріалами виконавчого провадження було встановлено, що виконавчий напис нотаріуса виданий на підставі договору позики вiд 29 січня 2024 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ковальовою Е.Е.

За змістом даного договору позики ОСОБА_5 діючи вiд імені позивачки, на підставі вищезазначеної довіреності від 21 листопада 2021 року, уклала зі своєю донькою ОСОБА_8 , від імені якої діяв її чоловік ОСОБА_9 , договір позики вiд 29 сiчня 2024 року, за умовами якого позичальник, в особі ОСОБА_5 отримала вiд позикодавця Рубакової в особі ОСОБА_9 грошові кошти у розмірі 20000.00 доларів США на строк до 12 лютого 2024 року. Проте позивач не уповноважувала ОСОБА_5 вчиняти дії та укладати зазначений договір і вона як довіритель не схвалювала цей правочин. Грошові кошти, про які йдеться в договорі позики від ОСОБА_5 вона не отримувала. Враховуючи, що її волевиявлення на ухвалення такого договору позики не було, таких повноважень представнику вона не надавала, то представник діяла поза межами наданих повноважень і вона як довіритель не схвалює такий правочин. Окрім того, вважає, що договір позики вчинений сторонами внаслідок зловмисної домовленості її представника зі своєю донькою ОСОБА_10 в інтересах останньої та всупереч інтересів ОСОБА_11 . Тому просить визнати його недійсним. Що стосується визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню у зв`язку з тим, що є недійсним договір позики. Для виконавчого напису нотаріуса є обов`язковою умовою безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем . Позивач оспорює укладення правочину та наявність будь-якої заборгованості перед ОСОБА_10 . Також, просить стягнути на її користь з відповідачів солідарно завдану їй моральну шкоду внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною договору позики ,що оспорюється. Укладення такого договору позики , який був направлений проти інтересів позивача є підставою для стягнення моральної шкоди, відповідно до ст.232 ЦК України . Внаслідок зловмисних дій її представника та ОСОБА_4 позивачу завдано моральну шкоду, яка полягає в тому що було відкрите виконавче провадження та накладено безпідставно арешт на все майно позивача, заблоковані всі рахунки позивача, обмежено користування банківськими картками. Такі дії викликали хвилювання, що вона безпідставно може бути позбавлена свого майна, арешт та блокування рахунків порушило її право вільно розпоряджатись своїм майном. Завдану моральну шкоду оцінює в 50000 грн. Окрім того, просить стягнути 40000 грн витрати на професійну правничу допомогу та судовий збір в сумі 3633,60 грн.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпра від 09.09.2025 року задоволено клопотання позивач про забезпечення позову.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпра від 10.09.2025 відкрите провадження в справі за правилами загального позовного провадження.

18.11.2025 року від представника відповідачів надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідачі проти задоволення позову заперечували, мотивуючи тим, що ОСОБА_12 була уповноважена довіреністю на укладення договору позики і діяла в інтересах довірителя ОСОБА_3 . Позивачем не надано жодного доказу на підтвердження зловмисної змови при укладенні договору представника , яка діяла в інтересах ОСОБА_13 та сторони договору позики ОСОБА_10 . Нотаріус при видачі виконавчого напису перевірив безспірність договору позики тому виконавчий напис є таким, що підлягає виконанню. Враховуючи що доводи позивача не є обґрунтованими та не підтверджуються доказами, не підлягають задоволенню вимоги про стягнення моральної шкоди. Тому в задоволенні позову просили відмовити.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпра від 30.03.2026 року закрите підготовче провадження і справа призначена до судового розгляду.

В ході судового розгляду представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та пояснив, що повноваження представника за довіреністю були обмежені лише вчиненням дій щодо відчуження належного позивачу будинку з правом підпису документів. Довіреністю не надавалось право представнику вчиняти від імені довірителя будь-які дії не пов`язані із відчуженням будинку. Відповідач ОСОБА_14 при укладенні договору позики від імені позивачки із своєю донькою, діяла поза межами наданих позивачем повноважень та фактично діяла зловмисно проти інтересів довірителя , в інтересах іншої особи своєї доньки. Позивач не визнала та не схвалювала укладення цього правочину та гроші від ОСОБА_14 за цим договором не отримувала. Завдана моральна шкода обґрунтована тим, що позивач зазнала душевних страждань внаслідок блокування її грошових коштів, арешт у всього її майна.

Представник відповідачів просив відмовити в задоволенні позову тому що позивачем не надано жодного доказу, що договір позики був укладений не в її інтересах, що він не був реальним і що її представник в цьому договорі діяла поза межами повноважень , наданими довіреністю. Позовни вимоги вважає недоведеними.

Третя особа в судове засідання не з`явилась, хоча належним чином повідомлялась про час і місце судового розгляду.

Вислухавши осіб, що приймали участь в розгляді справи, дослідивши надані сторонами докази окремо та в їх сукупності суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до положень ст. 264 ЦПК України, суд ухвалюючи судове рішення, зобов`язаний встановити чи мали місце обставини (факти) якими обґрунтовувались вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, та інше.

Згідно з положеннями ст.77-80 ЦПК України суд, оцінюючи докази виходить із принципів належності,допустимості,достовірності та достатності доказів.

Оспорюваний договір позики укладений між ОСОБА_8 ,від імені якої діяв ОСОБА_9 та ОСОБА_3 , від імені якої діяла ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Представник ОСОБА_3 діяла на підставі довіреності ,посвідченої 05.11.2021 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сущенко в реєстрі 2553. Договір позики посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ковальовою Є.С. та зареєстрований за № 60. ( а.с.16)

Предметом договору є позика, яку позикодавець ОСОБА_15 в особі представника ОСОБА_9 , передає у власність позичальнику ОСОБА_3 , а позичальник ,в особі представника, приймає грошові кошти 760000 грн , що є еквівалентом 20000долларів США та зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів не пізніше 12.02.2024 року. Відповідно до змісту договору сума позики була отримана представником позичальника ОСОБА_5 до підписання договору в повному обсязі особисто. ( а.с.16)

Відповідно до змісту довіреності, посвідченої 05.11.2021 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сущенко та в реєстрі № 2553 встановлено, що 05.11.2021 рок ОСОБА_16 уповноважила громадянку України ОСОБА_5 бути її представником з питань розпорядження ( продажу) а також укладення та підписання у зв`язку з цим договорів купівлі-продажу в разі необхідності попередніх договорів, договору дарування належного ОСОБА_11 на праві власності житлового будинку АДРЕСА_2 , та бути її представником з питань дарування на ім`я ОСОБА_6 та/або ОСОБА_17 належного їй вищезазначеного житлового будинку та земельної ділянки ( надалі по тексту нерухоме майно). Цією довіреністю представнику надається право представництва її інтересів при оформленні ,укладенні усіх необхідних документів у всіх державних, громадських , господарських та інших підприємствах .

За змістом довіреності всі перелічені повноваження представника на, отримання подання заяв, оформлення необхідних документів, листування щодо питань які виникають під час виконання повноважень, з правом підпису купівлі-продажу та попередніх договорів та отримання коштів стосуються оформлення відчуження та отримання коштів за відчуження належного позивачці нерухомого майна - житлового будинку та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 Довіреність видана без права передоручення строком на 3 роки до 05.11.2024 року. ( а.с.15)

Відповідно до виконавчого напису нотаріуса від 18.03.2024 року , приватним нотаріусом Ковальовою Є.Є. видано виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 заборгованість на підставі договору позики посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ковальовою Є.Є. та зареєстрований за № 60 в розмірі 760000 грн., що еквівалентно 20 000 доларів США. Виконавчий напис зареєстровано в реєстрі за № 159 .( а.с.17)

Постановою про відкриття виконавчого провадження від 26.04.2024 року державним виконавцем Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м.Одеса) відкрите виконавче провадження № 74866083 з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса №159 від 18.03.2024 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 760000,00 грн ( а.с.18)

Відповідно до постанови про арешт коштів боржника від 26.04.2024 року у виконавчому провадженні № 74866083 для забезпечення виконання виконавчого напису нотаріуса накладено арешт на грошові кошти і рахунки боржника ОСОБА_3 з урахуванням боргу, виконавчого збору та витрат. ( а.с.30)

Постановою державного виконавця від 26.04.2024 року накладено арешт на все рухоме і нерухоме майно боржника ОСОБА_3 у виконавчому провадженні № 74866083 ( а.с.31).

Проаналізувавши відповіді із Єдиного державного демографічного реєстру №1752688 та 1752619 встановлено, що ОСОБА_4 , яка є за договором позики позикодавцем, зареєстрована за однією адресою з представником позичальника ОСОБА_5 , яка діяла відповідно до змісту договору в інтересах ОСОБА_3 , а саме АДРЕСА_3 ( а.с.35-36)

Із тексту договору позики за цією ж адресою АДРЕСА_4 кв. зареєстрований представник позикодавця ОСОБА_18 ( а.с.16)

Вислухавши сторони та дослідивши надані сторонами докази, суд прийшов до наступних висновків.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Предметом спору у справі, що розглядається є правовідносини щодо укладення договору позики від 29 січня 2024 року між особами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які укладені від імені осіб їх представниками, та правовідносини які є похідними від виконання зазначеного договору позики.

Із системного аналізу норм ЦК України , законодавець визначає правочин як вольову дію суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки.

Відповідно до статті 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, відповідно ч.1-6 цієї статті встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Порушення вимог законодавства при укладанні правочину є підставою для визнання його недійсним відповідно до частини першої статті 215 ЦК України.

Таким чином, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України, а підстави недійсності правочину визначені статтею 215 ЦК України.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті.

Судом встановлено, що оспорюваний договір позики був укладений не особисто позикодавцем та позичальником, а від їх імені діяли представники на підставі довіреностей.

Інтереси ОСОБА_3 , яка за цим договором зазначена як позичальник ,представляла ОСОБА_5 .

Частинами першою-третьою статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

За статтею 241 ЦК України правочин, вчинений представником із перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Оцінюючи докази в їх сукупності, суд встановив, що довіреність , на підставі якої відповідачка ОСОБА_5 від імені позивачки ОСОБА_3 уклала оспорюваний договір позики від 29 січня 2024 року не наділяла відповідачку ОСОБА_5 повноваженнями на укладення договору позики від імені ОСОБА_3 .

Із змісту довіреності, посвідченої 05.11.2021 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сущенко зареєстрованої в реєстрі 2553 всі повноваження з правом представника підписання документів, укладення договорів, тощо було пов`язане лише з питанням відчуження належного ОСОБА_3 нерухомого майна, а саме домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 .

Таким чином, судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_5 при укладенні договору позики діяла з перевищенням повноважень, зазначених в довіреності .

Договір позики, відповідно до ст.1046 ЦК України є реальним договором і договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом договору позики гроші були отримані відповідачкою ОСОБА_5 до нотаріального посвідчення договору, про що зазначено в договорі, та відсутні докази на підтвердження , що позивач як особа, яку вона представляла, узгоджувала з нею суму позики та всі істотні умови цього договору.

Відсутній будь-який письмовий документ, що підтверджує факт реальної передачі представнику ОСОБА_5 грошових коштів за договором позики та на підтвердження передачі отриманих за договором коштів представником ОСОБА_5 особі, яку вона представляла ОСОБА_3 .

На підставі досліджених доказів суд прийшов до висновку , що відповідачкою ОСОБА_5 не надано жодного доказу на підтвердження того, що ОСОБА_3 , як особа, яку вона в цьому правочині представляла , вчинила дії , що свідчили б про прийняття його виконання цього правочину і що ОСОБА_3 отримані кошти за договором в тому розмірі, який зазначений в договорі позики.

За змістом положень ч. 1 ст. 241, ст. 239, ст.215 ЦК України якщо схвалення дій представника не відбудеться, то такий правочин не тягне правових наслідків для того, кого представляють, і має бути визнаним недійсним .

Наслідками недійсності такого правочину є двостороння реституція (ст.216 ЦК). Окрім того, за певних обставин (наприклад, у випадку зловмисної домовленості представника і третьої особи про укладення правочину з перевищенням повноважень) виникає також обов?язок третьої особи) відшкодувати особі, яку представляли, збитки, що виникли внаслідок дій представника з перевищенням повноважень.

Позивач стверджує, що між учасниками укладення правочину , а саме між відповідачами, які є близькими родичами ( мати і донька), мала місце зловмисна домовленість як представника і третьої особи про укладення правочину з перевищенням повноважень та в інтересах доньки представника ОСОБА_4 на шкоду інтересам позивача .

При дослідженні доказів судом встановлено, що із відповідей із Єдиного державного демографічного реєстру №1752688 та 1752619 що ОСОБА_4 , яка є за договором позики позикодавцем, зареєстрована за однією адресою з представником позичальника ОСОБА_5 , яка відповідно до договору позики мала діяти в інтересах ОСОБА_3 , а саме в АДРЕСА_3 ( а.с.35-36)

За цією ж адресою АДРЕСА_4 , зареєстрований представник позикодавця ОСОБА_4 ОСОБА_9 ( а.с.16).

Відповідачі не надали доказів на спростування доводів позивача про те, що вони є близькими родичами, а реєстрація позичальника та представників сторін оспорюваного договору позики за однією адресою, а тому тотожне прізвище представників які діяли від імені сторін договору позики ( ОСОБА_14 ) підтверджує факт сумісного проживання та сімейні відносини.

Таким чином, суд встановив, що відповідачка ОСОБА_5 , діючи на підставі довіреності , уклала від імені довірителя ОСОБА_3 з перевищенням повноважень, наданих їй довіреністю, договір позики на суму 760000,00 грн. з відповідачкою ОСОБА_19 , з якою проживає/зареєстрована за однією адресою та має родинні відносини, та яка виступає в договорі позикодавцем , від імені якої діяв за довіреністю ОСОБА_9 , місце проживання якого зареєстроване за цією ж адресою, що і у відповідачів. При цьому довіритель ОСОБА_3 зазначений правочин не схвалювала, грошових коштів за договором не отримувала.

Сукупність досліджених доказів дає достатні підстави вважати, що представник ОСОБА_20 , діючи очевидно поза межами своїх повноважень, які надані довірителем, без узгодження з нею своїх дій, оформлюючи договір позики з своєю родичкою без доведення факту реальності договору (отримання коштів та передачі коштів довірителю), усвідомлювала, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя ОСОБА_3 та свідомо допускала настання несприятливих наслідків для довірителя у вигляді пред`явлення до неї вимог про стягнення коштів за цим договором. А тому , зазначене свідчить про зловмисну домовленість між відповідачами при укладенні договору позики.

На користь таких висновків суду про зловмисну домовленість відповідачів свідчать і те, що в договорі позики значної суми в розмірі 760000 грн ,укладеного 29.01.2024 року встановлений строк повернення менше місяця ( не пізніше 12.02.2024). І вже 18.03.2024 року складено виконавчий напис нотаріуса про стягнення боргу в безспірному порядку, а 26.04.2024 року вже звернуто до примусового виконання.

Сторона стягувача до звернення до примусового виконання не намагалась звернутись до позичальника ОСОБА_3 про повернення боргу. Про борг ОСОБА_3 дізналась після звернення виконавчого напису нотаріуса до примусового виконання.

Також, викликає сумнів те, що договорі позики на таку суму є безпроцентний та передбачає безспірне стягнення коштів.

Ст. 232 ЦК України встановлено, що правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Тому, встановлення факту укладення правочину внаслідок зловмисної домовленості представника ОСОБА_5 з другою стороною договору є самостійною підставою для визнання правочину недійсним.

Таким чином, суд визнає оспорюваний договір позики недійсним як такий, що укладений представником з перевищенням наданих повноважень, які не схвалені довірителем , а також внаслідок зловмисної домовленості представника за довіреністю з другою стороною договору.

Відповідно до ч.1,2 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Враховуючи, що виконавчий напис нотаріуса №159 від 18.03.2024 року є похідним від договору позики, який визнаний недійсним, то зазначений виконавчий напис нотаріуса також слід визнати таким , що не підлягає виконанню, тому що він є виконавчим документів направлений на виконання зобов`язань за договором позики , який визнано недійсним, а тому у сторін не виникли права та обов`язки за недійсним договором.

Що стосується позовних вимог про стягнення моральної шкоди, то відповідно до ч.2 ст.232 ЦК України довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв`язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

Позивач просить стягнути з відповідачів солідарно завдану моральну шкоду, яку обґрунтовує тим, що внаслідок їх зловмисних дій вона зазнала моральної шкоди, яка полягає в душевних стражданнях , які викликані тим, що було відкрите виконавче провадження, арештоване її майно та кошти на рахунках, якими вона не могла користуватись. В неї була тривога за те що вона може втратити свої кошти та майно.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

За змістом ч.2 зазначеної статті моральна шкода полягає серед іншого , у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Суд оцінивши надані докази, вважає, що дійсно внаслідок укладення представником за довіреністю ОСОБА_5 з перевищенням наданих повноважень та внаслідок зловмисної домовленості з іншою стороною договору позики ОСОБА_7 договору позики, який укладений очевидно не в інтересах довірителя ОСОБА_3 , позивачу ОСОБА_3 дійсно завдана моральна шкода , яка полягає в душевних стражданнях та переживаннях, пов`язаних з тим, що в ході виконавчого провадження було арештоване її майно і вона переживала, щоб майно не було відчужене. Також, було накладено арешт на грошові кошти позивача, що перебували на банківських рахунках, що викликало складності керування своїми доходами та ставило для неї загрозу безпідставного стягнення грошових коштів на виконання недійсного правочину.

Визначаючи розмір відшкодування, виходячи із глибини фізичних та душевних страждань, того факту, що особи діяли внаслідок зловмисної змови проти інтересів позивача, враховуючи засади розумності і справедливості, суд прийшов до висновку , що стягнення 30000 грн буде достатньою сатисфакцією понесених позивачем моральних страждань. А тому з відповідачів солідарно слід стягнути зазначену суму. В решті вимог про стягнення моральної шкоди відмовити.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати по справі складаються із судового збору в сумі 3633,6грн, сплачені позивачем при зверненні із позовом, та 605,60 грн за заяву про забезпечення позову , а всього 4239,20 грн., які покладаються на відповідачів пропорційно задоволених вимог, відповідно до ст.141 ЦПК України.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені на 87%, то з відповідачів на користь позивачки слід стягнути судовий збір в сумі 3688 грн в рівних частках.

Також позивачем заявлено орієнтовні витрати на професійну правничу допомогу, які вона очікує понести в сумі 40000 грн., проти яких сторона відповідача заперечувала.

Відповідно до частин 1, 2 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків, надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає: детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги; розмір сум судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи.

Згідно з частиною 8 статті 141 ЦПК України, докази, які підтверджують розумність та співмірність витрат на оплату послуг адвоката, мають бути подані до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Таким чином, має місце правомірне очікування стороною, на користь якої ухвалене рішення, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу.

Разом з тим , стягнення зазначених витрат відноситься до предмету доказування.

Судом встановлено, що відповідно до договору про надання правничої допомоги позивачем дійсно укладено Договір про надання правничої допомоги при розгляді цієї справи. Відповідно п.3.1 договору про надання правничої допомоги гонорар адвоката встановлюється за домовленістю сторін.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

В наданій копії Договору про правничу допомогу розмір та порядок обчислення гонорару не визначений.

Разом з тим, судом встановлено, що представник позивача (адвоката) у трьох судових засіданнях, а також факт складання, підписання та подання ним позовної заяви та заяви про забезпечення позову від імені позивача.

Представник позивача безпосередньо приймав участь в судовому розгляді під час підготовчого провадження в залі суду 30.03.2026 року ( 12 хв.31 с ) та під час судового розгляду 07.05.2026 року ( 26 хв 55 с), 16.06.2026 ( 26 хв), а всього витрачено часу в судових засіданнях 1 година 06 хвилин.

Але ж, окрім договору про надання правничої допомогу , в якому зазначено, що гонорар визначається за домовленістю сторін ,позивачем до матеріалів справи не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, а саме: додатків до договору про узгоджену суму гонорару, акту приймання-передачі наданих послуг, розрахунку витраченого адвокатом часу, а також платіжних документів (квитанцій, платіжних доручень тощо), які б свідчили про реальне понесення або обов`язок понесення таких витрат позивачем у конкретно визначеному розмірі.

Також, суд зазначає, що до закінчення судових дебатів позивачем (його представником) не було зроблено заяви про подання доказів понесених судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду в порядку ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

У Постанові ВП ВС від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) щодо порядку обчислення гонорару, ВП ВС вказала, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому в ст. 627 ЦК України.

Гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Ці форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту; і навпаки підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин, помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката залежно від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Оскільки Позивачем не надано суду доказів на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу та не заявлено про подання детального розрахунку після ухвалення судового рішення ,суд позбавлений на власний розсуд встановити розмір гонорару та зробити розрахунок понесених позивачем витрат на правничу допомогу, а тому вважає, що заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн є недоведеними, а тому у їх задоволенні слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 76-80, 141, 264, 265, 268, 354 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа Соборний відділ Державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання недійсним договору позики, визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису нотаріуса, стягнення моральної шкоди, задовольнити частково.

Визнати недійсним договір позики, укладений 29 січня 2024 року між ОСОБА_3 , від імені якої діяла представник за довіреністю ОСОБА_5 , та ОСОБА_8 , від імені якої діяв представник за довіреністю ОСОБА_9 , що був посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ковальовою Є.Є. та зареєстрований в реєстрі за номером 60.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис нотаріуса № 159, виданий 18.03.2024 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ковальовою Є.Є.

Стягнути солідарно з ОСОБА_4 ( РНОКПП: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_5 ( РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) моральну шкоду в сумі 30000,00 грн ( тридцять тисяч гривень, 00 коп).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_4 ( РНОКПП: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_5 ( РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) судовий збір в сумі 3688 (трьох тисяч шестисот вісімдесяти восьми грн, 00 коп.) по 1844 грн ( одній тисячі вісімсот сорок чотири гривні , 00 коп) з кожної.

Відмовити в задоволенні вимог ОСОБА_3 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Повний текст рішення суду складений 29.06.2026 року

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя С. І. Доценко