Рішення № 137830886, 25.06.2026, Устинівський районний суд Кіровоградської області

Справа №403/189/26 провадження № 2/403/388/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2026 року с-ще Устинівка

Устинівський районний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого судді Атаманової С.Ю.,

при секретарі судового засідання Могиленко К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Устинівка в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (далі по тексту рішення - ТОВ «ФК «Позика») звернувся до суду із позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення з останньої заборгованості за кредитним договором в загальному розмірі 15150 грн. 00 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту складає 3000 грн. 00 коп.; по процентах - 6150 грн. 00 коп. та по штрафних санкціях - 6000 грн. 00 коп..

Позов обгрунтовується тим, що 04 лютого 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» (далі по тексту рішення - ТОВ «Селфі Кредит»), як кредитором, та відповідачем ОСОБА_1 , як позичальником, був укладений договір про надання споживчого кредиту №2072031, за умовами якого кредитодавець надав відповідачу на умовах строковості, зворотності та платності шляхом перерахування у безготівковій формі на вказаний нею картковий рахунок кредитні кошти в сумі 3000,00 грн., а відповідач зобов`язувалась повернути кредит та сплатити проценти за користування ним відповідно до умов, зазначених у кредитному договору, додатках до нього та в Правилах надання грошових коштів у позику, що розміщені на офіційному веб-сайті кредитодавця. Вказаний кредитний договір був укладений відповідно до ст.ст.11 та 12 Закону України «Про електронну комерцію» в електронній формі за допомогою дистанційних засобів шляхом його підписання відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором, надісланим їй номер мобільного телефону, вказаний позичальником при укладенні договору. Враховуючи невиконання відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором, а також заміну у порядку укладення договору факторингу №28082025 від 28 серпня 2025 року сторони кредитора у договорі №2072031 від 04 лютого 2025 року з ТОВ «Селфі Кредит» на ТОВ «ФК «Позика», позивач прохав стягнути із ОСОБА_1 на його користь зазначену вище суму заборгованості.

З урахуванням понесених судових витрат, представник позивача прохав суд стягнути з відповідача по справі сплачений при подачі позову до суду судовий збір в сумі 2662,40 грн., а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн..

Відповідач по справі Рижикова Т.Л. відзиву на позовну заяву ТОВ «ФК «Позика» разом з доданими до нього письмовими доказами на обгрунтування своїх заперечень проти позовних вимог та розміру судових витрат у встановлений судом строк не подала.

ІІ. Заяви та клопотання.

Представник ТОВ «ФК «Позика» згідно з клопотанням, викладеним в прохальній частині позовної заяви, прохав суд розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження на підставі наявних доказів та без участі представника позивача, не заперечуючи проти проведення заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення (а.с.7).

Заяв та клопотань від відповідача по справі ОСОБА_1 в порядку ст.ст.43, 84, 183 ЦПК України, в тому числі, про розгляд справи за її відсутності чи відкладення судового розгляду, витребування доказів, на дату проведення судового засідання не надходило.

ІІІ. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 12 травня 2026 року постановлено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (а.с.56-57).

В зв`язку з тим, що в судове засідання відповідач ОСОБА_1 , будучи повідомленою про дату, час і місце його проведення в порядку ст.128 ЦПК України, не з`явилась, про причини неявки суд не повідомила та не подала відзив на позовну заяву, судом за наявності умов, передбачених ч.1 ст.280 ЦПК України, відповідно до ч.1 ст.281 ЦПК України, 25 червня 2026 року постановлено ухвалу про заочний розгляд справи.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

04 лютого 2025 року між ТОВ «Селфі Кредит»», як товариством, та ОСОБА_1 , як споживачем, було укладено договір №2072031 про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» (далі - Договір, кредитний договір), який відповідно до положень ст.ст.10-12 Закону України «Про електронну комерцію» був вчинений у формі електронного правочину шляхом направлення товариством в особистий кабінет споживача, створений за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства через веб-сайт (мобільний застосунок «Selfie Credit») тексту даного договору та підписання його відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора у вигляді коду - С431, автоматично сформованого та надісланого їй товариством на зазначений нею, як клієнтом, номер мобільного телефону (пункти 7.1, 7.4, розділ 10 Договору «Реквізити та підписи сторін») (а.с.8-14).

Згідно умов укладеного Договору (пункти 1.2, 2.1, 2.2) ТОВ «Селфі Кредит» надає відповідачу ОСОБА_1 на умовах, встановлених цим Договором, кредит в розмірі 3000,00 грн. в безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу № НОМЕР_1 , протягом двох календарних днів з моменту укладення договору (04.02.2025 року або 05.02.2025 року), а відповідач зобовязується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обовязки, передбачені Договором.

За змістом пунктів 1.3, 1.5.1, 3.1 Договору: 1) строк кредиту складає 350 днів з періодичністю платежів зі сплати процентів - кожні 25 днів; 2) стандартна процента ставка за користування кредитом становить 1,00% в день та застосовується в межах строку кредиту, вказаного в п.1.3 цього Договору; 3) нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році.

Крім того, сторонами Договору також було погоджено, що: 1) детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі іменується - Графік платежів), що є Додатком №1 до цього Договору (пункт 1.4).

Згідно підписаного відповідачем Додатку №1 (Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит), який є невід`ємною частиною Договору, чиста сума кредиту складає 13500,00 грн., з яких 3000,00 грн. - сума кредиту, а 10500,00 грн. - проценти за користування кредитом, сума щомісячного платежу складає по 750,00 грн. (а.с.15).

Судом встановлено, що 04 лютого 2025 року відповідач по справі ОСОБА_1 також була ознайомлена з умовами кредитування шляхом підписання за допомогою одноразового ідентифікатора Т935 паспорту споживчого кредиту (а.с.17-18).

04 лютого 2025 року ТОВ «Селфі Кредит» на виконання умов Договору було здійснено переказ грошових коштів в сумі 3000 грн. 00 коп. на картковий рахунок отримувача за № НОМЕР_2 , що відповідає сумі кредиту, способу його надання та реквізитам платіжної картки відповідача згідно з п.п.1.2, 2.1 Договору (а.с.47).

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором загальна сума заборгованості відповідача за період з 04 лютого 2025 року (дата видачі кредиту) по 27 серпня 2025 року складає 15150 грн. 00 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 3000,00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами - 6150,00 грн., заборгованість за штрафними санкціями - 6000,00 грн.. Здійснені відповідачем оплати відсутні (а.с.19-23).

28 серпня 2025 року між ТОВ «Селфі Кредит» (клієнт) та ТОВ «ФК «Позика» (фактор) було укладено договір факторингу №28082025, за яким клієнт відступає (передає) фактору права вимоги, а фактор набуває права вимоги від клієнта та сплачує клієнту за відступлення прав вимог фінансування у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки встановлені цим договором (пункт 2.1); право вимоги переходить до фактора після підписання Реєстру боржників та оплати фактором суми фінансування у строки, передбачені п.4.2 договору, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованостей за кредитними договорами (пункт 3.1.3) (а.с.25-30).

Сума фінансування, визначена в пункті 4.1 договору факторингу №28082025, була сплачена ТОВ «ФК «Позика» 28 серпня 2025 року (а.с.36).

Акт приймання-передачі Реєстру боржників до договору факторингу №28082025 від 28 серпня 2025 року був підписаний його сторонами 28 серпня 2025 року (а.с.40).

Як вбачається із витягу з Реєстру боржників до договору факторингу №28082025 від 28 серпня 2025 року, ТОВ «Селфі Кредит» відступило ТОВ «ФК «Позика» право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №2072031 від 04 лютого 2025 року на загальну суму заборгованості 15150,00 грн. (а.с.39).

Під час судового розгляду справи відповідачем ОСОБА_1 , з урахуванням вимог ст.ст.77, 78 ЦПК України, не спростовані надані позивачем докази укладення нею 04 лютого 2025 року кредитного договору та отримання за ним кредитних коштів у зазначеному вище розмірі.

Доказів здійснення погашення заборгованості за наданим кредитом повністю або частково відповідачем ОСОБА_1 під час судового розгляду також надано не було.

Належні та допустимі докази того, що вищезазначена сума заборгованості раніше стягувалась чи була стягнута з відповідача в матеріалах цивільної справи відсутні.

V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Виконуючи приписи ст.264, ч.4 ст.265 ЦПК України та даючи оцінку аргументам, наведеним позивачем, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, в тому числі вирішуючи питання про те, чи було порушено право позивача, за захистом якого він звернувся до суду, а також доказам, якими вони підтверджуються, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідно до ст.ст.626, 628 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1054 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст.638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно приписів п.5 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» (далі - Закону), який встановлює порядок вчинення електронних правочинів, електронним договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обовязків та оформлена в електронній формі.

За змістом ст.11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною та вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч.6 цієї статті, зокрема шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону.

Відповідно до положень ст.12 Закону моментом підписання електронного правочину є використання:

- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилається іншій стороні цього договору (п.6 ч.1 ст.3 Закону).

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки букв, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом (постанова Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19). Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205, 207 ЦК України).

Судом встановлено, що договір №2072031 про надання споживчого кредиту від 04 лютого 2025 року був підписаний відповідачем по справі після її ідентифікації в інформаційно-телекомунікаційній системі первісного кредитодавця ТОВ «Селфі Кредит»» за допомогою одноразового ідентифікатора С431, надісланого їй ТОВ «Селфі Кредит» на номер мобільного телефону, що підтверджує укладення даного договору саме як електронного правочину в порядку, передбаченому ст.ст.10-12 Закону України «Про електронну комерцію», та згоду відповідача з усіма його істотними умовами.

В протилежному випадку - без здійснення входу відповідача на веб-сайт позикодавця за допомогою логіна та пароля особистого кабінету та без отримання нею одноразового ідентифікатора у виді електронного повідомлення, укладення договору про надання споживчого кредиту було б технічно неможливим.

Подібний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19.

Належних доказів на спростування тверджень позивача ТОВ «ФК «Позика» щодо здійснення саме відповідачем електронного підпису договору №2072031 про надання споживчого кредиту за допомогою одноразового ідентифікатора С431 суду надано не було.

Згідно положень ст.629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.530 ЦК України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 «Позика» н, якщо інше не встановлено параграфом 2 «Кредит» і не випливає із суті кредитного договору (ч.2 ст.1054 ЦК України).

За змістом ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції, чинній на дату укладення договорів) загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

За змістом ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, доходи кредитодавця у вигляді процентів.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

З наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідача за кредитним договором №2072031 від 04 лютого 2025 року, вбачається, що станом на 27 серпня 2025 року сума заборгованості за тілом кредиту складає 3000,00 грн., а заборгованість за процентами - 6150,00 грн..

Наданий позивачем розрахунок заборгованості ОСОБА_1 відповідає умовам Договору щодо розміру та строку сплати відповідачем передбачених ним платежів, в тому числі: нарахування процентів за стандартною процентною ставкою 1,00% в день (п.1.5.1 Договору) з урахуванням відсутності здійснених відповідачем проплат по кредиту, що становить 30,00 грн. (1,00% від 3000,00 грн.) в межах строку кредиту (350 днів), визначеного в п.1.3 Договору, а всього на загальну суму 6150,00 грн. (205 днів х 30,00 грн.).

При цьому суд, виходячи з положень ч.2 ст.614 ЦК України, якою встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобовязання, приходить до висновку, що відповідачем по справі ОСОБА_1 не надано жодного належного доказу на підтвердження належного виконання нею зобовязань за кредитним договором, в тому числі не спростовано наданого позивачем розрахунку заборгованості за тілом кредиту та процентами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обовязки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обовязки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Судом встановлено, що матеріали цивільної справи не містять, а відповідачем ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на спростування презумпції правомірності договору №2072031 про надання споживчого кредиту від 04 лютого 2025 року, укладеного між нею первісним кредитором ТОВ «Селфі Кредит», а також договору факторингу №28082025 від 28 серпня 2025 року, укладеного між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «ФК «Позика».

Зазначені договори з огляду на відсутність доказів протилежного не визнавались судом недійсними.

Судом також враховується, що у даній справі дії позивача, як фінансової установи, щодо виконання договору відповідачем оскаржені не були, власний розрахунок заборгованості відповідачем не наданий, клопотання про призначення судово-економічної експертизи нею не заявлялось, а позивачем при цьому доведено обставини, на які він посилався як на підтвердження своїх вимог, в частині наявності підстав для стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентами, а також її розміру.

На підставі викладеного, виходячи з презумпції правомірності правочину (ст.204 ЦК України) та презумпції обов`язковості договору (ст.629 ЦК України), суд вважає встановленим факт невиконання відповідачем по справі своїх зобовязань за договором №2072031 про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» від 04 лютого 2025 року щодо повернення суми кредиту та інших, передбачених ним платежів (зокрема, процентів за користування кредитом) у розмірах та строки, передбачені цим договором, та приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення із ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ФК «Позика» заборгованості за: тілом кредиту в сумі 3000 грн. 00 коп. та процентами за користування кредитом в сумі 6150 грн. 00 коп., а всього в загальному розмірі 9150 грн. 00 коп..

Щодо стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за штрафними санкціями (так зазначено в позовній заяві) в розмірі 6000 грн. 00 коп. суд приходить до наступного висновку.

На обгрунтування підстав стягнення з відповідача штрафних санкцій представник позивача посилається на положення ч.1 ст.625 ЦК України, згідно з якими боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Відповідно до змісту п.6.4.1 та 6.4.2 Договору у випадку невиконання та/або неналежного виконання споживачем зобов`язань щодо повернення суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, споживач зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 450,00 грн. на третій день такого невиконання та/або неналежного виконання та у розмірі 90,00 грн., починаючи з четвертого дня за кожний день невиконання та/або неналежного виконання.

Як вбачається з наданого представником позивача розрахунку заборгованості за кредитним договором загальний розмір заборгованості за штрафними санкціями становить 6000 грн. 00 коп..

Разом з тим, відповідно до п.18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Крім того, установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

На час розгляду справи в суді положення п.18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України є чинними.

Воєнний стан був введений в Україні Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, неодноразово був продовжений і діє на даний час.

Зазначена обставина є загальновідомою та не потребує доказування (ч.3 ст.82 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України.

Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України (ч.2 ст.4 ЦК України).

Отже, ч.2 ст.4 ЦК України закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів. До того ж такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України з нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів підтримувався як Конституційним Судом України (рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, від 16 грудня 2015 у справі № 6-2023цс15). Вказане узгоджується і з правовою позицією, висловленою у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі №334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19 (пункт 69)).

Також Верховний Суд вже викладав висновки щодо застосування п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на кредитний договір розповсюджується дія п.18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанови Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі №706/68/23, від 12 лютого 2025 року №758/5318/23), згідно яких тлумачення п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

(2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч.2 ст.625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

З огляду на викладене, враховуючи дату укладення сторонами по справі договору №2072031 про надання споживчого кредиту - 04 лютого 2025 року, тобто під час дії в Україні воєнного стану, відповідач ОСОБА_1 звільняється від сплати штрафу за даним договором, а нарахована заборгованість за штрафними санкціями, що передбачена відповідним договором, підлягає списанню кредитодавцем.

Отже, правові підстави для нарахування та стягнення з відповідача заборгованості за пенею, штрафами в сумі 6000 грн. 00 коп., як складової частини заборгованості за кредитним договором, відсутні, а тому позов ТОВ «ФК «Позика» в цій частині задоволенню не підлягає.

VI. Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За змістом ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач ТОВ «ФК «Позика» звернувся до суду з позовом майнового характеру в електронній формі, за який ним було сплачено судовий збір в розмірі 2662 грн. 40 коп. з урахуванням пониження ставки судового збору на коефіцієнт 0,8 (а.с.1).

З огляду на викладене, враховуючи часткове задоволення позову, з відповідача по справі ОСОБА_1 підлягають стягненню на користь позивача по справі ТОВ «ФК «Позика» кошти по сплаті судового збору в розмірі 1607 грн. 98 коп. (2662 грн. 40 коп. (100%) - 1054 грн. 42 коп. (39,603960 %), при цьому 39,603960% = 6000 грн. 00 коп. (сума штрафних санкцій, у стягненні якої судом відмовлено), що були сплачені позивачем при подачі ним позову до суду та підтверджені належним письмовим доказом по справі.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У поданій до суду позовній заяві представником ТОВ «ФК «Позика» зазначено про стягнення з відповідача ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн..

На підтвердження зазначеного розміру понесених ТОВ «ФК «Позика» витрат на професійну правничу допомогу, представником позивача були надані копії: 1) договору №39493634/03 про надання правової допомоги від 02 січня 2026 року, укладеного між ТОВ «ФК «Позика», як клієнтом, та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (а.с.42-44); 2) додаткової угоди №2072031 від 17 березня 2026 року до договору про надання правової допомоги, згідно з якою ФОП ОСОБА_2 зобов`язується здійснити представництво та захист інтересів клієнта у справі щодо стягнення кредитної заборгованості із ОСОБА_1 (а.с.46); 3) детального опису робіт (наданих послуг) ОСОБА_2 , з якого вбачається склад, обсяг та види виконаних робіт (наданих послуг), час витрачений на їх виконання та вартість: усна консультація клієнта щодо спірних правовідносин (0,5 год.) - 250,00 грн., виходячи із вартості 1 год. послуги - 500,00 грн.; письмова консультація клієнта щодо спірних правовідносин (0,5 год.) - 500,00 грн., виходячи із вартості 1 год. послуги - 1000,00 грн.; правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів ТОВ «ФК «Позика» (1 год.) - 1500,00 грн., виходячи із вартості 1 год. послуги - 1500,00 грн., складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості, в тому числі попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (2 год.) - 3000,00 грн., виходячи із вартості 1 год. цієї послуги - 1500,00 грн.; формування додатків до позовної заяви (письмові докази) (0,5 год.) - 750,00 грн., виходячи із вартості 1 год. послуги - 1500,00 грн. (а.с.45); 4) акту надання послуг на підтвердження факту надання правової допомоги від 17 березня 2026 року (а.с.37); 5) свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Горобей Р.Г. (а.с.50).

В судове засідання представник позивача не зявився. Згідно викладеного в прохальній частині позовної заяви клопотання прохав провести розгляд справи без її участі (а.с.7).

На дату судового розгляду справи по суті письмових заперечень від відповідача ОСОБА_1 щодо розміру понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката подано не було.

При вирішенні питання щодо наявності підстав для стягнення із відповідача зазначеного у позовній заяві розміру витрат на професійну правничу допомогу, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.137 ЦПК України витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами у зв`язку з чим 1) розмір таких витрат, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст.137 ЦПК України).

У разі недотримання цих вимог суд відповідно до ч.5 ст.137 ЦПК України може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до положень ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. За змістом правового висновку, викладеного в постанові Великої палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. У постанові від 28 вересня 2022 року у справі №534/14/20 Верховний Суд зазначив про те, що аналізуючи реальність (дійсність та необхідність), а також обґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, надану позивачу під час розгляду справи у суді першої інстанції, колегія суддів враховує, що адвокат - це кваліфікований юрист з повною вищою юридичною освітою, який має стаж роботи в галузі права не менше двох років, тому надані адвокатом своїй клієнтці такі послуги, як: опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, вивчення відповідної судової практики, визначення правової позиції у справі; складання клопотань про долучення до матеріалів справи письмових доказів; складання вступного слова не є тими послугами, які є необхідними, а тому такі послуги не можуть бути враховані при розподілі судових витрат, понесених стороною.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Так, у рішеннях від 12жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України»(пункти 24-26), від 23січня 2014 року у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед проти України» (пункт 268), від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обгрунтованим. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (див. постанова Верховного Суду від 03 листопада 2023 року у справі №94/2355/21).

З огляду на викладене, враховуючи відсутність в матеріалах цивільної справи доказів на підтвердження надання ФОП Горобей Р.Г. письмової юридичної консультації ТОВ «ФК «Позика», суд вважає за необхідне виключити із загального розміру витрат на правничу допомогу витрати, пов`язані з цією послугою (500,00 грн.), з огляду на недоведеність виконання адвокатом зазначеної роботи (наданої послуги).

Крім того, за змістом п.8 ч.3 ст.175 ЦПК України позовна заява має містити перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви. Отже, формування додатків до позовної заяви не є самостійним видом правничої допомоги та охоплюється наданням такого виду роботи як складання позовної заяви, внаслідок чого суд виключає вартість цієї послуги (750,00 грн.) із загальної вартості витрат позивача на правничу допомогу з огляду на її необгрунтованість та невідповідність критерію необхідності.

Враховуючи, що ФОП Горобей Р.Г. до витрат на правничу допомогу була включена вартість усної консультації клієнта щодо спірних правовідносин, а також вартість складання позовної заяви, що за своїм змістом передбачає дослідження (аналіз) обставин спірних правовідносин на підставі відповідних документів, суд приходить до висновку, що правовий аналіз спірних правовідносин та надання правових рекомендацій ТОВ «ФК «Позика» (вартістю 1500,00 грн.) не можна вважати самостійним видом виконаної адвокатом роботи, оскільки він повністю охоплюється змістом роботи, пов`язаної з наданням усної консультації та складанням позовної заяви, вартість витраченого часу на виконання яких була визначена адвокатом окремо, а тому даний вид послуги виключається судом із переліку наданих адвокатом послуг та не враховується судом при розподілі судових витрат на правничу допомогу позивачу.

З огляду на викладене, обсяг юридичної роботи (зокрема, усна консультація та складання позовної заяви) ФОП ОСОБА_2 не можна вважати значним; вартість такої роботи адвоката у загальному розмірі 6000,00 грн. є завищеною, належним чином не обгрунтованою, неспівмірною із ціною позову (15150,00 грн.) та такою, що не відповідає категорії даної справи, яка є малозначною, а тому суд приходить до висновку про визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3250,00 грн., що на думку суду в повній мірі відповідатиме принципам співмірності та розумності судових витрат, характеру спірних правовідносин, обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, складності справи та реальності наданих адвокатських послуг.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку про часткове задоволення визначеного позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу та стягнення на користь позивача ТОВ «ФК «Позика» з відповідача ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1962 грн. 87 коп. (60,39604% від 3250,00 грн., де 60,39604% - відсоток, що відповідає розміру задоволених позовних вимог).

Інші судові витрати, повязані з розглядом даної справи, передбачені ч.3 ст.133 ЦПК України, відсутні.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76, 81, 89, 133, 141, 258, 259, 263, 265, 273, 280, 282, 284, 288, 289, 354 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» заборгованість за договором №2072031 про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» від 04 лютого 2025 року в загальній сумі 9150 грн. 00 коп. (дев`ять тисяч сто п`ятдесят гривень 00 копійок).

В задоволенні позовних вимог в іншій частині - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» в порядку розподілу судових витрат судовий збір, сплачений позивачем при подачі позову до суду, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, в розмірі 1607 грн. 98 коп. (одна тисяча шістсот сім гривень дев`яносто вісім копійок).

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» в порядку розподілу судових витрат витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1962 грн. 87 коп. (одна тисяча дев`ятсот шістдесят дві гривні вісімдесят сім копійок).

Повне ім`я та найменування сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика», адреса місцезнаходження (юридична адреса): вул.Глибочицька, буд.№17 літ.Б м.Київ, поштовий індекс 04052, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 39493634.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , зазначений в позовній заяві реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного перегляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України, подавши апеляційну скаргу на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складення) до Кропивницького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 30 червня 2026 року.

Суддя С.Ю.Атаманова