Рішення № 137829957, 30.06.2026, Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/6803/25

Провадження 2-595/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

30 червня 2026 року Обухівський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Сташків Т.Г.,

при секретарі Павлик А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі позивач, АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач, ОСОБА_1 ), у якому просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором.

Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначив, що АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 28.02.2006 року уклали кредитний договір № KIG0GA0000786М.

Згідно договору АТ КБ «ПриватБанк» зобов`язався надати відповідачу кредит у розмірі 32 850,00 Євро на термін до 28.02.2010 року, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

Позивач зобов`язання за даним договором виконав у повному обсязі, а саме: надав відповідачу кредит у розмірі, передбаченому умовами кредитного договору.

Відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором № KIG0GA0000786М, згідно з яким за період з 02.04.2017 року по 23.02.2022 року відповідач має заборгованість у розмірі 3 627,31 Євро 3% річних, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Оскільки відповідач у добровільному порядку зобов`язання за кредитним договором не виконує, АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду даним позовом, який просить задовольнити.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 19.12.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження, призначено судове засідання.

У судове засідання представник позивача не з`явився, у поданій позовній заяві просив проводити розгляд справи без його участі, проти ухвалення заочного рішення не заперечив.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався. Неодноразово від відповідача надходили до суду заяви щодо відкладення розгляду справи, однак доказів поважності причин неявки до суду не надано.

Положеннями ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачається, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд визнав можливим провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, враховуючи те, що відповідач, будучи належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з`явився у судове засідання без поважних причин.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Ознайомившись та дослідивши матеріали справи та надані докази, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено наступні обставини.

АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 28.02.2006 року уклали кредитний договір № KIG0GA0000786М, згідно якого АТ КБ «ПриватБанк» зобов`язалося надати відповідачу кредит у розмірі 31 500,00 Євро на термін до 28.02.2010 року, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

У цій справі предметом розгляду є стягнення 3% річних згідно зі ст. 625 ЦК України.

У ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

До таких висновків неодноразово доходив Верховний Суд. Зокрема, вони викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду у справі № 686/21862/15-ц від 16.05.2018, № 703/2718/16-ц від 19.06.2019 року.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц зазначено, що «стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)».

В постанові Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 199/6480/16-ц зазначено, що: «За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція)».

Сума трьох процентів річних, що підлягає стягненню, розраховується з урахуванням боргу, помноженого на кількість днів прострочення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 чи 366 (днів у році).

Згідно з розрахунку заборгованості за кредитним договором № KIG0GA0000786М, наданого АТ КБ «ПриватБанк», сума заборгованості 3 % за період з 02.04.2017 року по 23.02.2022 року складає 3 627,31 Євро та розраховується наступним чином: 24 682,49 Євро (сума заборгованості)х3х1798 (днів)х :365:100.

Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Звертаючись до суду із указаним позовом, на підтвердження заявлених позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» надав лише копію кредитного договору від 28.02.2026 року № KIG0GA0000786М, укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 та розрахунок заборгованості 3 % річних за період з 02.04.2017 року по 23.02.2022 року, проте належних та допустимих доказів, а саме: виписка по кредитному рахунку або особовому рахунку позичальника, яка містить: дату видачі кредиту; всі платежі боржника; нарахування процентів; нарахування комісій (якщо вони передбачені договором); залишок заборгованості, також розрахунку заборгованості щодо тіла кредиту, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору суду надано не було.

Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд лише оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Заборгованість за кредитним договором має підтверджуватися належними та допустимими доказами, зокрема, розрахуноком заборгованості, який повинен бути перевірюваним; виписки з особових (кредитних) рахунків щодо руху коштів та виконання/невиконання кредитного договору, тощо.

За таких обставин, враховуючи, що позивачем належних та допустимих доказів, що вказували б на наявність передбачених законом підстав для стягнення 3% річних за кредитним договором № KIG0GA0000786М не надано, суд прийшов до висновку, що у задоволенні поданого позову слід відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки в задоволенні позовних вимог було відмовлено, понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.

Керуючись наведеним, ст.ст.13, 81, 137, 141, 259, 263-265, 268, 273-275, 279-284, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуто Обухівським районним судом у випадку подання відповідачем відповідної заяви протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи якому повне заочне рішення не було йому вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя: Т.Г. Сташків