Рішення № 137823381, 19.06.2026, Канівський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 697/217/26

Провадження № 2/697/442/2026

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2026 року м. Канів

Канівський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Деревенського І.І.

за участю: секретаря судового засідання Задорожнього К.О.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Шумило Н.М.,

відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Каневі Черкаської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Шумило Наталія Миколаївна до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Васильківської міської ради в особі виконавчого комітету Васильківської міської ради про позбавлення батьківський прав,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) в інтересах якого діє адвокат Шумило Наталія Миколаївна звернувся до Канівського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_2 (далі ОСОБА_2 , відповідач), третя особа: Орган опіки та піклування Васильківської міської ради в особі виконавчого комітету Васильківської міської ради про позбавлення батьківський прав.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивач з 08 вересня 2015 року по 12 грудня 2017 рік перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою. Від шлюбу сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ..

Представник позивача зазначає, що після розірвання шлюбу між сторонами дитина залишилась проживати з позивачем, оскільки відповідачка не виявила бажання опікуватись сином, займатись його вихованням, тощо. У зв`язку з наведеними обставинами та для юридичної визначеності, позивач звернувся з позовом до Васильківського міськрайонного суду Київської області про визначення місця проживання неповнолітньої дитини. Рішенням вищевказаного суду від 20.04.2018, яке набрало законної сили 22.05.2018, було визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .. З вказаного рішення суду вбачається, що відповідачка вимоги позову визнала, тобто відповідачка не заперечувала проти того, щоб син ОСОБА_4 проживав з позивачем.

Позивач зазначає, що починаючи з 2017 року і по сьогоднішній час син проживає з ним та перебуває на його утриманні. Відповідачка повністю самоусунулась від виконання батьківських обов`язків щодо сина, не цікавиться його життям, навчанням, здоров`ям, зовсім не спілкується з дитиною, тощо. Впродовж 8 років відповідачка жодного разу не бачила сина, не спілкувалась з ним. За повідомленням позивача він жодним чином не чинив будь - яких перешкод відповідачці у спілкуванні з дитиною, а навпаки, приїздив до відповідачки і намагався її переконати приймати участь в житті дитини, повідомляв, що дитина потребує турботи та любові матері не дивлячись на розірвання шлюбу між батькам, намагався показати відповідачці світлини сина, на які вона навіть не захотіла дивитись.

Представник позивача зазначає, що з 2021 року позивач почав проживати цивільним шлюбом з іншою жінкою - ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_3 в родині народилась донька ОСОБА_6 . Крім того, саме ОСОБА_5 дитина сторін вважає своєю матір`ю та називає її «мамою». При цьому хлопчик знає, що його рідною матір`ю є відповідачка, але зовсім не пам`ятає її, так як бачив ще у 2017 році.

Представник позивача зазначає, що дані обставини підстверджуються наступними доказами, а саме:

-актом обстеження умов проживання від 30.01.2026, складеним посадовими особами служби у справах дітей та сім`ї Васильківської міської ради, відповідно до якого, будинок, в якому проживає позивач та дитина, складається з 5 кімнат, включає коридор, кухню, ванну кімнату. Будинок облаштований сучасною технікою, меблями. Санітарно-гігієнічні умови відповідають вимогам. Дитина має свою окрему мебльовану кімнату, забезпечена всім необхідним. Стосунки в сім`ї дружні. Батько займається вихованням сина самостійно. Мати участі у вихованні сина не приймає, разом з родиною не проживає;

-довідкою старости села Митниця від 2.01.2026 № 05-13-07.01-22, відповідно до якої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , дійсно знаходиться на утриманні свого батька ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

-довідкою Митницької гімназії Васильківської міської ради Київської області від 19 січня 2026 року № 6, відповідно до якої ОСОБА_4 навчається в 4 класі Митницької гімназії Васильківської міської ради. Дитина систематично відвідує гімназію, знаходиться під постійним контролем батька, батько тісно співпрацює з адміністрацією гімназії, вчителями, класним керівником. Батько сприяє всебічному розвитку дитини. За роки навчання мати дитини не цікавилась навчанням та вихованням сина, жодного разу не була в гімназії, не контактувала з класним керівником, адміністрацією гімназії. Копія довідки додається;

-медичною декларацією на дитину, відповідно до якої здоров`ям дитини опікується позивач;

Характеризуючими даними позивача, а саме:

-характеристикою, виданою старостою села Митниця, відповідно до якої позивач за місцем проживання характеризується позитивно. Позивач самостійно, без відповідачки займається вихованням сина;

-витягом з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» від 20.01.2026, відповідно до якого позивач є особою, стосовно якої відомості про наявність незнятої чи непогашеної судимості відсутні;

-витягом із застосунку «Резерв+» відповідно до якого станом на день звернення з позовом до суду відносно позивача відсутні дані щодо порушення правил військового обліку.

Представник позивача зазначає, що станом на день подачі позовної заяви позивач працює неофіційно, має регулярний та достатній дохід, що дозволяє йому на належному рівні утримувати неповнолітнього сина. Наразі позивач вирішує питання офіційного працевлаштування.

Представник позивача стверджує, що позивач вважає, що поведінка відповідачки щодо невиконання її батьківських обов`язків відносно неповнолітнього сина ОСОБА_4 носить системний та тривалий характер у відповідачки відсутні перешкоди у виконанні її батьківських обов`язків по відношенню до спільного сина ОСОБА_7 . І проживання відповідачки окремо від дитини не свідчить про те, що відповідачка має перешкоди у виконанні батьківських обов`язків. Адже відповідачка проживає не в значній віддаленості від дитини. Окрім того, відповідачка може спілкуватись з сином в телефонному режимі, або в будь-яких месенджерах, тощо. Також відповідачка має змогу поштою направляти подарунки дитині, переказувати кошти на утримання дитини. Тобто, в світі сучасних технологій у відповідачки є безліч можливостей виконувати свої батьківські обов`язки по відношенню до сина, незалежно від місця перебування відповідачки. Відповідно, не виконання відповідачкою своїх батьківських обов`язків по відношенню до сина впродовж тривалого часу свідчить про її свідоме нехтування своїми батьківськими обов`язками. Ні позивач, ні його родина не чинять відповідачці будь - яких перешкод у спілкуванні з дитиною. Тобто така поведінка відповідачки, на думку позивача, є свідомою.

У зв`язку з вищевикладеним, позивач просить суд, позбавити ОСОБА_8 батьківських прав стосовно її неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 16.02.2026 відкрито провадження в справі та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження. Витребувано у Органу опіки та піклування Васильківської міської ради в особі виконавчого комітету Васильківської міської ради: висновок щодо доцільністі позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 28.04.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Визнано явку відповідача ОСОБА_2 в судове засідання обов`язковою. Викликано в якості свідків: ОСОБА_5 , ОСОБА_9 . Викликано у судове засідання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для з`ясування його думки. Зобов`язано Службу у справах дітей виконавчого комітету Канівської міської ради та Орган опіки і піклування Виконавчого комітету Канівської міської ради забезпечити участь у справі їх представників та психолога, у зв`язку із з`ясуванням думки неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Шумило Н.М. в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав викладених у позові, просили їх задовольнити. Окремо зазначили, що позбавлення батьківських прав відповідачки необхідне позивачу з юридичних моментів. Звернули увагу суду, на те що діти в родині забезпечені усим необхідним, батьки піклуються належним чином за дітьми. Родина має постійний дохід. Позивач має відстрочку від призову в лави ЗСУ. Відповідачка взагалі не цікавиться своєю дитиною.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні не заперечувала проти позбавлення її батьківських прав щодо неповнолітнього сина ОСОБА_3 . Зазначила, що на даний час створила іншу сім`ю та не підтримує будь-яких зв`язків із сином. Однак зазначила, що має бажання спілкуватися з дитиною та приймати участь у її житті.

Третя особа Орган опіки та піклування Васильківської міської ради в особі виконавчого комітету Васильківської міської ради у судове засідання свого представника не направила, однак від представника третьої особи надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника третьої особи за наявними у справі доказами.

У судовому засіданні в присутності головного спеціаліста служби у справах дітей виконавчого комітету Канівської міської ради Черкаської області Гусарової А.В. та начальник служби у справах дітей виконавчого комітету Канівської міської ради Черкаської області Костенко Н.Г. було заслухано думку неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ..

Дитина висловила свою думку та була вислухана судом щодо участі його батьків у його житті та вихованні.

Допитана у судовому засіданні ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснила суду, що вона являється позивачу цивільною дружиною. Зазначила, що вони з позивачем мають трьох дітей: одна дитина її, одна дитина позивача та одна дитина спільна. Також пояснила, що відповідачку вона знає давно, розмовляла з нею останній раз два роки тому. Також зазначила, що ОСОБА_4 відповідачки не знає, напевно б і не впізнав її. Також пояснила, що ОСОБА_4 називає мамою її та те, що вона хоче його усиновити та стати юридично мамою. Також зазначила, що вона їздила до відповідачки , щоб та відмовилася від дитини, для того щоб вона могла усиновити ОСОБА_4 .

Суд, розглянувши матеріали справи, дослідивши письмові докази, вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Суд встановив, що батьками неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_1 та ОСОБА_10 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 17.12.2015 (а.с.16).

Відповідно до рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 01.12.2017 у справі №362/4368/17 шлюб між позивачем та відповідачкою розірвано (а.с.15).

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20.04.2018 у справі №362/6647/17, визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 (а.с. 17).

З витягів з реєстру територіальної громади №2026/000121563 від 05.01.2026 та №2026/001246512 від 26.01.2026 вбачається, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.14, 18).

З акту №11 обстеження умов проживання від 30.01.2026 складеного головним спеціалістом ССДС ОСОБА_11 та головним спеціалістом ССДС Лабортас А.Ю. на підставі звернення гр. ОСОБА_1 , вбачається, що вищевказаними особами було обстежено умови проживання будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до якого будинок облаштований сучасною технікою, меблями. Санітарно-гігієнічні умови відповідають вимогам. Дитина має свою окрему мебльовану кімнату, забезпечена всім необхідним. За даною адресою проживають і мають постійне місце реєстрації: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_12 . Стосунки, традиції сім`ї - дружні. На підставі чого комісія зробила висновок, що батько займається вихованням сина самостійно. Мати участі у вихованні сина не приймає. Разом з родиною не проживає (а.с.20).

З довідки виданої старостою села Митниця Обухівського району Київської області Миколою Бардисом №05-13-07.01-22 від 21.01.2026, вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , дійсно знаходиться на утриманні свого батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 21).

Відповідно до довідки виданої директором Митницької гімназії Васильківської міської ради Поліщук Є.В. №6 від 19.01.2026 виданої позивачу, - відповідно до якої син позивача ОСОБА_4 навчається в 4 класі Митницької гімназії Васильківської міської ради. Дитина систематично відвідує гімназію, знаходиться під постійним контролем батька, батько тісно співпрацює з адміністрацією гімназії, вчителями, класним керівником. Батько сприяє всебічному розвитку дитини. За роки навчання мати дитини не цікавилась навчанням та вихованням сина, жодного разу не була в гімназії, не контактувала з класним керівником, адміністрацією гімназії (а.с.22).

З медичної декларації №0001-9МА4-0К10 на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається, що законним представником дитини зазначено позивача (а.с.23).

З Витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимостей» виданої позивачу, вбачається, що станом на 19.0.2026 відомості про наявність незнятої чи непогашеної судимості відсутні (а.с.25).

З витягу з додатку «Резерв +» сформованого 14.02.2026 вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є військовозобов`язаним та має відстрочку до 09.02.2027, тип відстрочки бронювання (а.с.75).

Відповідно до наданого Службою у справах дітей та сім`ї Васильківської міської ради Висновку щодо доцільності позбавлення ОСОБА_13 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , затвердженого рішенням Васильківської міської ради №181 від 06.04.2026, вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_8 з 08.09.2015 перебували в зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .. Сімейне життя не склалося, тому рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 0.12.2017 у справі №362/4368/17 шлюб було розірвано, а ОСОБА_8 відновлено її дошлюбне прізвище « ОСОБА_14 ». На даний час мати дитини офіційно перебуває в другому шлюбі та має прізвище « ОСОБА_15 ». Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20.04.2018 визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 з батьком, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .. В даний час ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначене підтверджується витягом з реєстру територіальної громади № 2026/000121563 від 05.01.2026. Разом з батьком проживає малолітній син ОСОБА_4 . В будинку створені всі умови для проживання, навчання та розвитку дитини. Зазначене підтверджується актом обстеження умов проживання № 11 від 30.01.2026, який складений посадовими особами служби у справах дітей та сім`ї Васильківської міської ради. Малолітній ОСОБА_3 навчається у 4 класі Митницької гімназії. Як вбачається з довідки № 6 від 19.01.2026, наданої адміністрацією гімназії, ОСОБА_4 систематично відвідує гімназію, перебуває під постійним контролем батька, який тісно співпрацює з адміністрацією гімназії, вчителями, класним керівником. В той же час мати дитини, контактів із школою, де вчиться дитина, не підтримує, із вчителями не спілкується. Та обставина, що мати дитини з 2017 року не приймає участі у вихованні сина і він дійсно перебуває на утриманні свого батька підтверджується довідкою старости села Митниця № 05-13-07.01-22 від 21.01.2026. Службою встановлено, що батько дитини займається всебічним розвитком сина, виховує його в дусі поваги до сімейних цінностей. Мати дитини, в свою чергу, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, ще негативно впливає на фізичний розвиток дитини як складову виховання. Зазначені фактори як кожен окремо так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання сина тг свідоме нехтування матір`ю своїми обов`язками по відношенню до дитини. Питання щодо доцільності позбавлення громадянки ОСОБА_13 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розглядалися на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Васильківської міської ради 24.02.2026. Комісія прийняла рішення рекомендувати виконавчому комітету міської ради, як органу опіки і піклування, затвердити висновок щодо доцільності позбавлення громадян» ОСОБА_13 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .. Статтею 150 СК України передбачено, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дітей, їх фізичний, духовний та моральний розвиток. В порушення вимог вказаної статті Сімейного кодексу України ОСОБА_13 взагалі не займається вихованням сина, не піклується про його здоров`я та фізичний, духовний і моральний розвиток.Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 164 Сімейного кодексу України, батько або мати можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.З огляду на зазначене вище, діючи в інтересах дитини, відповідно до статей 150, 151, 152, 155, 164, 171 Сімейного кодексу України, Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 866 від 24.09.2008 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини», служба у справах дітей та сім`ї Васильківської міської ради, як орган, який виконує функції опіки та піклування, вважає доцільним та таким, що відповідає інтересам дитини, позбавлення громадянки ОСОБА_13 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.80-81).

Надану стороною позивача характеристику видану старостою села Митниця Обухівського району Київської області Миколою Бардисом №13-07.01-22/14 від 03.02.2026 на ОСОБА_1 (а.с. 24), суд не приймає до уваги, оскільки вона видана не учаснику даного провадження.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно ст. ст. 150, 155 Сімейного Кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, тобто здійснювати батьківські права, які не можуть суперечити інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом, і один із видів відповідальності, передбачений ст. 164 СК України - позбавлення батьківських прав.

Пункт 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007р. №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», вказує, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх батьківських обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками - п. 16 вищенаведеної постанови.

Згідно з абз. 2 п. 18 вищезгаданої постанови Пленуму Верховного Суду України, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що мати ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» від 19.05.2009 року, кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, що їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини. Відповідно до ст. 12 вищевказаного Закону, виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. Батьки або особа, що їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно п. 2 ч. 1 ст.164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, забезпечення безпечних умов життя дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

При розгляді спору суд враховує рішення Європейського Суду з прав людини від 18.12.2008 у справі «Савіни проти України», яким встановлено, що вирішуючи справи про позбавлення батьківських прав, суд зобов`язаний дотримуватися вимог ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у частині права заявників на повагу до сімейного життя, зокрема, судове рішення має бути побудоване на з`ясованих обставинах: чи були мотиви для позбавлення батьківських прав доречними і достатніми, чи здатне рішення про позбавлення батьківських прав забезпечити належний захист дитини, чи було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини, чи ґрунтується висновок органу опіки на достатній доказовій базі, чи мали батьки достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі вищенаведеного суд вказує на те, що позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

Пунктом 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено право суду, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків з урахуванням характеру, особи матері, а також конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дітей, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Суд, проаналізувавши та оцінивши надані письмові докази, не вбачає у них, що за своїм змістом вони беззаперечно вказують на необхідність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно неповнолітнього сина.

Зібрані позивачем письмові докази у справі отримані та сформовані станом на початок 2026, і тому за своїм змістом вони не є такими, що підтверджують відповідні обставини з плином часу, враховуючи дію воєнного стану в Україні та можливість позивача ОСОБА_1 бути мобілізованим до ЗСУ. Суд, з повагою ставиться до права позивача звернутися до суду за захистом порушених прав та інтересів неповнолітньої дитини, але схильний до думки, що докази мають бути з ознаками належності, допустимості, достовірності і достатності, як визначено ст.ст.77, 78, 79, 80 ЦПК України. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику суду, як джерело права. Згідно п.п.58-60 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Савіни проти України», суд, зауважив, що витребувана конкретна інформація у цьому зв`язку могла б допомогти визначити, чи виконали відповідні органи свій конвенційний обов`язок зі збереження єдності сім`ї і чи дослідили вони достатнім чином ефективність менш суворих альтернативних заходів перед тим, як клопотати про відібрання дітей від батьків. Як зазначив Європейський Суд з прав людини у п.п. 86, 87 свого рішення у справі «МакМайкл проти Сполученого Королівства» від 24 лютого 1995 року - право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не «згідно із законом», не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, і не може вважатися «необхідним у демократичному суспільстві». У справі «Ньяоре проти Франції» Європейський Суд з прав людини встановив, що національні органи повинні враховувати, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини (справа «Скоццарі та Джюнта проти Італії», п. 148).

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 №789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю (батьком).

Позивачем не доведено, що поведінка відповідача відносно неповнолітньої дитини є свідомим злісним нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками, а не збігом життєвих обставин, які склалися навколо неї: необізнаність з питання яке вирішується щодо її прав та обов`язків, відсутність матеріальних коштів для утримання дитини, відсутність підтримки рідних та належного супроводу соціальних служб, тощо.

Більш того, не доведено у чому полягає захист інтересів дітей шляхом позбавлення матері стосовно сина батьківських прав. Відсутні також докази злісного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків в частині матеріального забезпечення дитини.

Суд, при прийнятті рішення, вважає за необхідне врахувати, що позбавлення судом особи батьківських прав в значенні пункту 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод становить втручання у її право на повагу до його сімейного життя, яке гарантується пунктом 1 статті 8. Таке втручання не становитиме порушення статті 8 лише у тому разі, якщо воно здійснене «згідно з законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є «необхідним у демократичному суспільстві» для забезпечення цих цілей. Як зауважив Європейський Суд з прав людини, у ряді рішень з цього приводу, визначаючи, чи був такий захід, як позбавлення батьківських прав, «необхідним у демократичному суспільстві» слід проаналізувати, чи може він найкраще задовольняти інтереси дитини та водночас нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага. Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельно оцінювати низку факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте, необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими, що і зазначено в п.79 рішення Європейського Суду з прав людини від 10 січня 2008 у справі «Кірнс проти Франції» (заява № 35991/04).

Позивач та його представник у підтвердження позовних вимог про позбавлення батьківських прав вказують, що відповідач ОСОБА_2 долею неповнолітнього сина ОСОБА_3 не цікавиться, участі у вихованні не приймає, свої батьківські обов`язки не виконує, матеріально дитині не допомагає.

Однак, не підтверджено належними доказами те, що до відповідача застосовувалися заходи впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративного стягнення, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування. Проживання матері окремо від дитини не може слугувати підставою для позбавлення батьківських прав.

На думку суду, за відсутності доказів щодо наявності між дитиною та матір`ю зв`язку, який визначається як сімейне життя, відсутність протягом тривалого часу будь-якого контакту внаслідок такої свідомої поведінки відповідача, позбавлення її батьківських прав, становитиме втручання в значенні пункту 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у право відповідача на повагу до її сімейного життя, яке гарантується пунктом 1 статті 8 цієї Конвенції. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, і при дотриманні такої рівноваги особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Батьківські права засновані на спорідненості батьків з дитиною. Крім того, відсутність у дитини на цьому етапі життя психологічного зв`язку з матір`ю не виключає можливість налагодження між нею стосунків у майбутньому.

Суд зазначає, що обов`язковим елементом ухилення від виконання батьківських обов`язків, як підстава позбавлення батьківських прав, що передбачена п.2. ч.1 ст.164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідача стосовно своїх дітей в матеріалах справи відсутні.

При цьому суд виходить з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, а позивачем належних та допустимих доказів ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, які б були законною підставою для позбавлення її батьківських прав, не надано.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК.

У постанові від 06.05.2020 у справі № 753/2025/19 Верховний Суд зазначив, що «ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст.166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав.

У постанові від 02.10.2019 у справі № 461/7387/16-ц Верховний Суд вказав, що «зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням ч. 6 ст. 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (ст. 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03.12.1986). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини».

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.03.2020 у справі № 638/16622/17, від 13.04.2020 у справі № 760/468/18, від 29.04.2020 у справі № 522/10703/18, від 11.09.2020 у справі № 357/12295/18, від 29.07.2021 у справі № 686/16892/2.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02.12.2020 у справі № 180/1954/19, від 13.11.2020 у справі № 760/6835/18, від 09.11.2020 у справі № 753/9433/17, від 02.11.2020 у справі № 552/2947/19, від 13.03.2019 в справі № 631/2406/15-ц та у постанові від 24.04.2019 у справі № 300/908/17.

Пунктами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У рішенні від 16.07.2015 у справі «Мамчур проти України» Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

В рішенні по справі «Хант проти України» від 07.12.2006, Європейський суд з прав людини висловлює таку правову позицію, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2), від 27.11.1992, п. 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, ст. 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі Johansen v. Norway від 07.08.1996, п. 78).

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини «Савіни проти України» від 18.12.2008 право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані ст.8 Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не "згідно із законом", не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8, і не може вважатися "необхідним у демократичному суспільстві" (рішення у справі "Мак Майкл проти Сполученого Королівства" від 24.02.1995, п. 86, 87).

Визначаючи, чи було конкретне втручання «необхідним у демократичному суспільстві», суд повинен оцінити - у контексті всієї справи загалом - чи були мотиви, наведені на виправдання втручання, доречними і достатніми для цілей пункту 2 статті 8 Конвенції і чи був відповідний процес прийняття рішень справедливим і здатним забезпечити належний захист інтересів, як цього вимагає стаття 8 (справи + «Кутцнер проти Німеччини», п. 65, та «Зоммерфельд проти Німеччини», п. 66).

Крім того, оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз`єднання сім`ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки), і чи мали заінтересовані сторони, зокрема батьки, достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання (справи «Шульц проти Польщі» від 08.01.2002; «Реммо і Узункая проти Німеччини» від 20.03.2007 та «Полашек проти Чеської Республіки» N 31885/05, від 08.01.2007). Суд також повинен врахувати, чи самим дітям було надано можливість висловити свою думку, коли цього вимагали обставини (рішення у справах Гавелка та інші, п. 62, і Хазе, п. 97).

Також Європейський суд з прав людини наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх воз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (справа «Ілля Ляпін проти Росії від 30.06.2020).

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Відповідно до ч. 4, 5, 6 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Оцінюючи надані суду докази, суд встановив, що вони свідчать про те, що неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , та між ними склалися добрі стосунки, батько виховує та утримує дитину.

В поданих позивачем доказах також зазначено, що мати ОСОБА_2 не бере участі у вихованні дитини з 2017 року.

Саме на підставі цих доказів, Служба у справах дітей та сім`ї Васильківської міської ради прийняла висновок про доцільність позбавлення батьківських прав відповідачку щодо спільної із позивачем дитини.

Відповідно до ч. 5 ст. 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Однак, як зазначено в ч.6 ст. 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Так, даний висновок робиться на підставі засідань комісії органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав. Для підготовки цього висновку комісія спілкується з обома батьками та вивчає наявність підстав для позбавлення батьківських прав.

В той же час, суд вважає, що висновок Служби у справах дітей та сім`ї Васильківської міської ради про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, який носить рекомендаційний характер, не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

Виходячи з вищевказаного висновку, він ґрунтується лише на підставі акту обстеження умов проживання від 30.01.2026, характеристиці з місця навчання неповнолітньої дитини та доводах однієї сторони - батька дитини, наданих ним документах та заяві ОСОБА_1 , при цьому викладені в ньому факти нічим не підтверджені та базуються лише на тому, що син сторін проживає з позивачем, з яким у них склалися добрі стосунки.( Його заява до органу).

Крім того, з наданого висновку не вбачається, що сторони та дитина на засідання комісії Служби у справах дітей та сім`ї Васильківської міської ради запрошувалися, бесіда з дитиною та її батьками не проведена. Перед складенням висновку про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача не встановлювалися умови проживання матері дитини, наявність чи відсутність обставин, що впливають на виконання її батьківських обов`язків щодо дитини, та їхнє спілкування, умови, причини та мета позбавлення матері батьківських прав.

При цьому під час розгляду справи з пояснень учасників суд встановив, що відповідач проживає в іншому населеному пункті, однак виявила бажання налагодити спілкування з дитиною.

Суд, зазначає, що обставини та причини припинення спілкування відповідача з її малолітніми сином не були предметом дослідження органом опіки і піклування при складенні висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ..

Під час дослідження доказів судом не встановлено не лише достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, а й гострої соціальної необхідності у цьому.

Суд зазначає, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків. Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою. При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що мати ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу зі сторони територіальної громади, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними. Розрив правового зв`язку між дитиною та одним із батьків є вкрай негативним заходом, що може погано вплинути на стан здоров`я дитини, в тому числі психічного, подальше життя дитини, її самоусвідомлення. Згідно ч.ч.1,6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Будь-яких доказів, а саме наявності виключних обставин позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 позивачем не надано.

Суд враховує, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з нею сімейних відносин не відповідає інтересам дітини.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків, однак у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувалася до кримінальної чи адміністративної відповідальності у зв`язку із неналежним поводженням щодо дітей, вчиняла насильство щодо них чи вчиняла інші подібні дії.

Тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Заява відповідача про згоду на позбавлення її батьківських прав відносно неповнолітнього сина не може бути єдиною підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дітей.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 10.11.2023 у справі № 401/1944/22 зроблено висновок про неможливість батьків відмовитися від дитини. Відповідно до частин 2, 3 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Тому заява відповідача, в яких вона відмовляється від батьківських прав щодо неповнолітньої дитини та визнає позов про позбавлення її батьківських прав, не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.

Вказана заява не є також підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 164 СК України, для позбавлення батьківських прав.

А відтак повинні мати місце законні підстави для задоволення позову.

Подібні висновки наведені і в постанові Верховного Суду від 29.11.2023 у справі № 607/15704/22.

Таким чином, під час розгляду даної справи не знайшли підтвердження беззаперечними доказами винна поведінка та свідоме нехтування батьківськими обов`язками відповідачкою, які б свідчили про її злісне ухилення від виховання дітей і, як наслідок, необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав відповідно до ст. 164 СК України, що не відповідатиме інтересам дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків повинно бути навмисним, тобто коли особа повністю розуміє наслідки своєї винної поведінки.

Позивачем та його представником не обґрунтовано належними доказами, в чому полягає злісне небажання відповідача виконувати свої обов`язки по вихованню дітей, при цьому доказів того, що до останньої застосовувались попередження про необхідність змінити своє ставлення до виховання дітей, що вона притягувався до адміністративної відповідальності за неналежне виховання дітей, веде аморальний спосіб життя або зловживає алкогольними напоями чи вживає наркотичні засоби, суду не надано.

Згідно з ч.1,2 ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Виходячи з пріоритету якнайкращих інтересів дитини, в даному випадку суд не може ухвалити рішення опираючись на думку неповнолітньої дитини, оскільки матеріали справи інших доказів свідомого умисного систематичного нехтування відповідачем своїми обов`язками по відношенню до дітей не містять.

Під час розгляду справи не встановлено будь-яких даних, які б свідчили про нагальну необхідність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо її малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та відповідно розрив сімейних зв`язків між дитиною та матір`ю.

Врахувавши конкретні обставини справи, інтереси дитини, суд дійшов висновку про недоцільність застосування до відповідача крайнього заходу впливу у виді позбавлення її батьківських прав. На переконання суду, за обставин встановлених судом, позбавлення батьківських прав матері не призведе до безумовного покращення життя неповнолітьої дитини. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

А тому суд вважає, що матеріали справи не містять достатніх відомостей для застосування такої виключної міри як позбавлення відповідача батьківських прав.

З врахуванням цього суд, оцінюючи докази в їх сукупності, за наявних на даний час обставин, не вбачає необхідності в позбавленні відповідача батьківських прав, не погоджуючись при цьому з висновком Служби у справах дітей та сім`ї Васильківської міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав відповідачки стосовно малолітнього сина ОСОБА_3 .

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову у позові.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд враховує і те, що як зазначено ЄСПЛ у рішенні від 18.12. 2008 у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Таких обставин у справі не встановлено.

При цьому, суд вважає необхідним, попередити відповідача про необхідність змінити своє ставлення до виховання й утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На підставі викладеного та, керуючись ст. 51 Конституції України, ст. 9 Конвенції ООН про права дитини, ст. ст. 12, 15 Закону України «Про охорону дитинства», ст. ст. 19,164 СК України, ст., ст. 10, 76, 80, 81, 89, 263-265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволені позовної заяви ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Шумило Наталія Миколаївна до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Васильківської міської ради в особі виконавчого комітету Васильківської міської ради про позбавлення батьківський прав відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду виготовлено 29.06.2026.

Учасники процесу:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ;

Третя особа: Орган опіки та піклування Васильківської міської ради в особі виконавчого комітету Васильківської міської ради, місце знаходження: вул. Покровська, 4, м. Васильків, Обухівський район, Київська область, ЄДРПОУ 34627780.

Головуючий І . І . Деревенський