Рішення № 137819768, 22.06.2026, Кагарлицький районний суд Київської області

Справа № 368/2124/25

2/368/515/26

Рішення

Іменем України

"22" червня 2026 р. Кагарлицький районний суд Київської області

в складі: головуючого судді Шевченко І.І.

за участю секретаря Назаренко А.І.

представника позивача адвокат Алєксєєва В.В.

представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Матюшенкова Д.В.

та відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кагарлик в режимі відео конференції цивільну справу в загальному позовному провадженні за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Оберіг»» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу, -

в с т а н о в и в:

представник позивача просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ТДВ «СГ «Оберіг» грошові кошти в розмірі 104.635,39 грн., з яких: сума виплаченого страхового відшкодування, що підлягає оплаті відповідачем в порядку регресу в розмірі 53.567,45 грн. - штрафні санкції, а саме: інфляційні втрати в розмірі 10.925,14 грн.; пеня в розмірі 36.523,70 грн.; три відсотки річних в розмірі 3.619,10 грн.; стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ТДВ «СГ «Оберіг» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7.300,00 грн.; стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ТДВ «СГ «Оберіг» судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 2.422,40 грн., обґрунтовуючи наступним.

27.11.2022 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю Citroen Jumpy, державний номер НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 та Opel Astra, державний номер НОМЕР_3 , VIN-код НОМЕР_4 . Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а їх власникам було завдано матеріальних збитків.

В судовому порядку відповідача було визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Таким чином, Відповідача було визнано винним у скоєнні ДТП.

Відповідно до ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Цивільно-правова відповідальність відповідача, як водія транспортного засобу Citroen Jumpy, державний номер НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 , станом на дату настання ДТП була забезпечена в ТДВ «СГ «Оберіг» за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №EP-211149688.

Відповідно до ч. 2 ст. 999 Цивільного кодексу України до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до п. 2.1 ст. 2 Закону № 1961-IV відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Відповідно до ст. 29 Закону № 1961-IV у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Відповідно до п. 36.2. ст. 36 Закону № 1961-IV Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

Позивачем було здійснено врегулювання страхового випадку та обчисленого розмір страхового відшкодування відповідно до Закону № 1961-IV, що підтверджується матеріалами страхової справи.

Матеріали страхової справи містять документи щодо порядку обчислення страхового відшкодування, складових та кінцевого результату, ці документи наявні в додатках, які долучені як докази до позовної заяви.

Враховуючи матеріали страхової справи, ТДВ «СГ «Оберіг» здійснило обчислення суми належної до виплати в якості відшкодування позивачем шкоди третій особі за полісом страхування №EP-211149688 у зв`язку з пошкодженнями внаслідок ДТП транспортного засобу Opel Astra, державний номер НОМЕР_3 , VIN-код НОМЕР_4 .

За полісом страхування №EP-211149688 було передбачено суму франшизи (за ризиком нанесенню шкоди майну третіх осіб - 0,00 грн.), яку було утримано з кінцевого розміру страхового відшкодування до виплати.

Належний кінцевий розмір страхового відшкодування за вирахуванням франшизи до виплати склав 107.134,89 грн.

Позивач, на виконання полісу страхування №EP-211149688, на підставі заяви про виплату страхового відшкодування з метою відшкодування шкоди третій особі за пошкодження транспортного засобу Opel Astra, державний номер НОМЕР_3 , VIN-код НОМЕР_4 , здійснив виплату відповідного страхового відшкодування в сумі 107134,89 грн., що підтверджується платіжними документами, які додано до позовної заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, заподіяну іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлено законом.

Відповідно до п. 17.3 ст. 17 Закону № 1961-IV при укладенні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності страхувальник зобов`язаний повідомити страховика про всі діючі договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладені з іншими страховиками, а також, за вимогою страховика, надати інформацію про всі відомі обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику.

Відповідно до п. 7.1. ст. 7 Закону № 1961-IV Розмір страхового платежу (внеску, премії) встановлюється страховиком самостійно шляхом добутку розміру базового страхового платежу та значень відповідних коригуючих коефіцієнтів, що затверджуються відповідно до пункту 7.2 цієї статті, а також з урахуванням положень пункту 13.2 статті 13 цього Закону.

Відповідно до Розпорядження Нацкомфінпослуг № 3631 від 31.08.2017 Про затвердження змін до Положення про особливості укладання договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів з 07.02.2018 року наявна можливість укладати договір обов`язкового страхування автоцивільної відповідальності в електронному вигляді.

Страхувальник самостійно, без участі представників ТДВ СГ Оберіг уклав електронний поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №EP-211149688 щодо транспортного засобу Citroen Jumpy, державний номер НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 .

Відповідно до п. 1 Розділу ІІ Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 9 липня 2010 року № 566 Про деякі питання здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (у редакції розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 09 квітня 2019 року № 538) - страховики повинні застосовувати базовий страховий платіж та коригуючі коефіцієнти (крім коригуючого коефіцієнта бонус-малус) в розмірах, затверджених цим розпорядженням.

Відповідно до розпорядження було визначено коригуючі коефіцієнти та їх розміри під час укладання договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Також зазначеним розпорядженням визначено порядок визначення коригуючого коефіцієнта. Крім того аналогічні коригуючі коефіцієнти та порядок їх застосування були затверджені і Постановою Правління Національного банку України №108 від 30.05.2022 року Про деякі питання здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відповідно до розпорядження та постанови, було встановлено коригуючий коефіцієнт залежно типу транспортного засобу (фізичної особи) (К1), який визначається відповідно до документа про реєстрацію транспортного засобу.

Відповідно до полісу №EP-211149688 відносно транспортного засобу Citroen Jumpy, державний номер НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 було невірно зазначено тип транспортного засобу (К1) та застосовано коригуючий коефіцієнт лише - К1=1,18.

Відповідно до п. 1 розділу ІІІ таблиці Коригуючі коефіцієнти та їх розміри під час укладання договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів Розпорядження встановлено що для легкового автомобіля (2001-3000 (включно) кубічних сантиметрів), який використовується фізичною особою, розмір корируючого коефіцієнта 1,18.

Однак, відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_5 року встановлено що транспортний засіб Citroen Jumpy, державний номер НОМЕР_1 відноситься до типу Вантажний - малотонажний фургон, та має повну масу 2963 кг (2.963 т), а масу без навантаження 1838 кг (1.238 т) та має вантажопідйомність 1125 кг (1.125 т).

Відповідно до пп. 1 п. 4. розділу І таблиці Коригуючі коефіцієнти та їх розміри під час укладання договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів Розпорядження вантажні автомобілі вантажопідйомністю до 2 тонн (включно) мають коригуючий коефіцієнт - К1=2.

Таким чином, полісом №EP-211149688 щодо транспортного засобу Citroen Jumpy, державний номер НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 було застосовано коригуючий коефіцієнт К1=1,18, замість К1=2, тобто значно менший, ніж передбачено чинними нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст.38 -1 Закону № 1961-IV передбачено відповідальність за порушення умов страхування, зокрема, п. 38 -1.1. у разі якщо страховик здійснив страхове відшкодування за шкоду, заподіяну під час використання забезпеченого транспортного засобу, у сфері, що передбачає більше значення коригуючого коефіцієнта, ніж визначено договором страхування, чи з порушенням умов, передбачених пунктом 13.2 статті 13 цього Закону (при укладенні договору страхування із застосуванням такого пункту), то особа, відповідальна за шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зобов`язана компенсувати страховику 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування.

Враховуючи винність відповідача у настанні ДТП, а також здійснення виплати страхового відшкодування, керуючись положеннями п. 38 -1.1 ст.38 -1 Закону № 1961-IV, ТДВ «СГ «Оберіг» отримало право звернутися до відповідача за компенсацією 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування в розмірі: 107.134,89 грн. - 50% = 53.567,45 грн.

Як зазначалося вище, на підставі положень Цивільного кодексу, Закону № 1961-IV в що відповідає 50% від виплаченого розміру страхового відшкодування.

Інформація про направлення позивачем досудової вимоги відповідачу та її статус: статус - не була погашена. інформація про направлення - досудову вимогу було направлено 01.06.2023, що підтверджується документами у додатках до позову. Вказану вимогу було отримано відповідачем 01.08.2025

Крім того, позивач вважає за необхідне заявити ще вимогу про стягнення з відповідача штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобов`язань, а саме: інфляційні втрати; пеню та три відсотки річних.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Відповідно до ч. 2 ст. 536 Цивільного кодексу України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання

Відповідно до ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інформація щодо розрахунку штрафних санкцій: датою початку розрахунку штрафних санкцій є шостий день від дати досудової вимоги.

Розрахунок штрафних санкцій проводився за період з 07.08.2025 по 06.11.2025:

розмір основного боргу 53.567,45 грн. (п`ятдесят три тисячі п`ятсот шістдесят сім грн. 45 коп.)

інфляційні втрати 10.925,14 грн. (десять тисяч дев`ятсот двадцять п`ять грн. 14 коп.)

пеня 36.523,70 грн. (тридцять шість тисяч п`ятсот двадцять три грн. 70 коп.)

три відсотки річних 3.619,10 грн. (три тисячі шістсот дев`ятнадцять грн. 10 коп.)

Розмір основного боргу 53.567,45 грн. + інфляційні втрати 10.925,14 грн. + пеня 36.523,70 грн. + три відсотки річних 3.619,10 грн. = 104.635,39 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 134 Цивільного процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.06.2023 року по справі № 629/888/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою або тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, від 22.01.2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02.12.2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12.02.2020 року в справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03.02.2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17.02.2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

Позивач станом на момент подання позовної заяви, очікує понести витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7.300,00 грн.

Попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу додається до позовної заяви. Обґрунтування розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Рішенням Ради адвокатів Чернігівської області від 16.02.2018 № 57 та Ради адвокатів Харківської області від 21.03.2021 № 13/1/7 визначено застосування рекомендованих (мінімальних) ставок адвокатського гонорару, розмір яких за годину становить 50 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на день оплати та 25 відсотків мінімальної заробітної плати на день оплати відповідно.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установити з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установити з 1 січня 2025 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 7100 гривень. Тобто, розрахунково година роботи адвоката має складати від 1.460,00 грн. до 1.775,00 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Таким чином, вважаю, що розмір години роботи адвоката по даній справі має складати 1.460,00 грн.

Відповідно до п. 9 ч. 3 ст. 175 Цивільного процесуального кодексу України зазначаю, що Позивачем, станом на момент подання позовної заяви, понесено витрати по сплаті судового збору в розмірі 2.422,40 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України Про судовий збір: при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Також позивач, станом на момент подання позовної заяви, очікує понести витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7.300,00 грн.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Матюшенков Д.В. просять суд у задоволенні позовних вимогах позивачу відмовити, виходячи з наступного.

20.09.2022 року між ним, ОСОБА_1 , та ТДВ "СГ "Оберіг" було укладено договір № EP-211149688 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, стосовно належного йому автомобіля марки Citroen Jumpy, д.н.з. НОМЕР_6 . Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка (або порушення зобов`язання); шкідливий результат такої поведінки (шкода); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками: вина правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Як у випадку невиконання договору, так і за зобов`язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка завдала шкоду (ст. 614 та 1166 Цивільного кодексу України). Так, відповідно до ч. 1, 2 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Тобто, чинне законодавство виходить з принципу презумпції вини особи, яка допустила порушення зобов`язання. Згідно Розділу Положення II. Обов`язки страховика при укладанні внутрішніх договорів страхування При укладанні внутрішнього договору страхування страховик зобов`язаний дотримуватися такого: 2.1.1. Самостійно встановлювати індивідуальний розмір страхового платежу шляхом добутку базового платежу та відповідних коригуючих коефіцієнтів. 2.1.2. Посвідчувати факт укладання внутрішнього договору страхування шляхом надання поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зразок якого затверджено Уповноваженим органом за поданням МТСБУ, у паперовій формі або шляхом надсилання візуальної форми страхового поліса з відображенням даних електронними засобами у формі, придатній для сприйняття його змісту людиною та відтворення на папері. 2.1.3. Заповнювати поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до порядку заповнення поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, який встановлюється МТСБУ. Разом із цим при укладенні договору страхування ним було надано усю необхідну інформацію стосовно об`єкта страхування та його власника, внаслідок чого у страховика виник обов`язок самостійно визначити розмір страхового платежу шляхом добутку базового платежу та відповідних коригуючих коефіцієнтів. Будь-яких порушень з мого боку при укладенні договору страхування вчинено не було, а також не було приховано жодної інформації щодо об`єкту страхування. Таким чином в його діях відсутній будь-який причино-наслідковий зв`язок щодо заниження страхового коефіцієнту. Крім того, Постановою Правління Національного банку України від 30.05.2022 № 108 затверджено положення про перелік, значення та порядок застосування коригуючих коефіцієнтів під час укладання страховиками договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. До того ж під власником транспортного засобу (К4) зазначений коригуючий коефіцієнт 1,76, в той час коли, такий коефіцієнт складає 1,27-1,76 враховуючи, що він має стаж водіння понад 4 роки, хоча в полісі зазначено його водійський стаж до 3-х років, це призвело до збільшення коригуючого коефіцієнту до 1,76 замість 1,27. Те саме стосується і (К2) місця реєстрації (проживання) власника транспортного засобу (фізичної особи) де такий коефіцієнт складає 1-1,6. Натомість 2 в полісі страхування застосований максимальний коефіцієнт 1,6, що також зависило суму страхового платежу. Таким чином, вважають, що якщо б в укладенні договору страхування була б вина - то це вина саме страхової компанії, яка складала відповідний поліс та виставляла йому рахунок до оплати та розраховувала відповідні коефіцієнти.

Суд, вислухавши сторони та вивчивши матеріали справи, приходить до наступного.

Судом було встановлено, що ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «Citroen Jumpy», державний номер НОМЕР_1 , з причепом УВН, державний номерний знак НОМЕР_7 , 27 листопада 2022 року близько 14 год. 30 хв. в порушення вимог п. 16.12 ПДР України, на рівнозначному неврегульованому перехресті не надав переваги в русі автомобілю марки «Opel Astra», державний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_2 , який рухався з правового боку, що спричинило механічні пошкодження транспортного засобу.

Постановою Кагарлицького районного суду Київської області від 11.01.2023 року по справі № 368/1211/22 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850 гривень.

Частиною 6 ст. 82 ЦПК України передбачено, що постанова суду у справі по адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчиненні вони цією особою.

Транспортний засіб «Citroen Jumpy», державний номер НОМЕР_1 , станом на дату настання ДТП був забезпечений в ТДВ «СГ «Оберіг» за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №EP-211149688 від 20.09.2022 р., що станом на 27.11.2022 року був чинним.

Відповідно до заяви на виплату страхового відшкодування між потерпілою особою та ТДВ «СГ «Оберіг» було узгоджено розмір страхового відшкодування в сумі 107134,89 грн., на підставі чого згідно з платіжним дорученням від 08.06.3023 р. було здійснено виплату страхового відшкодування.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування» від 07.03.1996 № 85/96-ВР, чинного на момент виникнення спірних відносин між сторонами, страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно зі ст. 8 Закону № 85/96-ВР, страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Статтею 9 Закону № 85/96-ВР передбачено, що страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.

Згідно зі ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 № 1961-IV (далі Закон № 1961-IV), у зв`язку із пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованому у порядку встановленому законодавством.

У відповідності до ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

У відповідності до вимог ст. 27 Закону № 85/96-ВР та ст. 993 ЦК України, до позивача, який виплатив страхове відшкодування, переходить право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, тобто право вимоги до відповідача.

Стаття 16 ЦК України, передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу. Способами захисту в т. ч. є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної шкоди.

Частина 1 ст. 22 ЦК України, передбачає, що особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на її відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Стаття 38 Закону № 1961-IV передбачає право страховика подати після виплати страхового відшкодування регресний позов до страхувальника за наявності певних умов.

Відповідно до пункту 38-1.1 статті 38-1Закону № 1961-IVу разі якщо страховик здійснив страхове відшкодування за шкоду, заподіяну під час використання забезпеченого транспортного засобу, у сфері, що передбачає більше значення коригуючого коефіцієнта, ніж визначено договором страхування, чи з порушенням умов, передбачених пунктом 13.2статті 13 цього Закону(при укладенні договору страхування із застосуванням такого пункту), то особа, відповідальна за шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зобов`язана компенсувати страховику 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування.

Відповідач, заперечуючи проти позову, вказував, що ним не порушено умови договору страхування та всі відомості зазначені правильно. Суд погоджується з твердженнями відповідача, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що на дату настання ДТП 27.11.2022 р. цивільно-правова відповідальність відповідача, як власника транспортного засобу «Citroen Jumpy», державний номер НОМЕР_1 , була забезпечена в ТДВ «СГ «Оберіг» за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ЕР-211149688.

З метою укладання зазначеного договору відповідач звернувся до страхового агента ОСОБА_3 , яка взяла дані із попереднього страхового полісу необхідні для укладання договору дані, після чого сплатив страховий платіж та отримав від страхового агента поліс в паперовому вигляді.

Свідок ОСОБА_3 пояснила, що нею оформлялася страховка відповідачу. Всі дані нею були взяті із попередньої страховки, яку вона також оформляла, будучи агентом іншої страхової компанії.

Відповідач перевірив поліс на предмет правильності зазначення ПІБ, ідентифікаційного коду та адреси відповідача, реквізитів посвідчення водія, а також назви та державного номерного знаку транспортного засобу дані були зазначені коректно.

Позивач погодився з умовами договору страхування, про що свідчить підписання такого договору, видача полісу, прийняття страхового платежу та внесення інформації про договір до реєстру МТСБУ.

При оформленні полісу відповідачем (страхувальником) було надано позивачу всю необхідну інформацію, з якою страховик мав можливість перевірити інформацію щодо належності транспортного засобу до типу вантажних. Страховик не був позбавлений можливості перевірити надану відповідачем інформацію таким же чином, як це було зроблено ним після настання страхового випадку, проте страховик не пред`являв до відповідача ніяких вимог та погодився з тими відомостями, які були надані відповідачем. Відповідач не порушував прав позивача на стадії укладення правочину, докази надання неправдивої інформації позивачем не надано, а сам позивач самоусунувся від встановлення обставин, які мали значення для дотримання вимог закону при укладенні договору страхування.

Позивачем не доведено обставин, які підтверджують той факт, що відповідач при укладенні страхового договору діяв умисно з метою введення позивача в оману стосовно предмету страхування.

У п. 1.8 ст. 1 Закону № 1961-IV визначено, що страховий поліс - це єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору.

Відповідно до п. 17.3 ст. 17 Закону № 1961-IV при укладенні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності страхувальник зобов`язаний повідомити страховика про всі діючі договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладені з іншими страховиками, а також, за вимогою страховика, надати інформацію про всі відомі обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику.

Суд не приймає до уваги твердження позивача про необхідність дотримання страхувальником вимог ст. 99 Закону України «Про страхування» від 18.11.2021 № 1909-IX, оскільки даний акт не був чинним на момент укладення договору страхування між сторонами.

Особливості укладання договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, визначені Положенням про особливості укладання договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (чинним на момент виникнення спірних відносин між сторонами), затвердженим розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 27 жовтня 2011 року № 673.

Відповідно до п. 2.1 Положення при укладанні внутрішнього договору страхування страховик зобов`язаний дотримуватися такого:

Самостійно встановлювати індивідуальний розмір страхового платежу шляхом добутку базового платежу та відповідних коригуючих коефіцієнтів.

Посвідчувати факт укладання внутрішнього договору страхування шляхом надання поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зразок якого затверджено Уповноваженим органом за поданням МТСБУ, у паперовій формі або шляхом надсилання візуальної форми страхового поліса з відображенням даних електронними засобами у формі, придатній для сприйняття його змісту людиною та відтворення на папері.

Заповнювати поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до порядку заповнення поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, який встановлюється МТСБУ.

Внутрішній договір страхування набирає чинності з моменту, зазначеного в полісі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що посвідчує укладання такого договору, крім внутрішніх електронних договорів страхування.

Разом із полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів безоплатно надати страхувальнику в паперовій або електронній формі перелік представників страховика, уповноважених виконувати функцію такого страховика щодо опрацювання претензій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, спеціальний знак та бланк повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка.

Таким чином, під час укладення договору страхування, обов`язок з правильного внесення відомостей до страхового полісу покладається саме на страховика, відтак ризики неправильного заповнення цього документа, за умови надання страхувальником достовірних відомостей, які документально підтверджені, покладається виключно на страховика.

Відповідно до переліку відомостей, необхідних для укладання внутрішнього електронного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, затверджених протоколом Президії МТСБУ від 25 травня 2017 року № 401/2017, для укладання внутрішнього електронного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страховик повинен мати наступні відомості:

1) Відомості про страхувальника, для фізичної особи: прізвище, ім`я та по-батькові; домашня адреса із зазначенням поштового індексу; адреса електронної пошти; номер контактного телефону; ідентифікаційний номер Державного реєстру фізичної особи-платника податку (ІНПП) у разі його присвоєння;відомості про реквізити документу, що посвідчує особу (для пільговика - документ, що підтверджує його право на зменшення розміру страхового платежу), а саме: назва документу, його серія, номер, дата видачі та орган, що видав документ;

2) Відомості про транспортний засіб (ТЗ), щодо якого укладається договір страхування: тип ТЗ; державний номерний знак; марка, модель; рік випуску;ідентифікаційний номер VIN (сімнадцятизначний) ТЗ або у разі відсутності в технічному паспорті відомостей про ідентифікаційний номер VIN, номер кузова (шасі, рами) транспортного засобу - відображається «б/н»; номер кузова (шасі, рами); населений пункт місця реєстрації ТЗ.

3) Особливі умови використання забезпеченого ТЗ: ознака використання ТЗ протягом повного строку страхування та номера місяців, в яких використовується ТЗ (у разі укладення договору страхування з обмеженим періодом використання ТЗ протягом року); ознака використання ТЗ як таксі/маршрутне таксі; ознака того, що ТЗ підлягає обов`язковому технічному контролю та дата наступного ОТК (для ТЗ, що підлягає обов`язковому технічному контролю); ознака допущення до керування ТЗ осіб з водійським стажем менше 3-х років.

4) Інші відомості, необхідні страховику для оцінки ризику.

5) Запланована дата початку дії договору страхування та строк страхування.

6) Відомості, зазначені в пунктах 1-4 страховик повинен отримати від страхувальника, але має право перевірити їх достовірність шляхом звірки з наявними даними у власних інформаційних реєстрах та з даними державних інформаційних ресурсів.

Таким чином, страховик не був позбавлений можливості перевірити надану відповідачем інформацію таким же чином, як це було зроблено ним після настання страхового випадку, проте страховик-позивач не пред`являв до відповідача ніяких вимог та погодився з тими відомостями, які були надані відповідачем.

Відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону № 1961-IV розмір страхового платежу (внеску, премії) встановлюється страховиком самостійно шляхом добутку розміру базового страхового платежу та значень відповідних коригуючих коефіцієнтів, що затверджуються відповідно до пункту 7.2 цієї статті, а також з урахуванням положень пункту 13.2 статті 13 цього Закону. Страховику забороняється встановлювати або пропонувати встановити розмір страхового платежу, розрахований в інший спосіб.

Пунктом 1 Розділу ІІ Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 09.07.2010 року № 566 «Про деякі питання здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», чинним на момент укладення договору страхування, (надалі - Розпорядження) визначено, що страховики повинні застосовувати базовий страховий платіж та коригуючі коефіцієнти (крім коригуючого коефіцієнта бонус-малус) в розмірах, затверджених цим розпорядженням.

Відповідно до п. 2 Розділу ІІ. Розпорядження під час розрахунку страхового платежу положення пункту 13.2 статті 13 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" застосовуються лише за наявності відповідних підтвердних документів.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 04 грудня 2024 року у справі № 369/322/23, від 02 квітня 2025 року у справі № 759/3314/23 відомості про страхувальника, транспортний засіб, щодо якого укладається договір страхування, а також особливі умови використання забезпеченого транспортного засобу страховик повинен отримати від страхувальника, водночас має право перевірити їх достовірність шляхом звірки з наявними даними у власних інформаційних реєстрах та з даними державних інформаційних ресурсів. Таким чином, страховик, отримавши інформацію від страхувальника щодо транспортного засобу та погоджуючись укласти договір страхування на підставі отриманих відомостей транспортного засобу та його технічних характеристик, не був позбавлений можливості додатково здобути інформацію щодо транспортного засобу, перевірити надану відповідачем інформацію. Вказані дії були вчинені ТзДВ «СГ «Оберіг» лише після настання страхового випадку, що свідчить про наявність наміру ухилитися від виплати страхових сум на користь потерпілої внаслідок ДТП особи.

Таким чином, з огляду на вищезазначене, саме страховику належить право встановлювати розмір страхового платежу, а отже застосовування, або не застосовування самим страховиком відповідного (правильного) коефіцієнту для визначення вірного розміру страхового платежу не може бути підставою для покладання на винного у ДТП водія обов`язку, щодо повернення страховику 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування, оскільки страхувальник при укладанні страхового полісу надає лише свідоцтво про реєстрацію ТЗ і водійське посвідчення страховику, та встановлювати (або визначати), який коефіцієнт є необхідним для застосування при визначені розміру страхового платежу знаходиться поза його волею та компетенцією і є фізично неможливим; встановлювати (або визначати), який коефіцієнт є необхідним для застосування при визначені розміру страхового платежу відноситься до компетенції страховика.

Відповідно до пункту 17.3 статті 17 Закону, страхувальник при укладенні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності зобов`язаний повідомити страховика про всі діючі договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності укладені з іншими страховиками, а також, за вимогою страховика, надати інформацію про всі відомі обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику.

Доказів того, що страхувальник, при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що був укладений із позивачем, приховав, або не надав будь-які відомості, які мають істотне значення для оцінки страхового ризику, та які вимагались страховиком, матеріали справи не містять.

За таких обставин, позивачем не надано належних, достовірних і достатніх доказів на підтвердження того, що відповідач при укладанні страхового договору діяв умисно та повідомив недостовірну інформацію стосовно предмету страхування.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (зокрема, постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18),від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок, що доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Цей висновок був застований у пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 461/9578/15-ц (провадження № 14-175 цс 20).

У випадку виникнення судового спору учасники цивільного обороту мають розуміти, що їхні дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23).

Велика Палата Верховного Суду підкреслювала, що цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (пункт 220 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 917/1212/21 (провадження № 12-24гс23)).

Відповідно до Постанови Верховного Суду від 27 листопада 2021 у справі №910/17876/19 кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію. При встановленні наявності обману суд має враховувати стандарт поведінки розумного учасника обороту, який наділений схожими характеристиками зі стороною, яку ввели в оману. Якщо обидві сторони правочину є суб`єктами господарської діяльності (професійними комерсантами, підприємцями), стандарти розкриття інформації і можливість введення в оману є зовсім іншими, аніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або банк та пересічний громадянин, споживач банківської послуги. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини.

Страхова компанія є професійним учасником ринку страхування. А споживачем послуг страхування є фізична особа. Страхувальник фактично перебуває у більш вразливому стані порівняно з страховиком, тому щодо нього застосовується інший стандарт поведінки, ніж до Страхової компанії, яка могла і повинна була передбачити ризики укладення Договору страхування як для неї, так ї для страхувальника, та мала вжити всіх залежних від неї дій для уникнення / мінімізації таких ризиків.

Неправильне зазначення коефіцієнту в даному випадку не залежало від волі відповідача, не вплинуло на виникнення страхового випадку, а тому процесуальну поведінку страховика, яка об`єктивно спрямована на відмову у виплаті страхового відшкодування, слід вважати недобросовісною, що не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, визначеним у п. 6 ч. 1 ст. 2 ЦК України (справедливість, добросовісність та розумність).

Позивач не довів, що за розумної та добросовісної поведінки позивач не мав можливість з`ясувати помилковість інформації про тип транспортного засобу, оскільки відповідач надав страховику усю необхідну інформацію про його марку, він-код, які надають технічну можливість для страховика навіть за довідковими даними ідентифікувати цей автомобіль, а тому за недоведеності умислу в діях відповідача на обман страховика про укладення договору страхування або приховування інформації доводи позовної заяви є безпідставними та вищезазначених висновків не спростовують.

Відповідно до частин 1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Виходячи з положень вищезазначених процесуальних норм, під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підтверджуються належними доказами, є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ЦК України, Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ст.ст. 12-19, 141, 265,268, 354 ЦПК України суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову Товариству з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Оберіг»» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу відмовити.

Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Апеляційні скарги на рішення можуть бути подані протягом 30 днів з дня його складення, подавши безпосередньо до Київської апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення суду складено 30.06.2026 р.

Суддя І.І. Шевченко