Вирок № 137819285, 09.06.2026, Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Справа № 359/5030/26

Провадження № 1-кп/359/561/2026

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

9 червня 2026 року м. Бориспіль

Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

за участю прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , його захисника адвоката ОСОБА_5 та законного представника ОСОБА_6 , потерпілої ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні з технічною фіксацією в залі суду, кримінальне провадження № 12026111100000344, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03.03.2026 року, що надійшло до суду з обвинувальним актом, по обвинуваченню

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Бориспіль Київської області, громадянина України, українця, з середньою освітою, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ,

у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 186 КК України, за таких обставин.

Так, 02.03.2026, близько 23 год. 00 хв., ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (17 років), разом із ОСОБА_8 проводили дозвілля знаходячись біля супермаркету «Фора», який розташований на вулиці Володимира Момота, 42/5 в м. Борисполі.

У цей час, вказані особи познайомилися з ОСОБА_7 , з якою продовжили проведення дозвілля, після чого запропонували провести її додому, до будинку АДРЕСА_2 , на що остання погодилася.

Довівши ОСОБА_7 до під`їзду будинку, ОСОБА_4 та ОСОБА_8 виказали бажання провести її до дверей квартири, яка знаходиться на шостому поверсі.

Піднявшись до третього поверху під`їзду будинку №44 по вул. Володимира Момота в м. Борисполі, ОСОБА_4 побачив в руках ОСОБА_7 належний їй мобільний телефон марки Realme C61 та вирішив вчинити відкрите викрадення цього телефону, не ставлячи до відома про свої кримінально протиправні наміри ОСОБА_8 .

Реалізуючи свій кримінально протиправний намір, ОСОБА_4 , близько 01 год. 30 хв. 03.03.2026 діючи умисно, в умовах воєнного стану, підійшов впритул до ОСОБА_7 , штовхнув її, та одночасно вихопив з рук потерпілої мобільний телефон марки Realme C61.

Одразу після відкритого заволодіння телефоном ОСОБА_7 , ОСОБА_4 втік з місця вчинення злочину з викраденим майном та розпорядився ним на власний розсуд.

Внаслідок відкритого викрадення чужого майна, ОСОБА_4 заподіяв потерпілій ОСОБА_7 майнову шкоду в сумі 3046 грн. 67 коп. (вартість викраденого майна станом на 03.03.2026).

Такими своїми злочинними діями, які виразились у відкритому викраденні чужого майна (грабіж), вчиненому в умовах воєнного стану, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 186 КК України.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою винуватість у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення визнав повністю, фактичних обставин, викладених в обвинувальному акті, не оспорював, щиро розкаявся, пояснив суду обставини вчиненого та просив надати йому можливість виправитися без ізоляції від суспільства.

Захисник та законний представник неповнолітнього обвинуваченого підтримали позицію обвинуваченого, просили суд врахувати його вік, навчання, сімейні обставини, повне визнання вини, щире каяття, відшкодування шкоди та можливість виправлення неповнолітнього без реального відбування покарання.

Потерпіла ОСОБА_7 у судовому засіданні не заперечувала проти розгляду кримінального провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, підтвердила відсутність майнових та моральних претензій до обвинуваченого, оскільки завдану шкоду їй відшкодовано, та просила суворо його не карати.

Доказами вчинення указаного кримінального правопорушення, є особисті показання ОСОБА_4 , надані ним в судовому засіданні.

З урахуванням позиції обвинуваченого, та думки прокурора, суд в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України визнав недоцільним дослідження обставин вчинення ОСОБА_4 інкримінованого кримінального правопорушення, крім допиту обвинуваченого та дослідження документів, що характеризують особу обвинуваченого, зважаючи на те, що учасниками судового провадження обставини кримінального правопорушення не оспорювались. При цьому судом було роз`яснено учасникам судового провадження, що в цьому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці фактичні обставини в апеляційному порядку.

Допитаний у судовому засіданні ОСОБА_4 свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав повністю, щиро розкаявся, фактичні обставини обвинувачення не оспорював та надав суду показання, які відповідають обставинам, викладеним в обвинувальному акті.

ОСОБА_4 підтвердив, що 02.03.2026 року у вечірній час перебував разом із товаришем біля супермаркету «Фора» по вул. Володимира Момота в м. Борисполі, де вони познайомилися з потерпілою ОСОБА_7 . Надалі вони спілкувалися з нею та погодилися провести її додому.

Обвинувачений пояснив, що вже у нічний час 03.03.2026 року, перебуваючи у під`їзді будинку, побачив у руках потерпілої мобільний телефон та вирішив заволодіти ним. Свого товариша про такий намір він не повідомляв, попередньої домовленості з ним щодо заволодіння телефоном не мав, діяв самостійно.

Реалізуючи свій намір, ОСОБА_4 відкрито заволодів мобільним телефоном потерпілої, після чого залишив місце події. Обвинувачений підтвердив, що усвідомлював протиправність своїх дій, розумів, що телефон йому не належить, однак заволодів ним всупереч волі потерпілої.

Також ОСОБА_4 пояснив, що після вчиненого усвідомив неправильність своєї поведінки, добровільно видав мобільний телефон працівникам поліції, вибачився перед потерпілою, щиро жалкує про вчинене та зробив для себе належні висновки.

Суд не має підстав сумніватися у добровільності та істинності позиції ОСОБА_4 , оскільки його показання є послідовними, узгоджуються з формулюванням обвинувачення, позицією потерпілої та матеріалами кримінального провадження, дослідженими судом.

Оцінивши наведене у сукупності, суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення доведена поза розумним сумнівом.

Дії ОСОБА_4 суд кваліфікує за ч. 4 ст. 186 КК України як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене в умовах воєнного стану.

Така кваліфікація є правильною, оскільки мобільний телефон Realme C61 був чужим для обвинуваченого майном, яке перебувало у фактичному володінні потерпілої ОСОБА_7 . Обвинувачений усвідомлював, що не має будь-якого права на це майно, діяв умисно та з корисливих мотивів, відкрито, у присутності потерпілої, вилучив телефон із її володіння, після чого отримав реальну можливість розпорядитися ним на власний розсуд. Викрадення відбулося всупереч волі потерпілої, що обумовлює відкритий характер заволодіння майном.

Кваліфікуюча ознака «в умовах воєнного стану» підтверджується тим, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року. Надалі строк його дії неодноразово продовжувався, зокрема Указом Президента України від 12 січня 2026 року № 40/2026, затвердженим Законом України від 14 січня 2026 року № 4757-IX, строк дії воєнного стану було продовжено з 05 год. 30 хв. 03 лютого 2026 року строком на 90 діб, тобто він діяв на момент вчинення кримінального правопорушення 03 березня 2026 року. На час ухвалення вироку строк дії воєнного стану також був продовжений у встановленому законом порядку.

Призначаючи покарання, суд відповідно до статей 50, 65, 103 КК України враховує ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, мотив, наслідки, дані про особу неповнолітнього обвинуваченого, умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку, поведінку до та після вчинення кримінального правопорушення, а також обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 186 КК України, відповідно до ст. 12 КК України належить до тяжких злочинів, є умисним та посягає на право власності. Разом із тим суд враховує, що обвинувачений є неповнолітнім, раніше не судимим, навчається, має постійне місце проживання, проживає у сім`ї, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується посередньо, за місцем навчання - позитивно.

Із дослідженої судом досудової доповіді щодо неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_4 вбачається, що органом пробації оцінено його сімейне оточення, умови проживання, навчання, стан здоров`я, коло спілкування, особисті якості, ставлення до правопорушення та ризик вчинення повторного кримінального правопорушення.

Суд враховує, що ОСОБА_4 має постійне місце проживання, проживає у сімейному оточенні, житлово-побутові умови його проживання є задовільними, навчався у Бориспільському ліцеї імені Павла Чубинського, де характеризується переважно позитивно, займається спортом, має соціальні зв`язки та потенціал для подальшого розвитку і соціалізації. Стан здоров`я неповнолітнього є задовільним, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра він не перебуває, даних про вживання наркотичних речовин або наявність у колі його спілкування осіб з антисоціальною поведінкою не встановлено.

За результатами оцінки ризиків органом пробації встановлено низький рівень ризику вчинення повторного кримінального правопорушення та зроблено висновок про можливість виправлення ОСОБА_4 без позбавлення волі за умови здійснення інтенсивного нагляду і застосування соціально-виховних та психологічних заходів.

Обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_4 відповідно до ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне відшкодування завданої шкоди та вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім. Також суд враховує повне визнання вини, неоспорювання фактичних обставин, добросовісну процесуальну поведінку, відсутність претензій потерпілої та її позицію щодо призначення покарання, не пов`язаного з реальним позбавленням волі.

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_4 відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Суд враховує, що ОСОБА_4 вчинив умисний тяжкий злочин проти власності, передбачений ч. 4 ст. 186 КК України, санкція якої передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років. Водночас встановлені судом обставини кримінального провадження та дані про особу обвинуваченого свідчать про наявність підстав для індивідуалізації покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

Таким чином, підстава застосування ст. 69 КК України складається з двох елементів, що характеризують вчинений злочин і особу винного, а саме: а) наявність кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину; б) дані, що певним чином характеризують особу винного.

Крім того, відповідно до висновку суду касаційної інстанції, викладеного у постанові ВС/ККС у справі № 712/4384/20 від 27.04.2021 року, для застосування судом положень ст. 69 КК України повинні бути встановлені виключні обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості саме вчиненого кримінального правопорушення. У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися судом з урахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження.

Враховуючи наявність кількох обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК, індивідуальні особливості вказаного діяння та фактичні обставини справи, з урахуванням встановлених судом даних про особу винного, та відношення ним до скоєного, який засуджує свою поведінку, неодноразово вибачався перед потерпілою, визнав вину, завдану шкоду відшкодував, потерпіла претензій до обвинуваченого не має, суд дійшов до переконання, щодо ОСОБА_4 допустимо застосувати ч. 1 ст. 69 КК України та призначити йому покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч. 4 ст. 186 КК України, у виді 5 років позбавлення волі, що буде справедливим та відповідатиме його меті.

Так, обвинувачений ОСОБА_4 на час вчинення кримінального правопорушення був неповнолітнім, ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), тобто перебував у віці, коли особа ще не має повної соціальної та психологічної зрілості, а її поведінка значною мірою піддається корекції шляхом виховного впливу та соціально-виховної роботи. Неповнолітній вік особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 66 КК України є обставиною, що пом`якшує покарання, та підлягає обов`язковому врахуванню судом незалежно від того, чи досягла особа повноліття на час розгляду справи.

Обвинувачений у судовому засіданні свою винуватість у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення визнав повністю, фактичні обставини не оспорював, дав показання, які узгоджуються з пред`явленим обвинуваченням, висловив жаль з приводу вчиненого та щиро розкаявся. Така поведінка свідчить не лише про формальне визнання вини, а й про критичну оцінку ним власної поведінки та готовність нести відповідальність за вчинене. Практика Верховного Суду виходить із того, що щире каяття повинно підтверджуватися поведінкою особи після вчинення кримінального правопорушення, зокрема її діями, спрямованими на виправлення ситуації, а не лише декларативним визнанням вини.

Крім того, суд враховує, що завдана потерпілій майнова шкода становить 3046 грн 67 коп., тобто не є значною за своїм розміром у порівнянні з типовими випадками відкритого викрадення майна, кваліфікованими за ч. 4 ст. 186 КК України, а тяжких наслідків у результаті кримінального правопорушення не настало. Викрадений предмет є мобільним телефоном, при цьому матеріали провадження не містять даних про настання тяжких наслідків. Сам по собі факт вчинення діяння в умовах воєнного стану зумовлює підвищену кримінально-правову оцінку діяння, однак у конкретних фактичних обставинах справи не позбавляє суд обов`язку індивідуалізувати покарання з урахуванням особи неповнолітнього та реального ступеня суспільної небезпечності вчиненого.

Окремо суд бере до уваги, що шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, відшкодовано, потерпіла не наполягала на суворому покаранні обвинуваченого, а обставини кримінального правопорушення учасниками судового провадження не оспорювалися, у зв`язку з чим судовий розгляд проведено в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України. Такі обставини у своїй сукупності підтверджують, що поведінка обвинуваченого після вчинення кримінального правопорушення була спрямована на визнання своєї протиправної поведінки та мінімізацію її наслідків.

Обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_4 , суд визнає: щире каяття, добровільне відшкодування завданої майнової шкоди, неповнолітній вік на час вчинення кримінального правопорушення, вчинення кримінального правопорушення вперше, а також сприяння судовому розгляду шляхом повного визнання фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення. Обставин, що обтяжують покарання, передбачених ст. 67 КК України, судом не встановлено.

При цьому суд виходить із того, що наведені обставини не є звичайним формальним переліком пом`якшуючих даних. Їх сукупність має істотне кримінально-правове значення, оскільки безпосередньо характеризує як менший фактичний ступінь суспільної небезпечності конкретного діяння, так і нижчий рівень небезпечності особи обвинуваченого. Зокрема, неповнолітній вік свідчить про підвищену здатність особи до виправлення виховними заходами; відсутність судимостей про відсутність попереднього кримінального досвіду; повне визнання вини та каяття про критичне ставлення до вчиненого; відшкодування шкоди про реальне прагнення усунути наслідки протиправної поведінки; відсутність тяжких наслідків і відносно невеликий розмір майнової шкоди про меншу фактичну тяжкість конкретного прояву кримінального правопорушення.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що призначення ОСОБА_4 покарання у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 4 ст. 186 КК України, тобто сім років позбавлення волі, у конкретних обставинах цього кримінального провадження не відповідало б принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, було б надмірно суворим щодо неповнолітнього обвинуваченого та не було б необхідним для досягнення мети покарання.

Натомість призначення покарання нижче від найнижчої межі санкції ч. 4 ст. 186 КК України у виді п`яти років позбавлення волі із застосуванням ст. 69 КК України, на переконання суду, відповідає характеру та фактичним обставинам вчиненого кримінального правопорушення, особі обвинуваченого, його віку, поведінці після вчинення кримінального правопорушення, наявності кількох пом`якшуючих обставин і відсутності обтяжуючих обставин, а також є необхідним і достатнім для досягнення мети покарання.

Отже, суд вважає за можливе застосувати до ОСОБА_4 положення ч. 1 ст. 69 КК України та призначити йому основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч. 4 ст. 186 КК України, а саме у виді позбавлення волі строком на 5 років.

Вирішуючи питання про можливість звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням, суд виходить із положень статей 75, 76, 104 КК України. Призначене покарання у виді позбавлення волі не перевищує п`яти років, а обставини кримінального правопорушення, дані про особу неповнолітнього, його поведінка після вчиненого, повне визнання вини, щире каяття, відшкодування шкоди, відсутність обтяжуючих обставин та позиція потерпілої дають підстави для висновку про можливість виправлення ОСОБА_4 без реального відбування покарання.

З огляду на вік обвинуваченого та положення ч. 3 ст. 104 КК України, іспитовий строк неповнолітньому встановлюється тривалістю два роки. Суд вважає такий строк достатнім для перевірки поведінки засудженого, забезпечення належного виконання ним визначених обов`язків та досягнення мети покарання.

Для забезпечення виправлення неповнолітнього та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень суд вважає необхідним покласти на нього обов`язки, передбачені п. 1, п. 2 ч. 1 ст. 76 КК України, а також додатковий обов`язок, передбачений п. 4 ч. 3 ст. 76 КК України, виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Запобіжний захід ОСОБА_4 на час ухвалення вироку не застосовується; підстав для його обрання до набрання вироком законної сили суд не вбачає.

Запроваджені заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту речових доказів в порядку ст. 174 КПК України підлягають скасуванню.

Долю речових доказів у кримінальному провадженні слід вирішити у відповідності до ст. 100 КПК України.

Процесуальні витрати, пов`язані із залученням експерта у кримінальному провадженні, становлять 1782 грн 80 коп. і відповідно до ст. 124 КПК України підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави.

На підставі викладеного, керуючись статтями 50, 65, 66, 67, 69, 75, 76, 103, 104, ч. 4 ст. 186 КК України, статтями 100, 124, 349, 368, 370, 373, 374, 376 КПК України, суд

у х в а л и в :

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України та призначити покарання із застосуванням ст. 69 КК України, у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

На підставі ст. 75, 104 КК України, звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком терміном в 2 (два) роки.

На підставі п. 1, п. 2 ч. 1, п. 4 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 такі обов`язки:

періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

виконати заходи, передбачені пробаційною програмою «Зміна прокримінального мислення» та пройти на платформі EdEra курс «Людина та держава. Правила гри».

Іспитовий строк ОСОБА_4 рахувати з моменту проголошення вироку судом, тобто 09.06.2026 року.

Після набрання вироком суду законної сили, речовий доказ у кримінальному провадженні, а саме: мобільний телефон «Realme С61» золотого кольору, який переданий на відповідальне зберігання потерпілій ОСОБА_7 залишити в користуванні ОСОБА_7 .

Арешт запроваджений на речовий доказ у кримінальному провадженні, а саме: мобільний телефон «Realme С61» золотого кольору, згідно ухвали слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду, справа № 359/1952/26, провадження № 1-кс/359/339/2026 - скасувати.

Стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ,) на користь Держави України (рахунок отримувача: UA858999980313030115000010103; отримувач коштів: ГУК у Київській області; Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37955989; Банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); Код банку отримувача (МФО) 899998; Код класифікації доходів бюджету 24060300; назва платежу: за проведення експертизи по кримінальному провадженню №12026111100000344, відомості про яке внесені до ЄРДР 03.03.2026 року, справа №359/5030/26) процесуальні витрати, пов`язані із залученням експерта у розмірі 1782 (одна тисяча сімсот вісімдесят дві) гривні 80 копійок.

Вирок суду може бути оскаржений до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення через Бориспільський міськрайонний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги.

Вирок суду набирає законної сили по завершенню строку на його апеляційне оскарження, а у разі оскарження вироку в апеляційному порядку після постановлення судом апеляційної інстанції рішення за наслідками перегляду такого вироку суду.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, його захиснику, прокурору та потерпілій.

Суддя ОСОБА_1