Ухвала суду № 137818416, 30.06.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

30 червня 2026 р. справа № 520/18061/26

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Олексій Котеньов, розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (вул. Генерала Батюка, буд. 8, м. Слов`янськ, Донецька область, 84121, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо ненарахування пенсії ОСОБА_1 з 14.11.2017 по 18.05.2025;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області нарахувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 14.11.2017 по 18.05.2025.

Відповідно до приписів ч.6 ст.161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд враховує, що законодавче обмеження строку, протягом якого особа може звернутися до суду, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").

Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33).

Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі Перетяка та Шереметьєв проти України від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі Мельник проти України від 28.03.2006, заява №23436/03).

Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання позову, апеляційної, касаційної скарги.

Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації права щодо оскарження дій, рішень, бездіяльності суб`єкта владних повноважень в порядку та у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку звернення з поважних причин.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у своїй постанові від 13.11.2018 року по справі № 804/958/17.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а дійшла висновку, що норми, зокрема статі 87 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (щодо не обмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов: 1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; 2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.

У межах даної справи позивач оскаржує дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо ненарахування їй пенсії з 14.11.2017 по 18.05.2025.

При цьому, дана позовна заява надійшла до суду через систему "Електронний суд" та зареєстрована судом 26.06.2026.

Тобто, позивач подав позовну заяву до суду після спливу встановленого частиною другою статті 122 КАС України шестимісячного строку звернення до суду.

Доказів наявності об`єктивних, непереборних обставин, які б унеможливлювали своєчасне звернення до суду позивачкою не надано.

Суд також враховує, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому особа має реальну можливість виявити порушення свого права у момент отримання відповідної пенсійної виплати.

Окрім того, з матеріалів справи судом установлено, що позивач вже зверталася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо припинення нарахування та виплати їй пенсії та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити виплату пенсії за віком з 19.05.2025.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 14.01.2026 у справі №200/8994/25, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 30.03.2026, позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити ОСОБА_1 на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області як отримувача пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з 19.05.2025.

Зазначені обставини свідчать про те, що позивач була обізнана про порушення своїх прав щодо припинення нарахування та виплати їй пенсії та мала об`єктивну можливість звернутися до суду з відповідним позовом.

При цьому, в рішенні Донецького окружного адміністративного суду було зазначено, що виплату пенсії ОСОБА_1 було призупинено з 01.11.2017 в автоматичному режимі без винесення окремого рішення на підставі обміну інформацією з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулась до покинутого місця проживання.

Так, позивачу було призупинено виплату пенсії з 01.11.2017, а з даним позовом щодо нарахування їй пенсії з 14.11.2017 по 18.05.2025 позивач звернулася до суду 26.06.2026, тобто більше ніж через 8 років після припинення нарахування та виплати їй пенсії.

Заяви про поновлення строку звернення до суду позивач не подала.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Відповідно до пункту частини 1 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Враховуючи, що адміністративний позов подано до суду після спливу передбаченого КАС України строку, суд приходить до висновку про залишення адміністративного позову без руху.

Окрім того, досліджуючи питання щодо сплати позивачем судового збору суд зазначає, що в позовній заяві позивач просить суд відстрочити їй сплату судового збору, посилаючись на те, що на підставі протиправної бездіяльності відповідача позивач позбавлена єдиного джерела доходу.

Дослідивши вказане клопотання суд встановив наступне.

Відповідно до частини 1 статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Водночас, суд зауважує, що особа, яка вважає свій майновий стан незадовільним, через що в неї існують перешкоди для доступу до правосуддя, має подати до суду відповідні клопотання і документи, які свідчили би про поганий майновий стан (податкова декларація про доходи, довідка про заробітну плату, пенсію, стипендію тощо).

Відповідно до приписів ст. 8 Закону України "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Суд може зменшити розмір судового збору, відстрочити сплату судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Отже, у розумінні приписів ст. 8 Закону України "Про судовий збір" відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру судового збору, звільнення його від сплати може мати місце за наявності виключних обставин.

У позовній заяві позивач зазначила, що на підставі протиправної бездіяльності відповідача вона позбавлена єдиного джерела доходу.

Окрім того, до матеріалів адміністративного позову позивачем надано роздруківку відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми нарахованого доходу, з якої вбачається відсутність у позивача доходу з січня 2025 року по травень 2026 року.

З огляду на вищевикладені обставини, враховуючи предмет спору у цій справі та наявність відомостей про відсутність доходу в позивача, суд приходить до висновку про наявність підстав про відстрочення сплати судового збору до прийняття рішення у справі.

Разом із тим, оскільки суд дійшов висновку про залишення позовної заяви залишено без руху через пропуск позивачем строку звернення до суду, питання про відстрочення сплати судового збору підлягає вирішенню судом під час відкриття провадження у справі. У разі усунення позивачем недоліків позовної заяви у встановлений строк відповідні висновки щодо відстрочення сплати судового збору будуть викладені в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Для усунення вказаних вище недоліків позивачу необхідно:

- надати до суду заяву про поновлення строку звернення до суду із доказами поважності причин його пропуску.

Згідно з ч.2 ст.293 КАС України оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

На підставі викладеного керуючись ст.ст.160, 161, 169, 256, 293 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -

У Х В А Л И В:

Клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору - задовольнити.

Відстрочити ОСОБА_1 сплату судового збору в сумі 1 064,96 грн до ухвалення судового рішення у справі.

Позовну заяву - залишити без руху.

Встановити позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви - десять днів з моменту отримання копії ухвали.

Повідомити позивача про необхідність виправлення зазначених недоліків адміністративної позовної заяви у строк десять днів з моменту отримання копії ухвали та роз`яснити, що суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Ухвала окремо від рішення суду оскарженню не підлягає.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя Олексій КОТЕНЬОВ