Рішення № 137817048, 30.06.2026, Горохівський районний суд Волинської області

Справа №155/890/26

Провадження №2-а/155/4/26

ГОРОХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.06.2026 м. Горохів

Горохівський районний суд Волинської області в складі головуючого судді Санакоєва Д.Т., при секретарі судового засідання Федонюк О.М., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції у Волинській області про скасування постанови про адміністративне правопорушення,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 через свого представника 28 травня 2026 року звернувся в суд з позовом до Головного управління національної поліції у Волинській області про скасування постанови серії ЕНА № 7242758 від 23 травня 2026 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі та закриття провадження у справі закрити на підставі п.1 ст.247 КУпАП. Оскаржувану постанову позивач вважає незаконною, а в його діях відсутні ознаки та склад інкримінованого адміністративного правопорушення у зв`язку з чим постанова підлягає скасуванню.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 23 травня 2026 року відносно ОСОБА_1 інспектором ВП поліції №2 (м. Горохів) Луцького РУП ГУНП в Волинській області лейтенантом поліції Дроганом В.М. було винесено постанову ЕНА №7242758, за ч. 5 та ст. 121 КУпАП. Відповідно до постанови у місті Горохів по вулиці Козацька водій керував транспортним засобом обладнаним засобами пасивної безпеки та був непристебнутий ременем безпеки та керував транспортним засобом, який переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів, а саме встановлений світловий ліхтар вище номерного знаку, чим порушив п.31.3 «а» та п.2.3 ПДР України. Накладено стягнення штраф у сумі 510 грн.

Позивач вказує, що не розуміє на підставі яких доказів інспектор поліції встановив, що він був непристебнутий ременем безпеки. Зазначає, що транспортний засіб не був переобладнаний, а також інспектором у постанові не було вказано у постанові правила, норми і стандарти, які порушив позивач. Також, зазначає, що інспектор не роз`яснив йому права як особі яка притягається до адміністративної відповідальності, не дав можливості скористатися правовою допомогою.

Заяви (клопотання) та пояснення учасників справи

Від відповідача 10 червня 2026 року надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач вважає, що ОСОБА_1 аргументовано притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.121 та ч.5 ст.121 КУпАП та призначено стягнення із застосуванням ст.36 КУпАП за ч.5 ст.121 КУпАП. На думку відповідача вчинені ОСОБА_1 правопорушення підтверджені належними доказами, дії працівників поліції відповідають вимогам закону, а позовні вимоги спрямовані на введення суд в оману з метою уникнення відповідальності.

Позивач відповідь на відзив не подав.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою від 28 травня 2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику сторін по справі. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов.

Дослідивши матеріали справи в порядку спрощеного позовного провадження та подані докази, з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що 23 травня 2026 року інспектором ВП поліції №2 (м. Горохів) Луцького РУП ГУНП в Волинській області лейтенантом поліції Дроганом Віталієм Миколайовичем винесено постанову ЕНА №7242758, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу в сумі 510,00 грн.

Відповідно до змісту оскаржуваної постанови 23.05.2026 09:10:00 м.Горохів, вулиця Козацька, водій керував транспортним засобом обладнаним засобами пасивної безпеки та був не пристебнутий ременем безпеки та керував транспортним засобом, який переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів, а саме встановлено світловий ліхтар вище номерного знаку, чим порушив п.31.3А, п.2.3В ПДР України. Відповідальність передбачена за ч.1 ст.121 та ч.5 ст.121 КУпАП. Об`єднано за ч.2 ст.36 КУпАП. Чим порушив п.2.3 В ПДР України порушення правил користування ременем безпеки, ч.5 ст.121 КУпАП. Накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн.

Відповідно до п.7 до постанови додаються: відео з б.к. 8, пояснення (а.с.11).

Із долученого відповідачем до відзиву оптичного диску із відеозаписами із нагрудної камери працівника поліції та автомобільного реєстратора вбачається, що транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 рухається у зустрічному напрямку та розминається із патрульним автомобілем. Наступний відеозапис розпочинається на місці зупинки, водій ОСОБА_1 перебуває поряд із автомобілем та веде діалог із працівниками поліції. В ході спілкування працівників поліції та ОСОБА_1 , останньому було повідомлено про підставу, яка слугувала причиною його зупинки, порушенні ним правила ПДР, зокрема озвучено п.31.3А, п.2.3В ПДР України, повідомлено про його права, заслухано пояснення, в яких ОСОБА_1 неодноразово висловив позицію щодо погодження із порушенням п.31.3А ПДР, однак категорично заперечував порушення п.2.3В ПДР.

Застосоване законодавство та висновки суду

Відповідно до вимог ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ст.5 КАС України кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним та неупередженим судом.

Одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, що визначено ст.245 КУпАП.

За вимогами ст.280 КУпАП, посадова особа при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язана з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, діючим законодавством про адміністративні правопорушення передбачена певна процедура притягнення особи до адміністративної відповідальності, порушення якої, на думку суду, є підставою для скасування рішення уповноваженого органу, прийнятого із порушенням цієї процедури.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.9 КУпАП адміністративним правопорушення (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Згідно п.4.1 Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 №23-рп/2010 (справа про адміністративну відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху) Конституційний Суд України на підставі наведеного дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні. Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України).

Суд зазначає, що предметом судового дослідження за даними правовідносинами є правомірність дій суб`єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення.

Досліджуючи питання правомірності застосування адміністративної відповідальності до позивача у вказаних спірних правовідносинах, суд перевіряє, чи були у відповідача підстави для прийняття постанови про адміністративне правопорушення відносно позивача.

До основних повноважень поліції входить регулювання дорожнього руху та здійснення контролю за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. У випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Відповідно до ст.23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням ПДР його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до п.5 розділу ІІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ № 1395 від 07.11.2015 (далі - Інструкція №1395), поліцейський під час підготовки до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд цієї справи; 2) чи правильно складено протокол (якщо складання протоколу передбачено КУпАП) та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи повідомлено належним чином осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду (якщо справа не розглядається на місці); 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали, які потрібні для вирішення справи; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Відповідно до розділу III п.9 Інструкції №1395 розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення (якщо складення протоколу передбачається КУпАП), заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання.

Відповідно до розділу IV Інструкції №1395, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення.

Зміст постанови по справі про адміністративне правопорушення повинен відповідати ст.283 КУпАП.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.2 ст.77 КАС України).

При цьому регламентований частиною другою статті 77 КАС України покладений на відповідача обов`язок доказування не є абсолютним і, згідно з приписами частини першої вказаної норми, позивач також повинен довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Згідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

В своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів: п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011 р.; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015 р.; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохін проти України» від 15.02.2013р.

У п.1 ст.247 КУпАП зазначено, що обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Статтею 252 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст.251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

За змістом ч.2 ст.251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів в справі про адміністративні правопорушення покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ст.90 КАС України).

Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Виходячи з положень ст.8, ст.62 Конституції України дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи (правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а).

За загальним правилом судочинства в справах про адміністративні правопорушення, суд може брати до уваги лише ті докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у провадженні, та інших обставин, які мають значення для провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Європейський суд неодноразово наголошував, що судочинство у національних судах повинно здійснюватись «згідно із законом».

У п.44 рішення по справі «Корнєв та Карпенко проти України» від 30 вересня 2010 року Суд наголосив, що суди повинні забезпечувати дотримання матеріальних та процесуальних норм.

Для притягнення особи до адміністративної відповідальності, необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення.

Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.

Адміністративно караним відповідно до ч.1 ст.121 КУпАП є керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів

Згідно з п.31.3 А ПДР України забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством у разі їх виготовлення або переобладнання з порушенням вимог стандартів, правил і нормативів, що стосуються безпеки дорожнього руху.

ДСТУ 3649:2010 «Колісні транспортні засоби. Вимоги щодо безпечності технічного стану та методи контролювання» установлено вимоги щодо безпечності та методи контролювання технічного стану колісних транспортних засобів, що перебувають в експлуатуванні.

Підпунктом 6.1.1 п.6.1 ДСТУ 3649:2010 не дозволено змінювати розташування пристроїв зовнішнього світла, їх демонтувати, встановлювати додаткові пристроїв зовнішнього світла, а також змінювати режим роботи пристроїв зовнішнього світла, якщо це не передбачено конструкцією або документами щодо погодження переобладнання колісного транспортного засобу.

Суд зазначає, що вина у адміністративному правопорушенні, передбаченому ч.1 ст.121 КУпАП, може бути виражена як у формі умислу, так і у формі необережності.

Із дослідженого відеозапису встановлено, що на транспортному засобі, яким керував ОСОБА_1 , над номерним знаком встановлено невідомий пристрій, можливо зовнішнього світла.

Водночас матеріали справи не містять жодних доказів, на підтвердження того, що вказаний пристрій є пристроєм зовнішнього світла та призначений для освітлення.

Відсутні також докази того, що вказаний пристрій зовнішнього світла не передбачений конструкцією транспортного засобу.

Щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення ч.5 ст.121 КУпАП суд зазначає наступне.

Частиною 5 статті 121 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами.

Відповідно до п.2.3 «в» ПДР України, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів.

В даному випадку, позивач стверджує, що не порушував п.2.3 «в» ПДР України, оскільки, доказів на підтвердження його вини інспектором не було надано.

Із дослідженого відеозапису долученого відповідачем неможливо беззаперечно встановити чи дійсно ОСОБА_1 під час керування транспортним засобом не був пристебнутий ременем безпеки, оскільки якісь відеозапису, освітлення та кут запису не дає суду в повній мірі встановити вину позивача поза розумним сумнівом.

Суд зазначає, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений.

Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб`єкта владних повноважень.

У контексті наведеного слід зауважити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.

Така правова позиція узгоджується з позиціями, що викладені у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 року у справі №524/5536/17, від 30.05.2018 року у справі №337/3389/16, від 17.07.2019 року у справі №295/3099/17 та від 05.03.2020 року по справі №607/7987/17.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що у даній справі відсутні належні докази про вчинення позивачем адміністративного правопорушення за ч.1 ст.121 та ч.5 ст.121 КУпАП, вина позивача у порушенні п.31.3А та 2.3В Правил дорожнього руху не доведена поза розумним сумнівом.

Сама по собі постанова про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 та ч.5 ст.121 КУпАП не може бути доказом вчинення особою порушення Правил дорожнього руху, оскільки вона є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому має передувати фіксування цього правопорушення. Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб`єкта владних повноважень. Вищезазначене твердження узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 23 жовтня 2019 року у справі №357/10134/17.

За таких обставин, оскаржувана постанова без підтвердження її правомірності належними та допустимими доказами не дає суду підстав для здійснення однозначного висновку про те, що позивач вчинив правопорушення передбачене ч.1 та ч.5 ст.121 КУпАП.

Суд вважає, що відповідачем не доведено факту вчинення позивачем порушення правил дорожнього руху, оскільки в матеріалах справи відсутні документи та матеріали, які б могли бути визнані судом як докази про їх вчинення.

Отже, суд дійшов висновку, що постанова винесена без достатніх підстав, що вказують на наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення та без встановлення дійсних обставин справи, що виключає її законність.

Таким чином, встановлені у справі обставини та досліджені судом докази у їх сукупності свідчать про необґрунтованість притягнення позивача ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 та ч.5 ст.121 КУпАП, а оскаржувана постанова є такою, що винесена з порушенням норм процесуального права та не відповідає закону, оскільки судом не встановлено з яких саме міркувань виходив поліцейський, яким чином давав оцінку, кваліфікував дії та досліджував обставини, на підставі яких прийшов до висновку та виніс постанову по справі про адміністративне правопорушення, притягнувши позивача до адміністративної відповідальності.

Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п.3 ч.3 ст.286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

За таких обставин, відповідачем не надано належних доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення в той час, як у ст.62 Конституції України зазначено, що обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, адже відповідно до ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч.1 та ч.5 ст.121 КУпАП, є недоведеним.

За наведеного, а також ураховуючи заявлені вимоги та приписи ч.3 ст.286 КАС України, суд дійшов висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 та ч.5 ст.121 КУпАП не доведена, рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності поліцейським прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а відтак не є законним і за відсутності достатніх доказів про вчинення ОСОБА_1 правопорушення та відсутності в діях останнього об`єктивної сторони правопорушення, постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №7242758 від 23.05.2026 року слід скасувати, а справу про адміністративне правопорушення закрити.

Судові витрати

Згідно з ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Волинській області на користь позивача слід стягнути понесені ним судові витрати на оплату судового збору у розмірі 665,60 грн відповідно до квитанції №21 від 28.05.2026 року.

На підставі ст.ст.19, 62 Конституції України, ст.ст.126, 245, 258, 268, 280, 286 КУпАП, керуючись статтями ст.ст.139, 143, 241-246, 286 КАС України,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції у Волинській області про скасування постанови про адміністративне правопорушення задовольнити.

Постанову серії ЕНА №7242758 від 23.05.2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 та ч.5 ст.121 КУпАП та накладення стягнення у виді штрафу в сумі 510,00 грн скасувати і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Національної поліції у Волинській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Головного управління національної поліції у Волинській області, код ЄДРПОУ 40108604, місцезнаходження: вулиця Винниченка, 11, місто Луцьк, Волинська область.

Рішення в повному обсязі складено 30.06.2026 року.

Cуддя Горохівського районного суду

Волинської області Д.Т.Санакоєв