Рішення № 137815985, 30.06.2026, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2026 р. № 400/6199/26 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Лісовської Н.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТериторіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, вул. 68 Десантників, 2,м. Миколаїв,54009,

до відповідачаВідділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в АРК та місті Севастополі Одеського МУ Міністерства юстиції України, просп. Миру, 46/1,м. Миколаїв,54056,

проскасування постанови від 20.05.2026 ВП №80759465,

ВСТАНОВИВ:

Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (далі по тексту Позивач, Територіальне управління) звернулося до суду з позовною заявою до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в АРК та місті Севастополі Одеського МУ Міністерства юстиції України (далі по тексту Відповідач, Відділ) з вимогою про скасування постанови від 20.05.2026 ВП №80759465 про накладення штрафу у розмірі 10 200,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог Позивач зазначив, що Територіальним управлінням у межах своїх повноважень вживалися всі вичерпні заходи для виконання рішення суду у справі №400/12441/23, однак в затвердженому на 2023-2026 рік кошторисі територіального управління за КПКВ 0501150 КЕКВ 2800 відсутні кошторисні призначення та відкриті асигнування за КПКВК 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя" по КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» на розрахунковому рахунку для виконання судового рішення по адміністративній справі №400/12441/23. З метою належного та своєчасного виконання вищезазначеного рішення Позивач неодноразово направляв на ДСА України листи на потребу в коштах на виконання рішень судів, в т.ч. і по адміністративній справі №400/12441/23. Крім того, Позивачем на виконання рішення суду було здійснено розрахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 (тобто часткове виконання судового рішення), про що повідомляли Відповідача. Позивач зазначає, що саме відсутність бюджетного фінансування, яка не залежала від волевиявлення боржника унеможливила виконання вищезгаданого рішення суду у справі № 400/12441/23 через незалежні від територіального управління обставини, а тому накладення постановою від 20.05.2026 ВП №80759465 на Позивача штрафу за невиконання рішення суду у розмірі 10 200 ,00 грн. є незаконним та необґрунтованим.

Ухвалою від 03.06.2026 року суд відкрив провадження у справі та визначив розглядати справу з особливостями розгляду окремих категорій термінових адміністративних справ відповідно до ст. 287 КАС України.

10.06.2026 р. Відповідачем подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначено, що 20.05.2026 державним виконавцем Відділу винесено постанову №80759465 про накладення штрафу у сумі 10200,00 грн. за повторне невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення суду, що зобов`язує боржника вчинити певні дії. Факт невиконання рішення суду Позивачем не заперечується, що підтверджує правомірність дій державного виконавця. Відсутність фінансування не є поважною причиною, а посилання Позивача на відсутність бюджетного фінансування є безпідставним. Позивач не довів неможливості виконання рішення та не надав належних доказів того, що вжив усіх можливих заходів для виконання рішення суду або мав об`єктивні перешкоди, які унеможливлювали його виконання. Листування не є належним підтвердженням неможливості виконання рішення. Відсутність бюджетного фінансування має організаційний характер, залежить від діяльності самого боржника як складової державного механізму та не є об`єктивною та непереборною перешкодою. Відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.07.2024 по справі № 400/12441/23, котре набрало законної сили 08.08.2024, адміністративний позов задоволено частково та вирішено:

«Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області щодо нарахування та виплати судді Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2021 року по 31.08.2023 року обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області нарахувати та виплатити суддівську винагороду судді Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 року по 31.08.2023 року включно, у тому числі щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 50% від посадового окладу та доплати за науковий ступінь у розмірі 15% від посадового окладу за 2021 рік, 2022 рік та 2023 рік, на підставі ч. 2, 3, 4 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого станом на 01.01.2021 року складав 2270,00 грн, станом на 01.01.2022 року - 2481,00 грн, станом на 01.01.2023 року - 2684,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум.

В решті позовних вимог - відмовити».

28.08.2024 р. Миколаївським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист № 400/12441/23 про зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області нарахувати та виплатити суддівську винагороду судді Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 року по 31.08.2023 року включно, у тому числі щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 50% від посадового окладу та доплати за науковий ступінь у розмірі 15% від посадового окладу за 2021 рік, 2022 рік та 2023 рік, на підставі ч. 2, 3, 4 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого станом на 01.01.2021 року складав 2270,00 грн, станом на 01.01.2022 року - 2481,00 грн, станом на 01.01.2023 року - 2684,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум.

15.04.2026 р. державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 80759465 з примусового виконання виконавчого документа № 400/12441/23.

Крім того, 15.04.2026 р. державним виконавцем Відділу винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у сумі 350,00 грн. та постанову про стягнення виконавчого збору у сумі 34588,00 грн., копії яких направлено сторонам виконавчого провадження.

Пунктом 2 постанови про відкриття виконавчого провадження № 80759465 зобов`язано боржника Територіальне управління ДСА України в Миколаївській області надати докази виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.

Листом за вих. № 3/2-783/26 від 22.04.2026 р. Позивачем було повідомлено Відповідача про наступне:

«Територіальним управлінням розглянуто постанову про відкриття ВП № 80759465 від 15.04.2026 р., винесену при примусовому виконанні виконавчого листа № 400/12441/23 від 28.08.2024, що видав Миколаївський окружний адміністративний суд.

За результатом опрацювання, повідомляємо наступне: Відповідно до кошторису на 2026 рік, затвердженого Державною судовою адміністрацією України 12.01.2025 року станом на 21.04.2026 року відсутні достатні кошторисні призначення та відкриті асигнування за КПКВК 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів установ системи правосуддя" по КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» на розрахунковому рахунку № НОМЕР_1 для виконання судового рішення по адміністративній справі №№400/12441/23.

Територіальним управлінням на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 8 липня 2024 року здійснено розрахунок суддівської винагороди ОСОБА_2 (розрахунок додається).

На підставі вищевикладеного повідомляємо, що при надходженні коштів за бюджетною програмою 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя" з боку територіального управління будуть вжиті всі заходи по виконанню судового рішення».

04.05.2026 р. державним виконавцем Відділу проведено перевірку виконання рішення суду та встановлено що, станом на 04.05.2026 до Відділу Позивачем не надано докази щодо виконання рішення суду, а також не надано доказів, що рішення не виконано з поважних причин про, що складено акт державного виконавця.

04.05.2026 р. державним виконавцем Відділу винесено постанову у ВП №80759465 про накладення штрафу у сумі 5100,00 грн. за невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії. Пунктом 2 вказаної постанови зобов`язано боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення.

20.05.2026 р. державним виконавцем Відділу проведено перевірку виконання рішення суду та встановлено що, станом на 20.05.2026 р. до державного виконавця Відділу не надходили документи, у строк визначений ч. 2 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» щодо повного виконання рішення суду Позивачем.

20.05.2026 р. державним виконавцем Відділу винесено постанову у ВП №80759465 про накладення штрафу у сумі 10200,00 грн. за повторне невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії.

Відповідач повідомив Миколаївське районне управління поліції ГУНП в Миколаївській області (Центральний ВП) про вчинення боржником кримінального правопорушення.

20.05.2026 р. головним державним виконавцем Відділу винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №80759465 з підстав, передбачених п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Не погоджуючись із вказаною постановою від 20.05.2026 ВП №80759465 про накладення штрафу, Позивач звернувся до суду з даним позовом про її скасування.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 55 Конституції України передбачає, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) та Інструкція з примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція).

Відповідно до ст. 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VIII встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Згідно ч. 1 ст. 13 Закону №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

За правилами ч. 1 ст. 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа.

Статтями 63, 75 Закону № 1404-VIII встановлено порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення. Так, у відповідності до вимог даних статей Закону, за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів та попередження про кримінальну відповідальність. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин, виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Згідно ч. 1 ст. 75 Закону № 1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, на боржника-юридичну особу- 300 неоподаткованих мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У відповідності до ч. 2 ст. 75 Закону № 1404-VIII у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 16 ч. 3 ст. 18 Закону №1404-VIII передбачено право виконавця під час здійснення виконавчого провадження накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Частиною четвертою статті 19 Закону № 1404-VIII передбачено, що сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Отже, накладення штрафу за невиконання рішення, яке зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання. Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.

Разом з тим, визначальною умовою для накладення такого штрафу є невиконання судового рішення без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, а їх подолання для боржника було неможливим або ускладненим.

Таким чином, невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону № 1404-VIII. Тобто, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановлено факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.

Позивач зазначає, що виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється за бюджетною програмою 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя" за кодом економічної класифікації видатків бюджету КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки», головним розпорядником якої є ДСА України, у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період, а рішення МОАС №400/12441/23 знаходиться у черзі на виконання шляхом стягнення з вказаної бюджетної програми і при надходженні коштів за бюджетною програмою 0501150 з боку територіального управління будуть вжиті всі заходи по виконанню судового рішення.

У свою чергу, засади та порядок фінансування судів установлені статтями 148, 149 Закон України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII).

Так, частинами першою, третьою, четвертою ст. 148 Закону №1402-VIII установлено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема, Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

За приписами ч. 1 ст. 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 48 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років.

З огляду на вказані положення статей 148, 149 Закону України № 1402-VIII, з урахуванням положень Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.

Позивач стверджує, що Територіальне управління вживає усі можливі заходи, для виконання рішень, прийнятих на користь суддів з бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів установ системи правосуддя", а рішення не виконується не з вини чи прямого умислу Територіального управління, а з поважної причини відсутності бюджетних асигнувань та неможливості їх виділення головному розпоряднику бюджетних коштів - ДСА України, зокрема, відповідно до кошторису на 2026 рік, затвердженого Державною судовою адміністрацією України 12.01.2025 року станом на 21.04.2026 року відсутні достатні кошторисні призначення та відкриті асигнування за КПКВК 0501150.

Таким чином, Позивач вважає, що ним були вчинені конкретні, залежні від нього заходи, спрямовані на виконання рішення суду, а його невиконання зумовлене обставинами, незалежними від нього та такими, що об`єктивно унеможливлюють наразі виконання рішення.

Однак, з такими доводами Позивача суд не може погодитись, зважаючи на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 63 Закону № 1404-VIII встановлено, що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного ч. 6 ст.26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин, виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Суд зазначає, що передумовою для накладення на боржника штрафу за невиконання без поважних причин в установлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника вчинити дії, є встановлення виконавцем за наслідками перевірки, що проводиться наступного дня після спливу десятиденного терміну з дня отримання постанови про відкриття виконавчого провадження, факту невиконання такого рішення.

Як встановлено судом, 04.05.2026 р. державним виконавцем Відділу проведено перевірку виконання рішення суду та встановлено що, станом на 04.05.2026 до Відділу Позивачем не надано докази щодо виконання рішення суду, а також не надано доказів, що рішення не виконано з поважних причин про, що складено акт державного виконавця, за результатами чого Відповідачем було винесено постанову у ВП №80759465 про накладення штрафу у сумі 5100,00 грн.

20.05.2026 р. державним виконавцем Відділу повторно проведено перевірку виконання рішення суду та встановлено що, станом на 20.05.2026 р. до Відповідача не надходили від Позивача документи, у строк визначений ч. 2 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» щодо повного виконання рішення суду Позивачем, у результаті 20.05.2026 р. Відповідачем винесено постанову про накладення штрафу у сумі 10200,00 грн. за повторне невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення.

Приписами частини першої статті 129-1 Конституції України встановлено обов`язковість виконання рішення суду, що набрало законної сили.

Європейський суд з прав людини у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

Так, Європейським судом суд з прав людини у рішенні від 18.10.2005 у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України та в рішенні від 30.11.2004 у справі Бакалов проти України зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання. У справі Кечко проти України Європейський суд з прав людини висловив позицію, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Також, у справі Шмалько проти України, суд констатував, що орган державної влади не має права посилатися на брак коштів, щоб виправдати невиконання судового рішення про виплату боргу. Невиконання рішення державного суду не може бути виправдане і відсутністю бюджетних видатків.

Зазначена позиція також підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема: від 18.06.2019 у справі №826/721/16, від 31.05.2023 у справі №815/4246/17.

Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.

З приводу доводів Позивача, що виконання зазначеного рішення суду по справі №400/12441/23 повинно здійснюватися органами Казначейства виключно за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя" відповідного територіального управління шляхом стягнення, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлюються гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання.

Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган.

Виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Суд вказує на те, що в даному випадку виконується рішення суду зобов`язального характеру (а не стягнення), яке фактично складається з двох частин: нарахувати та виплатити суддівську винагороду судді за період з 01.01.2021 року по 31.08.2023 року включно.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів, що можуть служити підтвердженням як такі, що вчинялись Позивачем для фактичного виконання рішення суду.

Суд зауважує, що копії розрахунків суддівської винагороди ОСОБА_1 (тобто часткове виконання судового рішення) надані Позивачем державному виконавцю не можуть вважатись належними доказами нарахування таких виплат із відповідним виникненням заборгованості.

Інших доказів та обґрунтувань на підтвердження виконання рішення суду та факт поважності причин його невиконання, крім посилань про відсутність надходження фінансування за бюджетною програмою, Позивачем наведено не було.

Відтак, суд доходить висновку, що Відповідач правомірно, за наявності підстав, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», прийняв спірну постанову про накладення штрафу.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст. 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частинами першою та другою ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та аргументів, наведених учасниками справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Беручи до уваги положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи відмову Позивачу у задоволенні позовних вимог, відшкодування судового збору останньому не здійснюється.

Керуючись ст. 2, 19, 77, 90, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (вул. 68 Десантників, 2, м. Миколаїв, 54009, код ЄДРПОУ) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в АРК та місті Севастополі Одеського МУ Міністерства юстиції України (просп. Миру, 46/1, м. Миколаїв, 54056, код ЄДРПОУ 45862901) про скасування постанови від 20.05.2026 ВП №80759465 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 30.06.2026 р.

Суддя Н.В. Лісовська