Ухвала суду № 137814222, 29.06.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про забезпечення позову

29 червня 2026 року № 320/26152/26

Суддя Київського окружного адміністративного суду Дудін С.О., розглянувши у порядку письмового провадження заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «БаДМ» про вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «БаДМ» із заявою про вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якій заявник просить суд застосувати заходи забезпечення позову шляхом:

- зупинення стягнення у виконавчому провадженні № 79729061, що перебуває на виконанні Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на підставі Наказу Антимонопольного комітету України №144-Ю/25 від 26.11.2025 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «БаДМ» (49005, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Панікахи, 2, код ЄДРПОУ 31816235) штрафу у розмірі 2 374 168 475 (два мільярди триста сімдесят чотири мільйони сто шістдесят вісім тисяч чотириста сімдесят п`ять) грн 00 коп.;

- зупинення дії постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні № 79729061 в частині стягнення виконавчого збору;

- заборони органам Державної виконавчої служби здійснювати примусове виконання Наказу Антимонопольного комітету України №144-Ю/2025 від 26.11.2025;

- заборони будь-яким банківським та фінансовим установам вчиняти дії, направлені на блокування та арешт грошових коштів Товариства з обмеженою відповідальністю «БаДМ» та виконання постанов про арешт коштів Товариства з обмеженою відповідальністю «БаДМ», виданих органами державної виконавчої служби на виконання Наказу Антимонопольного комітету України №144-Ю/25 від 26.11.2025.

Як убачається зі змісту поданої заяви, ТОВ «БаДМ» має намір звернутися до адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, предметом якого буде оскарження постанов державного виконавця, винесених у межах виконавчого провадження №79729061.

Заявник зазначив, що рішенням Антимонопольного комітету України від 31.07.2025 №370-р у справі №130-26.13/157-20, зокрема, ТОВ «БаДМ» визнано таким, що вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, та накладено на товариство штраф у розмірі 2 374 168 475,00 грн.

ТОВ «БаДМ» зазначає, що рішення Антимонопольного комітету України від 31.07.2025 №370-р оскаржено ним до Господарського суду міста Києва. За твердженням заявника, ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2025 відкрито провадження у справі №910/14276/25 за позовом ТОВ «БаДМ» про визнання недійсним та скасування зазначеного рішення Антимонопольного комітету України. У зв`язку з цим заявник вважає, що правомірність рішення Антимонопольного комітету України наразі не перевірена судом по суті. Водночас, 26.11.2025 Антимонопольним комітетом України видано наказ №144-р/25 на виконання рішення Антимонопольного комітету України від 31.07.2025 №370-р про накладення штрафу, який був пред`явлений до примусового виконання. На підставі цього наказу державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 03.12.2025 відкрито виконавче провадження №79729061.

За твердженням заявника, у межах виконавчого провадження №79729061 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, постанову про арешт коштів боржника, постанову про арешт майна боржника, постанову про стягнення виконавчого збору та постанову про визначення мінімальних витрат виконавчого провадження.

Заявник вказав, що внаслідок винесення постанови про арешт коштів фактично заблоковано видаткові операції за рахунками товариства, крім платежів, на які відповідно до закону не може бути звернено стягнення.

Крім того, за твердженням заявника, державним виконавцем направлено платіжні інструкції до банківських установ з метою примусового списання коштів з рахунків ТОВ «БаДМ», які не були виконані виключно у зв`язку з недостатністю коштів на рахунках товариства, однак ризик їх подальшого виконання зберігається.

ТОВ «БаДМ» наголосило, що має намір оскаржити постанови державного виконавця у виконавчому провадженні №79729061 як такі, що, на думку заявника, порушують його права та законні інтереси. Водночас заявник вважає, що до моменту подання позову та вирішення спору по суті існує реальна загроза фактичного списання коштів, блокування господарської діяльності товариства та настання наслідків, які буде неможливо або вкрай складно усунути в межах одного судового провадження.

Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, заявник зазначив, що ТОВ «БаДМ» є одним із найбільших фармацевтичних дистриб`юторів України, діяльність якого полягає у забезпеченні постачання лікарських засобів, виробів медичного призначення та інших товарів медичного асортименту до аптечних мереж, закладів охорони здоров`я, госпіталів, лікарень, медичних установ, а також до населених пунктів, у тому числі розташованих на прифронтових територіях.

За твердженням заявника, товариство щоденно забезпечує потреби близько 20 000 клієнтів, співпрацює приблизно з 450 виробниками та постачальниками лікарських засобів, забезпечує регулярне постачання медикаментів на території України, підтримує функціонування логістичної, складської та дистрибуційної інфраструктури, а також бере участь у забезпеченні безперервності постачання лікарських засобів в умовах воєнного стану.

Заявник зазначив, що ТОВ «БаДМ» має статус критично важливого підприємства для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення у період воєнного стану. На підтвердження цієї обставини товариство послалося на відповідні документи Міністерства охорони здоров`я України, якими підтверджується критична важливість підприємства у сфері охорони здоров`я.

На думку заявника, накладення арешту на рахунки та майно, а також примусове списання коштів у межах виконавчого провадження №79729061 створює безпосередню загрозу припинення або істотного ускладнення господарської діяльності ТОВ «БаДМ». Заявник стверджує, що вилучення або блокування обігових коштів унеможливить оплату імпортних контрактів, закупівлю лікарських засобів, розрахунки з постачальниками, логістичними операторами, орендодавцями, працівниками, постачальниками електроенергії, пального, комунальних послуг та інших послуг, необхідних для щоденного функціонування підприємства.

Заявник також зазначив, що функціонування фармацевтичного дистриб`ютора потребує безперервного фінансування логістики, складського зберігання, транспортування, підтримання температурного режиму, оплати пального, електроенергії та роботи персоналу. Блокування рахунків, за твердженням заявника, може призвести до порушення умов зберігання препаратів, зупинення відвантажень і неможливості виконання зобов`язань перед аптечними мережами, лікарнями та іншими контрагентами.

ТОВ «БаДМ» вказало, що наслідки примусового виконання можуть вийти за межі приватного майнового інтересу товариства, оскільки його діяльність пов`язана із забезпеченням населення та медичних закладів лікарськими засобами. Заявник вважає, що блокування роботи товариства може створити ризики для безперервності постачання медикаментів, зокрема антибактеріальних, онкологічних, кардіологічних, дитячих, реабілітаційних, інсулінових та інших життєво необхідних препаратів.

Заявник зазначив, що примусове списання коштів у заявленому розмірі не лише позбавить товариство можливості виконувати поточні зобов`язання, а й може спричинити розірвання або невиконання договорів з постачальниками, погіршення умов співпраці з виробниками лікарських засобів, втрату дистрибуційних каналів, неможливість своєчасної доставки препаратів, а також негативно вплинути на стабільність постачання лікарських засобів у регіонах України.

Окремо заявник наголосив на тому, що діяльність товариства здійснюється в умовах воєнного стану, що зумовлює додаткові ризики для логістики, безпеки складів, транспортних маршрутів, забезпечення електроенергією, пальним та іншими ресурсами. За твердженням заявника, в таких умовах примусове вилучення значної суми коштів або блокування рахунків може мати критичні наслідки для можливості підприємства продовжувати діяльність.

Заявник також послався на показники фінансової звітності та зазначив, що основні обігові ресурси товариства зосереджені у товарних запасах і дебіторській заборгованості, тоді як наявні грошові кошти є недостатніми для одночасного виконання поточних господарських зобов`язань та сплати всієї суми, яка підлягає стягненню у межах виконавчого провадження.

ТОВ «БаДМ» стверджує, що у разі фактичного списання коштів та подальшого задоволення майбутнього адміністративного позову поновлення його прав не буде ефективним, оскільки повернення стягнених сум потребуватиме додаткових процедур, нових звернень до суду, тривалого часу та додаткових витрат. Заявник вважає, що в такому випадку навіть скасування постанов державного виконавця у майбутньому не забезпечить реального і своєчасного поновлення його прав.

Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд виходить з такого.

Згідно з пунктом 1 частини першої 1 статті 153 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову подається до подання позовної заяви - до суду, до якого має бути подано позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Частинами першою та другою другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення, у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у встановленому законом порядку.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Отже, оскільки заявник має намір оскаржити постанови державного виконавця, винесені у виконавчому провадженні з виконання рішення іншого органу (Антимонопольного комітету України), заява про забезпечення позову подана до окружного адміністративного суду, тобто за правилами підсудності, встановленими КАС України.

Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

З урахування вищенаведеного положення КАС України, розгляд заяви представника позивача про забезпечення позову здійснюється без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною першою статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Відповідно до частини другої цієї статті забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з частиною першою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (ч.2 ст. 151 КАС України).

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони чи обов`язку вчиняти дії, що випливають із такого рішення.

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову (ч.6 ст.154 КАС України).

Комітет Міністрів Ради Європи (далі - КМРЄ) у параграфі І та ІІ Рекомендацій від 13 вересня 1989 року № R(89)8 «Про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах» (on provisional court protection in administrative matters) наголосив, що заявник може просити суд або інший компетентний орган вжити заходи тимчасового захисту від адміністративного акта; надаючи особі тимчасовий захист, суд бере до уваги всі обставини та інтереси; такі заходи можуть вживатися зокрема, у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо аргументи заявника на перший погляд (prima facie) спростовують правомірність такого акта.

КМРЄ у пункті «d» глави 5 «Ефективність судового розгляду» Рекомендацій (2004)20 «Про судовий перегляд адміністративних актів» (on judicial review of administrative acts), прийнятих 15 грудня 2004 року, також вказав, що суд повинен мати право надавати тимчасові заходи захисту до завершення провадження.

Отже, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом заборони вчиняти певні дії.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем (заявником) на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (вимогам майбутнього позову, у разі подачі заяви до подання позову).

Водночас, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (заявника). Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача (заявника), оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами (або вимогами майбутнього позову, якщо заява подається до подачі позову).

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Співмірність вжиття заходів забезпечення позову відображено у практиці Європейського Суду з прав людини, який визнає можливість застосування попереднього заходу, такого як судова заборона (справа Verlagsgruppe News Gmbh проти Австрії та Libert проти Бельгії).

У справі Мікалефф проти Мальти Суд визнав можливість застосування статті 6 до попередніх заходів та зазначив, що має бути розглянутий характер попереднього заходу, його предмет, завдання та вплив на конкретне право.

Проміжне рішення може бути еквівалентне попередній або забезпечувальним заходам і процедурам. Такий принцип застосовується і у визначені застосування статті 6 (справа Меркіка та інші пороти Мальти).

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 87640690) зазначила, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 92270719) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.11.2018 у справі №826/8556/17 (номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень 78022699).

При цьому слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Значення інституту забезпечення позову в КАС України полягає в тому, що цим інститутом захищаються законні права/інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення.

При цьому, забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін.

Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричинення значної шкоди заявнику.

Таким чином, заходи забезпечення позову не мають якогось дискримінаційного характеру стосовно якоїсь із сторін у спорі; їх застосування здійснюється в рамках дискреційних повноважень суду і на основі принципів змагальності та процесуального рівноправ`я сторін.

Суд зауважує, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

Саме такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 березня 2025 року у справі № 300/6853/23.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.12.2025 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Савкою Ліаною Олегівною відкрито виконавче провадження № 79729061 на підставі виконавчого документу - Наказу Антимонопольного комітету України (далі АМКУ) № 144-Ю/25 від 26.11.2025, виданого на виконання Рішення АМКУ № 370-р від 31.07.2025.

Розмір штрафу, що підлягає примусовому стягненню у виконавчому провадженні № 79729061, становить 2 374 168 475, 00 грн.

Також 03.12.2025 у вказаному виконавчому провадженні № 79729061 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Савкою Ліаною Олегівною прийнято постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 237 416 847,50 грн.

Боржником у зазначеному виконавчому провадженні є ТОВ «БаДМ», а стягувачем АМКУ.

З матеріалів справи вбачається, що наказ № 144-Ю/25 від 26.11.2025 прийнятий Антимонопольним комітетом України на виконання рішення АМКУ від 31.07.2025 № 370-р, яке є предметом судового оскарження в Господарському суді міста Києва (справа № 910/12276/25) за позовом ТОВ «БаДМ».

Як зазначає Товариство з обмеженою відповідальністю «БаДМ» у заяві про забезпечення позову, примусове виконання наказу АМКУ № 144-Ю/25 від 26.11.2025, який прийнятий на підставі оскаржуваного у Господарському суді міста Києва рішення від 31.07.2025 № 370-р, зумовлює виникнення ускладнень у здійсненні господарської діяльності, можливого розірвання відносин з контрагентами, неможливості виплати заробітної плати, поточних витрат з огляду на накладення арешту на рахунки, який буде здійснений у межах виконавчого провадження.

Заявник також наголосив на тому, що сума виконавчого збору у розмірі 237 416 847,50 грн підлягає перерахування до Державного бюджету протягом трьох робочих днів з дня надходження, однак повернення такої суми у разі задоволення позову буде ускладненим і потребуватиме тривалих процедур.

Оцінивши в сукупності доводи заявника, суд вважає їх обґрунтованими, оскільки у випадку, коли до набрання законної сили рішенням суду у справі за позовом Товариства до органу виконавчої служби буде здійснено примусове стягнення на суму понад 2,61 млрд грн, мета звернення до суду буде нівельована, адже навіть у разі задоволення позову і визнання дій виконавця протиправними позивач не зможе автоматично повернути стягнуті кошти, оскільки для цього знадобиться ініціювання окремих судових проваджень щодо повернення безпідставно одержаних коштів, які є тривалими та не гарантують відновлення в повному обсязі.

Невжиття заходів забезпечення позову в цьому випадку з наведених підстав може істотно ускладнити ефективний захист та поновлення прав і інтересів позивача, для захисту яких він звернувся до суду.

При цьому заявником надано документи, які свідчать не лише про існування загрози примусового виконання, а й про фактичне вчинення державним виконавцем виконавчих дій: відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на кошти і майно, стягнення виконавчого збору, визначення витрат виконавчого провадження та направлення платіжних інструкцій до банківських установ.

Також суд враховує, що у разі фактичного списання коштів за виконавчим документом та подальшого задоволення майбутнього адміністративного позову поновлення прав заявника може потребувати нових процедур та додаткових звернень до суду, що суперечитиме меті ефективного судового захисту.

Суд вважає достатньо обґрунтованими доводи заявника про ризик фактичного блокування господарської діяльності, з урахуванням розміру стягнення, характеру діяльності товариства, наявності вже винесених постанов державного виконавця та направлених платіжних інструкцій.

При оцінці співмірності суд зобов`язаний порівняти негативні наслідки для обох сторін від застосування або незастосування заходів забезпечення позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

На думку суду, таке порівняння у цій справі є очевидним на користь вжиття заходів забезпечення позову, оскільки для позивача наслідки незастосування заходів полягають, з огляду на суму, що підлягає стягненню у виконавчому провадженні, у ризику припинення господарської діяльності, незворотному розриві ланцюгів постачання, загрозі банкрутства, неможливості виконання постачань ліків у воєнний час, що є предметом діяльності заявника, ризику масових звільнень.

Водночас для органу виконавчої служби та стягувача у відповідному виконавчому провадженні наслідки застосування заходів не пов`язані з втратами, а лише матимуть вияв у вигляді тимчасового відкладення виконання рішення на час розгляду справи судом, без будь-яких незворотних втрат, а у разі відмови в позові - виконавче провадження буде поновлено у повному обсязі.

Таким чином, аналіз балансу наслідків беззаперечно свідчить на користь вжиття заходів забезпечення позову.

Також, оцінюючи співмірність заявлених заходів забезпечення позову, суд виходить з того, що тимчасове зупинення стягнення у конкретному виконавчому провадженні №79729061 не позбавляє Антимонопольний комітет України статусу стягувача, не скасовує рішення АМКУ, не вирішує питання про правомірність постанов державного виконавця та не перешкоджає подальшому примусовому виконанню у разі відмови в позові або скасування заходів забезпечення позову.

Крім того суд зауважує, що обраний спосіб забезпечення позову не є тотожним задоволенню позовних вимог, не скасовує постанови Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні № 79729061 та не вирішує спір по суті, а має на меті надання заявнику тимчасового захисту задля збереження правовідносин між сторонами у тому стані, в якому вони існували до виникнення спірних обставин.

Такий захід спрямований на збереження status quo та недопущення настання наслідків, які можуть істотно утруднити реальне виконання майбутнього рішення суду. Такий підхід відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 19.03.2025 у справі №300/6853/23.

Натомість невжиття таких заходів може призвести до фактичного списання значної суми коштів, блокування рахунків, ускладнення розрахунків за лікарські засоби та інші операційні потреби, що може істотно ускладнити або унеможливити ефективний захист прав заявника в межах майбутнього адміністративного провадження.

Суд відхиляє як недостатній сам по собі аргумент заявника про наявність господарського спору щодо правомірності рішення Антимонопольного комітету України, оскільки саме лише оскарження рішення органу влади до суду не зупиняє його дії чи виконання, якщо інше прямо не встановлено законом або судом. Водночас цей аргумент має значення у сукупності з іншими обставинами, позаяк підтверджує, що правова підстава стягнення ще є предметом судового контролю в іншому провадженні.

Суд наголошує, що стаття 34 Закону України Про виконавче провадження не містить таких підстав для зупинення виконавчого провадження, як оскарження оспорюваного Рішення Антимонопольного комітету України у судовому порядку, а тому зупинення стягнення на підставі наказу Антимонопольного комітету України, що є виконавчим документом, можливе лише шляхом вжиття заходів забезпечення позову.

Враховуючи наведене, суд вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до неспівмірних витрат, в тому числі фінансових, пов`язних з вилученням або блокуванням коштів, що призведе до неможливості оплачувати імпорт, логістику, оренду складів, заробітну плату, паливо, електроенергію, комунальні послуги та інші критичні операційні витрати. При цьому у разі списання коштів і подальшого задоволення майбутнього позову повернення стягнених сум з бюджету буде складним, тривалим і потребуватиме нових судових процедур.

За таких обставин, поновлення правового становища, що існувало до моменту виникнення спірних правовідносин, може призвести до значних, непомірних зусиль, а також призведе до ризику порушення безперервності постачання лікарських засобів у період воєнного стану, зокрема для лікарень, аптек, військових формувань, прифронтових громад та пацієнтів, які залежать від регулярного постачання препаратів.

Також суд вважає, що відсутність зловживання правами з боку Товариства також є очевидною, адже заява подана не з метою ухилення від виконання зобов`язань, а з метою збереження можливості захисту своїх прав у суді до ухвалення рішення по суті, і саме для цього і передбачений інститут забезпечення позову.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

На переконання суду, у цій справі є достатні підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист і поновлення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

При цьому суд не вбачає, що вжиття зазначеного заходу на цій стадії створить для відповідача чи інших осіб такі негативні наслідки, які за своїм обсягом переважатимуть ті наслідки, які можуть настати для позивача у разі його невжиття.

Обираючи належний спосіб забезпечення позову, суд зазначає, що частиною першою статті 151 КАС України визначено, що позов може бути забезпечено, зокрема, зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 34 Закону України Про виконавче провадження виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі, зокрема, зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.

З урахуванням встановлених обставин та чинного нормативного регулювання, суд дійшов висновку про необхідність надання заявнику тимчасового (на набрання законної сили рішенням у цій справі) судового захисту шляхом:

- зупинення стягнення у виконавчому провадженні № 79729061, яке відкрито постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Савка Ліани Олегівни від 03.12.2025 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «БаДМ» (49040, Україна, м. Дніпро, вул. Панікахи, 2, ідентифікаційний код 31816235) штрафу у розмірі 2 374 168 475 (два мільярди триста сімдесят чотири мільйони сто шістдесят вісім тисяч чотириста сімдесят п`ять) грн 00 коп на підставі наказу Антимонопольного комітету України №144-Ю/25 від 26.11.2025;

- зупинення дії постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Савка Ліани Олегівни від 03.12.2025 у виконавчому провадженні № 79729061 про стягнення виконавчого збору.

Вказані способи є достатніми для ефективного виконання мети забезпечення позову у вигляді збереження існуючого становища до завершення розгляду справи, а тому решта визначених заявником способів забезпечення позову (заборона органам ДВС здійснювати примусове виконання Наказу АМКУ №144-Ю/2025 від 26.11.2025; заборона будь-яким банківським та фінансовим установам вчиняти дії, направлені на блокування та арешт грошових коштів ТОВ «БаДМ» та виконання постанов про арешт коштів ТОВ «БаДМ», виданих органами ДВС на виконання Наказу АМКУ №144-Ю/25 від 26.11.2025) фактично повністю охоплюється зазначеними вище.

Так, відповідно до частини першої статті 10 Закону України Про виконавче провадження заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

При цьому, як зазначено вище, зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа є підставою для зупинення виконавцем вчинення виконавчих дій, а отже і підставою для зупинення тих дії, які заявник просить заборонити вчиняти (заборона органам ДВС здійснювати примусове виконання Наказу АМКУ №144-Ю/2025 від 26.11.2025; заборона будь-яким банківським та фінансовим установам вчиняти дії, направлені на блокування та арешт грошових коштів ТОВ «БаДМ» та виконання постанов про арешт коштів ТОВ «БаДМ», виданих органами ДВС на виконання Наказу АМКУ №144-Ю/25 від 26.11.2025).

Суд зауважує, що правовий висновок про правомірність застосування судом таких заходів забезпечення позову у подібних обставинах викладено у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.06.2026 у справі №320/16827/26.

При цьому у цій постанові суд апеляційної інстанції зазначив, що застосування такого способу забезпечення позову не є порушенням приписів пункту 5 частини третьої статті 151 КАС України, яким визначено, що не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.

Так, Шостий апеляційний адміністративний суд констатував, що судом першої інстанції не допущено порушення зазначених приписів, оскільки забезпечено позов шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, а не зупинено дію рішення Антимонопольного комітету України. При цьому, суд наголосив, що жодне з рішень Антимонопольного комітету України не є предметом розгляду справи, адже його становлять виключно правовідносини, які склались між товариством та виконавчим органом у межах здійснення відповідного виконавчого провадження.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «БаДМ» про забезпечення позову.

Керуючись статтями 151, 154, 156, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «БаДМ» про забезпечення позову задовольнити частково.

До набрання законної сили рішенням, ухваленим за результатами судового розгляду адміністративної справи №320/26152/26 по суті, зупинити стягнення у виконавчому провадженні № 79729061, яке відкрито постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Савка Ліани Олегівни від 03.12.2025 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «БаДМ» (49040, Україна, м. Дніпро, вул. Панікахи, 2, ідентифікаційний код 31816235) штрафу у розмірі 2 374 168 475 (два мільярди триста сімдесят чотири мільйони сто шістдесят вісім тисяч чотириста сімдесят п`ять) грн 00 коп на підставі наказу Антимонопольного комітету України №144-Ю/25 від 26.11.2025.

До набрання законної сили рішенням, ухваленим за результатами судового розгляду адміністративної справи №320/26152/26 по суті, зупинити дію постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Савка Ліани Олегівни від 03.12.2025 у виконавчому провадженні № 79729061 про стягнення виконавчого збору.

У задоволенні решти заяви про забезпечення позову відмовити.

Стягувач (за даною ухвалою, яка є виконавчим документом): Товариство з обмеженою відповідальністю «БаДМ» (49040, Україна, м. Дніпро, вул. Панікахи, 2, ідентифікаційний код 31816235).

Боржник (за даною ухвалою, яка є виконавчим документом): Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (01001, місто Київ, вулиця Архітектора Городецького, будинок 13; ідентифікаційний код 00015622).

Ухвала про забезпечення позову є виконавчим документом та підлягає негайному виконанню з дня її постановлення.

Строк пред`явлення виконавчого документа до виконання до 29 червня 2029 року.

Ухвала у справі набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Суддя Дудін С.О.