Рішення № 137813756, 18.06.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2026 року м. Київ № 320/3858/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання Любенко Д.І.,

за участю представників сторін:

від позивача - Журавель О.В.

від відповідача - Василевська А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17 листопада 2023 року:

- № 72257240207 про збільшення суми грошового зобов`язання ОСОБА_1 за платежем податок на доходи фізичних осіб на суму 484 866 579,01 грн та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 121 216 644,76 грн;

- № 72262240207 про збільшення суми грошового зобов`язання ОСОБА_1 за платежем «Військовий збір», що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на суму 374,25 грн та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 93,57 грн.

В обґрунтування доводів позовної заяви позивач вказав, що відповідач допустив істотні порушення процедури проведення документальної позапланової виїзної перевірки з огляду на факт її проведення виключно у приміщенні контролюючого органу, що істотно звузило права платника податків бути присутнім під час проведення перевірки, надавати пояснення та документи, пов`язані з предметом виїзної перевірки. Зазначає, що відповідач вийшов за межі предмету перевірки, яка призначена та проведена відповідачем на підставі письмового звернення платника податків про проведення щодо нього перевірки у зв`язку із припиненням підприємницької діяльності у правовому статусі фізичної особи-підприємця. Крім того, до початку проведення виїзної документальної перевірки контролюючий орган не пред`явив позивачеві направлення на проведення перевірки, копію наказу про проведення перевірки та службове посвідчення.

Щодо спірних податкових повідомлень-рішень позивач зазначив, що вважає їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки контролюючий орган неправильно визначив характер отриманих ним доходів, не врахував подані документи та безпідставно дійшов висновку про наявність підстав для донарахування податку на доходи фізичних осіб, військового збору та штрафних санкцій. Щодо епізоду 2021 року позивач зазначає, що дохід, отриманий ним унаслідок ліквідації іноземної юридичної особи JULIANNA MANAGEMENT LIMITED, не підлягав включенню до загального місячного/річного оподатковуваного доходу відповідно до пункту 14 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, оскільки були виконані всі умови, передбачені цією нормою. Позивач посилається на те, що JULIANNA MANAGEMENT LIMITED була створена 31.10.2007, тобто до 23.05.2020, а процедура її ліквідації була завершена у 2021 році. У зв`язку з ліквідацією цієї компанії позивач отримав активи у вигляді корпоративних прав та прав вимоги, що підтверджується рішенням ліквідатора, актом приймання-передачі, ліквідаційним балансом, фінансовою звітністю та іншими документами іноземної компанії. Позивач також вказує, що він подав до контролюючого органу заяву про звільнення відповідного доходу від оподаткування, а також неодноразово надавав документи на підтвердження права на застосування податкового звільнення. На його думку, податковий орган безпідставно не врахував зазначені документи, хоча вони підтверджують як факт ліквідації іноземної юридичної особи, так і факт отримання активів саме у межах ліквідаційного розподілу. Окремо позивач зазначає, що отримання ним прав вимоги за договорами позики внаслідок ліквідації JULIANNA MANAGEMENT LIMITED не створює самостійного оподатковуваного доходу в тому обсязі, у якому це визначено контролюючим органом, оскільки такі активи отримані саме як ліквідаційна маса іноземної юридичної особи, щодо якої Податковим кодексом України передбачено спеціальний режим звільнення від оподаткування. Стосовно договору позики № J051121-1 від 05.11.2021 позивач зазначає, що цей договір мав характер поворотної фінансової допомоги/позики, а після внесення змін додатковою угодою № 2 від 29.11.2021 не передбачав нарахування процентів чи інших компенсацій за користування коштами. Відтак, на думку позивача, саме по собі існування такого договору та подальше отримання права вимоги за ним у межах ліквідації іноземної компанії не може бути кваліфіковане контролюючим органом як оподатковуваний іноземний дохід на загальних підставах без урахування спеціальної норми пункту 14 підрозділу 1 розділу ХХ Податкового кодексу України. Щодо епізоду 2018 року позивач зазначає, що ним були подані декларація про майновий стан і доходи та додаток Ф1 із відображенням операцій з інвестиційними активами. Позивач стверджує, що надавав до контролюючого органу документи на підтвердження таких операцій, зокрема документи щодо придбання та відчуження корпоративних прав/часток у статутних капіталах юридичних осіб. У зв`язку з цим позивач вважає, що висновки контролюючого органу про заниження податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору за 2018 рік є необґрунтованими. Також позивач звертає увагу, що контролюючий орган мав оцінити всі надані ним документи у сукупності, а не обмежуватись формальним висновком про недостатність підтвердження. На думку позивача, акт перевірки та прийняті на його підставі податкові повідомлення-рішення не містять належного обґрунтування того, чому подані документи не підтверджують заявлені ним показники декларацій та право на застосування відповідного податкового режиму. З огляду на викладене позивач просить суд визнати протиправними та скасувати спірні податкові повідомлення-рішення.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року, позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві № 72257240207 від 17 листопада 2023 року про збільшення суми грошового зобов`язання ОСОБА_1 за платежем податок на доходи фізичних осіб на суму 484 866 579,01 грн та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 121 216 644,76 грн.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві № 72262240207 від 17 листопада 2023 року про збільшення суми грошового зобов`язання ОСОБА_1 за платежем Військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на суму 374,25 грн та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 93,57 грн.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві понесені судові витрати (судовий збір) у розмірі 13 420 грн (судовий збір) та 60 608 грн (витрати на професійну правничу допомогу).

Постановою Верховного Суду від 08.09.2025 у справі № 320/3858/24 касаційну Головного управління ДПС у м. Києві задоволено частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року та додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року у справі № 320/3858/24 скасовано, а справу направлено до Київського окружного адміністративного суду на новий розгляд.

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції, Верховний Суд підсумовуючи викладене зазначив, що: « 180. З рішень судів попередніх інстанцій слідує, що мотивами для задоволення позовних вимог слугували також і встановлені судами обставини по суті виявлених під час перевірки, на думку відповідача, порушень податкового законодавства.

181. На переконання Верховного Суду оскільки порушення процедури проведення та призначення перевірки підлягає додатковому встановленню, може бути самостійною підставою для визнання протиправними та скасування оскаржуваних у справі індивідуальних актів, колегія суддів Верховного Суду вважає, що висновки судів в іншій частині є передчасними.»

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.01.2026 матеріали справи № 320/3858/24 прийнято до свого провадження суддею Пановою Г.В. та справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження, з проведенням підготовчого засідання.

Відповідач проти задоволення позову заперечує та вважає спірні податкові повідомлення-рішення законними і обґрунтованими, зазначає, що позапланова документальна виїзна перевірка була проведена контролюючим органом правомірно, на підставі письмового звернення платника податків, а тому згідно з п. 78.2 ст. 78 ПК України, на проведену ним перевірку не поширюються, визначені цим Кодексом, обмеження у підставах проведення перевірок платників податків. Відповідач вказує, що копія наказу ГУ ДПС у м. Києві №4890-п від 05.10.2023 та копія направлення №17981/26-15-24-02-07 від 09.10.2023 пред`явлені платнику податків до початку проведення перевірки шляхом їх направлення на адресу реєстрації позивача засобами поштового зв`язку. Посилаючись на складені акти від 09.10.2024 та від 11.10.2024 відповідач вказує про неможливість вручення платнику податків наказу та направлення на проведення перевірки через відсутність його за місцем реєстрації.

На переконання контролюючого органу, за результатами проведеної документальної позапланової перевірки встановлено порушення позивачем вимог Податкового кодексу України при декларуванні доходів за 2018 та 2021 роки, що призвело до заниження податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору. Щодо 2021 року відповідач виходить із того, що позивач отримав дохід від іноземної юридичної особи JULIANNA MANAGEMENT LIMITED у вигляді активів, переданих унаслідок ліквідації цієї компанії, зокрема прав вимоги за договорами позики на значні суми. На думку контролюючого органу, такий дохід є іноземним доходом фізичної особи та підлягає оподаткуванню відповідно до положень Податкового кодексу України. Відповідач зазначає, що позивачем у податковій декларації за 2021 рік відображено дохід, отриманий з джерел за межами України, однак, на думку контролюючого органу, позивач безпідставно застосував до такого доходу режим звільнення від оподаткування, передбачений пунктом 14 підрозділу 1 розділу ХХ Податкового кодексу України. Контролюючий орган вказує, що позивач мав підтвердити наявність усіх умов для застосування відповідного податкового звільнення, у тому числі належними документами щодо створення, діяльності, статусу, структури власності, ліквідації іноземної юридичної особи, а також документами щодо характеру та вартості отриманих активів. За позицією відповідача, надані позивачем документи не підтверджують у повному обсязі правомірність невключення такого доходу до загального оподатковуваного доходу або не усувають встановлені перевіркою порушення. Відповідач також посилається на те, що частина документів, поданих позивачем, складена іноземною мовою, а питання належного засвідчення, перекладу, апостилювання та підтвердження їх відповідності вимогам законодавства має істотне значення для підтвердження права на податкове звільнення. У зв`язку з цим контролюючий орган вважає, що сам факт подання позивачем документів не свідчить автоматично про підтвердження правомірності застосування пільгового режиму оподаткування. Щодо операцій 2018 року відповідач зазначає, що за результатами перевірки встановлено заниження податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору за результатами річного декларування. На думку відповідача, позивач не підтвердив належними та достатніми документами окремі показники, відображені у декларації та додатку Ф1, унаслідок чого контролюючий орган правомірно визначив додаткові грошові зобов`язання. Відповідач вважає, що податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Податковим кодексом України, а висновки акта перевірки є належною підставою для визначення позивачу грошових зобов`язань та застосування штрафних санкцій. З огляду на викладене відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Протокольною ухвалою від 21.05.2026 суд на місці ухвалив закрити підготовче судове засідання та призначити справу по суті заявлених позовних вимог.

У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи позовної заяви та просив суд позов задовольнити. Представник відповідача проти позову заперечував та просив суд відмовити у його задоволенні.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з такого.

16.12.2015 позивач зареєстрований в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як фізична особа-підприємець (ФОП ОСОБА_1 ), номер запису: 20690000000035260.

25.09.2023 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений запис № 2000690060001035260 про припинення реєстрації підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням.

У період з 16.12.2015 по 25.09.2023 позивач перебував на обліку в ГУ ДПС у м. Києві як фізична особа-підприємець (ФОП ОСОБА_1 ), платник єдиного податку ІІІ групи зі ставкою 5%.

26.09.2023 з метою зняття з обліку платника єдиного податку в ДПС, позивач звернувся до відповідача з заявою від 26.09.2023 про проведення документальної позапланової перевірки ФОП ОСОБА_1 у зв`язку з припиненням підприємницької діяльності.

05.10.2023 заступником начальника ГУ ДПС у м. Києві видано наказ № 4890-П від 05.10.2023 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника податків ОСОБА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ».

09.10.2023 заступником начальника ГУ ДПС у м. Києві видано направлення на перевірку № 17981/26-15-24-02-07 від 09.10.2023.

09.10.2023 головним державним інспектором відділу перевірок самозайнятих осіб по припиненню підприємницької діяльності управління податкових перевірок фізичних осіб ГУ ДПС у м. Києві та начальником відділу перевірок самозайнятих осіб по припиненню підприємницької діяльності управління податкових перевірок фізичних осіб ГУ ДПС у м. Києві складено акт № 3743/26-015-24-02-07 від 09.10.2023 (реєстраційний № 5743/Ж6/26-15-24-02-007 від 09.10.2023) про неможливість вручення платнику податків копії наказу на проведення позапланової виїзної перевірки № 4890-п від 05.10.2023 у зв`язку з відсутністю платника податків за місцем його реєстрації.

09.10.2023, засобами поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення (штриховий індикатор 0101141011325), відповідач направив позивачу (на адресу його реєстрації) копію наказу ГУ ДПС у м. Києві № 4890-п від 05.10.2023 та копію направлення №17981/26-15-24-02-07 від 09.10.2023, яке було отримано особисто 18.10.2023.

В період з 09.10.2023 по 13.10.2023, на підставі наказу №4890-п від 05.10.2023 у приміщенні ГУ ДПС у м. Києві, згідно заяви позивача, відповідач провів документальну позапланову виїзну перевірку.

20.10.23 відповідач склав Акт № 67097/Ж5/26-15-24-02-07/2232616912 від 20.10.23 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки платника податків ОСОБА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 по 25.09.2023 та дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 16.12.2015 по 25.08.2023» (далі - акт перевірки).

Згідно акта перевірки, позивачем порушено:

- п.п. 168.2.1 п. 168.2, п.п. 168.1.3 п. 168.1 ст. 168 ПК України, з урахуванням вимог п.п. 164.2.9 п. 164.2 ст. 164, п.п. 170.2.6 п. 170.2 ст. 170 Кодексу, внаслідок заниження інвестиційного прибутку з отриманого доходу від операцій з продажу в 2018 році частки (50%) у статутному капіталі ТОВ «Енерготехноторг» в сумі 24 950,00 грн та не сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб за 2018 рік з отриманого доходу в сумі 4 491,00 грн;

- п.п. 1.2, п.п. 1.3 п. 16-1 підр. 10 р. ХХ Перехідних положень ПК України, внаслідок не нарахування, не утримання та не перерахування до бюджету військового збору з інвестиційного доходу у сумі 374,25 грн.

- п.п.170.11.1 п. 170.11 ст. 170 ПК України, внаслідок не нарахування зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб за ставкою 18% на суму коштів в розмірі 98 946 802,09 дол. США (еквівалент у гривні 2 693 678 266,70 грн.), отриманих від Компанії «JULIANNA MANAGEMENT LIMITED» за договором позики № J051121-1 від 05.11.2021.

Згідно з відомостями п. 1.12 (ст. 4 акта перевірки) при перевірці відповідач використав документи та пояснення позивача, які були надані у відповідь на письмові запити контролюючого органу в період з 2019 по 2023 роки.

З вимогою про надання позивачем документів для проведення призначеної наказом № 4890-п від 05.10.2023 позапланової виїзної документальної перевірки відповідач до позивача не звертався.

20.10.2023 головними державними інспекторами відділу перевірок самозайнятих осіб по припиненню підприємницької діяльності управління податкових перевірок фізичних осіб ГУ ДПС у м. Києві складено акт №1052/26-15-24-02-07 від 20.10.2023 про неможливість вручення платнику податків примірника акту про результати документальної позапланової перевірки №67097/Ж5/26-15-24-02-07/2232616912 від 20.10.23, у зв`язку з неявкою ОСОБИ_1 (фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ) до ГУ ДПС у м. Києві для ознайомлення та підписання акта перевірки.

Судом в ході судового розгляду вказаної справи встановлено, що доказів вручення та/або направлення позивачу повідомлення про необхідність прибути до ГУ ДПС у м. Києві для ознайомлення та підписання акта перевірки відповідач до матеріалів справи не надав, та у відзиві та додаткових поясненнях про це не зазначив.

Акт перевірки відповідач направив позивачу засобами поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення (штриховий індикатор 0101141077164), який був отриманий ним особисто 23.10.2023.

Не погоджуючись з висновками та доводами акта перевірки, позивач подав до контролюючого органу заперечення, які листом № 105080/6/26-15-24-02-07-08 від 14.11.2023 залишені без змін.

Відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення-рішення:

- № 72257240207 від 17.11.2023, яким збільшено позивачу податкові зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 484 866 579,01 грн. та нарахував штрафні (фінансові) санкції в розмірі 121 216 644,76 грн (загальна сума донарахування 606 083 223, 77 грн), яких:

- 4 491,00 грн. податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування за 2018 рік та 1 122,75 штрафні (фінансові) санкції;

- 484 862 088,01 грн. податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування за 2021 рік та 121 215 522,01 грн. штрафні (фінансові) санкції.

- № 72262240207 від 17.11.2023, яким збільшено позивачу суму грошового зобов`язання за платежем Військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування за 2018 рік на суму 374,25 грн. та нарахував штрафні (фінансові) санкції в розмірі 93,57 грн. (загальна сума донарахування 467,82 грн).

Не погоджуючись з правомірністю прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює ПК України, визначаючи, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків.

Згідно з пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні та фактичні перевірки. Документальні перевірки можуть бути плановими або позаплановими, виїзними або невиїзними.

Відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою є перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати передбачених цим Кодексом податків та зборів, дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також дотримання роботодавцем законодавства щодо оформлення трудових відносин з працівниками, яка проводиться на підставі податкових декларацій, фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів обліку, первинних документів та отриманої в установленому порядку податкової інформації.

Відповідно до абзацу, яким визначено документальну виїзну перевірку, така перевірка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Згідно з підпунктом 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється, зокрема, якщо розпочато процедуру реорганізації юридичної особи, припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, закриття постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, у тому числі іноземної компанії, організації, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків.

Відповідно до пункту 78.2 статті 78 Податкового кодексу України обмеження у підставах проведення перевірок платників податків, визначені цим Кодексом, не поширюються на перевірки, що проводяться на звернення такого платника податків.

Згідно з пунктом 78.4 статті 78 Податкового кодексу України про проведення документальної позапланової перевірки керівник або уповноважена особа контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення такої перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

За правилами пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки за наявності підстав для її проведення та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, направлення на проведення перевірки, копії наказу про проведення перевірки та службових посвідчень осіб, зазначених у направленні на проведення перевірки.

Пунктом 81.1 статті 81 Податкового кодексу України також передбачено, що непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків документів, передбачених цим пунктом, або пред`явлення чи надіслання документів, оформлених з порушенням установлених вимог, є підставою для недопущення посадових осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної перевірки.

Відповідно до пункту 81.2 статті 81 Податкового кодексу України у разі відмови платника податків або його посадових осіб від допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки складається акт, який засвідчує факт відмови.

Згідно з пунктом 82.2 статті 82 Податкового кодексу України тривалість документальних позапланових перевірок не повинна перевищувати 15 робочих днів для великих платників податків, 5 робочих днів щодо суб`єктів малого підприємництва та 10 робочих днів щодо інших платників податків.

Відповідно до пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України результати перевірок оформлюються у формі акта або довідки. Акт перевірки є службовим документом, який підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати.

За змістом пункту 86.7 статті 86 Податкового кодексу України платник податків має право подати свої заперечення та додаткові документи і пояснення до акта перевірки у порядку та строки, встановлені цим Кодексом.

Окремо суд враховує, що постановою Верховного Суду від 08.09.2025 у справі № 320/3858/24 рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.05.2024, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.09.2024 та додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.09.2024 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд звернув увагу на необхідність повного та всебічного дослідження обставин щодо процедури призначення та проведення перевірки, фактичного місця проведення документальної позапланової виїзної перевірки, належного вручення платнику податків наказу та направлення, меж перевірки, правової природи отриманого позивачем активу внаслідок ліквідації іноземної юридичної особи JULIANNA MANAGEMENT LIMITED, умов договору позики № J051121-1 від 05.11.2021, доводів контролюючого органу про офшорний статус нерезидента, ділову мету відповідної операції, а також обставин щодо визначення інвестиційного прибутку за операцією з корпоративними правами ТОВ «Енерготехноторг».

З огляду на наведене суд під час нового розгляду справи надає оцінку кожному із зазначених питань окремо.

Оцінюючи доводи сторін щодо дотримання контролюючим органом процедури призначення та проведення документальної позапланової виїзної перевірки, суд виходить з такого.

Як встановлено судом з матеріалів справи, наказом Головного управління ДПС у м. Києві від 05.10.2023 № 4890-п призначено проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника податків ОСОБА_1 з 09.10.2023 тривалістю 5 робочих днів, з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 по 25.09.2023, а також дотримання законодавства щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску за період з 16.12.2015 по 25.09.2023.

Підставою для прийняття вказаного наказу контролюючим органом, зокрема, визначено підпункт 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, тобто обставини, пов`язані з державною реєстрацією припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Отже, контролюючим органом було прийнято рішення саме про проведення документальної позапланової виїзної перевірки, що зумовлювало обов`язок податкового органу дотриматись порядку, передбаченого Податковим кодексом України для такого виду податкового контролю, зокрема в частині належного допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки, пред`явлення або вручення платнику податків належним чином оформлених документів, що є підставою для її проведення, та забезпечення платнику податків реальної можливості бути присутнім під час перевірки, надавати пояснення, документи та заперечення щодо питань, які становлять предмет перевірки.

З матеріалів справи вбачається, що 09.10.2023 контролюючим органом оформлено направлення на перевірку № 17981/26-15-24-02-07.

Водночас наявне у матеріалах справи направлення не містить підпису платника податків про його отримання, відмітки про ознайомлення з ним, часу такого ознайомлення, а також відмітки про вручення платнику податків копії наказу про проведення перевірки до початку її проведення.

Натомість, контролюючим органом складено акт від 09.10.2023 про неможливість вручення платнику податків копії наказу на проведення документальної позапланової виїзної перевірки та направлення на перевірку у зв`язку з відсутністю ОСОБА_1 за місцем реєстрації.

Крім того, у матеріалах справи наявний акт від 11.10.2023 про неможливість вручення платнику податків копії наказу на проведення перевірки.

У постанові від 08.09.2025 Верховний Суд зазначив: "93. Водночас, суди попередніх інстанцій формуючи свої висновки щодо порушення на етапі порядку та процедури проведення перевірки, що мало вплив на законність прийняття спірних ППР достовірно не перевірили та не навели належного обґрунтування (не спростовано/чи підтверджено сукупністю зібраних доказів) доводам сторони позивача який заперечує факт виїзду працівниками контролюючого органу за адресою місця реєстрації позивача, що було адресою проведення виїзної перевірки."

"94. Не надано належної правової оцінки щодо складеного акту від 09.10.2023 про неможливість вручення копії наказу про перевірку через виїзд інспектором податкового органу за місцем реєстрації ОСОБА_1 та його відсутності за зазначеною адресою, що стало підставою для завершення призначеної документальної виїзної перевірки та оформлення її результатів за адресою податкового органу."

Враховуючи наведені висновки суд дослідив доводи сторони позивача, який заперечує факт виїзду працівниками контролюючого органу за адресою місця реєстрації позивача.

Також, суд дослідив як акт від 09.10.2023, так і акт від 11.10.2023 про неможливість вручення копії наказу про перевірку.

При цьому в ході судового розгляду на запитання представника позивача навести нормативно-правове обґрунтування підстав складання Актів про неможливість вручення копії наказу на проведення перевірки та направлення на перевірку, представник податкового органу відповідних пояснень із наведенням приписів законодавчого регулювання суду не надав.

Разом з тим суд звертає увагу, що вказані акти є односторонніми документами, складеними посадовими особами самого контролюючого органу, та підтверджують лише факт фіксації податковим органом обставин щодо відсутності платника податків за відповідною адресою у момент виїзду посадових осіб контролюючого органу. Такі акти самі по собі не підтверджують факту належного вручення платнику податків наказу та направлення на перевірку до початку її проведення, а також не можуть замінювати виконання контролюючим органом встановлених Податковим кодексом України процедурних гарантій для платників податків.

При цьому з акта перевірки вбачається, що перевірка фактично проводилась з 09.10.2023 по 13.10.2023. У самому акті перевірки контролюючим органом зазначено, що з метою вручення направлення на перевірку працівниками контролюючого органу було здійснено виїзд за податковою адресою платника, однак двері ніхто не відчинив, у зв`язку із чим складено відповідний акт. Також контролюючий орган зазначив, що копію направлення на перевірку та копію наказу було направлено на податкову адресу платника засобами поштового зв`язку, а перевірку проведено в приміщенні Головного управління ДПС у м. Києві.

Також суд враховує пояснення представника відповідача, надані у судовому засіданні, відповідно до яких контролюючий орган не заперечував, що після здійснення виїзду за податковою адресою позивача фактичне проведення перевірочних дій здійснювалося у приміщенні Головного управління ДПС у м. Києві. При цьому відповідач не надав суду доказів складення акта про неможливість проведення перевірки саме як підстави для зміни фактичного місця її проведення, а обмежився посиланням на акт про неможливість вручення документів платнику податків та на запитання представника позивача до представника відповідача чи складався акт про неможливість проведення перевірки останній надав негативну відповідь.

Відтак суд розмежовує акт про неможливість вручення наказу та направлення і акт про неможливість проведення перевірки. Перший лише фіксує невручення документів платнику податків у конкретний момент часу, однак не підтверджує неможливості проведення перевірки за місцем проживання платника, не підтверджує належного повідомлення платника до початку перевірки та не створює самостійної правової підстави для фактичного проведення виїзної перевірки у приміщенні контролюючого органу.

Щодо доводу контролюючого органу, на який також звертав увагу Верховний Суд, про можливість проведення документальної позапланової виїзної перевірки у приміщенні контролюючого органу у разі відсутності платника податків за податковою адресою, суд зазначає таке.

Сам контролюючий орган в акті перевірки фактично підтвердив, що документальна позапланова виїзна перевірка, призначена наказом від 05.10.2023 № 4890-п, не проводилась за місцем проживання/податковою адресою платника податків, а була проведена у приміщенні контролюючого органу, без участі платника податків.

Крім того, суд враховує, що титульна сторінка акта перевірки містить зазначення місця його складання Головне управління ДПС у м. Києві, м. Київ, вул. Лєскова, 4, а в описовій частині акта контролюючий орган прямо зазначив, що перевірку проведено у приміщенні Головного управління ДПС у м. Києві.

Отже, контролюючий орган фактично підтвердив, що документальна позапланова виїзна перевірка не була проведена за місцем проживання, місцем знаходження платника податків або місцем фактичного здійснення діяльності, а була проведена у приміщенні самого контролюючого органу.

Суд наголошує, що вказана обставина у цій справі має оцінюватися не формально, а у сукупності з іншими встановленими обставинами: відсутністю доказів вручення наказу і направлення до початку перевірки, відсутністю підпису платника на направленні, відсутністю підпису платника на акті перевірки, відсутністю підтвердження повернення йому первинних документів та фактичним проведенням перевірки без участі платника.

Так, актом від 20.10.2023 контролюючий орган зафіксував неможливість вручення платнику податків примірника акта перевірки у зв`язку з неявкою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві для ознайомлення та підписання акта перевірки.

Також суд звертає увагу, що остання сторінка акта перевірки містить незаповнені поля для підпису платника податків як щодо ознайомлення з актом перевірки, так і щодо підтвердження повернення первинних документів, використаних під час перевірки. Відповідні підписи платника податків у акті відсутні.

За таких обставин суд не має підстав вважати доведеним, що платник податків був фактично залучений до проведення перевірки, мав реальну можливість надавати пояснення під час її проведення, був ознайомлений з документами та інформацією, які використовувалися контролюючим органом, а також що первинні документи, на які посилався контролюючий орган, були повернуті йому після завершення перевірки.

Наведене має істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки предметом перевірки були не лише формальні питання припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, а й правовідносини, пов`язані з декларуванням доходів фізичної особи, операціями з інвестиційними активами, отриманням доходу з джерел за межами України, ліквідацією іноземної юридичної особи та застосуванням спеціального режиму звільнення від оподаткування, передбаченого пунктом 14 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

За таких обставин участь платника податків під час проведення перевірки, можливість надати пояснення, додаткові документи та заперечення щодо конкретних висновків контролюючого органу не є формальною гарантією, а безпосередньо впливає на повноту та об`єктивність встановлення обставин, які стали підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Суд вважає, що у спірних правовідносинах контролюючий орган не довів належними та допустимими доказами, що до початку проведення документальної позапланової виїзної перевірки платнику податків було вручено або належним чином доведено до його відома наказ про проведення перевірки та направлення на перевірку, а також не довів, що платнику податків було забезпечено реальну можливість реалізувати права, передбачені Податковим кодексом України, саме під час проведення перевірки.

Посилання відповідача на складені посадовими особами контролюючого органу акти про неможливість вручення документів суд оцінює критично, оскільки такі акти не підтверджують факту вручення наказу та направлення до початку перевірки, не підтверджують належного допуску посадових осіб до проведення виїзної перевірки та не спростовують обставини фактичного проведення перевірки без участі платника податків у приміщенні контролюючого органу.

Крім того, суд бере до уваги, що під час судового розгляду представник позивача звертав увагу на те, що акт про неможливість вручення документів складений посадовими особами контролюючого органу, які надалі фактично здійснювали перевірку, тоді як такий акт не підтверджує вчинення контролюючим органом усіх можливих дій для забезпечення участі платника податків у перевірці. Зокрема, матеріали справи не містять доказів використання контролюючим органом наявних контактних даних позивача до початку перевірки, хоча такі дані містилися у поданих ним податкових деклараціях та інших документах.

Саме тому посилання відповідача на те, що документи були направлені поштою, не усуває порушення, оскільки такі документи були отримані позивачем уже після початку перевірки, а право платника бути обізнаним про перевірку та брати участь у ній має бути забезпечене саме до початку та під час її проведення, а не постфактум.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що порушення процедури проведення документальної позапланової виїзної перевірки у цій справі не є суто формальними, оскільки вони об`єктивно вплинули на можливість платника податків брати участь у перевірці, надавати пояснення та документи, а отже на повноту встановлення контролюючим органом фактичних обставин, покладених в основу акта перевірки та спірних податкових повідомлень-рішень.

Відтак суд дійшов висновку, що результати такої перевірки не можуть вважатися належною та достатньою правовою підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а допущені контролюючим органом порушення процедури проведення перевірки у сукупності з іншими встановленими судом обставинами свідчать про протиправність спірних індивідуальних актів.

Окремо суд звертає увагу, що наявні у матеріалах справи докази поштового направлення документів контролюючого органу не підтверджують отримання платником податків наказу про проведення перевірки та направлення на перевірку до початку її проведення 09.10.2023.

При цьому перевірка, згідно з актом від 20.10.2023 №67097/Ж5/26-15-24-02-07/2232616912, проводилась у період з 09.10.2023 по 13.10.2023.

Отже, саме на відповідача покладався обов`язок довести, що на момент початку перевірки платник податків був належним чином повідомлений про її проведення та отримав документи, які відповідно до Податкового кодексу України надавали посадовим особам контролюючого органу право на проведення такої перевірки.

Натомість матеріали справи свідчать, що до початку перевірки контролюючим органом було складено лише акт про неможливість вручення копії наказу та направлення у зв`язку з відсутністю платника за місцем реєстрації, а в подальшому такі документи були направлені засобами поштового зв`язку.

Водночас саме по собі направлення документів поштою не є тотожним їх отриманню платником до початку перевірки та не підтверджує належного допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення документальної позапланової виїзної перевірки.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено факту вручення платнику податків наказу та направлення на перевірку до початку її проведення, а отже, не доведено дотримання обов`язкових процедурних передумов для реалізації контролюючим органом права на проведення документальної позапланової виїзної перевірки.

Щодо висновку Верховного Суду про необхідність з`ясування істотності процедурних порушень суд зазначає, що встановлені порушення не є формальними. Вони стосуються початкових умов реалізації контролюючим органом права на перевірку, а саме належного повідомлення платника податків, вручення йому наказу та направлення до початку перевірки, можливості бути присутнім під час перевірки, надавати пояснення, документи та заперечення саме під час її проведення.

Оскільки за результатами цієї перевірки контролюючим органом надано оцінку складним правовідносинам, пов`язаним з іноземним доходом, ліквідацією іноземної юридичної особи, договором позики, правами вимоги та операціями з інвестиційними активами, участь платника податків у перевірці мала істотне значення для повноти та об`єктивності встановлення обставин.

Відтак суд дійшов висновку, що допущені контролюючим органом процедурні порушення є самостійною підставою для висновку про протиправність податкових повідомлень-рішень, прийнятих за результатами такої перевірки.

Щодо висновку Верховного Суду про необхідність дослідження підстави та меж документальної позапланової перевірки, призначеної у зв`язку з припиненням підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, суд зазначає таке.

Окремій оцінці суду підлягають доводи позивача про вихід контролюючого органу за межі предмета документальної позапланової виїзної перевірки.

Як встановлено судом, 26.09.2023 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ДПС у м. Києві із заявою, в якій просив провести документальну позапланову перевірку у зв`язку з припиненням підприємницької діяльності.

У зазначеній заяві платник податків послався на державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, дату запису 25.09.2023, номер запису 2000690060001035260, підстава власне рішення.

Відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань також підтверджують, що щодо ОСОБА_1 внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця 25.09.2023 на підставі власного рішення, а актуальний стан фізичної особи-підприємця визначено як припинений.

Отже, первинною фактичною та правовою підставою ініціювання перевірки у цій справі було саме припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , а не проведення загальної перевірки усіх доходів фізичної особи незалежно від їх зв`язку з підприємницькою діяльністю.

Суд також враховує, що під час судового розгляду представник відповідача пояснив, що позивач перевірявся «у всіх статусах» і як фізична особа, і як фізична особа-підприємець, однак претензії контролюючого органу фактично сформовані до нього як до фізичної особи за результатами річного декларування. Разом з тим такі пояснення не замінюють обов`язку контролюючого органу чітко визначити у наказі та акті перевірки межі податкового контролю і належно обґрунтувати, чому перевірка, призначена у зв`язку з припиненням підприємницької діяльності ФОП, охоплює приватні доходи фізичної особи, не пов`язані з підприємницькою діяльністю.

Відповідач не довів, що спірні операції з корпоративними правами, ліквідаційним розподілом іноземної юридичної особи та правами вимоги за договорами позики були пов`язані саме з підприємницькою діяльністю позивача як ФОП або з процедурою припинення такої діяльності.

Суд враховує, що наказом Головного управління ДПС у м. Києві від 05.10.2023 № 4890-п призначено документальну позапланову виїзну перевірку платника податків ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 по 25.09.2023, а також дотримання законодавства щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску за період з 16.12.2015 по 25.09.2023.

Водночас саме по собі формулювання предмета перевірки у наказі не звільняє контролюючий орган від обов`язку діяти у межах підстави, з якою Податковий кодекс України пов`язує право на проведення документальної позапланової перевірки, та не надає контролюючому органу права необмежено розширювати перевірку на всі приватні доходи фізичної особи без встановлення та належного обґрунтування їх зв`язку з предметом перевірки, призначеної у зв`язку з припиненням підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

З акта перевірки вбачається, що контролюючий орган у межах перевірки, призначеної у зв`язку з припиненням підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 , досліджував питання отримання позивачем доходу з джерел за межами України, обставини ліквідаційного розподілу компанії JULIANNA MANAGEMENT LIMITED, правовідносини за договором позики №J051121-1 від 05.11.2021, а також операції з корпоративними правами, зокрема щодо ТОВ «Енерготехноторг», та визначення інвестиційного прибутку фізичної особи.

Разом з тим відповідачем не доведено, що зазначені операції були пов`язані з підприємницькою діяльністю ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця, з припиненням такої діяльності або з виконанням ним податкових обов`язків саме у статусі фізичної особи-підприємця.

У той же час, за змістом самого акта перевірки, контролюючий орган розглядав відповідні операції як операції фізичної особи, пов`язані з декларуванням іноземного доходу, ліквідацією іноземної юридичної особи, отриманням майнових прав у межах ліквідаційного розподілу та визначенням інвестиційного прибутку від операцій з корпоративними правами. Такі операції за своїм характером не є очевидно пов`язаними з господарською діяльністю фізичної особи-підприємця та потребували окремого доведення такого зв`язку контролюючим органом.

Суд також бере до уваги, що у самому акті перевірки контролюючий орган зазначив, що у періоді, який перевірявся платник податків не був платником податку на додану вартість, фактично платник перебував на спрощеній системі оподаткування, а за окремими напрямами перевірки контролюючим органом не встановлено здійснення діяльності, використання праці найманих осіб, здійснення операцій із товарно-матеріальними цінностями, укладення договорів комісії, наявності кредитів у фінансових установах, заборгованості з контрагентами та інших ознак активної господарської діяльності ФОП у відповідних правовідносинах.

За таких обставин суд дійшов висновку, що контролюючий орган, призначивши перевірку у зв`язку з припиненням підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, не довів належного зв`язку спірних операцій із підставою та предметом такої перевірки, оскільки поклав в основу спірних податкових повідомлень-рішень висновки щодо доходів фізичної особи, не обґрунтувавши їх зв`язку з підприємницькою діяльністю позивача або процедурою припинення такої діяльності.

Саме висновки щодо доходу фізичної особи від операцій з іноземною юридичною особою та інвестиційними активами стали підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень про визначення податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірності включення до предмета перевірки, призначеної у зв`язку з припиненням підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, питань щодо оподаткування доходів позивача як фізичної особи, які не були належним чином пов`язані контролюючим органом із підприємницькою діяльністю ОСОБА_1 .

Водночас, з метою повного та всебічного вирішення спору, а також з урахуванням висновків Верховного Суду, суд вважає за необхідне надати оцінку висновкам щодо застосування норм матеріального права контролюючим органом щодо наявності у позивача оподатковуваного доходу. Така оцінка здійснюється додатково та не змінює висновку суду про те, що встановлені процедурні порушення самі по собі є достатньою підставою для скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

При цьому така оцінка матеріальних висновків контролюючого органу здійснюється судом не як заміна висновку про істотність процедурних порушень, а як додатковий самостійний аналіз доводів сторін з урахуванням висновків Верховного Суду, наданих у постанові від 08.09.2025 у справі № 320/3858/24. Встановлені судом порушення порядку призначення та проведення перевірки залишаються самостійною підставою для висновку про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень, однак не звільняють суд від необхідності перевірити доводи сторін щодо суті донарахувань.

Щодо доводу контролюючого органу про оподаткування коштів/прав вимоги за договором позики № J051121-1 від 05.11.2021 як іноземного доходу, а також щодо висновків Верховного Суду про необхідність дослідження умов цього договору, реальності його виконання та правової природи отриманого позивачем активу (пункт 169 постанови), суд зазначає таке.

Зі змісту акта перевірки вбачається, що контролюючим органом, зокрема, встановлено порушення позивачем вимог пункту 170.11.1 пункту 170.11 статті 170 Податкового кодексу України та зроблено висновок про несплату податку на доходи фізичних осіб за 2021 рік у сумі 484 862 088,01 грн з отриманого, на думку контролюючого органу, іноземного доходу в сумі 98 946 802,09 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 2 693 678 266,70 грн.

Підставою для такого висновку контролюючий орган визначив обставини отримання ОСОБА_1 права вимоги за договором позики №J051121-1 від 05.11.2021, укладеним із компанією JULIANNA MANAGEMENT LIMITED. Податковий орган зазначив, що JULIANNA MANAGEMENT LIMITED має офшорний статус, а тому кошти/майнові права, отримані від такої компанії, не можуть розглядатися як позика у розумінні підпункту 14.1.267 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України та підлягають оподаткуванню як іноземний дохід.

Разом з тим матеріалами справи підтверджується, що ще до проведення перевірки позивач подавав до контролюючого органу документи та пояснення щодо походження зазначеного активу і підстав застосування податкового звільнення. Зокрема, позивачем надавались документи у відповідь на запити контролюючого органу від 15.08.2022, 18.11.2022, 17.04.2023, а також пояснення від 20.09.2023.

З наданих документів вбачається, що компанія JULIANNA MANAGEMENT LIMITED була створена 31.10.2007, у 2021 році змінила місце реєстрації/редоміцилювалась із Сейшельських Островів до Республіки Маршаллові Острови, а 29.12.2021/30.12.2021 щодо неї було прийнято рішення про ліквідацію та завершено процедуру ліквідації.

На підтвердження цього позивачем подано, зокрема, свідоцтво про реєстрацію за місцем перебування/зміну місця реєстрації компанії, свідоцтво про ліквідацію, письмове рішення акціонера, письмове рішення номінального власника та довіреної особи, письмове рішення ліквідатора, ліквідаційний баланс, фінансову звітність компанії, акт приймання-передачі активів та зобов`язань від 29.12.2021, договір позики №J051121-1 від 05.11.2021, додаткові угоди №1 від 15.11.2021 та №2 від 29.11.2021, а також інші документи, які підтверджують структуру активів JULIANNA MANAGEMENT LIMITED та їх розподіл на користь бенефіціара у зв`язку з ліквідацією компанії.

Відповідно до акта приймання-передачі від 29.12.2021 та ліквідаційних документів JULIANNA MANAGEMENT LIMITED, позивачем у межах ліквідаційного розподілу отримано, серед іншого, право вимоги за договором позики № J051121-1 від 05.11.2021 у сумі 98 946 802,09 доларів США, а також інші активи. Загальна вартість активів, що підлягали розподілу внаслідок ліквідації компанії, згідно з наданими документами становила 116 991 658,88 доларів США.

У поданій податковій декларації про майновий стан і доходи за 2021 рік позивач відобразив відповідний дохід, отриманий з джерел за межами України. При цьому позивач наполягав, що зазначений дохід отриманий саме внаслідок ліквідації іноземної юридичної особи, а тому за наявності умов, визначених пунктом 14 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, не включається до загального місячного/річного оподатковуваного доходу платника податку за 2021 рік.

На переконання позивача, контролюючий орган неправильно визначив правову природу отриманого ним активу. Позивач зазначає, що він отримав не дохід у вигляді виплати за договором позики від нерезидента, а майнове право вимоги як актив, переданий йому в межах ліквідаційного розподілу майна компанії JULIANNA MANAGEMENT LIMITED.

Відповідач в акті перевірки виходить з того, що JULIANNA MANAGEMENT LIMITED є нерезидентом, який має офшорний статус, оскільки зареєстрований на Маршаллових Островах .

З огляду на це контролюючий орган вважає, що кошти або майнові права, отримані від такого нерезидента, не можуть вважатися позикою у розумінні підпункту 14.1.267 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України. Відповідно, на думку відповідача, сума 98 946 802,09 доларів США, отримана позивачем за договором позики № J051121-1 від 05.11.2021, має розглядатися як іноземний дохід та включатися до загального річного оподатковуваного доходу платника податку.

Відповідач також зазначив, що позивачу надсилались запити про надання пояснень і документальних підтверджень щодо правомірності застосування податкового звільнення, а ненадання або надання, на думку податкового органу, недостатніх документів стало підставою для проведення перевірки та відповідних висновків акта.

Разом з тим суд враховує, що після направлення справи на новий розгляд позивачем додатково вжито заходів для підтвердження обставин, на необхідність дослідження яких звернув увагу Верховний Суд у постанові від 08.09.2025 у справі №320/3858/24, зокрема щодо реального виконання договору позики №J051121-1 від 05.11.2021 та фактичного руху коштів за ним.

З цією метою позивач звернувся до банку UBS Switzerland AG із проханням підтвердити надходження на його рахунки грошових коштів за договором позики №J051121-1 від 05.11.2021 від компанії JULIANNA MANAGEMENT LIMITED.

З наданої до матеріалів справи довідки банку UBS Switzerland AG від 23.10.2025 вбачається, що у 2021 році на рахунок позивача IBAN НОМЕР_2 та рахунок IBAN НОМЕР_3 K від компанії JULIANNA MANAGEMENT LIMITED надійшли безготівкові грошові кошти у сумі 98 796 273,66 доларів США та 132 887,88 євро, що еквівалентно 150 528,43 доларів США, із призначенням платежу «позика за кредитним договором J051121-1 від 05.11.2021».

Суд оцінює вказану довідку банку як письмовий доказ, що має значення для правильного вирішення спору, оскільки вона підтверджує фактичне надходження коштів від JULIANNA MANAGEMENT LIMITED на рахунки позивача саме з призначенням платежу «позика», а не як безповоротна фінансова допомога, дивіденди, подарунок чи інший самостійний оподатковуваний дохід.

Отже, довідка банку UBS Switzerland AG спростовує доводи контролюючого органу про недоведеність реального виконання договору позики №J051121-1 від 05.11.2021 та підтверджує наявність фактичного руху коштів у межах відповідних правовідносин.

Суд враховує, що отримання позивачем коштів за договором позики не свідчить про виникнення у нього оподатковуваного іноземного доходу, оскільки позика за своєю правовою природою передбачає обов`язок повернення отриманих коштів, а не їх безповоротне набуття платником податків.

Оцінюючи правомірність висновків контролюючого органу, суд виходить із того, що ключовим для вирішення спору є встановлення не лише факту отримання позивачем майнового права вимоги за договором позики, а й правової підстави такого отримання.

Сам по собі факт того, що активом, переданим позивачу, є право вимоги за договором позики, не означає автоматично, що позивач отримав оподатковуваний дохід саме у вигляді позики або виплати від нерезидента. У цій справі зі змісту поданих документів убачається, що право вимоги за договором позики № J051121-1 від 05.11.2021 було передано позивачу не внаслідок звичайного виконання договору позики, а як частина ліквідаційної маси JULIANNA MANAGEMENT LIMITED у межах ліквідаційного розподілу активів компанії.

Тобто податкові наслідки мають визначатися не ізольовано за назвою активу - «право вимоги за договором позики», а з урахуванням усієї сукупності юридичних фактів: існування іноземної юридичної особи, прийняття рішення про її ліквідацію, формування ліквідаційного балансу, визначення активів, що підлягають розподілу, та передання таких активів бенефіціару.

З наданих доказів вбачається, що JULIANNA MANAGEMENT LIMITED була створена 31.10.2007, тобто до 23.05.2020. У 2021 році зазначена компанія змінила місце реєстрації до Республіки Маршаллові Острови, однак така обставина сама по собі не спростовує факту її попереднього існування та не нівелює юридичні наслідки ліквідації.

Надані позивачем документи також підтверджують, що процедура ліквідації компанії була оформлена рішеннями уповноважених осіб, ліквідаційним балансом, свідоцтвом про ліквідацію, фінансовою звітністю та актом приймання-передачі активів і зобов`язань.

Отже, наявні у справі документи у своїй сукупності підтверджують, що позивач отримав відповідний актив у межах процедури ліквідації іноземної юридичної особи, а не як самостійну виплату доходу від нерезидента за межами такої ліквідаційної процедури.

Щодо доводу відповідача про офшорний статус JULIANNA MANAGEMENT LIMITED суд зазначає таке.

Суд відхиляє доводи контролюючого органу, за яким спірний дохід фактично кваліфіковано виключно через офшорний статус JULIANNA MANAGEMENT LIMITED.

Так, Податковий кодекс України дійсно містить спеціальні правила щодо операцій з нерезидентами, які мають офшорний статус, однак у цій справі предметом оцінки є не питання звичайного отримання позики від такого нерезидента, а питання застосування спеціального тимчасового податкового звільнення до доходів, отриманих фізичною особою у зв`язку з ліквідацією іноземної юридичної особи.

При цьому контролюючий орган не навів належних і достатніх мотивів, з яких подані позивачем документи не можуть підтверджувати ліквідацію JULIANNA MANAGEMENT LIMITED та отримання позивачем активів у межах такої ліквідації. В акті перевірки відсутній належний аналіз кожного із поданих документів, зокрема ліквідаційного балансу, акта приймання-передачі, письмового рішення ліквідатора, свідоцтва про ліквідацію, договору позики та додаткових угод до нього. Натомість висновок відповідача фактично ґрунтується на загальному твердженні про офшорний статус нерезидента та неможливість визнання відповідного активу позикою.

Такий підхід є формальним, оскільки не враховує, що позивач не доводить звільнення від оподаткування «позики» як такої, а доводить звільнення доходу, отриманого у вигляді майнового права внаслідок ліквідації іноземної юридичної особи. Право вимоги за договором позики у цьому випадку є лише видом активу, який увійшов до ліквідаційної маси та був розподілений на користь позивача.

При цьому суд зазначає, що сам по собі офшорний статус нерезидента не є самостійною та достатньою підставою для перекваліфікації ліквідаційного розподілу в інший вид оподатковуваного доходу. Контролюючий орган мав довести не лише факт реєстрації компанії у відповідній юрисдикції, а й те, що подані позивачем документи щодо ліквідації компанії, складу її активів, передачі прав вимоги та застосування пункту 14 підрозділу 1 розділу ХХ Податкового кодексу України є недостовірними, неналежними або такими, що не підтверджують заявлених обставин.

Однак відповідач такого доказування не здійснив. В акті перевірки відсутній послідовний аналіз кожного документа, наданого позивачем, зокрема ліквідаційного балансу, акта приймання-передачі, свідоцтва про ліквідацію, рішення ліквідатора, рішення акціонера, декларації про довірчий характер власності, договору позики та додаткових угод до нього. Натомість висновки контролюючого органу фактично побудовані на припущенні, що через офшорний статус компанії відповідний актив не може бути врахований як такий, що отриманий у межах ліквідаційного розподілу.

Суд також враховує, що позивач не приховував відповідні обставини від контролюючого органу.

Матеріали справи свідчать, що позивач подавав декларацію про майновий стан і доходи за 2021 рік, відображав відповідні суми, звертався із заявою про звільнення доходу від оподаткування, надавав документи на запити контролюючого органу та додатково подавав документи під час перевірки. Отже, поведінка платника податків не свідчить про ухилення від декларування доходу або приховування відповідних активів.

Водночас, відповідач як суб`єкт владних повноважень був зобов`язаний не лише формально перелічити подані документи, а й надати їм належну оцінку, встановити їх доказове значення, а у разі сумнівів чітко зазначити, які саме обставини вони не підтверджують та чому.

Самого посилання на офшорний статус компанії недостатньо для висновку про відсутність у позивача права на застосування спеціального податкового режиму, передбаченого пунктом 14 підрозділу 1 розділу ХХ Податкового кодексу України.

Щодо доводу відповідача про відсутність ділової мети укладення договору позики №J051121-1 від 05.11.2021 та наявність схеми ухилення від оподаткування, суд зазначає таке.

Верховний Суд звернув увагу, що цей довід контролюючого органу підлягає оцінці, оскільки договір позики на значну суму був укладений незадовго до прийняття рішення про ліквідацію JULIANNA MANAGEMENT LIMITED.

Надаючи оцінку цьому доводу, суд виходить з того, що твердження контролюючого органу про наявність схеми ухилення від оподаткування має бути підтверджене належними, допустимими та достатніми доказами. Саме по собі посилання на часову близькість укладення договору позики та прийняття рішення про ліквідацію іноземної компанії не є достатнім доказом фіктивності, удаваності або неправомірності відповідної операції.

Матеріали справи не містять доказів визнання договору позики №J051121-1 від 05.11.2021 недійсним, удаваним або фіктивним. Контролюючим органом не доведено недостовірність ліквідаційного балансу, акта приймання-передачі активів, рішень уповноважених осіб JULIANNA MANAGEMENT LIMITED чи інших документів щодо ліквідації цієї компанії.

Щодо посилань контролюючого органу на відсутність окремих банківських виписок суд зазначає, що у цій справі предметом доказування є не факт фактичного перерахування позивачу грошових коштів за договором позики, а правова природа активу, який був переданий йому в межах ліквідаційного розподілу JULIANNA MANAGEMENT LIMITED. Позивач послідовно зазначав, що отримав не грошову виплату за договором позики, а право вимоги як майновий актив, що входив до ліквідаційної маси іноземної юридичної особи.

Тому відсутність окремої банківської виписки про рух коштів між сторонами договору позики сама по собі не спростовує факту існування права вимоги як активу, якщо такий актив відображений у ліквідаційному балансі, акті приймання-передачі, рішенні ліквідатора та інших ліквідаційних документах. Контролюючий орган не довів, що відповідне право вимоги не існувало, не належало JULIANNA MANAGEMENT LIMITED або не могло бути передане позивачу як бенефіціару внаслідок ліквідації компанії.

Крім того, позивач не приховував відповідні обставини від контролюючого органу, подав податкову декларацію, заяву про звільнення доходу від оподаткування та надавав документи на запити контролюючого органу. Така поведінка платника податків не свідчить про приховування доходу або перешкоджання податковому контролю.

За таких обставин суд вважає, що довід відповідача про відсутність ділової мети та наявність схеми ухилення від оподаткування ґрунтується на припущеннях і не спростовує права позивача на застосування спеціального режиму, передбаченого пунктом 14 підрозділу 1 розділу ХХ Податкового кодексу України.

Контролюючий орган не встановив та не довів, яку саме податкову вигоду позивач отримав унаслідок укладення договору позики, якщо відповідні активи були відображені ним у декларації за 2021 рік та заявлені як такі, що отримані внаслідок ліквідації іноземної юридичної особи.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірності включення до загального річного оподатковуваного доходу позивача за 2021 рік вартості активу, отриманого ним унаслідок ліквідації JULIANNA MANAGEMENT LIMITED. Контролюючий орган неправомірно застосував до спірних правовідносин загальні правила оподаткування іноземного доходу без урахування спеціального режиму, передбаченого пунктом 14 підрозділу 1 розділу ХХ Податкового кодексу України.

Щодо висновку Верховного Суду про необхідність дослідження суб`єктів договорів купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Енерготехноторг», форми розрахунків та документального підтвердження витрат на придбання інвестиційного активу, суд зазначає таке.

Суд враховує, що Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд, звернув увагу не на необхідність формального повторення висновків контролюючого органу, а на необхідність належного дослідження суб`єктного складу договорів купівлі-продажу частки, форми розрахунків між сторонами та доказів, які підтверджують або спростовують понесення позивачем витрат на придбання відповідного інвестиційного активу.

Відтак, під час нового розгляду суд оцінює не лише сам факт відчуження позивачем частки у статутному капіталі ТОВ «Енерготехноторг», а й попередню історію набуття цього активу, суб`єктів відповідних правочинів, зміст договорів купівлі-продажу частки, умови розрахунків та відображення фінансового результату такої операції у податковій звітності позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, вказані донарахування пов`язані з відображенням позивачем операцій з інвестиційними активами, зокрема операції щодо корпоративних прав ТОВ «Енерготехноторг».

Позивачем до матеріалів справи надано податкову декларацію про майновий стан і доходи, додаток Ф1 до податкової декларації, квитанцію № 2 про прийняття податкової звітності контролюючим органом, а також копії документів, які підтверджують здійснення операцій з корпоративними правами.

З поданого додатку Ф1 до податкової декларації про майновий стан і доходи вбачається, що позивачем було відображено операцію з інвестиційним активом часткою у статутному капіталі ТОВ «Енерготехноторг» у розмірі 50%. При цьому в додатку Ф1 зазначено суму доходу, отриманого від продажу інвестиційного активу, у розмірі 24 950,00 грн, суму витрат на придбання такого інвестиційного активу у розмірі 1 095 000,00 грн та фінансовий результат операції у вигляді інвестиційного збитку у розмірі 1 070 050,00 грн.

Суд враховує, що Верховний Суд звернув увагу на необхідність дослідження суб`єктів договорів та можливої форми розрахунків між ними. Разом з тим під час нового розгляду відповідач не навів додаткових доказів, які б спростовували факт набуття позивачем частки у статутному капіталі ТОВ «Енерготехноторг», не довів недійсність чи удаваність договору купівлі-продажу частки від 12.02.2010, не заперечив факт подальшого відчуження цієї ж частки у 2018 році та не обґрунтував, чому за наявності договорів набуття і відчуження одного й того самого інвестиційного активу витрати на його придбання не можуть враховуватися при визначенні інвестиційного результату.

Суд також бере до уваги, що контролюючий орган не заперечує сам факт продажу позивачем частки у статутному капіталі ТОВ «Енерготехноторг» за договором 2018 року, однак фактично не враховує попередні витрати позивача на придбання цього інвестиційного активу. Такий підхід не відповідає механізму визначення інвестиційного прибутку, оскільки для цілей оподаткування значення має не валова сума отриманих коштів від продажу корпоративних прав, а позитивна різниця між доходом від продажу та документально підтвердженими витратами на придбання такого активу.

При цьому контролюючий орган не довів, що договір купівлі-продажу частки від 2010 року є недійсним, удаваним, фіктивним або таким, що не породжував правових наслідків для сторін. Не наведено також належних мотивів, чому зазначений договір не може бути врахований як документ, що підтверджує витрати позивача на придбання корпоративних прав.

Отже, з наданих документів вбачається, що за результатом вказаної операції позивачем отримано не інвестиційний прибуток, а інвестиційний збиток.

Відповідно до положень Податкового кодексу України, оподаткуванню підлягає саме інвестиційний прибуток, тобто позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що визначається із суми документально підтверджених витрат на придбання такого активу.

Таким чином, при визначенні бази оподаткування контролюючий орган мав оцінити не лише суму коштів, отриману позивачем від відчуження корпоративних прав, а й документально підтверджені витрати на придбання відповідного інвестиційного активу.

Саме зіставлення таких показників визначає наявність або відсутність інвестиційного прибутку як об`єкта оподаткування.

Натомість, контролюючий орган фактично виходив із того, що сама по собі сума 24 950,00 грн, отримана від відчуження частки у статутному капіталі ТОВ «Енерготехноторг», є оподатковуваним доходом позивача.

Такий підхід є помилковим, оскільки не відповідає спеціальному порядку оподаткування операцій з інвестиційними активами, за яким оподатковується не валовий дохід від продажу корпоративних прав, а позитивний фінансовий результат такої операції.

Суд звертає увагу, що у цій частині відповідачем не спростовано відомості, зазначені позивачем у додатку Ф1 до податкової декларації, не доведено недостовірність відображених витрат на придбання корпоративних прав, не наведено належних мотивів неврахування таких витрат та не обґрунтовано, чому за наявності від`ємного фінансового результату операції у позивача виник обов`язок зі сплати податку на доходи фізичних осіб і військового збору.

При цьому наявність квитанції № 2 підтверджує, що податкова звітність позивача була прийнята контролюючим органом. Водночас, саме прийняття декларації не позбавляє контролюючий орган права перевірити достовірність задекларованих показників, однак у разі донарахування податкового зобов`язання податковий орган зобов`язаний довести, які саме показники декларації є недостовірними, які документи не підтверджують понесені витрати та з яких правових підстав від`ємний інвестиційний результат перетворюється на оподатковуваний дохід.

Таких належних і достатніх обґрунтувань акт перевірки у цій частині не містить.

Відтак суд дійшов висновку, що визначення позивачу податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за 2018 рік у сумі 4 491,00 грн та військового збору за 2018 рік у сумі 374,25 грн є необґрунтованим, оскільки контролюючий орган не довів наявності у позивача позитивного інвестиційного прибутку від операції з корпоративними правами ТОВ «Енерготехноторг».

Отже, висновок контролюючого органу про заниження позивачем інвестиційного прибутку за 2018 рік ґрунтується на неповному дослідженні документів та неправильному застосуванні правил визначення фінансового результату операцій з інвестиційними активами. Податковий орган фактично ототожнив суму коштів, отриману від продажу частки, з оподатковуваним інвестиційним прибутком, не довівши наявності позитивної різниці між доходом від продажу та витратами на придбання цього активу.

Щодо застосування штрафних санкцій суд зазначає таке.

Як вбачається з податкових повідомлень-рішень та доданих до них розрахунків, контролюючим органом застосовано штрафні санкції у розмірі 25% від суми визначеного податкового зобов`язання, а саме: за податковим повідомленням-рішенням з податку на доходи фізичних осіб у сумі 121 216 644,76 грн, за податковим повідомленням-рішенням з військового збору у сумі 93,57 грн.

Разом з тим штрафні санкції є похідними від основного податкового зобов`язання. Тобто їх правомірність залежить від доведеності самого факту порушення платником податків податкового законодавства та правомірності визначення основного грошового зобов`язання.

Оскільки суд дійшов висновку про необґрунтованість визначення позивачу основного грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за 2021 рік у сумі 484 862 088,01 грн, а також з податку на доходи фізичних осіб за 2018 рік у сумі 4 491,00 грн, відсутні правові підстави і для застосування до позивача штрафної санкції у сумі 121 216 644,76 грн.

Аналогічно, з огляду на недоведеність правомірності визначення позивачу військового збору за 2018 рік у сумі 374,25 грн, відсутні підстави для застосування штрафної санкції у сумі 93,57 грн.

Крім того, застосування штрафної відповідальності за пунктом 123.1 Податкового кодексу України вимагає встановлення факту вчинення платником податків дій, які призвели до заниження податкового зобов`язання. У цій справі матеріали свідчать про протилежне: позивач подавав декларації, додатки до них, надавав документи на запити контролюючого органу, подавав пояснення та не приховував відповідних операцій.

За таких обставин у суду відсутні підстави вважати, що позивач вчинив дії, спрямовані на ухилення від оподаткування або заниження податкових зобов`язань. Незгода контролюючого органу з правовою кваліфікацією задекларованих позивачем операцій сама по собі не є достатньою підставою для застосування штрафних санкцій, якщо податковим органом не доведено наявності належної бази оподаткування та факту неправомірного заниження податкового зобов`язання.

Отже, штрафні санкції, визначені спірними податковими повідомленнями-рішеннями, також є протиправними та підлягають скасуванню як похідні від неправомірно визначених основних грошових зобов`язань.

У сукупності встановлені судом обставини свідчать про те, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті контролюючим органом за результатами перевірки, проведеної з істотним порушенням установленої законом процедури, без належного вручення платнику податків наказу та направлення до початку перевірки, без забезпечення його участі у проведенні документальної позапланової виїзної перевірки, а також із неналежною оцінкою поданих позивачем документів.

Крім того, навіть за умови оцінки матеріальних висновків контролюючого органу по суті, відповідач не довів правомірності визначення позивачу податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за 2021 рік, оскільки не спростував отримання позивачем спірного активу саме внаслідок ліквідації іноземної юридичної особи JULIANNA MANAGEMENT LIMITED та не довів відсутності підстав для застосування пункту 14 підрозділу 1 розділу ХХ Податкового кодексу України.

Також відповідач не довів правомірності визначення позивачу податкових зобов`язань за 2018 рік у зв`язку з операцією з інвестиційним активом, оскільки не підтвердив наявність у позивача позитивного інвестиційного прибутку.

Узагальнюючи наведене, суд зазначає, що під час нового розгляду справи надано оцінку тим обставинам, на необхідність дослідження яких звернув увагу Верховний Суд, а саме процедурі призначення та проведення перевірки, фактичному місцю її проведення, належності вручення наказу та направлення, межам перевірки, правовій природі активів, отриманих позивачем унаслідок ліквідації JULIANNA MANAGEMENT LIMITED, доводам контролюючого органу щодо офшорного статусу компанії та ділової мети договору позики, а також висновкам щодо інвестиційного прибутку за операцією з корпоративними правами ТОВ «Енерготехноторг».

За результатами такої оцінки суд дійшов висновку, що відповідач не довів належними, допустимими та достатніми доказами правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Висновки контролюючого органу ґрунтуються переважно на формальному неврахуванні поданих позивачем документів, припущеннях щодо характеру операцій та порушенні процедури проведення перевірки, яка була призначена як виїзна, однак фактично проведена у приміщенні контролюючого органу без належного забезпечення участі платника податків.

Встановлені судом порушення у своїй сукупності є достатніми для висновку про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оскільки податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 17.11.2023 №72257240207 та №72262240207 є протиправними та підлягають скасуванню, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 59 Конституції України регламентовано, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно із частиною другою статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України, представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI).

Так, відповідно до статті 1 цього Закону: договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (пункт 4); інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6); представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9).

Згідно з положеннями статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Частинами другою-третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно зі статтею 30 Закону № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За нормами частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 Кодексу).

Водночас у силу вимог частини сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, за нормами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За правилами частин сьомої, дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє дійти висновку, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі витрати, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних із оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов`язані із наданням правової допомоги.

На підтвердження понесених судових витрат на правову допомогу представником позивача надано: ордер серії АІ №1501396, свідоцтво про право на заняття адвокатської діяльністю, детальний опис робіт за договором про надання правничої (правової) допомоги, договір про надання правничої (правової) допомоги МВ-260/21-11/23 від 21.11.2023 та додаткову угоду № 1 до цього договору, оригінал платіжного доручення АТ «ОТП Банк» №001 від 22 листопада 2023 року на перерахування оплату правової допомоги у розмірі 60 608,00 грн.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суду необхідно дослідити на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Враховуючи наведене у свій сукупності, з огляду на умови договору про надання правової допомоги, за відсутності клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами суд дійшов висновку, що у справі витрати на правову допомогу в сумі 60 608,00 грн є реальними та підтвердженими матеріалами справи.

Отже, судові витрати, понесені позивачем на правничу допомогу у розмірі 60 608,00 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявного у матеріалах справи платіжного доручення № 02 від 22 листопада 2023 року, позивачем під час звернення з цим позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 13 420,00 грн.

Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 13 420,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 241-247, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві № 72257240207 від 17.11.2023 та № 72262240207 від 17.11.2023.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса проживання: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (ідентифікаційний код 44116011; місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 13 420 (тринадцять тисяч чотириста двадцять) грн 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 60 608 (шістдесят тисяч шістсот вісім) грн 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Панова Г. В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 29 червня 2026 р.