Ухвала суду № 137813195, 30.06.2026, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

про закриття провадження у адміністративній справі

30 червня 2026 рокум. Ужгород№ 260/3252/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Калинич Я.М., розглянувши в письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Каштан» (90400, Закарпатська область, Хустський район, м. Хуст, пл. Незалежності, буд. 4, код ЄДРПОУ 22080407) до Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області (88000, вул. Волошина, буд. 52, м. Ужгород, Закарпатська область, код ЄДРПОУ 44106694) про визнання протиправним та скасування наказу, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Каштан» звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби в Закарпатській області, в якій, з урахуванням виправлень, просить визнати протиправним та скасувати наказ №402-п від 04.05.2026 року ГУ ДПС в Закарпатській області про проведення фактичних перевірок.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що наказ відповідача про проведення документальної позапланової перевірки позивача було прийнято за відсутності законодавчо визначених підстав. Зазначає, що оскаржуваний наказ призводить до виникнення у платника податків певних обов`язків, а отже, є актом індивідуальної дії у розумінні пункту 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України та, відповідно, такий наказ може бути оскаржений і після проведення перевірки.

Закарпатський окружний адміністративний суд ухвалою від 22 травня 2026 року відкрив провадження в адміністративній справі та вирішив здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

08 червня 2026 року відповідач подав до суду відзив, зі змісту якого випливає, що відповідач не погоджується з позовними вимогами та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, оскільки позивач допустив працівників контролюючого органу до проведення перевірки, відповідно оскаржуваний наказ як акт індивідуальної дії вже вичерпав свою дію, що нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки.

09 червня 2026 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив. У відзиві представник позивача зазначає, що контролери відповідача були допущені до фактичної перевірки виключно за їх незаконних дій та тиску, відповідно з грубим порушенням прав позивача. За таких обставин безпідставними є вважати про допуск 20.05.2026р. до фактичної перевірки позивачем на добровільних засадах. Оскільки контролерами відповідача 20.05.2026р.здійснювалась безперервна відео фіксація допуску до перевірки ,для встановлення об`єктивних обставин справи наявні підстави для витребування у відповідача та дослідження мультимедійної інформації фіксації зазначеного факту. За таких обставин, вважає, що не підлягають врахуванню наведені правові висновки, викладені відповідачем у відзиві оскільки винесені за інших обставин.

12 червня 2026 року від представника Головного управління ДПС у Закарпатській області надійшло клопотання про закриття провадження у справі, яка обґрунтована посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.09.2021 року №816/228/17. А саме, про те, що наказ податкового органу про проведення фактичної перевірки є реалізований у спосіб проведення контролюючим органом фактичної перевірки та оформлення її наслідків у вигляді акту фактичної перевірки. Тому оскарження такого наказу не є належним та ефективним способом захисту права платника податків.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, та оцінивши надані сторонами докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі, з огляду на наступне.

З огляду на матеріали справи, начальником Головного управління ДПС у Закарпатській області прийнято наказ №402-п від 04 травня 2026 року «Про проведення фактичних перевірок».

13 травня 2026 року було складено акт про відмову від допуску до проведення фактичної перевірки.

Разом з тим, перевірка, призначена наказом від 04 травня 2026 року, на підставі направлень від 13 травня 2026 року №2419, 2420 та №2654 від 20.05.2026 року проведена 20.05.2026 року, про що свідчить особистий підпис в направленнях директора ТОВ «Каштан» - Веждел Марії Адальбертівни. За наслідками такої перевірки складено акт фактичної перевірки №11129/Ж5/0716/17/РРО/22080407 від 22.05.2026 року.

Таким чином, вказаний наказ реалізовано як акт індивідуальної дії.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України, контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 ст. 41 цього Кодексу, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно підпункту 21.1.1, 21.1.4 пункту 21.1 статті 21 ПК України, посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані, зокрема дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Глава 8 розділу ІІ ПК України визначає види перевірок, які можуть бути проведені контролюючими органами, а також порядок та процедуру їх проведення. Зокрема, встановлюється чітке розмежування щодо порядку допуску до виїзних та невиїзних перевірок, а також щодо місця проведення зазначених перевірок.

При цьому приписи ПК України в цій частині установлюють і певні правила поведінки при здійсненні перевірки як для суб`єкта владних повноважень, так і для платника податків, чітке дотримання яких вимагається задля забезпечення балансу між публічними і приватними інтересами.

Відповідно до пункту 77.6 статті 77, пункту 78.5 статті 78 ПК України, допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна планова/позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу.

Стаття 81 ПК України визначає умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок.

Абзацами першим-четвертим підпункту 81.1 статті 81 ПК України встановлено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

- копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

- службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Отже, у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки, фактичної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред`явлення оформлених відповідно до вимог ПК України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава).

При цьому абзац п`ятий підпункту 81.1 статті 81 ПК України визначає, що у разі непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Згідно з абзацом шостим підпункту 81.1 статті 81 ПК України, відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що законодавцем встановлено випадки, коли платник податків може скористатись правом недопуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки:

- непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків документів, визначених абзацами другим-четвертим пункту 81.1 статті 81 ПК України (направлення та наказу на проведення перевірки, службового посвідчення);

- оформлення документів, вказаних в абзацах другому-третьому пункту 81.1 статті 81 ПК України, з порушенням вимог, встановлених цим пунктом.

Разом з тим, недопуск посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки є правом, а не обов`язком платника податків, а тому реалізація права на судовий захист своїх прав та інтересів не може перебувати у залежності від використання особою своїх прав на їх позасудовий захист.

Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС України.

Необхідно зазначити, що судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 21 лютого 2020 року у справі №826/17123/18 відступила від висновків про те, що саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного здійснення податкового контролю щодо себе; а також що допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної документальної виїзної або фактичної перевірки.

Водночас, в зазначеній постанові судова палата сформувала правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Аналогічна правова позиція послідовно викладена і у постановах Верховного Суду від 15 березня 2025 року у справі №520/24380/24, від 20 червня 2025 року у справі №809/1656/17, від 29 грудня 2025 року у справі №420/17645/24.

Велика Палата Верховного Суду у справі №816/228/17 ухвалила постанову від 8 вересня 2021 року, в якій зазначено таке.

Положення статті 19 Конституції України встановлюють, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 55 Конституції України).

Право на судовий захист відображене і в частині першій статті 5 КАС України, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС України.

Пунктом 19 частини першої статті 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року №2-зп у справі №3/35-313 вказано, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».

У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року №9-рп/2008 в справі №1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.

Отже, у разі якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права.

Суд також звертає увагу на те, що у наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, відповідно до якого неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки.

При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.

Виходячи з наведеного Велика Палата Верховного Суду не погодилась із позицією судів попередніх інстанцій у частині задоволення позову про протиправність наказу щодо призначення перевірки, оскільки такий спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

При цьому поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 27 січня 2015 року (справа №21-425а14) та прямо зазначила про неможливість оскарження наказу про проведення перевірки та дій щодо призначення та проведення перевірки, якщо відповідний наказ реалізовано.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи 20 травня 2026 року працівниками ГУ ДПС у Закарпатській області було проведено фактичну перевірку, призначену наказом від 04.05.2026 року, що підтверджується підписами останньої у наведених вище направленнях на перевірку. Тобто, акт індивідуальної дії, а саме оскаржуваний у цій справі наказ вичерпав свою дію, оскільки контролюючий орган провів перевірку.

Враховуючи обставини цієї справи, а також зважаючи на правові висновки, висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 вересня 2021 року у справі №816/228/17 та постанові Верховного Суду від 14 травня 2026 року у справі №560/3732/25, суд доходить висновку про те, що такий спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

При цьому поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Виходячи із вищевикладеного провадження у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Каштан» до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування наказу підлягає закриттю.

Відповідно до частини 2 статті 238 КАС України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Вирішуючи питання про розподіл судових, суд виходить із наступного.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч.2 ст.132 КАС України).

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору визначено Законом від 08.07.2011 №3674-VI.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону від 08.07.2011 №3674-VI, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Отже, для повернення сплаченої суми судового збору, позивачем до суду повинно бути подано відповідне клопотання, а тому судом при вирішенні питання про закриття провадження у справі, рішення про повернення сплаченої суми судового збору не приймається.

Керуючись статтями 132, 238, 243, 248, 256, 295 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Клопотання представника відповідача про закриття провадження в адміністративній справі задовольнити.

Закрити провадження в адміністративній справі №260/3252/26 за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Каштан» (90400, Закарпатська область, Хустський район, м. Хуст, пл. Незалежності, буд. 4, код ЄДРПОУ 22080407) до Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області (88000, вул. Волошина, буд. 52, м. Ужгород, Закарпатська область, код ЄДРПОУ 44106694) про визнання протиправним та скасування наказу.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Згідно зі ст.297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяЯ. М. Калинич