Рішення № 137812109, 30.06.2026, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року ЛуцькСправа № 140/2790/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Ксензюка А.Я.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльності, що полягає у ненаданні відповіді на запит на інформацію ОСОБА_1 від 19.10.2025; зобов`язання належним чином розглянути запит на інформацію від 19.10.2025 у встановленим чинним законодавством порядку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 19.10.2025 в порядку передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації» направила до Міністерства оборони України запит на інформацію стосовно надання актуальної поштової адреси для листування військової частини НОМЕР_1 та офіційної електронної поштової адреси для листування військової частини НОМЕР_1 . Запит на інформацію направлено засобами електронного поштового зв`язку із накладенням особистого кваліфікованого електронного підпису на електронну поштову адресу Міністерства оборони України. Однак, відповідачем протиправно станом на момент звернення до суду з даним позовом відповідь на запит від 19.10.2025 не надано.

Бездіяльність відповідача щодо ненадання відповіді на запит на інформацію від 19.10.2025 позивач вважає протиправною, та такою, що порушує встановлений порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні розпорядників публічної інформації.

З наведених підстав позивач просить позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 06.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за вказаним позовом, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

У відзиві на адміністративний позов (а.с.20-23) відповідач позовні вимоги не визнав. В обґрунтування цієї позиції вказав, що запит на інформацію позивача від 19.10.2025 надійшов до Міністерства оборони України електронною поштою, зареєстровано 20.10.2025, розглянуто по суті порушених питань у Збройних Силах України та надано відповідь командуванням військової частини НОМЕР_2 від 23.10.2025 за №2393/5/4/3757. При цьому, відповідач зазначає, що у випадку, якщо Міноборони не володіє запитуваною інформацією, але за статусом або характером діяльності йому відомо або має бути відомо, хто нею володіє, запит направляється належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. Відтак, запит ОСОБА_1 був зареєстрований у Міністерстві оборони України та направлений за належністю для розгляду і надання відповіді до військової частини НОМЕР_2 , яка 23.10.2025 надала позивачу відповідь.

Враховуючи вищевказане, відповідач вважає, що Міністерство оборони України не допустило порушення прав та законних інтересів позивача.

З наведених підстав відповідач просив у задоволенні позову відмовити повністю.

У відповіді на відзив (а.с.33-35) представник позивача вважає доводи відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву безпідставними, оскільки відповідачем не надано доказів відсутності володіння запитуваною інформацією, а тому правомірність перенаправлення запиту на інформацію не доведено. Більше того, у випадку твердження відповідача про перенаправлення запиту за належністю, відповідачем порушено вимоги частини третьої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», які полягають у відсутності повідомлення позивача, як запитувача, про направлення його запиту на інформацію за належністю.

Крім того, представник позивача зауважує, що копію листа військової частини НОМЕР_2 від 23.10.2025 надіслано на іншу електронну адресу, ніж електронна поштова адреса запитувача.

Інших заяв по суті справи на адресу суду не надходило.

Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.

Судом встановлено, що 19.10.2025 ОСОБА_1 звернулася до Міністерства оборони України із запитом, у якому просила надати актуальну офіційну електронну поштову адресу для листування військової частини НОМЕР_1 та поштову адресу для листування військової частини НОМЕР_1 (а.с.11). Відповідь просила надати на електронну пошту.

Запит на інформацію від 05.03.2026 направлявся на адресу електронної пошти відповідача.

Відповіді на вказаний запит позивач не отримувала.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання відповіді на запит, звернулася до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, встановлений Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI (далі- Закон № 2939-VI).

За змістом статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

Положеннями пункту 2 частини першої статті 5 Закону № 2939-VI передбачено, що доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Відповідно до статті 12 Закону № 2939-VI суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Згідно з частиною першою статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:

1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання;

2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;

3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків;

4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них;

5) юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради.

Згідно з пункту 6 частини першої статті 14 Закону №2939-VI розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

За змістом частин першої-п`ятої статті 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.

Письмовий запит подається в довільній формі.

Запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Відповідно до статті 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту.

Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим.

У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Крім того, наказом Міністерства оборони України від 13.06.2017 № 319 затверджено Інструкцію із забезпечення доступу до публічної інформації в Міністерстві оборони України та Збройних Силах України (далі - Інструкція № 319), яка розроблена з метою впорядкування доступу до публічної інформації в апараті Міністерства оборони України (далі - Міноборони), Генеральному штабі Збройних Сил України, інших органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях (далі - органи військового управління), встановлює систему функціонування та ведення обліку публічної інформації, реєстрації запитів, їх опрацювання, систематизації, організації взаємодії, контролю за їх розглядом та підготовки звітів щодо їх опрацювання.

Пунктом 3 розділу 3 вказаної інструкції встановлено, що запити на інформацію приймаються та реєструються працівниками спеціального структурного підрозділу в електронній реєстраційно-контрольній картці (додаток 2). На запиті проставляється відповідний штамп із зазначенням реєстраційного номера, дати отримання запиту. У реєстраційному номері після цифр проставляються літери «ЗПІ».

Після реєстрації запитів керівник спеціального структурного підрозділу або особа, яка виконує його обов`язки, визначають уповноважені структурні підрозділи Міноборони, відповідальні за підготовку відповіді на запит, до компетенції яких належить запитувана інформація.

Після розгляду запиту керівником спеціального структурного підрозділу або особою, яка виконує його обов`язки, спеціальний структурний підрозділ Міноборони невідкладно направляє запит визначеному уповноваженому структурному підрозділу Міноборони, органу військового управління для опрацювання та підготовки відповіді запитувачу (пункт 5 розділу 3 Інструкції № 319).

У разі якщо Міноборони не володіє запитуваною інформацією, але за статусом або характером діяльності йому відомо або має бути відомо, хто нею володіє, запит направляється належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача (пункт 6 розділу 3 Інструкції № 319).

Керівники уповноважених структурних підрозділів Міноборони, органів військового управління при отриманні запитів зобов`язані визначити осіб, відповідальних за надання публічної інформації, розпорядником якої вони є, та забезпечити контроль за їх опрацюванням (пункт 1 розділу 4 Інструкції № 319).

Відповідь на запит уповноважений структурний підрозділ Міноборони, орган військового управління надсилають запитувачам поштою або на їх вимогу електронною поштою, копію відповіді - спеціальному структурному підрозділу Міноборони для обліку запитів (пункт 5 розділу 4 Інструкції № 319).

З вищезазначеного вбачається, що кожна особа має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію, який, у випадку його належного оформлення, підлягає розгляду в порядку та строки, визначені нормами Закону № 2939-VI.

Як було встановлено судом, 19.10.2025 ОСОБА_1 звернулася до відповідача із запитом про надання інформації про електронну та поштову адресу для листування військової частини НОМЕР_1 . Відповідь просила надати на електронну пошту.

Як зазначив у відзиві на позовну заяву представник відповідача, запит на інформацію від 19.10.2025 зареєстровано у Міноборони за №6666/ЗПІ 20.10.2025 та направлено за належністю для розгляду і надання відповіді до військової частини НОМЕР_2 .

Однак, із наданих до суду Міністерством оборони України документів, судом встановлено, що ОСОБА_1 не було проінформовано у письмовій формі про результати розгляду її запиту, зокрема, щодо надіслання звернення для надання відповіді по суті до військової частини НОМЕР_2 .

У свою чергу, Міністерство оборони України як суб`єкт владних повноважень та розпорядник публічної інформації зобов`язаний враховувати вимоги Закону № 2939-VI, зокрема частини третьої статті 22, згідно якої, якщо розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача.

Аналогічні приписи містяться в Інструкції № 319.

При цьому, суд звертає увагу, що обов`язок повідомлення запитувача інформації, передбачений частиною третьою статті 22 Закону № 2939-VI, є імперативним і не ставиться у залежність від внутрішньої організації роботи органу державної влади або відносин підпорядкованості між суб`єктами владних повноважень.

Отже, навіть за умови, що запитувана інформація перебувала у володінні військової частини НОМЕР_2 , саме Міноборони як первинний адресат запиту зобов`язане не лише переслати його належному розпоряднику, але й одночасно повідомити про це запитувача. Невиконання цього обов`язку свідчить про порушення вимог статті 22 Закону № 2939-VI та встановленої законом процедури забезпечення доступу до публічної інформації.

Таким чином, суд доходить висновку, що Міністерство оборони України, отримавши запит позивача, зобов`язане діяти у спосіб, прямо передбачений законом: або надати відповідь по суті, або переслати запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. Невчинення зазначених дій свідчить про протиправну бездіяльність відповідача в частині недотримання вимог законодавства про доступ до публічної інформації.

Більше того, суд критично оцінює наданий відповідачем лист військової частини НОМЕР_2 від 23.10.2025 №2393/5/4/3757, яким, за твердженням відповідача, позивачу було надано відповідь по суті запиту, оскільки відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт направлення цього листа позивачу.

Окрім цього, суд встановив, що у своєму запиті позивач чітко визначила спосіб отримання відповіді та зазначила адресу електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 Разом з тим, із копії листа від 23.10.2025 №2393/5/4/3757 вбачається, що його адресовано на іншу електронну адресу - ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка не відповідає електронній адресі, зазначеній позивачем у запиті.

За таких обставин сам по собі лист військової частини не підтверджує належного виконання відповідачем вимог Закону № 2939-VI щодо розгляду запиту позивача, оскільки відсутні докази його направлення на адресу, визначену запитувачем.

Отже, сукупність наведених обставин свідчить про те, що Міністерство оборони України не довело належного виконання покладених на нього законом обов`язків щодо розгляду запиту позивача, що свідчить про допущену протиправну бездіяльність відповідача та порушення вимог статті 22 Закону № 2939-VI.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8000,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу до матеріалів справи долучено договір про надання правничої (правової) допомоги від 05.01.2026 №26/1, укладений між Адвокатським бюро «Інни Коць» та позивачем ОСОБА_1 ; додаткову угоду №1 від 05.01.2026 до договору від 05.01.2026 №26/1; акт приймання-передачі наданих правничих (правових) послуг від 06.04.2026 №26/1-1; квитанцію про оплату послуг адвоката від 06.04.2026.

Пунктом 3.1 договору про надання правничої (правової) допомоги від 05.01.2026 №26/1 передбачено, що розмір гонорару, який клієнт сплачує Бюро за надану в межах цього договору правову допомогу, визначається сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною цього договору.

З додаткової угоди №1 від 05.01.2026 до договору від 05.01.2026 №26/1 слідує, що сторони погодили, що вартість виконаних робіт та наданих послуг (гонорар) адвокатським бюро «Інни Коць», обумовлених в даній додатковій угоді, становить 8000,00 грн.

В акті про надані послуги зазначено, що загальна вартість роботи (послуг), виконаної (наданих) адвокатом на момент підписання даного акту становить 8000,00 грн.

Суд вказує, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи.

Крім того, враховуючи вимоги статей 134, 139 КАС України під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами сьомою-дев`ятою статті 139 КАС України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

На думку суду, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п`ятою статті 134, частиною дев`ятою статті 139 КАС України (зокрема, складність справи, яку розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження; час, який об`єктивно необхідно було витратити на підготовку позовної заяви, зважаючи на обсяг наданих адвокатом послуг), на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Як визначено частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як слідує з долученої до позову квитанції, позивач при зверненні до суду шляхом подання позовної заяви в електронній формі сплатив судовий збір в сумі 1 064,96 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 05.03.2026.

Таким чином, у зв`язку із задоволенням позову на користь позивача належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у сумі 4 064,96 грн (1 064,96 грн витрати зі сплати судового збору, 3 000,00 грн витрати на правничу допомогу).

Керуючись статтями 243-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не розгляду запиту на інформацію ОСОБА_1 від 19.10.2025.

Зобов`язати Міністерство оборони України розглянути запит на інформацію ОСОБА_1 від 19.10.2025 у порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України судові витрати у сумі 4 064,96 грн (чотири тисячі шістдесят чотири гривні 96 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач: Міністерство оборони України (03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022).

Суддя А.Я. Ксензюк