Рішення № 137811330, 30.06.2026, Захарівський районний суд Одеської області (до 25.04.2025 - Фрунзівський районний суд Одеської області)

Справа № 501/1438/26

Провадження № 2/517/330/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року с-ще Захарівка

Захарівський районний суд Одеської області в складі

головуючого судді Меєчка О.М.,

за участю секретаря судового засідання Хасанової С.Т.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Захарівка цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

установив:

До Захарівського районного суду Одеської області з Роздільнянського районного суду Одеської області для розгляду за підсудністю надійшла цивільна справа за позовом ТОВ «Фінансова компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Зазначена позовна заява обґрунтована тим, що 22 січня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Процент» та відповідачем було укладено кредитний договір № 27164, відповідно до якого позивач надав відповідачу кредит у сумі 7000 гривень строком на 730 днів, шляхом переказу на його платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ «Універсал Банк» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1 % від суми кредиту за кожен день користування.

Кредитний договір укладено в електронному вигляді шляхом реєстрації відповідача на веб-сайті в мережі Інтернет https://procent.com.ua та підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором є прямою і безумовною згодою відповідача з умовами кредитного договору, Правилами надання грошових коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, з яким він ознайомився перед підписанням кредитного договору та отриманням кредиту.

Одноразовий ідентифікатор 568309 направлявся відповідачу 22 січня 2025 року шляхом надсилання повідомлення на мобільний номер, який вказувався при реєстрації.

Кредитодавець належним чином виконав свої зобов`язання за кредитним договором, надавши позичальнику кошти, в порядку передбаченому умовами кредитного договору.

Відповідачем умови кредитного договору порушені кредитні кошти та проценти за користування коштами не сплачені.

У зв`язку з порушенням зобов`язань відповідача за кредитним договором станом на 23 лютого 2026 року становить: 40600 гривень, з яких 26600 гривень заборгованість за процентами за користування кредитом за період з 22 січня 2025 року по 06 лютого 2026 року, 14000 гривень штраф за порушення кредитного договору.

Оскільки відповідач свої зобов`язання за кредитним договором № 27164 від 22 січня 2025 року не виконав, з урахуванням викладеного позивач просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 40600 гривень.

Ухвалою Чорноморського міського суду Одеської області від 16 квітня 2026 року цивільну справу за позовом ТОВ «Фінансова компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (далі цивільна справа № 501/1438/26) передано за територіальною підсудністю до Роздільнянського районного суду Одеської області. Дана ухвала набрала законної сили 04 травня 2026 року (а.с. 67).

Ухвалою Роздільнянського районного суду Одеської області від 14 травня 2026 року цивільну справу № 501/1438/26 передано за територіальною підсудністю до Захарівського районного суду Одеської області. Дана ухвала набрала законної сили 01 червня 2026 року (а.с. 74).

Ухвалою Захарівського районного суду Одеської області відкрито провадження у цивільній справі № 501/1438/26 та її розгляд відповідно до частини 5 статті 279 ЦПК України призначений у порядку спрощеного позовного провадження, з викликом сторін. Також, задоволено клопотання представника позивача про витребування від АТ «Універсал Банк» доказів(а.с. 77-78).

15 червня 2026 року від АТ «Універсал Банкдо суду надійшли витребувані докази (а.с. 87-89).

У судове засідання представник позивача не з`явився, про час, дату і місце судового розгляду повідомлявся належним чином (а.с. 84). Водночас в прохальній частині позовної заяви просить суд розглядати справу без його участі, проти ухвалення по справі заочного рішення не заперечує (а.с. 4).

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився хоча належним чином, в порядку визначеному статтями 128-131 ЦПК України, повідомлений про дату, час і місце судового розгляду шляхом направлення поштовим зв`язком судової повістки за адресою реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 . Направлена йому судова повістка про виклик до суду за його місцем реєстрації, повернута суду з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 94). Відповідач про причини неявки суд не повідомив та не подав до суду відзив чи заяву про розгляд справи за його відсутності.

У відповідності до частини 7 статті 128 ЦПК України судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд», за запитом судді у справі № 501/1438/26 на підставі частини 8 статті 187 ЦПК України, сформовано відповідь № 2870437 з Єдиного державного демографічного реєстру щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно якої останній зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 76).

Згідно з пунктом 3 частини 8 статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до правової позиції КЦС ВС викладеної у постанові від 10 травня 2023 року у справі № 755/17944/18 (61-185св23) довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Ураховуючи зазначене, а також те, що повістка про виклик у судове засідання судом направлялася належним чином за офіційним зареєстрованим місцем проживання відповідача, а конверт повернувся на адресу суду з довідкою поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою», суд дійшов висновку, що відповідач вважається належним чином повідомленим про дату, час і місце судового розгляду.

Суд вважає, що відповідач не з`явився до суду без поважних причин, а тому за згодою представника позивача ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням статті 280 ЦПК України.

Відповідно до частини 3 статті 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Згідно частини 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з такого.

Судом установлено, що 22 січня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Процент» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 27164, який підписано позичальником електронним підписом відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора 568309 (далі-Договір) (а.с. 14-21).

Крім цього, в матеріалах справи міститься підписаний дистанційно відповідачем, з використанням одноразового ідентифікатора 485520, паспорт споживчого кредиту, в якому визначені умови кредитування та порядок повернення кредиту (а.с. 22 24).

Відповідно до пункту 1.1 Договору на умовах встановленим цим договором, товариство зобов`язується надати позичальникові грошові кошти в розмірі 7000 гривень на умовах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в строки, визначені цим договором.

Згідно пункту 1.2 Договору процентна ставка за користування кредитом становить -1,0% від суми кредиту за кожний день (річна процентна ставка становить 365.00%) користування кредитом. Процентна ставка за користування кредитом є фіксованою та застосовується у межах строку визначеного в пункті 1.3 договору.

Відповідно до пункту 1.3 Договору строк надання кредиту та строк дії договору становить 730 днів, з сплатою кредиту в кінці строку користування згідно додатку N 1 до цього Договору. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 20 днів.

Згідно пункту 1.6 Договору товариство переказує суми кредиту на електронний платіжний засіб НОМЕР_1 , що належить Позичальникові. Переказ суми Кредиту здійснюється Товариством через платіжний сервіс.

ТОВ «Фінансова компанія «Процент» свої зобов`язання за кредитним договором виконав повністю надавши ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 7000 гривень, що підтверджується листом № 20260219-57 від 19 лютого 2026 року ТОВ «ПЕЙТЕК», згідно якого вказаним товариством на підставі договору про надання платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку № НОМЕР_2 від 2024-04-02 було перераховано кошти на платіжну карту клієнта від ТОВ «Фінансова компанія «Процент»: 22 січня 2025 року 01:00:15 на суму 7000 гривень, номер картки НОМЕР_3 (а.с. 25).

Крім цього, факт перерахування коштів підтверджується наданими АТ «Універсал Банк» на ухвалу суду від 11 червня 2026 року інформацією та випискою про рух коштів по рахунках ОСОБА_1 , згідно яких убачається, що банківська картка № НОМЕР_3 дійсно емітувалась на ім`я клієнта ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) 22 січня 2025 року на вказаний картковий рахунок клієнта були зараховані грошові кошти у сумі 7000 гривень (а.с. 87-89).

Відповідач свої зобов`язання за умовами кредитного договору не виконує.

Згідно статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно статей 525, 526, 546 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

У разі невиконання позичальником обов`язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов`язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором (стаття 1052 ЦК України).

Відповідно до статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, установлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини 7 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до ЗУ «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Наданими суду доказами підтверджено, що відповідачем за допомогою електронного підпису підписано кредитний договір № 27164 від 22 січня 2025 року.

Кредитор свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав позичальнику кредит у розмірі 7000 гривень.

Позичальник свої обов`язки за вказаним договором належним чином не виконав, не повернув отримані кошти та проценти за користування кредитом.

У відповідності до статті 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином у відповідності до умов договору.

Згідно частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором № 27164 від 22 січня 2025 року у нього утворилася заборгованість у розмірі 26600 гривень, яка складається із заборгованості за процентами за користування кредитом, нарахованими за період з 22 січня 2025 року по 06 лютого 2026 року. При цьому, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за процентами, без суми основного боргу (тіла кредиту), оскільки строк дії кредитного договору на момент звернення до суду не закінчився.

В матеріалах справи міститься розрахунок заборгованості за договором № 27164 від 22 січня 2025 року, згідно якого вбачається, що в період з 22 січня 2025 року по 06 лютого 2026 року відповідачу нараховувались проценти за користування кредитом відповідно до пункту 1.2 кредитного договору за процентною ставкою у розмірі 1% за кожен день користування кредитом (365% річних) (а.с. 26-30).

За таких обставин позовна заява в цій частині підлягає задоволенню.

Щодо заявленої представником позивача вимоги про стягнення з відповідача штрафу в сумі 14000 гривень, суд зазначає таке.

24 грудня 2023 року вступив в силу Закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», яким було внесені зміни до Закону «Про споживче кредитування» та скасовано положення про звільнення споживача від відповідальності за прострочення виконання зобов`язань за договорами про споживчий кредит, укладеними пізніше 30-го дня включно з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

Водночас виник конфлікт між нормами пункту 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону «Про споживче кредитування», за змістом якого через 30 днів після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» дозволяється встановлення договірної відповідальності за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит, і пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України, згідно якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Згідно частин 1, 2 статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон). Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України.

Отож усі закони України, які є актами цивільного законодавства, повинні відповідати ЦК України.

У Рішенні Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012 вказано: «Виходячи з наведеного Конституційний Суд України вважає, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням Кодексу не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу».

Відтак хоч Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року прийнятий пізніше, проте статтею 4 ЦК України установлено, що інші закони України приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, а на суб`єкта законодавчої ініціативи, що подає до Верховної Ради проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, покладено обов`язок одночасно подати до Верховної Ради проект закону про внесення змін до ЦК України, які мають розглядатися одночасно.

Оскільки, на момент виникнення спірних правовідносин відповідні зміни до ЦК України подані не були, то з огляду на положення статті 4 ЦК України та позицію Конституційного Суду України застосування колізійного принципу lex posterior derogat priori (лат. «пізніший закон скасовує попередній») у цій ситуації неможливе.

Отже, зазначення у ЦК України про необхідність прийняття інших законів відповідно до цього Кодексу є достатньою підставою вважати, що норма ЦК України превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.

Спеціальні норми закону можуть містити уточнюючі положення, проте не можуть прямо суперечити положенням ЦК України.

Отож ЦК України має вищу юридичну силу, тому до цих правовідносин підлягає застосуванню положення пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України, а тому відповідач звільняється від обов`язку сплати на користь позивача штрафу за порушення грошового зобов`язання в розмірі 14000 гривень.

З огляду на викладене позов підлягає задоволенню частково.

Згідно частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 2 статті 4 ЗУ «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою судовий збір сплачується у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3328 гривень) і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1164800 гривень).

Згідно частини 3 статті 4 ЗУ «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Відповідно до платіжної інструкції № 4569 від 27 лютого 2026 року ТОВ «Фінансова компанія «Процент», у відповідності до вказаних положень закону сплачено судовий збір за подання позовної заяви в електронній формі з використанням підсистеми Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» у розмірі 2662 гривні 40 копійок (а.с. 1).

Отже, згідно з вимогами статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору, які понесені позивачем при подачі позову до суду, пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1744 гривні 40 копійок (65,52%).

Вирішуючи питання стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в сумі 10000 гривень, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами 1, 2 статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Згідно з частинами 1-3 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження витрат правничої допомоги представником позивача надано копії: договору про надання юридичних послуг № 03/06/2024 від 03 червня 2024 року, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Процент» та ФОП ОСОБА_2 (а.с. 49-50), свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на ім`я Руденка К.В. (а.с. 51), довіреності від 31 грудня 2025 року виданої ТОВ «Фінансова компанія «Процент» адвокату Руденку К.В. для представлення їх інтересів в тому числі в судах України (а.с. 52), акту приймання-передачі наданих послуг № 103 до договору № 03/06/2024 про надання юридичних послуг від 03 червня 2024 року, згідно якого вартість складання та подання заяв до суду про стягнення заборгованості по боржникам ТОВ «Фінансова компанія «Процент», згідно реєстру №1 від 26 січня 2026 року, складає 100000 гривень (а.с. 53), витягу з реєстру №1 до акту приймання передачі наданих послуг №103 від 26 січня 2026 до договору про надання юридичних послуг № 03/06/2024 від 03 червня 2024 року, відповідно до якого складання позовної заяви про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 - 9000 гривень, складення адвокатського запиту про витребування доказів - 1000 гривень (а.с. 54), платіжної інструкції про перерахування ОСОБА_2 оплати за надання юридичних послуг по договору № 03/06/2024 від 03 червня 2024 року згідно акту № 103 від 26 січня 2026 року на суму 100000 гривень (а.с. 55).

Згідно з частинами 4-6 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) міститься висновок, що суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.

Аналогічний висновок (обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами) наведений: у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постановах Верховного Суду від 09 квітня 2019 року у справі № 826/2689/15, від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.

Відповідачем не заявлялося клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

Водночас щодо співмірності витрат на правничу допомогу суд зазначає таке.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21) міститься висновок, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Отже, з урахуванням фактично виконаної адвокатом роботи, принципу співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони, часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги, суд вважає обґрунтованою та співмірною суму витрат позивача на правову допомогу.

Разом з тим, відповідно до частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з пунктом 35 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення ЦПК та керуватися тим, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Отже, ураховуючи вимоги статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме 6552 гривні (65,52%).

На підставі викладеного та керуючись статтями 509, 514, 525, 526, 530, 610, 1054, 1055, 1077-1080, 1084 ЦК України, статтями 19, 27, 83, 175, 274-275, 280-282 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» заборгованість за кредитним договором № 27164 від 22 січня 2025 року в сумі 26600 (двадцять шість тисяч шістсот) гривень (заборгованість за процентами за користування кредитом за період з 22 січня 2025 року по 06 лютого 2026 року).

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» судовий збір в розмірі 1744 (одна тисяча сімсот сорок чотири) гривні 40 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 6552 (шість тисяч п`ятсот п`ятдесят дві) гривні.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене позивачем до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Повний текст рішення суду складено 30 червня 2026 року.

Відомості про сторони у справі:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент», код ЄДРПОУ 41466388, місцезнаходження: бульвар Вацлава Гавела, 4, м. Київ, 03124;

відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Суддя