Рішення № 137806408, 29.06.2026, Хустський районний суд Закарпатської області

Справа № 309/1952/26

Провадження № 2/309/1039/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2026 року м. Хуст

Хустський районний суд Закарпатської області

в складі: головуючого-судді Сідей Я.Я.

за участю секретаря судового засідання Росоха Д.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Хуст у порядку

спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом:

товариства з обмеженою відповідальністю

«ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПОЗИКА»

до

ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «ПОЗИКА», представником якого є Міньковська А.В., звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги мотивовані тим, що 20.11.2021 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІРБІС» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 87398958. ТОВ «ФК «ІБРІС» перерахувало кредитні кошти на картковий рахунок ОСОБА_1 у сумі 3 500,00 грн. за Кредитним договором № 87398958 від 20.11.2021.

01.09.2025 року між ТОВ «ФК «ІРБІС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПОЗИКА» укладений Договір факторингу №01092025/1. Згідно даного Договору факторингу 01.09.2025 року відбулося відступлення права вимоги за Кредитним договором № 87398958 від 20.11.2021 року. Відповідно до Договору факторингу сума боргу перед Новим кредитором (ТОВ «ФК «ПОЗИКА») становить 12 425,00 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 3 500,00 грн.; заборгованість за відсотками становить 8 925,00 грн.; заборгованість за штрафними санкціями та комісіями становить 0 грн.

Ухвалою Хустського районного суду від 29.05.2026 року відкрито провадження у даній справі та призначено судове засідання у порядку спрощеного позовного провадження.

01.06.2026 року надійшов відзив, згідно якого відповідачка просить застосувати наслідки пропуску позовної давності до вимог ТОВ «ФК «ПОЗИКА» та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. У разі відмови в застосуванні наслідків пропуску позовної давності, мінімізувати суму стягнення. Крім того просить проводити розгляд справи за її відсутності.

18.06.2026 року Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «ПОЗИКА» надано відповідь на відзив, у якій позивач заперечив проти тверджень відповідачки, викладених у відзиві. Просив відмовити у задоволенні заяви про застосування пропуску строку позовної давності, з причин, що такий строк не сплинув, оскільки його перебіг призупинений на період дії карантину та воєнного стану. Відповідно до Закону України №4434-ІХ перебіг позовної давності відновився з 04.09.2025 і спливе після трирічного періоду, 04.09.2028 року.

Крім того, 18.06.2026 року, відповідачкою подано додаткові пояснення по справі, у яких остання не заперечує факт укладення договору та отримання кредиту.

У судове засідання представник позивача Міньковська А.В. не з`явилася. У позовній заяві просить розгляд справи проводити за її відсутності.

Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, будучи належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи. Заяв, клопотань до суду не подавала.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

При цьому, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд приходить до наступних висновків.

В судовому засіданні належними доказами встановлено, що 20.11.2021 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІРБІС» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 87398958 від 20.11.2021 року відповідно до якого відповідачці було надано кредит у загальному розмірі 3 500,00 грн.

У відповідності до п.3.2.1. п.3.2. Договору №87398958 пільговий період становить 30 календарних днів з 20.11.2021 р. по 20.12.2021 р., пільгова процентна ставка становить 2,5%.

Відповідно до п.3.2.2. п.3.2. Договору стандартний період становить 60 календарних днів з 21.12.2021 р. по 18.02.2022 р., стандартна процентна ставка становить 3%.

Клієнт зобов`язаний сплачувати Товариству проценти за користування Кредитом, за процентною ставкою, зазначеній п.3.1,3. .3.2. Договору, але з урахуванням положень, передбачених п.3.2. Договору. (п.5 п.5.1.)

Згідно Договору, нарахування процентів за Кредитом провадиться кожного календарного дня на суму залишку Кредиту. При частковому (неповному) поверненні суми Кредиту, проценти за Кредитом продовжують нараховуватись на залишок суми Кредиту. Датою сплати процентів за Кредитом та/або повернення суми Кредиту є день зарахування відповідної суми на поточний

рахунок Товариства. (п.5 п.5.8., 5.9., 5.10.)

Згідно з довідкою про ідентифікацію клієнта від 16.02.2026 року вбачається, що ОСОБА_1 відправлено ідентифікатор 316421, на номер телефону - НОМЕР_1 для підписання договору.

Відповідно до листа ТОВ «ФК «ІБРІС» Вих. №3152_251024113447 від 24-10-2025, вбачається успішне перерахування коштів на платіжну картку клієнта: 20.11.2021 на суму 3 500,00 грн., маска картки НОМЕР_2 , номер транзакції в системі iPay.ua 120674637.

Судом встановлено, що 01.09.2025 року між ТОВ «ФК «ІРБІС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПОЗИКА», укладений Договір факторингу №01092025/1.

01.09.2025 р. сторони Договору факторингу підписали Акт приймання-передачі реєстру вимог, згідно з вимогами Договору факторингу №01092025/1 від 01.09.2025 року, Кредитор передав, а Фактор прийняв Реєстр прав вимог.

З платіжної інструкції №6054383 від 02.09.2025 року вбачається перерахування коштів ТОВ «ФК «ПОЗИКА» на рахунок ТОВ «ФК «ІБРІС» 3 490 472,17 грн. за відступлення права вимоги згідно Договору факторингу №01092025/1 від 01.09.2025 року.

Згідно Витягу із Додатку №1 до Договору №01092025/1 від 01.09.2025 відбулося відступлення права вимоги за Кредитним договором № 87398958 від 20.11.2021 року. Відповідно до Договору факторингу сума боргу перед Новим кредитором (ТОВ «ФК «ПОЗИКА») становить: 12 425,00 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 87398958 від 20.11.2021, загальна сума боргу становить : 12 425,00 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 3 500,00 грн.; заборгованість за відсотками становить 8 925,00 грн.

У відповідності до частини 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно з частиною першою статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт.

У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідачкою не подано суду жодного доказу на спростування розрахунку заборгованості, доданого позивачем до позовної заяви, зокрема доказів відсутності підстав для нарахування відсотків за користування кредитом, у відповідний період їх нарахування. Натомість, з наданих позивачем письмових доказів судом достовірно встановлено, що відповідачка умови кредитного договору не виконувала, використані грошові кошти позивачеві не повернула, що призвело до утворення заборгованості за кредитним договором.

Крім того, відхиляючи доводи відповідача суд зауважує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява №49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «RuizTorija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; хоча судді мають можливість, а інколи зобов`язані вчиняти певні дії з власної ініціативи, судді повинні давати відповідь лише на належні доводи, які здатні вплинути на вирішення спору (пункт 39); виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Дотримуючись вищевикладених норм та рекомендацій, суд вважає за можливе не надавати відповіді у рішенні на інші аргументи і доводи сторін у справі, оскільки вони не впливають на правильне вирішення спору.

Таким чином, враховуючи наведені вимоги закону та встановлені обставини справи, які свідчать про те, що відповідачка належним чином не виконала свої зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого виникла заборгованість, суд вважає позов обґрунтованим та доведеним, що дає підстави для задоволення позову у повному обсязі та стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 87398958 від 20.11.2021 року у розмірі 12 425,00 грн.

Відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача слід стягнути судові витрати у розмірі 2662,40 грн сплаченого судового збору.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг на виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; і поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Отже, аналізуючи норми ЦПК України щодо визначення розміру судових витрат та їх розподілу між сторонами можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: І) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Верховний Суд в постанові від 10 червня 2021 року у справі №820/479/18 зазначив, що як вказано в Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. При цьому необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківській документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 (провадження №12-171гс19).

На підтвердження надання правової допомоги позивачем надано суду договір №39493634/03 про надання правової допомоги від 02.01.2026 р.; додаткову угоду від 08.05.2026 за Договором №87398958 до Договору про надання правової допомоги № 39493634/03 від 02 січня 2026 року, Детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних ОСОБА_2 , необхідних для надання правничої (правової) допомоги, Акт надання послуг на підтвердження факту надання правової допомоги від 08.05.2026 р. на суму 5 500,00 грн., свідоцтво.

Отже, враховуючи особливості предмета спору, складність справи, виходячи з критеріїв виправданості витрат, розумності їх розміру та співмірності з позовом та складністю справи, відсутність заперечень відповідачки щодо розміру правничої допомоги, заявленої позивачем до стягнення, суд приходить до висновку про стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 5 500,00 грн.

Керуючись ст. 5, 12, 13, 76-81, 137, 141, 247, 263-265, 274, 279 ЦПК України, ст. 526, 629, 1077, 1078, 1079 ЦК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВ «ФК «ПОЗИКА» (ЄДРПОУ: 39493634, адреса для листування: 07406, Київська обл., м.Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1; IBAN: НОМЕР_4 в ПуАТ «КБ «АКОРД БАНК», МФО: 380634) заборгованість за Кредитним договором № 87398958 від 20.11.2021 року у розмірі 12 425 (дванадцять тисяч чотириста двадцять п`ять) гривень, 00 копійок;

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВ «ФК «ПОЗИКА» (ЄДРПОУ: 39493634, адреса для листування: 07406, Київська обл., м.Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1; IBAN: НОМЕР_4 в ПуАТ «КБ «АКОРД БАНК», МФО: 380634) судовий збір у розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 (сорок) копійок та 5 500 (п`ять тисяч п`ятсот) гривень, 00 копійок витрат на правову допомогу.

Рішення може бути оскаржене до Закарпатського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Хустського

районного суду: Сідей Я.Я.