Ухвала суду № 137804711, 30.06.2026, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

пр. № 6/759/482/26

ун. № 759/18906/23

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року м. Київ

Святошинський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Горбенко Н.О., за участю секретаря судового засідання Чугай В.М., розглянувши у порядку письмового провадження звіт боржника ОСОБА_1 про виконання ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 09.09.2025 та постанови Київського апеляційного суду від 25.03.2026, поданий у межах розгляду цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація, Виконавчий комітет Броварської міської ради про визначення місця проживання дитини, -

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

У провадженні Святошинського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація, Виконавчий комітет Броварської міської ради про визначення місця проживання дитини.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 09 вересня 2025 року заяву позивача ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено частково. Забезпечено позов шляхом зобов`язання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , забезпечити регулярне спілкування батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вівторок, четвер та суботу протягом однієї години у зручний для дитини час, шляхом організації відеозв`язку через додатки «WhatsApp», «Telegram», «Viber» або будь-який інший доступний відеозв`язок.

Постановою Київського апеляційного суду від 25 березня 2026 року ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 09 вересня 2025 року змінено в частині визначення часу спілкування батька з сином, зазначивши, що спілкування повинно відбуватися у визначенні судом дні з 19 год. до 20 год. В іншій частині ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 09 вересня 2025 року залишено без змін.

Від стягувача ОСОБА_2 за допомогою підсистеми «Електронний суд» надійшла заява про зобов`язання боржника ОСОБА_1 у 10-ти денний строк з моменту вручення їй ухвали суду подати звіт про виконання ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 09.09.2025 у справі №759/18906/23 та постанови Київського апеляційного суду від 25.03.2026 у справі №759/18906/23 (апеляційне провадження №22-ц/824/2897/2026).

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 02 червня 2026 року заяву стягувача ОСОБА_2 про зобов`язання боржника подати звіт про виконання ухвали суду задоволено частково. Зобов`язано боржника ОСОБА_1 подати у 15-ти денний строк з моменту вручення їй ухвали суду звіт про виконання ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 09.09.2025 у справі №759/18906/23 (провадження № пр. № 2-з/759/35/25) та постанови Київського апеляційного суду від 25.03.2026 у справі №759/18906/23 (апеляційне провадження №22-ц/824/2897/2026). У задоволенні іншої частини вимог заяви відмовлено.

19 червня 2026 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» від боржника ОСОБА_1 надійшов звіт про виконання ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 09.09.2025 та постанови Київського апеляційного суду від 25.03.2026. Крім того, боржниця звернулась до суду із клопотанням про поновлення процесуального строку для подання звіту.

У поданому звіті ОСОБА_1 зазначила, що державним виконавцем Святошинського ВДВС у м. Києві Бистрицькою Т.В. при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження № 79143480 від 18.09.2025 порушено вимоги законодавства в частині відсутності будь-яких відомостей про роз`яснення їй, як боржнику, прав та обов`язків, не зазначено які саме права вона має у виконавчому провадженні, а також наслідків їх невиконання. Вважає, що така бездіяльність державного виконавця є істотним процесуальним порушенням, яке призвело до того, що вона була позбавлена можливості належним чином реалізовувати свої права сторони виконавчого провадження подавати клопотання, заяви, ознайомлюватися з матеріалами справи, оскаржувати постанови та дії виконавця в установленому законом порядку. Наголосила також, що державний виконавець не скеровувала їй виклики з метою визначення часу побачень стягувача з дитиною. Переконана, що державний виконавець діяв не у відповідності до вимог законодавства.

Вказала також, що повідомляла виконавця про рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14.01.2025 у справі № 761/44907/24, яким частково задоволено її заяву про видачу обмежувального припису та видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 та встановлено заходи тимчасового обмеження його прав та покладено на нього відповідні обов`язки.

Зазначила, що на час постановлення ухвали про забезпечення позову, та винесення Постанови Київського апеляційного суду від 25.03.2026 у справі № 759/18906/23 вона та малолітній ОСОБА_3 не проживають на території України, на час воєнного стану проживають на території Королівства Норвегія. З огляду на постанову Київського апеляційного суду від 25.03.2026 вбачається, що спілкування з дитиною має відбуватися у період з 19 год. по 20 год. в установлені ухвалою суду від 09.09.2025 дні. Разом з тим, повідомила, що часові пояси в Україні та Королівстві Норвегія різні, зокрема різниця часу складає 1 годину (наприклад, якщо в Україні 18 год. 00 хв., то в Норвегії це 17 год. 00 хв.). За її переконанням, вказані обставини ускладнюють виконання судового рішення, оскільки у самих рішеннях не зазначено за часом якої країни має відбуватися виконання судового рішення. Крім того, у вказаний час у ОСОБА_3 по розкладу є зайняття у танцювальному гуртку та футбольній секції.

Крім того, зазначає, що у результаті судового процесу та розслідування щодо сприяння поверненню дитини в державу її постійного місця проживання, дитині стало відомо, що батько просить компетентні органи Норвегії на час розгляду його позову помістити сина у спеціальний заклад, забрати від матері та сестри. Після таких подій син не тільки злякався, а і категорично відмовляється від будь-якого спілкування з батьком.

Також ОСОБА_1 наголосила, що з метою виконання судового рішення нею вжито наступні заходи: у межах виконавчого провадження неодноразово подано клопотання про залучення у виконавче провадження представників органу опіки та піклування Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, служби у справах дітей; скеровано листи до Центру соціальних служб Святошинської районної державної в місті Києві державної адміністрації, в якому вона просила: 1) посприяти організації поступового та психологічно безпечного відновлення контакту малолітнього ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_2 , 2) Залучити фахівців (психолога, представника служби) для супроводу процесу комунікації: 3) надати рекомендації щодо форми, порядку та умов безпечного спілкування дитини з батьком. З аналогічними заявами вона зверталася до Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації (як органу опіки та піклування), а також до Служби у справах дітей. Вказала, що на усі її звернення скеровано формальні відписки, які свідчать про те, що вказані установи не можуть допомогти їй налагодити контакт дитини з батьком. Вважає, що вказані дії підтверджують її бажання виконувати ухвалу про забезпечення позову та надання можливості батьку контактувати та спілкуватися із сином засобами телефонного зв`язку.

На підставі викладеного просила розглянути звіт та постановити ухвалу про його прийняття, а у разі, якщо суд дійде висновку про неповноту звіту, надати новий (додатковий) строк для його подачі.

Клопотання про поновлення пропущеного строку ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що фактично звіт нею було сформовано, підписано кваліфікованим електронним підписом 18.06.2026 та подано через підсистему «Електронний суд» 18.06.2026, однак час підписання відбувся із затримкою 19.06.2026 о 00 год. 01 хв., тобто з незначним пропуском процесуального строку, що мав технічний характер. Зазначає, що вказаний пропуск не був зумовлений умисним ухиленням від виконання ухвали суду та є наслідком завершення процесуальних дій у межах короткого проміжку часу після спливу строку. Також вказала, що подання звіту здійснювалось з території Норвегії, де діє інший часовий пояс, відмінний від Київського часу (на годину пізніше). Додатково зазначила, що у період з 02.06.2026 по 18.06.2026 вона була залучена до участі в інших судових провадженнях, що об`єктивно обмежувало можливість завершення підготовки та подання звіту раніше.

Враховуючи вищезазначене, просить суд поновити процесуальний строк для подання звіту про виконання ухвали Святошинського районного суду міста Києва у справі №759/18906/23 та прийняти звіт як поданий з незначним пропуском процесуального строку.

19.06.2026 ОСОБА_1 за допомогою підсистеми «Електронний суд» до суду направлено додаткові пояснення у справі, в яких боржниця вказала, що існують додаткові обставини, які ускладнюють виконання судових рішень по справі №759/18906/23, а саме те, що рішення суду у справі №759/1382/19 щодо способу участі батька у вихованні та спілкуванні із сином у виконавчому провадженні № 78227507 від 02.06.2025 виконувалось одночасно з ухвалою суду від 09.09.2025 про забезпечення позову по справі № 759/18906/23 у виконавчому провадженні № 779143480 від 18.09.2025. Вказала, що державні виконавці по вказаним виконавчим провадженням призначали проведення виконавчих дій одночасно, за якими вона мала, наприклад, в суботу зранку передати дитину батькові (до 19:30 неділі), і в цю суботу забезпечити спілкування дитини з батьком. Також наголосила, що після винесення постанови Київського апеляційного суду від 25.03.2026 також існували обставини, які ускладнювали виконання судового рішення, оскільки малолітній ОСОБА_3 відвідує танцювальний гурток та футбол. Забезпечення спілкування по відеозв`язку не вбачалося можливим з огляду на перебування дитини на тренуваннях, репетиціях та концертах.

24.06.2026 від ОСОБА_2 через підсистему «Електронний суд» надійшли заперечення на звіт ОСОБА_1 , в яких зазначено про те, що боржниця ОСОБА_1 систематично не виконує рішення суду, що підтверджується актами державного виконавця про невиконання. Також наголосив на невідповідності звіту вимогам ч. 2 ст. 453-3 ЦПК України. Наголосив, що навіть за умов тривалого невиконання рішення суду боржницею її поведінка не змінилася та залишається такою на момент винесення ухвали суду, що грубо порушує інтереси дитини. Вказав, що загальний строк не виконання боржницею ухвали суду складає 9 місяців, а дитину він не бачив з моменту викрадення 1,5 року.

Враховуючи вищезазначене просив постановити ухвалу про відмову у прийнятті звіту боржниці ОСОБА_1 та застосувати до неї штраф у розмірі 40 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Частиною 1 ст. 453-3 ЦПК України встановлено, що суд розглядає звіт про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін - у судовому засіданні за правилами статті 450 цього Кодексу.

На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального запису не здійснюється у зв`язку із розглядом заяви в порядку письмового провадження. Виклик сторін у судове засідання не здійснювався.

Мотивувальна частина

Позиція суду

Враховуючи наявні матеріали справи, дослідивши подані докази та співставивши їх із нормами матеріального та процесуального права, суд дійшов наступного висновку.

Щодо клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на подачу звіту про виконання рішення суду, встановленого ухвалою суду від 02 червня 2026 року

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 02 червня 2026 року зобов`язано боржника ОСОБА_1 подати у 15-ти денний строк з моменту вручення їй ухвали суду звіт про виконання ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 09.09.2025 у справі №759/18906/23 (провадження № пр. № 2-з/759/35/25) та постанови Київського апеляційного суду від 25.03.2026 у справі №759/18906/23 (апеляційне провадження №22-ц/824/2897/2026).

Як убачається із наявної у матеріалах справи довідки про доставку електронного документу, ухвалу від 02.06.2026 року по справі №759/18906/23 ОСОБА_1 отримала особисто у свій електронний кабінет 03.06.2026 о 0:50:28.

Відтак, останнім днем для подачі звіту було 18.06.2026.

Звіт про виконання ухвали суду поданий ОСОБА_1 19.06.2026, тобто із пропущенням встановленого судом строку на один день.

Стаття 127 ЦПК України присвячена питанню поновленню та продовженню процесуальних строків.

З точки зору закону поновлення та продовження процесуального строку - це визнання права особи на вчинення певної процесуальної дії після закінчення процесуального строку, якщо його було пропущено з причин, визнаних судом поважними.

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду (ч.ч. 1, 2 ст. 127 ЦПК України).

Суд зауважує, що оскільки суд встановив процесуальний строк п`ятнадцять днів для подачі звіту про виконання ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 09.09.2025 у справі №759/18906/23 (провадження № пр. № 2-з/759/35/25) та постанови Київського апеляційного суду від 25.03.2026 у справі №759/18906/23 (апеляційне провадження №22-ц/824/2897/2026), боржниця мала звернутись до суду із клопотанням про продовження процесуального строку.

Водночас, вказане, за переконанням суду, не може бути єдиною підставою для відмови у задоволенні даного клопотання.

Крім того, аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із такого: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Перелік поважних причин, які враховуються для поновлення пропущеного строку, законом не встановлено, вони визначаються у кожному конкретному випадку, виходячи з певних обставин, які мають юридичне значення. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними і пов`язані з дійсними істотними труднощами для вчинення процесуальних дій.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2023 року (справа № 990/139/23, провадження № 11-133заі23) зазначила, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, унаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо його прийнято за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії.

Якщо цей день точно встановити неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому сполуку «повинна була дізнатися» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод, щоб дізнатися, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

ОСОБА_1 не заперечувала, що дізналась про покладений на неї обов`язок подати у п`ятнадцятиденний строк з моменту вручення їй ухвали суду звіт про виконання ухвали суду 03.06.2026, шляхом отримання вказаної ухвали у свій електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд».

Водночас, як стверджує боржниця, фактично звіт нею було сформовано, підписано кваліфікованим електронним підписом 18.06.2026 та подано через підсистему «Електронний суд» 18.06.2026, однак час підписання відбувся із затримкою 19.06.2026 о 00 год. 01 хв. Зазначила, що вказаний пропуск не був зумовлений умисним ухиленням від виконання ухвали суду та є наслідком завершення процесуальних дій у межах короткого проміжку часу після спливу строку.

Судом враховується, що пропущений процесуальний строк є незначним. Крім того, до поданого клопотання ОСОБА_1 долучила докази, які свідчать про те, що у період з 02.06.2026 по 18.06.2026 вона була залучена до участі в інших судових провадженнях.

Відтак, враховуючи вищезазначене суд дійшов висновку про наявність підстав для продовження процесуального строку, встановленого ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 02.06.2026, до 19.06.2026, тобто дня, коли звіт боржниці надійшов до суду.

Встановлені судом обставини

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 09 вересня 2025 року заяву позивача ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено частково. Забезпечено позов шляхом зобов`язання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , забезпечити регулярне спілкування батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вівторок, четвер та суботу протягом однієї години у зручний для дитини час, шляхом організації відеозв`язку через додатки «WhatsApp», «Telegram», «Viber» або будь-який інший доступний відеозв`язок.

18 вересня 2025 року постановою державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бистрицької Т.В. відкрито виконавче провадження № 79143480 з виконання ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 09.09.2025 у справі №759/18906/23.

24 жовтня 2025 року постановою головного державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Бистрицької Т.В. у межах виконавчого провадження № 79143480 призначено ОСОБА_4 , яка має диплом спеціаліста,виданий 29.06.2000 за № ДСК НОМЕР_1 , Інститутом післядипломної освіти Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди, спеціалістом у виконавчому провадженні з примусового виконання ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 09.09.2025 у справі №759/18906/23.

Постановою Київського апеляційного суду від 25 березня 2026 року ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 09 вересня 2025 року змінено в частині визначення часу спілкування батька з сином, зазначивши, що спілкування повинно відбуватися у визначенні судом дні з 19 год. до 20 год. В іншій частині ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 09 вересня 2025 року залишено без змін.

30 квітня 2026 року заступником начальника Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Барановським Б.В. у межах виконавчого провадження № 79143480 винесено постанову про зміну (доповнення) реєстраційних даних, якою в автоматизовану систему виконавчого провадження внесено зміни щодо резолютивної частини, враховуючи постанову Київського апеляційного суду від 25.03.2026 у справі №759/18906/23 (апеляційне провадження № 22-ц/824/2897/2026).

01 травня 2026 року заступником начальника Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Барановським Б.В. у межах виконавчого провадження № 79143480 винесено постанову про Акт державного виконавця щодо забезпечення регулярного спілкування батька з сином, якою встановлено, що в четвер 30 квітня 2026 року постанова Київського апеляційного суду від 25.03.2026 та ухвала Святошинського районного суду міста Києва від 09.09.2025 боржником не виконані без поважних причин.

У період з 04.05.2026 по 29.06.2026 заступником начальника Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Барановським Б.В. у межах виконавчого провадження № 79143480 складались аналогічні Акти, в яких встановлені факти невиконання ОСОБА_1 постанови Київського апеляційного суду від 25.03.2026 та ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 09.09.2025 без поважних причин.

Крім того, встановлено, що боржниця ОСОБА_1 вийшла з групи, на запрошення не реагує (вказана інформація наявна в Актах починаючи з 14.05.2026).

Також із Актів державного виконавця встановлено, що клопотання боржниці ОСОБА_1 розглядались, зокрема в акті від 08.05.2026.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовні норми права

Як встановлено в частині першій статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка підлягає застосуванню згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України.

Виконання судового рішення відповідно до рішення Конституційного Суду України №5-рп/2013 від 26 червня 2013 року у справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Однією із засад виконавчого провадження є обов`язковість виконання рішень (п. 2 ч.1 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження»).

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах.

При цьому, судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, передбачає, серед іншого, можливість суду зобов`язати боржника подати звіт про виконання судового рішення.

ОСОБА_1 стверджує, що нею вжито ряд заходів, які підтверджують її бажання виконувати ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 09.09.2025 та постанови Київського апеляційного суду від 25.03.2026.

Однак, досліджуючи матеріали справи, суд не знайшов достатніх доказів, які б підтвердили, що ОСОБА_1 не ухиляється від виконання рішення суду, а виконанню ухвали суду перешкоджали об`єктивні непереборні поважні причини.

Суд звертає увагу на те, що постановою державного виконавця від 24.10.2025 до виконавчого провадження № 79143480 вже було залучено спеціаліста для виявлення та / або підтвердження причини відмови спілкування з батьком. Боржниця повідомлялась про це у кожній вимозі заступника начальника Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Барановського Б.В., в яких зазначалось, що для виконання постанови про призначення спеціаліста для участі у виконавчому провадженні ВП № 79143480 від 24.10.2025, залучено до відеозв`язку спеціаліста (психолога) ОСОБА_4 для виявлення та / або підтвердження причин відмови спілкування дитини з батьком, та надання відповідного висновку.

Крім того, у відповідності до інформації, отриманої за допомогою повного доступу до виконавчого провадження №79143480 у Автоматизованій системі виконавчого провадження, у розділі «Інші документи», встановлено, що ОСОБА_1 протягом останнього часу не проявляє жодної процесуальної активності, вийшла із групи в додатку «WhatsApp» (група ВП № 79143480), створеної державним виконавцем для організації відеозв`язку, на вимоги державного виконавця не реагує, із клопотаннями не звертається.

Відтак, судом не приймаються доводи ОСОБА_1 про те, що нею вживаються заходи для виконання рішення суду.

Крім того, суд не приймає доводи Лало В.Л. щодо порушення державним виконавцем вимог законодавства у межах виконавчого провадження № 79143480 від 18.09.2025, оскільки: по-перше, вказані твердження не підтверджені жодними належними та достатніми доказами; та по-друге, у разі, якщо боржниця не погоджується із діями державного виконавця, вона має подати до суду відповідну скаргу у відповідності до положень ст.ст. 447-451 ЦПК України, однак вказане не є підставою для умисного невиконання рішення суду.

Недоцільними є й доводи щодо різних часових поясів в Україні та Королівстві Норвегія, оскільки у разі наявності неточності щодо часу виконання зобов`язання організації регулярного спілкування батька з сином, ОСОБА_1 мала змогу подати клопотання про роз`яснення рішення суду та / або звернутись до державного виконавця із відповідним клопотанням. Вказані дії свідчили б, що боржниця дійсно зацікавлена у належному виконанні ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 09.09.2025 та постанови Київського апеляційного суду від 25.03.2026. Однак, ОСОБА_1 вказаних дій не зробила, а рішення суду не виконувала.

Доказів щодо небажання дитини ОСОБА_3 спілкуватись із батьком ОСОБА_2 суду не надано. Крім того, на ОСОБА_1 покладений обов`язок саме забезпечити регулярне спілкування батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вівторок, четвер та суботу, протягом однієї години з 19 год. до 20 год., шляхом організації відеозв`язку через додатки «WhatsApp», «Telegram», «Viber» або будь-який інший доступний відеозв`язок. Зобов`язання змушувати дитину спілкуватись із батьком на ОСОБА_1 не покладалось. Її обов`язок полягає виключно у організації відеозв`язку, що спростовує доводи ОСОБА_1 у вказаній частині.

Доводи ОСОБА_1 про те, що рішення суду у справі №759/1382/19 щодо способу участі батька у вихованні та спілкуванні із сином у виконавчому провадженні № 78227507 від 02.06.2025 виконувалось одночасно з ухвалою суду від 09.09.2025 про забезпечення позову по справі № 759/18906/23 у виконавчому провадженні № 779143480 від 18.09.2025, а тому державні виконавці по вказаним виконавчим провадженням призначали проведення виконавчих дій одночасно, суд до уваги не приймає, оскільки ОСОБА_1 самостійно вказала, що перебуває із малолітнім ОСОБА_3 закордоном, що унеможливлює забезпечення участі ОСОБА_2 у спілкуванні із сином ОСОБА_3 та його вихованні, визначеного постановою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі №759/1382/19.

Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України). Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Суд також звертає увагу на те, що дії учасників сімейних правовідносин мають бути добросовісними, характеризуватися чесністю, відкритістю й повагою до інтересів інших членів суспільства. Водночас учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Враховуючи встановлені судом обставини, суд критично ставиться до тверджень боржниці, що вона виявляє бажання виконувати рішення суду, оскільки вказане не знайшло свого підтвердження під час розгляду поданого нею звіту.

Висновки за результати розгляду заяви

У відповідності до ч. 2 ст. 453-4 ЦПК України суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо боржником не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються боржником для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення. Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 453-3 цього Кодексу.

За результатами розгляду поданого ОСОБА_1 звіту суд дійшов висновку про відсутність обставин, які ускладнюють виконання ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 09.09.2025 та постанови Київського апеляційного суду від 25.03.2026. Крім того, заходи, які вживаються ОСОБА_1 для виконання судового рішення, за переконанням суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.

Зважаючи на викладене, суд відмовляє у прийнятті звіту боржниці ОСОБА_1 про виконання судового рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 453-4 ЦПК України у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд застосовує до боржника захід процесуального примусу у виді штрафу, а також додатково може встановити новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 453-2 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Суд вважає за необхідне вирішити питання щодо застосування до боржника ОСОБА_1 заходу процесуального примусу у вигляді штрафу, оскільки у відповідності до ч. 3 ст. 453-4 ЦПК України застосування до боржника штрафу у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту є обов`язком суду.

Частиною 4 ст. 453-4 ЦПК України передбачено, що суд застосовує до боржника захід процесуального примусу у виді штрафу за правилами статті 148 цього Кодексу. Якщо боржником є юридична особа та суд зобов`язав подати звіт про виконання судового рішення особисто керівника боржника, захід процесуального примусу у виді штрафу застосовується до такого керівника.

Стаття 143 ЦПК України передбачає, що заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках, з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства. Заходи процесуального примусу застосовуються судом шляхом постановлення ухвали.

У відповідності до ч. 1 ст. 148 ЦПК України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі до від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках: 1) невиконання процесуальних обов`язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу; 2) зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству; 3) неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин; 4) невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк; 5) порушення заборон, встановлених частиною дев`ятою статті 203 цього Кодексу.

Під час здійснення судового контролю за виконанням судового рішення суд може стягнути в дохід державного бюджету з відповідача, боржника чи їх керівників (якщо відповідач, боржник є юридичною особою) штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до Розділу VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень», питання про зобов`язання боржника подати звіт про виконання судового рішення і розгляд такого звіту є однією з форм судового контролю за виконанням судового рішення.

Частину 1 ст. 148 доповнено абзацом сьомим згідно з Законом № 4094-IX від 21.11.2024 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень».

Відповідно до ч. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 4094-IX від 21.11.2024 року: справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності цим Законом.

Зважаючи на внесення змін до ч. 1 ст. 148 ЦПК України, суд вирішує питання про застосування до боржника ОСОБА_1 заходу процесуального примусу у вигляді штрафу у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що відповідає абзацу 7 ч. 1 ст. 148 ЦПК України.

Таким чином, зважаючи на тривалість невиконання судового рішення, негативний вплив цього на взаємовідносини між батьком та дитиною, втрату між ними сталого емоційного зв`язку, суд вважає доцільним стягнути з боржника ОСОБА_1 на користь держави штраф у розмірі 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», що становить 66 560,00 грн.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 148 ЦПК України ухвала про стягнення штрафу є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Стягувачем за таким виконавчим документом є Державна судова адміністрація України.

Частиною 1 ст. 453-4 ЦПК України передбачено, що за наслідками розгляду звіту боржника суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 453-2 цього Кодексу. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Керуючись ст. 129-1 Конституції України, ст.ст. 1, 2 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст. 453-1 453-4 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання ОСОБА_1 про продовження пропущеного процесуального строку для подачі звіту задовольнити.

Продовжити ОСОБА_1 процесуальний строк, встановлений ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 02 червня 2026 року, для подачі звіту до 19 червня 2026 року.

Відмовити у прийнятті звіту боржника ОСОБА_1 про виконання ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 09.09.2025 та постанови Київського апеляційного суду від 25.03.2026, поданого у межах розгляду цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація, Виконавчий комітет Броварської міської ради про визначення місця проживання дитини.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь держави штраф у розмірі 20 (двадцяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 66 560 (шістдесят шість тисяч п`ятсот шістдесят) гривень 00 копійок.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення (складення). Оскарження такої ухвали не зупиняє її виконання.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому даної ухвали суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала про стягнення штрафу є виконавчим документом. Строк пред`явлення до виконання ухвали в частині накладення штрафу до 30 червня 2029 року.

Повний текст ухвали складено 30 червня 2026 року.

Реквізити сторін (щодо накладення штрафу):

Стягувач: Державна судова адміністрація України (код ЄДРПОУ: 26255795; місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5);

Боржник: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Суддя Н.О.Горбенко