Рішення № 137804419, 21.05.2026, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:759/9899/25

Провадження №: 2/755/7691/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" травня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва у складі

Головуючого - судді - Хромової О.О.

при секретарі - Бовкун М.В.

за участі:

позивача - ОСОБА_1

представника третьої особи - Дударевої О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, у якому просив позбавити відповідача батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та вирішити питання про розподіл судових витрат.

На обгрунтування позовних вимог зазначив, що 01 вересня 2012 року сторони зареєстрували шлюб. Від шлюбу мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У березні

2015 року відповідачка залишила сім`ю та проживає окремо. Дитина залишилася проживати з батьком. Матір позивача з грудня 2014 року знаходиться у відпустці по догляду за дитиною до досягнення ним шестирічного віку. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 19 червня 2015 року шлюб між сторонами розірвано. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 09 червня 2017 року місце проживання дитини визначено з батьком та стягнуто аліменти. З 2018 року відповідач не цікавиться життям та здоров`ям та навчанням сина. Після початку війни також не цікавилася дитиною. Таким чином відповідач проживає окремо, батьківських обов`язків не виконує, участі в утриманні та вихованні дитини не бере, витрат на лікування сина не несе, з 2018 року зв`язок з нею втрачено. Дитина перебуває на повному утриманні позивача, сума заборгованості зі сплати аліментів складає 162 833,52 грн. Відповідач бажання спілкуватися з сином не виявляла, свідомо самоусунулася від виконання батьківських обов`язків. У березні 2025 року повідомила, що не заперечує щодо позбавлення її батьківських прав.

З огляду на викладене, у зв`язку з тим, що відповідач ухиляється від виховання та утримання дитини, просив позбавити її батьківських прав щодо сина.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 16 травня 2025 року позовну заяву передано на розгляд до Дніпровського районного суду міста Києва за підсудністю.

В порядку автоматизованого розподілу справ між суддями заяву передано на розгляд судді Хромовій О.О.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 27 червня 2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 29 липня 2025 року на 11-30 год, учасникам справи роз`яснено процесуальні права та встановлено процесуальні строки. Задоволено клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів, витребувано у Служби у справах дітей та сім`ї Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації висновок щодо наявності або відсутності підстав позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

23 липня 2025 року (вхід. № 42675) до суду від відповідача ОСОБА_2 надійшла заява про визнання позову.

Відповідач зазначила, що визнає позов в повному обсязі та просить ухвалити рішення про задоволення позову. Процесуальні наслідки визнання позову відомі.

28 липня 2025 року (вхід. від 29 липня 2025 року №43844) від третьої особи - Служби у справах дітей та сім`ї Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, надійшла заява про розгляд справи без участі. Просили перенести розгляд справи на іншу дату. Повідомили, що питання позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , буде винесено на розгляд комісії з питань захисту прав дитини Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації.

29 липня 2025 року протокольною ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва, занесеною до протоколу судового засідання, у зв`язку із відсутністю висновку органу опіки та піклування, підготовче засідання відкладено до 30 вересня 2025 року до 11 год. 30 хв.

30 вересня 2025 року протокольною ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва, занесеною до протоколу судового засідання, у зв`язку із відсутністю висновку органу опіки та піклування, підготовче засідання повторно відкладено до 29 жовтня 2025 року до 12 год. 30 хв.

06 жовтня 2025 року (вхід. № 60085) до суду від Служби у справах дітей та сім`ї Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації надійшов висновок про доцільність позбавлення батьківських прав громадянки ОСОБА_2 відносно малолітнього ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , та акт обстеження умов проживання.

29 жовтня 2025 року у підготовче засідання сторони не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2025 року відмовлено у прийнятті заяви відповідача ОСОБА_2 про визнання позову.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 03 грудня 2025 року на 14 год. 00 хв.

03 грудня 2025 року судове засідання, призначене на 14 год. 00 хв., знято з розгляду, у зв`язку із відсутністю електропостачання в приміщенні суду. Наступне судове засідання призначено на 28 січня

2026 року на 14 год. 00 хв.

28 січня 2026 року судове засідання, призначене на 14 год. 00 хв., знято з розгляду, у зв`язку із відсутністю електропостачання в приміщенні суду. Наступне судове засідання призначено на 18 березня 2026 року на 12 год. 30 хв.

18 березня 2026 року судове засідання, призначене на 12 год. 30 хв., знято з розгляду, у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Хромової О.О. Наступне судове засідання призначено на 21 квітня 2026 року на 16 год. 00 хв.

21 квітня 2026 року судове засідання, призначене на 12 год. 30 хв., знято з розгляду, у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Хромової О.О. Наступне судове засідання призначено на 21 травня 2026 року на 15 год. 00 хв.

21 травня 2026 року у судовому засіданні проведно опитування малолітнього ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , який повідомив, що зараз навчається у 7-В класі, любить математику. Живе разом з татом, бабусею та дідусем. З батьком живуть добре. Уже має власний телефон, однак, банківської картки не має. На день народження приходили друзі. Мама не вітала, не дзвонила, не знає її. Рідних братів чи сестер не має. Не заперечує щодо позбавлення матері батьківських прав.

Опитування проведено у присутності представника Служби у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві адміністрації - Дударевої О.І., яка підтвердила, що під час опитування права дитини порушення не було. Зауважень до процедури опитування дитини не висловила.

Позивач ОСОБА_1 завлені позовні вимоги підтримав та просив задовольнити. Зазначив, що відповідач дитиною не цікавиться маєже 11 років, має іншу сім`ю та ще одну дитину. Пішла з сім`ї в

2015 році та забрала свідоцтво про народження дитини, тому довелося отримати повторне. У 2017 році був спір щодо визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів. Зараз син має телефон, але відповідач йому не телефонує. З років 5-6 періодично говорив з сином про матір, показував йому її фото, однак син не проявляв ініціативи з приводу зістрічей з нею чи спілкування. Востаннє спілкувалися з відповідачем влітку 2025 року. Наразі права дитини та позивача не порушені, однак, скористався своїм правом звернутися з позовом про позбавлення батьківських прав до суду, оскільки відповідач сином не цікавиться, не допомагає, аліменти сплачує лише за рішенням суду. Після закінчення війни, у випадку задоволення позову, зможе виїжджати з сином за кордон без згоди відповідача.

Представник третьої особи - Служби у справах дітей та сім`ї Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації Дударева О.І., підтримала висновок служби у справах дітей та сім`ї. Зазначила, що матір дитини слід позбавити батьківських прав. В ході спілкування з дитиною було зрозуміло, що йому ніяковіє під час розмови про матір, наче має образу на неї. Суть справи дитині зрозуміла, і він не заперечує проти позбавлення батьківських прав матері.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, у заяві від 23 липня 2025 року просила розглядати без її участі. Водночас, конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі та копією позовної заяви з додатками, що направлявся на адресу зареєстрованого місця проживання відповідача, повернувся до суду не врученим з відміткою оператора поштового зв`язку «Укрпошта» про причини повернення: «за закінченням встановленого терміну зберігання».

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, заслухавши пояснення учасників справи, опитавши дитину, суд встановив такі фактичні обставини і відповідні їм правовідносини та дійшов таких висновків.

Відповідно до свідоцтва про шлюб від 01 вересня 2012 року серії НОМЕР_1 , виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрували шлюб 01 вересня 2012 року, про що складено відповідний актовий запис № 962. Прізвище чоловіка після державної реєстрації шлюбу « ОСОБА_1 », дружини - « ОСОБА_1 ».

Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 19 червня 2015 року по справі

№ 755/7925/15-ц шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 962, розірвано.

Під час розгляду справи № 755/7925/15-ц судом встановлено, що з 01 вересня 2012 року сторони перебувають в зареєстрованому шлюбі в якому ІНФОРМАЦІЯ_4 народили сина ОСОБА_3 , сімейне життя позивача та відповідача не склалось, у зв`язку з тим, що вони мають різні погляди на життя, не в змозі дійти до єдиної думки при вирішенні сімейних та побутових проблем, тривалий час сімейно-шлюбні відносини подружжям не підтримуються, спільного господарства не ведуть, проживають окремо, клопотань щодо надання строку на примирення не заявляли, за склавшихся обставин поновлювати сімейно-шлюбні відносини позивач та відповідач бажання не мають.

Частиною четвертою статті 82 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

До матеріалів справи долучено копію повторного свідоцтва про народження від 25 березня

2015 року серії НОМЕР_2 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у місті Києві, відповідно до якого ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що 12 березня 2013 року складено відповідний актовий запис № 686. Батьками зазначені ОСОБА_1 та ОСОБА_7 .

Повторним заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 09 червня 2017 року по справі № 755/22732/15-ц стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 23 грудня 2015 року до досягнення дитиною повноліття (тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 ). В іншій частині позову відмовлено.

Під час розгляду справи № 755/7925/15-ц судом, серед іншого, встановлено, що спільна дитина сторін на момент звернення з позовом до суду і по день ухвалення повторного заочного рішення проживає разом із позивачем ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дошкільний заклад не відвідує, а знаходиться вдома під наглядом бабусі - матері позивача ОСОБА_9 , яка перебуває з 15 лютого

2017 року по 14 серпня 2017 року у відпустці без збереження заробітної плати для догляду за дитиною, у зв`язку зі станом його здоров`я.

Згідно висновку Служби у справах дітей Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , комісією з питань захисту прав дитини Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації на засіданні 07 квітня 2017 року рекомендовано визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком, громадянином ОСОБА_1 .

Зі змісту довідки виданої Київською міською клінічною офтальмологічною лікарнею «Центр мікрохірургії ока» від 03 березня 2016 року та Управління охорони здоров`я Святошинської районної у

м. Києві державної адміністрації, комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3» від 27 березня 2017 року № 36/624 вбачається, що малолітній ОСОБА_10 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , хворіє, перебуває на диспансерному обліку з діагнозом: Рецидивуючий обструктивний бронхіт. Вроджена катаракта правового ока та потребує лікування.

Після повторного шлюбу зареєстрованого 20 квітня 2016 року відповідач змінила прізвище на « ОСОБА_2 ».

ІНФОРМАЦІЯ_5 у відповідача народилась друга дитина - ОСОБА_12 , що підтверджується даними свідоцтва про народження виданого 13 травня 2016 року Солом`янським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

З повторного заочного рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 червня 2017 року по справі № 755/22732/15-ц також встановлено, що ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 20 грудня 2016 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, про стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини та об`єднано вимоги за зустрічним позовом в одне провадження з первісним. Однак, ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 09 червня

2017 року зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації про стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини залишено без розгляду.

Згідно довідки від 28 березня 2025 року № 52495, виданої Солом`янським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції

(м. Київ), у період з 01 лютого 2023 року по 01 березня 2025 року згідно з виконавчим листом № 755/22732/15-ц, який видано 25 травня 2016 року Дніпровським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 аліментів, ОСОБА_1 не отримував аліментів від ОСОБА_7 у вказаний період.

До матеріалів справи також долучено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів № 51840161 від 28 березня 2025 року за період з січня 2022 року по лютий 2025 року, складений Солом`янським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). Зазначено, що станом на 01 грудня 2021 року сума заборгованості становила 6 951,02 грн. Станом на 01 березня 2025 року розмір заборгованості складає 162 833,52 грн.

З акту обстеження умов проживання від 17 вересня 2025 року, складеного спеціалістами відділу соціально-правового захисту дітей Служби у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, встановлено, що проведено обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Умови проживання задовільні з усіма комунальними зручностями, наявна побутова техніка, предмети побуту. Для дитини створені належні умови для його комфортного проживання та повноцінного розвитку, наявна окрема кімната з усіма необхідними меблями. За цією адресою проживають: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (батько), ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 (син), ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (бабуся), ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (дідусь). Стосунки у сім`ї доброзичливі. Зі слів ОСОБА_1 зазначено, що з матір`ю дитини зв`язку не підтримує, сином не цікавиться, місце її проживаня чи перебування батьку не відоме. Зі слів малолітнього ОСОБА_14 зазначено, що він з матір`ю не спілкується, контактів матері не має, коли бачив останній раз - не пам`ятає, не заперечує щодо позбавлення її батьківських прав.

Згідно висновку Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації від 26 вересня

2025 року № 107-8000 щодо позбавлення батьківських прав громадянки ОСОБА_2 відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , комісією встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 19 червня 2015 року шлюб між сторонами розірвано. Батько із сином проживають за адресою: АДРЕСА_1 . Умови проживання малолітнього ОСОБА_14 створені належним чином, забезпечений усім необхідним для повноцінного розвитку та комфортного проживання. Малолітній ОСОБА_3 у розмові повідомив, що не пам`ятає коли востаннє бачився з матір`ю, контактів з нею не має. Відповідно до характеристики на учня 7-В класу ОСОБА_3 , за період навчання з першого класу учень показав достатній рівень сформованості наскрізних умінь. Ввічливий, врівноважений, вихований, користується авторитетом у класі, бере активну участь у житті ліцею і класу, є постійним учасником різноманітних заходів, конкурсів і змагань. У ліцей хлопчика, як правило, привозить тато, а забирає бабуся, або навпаки. ОСОБА_14 має охайний зовнішній вигляд, завжди забезпечений шкільним приладдям, родина приділяє увагу, як навчанню так і вихованню ОСОБА_14 . За інформацією КНП «ЦПМСД № 3» Святошинського району міста Києва від

08 серпня 2025 року № 1258, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має укладену декларацію з лікарем-педіатром та знаходиться під динамічним спостереженням цього медичного закладу, який відвідує у супроводі бабусі. Всі рекомендації щодо лікування дитини виконуються належним чином. Згідно з копією довідки Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у період з 01 лютого 2022 по 01 березня

2025 року громадянин ОСОБА_1 не отримував аліменти від громадянки ОСОБА_7 згідно з виконавчим листом № 755/22732/15-ц, який видано 25 травня 2016 року Дніпровським районним судом міста Києва. Станом на 01 березня 2024 року заборгованість по аліментам становить 162 833,52 грн. Батько дитини, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно з копією довідки про проходження попереднього періодичного та позачергового психіатричного оглядів, у тому числі числі на предмет вживання психотропних речовин від 04 серпня 2025 року № 324, за медичною допомогою не звертався, на обліку не перебуває. ОСОБА_1 працює в службі таксі, має дохід. Мати дитини ОСОБА_2 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , змінила прізвище з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_2 », про що складено відповідний актовий запис. На засіданні комісії батько дитини ОСОБА_1 повідомив, що колишня дружина фактично з часу розлучення самоусунулася від вихованні сина, не цікавиться його життям та розвитком. На теперішній час мати сплатила борг по аліментам на утримання дитини. Малолітній ОСОБА_3 на засіданні комісії повідомив, що мати йому давно не телефонує, не вітає зі святами і не цікавиться його життям. Матір дитини, ОСОБА_2 , надала до служби заяву від

23 вересня 2025 року про те, що вона повністю визнає позов про позбавлення її батьківських прав та просила розглядати це питання на засідання комісії без її присутності.

Враховуючи викладене, беручи до уваги інтереси дитини та рекомендації комісії з питань захисту прав дитини, Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування вважає доцільним позбавлення батьківських прав громадянки ОСОБА_2 відносно малолітньогго сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Частиною третьою статті 51 Конституції України встановлено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

При цьому, позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, а також і санкція за протиправну винну поведінку батьків. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, тощо), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 червня 2021 року у справі № 758/9706/18 (провадження № 61-17898св20).

Відповідно до положень статті 121 Сімейного кодексу України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір`ю, а чоловік - батьком дитини (стаття 133 Сімейного кодексу України).

Як зазначалося раніше, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис від 12 березня 2013 року № 686, про що свідчить повторне свідоцтво про народження від 25 березня 20115 року серії НОМЕР_2 , видане Відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у місті Києві.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Згідно із частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Відповідно до положень статті 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом 6 місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно із статтею 165 Сімейного кодексу України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані одним із батьків до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Викладене узгоджується із правовою позицією викладеною Верховним Судом у постанові від

17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17 9 (провадження № 61-2175св20).

Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач ОСОБА_1 зазначив, що відповідач залишила сім`ю у 2015 році, зараз має іншу сім`ю та дитину. З 2018 року не цікавиться життям та здоров`ям сина, участі у вихованні не бере, самоусунулася від виконання батьківських обов`язків, аліментів не сплачує. Бажання спілкуватися з сином не виявляла.

На підтвердження викладеного до матеріалів справи долучено копію заочного рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 червня 2025 року по справі № 755/7925/15-ц про розірвання шлюбу між сторонами, копію повторного заочного рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 09 червня 2017 року по справі № 755/22732/15-ц про стягнення аліментів та розрахунок від 28 березня 2025 року заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № 51840161 за період з січня 2022 року по лютий 2025 року, складений Солом`янським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Суд враховує, що до матеріалів справи не долучено відомостей, які б свідчили про негативну характеристику особи ОСОБА_2 , випадків вияву відповідачем аморальної чи антисоціальної поведінки, проявів жорстокості до дитини чи оточуючих, відомостей про притягнення до адміністративної чи кримінальної відповідальності, тощо.

Поряд з цим, з висновку Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації від

26 вересня 2025 року № 107-8000 встановлено, що ОСОБА_2 погасила наявну заборгованість зі сплати аліментів, про що ОСОБА_1 зазначив самостійно на засідання комісії.

Частиною четвертою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування.

Відповідно до частини п`ятої статті 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Однак, у постановах Верховного Суду від 20 березня 2024 року по справі № 204/2097/22, від

15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від

07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18 від 06 травня 2020 року по справі № 753/2025/19 також зазначено, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер та є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом, на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку.

За положенням частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття

5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

З наявного у матеріалах справи висновку органу опіки та піклування Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації від 26 вересня 2025 року вбачається, що Орган опіки та піклування не оцінив можливі причини невиконання відповідачем ОСОБА_2 батьківських обов`язків, в основу прийнятого рішення взято заяву ОСОБА_2 про згоду на позбавлення батьківських прав. Також орган опіки та піклування не встановлював причини відсутності ОСОБА_2 , чи то виїзд на постійне місце проживання до іншої країни чи тимчасове вимушене переміщення, чи працевлаштування в іншій місцевості. Так само органом опіки та піклування не встановлено фактів свідомого нехтування батьківськими обов`язками, яке має систематичний та постійний характер; непроявлення інтересу до дитини; що особа матері становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Також з висновку встановлено, що службою не здійснено обстеження житлово-побутових умов матері дитини, на засіданні комісії із захисту прав дитини мати присутня не була, власних пояснень не надавала. Відомостей про її належне повідомлення про проведення відповідного засідання комісії до матеріалів справи не долучено, копії заяви від 23 вересня 2025 року до висновку не долучено.

Суд також враховує, що обставин, які свідчать про необхідність застосування такого заходу впливу до матері дитини, результатів обстеження умов проживання дитини та її батьків, їх психологічних характеристик, стосунків між дитиною та її батьками, наявності з боку матері загрози для благополуччя малолітнього ОСОБА_14 , його здоров`я та психічного розвитку, позиції матері щодо виконання нею своїх батьківських обов`язків, а також відомостей про вжиття заходів для надання матері і дитині допомоги у підтримці стосунків у висновку не наведено.

Таким чином, висновок про доцільність позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав не може бути підставою для застосування цього крайнього заходу.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу і повинен застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, та з врахуванням того, що такий захід буде застосований в інтересах дитини.

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

При розгляді даної справи судом не встановлено, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, тобто, що ОСОБА_2 систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.

У справі відсутні докази застосування до відповідача заходів впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування.

Також умовою по ухиленню від обов`язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, що передбачена пунктом 2 частини першої статті 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками. Відповідні докази тривалого, систематичного та саме умисного, а не спричиненого тимчасовими життєвими обставинами, ухилення від виконання батьківських обов`язків ОСОБА_2 відносно своєї дитини в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом.

У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (заява

№ 37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв`язки дитини з її сім`єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв`язків означає від`єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім`ї.

Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.

При вирішенні такої категорії спорів судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Така позиція викладена Верховним Судом у постанові від 15 квітня 2021 року у справі

№ 243/13192/19-ц (провадження № 61-2237св21), у постанові від 18 лютого 2021 року у справі

№ 645/920/19.

Водночас, одними з основних прав дитини є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя.

Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави - учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Під час вирішення питання про участь батьків у житті та вихованні дітей, зважаючи на вікову категорію дитини, необхідно проводити бесіду з останньою, головним завданням якої є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та з`ясування думки щодо бажання дитини.

З матеріалів справи встановлено та не заперечувалося сторонами, що малолітній ОСОБА_3 фактично проживає з батьком, відвідує навчальний заклад за місцем свого проживання.

Верховний Суд у постанові від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17 роз`яснив, що система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і має гарантувати захист прав дитини. Дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється такими правами: отримувати всю відповідну інформацію; отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; клопотати про призначення спеціального представника під час розгляду судовим органом справ, бути поінформованою про можливі наслідки реалізації своїх думок та про можливі наслідки будь-якого рішення (статті 3, 4 Європейської конвенції про здійснення прав дітей 1996 року). Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана під час вирішення між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Проте, думка дитини не повинна бути абсолютною для суду, якщо така не відповідатиме та не сприятиме захисту прав та інтересів дитини (стаття 12 Конвенції про права дитини, стаття 171 СК України, стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»). Думка дитини може бути висловлена у письмових доказах (висновках органів опіки та піклування, спеціалістів тощо); електронних доказах (відео-, аудіоматеріалах); висновках психологічної експертизи; показаннях самої дитини, присутньої в залі судового засідання або з використанням режиму відеоконференції. Суд враховує висловлену дитиною думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб.

Отже, думка дитини є істотною обставиною, однак не є виключною.

Малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у судовому засіданні під час опитування підтвердив, що проживає з батьком, має стабільний побут. З матір`ю не спілкується, однак, причини небажання спілкуватися з матір`ю не повідомив, про факти негативної поведінки матері щодо нього, конфлікти між ними чи батьками, наявні образи не зазначив.

У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. При цьому основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

У справі від 30 червня 2020 року (заява № 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від

17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах від 21 лютого 2024 року у справі № 404/9387/21, від 19 лютого 2024 року у справі № 159/2012/23, від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 також зазначив, що шлюбні відносини між сторонами були припинено, відповідач залишила сім`ю, проживає окремо.

Причини припинення подружніх стосунків позивач не зазначив.

Оскільки батьківські права засновані на спорідненості батьків з дитиною, тому погіршення особистих стосунків батька та дитини чи батьків самої дитини може мати тимчасовий характер і не є підставою для позбавлення батьківських прав.

Верховний Суд наголошує, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22 (провадження № 61-18610св23), від

22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18 (провадження № 61-1682св22), від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19 (провадження № 61-7357св21)).

Згідно статті 3 Конвенції ООН про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання матері до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, покладено на позивача.

При встановлених обставин, оцінюючи надані суду письмові докази, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факту свідомого навмисного ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків щодо малолітнього сина ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , свідомого нехтування такими обов`язками та остаточне небажання брати участь у житті дитини.

За таких обставин, суд прийшов висновку, що позбавлення батьківських прав відповідача відносно її сина не забезпечуватиме інтересів самої дитини.

Позивач не довів та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення її матері батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов`язків відносно дитини. Так само позивач не зазначив, яким чином наявність батьківських прав у відповідача щодо їх спільної дитини обмежує його права, як батька дитини, не навів фактів неможливості реалізації власних прав чи прав дитини, неможливості забезпечення інтересів доньки позивачем теж не наведено.

Отже, у цій справі судом не встановлено умисної винної поведінки відповідача щодо ухилення від виховання дитини і свідомого нехтування нею своїми обов`язками, повного розірвання психоемоційних зв`язків з дитиною, відтак підстави для позбавлення батьківських прав, передбачені частиною другою статті 164 СК України, відсутні, оскільки позбавлення батьківських прав є виключною мірою, і допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Надані стороною позивача до суду докази не свідчать про злісне ухилення відповідача від виховання дитини, свідоме нехтування нею батьківськими обов`язками, її винну поведінку щодо доньки.

Не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків по утриманню дитини і факт стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання дитини, оскільки зазначене є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання матері до надання дитині належного утримання.

Таким чином, в цій конкретній ситуації, відсутні виключні обставини, за яких відповідач може бути позбавлений батьківських прав з дотриманням статті 9 Конвенції про права дитини, статті

8 Конвенції (див. наприклад пункт 59 рішення Європейського Суду у справі «Ньяоре проти Франції»), і в такому випадку судом на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини», які є надзвичайно важливими.

Окремо суд зауважує, що наявна у матеріалах справи заява ОСОБА_2 від

23 липня 2025 року, в якій відповідач надає згоду на позбавлення батьківських прав, не може слугувати підставою для задоволення позову, оскільки згідно з положеннями частин другої, третьої статті 155 СК України, відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 05 березня 2025 року по справі № 336/1230/23, від 25 лютого 2025 року по справі № 562/635/24, від 29 листопада 2023 року у справі

№ 607/15704/22, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22.

Суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі

№ 675/2136/19, провадження № 61-2251св22).

Саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України.

Суд також наголошує, що сам по собі факт відсутності заперечень відповідача проти позбавлення її батьківських прав не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки доказів про те, що це буде відповідати інтересам малолітньої дитини сторін до суду також не надано.

Особливості правовідносин, що склались між сторонами свідчать, що поведінка відповідача вимагає від неї зміни свого ставлення до виховання дитини і це підлягає контролю з боку органів опіки та піклування, і головне, що на цьому можливо наголосити в рамках даного провадження і зазначене охоплюється компетенцією суду (пункт 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав»), зазначені дії є менш радикальними в порівнянні з позбавленням батьківських прав.

Також в таких правовідносинах важливим буде те, що ОСОБА_2 надається можливість виправити ситуацію щодо її участі у вихованні дитини, яка буде знаходитись під постійним контролем органів опіки та піклування і у випадку, якщо відповідач цього не зробить, буде ухилятись від виховання дитини, позивач в подальшому, з врахуванням обставин даної справи, може порушити питання про позбавлення відповідача батьківських прав.

В той же час, суд акцентує увагу відповідача на необхідності забезпечення належних умов для виховання та розвитку дитини, уваги до її потреб та стану здоров`я, побудови взаємовідносин між нею та дитиною на засадах довіри, любові та розуміння.

Суд попереджає відповідача ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поклавши на Органи опіки та піклування Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків.

З урахуванням встановлених обставин, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , задоволенню не підлягають.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються у разі відмови в позові на позивача.

Керуючись статтями 14, 19, 71, 81, 121, 150, 164, 165, 166 Сімейного кодексу України, Постановою Пленуму Верховного Суду від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», Законом України «Про охорону дитинства», Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, статтями 12, 13, 76-81, 89, 95, 229, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав, - відмовити.

Попередити ОСОБА_2 про неприпустимість в подальшому порушення з її боку батьківських обов`язків та необхідність змінити ставлення до виховання малолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та настання можливих наслідків у разі їх неналежного виконання - позбавлення батьківських прав.

Покласти на Орган опіки та піклування Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків відносно малолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою:

АДРЕСА_3

Третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 37498740, адреса місцезнаходження:

вул. Гната Юри, 9, кімн. 422, м. Київ, 02160.

Повний текст рішення виготовлено 29 червня 2026 року.

Суддя О.О. Хромова