Рішення № 137801952, 29.06.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" червня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/1680/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Юрченко В.С.

секретар судового засідання: Трофименко С.В.

за участю представників учасників процесу:

позивача: Біленко Олександр Олександрович (в режимі відеоконференції)

відповідача: Петрова Наталія Давидівна (в режимі відеоконференції)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду Харківської області в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» (Україна, 61109, Харківська область, місто Харків, вулиця Безлюдівська, будинок 1, ЄДРПОУ 45051254)

до Комунального підприємства «Чугуївтепло» (63503, Харківська область, місто Чугуїв, вулиця Зачепила Олександра, будинок 15, ЄДРПОУ 35944142)

про стягнення боргу за договором розподілу природного газу,-

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Харківської області, через систему «Електронний Суд», надійшов позов Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» до Комунального підприємства «Чугуївтепло» про стягнення заборгованості, за період з лютого по квітень 2026 року, в розмірі 6 835 843,67 грн, пені в розмірі 359 360,15 грн, трьох відсотків річних в розмірі 35 936,01 грн, а також 93 802,92 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору розподілу природного газу № 200104FТ-1080-23 від 01.07.2023, в частині повного та своєчасного розрахунку за теплову енергію.

Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.05.2026, справу № 922/1680/26 передано на розгляд судді Юрченко В.С.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.05.2026, відкрито провадження у справі № 922/1680/26, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, та призначено підготовче засідання у справі на 08.06.2026.

02.06.2026, через кабінет підсистеми "Електронний суд", від відповідача надійшов відзив (вх. № 13369 від 03.06.2026).

В обґрунтування своєї позиції по справі, відповідач зазначає про те, що погоджується із загальною сумою заборгованості, однак просить суд зменшити розмір пені на 90% та відстрочити виконання судового рішення на 12 місяців, оскільки підприємство є стратегічним по забезпеченню теплопостачання абонентів, які знаходяться на території закріпленій за відповідачем. Основним джерелом доходів відповідача є грошові кошти, отримані від споживачів за теплопостачання. Підприємство відповідача працює за умови постійного ризику відключення від електричної енергії, та в умовах широкомасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України.

При цьому, відповідач зазначає, що Комунальне підприємство «Чугуївтепло» є основним джерелом теплопостачання у м. Чугуїв та обслуговує 156 житлових будинків, що становить понад 9 тисяч особових рахунків споживачів-фізичних осіб, 21 об`єкти бюджетної та соціальної сфери, до складу яких входять 3 медичних заклади, 6 шкільних закладів та 11 дитячих садків. В той же час, специфіка роботи підприємства-відповідача полягає в тому, що основними споживачами теплової енергії є бюджетні підприємства та населення міста.

Оцінюючи ступінь свої вини у виникненні спору, відповідач зазначає, що господарські операції за спірним договором не можна віднести до категорії комерційних операцій на власний ризик. Відповідач є теплопостачальним підприємством, метою укладання відповідачем спірного договору є забезпечення потреб цивільного населення (в переважній більшості) тепловою енергією, а можливість розрахунків відповідача з позивачем залежать від надходження до відповідача грошових коштів від кінцевих споживачів теплової енергії.

В той же час, КП «Чугуївтепло» не нараховує будь які санкції за несвоєчасну плату послуги з теплопостачання. Тоді як позивач, окрім стягнення суми основного боргу, заявив про стягнення 359 360,15 грн - пені, 35 936,01 грн. - три проценти річних, 93 802,92 грн. - інфляційних втрат. Тобто, позивач має можливість компенсації від відповідача понесених втрат за прострочення виконання власних зобов`язань, тоді як відповідач позбавлений такої можливості в силу обмежень встановлених чинним законодавством України, що є об`єктивно несправедливим та очевидно порушує баланс інтересів сторін.

Крім того, відповідач зазначає, що Комунальне підприємство «Чугуївтепло» внесено до секторального переліку об`єктів критичної інфраструктури, яке виконує функції на задоволення виробничої потреби у підготовці до опалювального сезону. В той же час, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, відповідач зазнає постійних збитків та втрат, зумовлених впровадженим мораторієм на підвищення для всіх категорій споживачів тарифів на теплову енергію. Введення воєнного стану впливає на спроможність своєчасного проведення розрахунків відповідачем та обмежує безперешкодне провадження господарської діяльності.

На обґрунтування своє позиції щодо відстрочення виконання рішення суду, відповідач спирається на ту обставину, що з липня 2021 року відповідач не отримує відшкодування різниці в тарифах з державного бюджету України. Сума погоджена Територіальною комісією з узгодження заборгованості з різниці в тарифах, та за період з 01.06.2021 по 01.05.2026 становить 180 345 186, 00 грн, на підтвердження чого відповідач надає довідку щодо обсягу різниці в тарифах станом на 01.05.2026.

Відповідач зазначає, що одномоментне примусове стягнення з відповідача суми боргу не приведе до належного виконання рішення суду, тому як відповідач не зможе надавати якісне теплопостачання споживачам, а ті в свою чергу зовсім перестануть розраховуватися за отримане теплопостачання, що у подальшому позначиться на розрахунках з позивачем.

При цьому, відповідач зазначає, що строк відстрочення, який просить надати, не є значним і не перебільшує визначений ч. 5 ст. 334 ГПК України річний термін з дня ухвалення рішення.

03.06.2026, через кабінет підсистеми "Електронний суд", від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 13413).

У даній заяві по суті справи, позивач просить задовольнити позовні вимоги повністю та відмовити в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 90% та відстрочення виконання судового рішення на 12 місяців, оскільки заборгованість відповідача у межах цієї справи залишається непогашеною, борг є значним, а тому відсутні підстави вважати, що у разі відстрочення виконання рішення суду, відповідач належним чином погасить заборгованість, позаяк, відстрочення виконання рішення суду призведе тільки до затягування його виконання та існування тривалий, значний час непогашеної заборгованості.

Крім того, позивач вказує, що відповідач взяті на себе зобов`язання по оплаті заборгованості в повному обсязі не виконав, тим самим допустив прострочення виконання зобов`язання. В той же час, на думку позивача, відповідач достеменно був обізнаний про наявну у нього суму заборгованості, оскільки жодним чином не заперечував такого факту та підписував акти звірки.

Позивач звертає увагу у відповіді на відзив, що у відповідача була наявна можливість у добровільному порядку, без застосування будь-яких штрафних санкцій, оплатити заборгованість, однак відповідач взяті на себе зобов`язання по оплаті заборгованості в повному обсязі не виконав, а нарахована пеня є співмірною з розміром основного боргу та не перевищує його.

На думку позивача, невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, в частині своєчасної сплати вартості наданих послуг з розподілу природного газу, виключає наявність виняткових випадків, які надають право суду застосувати положення ст. 551 Цивільного кодексу України.

Позивач, заперечуючи проти відстрочення виконання рішення суду, зазначає про те, що заборгованість відповідача, яка утворилась, є значними збитками для позивача, та є не погашена вже значний проміжок часу. Надання відстрочки відповідачу від виконання рішення, фактично позбавить позивача будь-яких надходжень грошових коштів від відповідача на виконання рішення суду, чим погіршить фінансовий стан позивача.

Ухвалою суду, яка постановлена без оформленні окремого процесуального документа від 08.06.2026, закрито підготовче провадження у справі та призначено справу для розгляду по суті на 22.06.2026.

Ухвалою суду, яка постановлена без оформленні окремого процесуального документа від 22.06.2026, відповідно до ч. 2 ст. 216 ГПК України, оголошено перерву по розгляду справи по суті до 29.06.2026.

Представник відповідача в судове засідання по розгляду справи по суті 29.06.2026 з`явився, просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представниця відповідача в судове засідання по розгляду справи по суті 29.06.2026 з`явилась, просила суд зменшити розмір пені на 90% та відстрочити виконання судового рішення на 12 місяців.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

У судовому засіданні, 29.06.2026, судом оголошено скорочений текст (вступну та резолютивну частини) рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань відокремленим підрозділом позивача є Харківська філія Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України", яка згідно Положення про Харківську філію діє від імені ТОВ "Газорозподільні мережі України" та здійснює діяльність з розподілення газоподібного палива через місцеві (локальні) трубопроводи для задоволення потреб споживачів природного газу, відповідно до отриманих від газотранспортних організацій поставлених обсягів.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" (далі - Оператор ГРМ) - є суб`єктом господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із розподілу природного газу газорозподільною системою на користь третіх осіб (замовників) на території Харківської області починаючи з 01.07.2023.

Зазначену діяльність позивач здійснює відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП, Регулятор) від 26.12.2022 № 1839 «Про видачу ліцензії з розподілу природного газу ТОВ «Газорозподільні мережі України» із змінами, внесеними постановою НКРЕКП від 28.06.2023 № 1131.

У спірних правовідносинах відповідач має статус споживача природного газу, оскільки згідно п. 4 глави 1 розділу І Кодексу ГРМ споживач природного газу (споживач) фізична особа, фізична особа підприємець або юридична особа, об`єкти якої в установленому порядку підключені до/через ГРМ Оператора ГРМ, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, зокрема в якості сировини, а не для перепродажу.

Комунальне підприємство «Чугуївтепело» (далі за текстом - відповідач, споживач) було надано 01.07.2023 до Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" (далі за текстом - позивач, оператор ГРМ) заяву-приєднання № 2001104FT-1080-23 від 01.07.2023 до умов типового договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим).

Постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року за № 2498, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 року за № 1384/27829, затверджено Типовий договір розподілу природного газу (далі типовий договір).

Пунктом 1.1 Типового договору зазначено, що він є публічним і регламентує порядок та умови забезпечення цілодобового доступу Споживача до газорозподільної системи, розподіл (переміщення) природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки до межі балансової належності об`єкта споживача та переміщення природного газу з метою фізичної доставки оператором ГРМ обсягів природного газу до об`єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи.

Відповідно до пункту 1.2 Типового договору умови цього договору однакові для всіх споживачів України та розроблені відповідно до Закону України "Про ринок природного газу" і Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 року за № 2494 (далі - Кодекс газорозподільних систем).

Пунктом 1.4 Типового договору розподілу природного газу визначено, що послуга з розподілу природного газу - це послуга Оператора ГРМ, яка надається споживачу і включає в себе забезпечення цілодобового доступу споживача до газорозподільної системи та розподіл (переміщення) належного споживачу (його постачальнику) природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки до межі балансової належності об`єкта Споживача.

Відповідно до пункту 6.1 договору оплата вартості послуги Оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється споживачем за тарифом, встановленим Регулятором для Оператора ГРМ, що сплачується, як плата за річну замовлену потужність, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем. Розрахунковим періодом є календарний місяць (пункт 6.4 договору).

Відповідно до пункту 6.2 Типового договору тариф, встановлений згідно з пунктом 6.1 цього розділу, є обов`язковим для Сторін з дати набрання чинності постановою Регулятора щодо його встановлення.

Згідно з пунктом 6.6 Типового договору оплата вартості послуги з розподілу природного газу за договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунку Оператора ГРМ. Якщо згідно із законодавством споживач має сплачувати оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу із свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання споживача на поточний рахунок оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

Пунктом 6.8. Типового договору передбачено, що надання Оператором ГРМ послуги з розподілу природного газу споживачу, що не є побутовим, має підтверджуватися підписаним між Сторонами актом наданих послуг, що оформлюється відповідно до вимог Кодексу ГРС.

Згідно пункту 8.2 Типового договору розподілу природного газу передбачено, що у разі порушення споживачем строків оплати за цим договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Постановою НКРЕКП № 2163 від 19.12.2025 "Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для ТОВ "Газорозподільні мережі України" визначено тариф на послуги розподілу природного газу для Харківської філії встановлено на період з 01 січня 2026 року до 31 березня 2026 року (включно) у розмірі 2,65 грн за 1 м-3 на місяць (без урахування ПДВ), що відповідно складає 3,18 грн (з урахуванням ПДВ); на період з 01 квітня 2026 року у розмірі 3,23 грн за 1 м-3 на місяць (без урахування ПДВ), що відповідно складає 3,876 грн (з урахуванням ПДВ).

30.09.2025, за Актом приймання-передачі природного газу № Ч 9449, позивачем було повідомлено відповідача, що фактичний обсяг споживання природного газу за попередній газовий рік складає 8 013 884,75 м3, та одночасно повідомлено, що зазначений обсяг споживання газу за замовчуванням споживача буде визначений як розмір річної замовленої потужності споживача на 2026 календарний рік, а величина потужності, що розрахована для місячної оплати складає 667 823,73 м3 (8 013 884,75 : 12 = 667 823,73 м3).

На виконання умов договору, Харківською філією Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" надано послугу з розподілу природного газу за період з лютого 2026 по квітень 2026 року на загальну суму 6 835 843,67 грн, що підтверджується підписаними сторонами актами про надані послуги з розподілу природного газу, а саме:

1) Акт №УХФ00002630 від 28.02.2026, відповідно до якого у лютому 2026 року споживачу забезпечено цілодобовий доступ до розподілу 667 823,72 м3 природного газу, вартість послуг склала 2 123 679,43 грн з ПДВ (667 823,72 х 2,65 грн х 1,2 (ПДВ);

11.02.2026 позивач виставив відповідачу рахунок № УХФ00001811 від 11.02.2026 за розподіл природного газу (потужність) за лютий 2026 на суму 2 123 679,43 грн з ПДВ. Вказаний рахунок отримано безпосередньо представником відповідача 11.02.2026, про що міститься відповідний напис на рахунку.

2) Акт №УХФ00004267 від 31.03.2026, відповідно до якого у березні 2026 року споживачу забезпечено цілодобовий доступ до розподілу 667 823,73 м3 природного газу, вартість послуг склала 2 123 679,46 грн з ПДВ. (667 823,73 х 2,65 грн х 1,2 (ПДВ);

11.02.2026 позивач виставив відповідачу рахунок № УХФ00001810 від 11.02.2026 за розподіл природного газу (потужність) за березень 2026 на суму 2 123 679,46 грн з ПДВ. Вказаний рахунок отримано безпосередньо представником відповідача 11.02.2026, про що міститься відповідний напис на рахунку.

3) Акт №УХФ00006237 від 30.04.2026, відповідно до якого у квітні 2026 року споживачу забезпечено цілодобовий доступ до розподілу 667 823,73 м3 природного газу, вартість послуг склала 2 588 484,78 грн з ПДВ (667 823,73 х 3,23 грн х 1,2 (ПДВ).

10.03.2026 позивач виставив відповідачу рахунок № УХФ00002693 від 11.03.2026 за розподіл природного газу (потужність) за квітень 2026 на суму 2 588 484,78 грн з ПДВ. Вказаний рахунок отримано безпосередньо представником відповідача 10.03.2026, про що міститься відповідний напис на рахунку.

Акти наданих послуг підписані з боку відповідача без зауважень.

01.05.2026 позивач виставив відповідачу рахунок № УХФ00003876 від 01.05.2026 за розподіл природного газу (потужність) на суму 6 835 843,67 грн.

05.05.2026 на адресу відповідача, позивач надіслав претензію № ХФ/100/7.5-4126-26 з проханням сплатити заборгованість в розмірі 6 835 843,67 грн за період лютого 2026 по квітень 2026 у 30 денний термін з дня отримання даної претензії.

Як вказує у позові позивач, ним у повному обсязі було виконано зобов`язання щодо забезпечення можливості цілодобового доступу споживача до газорозподільної системи та надано відповідачу в період з лютого 2026 по квітень 2026 послугу з розподілу належних йому об`ємів (обсягів) природного газу. Втім, відповідач не здійснив повну та своєчасну оплату за фактично розподілений газ, яка становить 6 835 843,67 грн

Відповідач у відзиві не заперечує щодо наявної у нього заборгованості, втім зазначає про існування виключних обставин, які мають істотне значення для зменшення пені до 90%, а також наводить обґрунтування на надання відстрочки виконання рішення суду на 12 місяців.

Суд зазначає, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України Про судоустрій і статус суддів кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Враховуючи положення статей 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.

Предметом доказування у справі, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд самостійно оцінює докази, надані сторонами у справі, у їх сукупності, керуючись принципом вірогідності, передбаченим статтею 79 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з цією статтею, наявність обставин, на які посилається сторона, вважається доведеною, якщо докази, надані на їх підтвердження, є більш вірогідними, ніж докази, надані на їх спростування. Питання про вірогідність доказів суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання, враховуючи всі обставини справи.

Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 19.09.2019 у справі №924/831/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 22.09.2022 у справі №924/1146/21, від 06.10.2022 у справі №922/2013/21, від 17.11.2022 у справі №904/7841/21).

Предметом спору у цій справі є вимога позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості за договором розподілу природного газу № 200104FТ-1080-23 від 01.07.2023, за період з лютого по квітень 2026 року в розмірі 6 835 843,67 грн, пені в розмірі 359 360,15 грн, трьох відсотків річних в розмірі 35 936,01 грн, а також 93 802,92 грн інфляційних втрат.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 205 Цивільного кодексу України).

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина 1 статті 639 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 526 Цивільного кодексу України, передбачено, що зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 2 статті 628 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Правовідносини, які виникли між споживачем та газорозподільною організацією врегульовано Законом України "Про ринок природного газу", Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2494 від 30.09.2015 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 1379/27824 06.11.2015 року, постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2498 від 30.09.2015 року "Про затвердження Типового договору розподілу природного газу".

Як передбачено статтею 1 Закону України "Про ринок природного газу" суб`єктами ринку природного газу є: оператор газотранспортної системи, оператор газорозподільної системи, оператор газосховища, оператор установки LNG, замовник, оптовий продавець, оптовий покупець, постачальник, споживач.

Згідно з пунктом 4 глави 1 розділу І Кодексу газорозподільних систем, договір розподілу природного газу - правочин, укладений між оператором газорозподільної системи та споживачем (у тому числі побутовим споживачем) відповідно до вимог цього Кодексу, згідно з яким, оператор газорозподільної системи забезпечує цілодобовий доступ об`єкта споживача до газорозподільної системи для можливості розподілу природного газу.

Відповідно до пункту 3 глави 3 розділу І Кодексу передбачено ГРМ для забезпечення цілодобового доступу до газорозподільної системи та можливості розподілу (переміщення) належного споживачу (суміжному суб`єкту ринку природного газу) природного газу ГРМ обов`язковою умовою є наявність фізичного підключення об`єкта споживача (суміжного суб`єкта ринку природного газу) до ГРМ.

Споживачі, у тому числі побутові, та суміжні суб`єкти ринку природного газу, які фізично підключені до ГРМ, забезпечуються цілодобовим доступом до ГРМ та можливістю розподілу (переміщення) природного газу ГРМ у порядку, визначеному в розділі VI цього Кодексу.

Взаємовідносини, пов`язані з розподілом природного газу споживачам, у тому числі побутовим споживачам, підключеним до/через ГРМ, включаючи забезпечення Оператором ГРМ цілодобового їх доступу до ГРМ для споживання (розподілу) належного їм (їх постачальникам) природного газу, регулюються договором розподілу природного газу, укладеним між Оператором ГРМ та споживачем відповідно до вимог глави 3 розділу VI цього Кодексу (пункт 5 глави 3 розділу І Кодексу ГРМ).

На підставі укладеного договору розподілу природного газу Оператор ГРМ:

- присвоює споживачу (точці комерційного обліку), у тому числі побутовому споживачу, персональний EIC-код суб`єкта ринку природного газу та передає його Оператору ГТС для ідентифікації споживача в інформаційній платформі Оператора ГТС, у тому числі для цілей закріплення споживача в Реєстрі споживачів відповідного постачальника та здійснення оперативних заходів при запровадженні процедури зміни його постачальника;

- надає послугу споживачу із забезпечення цілодобового доступу до ГРМ в межах приєднаної потужності його об`єкта для можливості споживання ним відповідних об`ємів природного газу, виділених постачальником природного газу;

- забезпечує формування та передачу даних прогнозів відборів/споживання природного газу та обсягів фактичного споживання природного газу споживачем Оператору ГТС у порядку, визначеному Кодексом ГТС та цим Кодексом (п. 6 гл. 3 розділу І Кодексу ГРМ).

Суб`єкти ринку природного газу (у тому числі споживачі), які в установленому законодавством порядку підключені до газорозподільних систем, мають право на отримання/передачу природного газу зазначеними газорозподільними системами за умови дотримання ними вимог цього Кодексу та укладення договору розподілу природного газу (пункт 2 глави 1 розділу VI Кодексу ГРМ).

Доступ споживачів, у тому числі побутових споживачів, до ГРМ для споживання природного газу надається за умови та на підставі укладеного між споживачем та Оператором ГРМ (до ГРМ якого підключений об`єкт споживача) договору розподілу природного газу, що укладається за формою Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 року за № 2498 (далі типовий договір розподілу природного газу), в порядку, визначеному цим розділом.

Відповідно до пункту 1 глави 3 розділу VI Кодексу ГРМ договір розподілу природного газу має бути укладений Оператором ГРМ з усіма споживачами, у тому числі побутовими споживачами, об`єкти яких в установленому порядку підключені до/через ГРМ, що на законних підставах перебуває у власності чи користуванні Оператора ГРМ.

Споживачі, у тому числі побутові споживачі, для здійснення ними санкціонованого відбору природного газу з ГРМ та можливості забезпечення постачання їм природного газу їх постачальниками зобов`язані укласти договір розподілу природного газу з Оператором ГРМ, до газорозподільної системи якого в установленому законодавством порядку підключений їх об`єкт.

Здійснення відбору (споживання) природного газу споживачем за відсутності укладеного договору розподілу природного газу не допускається.

Положеннями пунктів 3, 4 глави 3 розділу VI Кодексу ГРМ передбачено, що договір розподілу природного газу є публічним та укладається з урахуванням ст. ст. 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України за формою Типового договору розподілу природного газу. Договір розподілу природного газу між Оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті Регулятора та Оператора ГРМ та/або в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності з розподілу газу, і не потребує двостороннього підписання сторонами письмової форми договору.

Фактом приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір розподілу природного газу, зокрема повернення підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка оператора ГРМ та/або документально підтверджене споживання природного газу (пункт 7 глави 3 розділу VI Кодексу).

Відповідно до пункту 10 глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ надання Оператором ГРМ послуги споживачу, що не є побутовим, за договором розподілу природного газу підтверджується підписаним між ними актом наданих послуг.

Пунктом 1.1, 1.2. Типового договору розподілу природного газу зазначено, що він є публічним і регламентує порядок та умови забезпечення цілодобового доступу Споживача до газорозподільної системи, розподіл (переміщення) природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки до межі балансової належності об`єкта споживача та переміщення природного газу з метою фізичної доставки оператором ГРМ обсягів природного газу до об`єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи. Умови цього договору однакові для всіх споживачів України та розроблені відповідно до Закону України Про ринок природного газу і Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 № 2494 (далі - Кодекс газорозподільних систем).

Пунктом 1.3 Типового договору закріплено, що цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статтями 633, 634, 641 та 642 Цивільного Кодексу України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов цього договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема надання підписаної споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових споживачів) або у додатку 2 (для споживачів, що не є побутовими) до цього договору, яку в установленому порядку оператор ГРМ направляє споживачу інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до цього Договору, та/або сплата рахунка оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.

Як встановлено матеріалами справи, 01.07.2023 року між Харківською філією Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" (Оператор ГРМ, позивач у справі) та Комунальним підприємством «Чугуївтепело» укладено договір розподілу природного газу шляхом надання відповідачем підписаної заяви - приєднання № 200104FT-1080-23 до умов типового договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим).

Отже, з моменту укладення між споживачем та оператором ГРМ договору розподілу природного газу, за наявності фізичного підключення об`єкта споживача до газорозподільної мережі, оператором ГРМ здійснюється надання споживачу послуг з розподілу природного газу (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 18.02.2021 року у справі № 922/1703/20).

В межах дії договору, Харківською філією Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" надано відповідачу послугу з розподілу природного газу за період з лютого 2026 по квітень 2026 на загальну суму 6 835 843,67 грн, що підтверджується підписаними сторонами без зауважень актами про надані послуги з розподілу природного газу № УХФ00002630 від 28.02.2026 на суму 2 123 679,43 грн з ПДВ (667 823,72 х 2,65 грн х 1,2 (ПДВ), №УХФ00004267 від 31.03.2026 на суму 2 123 679,46 грн з ПДВ (667 823,73 х 2,65 грн х 1,2 (ПДВ) та №УХФ00006237 від 30.04.2026 на суму 2 588 484,78 грн з ПДВ (667 823,73 х 3,23 грн х 1,2 (ПДВ).

Також, позивач, на виконання своїх зобов`язань, як оператора ГРМ, сформував та виставив відповідачу рахунки № УХФ00001811 від 11.02.2026 за розподіл природного газу (потужність) за лютий 2026 на суму 2 123 679,43 грн з ПДВ , № УХФ00001810 від 11.02.2026 за розподіл природного газу (потужність) за березень 2026 на суму 2 123 679,46 грн з ПДВ та № УХФ00002693 від 11.03.2026 за розподіл природного газу (потужність) за квітень 2026 на суму 2 588 484,78 грн з ПДВ, які залишились не оплаченими відповідачем.

Крім того, 01.05.2026, позивач виставив відповідачу рахунок № УХФ00003876 від 01.05.2026 за розподіл природного газу (потужність) на суму 6 835 843,67 грн.

Відповідно до пункту 6.6. договору оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора ГРМ. Якщо згідно із законодавством споживач має сплачувати Оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання споживача на поточний рахунок Оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим Регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акту наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

Тобто, з огляду на зобов`язання, визначені у договорі, відповідач повинен був оплачувати вартість послуги з розподілу природного газу на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду, як узгоджено умовами п. 6.6 договору. Разом з тим, в силу умов договору та Кодексу ГРС попередня оплата здійснюється і з огляду на те, що має місце визначений розмір річної замовленої потужності, який є підтвердженим, з яким відповідач був обізнаний, а тому в силу умов договору, останній мав здійснювати попередню оплату 01 числа поточного місяця. При цьому, доказів того, що оплата здійснюється зі спеціального рахунку, відповідачем не надано, а тому у даному випадку не підлягають застосуванню умови договору щодо оплати до 10 числа наступного місяця, а тому оплата має бути внесена саме як попередня 01 числа поточного місяця.

Враховуючи, що протягом періоду з лютого 2026 по квітень 2026 об`єкт відповідача є підключеним (приєднаним) до газорозподільчої системи позивача, тобто споживач отримував від позивача послуги з розподілу природного газу, при цьому укладений типовий договір розподілу природного газу є чинним, протилежного матеріали справи не містять, крім того, відповідач в цій частині позов визнає в повному обсязі, на підставі чого, суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення 6 835 843,67 грн основної заборгованості за надання послуги з розподілу природного газу є обґрунтованими, та такими, які задовольняються в повному обсязі.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови). Також, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням суми прострочення по сплаті грошового зобов`язання, а також порядку розрахунків погодженого сторонами, взявши до уваги розрахунок по заборгованості доданий до позовної заяви, встановлено, що позивачем арифметично вірно розраховано суму трьох відсотків річних в розмірі 35 936,01 грн, а також 93 802,92 грн інфляційних втрат.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 8.2 Типового договору визначено, що у разі порушення споживачем строків оплати за цим договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Здійснивши перерахунок пені, з урахуванням умов договору, суми прострочення по сплаті грошового зобов`язання, а також порядку розрахунків погодженого сторонами, взявши до уваги розрахунок по заборгованості доданий до позовної заяви, встановлено, що позивачем вірно було розраховано суму пені в розмірі 359 360,15 грн.

При цьому, подаючи відзив на позов, відповідач сформулював прохання про зменшення розміру пені до 90% та про надання відстрочки виконання рішення на 12 місяців після набрання судовим рішенням законної сили. Позивач заперечив проти даного прохання відповідача.

Суд, з огляду на матеріали справи, зазначає наступне.

Згідно частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, положення якої надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому суд наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 року за № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 року у справі № 918/116/19.

Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 року у справі № 910/14591/21).

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

У цих висновках суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 року у справі № 199/3152/20 (Провадження № 14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18, (провадження № 12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, (провадження № 14-623цс18) (пункт 85).

У визначенні підстав для зменшення розміру неустойки суд виходить з такого.

Так, положеннями статті 3 Цивільного кодексу України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини 1 цієї статті Цивільного кодексу України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 року у справі № 910/16579/20.

Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.

А тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 Цивільного кодексу України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У наведених висновках суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18.

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 року у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 року у справі № 910/11733/18).

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 року у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 року у справі № 904/2847/19).

При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 року у справі № 904/3551/18).

Поряд з викладеним суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені, як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 Цивільного кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).

Водночас, як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 року у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 року у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 року у справі № 910/18718/21 тощо).

Суд зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.

При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 Цивільного кодексу України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Таким чином, у разі зменшення розміру неустойки суд ухвалює рішення про часткове задоволення позову (та відмову у задоволенні решти вимог - щодо частини, на яку неустойку зменшено), тоді як у разі необґрунтованості розміру неустойки (повністю або частково), суд може ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову повністю або частково, в залежності від розміру необґрунтованої частини неустойки.

Також відмінність полягає у мотивах суду при прийнятті відповідного рішення, яке мотивується або зменшенням розміру неустойки або її необґрунтованістю в повному обсязі або в частині суми. Отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер.

А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.

Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 року у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 року у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 року у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 року у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 року у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 року у справі № 902/919/22).

З огляду викладеного суд вважає, що стягнення пені в розмірі 359 360,15 грн. спотворить її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання пеня перетвориться на несправедливо непомірний тягар для боржника, у зв`язку з чим суд вважає за можливе зменшити розмір пені до 50%.

Дійшовши наведеного висновку щодо підстав та умов зменшення судом неустойки, що підлягає стягненню за порушення господарського (договірного) зобов`язання за правилами частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, щодо індивідуальності як у обставинах, якими обумовлені підстави та розмір нарахованої неустойки у відповідних правовідносинах, так і у обставинах, якими обґрунтовується та обумовлюється зменшення пені у цих правовідносинах, відповідно, відсутність єдиних критеріїв при вирішенні питання щодо підстав і міри зменшення неустойки, а також враховуючи встановлені у цій справі:

- обставини щодо загальної суми заборгованості за договором 6 835 843,67 грн.

- обставини щодо обґрунтованої умовами договору суми пені в сумі 359 360,15 грн;

- обставини, за яких позивач нарахував відповідачу суму пені (неналежне виконання умов договору);

- обставини, якими відповідач обґрунтував клопотання про зменшення заявленого у цій справі розміру неустойки (зниження платіжної дисципліни споживачів в умовах дії воєнного стану в Україні; господарська діяльність відповідача є стабільно збитковою, відсутність можливості нараховувати будь-які санкції за несвоєчасність оплати наданої споживачам послуг з теплопостачання, а також постійні обстріли з боку країни агресора територіальної громади міста Чугуїв, що зумовлює витрати на відновлення);

- обставини, які свідчать про відсутність підстав вважати, що порушення зобов`язання відповідачем потягло за собою значні збитки для позивача;

- обставини того, що відповідне зменшення пені є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань і проявом балансу між інтересами кредитора і боржника та узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, а також є засобом недопущення використання пені як інструменту отримання безпідставних доходів, а не як способу стимулювання боржника до належного виконання зобов`язань;

- обставини того, що пеня є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі.

У зв`язку з викладеним, враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), до якого суд має право її зменшити, суд вбачає підстави щодо можливості зменшення заявленої до стягнення пені на 50% та відповідно, стягнення з відповідача на користь позивача суму пені, яка складає 179 680,07 грн.

Щодо наявності або відсутності підстав для відстрочення виконання рішення, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Згідно з частиною 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Частиною 1 статті 18 ГПК України, також визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року № 11-рп/2012); відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19.03.1997 року, пункт 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V).

Відповідно до статті 326 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно до частин 1, 3, 4 статті 331 ГПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також, серед іншого, враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору та наявність стихійного лиха, інших надзвичайних подій тощо.

Так, вищезазначеними нормами визначено процесуальну можливість вирішення питань, пов`язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду, оскільки у процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим.

Водночас необхідно враховувати, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 331 ГПК України, ця норма не вимагає, і господарський суд законодавчо обмежений річним терміном відстрочки чи розстрочки виконання рішення з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Суд звертає увагу, що передбачена процесуальним законом можливість відстрочення виконання судового рішення жодним чином не звільняє сторону боржника від виконання взятих на себе зобов`язань та виконання безспірних вимог стягувача.

При цьому, суд враховує, що відповідач, посилаючись на неможливість виконання грошових зобов`язань, не ухиляється від виконання рішення, а лише вказує про тимчасову неможливість виконання рішення суду.

Законодавець у будь-якому випадку пов`язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, виключними обставинами, що ускладнюють виконання судового рішення.

Питання про відстрочення (розстрочення) виконання рішення суду господарські суди мають вирішувати із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення (подібний висновок наведено в п.4.12 постанови Верховного Суду від 21.01.2020 року у справі №910/1180/19).

У той же час, відстрочка виконання рішення означає перенесення його виконання на інший час.

Відстрочення виконання судового рішення не є правоперетворюючим судовим рішенням. При цьому, саме відстрочення впливає лише на порядок примусового виконання рішення, а природа заборгованості за відповідними правовідносинами є незмінною.

Тобто, відстрочення виконання судового рішення не змінює цивільне або господарське зобов`язання, у тому числі в частині строків його виконання. Таке відстрочення унеможливлює примусове виконання судового рішення до спливу строків, визначених судом.

За висновками Конституційного Суду України, викладеними в рішенні від 26.06.2013 року №5-пр/2013 у справі №1-7/2013 підставою для застосування відстрочки виконання судового рішення є наявність об`єктивних обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення в установлені процесуальним законодавством строки. Зокрема, до таких обставин належать скрутне матеріальне становище боржника, наявність загрози банкрутства юридичної особи боржника, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.

Відстрочення означає виконання рішення у строк, встановлений господарським судом, з певним інтервалом у часі, але не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, що узгоджується зі змістом ч. 5 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України.

Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.

Оцінивши доводи позивача та відповідача, суд зазначає, що в даному випадку наявні загальновідомі обставини, зокрема: введення воєнного стану та постійні ворожі обстріли території України негативно вплинули на більшість суб`єктів господарювання, скоротилися обсяги товарообігу та продаж, підприємці зазнали збитків. З огляду на такі обставини, першочерговим завданням державних органів є вжиття відповідних заходів з метою мінімізування ризиків.

Відповідач є об`єктом критичної інфраструктури. Особливий статус підприємства та його надзвичайна значимість для життєзабезпечення регіону обумовили віднесення його до переліку об`єктів критичної інфраструктури.

Назване підприємство створено для задоволення потреб споживачів шляхом здійснення основної діяльності і його платоспроможність залежить від надходжень грошових коштів саме від населення у вигляді оплати на надані послуги.

Відповідач перебуває в скрутному матеріальному становищі, яке зумовлене систематичною несплатою населення за надані послуги, що в свою чергу і призвело до прострочення виконання зобов`язання перед позивачем.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження підстав для надання відстрочки виконання рішення суду боржник надав суду копію звіту про фінансовий стан (баланс) підприємства станом на 30.06.2024, відповідно до якого нерозподілений прибуток (непокритий збиток) становить 57 100 тис. грн., копією звіту про фінансовий стан ( баланс) підприємства станом на 30.09.2024 відповідно до якого нерозподілений прибуток (непокритий збиток) становить 61 289 тис. грн., копією звіту про фінансовий стан ( баланс) підприємства станом на 31.12.2024 відповідно до якого нерозподілений прибуток (непокритий збиток) становить 60 247 тис. грн., копією звіту про фінансовий стан ( баланс) підприємства станом на 30.06.2025 відповідно до якого нерозподілений прибуток (непокритий збиток) становить 80 552 тис. грн., копією звіту про фінансовий стан ( баланс) підприємства станом на 30.09.2025 відповідно до якого нерозподілений прибуток (непокритий збиток) становить 84 538 тис. грн., копією звіту про фінансовий стан ( баланс) підприємства станом на 31.12.2025 відповідно до якого нерозподілений прибуток (непокритий збиток) становить 84 114 тис. грн., копією звіту про фінансовий стан ( баланс) підприємства станом на 31.03.2026 відповідно до якого нерозподілений прибуток (непокритий збиток) становить 96 197 тис. грн., копіями звітів про фінансові результати підприємства за перше півріччя 2025 року, за 9 місяців 2025 року, за 2025 рік, та за перший квартал 2026 року.

Покладання на відповідача обов`язку одноразово виплатити всю суму заборгованості за судовим рішення може призвести до вкрай негативних наслідків для нього, оскільки скрутне фінансове становище підприємства відповідача створює реальну загрозу повного зупинення виробничої діяльності, доведенням його до стану банкрутства, і як наслідок, до неспроможності виконання покладених на нього обов`язків забезпечення мешканців та підприємств, організацій та установ послугами теплопостачання, а також забезпечення нормального функціонування єдиної технологічної системи, що в свою чергу може спричинити надзвичайні наслідки екологічного, санітарно-епідемічного та соціального характеру для всього регіону, особливо в умовах воєнного стану.

На думку суду, заходи з примусового виконання рішення не призведуть до його реального та швидкого виконання, а лише погіршать і без того скрутне майнове становище підприємства та створять реальну загрозу повного зупинення виробничої діяльності, і, як наслідок, до неспроможності здійснювати фінансування власної виробничої діяльності для забезпечення нормального функціонування єдиної технологічної системи, що матиме надзвичайні наслідки.

Суд звертає увагу на те, що надання відстрочки виконання рішення є виключним заходом, який має застосовуватись лише за наявності поважних причин та при найменшій шкоді кредитору. При цьому, затримка у виконанні рішення не повинна надто тривалою та бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі проти Італії", заява №22774/93, п. 74, ЄСПЛ 1999-V). За практикою Суду в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції (див. «Корнілов та інші проти України», заява №36575/02, ухвала від 7 жовтня 2003 року; тривалість виконання - вісім місяців). І навіть, два роки та сім місяців, не визнавались надмірними і не розглядалися, як такі, що суперечить вимогам розумного строку, передбаченого ст. 6 Конвенції (див. ухвалу від 17 вересня 2002 року у справі "Крапивницький та інші проти України", заява № 60858/00). Отже, для з`ясування обставин чи є період виконання рішення надмірно тривалим, варто звернути увагу на особливі обставини кожної справи.

У даній справі відстрочка виконання рішення суду здійснюється з метою недопущення погіршення економічної ситуації відповідача, а також з метою недопущення невиконання рішення суду на користь позивача. Тобто, справедливий баланс інтересів сторін буде дотриманий.

Основною метою діяльності КП "Чугуївтепло" є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією в місті Чугуїв, Чугуївського району Харківської області.

Негайне виконання рішення може привести до збільшення суми боргу та неможливості відповідачем виплачувати заробітну плату, підтримувати технологічний процес по наданню якісного теплопостачання та до зупинки діяльності підприємства, яку у подальшому не можна бути відновити без залучення додаткових значних грошових сум.

У справі, яка розглядається, відповідачем надано достатні докази та наведено переконливі аргументи, які свідчать, що його фінансовий стан і зазначені у заяві обставини ускладнюють негайне виконання рішення у даній справі. Так, судом враховуються надані відповідачем докази щодо наявності заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, законодавчу заборону нараховувати споживачам штрафні санкції на період військового стану, фінансові документи (баланси, звіти про фінансові результати діяльності, фінансові показники діяльності підприємства).

За таких обставин, суд приймає доводи відповідача про існування загрози блокування повноцінної господарської діяльності підприємства при виконанні рішення суду у встановлений строк, тобто існування у боржника обставин, що ускладнюють виконання рішення.

Суд враховує заперечення позивача, проте оцінивши всі наведені обставини та надані відповідачем до заяви докази, суд доходить до висновку про наявність обставин, які ускладнюють виконання рішення суду у даній справі та унеможливлюють сплату відповідачем заборгованості на користь позивача на теперішній час, що є підставою для відстрочення виконання судового рішення у даній справі.

Зважаючи на те, що відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, враховуючи інтереси позивача, та необхідність дотримання розумних строків та забезпечення реального виконання рішення, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви відповідача про відстрочку виконання рішення суду та надає відповідачу відстрочку виконання рішення по даній справі строком на шість місяців до 29.12.2026.

Суд вважає, що відстрочення виконання судового рішення на такий термін забезпечить реальне виконання судового рішення із дотриманням балансу інтересів сторін, не порушить справедливої рівноваги та справедливого балансу у розумінні статті 6 Конвенції, оскільки надасть можливість виконати судове рішення при максимальному дотриманні співмірності негативних наслідків для відповідача з інтересом стягувача реально отримати грошові кошти.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Разом з тим, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд, ураховуючи встановлені фактичні обставини справи, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідивши обставини справи, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, дійшов висновку про задоволення позову.

Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27.09.2001).

Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Таким чином, розподіл судового збору залежить від правомірності та обґрунтованості заявлених позовних вимог.

У цій справі зменшення розміру пені не було наслідком необґрунтованості позовних вимог, а тому розподіл судового збору повинен був здійснюватися пропорційно до розміру позовних вимог, які були визнані судами обґрунтованими, що підтверджується висновками щодо вирішення питання про розподіл судового збору у постановах Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 904/5702/19, від 16.10.2019 у справі № 910/143/19, на які посилається скаржник.

З огляду на визнання відповідачем позову, беручи до уваги положення ч.1 ст. 130 ГПК України, з відповідача на користь позивача підлягає відшкодуванню судовий збір у розмірі 50%, що складає 43 949,65 грн. Інші 50% судового збору підлягають поверненню позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 49, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 217-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» до Комунального підприємства «Чугуївтепло» задовольнити повністю.

Стягнути з Комунального підприємства «Чугуївтепло» (63503, Харківська область, Чугуївський район, місто Чугуїв, вулиця Зачепила Олександра, будинок 15, ідентифікаційний код юридичної особи 35944142) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» (61109, місто Харків, вулиця Безлюдівська, будинок 1, ідентифікаційний код юридичної особи 45051254, р/р НОМЕР_1 ) суму заборгованості за договором розподілу природного газу № 200104FТ-1080-23 від 01.07.2023 за період лютого квітня 2026 року в розмірі 6 835 843,67 (шість мільйонів вісімсот тридцять п`ять тисяч вісімсот сорок три гривні 67 копійок).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Задовольнити частково клопотання Комунального підприємства «Чугуївтепло» про зменшення пені (вх. № 13369 від 03.06.2026).

Зменшити розмір пені на 50%.

Стягнути з Комунального підприємства «Чугуївтепло» (63503, Харківська область, Чугуївський район, місто Чугуїв, вулиця Зачепила Олександра, будинок 15, ідентифікаційний код юридичної особи 35944142) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» (61109, місто Харків, вулиця Безлюдівська, будинок 1, ідентифікаційний код юридичної особи 45051254, р/р НОМЕР_2 ) пеню у сумі 179 680,07 (сто сімдесят дев`ять тисяч шістсот вісімдесят гривень 07 копійок), три процента річних в розмірі 35 936,01 (тридцять п`ять тисяч дев`ятсот тридцять шість гривень 01 копійка), інфляційні втрати в розмірі 93 802,92 (дев`яносто три тисячі вісімдесят дві гривні 92 копійки), а також витрати зі сплати судового збору у сумі 43 949,65 (сорок три тисячі дев`ятсот сорок дев`ять гривні 65 копійок).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повернути позивачу з Державного бюджету України 50% судового збору у розмірі 43 949,65 (сорок три тисячі дев`ятсот сорок дев`ять гривні 65 копійок), сплаченого до господарського суду Харківської області згідно платіжної інструкції № 170 від 14.05.2026.

Задовольнити частково клопотання Комунального підприємства «Чугуївтепло» про надання відстрочки виконання судового рішення (вх. № 13369 від 03.06.2026).

Надати Комунальному підприємству «Чугуївтепло» відстрочку у виконанні судового рішення суду строком на шість місяців до 29.12.2026.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "30" червня 2026 р.

СуддяВ.С. Юрченко