Рішення № 137801869, 29.06.2026, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29 червня 2026 року м. ТернопільСправа № 921/215/26

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Охотницької Н.В.

за участі секретаря судового засідання Багрій В.Ю.

розглянув матеріали справи

за позовом Wodecki Bronislav (Броніслав Водецкі), АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_1 )

до відповідача - Фізичної особи-підприємця Васька Петра Зеновійовича, с. Остап`є, Тернопільський район, Тернопільська область, 47861

про стягнення 801 725,55 грн.

За участі представників:

позивача: Братівник Ігор Васильович;

відповідача: Юркевич Ірина Ігорівна.

В порядку ст. ст. 8, 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснюється повне фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів.

Суть справи:

06.04.2026 До Господарського суду Тернопільської області надійшла позовна заява Wodecki Bronislav (від імені якого діє представник адвокат Братівник І.В.) до відповідача - Фізичної особи-підприємця Васька Петра Зеновійовича, про стягнення 801 725,55 грн з яких: 58 581,00 грн 3% річних та 573 766,36 грн - пені за порушення зобов`язань визначених рахунком-фактурою №2/11/2018 від 12.11.2018, 16112,00 грн 3% річних та 153 266,19 грн пені за порушення зобов`язань, визначених рахунком-фактурою №1/10/2019 від 04.10.2019.

Підставою позову визначено неналежне виконання відповідачем зобов`язань по оплаті вартості товару, отриманого за рахунком-фактурою №2/11/2018 від 12.11.2018 на суму 22317,12 злотих та за рахунком-фактурою №1/10/2019 від 04.10.2019 на суму 6 801,41 злотих, які ухвалено стягнути з відповідача рішенням Господарського суду Тернопільської області від 23.01.2025 у справі №921/650/23 на загальну суму 29 118,53 злотих (що еквівалентно 244860,63 грн).

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.04.2026 справу №921/215/26 розподілено судді Охотницькій Н.В.

Ухвалою суду від 13.04.2026 року позовну заяву (б/н від 30.03.2026 (вх. №243 від 06.04.2026) Wodecki Bronislav залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10-ти днів з дня одержання цієї ухвали.

24 квітня 2026 року до суду від представника позивача адвоката Братівника І.В. надійшла заява б/н від 22.04.2026 (вх. №3196) про усунення недоліків, із додатками, із яких вбачається, що позивачем усунуто недоліки позовної заяви, про які було вказано в ухвалі суду від 13.04.2026.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 27.04.2026 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання у цій справі на 25 травня 2026 року о 09:05 год.

У зв`язку з перебуванням судді Охотницької Н.В. у період з 20.05.2026 по 02.06.2026 у відпустці, підготовче засідання, призначене у справі №921/215/26 на 25 травня 2026 року о 09:05 год., не відбулося.

Ухвалою суду від 15.05.2026 учасників справи повідомлено про те, що підготовче засідання у цій справі відбудеться 03.06.2026 о 09:30 год.

У підготовчому засіданні 03.06.2026, враховуючи клопотання представника відповідача про відкладення судового засідання, з метою надання сторонам передбаченого ст. ст. 7, 13 ГПК України рівного права на захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів, суд оголосив перерву до 09:05 год. 15 червня 2026 року, та встановив представнику відповідача строк до 10.06.2026 для викладення позиції щодо позовних вимог у даній справі, без постановлення окремого процесуального документа з зазначенням про це у протоколі судового засідання відповідно до пункту 7 частини 2 статті 223 ГПК України, про що присутніх представників сторін повідомлено під розписку.

Також, ухвалою суду від 03.06.2026 задоволено заяву представника відповідача - адвоката Юркевич Ірини Ігорівни (вх. №4268 від 03.06.2026) про надання їй доступу до електронної справи №921/215/26 в підсистемі "Електронний суд".

10.06.2026 від представника відповідача адвоката Юркевич І.І. через систему "Електронний суд" надійшов відзив на позов (вх.№4529), відповідно до якого остання просить відмовити у задоволенні позову, при цьому вказує на те, що у матеріалах справи відсутній договір купівлі-продажу, укладений між сторонами у формі окремого правочину (письмового документа), що встановлено у рішенні суду першої інстанції та підтверджено судом апеляційної інстанції у справі №921/650/23.

Зауважує, що єдиними документами, що опосередковують відносини сторін, є рахунки-фактури (FAKTURA VAT), які за своєю правовою природою є первинними розрахунковими документами і не містять, і за своїм призначенням не можуть містити, умови про неустойку; у рахунках-фактурах №2/11/2018 та №1/10/2019 відсутні будь-які положення про пеню, її розмір, ставку чи порядок нарахування. Отже, сторони ніколи не погоджували неустойку у письмовій формі, отже, відсутня істотна умова, без якої вимога про пеню (погоджений сторонами розмір неустойки) не може існувати. Окрім того, позивач нарахував пеню за весь період до 27.01.2026 - тобто за понад сім років, що становить грубе порушення частини 6 статті 232 ГК України; переважна частина заявленої пені нарахована поза межами шестимісячного строку і стягненню не підлягає.

Зазначає, що позов подано до суду у 2026 році, тобто зі спливом однорічної позовної давності за вимогою про стягнення пені. Заявлені до стягнення 3% річних нараховані за період, що виходить за межі трьох років, які передували даті подання позову (з урахуванням продовжень строків), отже, нараховані поза межами позовної давності і стягненню не підлягають. Відповідач просить суд застосувати позовну давність і до цієї частини вимог та відмовити у стягненні 3% річних за відповідний період.

Також відповідач посилається на помилкові розрахунки позивачем заявлених до стягнення сум, оскільки грошове зобов`язання визначене сторонами в злотих (PLN), натомість позивач здійснює нарахування 3% річних, і пені від гривневого еквівалента, визначеного за курсом НБУ станом на 27.01.2026. При цьому перерахунок зобов`язання у гривню за курсом на дату, що довільно обрана позивачем (а не на день платежу чи інший передбачений законом момент), штучно завищує суму нарахувань та не відповідає частині 2 статті 533 ЦК України.

У підготовчому засіданні 15.06.2026, судом з`ясовано, що у присутніх представників сторін відсутні інші заяви та клопотання, які подаються на стадії підготовчого провадження, також відсутні підстави для відкладення підготовчого засідання, визначені ч. 2 ст. 183 ГПК України, а тому суд у відповідності до ст. 185 ГПК України закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 29 червня 2026 року о 15:00 год. без постановлення окремого процесуального документа із зазначенням про це у протоколі судового засідання відповідно до пункту 7 частини 2 статті 223 ГПК України, про що присутніх представників сторін повідомлено під розписку.

В судове засідання 29.06.2026 прибули представники сторін.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги повністю підтримав з підстав, зазначених у позовній заяві та посилаючись на долучені до матеріалів справи докази.

Додатково повідомив суду, що на даний час заявлені до стягнення суми 3% річних та пені, як і заборгованість, встановлена рішенням Господарського суду Тернопільської області у справі №921/650/23, відповідачем не погашена, хоча виданий у справі №921/650/23 виконавчий документ пред`являвся до виконання.

Просить позовні вимоги задовольнити та, окрім того, стягнути з відповідача 20 000,00 грн понесених витрат на правничу допомогу, зазначивши, що докази в підтвердження таких долучено до позовної заяви.

Представниця відповідача в судовому засіданні щодо позовних вимог заперечила з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву (вх.№4529 від 10.06.2026).

У питанні стягнення понесених позивачем витрат на правничу допомогу поклалася на думку суду.

Під час розгляду справи судом заслухано позиції представників сторін та досліджено письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

29 червня 2026 року справу розглянуто по суті та у відповідності до вимог ч. 6 ст. 233 ГПК України оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Як свідчать матеріали справи, в провадженні Господарського суду Тернопільської області знаходилась справа №921/650/23 за позовом Wodecki Bronislav, 54-239, Rzeczpospolita Polska, Wroclav, ul. Wejherowska, 27/32, до відповідача - Фізичної особи - підприємця Васько Петра Зеновійовича, c. Остап`є, Підволочиський район, Тернопільська область, про стягнення заборгованості у розмірі 29 118,53 злотих, що еквівалентно 244 860,63 грн.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 23.01.2025 позов задоволено ухвалено стягнути з Фізичної особи - підприємця Васько Петра Зеновійовича (c. Остап`є, Підволочиський район, Тернопільська область, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Wodecki Bronislav ( АДРЕСА_2 ) заборгованість у розмірі 29 118,53 злотих, що еквівалентно 244 860,63 грн, з яких: у розмірі 22 317,12 злотих згідно рахунку - фактури №2/11/2018 від 12.11.2018 та у розмірі 6 801,41 злотих згідно рахунку - фактури №1/10/2019 від 04.10.2019, а також 3672,91 грн судового збору, 9 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 840,00 грн витрат, пов`язаних із залученням перекладача.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 04.11.2025 вищевказане рішення у справі №921/650/23 залишено без змін, а апеляційну скаргу ФОП Васько П.З. - без задоволення.

Так, у рішенні від 23.01.2025 у справі №921/650/23 господарським судом встановлено, що згідно з рахунком-фактурою (FAKTURA VAT) номер 2/11/2018 від 12.11.2018 Bronislav Wodecki (Продавець), передав Петру Васько (Покупець), товар - прості свічки настільні різних кольорів, вагою 50 грам/шт., у кількості 4,23 тонни, вартістю 22 317,12 злотих (4200,00 злотих - ціна од. нетто; 18 144,00 злотих - вартість нетто; 4 173,12 злотих вартість ПДВ; ставка ПДВ 23%).

В рахунку-фактурі номер 2/11/2018 вказано дату продажу 12.11.2018, визначено термін оплати 12.11.2018 та зазначено, що розрахунок за товар слід проводити шляхом безготівкового перерахунку коштів на рахунок позивача № НОМЕР_2 відкритий у Santander Bank Polskа.

Згідно з рахунком-фактурою від 4 жовтня 2019 року (FAKTURA VAT) номер 1/10/2019 Bronislav Wodecki (Продавець), передав Петру Васько (Покупець), товар - свічки настільні кручені, різних кольорів у кількості 17 280,00 штук, вартістю 6 801,41 злотих (0,32 злотих - ціна од. нетто; 5 529,60 злотих - вартість нетто; 1271,81 злотих вартість ПДВ; ставка ПДВ 23%).

В рахунку-фактурі номер 1/10/2019 вказано дату продажу 04.10.2019, визначено термін оплати 18.10.2019 та зазначено, що розрахунок за товар слід проводити шляхом безготівкового перерахунку коштів на рахунок позивача № НОМЕР_2 відкритий у Santander Bank Polskа.

FAKTURA VAT номер 2/11/2018 від 12.11.2018 та FAKTURA VAT номер 1/10/2019 від 4 жовтня 2019 року підписані Петром Васько без заперечень.

Дослідивши долучені позивачем до матеріалів справи №921/650/23 письмові докази, суд встановив, що в рахунках-фактурах (FAKTURA VAT номер 2/11/2018 від 12.11.2018 та FAKTURA VAT номер 1/10/2019 від 4 жовтня 2019 року) містяться відомості щодо виду та кількості товару, які позивач передав відповідачу. З наданих документів вбачається, що сторони дійшли згоди щодо ціни проданого товару, способу сплати грошових коштів та грошової валюти у якій повинно бути виконане зобов`язання.

Відтак, суд дійшов висновку, що наявність у рахунках-фактурах істотних умов, які характерні для договорів купівлі-продажу, свідчить про укладення між сторонами правочину (договору купівлі-продажу) у спрощений спосіб.

При цьому, підписи учасників правочину на рахунках-фактурах, з врахуванням визначеної у них дати продажу, дають підстави вважати, що продавець Wodecki Bronislav виконав зобов`язання стосовно передачі у власність Петра Васько товару в кількості, обумовленій сторонами, а покупець - ОСОБА_1 беззаперечно прийняв такий товар.

Разом з тим, у рішенні суду у справі №921/650/23 зазначено, що в матеріалах справи відсутній Договір купівлі-продажу, укладений між сторонами у формі окремого правочину.

Як вказує позивач, обґрунтовуючи заявлені вимоги у цій справі, 12 листопада 2018 року між ОСОБА_2 (надалі Продавець), що згідно законодавства Республіки Польща здійснює підприємницьку діяльність та Фізичною особою-підприємцем Васько Петром Зеновійовичем (надалі Покупець), було укладено договір купівлі-продажу, згідно з яким продавець продав покупцеві товар прості свічки настільні різних кольорів, вагою 50 грамів кожна у кількості 4,23 тонни, а покупець зобов`язався прийняти товар та здійснити його оплату 12.11.2018 за ціною 22 317,12 злотих шляхом перерахунку коштів на рахунок продавця: PL45 10 90 2516 0000 0001 337 0449 відкритий у Santander Bank Polska.

На виконання умов договору позивач 12.11.2018 надав товар у розпорядження відповідача у кількості, асортименті та якості, обумовленими сторонами правочину, а відповідач прийняв його.

04 жовтня 2019 року між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу, згідно з яким Bronislav Wodecki продав ФОП Васько П.З. товар - свічки настільні кручені, різних кольорів у кількості 17 280,00 штук, а відповідач зобов`язався прийняти товар та здійснити його оплату не пізніше 18.10.2019 за ціною 6801,41 злотий шляхом перерахунку коштів на рахунок продавця: PL45 10 90 2516 0000 0001 337 0449 відкритий у Santander Bank Polska.

На виконання умов договору, позивач 04.10.2019 надав товар у розпорядження відповідача у кількості, асортименті та якості, обумовленими сторонами правочину, а відповідач прийняв його.

16.01.2020 позивач направив відповідачу, за вказаною у FAKTURA VAT адресою, нагадування від 23.10.2019 про необхідність оплати заборгованості, відповідно до якого просив протягом 14 днів від дня отримання цього нагадування здійснити платіж в розмірі 29118, 53 злотих, що випливає з неоплачених останнім фактур ПДВ: 1) номер 2/11/2018 від 12.11.2018 на суму 22 317,12 злотих; 2) номер 1/10/2019 від 4 жовтня 2019 року на суму 6801,41 злотий.

В підтвердження зазначеного, до матеріалів справи долучено копії: рахунків FAKTURA VAT номер 2/11/2018 від 12.11.2018 та FAKTURA VAT номер 1/10/2019 від 4 жовтня 2019 року, підписані Петром Васько без заперечень, нагадування про оплату від 23.10.2019 з доказами направлення такого відповідачу, рішення Господарського суду Тернопільської області від 23.01.2025 та постанови Західного апеляційного господарського суду від 04.11.2025 у справі №921/650/23.

Позивач вказує на невиконання відповідачем грошового зобов`язання щодо оплати за отриманий ним товар, що слугувало підставою для звернення до господарського суду за захистом своїх порушених прав та інтересів та застосування відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

Зокрема, за порушення зобов`язань, визначених рахунком-фактурою номер 2/11/2018 12.11.2018 нараховано 3% річних в сумі 58 581,00 грн та пеню 573 766,36 грн (за період з 13.11.2018 по 27.01.2026); за порушення зобов`язань, визначених рахунком-фактурою номер 1/10/2019 від 04.10.2019 нараховано 3% pічних в сумі 16 112,00 грн та пеню 153 266,19 грн (за період з 19.10.2019 по 27.01.2026), разом на загальну суму 801 725,55 грн.

Оцінивши подані докази та з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступних міркувань.

Відповідно до частин 1 - 2 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі статтею 365 ГПК України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст.74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 14 ГПК України ("Диспозитивність господарського судочинства") суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип диспозитивності у господарському процесі означає, що процесуальні правовідносини виникають, змінюються і припиняються за ініціативи безпосередніх учасників спірних матеріальних правовідносин, які мають можливість за допомогою господарського суду розпоряджатися процесуальними правами і спірним матеріальним правом. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.73 ГПК України).

За змістом ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Слід зазначити, що рішенням Господарського суду Тернопільської області від 23.01.2025 у справі №921/650/23 встановлено обставину щодо укладення між сторонами правочину (договору купівлі-продажу) у спрощений спосіб, з огляду на наявність у рахунках-фактурах: FAKTURA VAT номер 2/11/2018 від 12.11.2018 та FAKTURA VAT номер 1/10/2019 від 4 жовтня 2019 року, істотних умов, що характерні для договорів купівлі-продажу.

Відтак, відповідно до ч. 4 ст.75 ГПК України вказана обставина є встановленою рішенням суду, що набрало законної сили, і доказуванню під час розгляду цієї справи не підлягає.

Окрім того, у рішенні констатовано відсутність в матеріалах справи Договору купівлі-продажу, укладеного між сторонами у формі окремого правочину.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Згідно зі статтею 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет та ціну. Ціна товару - це грошова сума, яка підлягає сплаті покупцем за одержану від продавця річ.

Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Якщо ціну встановлено залежно від ваги товару, вона визначається за вагою нетто, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу.

За загальним правилом (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України) оплата товару за договором купівлі-продажу здійснюється після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 ЦК України).

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Отже, однією із основних умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2 ст.530 ЦК України).

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вже зазначалось вище, в рахунку-фактурі номер 2/11/2018 на суму 22 317,12 злотих (PLN) вказано дату продажу 12.11.2018 та визначено термін оплати 12.11.2018; в рахунку-фактурі на суму 6 801,41 злотих (PLN) номер 1/10/2019 вказано дату продажу 04.10.2019 та визначено термін оплати 18.10.2019.

Разом з тим, відповідач станом на час розгляду цієї справи заборгованість з оплати вартості отриманого товару згідно з вищезазначеними рахунками-фактурами в загальній сумі 29118,53 злотих (і яку судовим рішенням у справі №921/650/23 ухвалено стягнути з ФОП Васько П.З.), не сплатив, доказів протилежного відповідачем суду не надано.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

Щодо вимоги про стягнення пені.

Позивач за порушення відповідачем строків оплати за отриманий товар згідно з рахунками-фактурами FAKTURA VAT номер 2/11/2018 від 12.11.2018 та FAKTURA VAT номер 1/10/2019 від 04 жовтня 2019 року просить стягнути з відповідача пеню в сумі 727032,55 грн, а саме:

- за рахунком-фактурою номер 2/11/2018 від 12.11.2018 на суму 22 317,12 злотих (PLN) 573 766,36 грн пені (нарахованої за період з 13.11.2026 по 27.01.2026 на суму заборгованості 270 795,90 грн (22 317,12*12,1340 - курс 1 злотого згідно даних НБУ станом на 27.01.2026);

- за рахунком-фактурою номер 1/10/2019 від 04.10.2019 на суму 6 801,41 злотих (PLN) - 153 266,19 грн пені (нарахованої за період з 19.10.2019 по 27.01.2026 на суму заборгованості 85 528,30 грн (6 801,41 *12,1340 - курс 1 злотого згідно даних НБУ станом на 27.01.2026).

При цьому, обґрунтовуючи заявлені вимоги в цій частині позивач вказує на те, що у зв`язку із скасуванням з 28.08.2025 Господарського кодексу України, правовідносини між позивачем та відповідачем підлягають регулюванню нормами ЦК України. І за змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені полягає у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання і така може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.

Просить врахувати, що відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, оскільки максимальний розмір пені пов`язаний з розміром облікової ставки Національного банку України, а чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, позивач вказує, що пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише в національній валюті України гривні, при цьому така правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.09.2020 у справі №916/4693/15, у постанові Верховного Суду України від 01.04.2015 у справі №909/660/14 та у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №916/4692/15.

Разом з тим, суд не погоджується із наведеними твердженнями позивача, з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України передбачені загальні умови забезпечення виконання зобов`язання. Одна з цих умов передбачає забезпечення виконання зобов`язання (основного зобов`язання), якщо це встановлено договором або законом.

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є неустойка (ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

За ч.3 ст. 549 ЦК України (в редакції станом на дату виникнення правовідносин та дату початку періоду нарахування пені позивачем) неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України).

Завданням неустойки, як способу забезпечення виконання зобов`язання та як міри відповідальності, є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України (втратив чинність 28.08.2025, разом з тим був чинним на час виникнення спірних правовідносин).

Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з частиною 6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч.6 ст.232 ГК України).

Слід зазначити, що спірні правовідносини та відповідні зобов`язання між сторонами виникли під час дії Господарського кодексу України, тому до питання встановлення та нарахування пені в даному випадку підлягають застосуванню положення ГК України (зокрема і положення статей 231, 232 ГК України), які на даний час втратили чинність.

Також, частиною 2 ст. 343 Господарського кодексу України було передбачено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір (подібний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №904/4156/18 та постанові Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21).

Отже, за змістом наведених вище положень законодавства, розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №12-117гс19, у постанові Верховного Суду від 04.05.2023 у справі №910/21298/21.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 вказано, що згідно приписів законодавства (ГК України та ЦК України) неустойка встановлюється договором або законом. Тобто неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов`язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов`язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому для деяких видів зобов`язань неустойка встановлюється законом, іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідно зобов`язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору. Законодавець в ГК України, встановлюючи правила визначення розміру штрафних санкцій (зокрема і неустойки, стаття 231 цього Кодексу) та встановлюючи також як і ЦК України відмінності між порядками обчислення штрафу та пені (частина друга цієї статті Кодексу), уточнює, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №904/4156/18 також зроблено висновок про те, що за змістом статей 549, 550, 551 Цивільного кодексу України та ст.ст. 230, 231, 343 ГК України розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Суд зауважує, що статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", на які серед іншого посилається позивач в якості підстави для нарахування пені за порушення відповідачем зобов`язань, не встановлено умов щодо розміру та бази нарахування пені.

Більше того, стаття 1 даного Закону прямо передбачає, що платники сплачують пеню у розмірі, яка встановлюється за згодою сторін.

Тобто, вказаний Закон не може вважатись таким, що встановлює обов`язок та умови сплати відповідачем пені за прострочення виконання ним зобов`язання.

Суд також враховує обставину укладення сторонами договору купівлі-продажу у спрощений спосіб, у зв`язку з чим останніми не погоджено умов щодо стягнення з відповідача неустойки (штрафу, пені) за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за даним договором, зокрема за порушення строків оплати, не встановлено розміру та бази нарахування пені за прострочення відповідачем строку оплати за отриманий товар.

Отже, в даному випадку, ні нормами ч. 6 ст. 231 ГК України, ні ч. 2 ст. 343 ГК України, ні статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", якими врегульовано питання відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, ставку пені у спірних правовідносинах не визначено.

Суд відзначає, що законодавець пов`язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань саме з умовами їх встановлення договором за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій. Зобов`язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони мають право і не встановлювати жодних санкцій за порушення зобов`язань. Якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов`язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом.

А тому, враховуючи відсутність прямої норми закону та умови договору, укладеного між сторонами у справі, якою було б передбачено нарахування пені за порушення відповідачем своїх зобов`язань, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача 727 032,55 грн пені, нарахованої позивачем за невиконання ФОП Васько П.З. грошового зобов`язання за рахунками-фактурами FAKTURA VAT номер 2/11/2018 від 12.11.2018 та FAKTURA VAT номер 1/10/2019 від 04 жовтня 2019 року в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, визначеному відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Враховуючи викладене, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 727 032,55 грн пені суд відмовляє як необґрунтовано заявлених.

Щодо вимоги про стягнення 3% річних.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки сторони не встановлювали в договорі іншого розміру процентів річних, то у цій справі до спірних правовідносин щодо нарахування процентів річних на заборгованість слід застосовувати положення частини другої статті 625 ЦК України.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц).

За змістом статей 509, 524, 533-535 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Водночас, заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Тому, як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, не суперечить чинному законодавству (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі №373/2054/16-ц).

Суд зауважує, що позивачем у справі є Wodecki Bronislav, 54-239, Rzeczpospolita Polska, Wroclav, ul. Wejherowska, 27/32, місцем реєстрації якого є Республіка Польща, тобто нерезидент України, а валютою платежу за FAKTURA VAT номер 2/11/2018 від 12.11.2018 та FAKTURA VAT номер 1/10/2019 від 4 жовтня 2019 року сторони визначили злотий (PLN).

Разом з тим, позивачем за порушення відповідачем строків оплати за отриманий товар, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, нараховано і заявлено до стягнення з відповідача 3% річних в сумі 74 693,00 грн, а саме:

- за рахунком-фактурою номер 2/11/2018 від 12.11.2018 на суму 22 317,12 злотих (PLN) 58 581,00 грн (за період з 13.11.2018 по 27.01.2026 на суму заборгованості 270 795,90 грн (22317,12*12,1340 - курс 1 злотого згідно даних НБУ станом на 27.01.2026);

- за рахунком-фактурою номер 1/10/2019 від 04.10.2019 на суму 6 801,41 злотих (PLN) - 16 112,00 грн (за період з 19.10.2019 по 27.01.2026 на суму заборгованості 85 528,30 грн (6801,41 *12,1340 - курс 1 злотого згідно даних НБУ станом на 27.01.2026).

Отже, нарахування 3% річних позивачем здійснено, виходячи з еквіваленту заборгованості за FAKTURA VAT номер 2/11/2018 від 12.11.2018 та FAKTURA VAT номер 1/10/2019 від 04 жовтня 2019 року, визначеної у гривні, з урахуванням курсу злотого до гривні станом на 27.01.2026 (дату здійснення розрахунку).

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019, викладеного у справі №373/2054/16-ц, під час обчислення 3% річних, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК за невиконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, за основу має братися прострочена сума, визначена в договорі чи в судовому рішенні, а не її еквівалент у гривні. При цьому, 3% річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).

Згідно з усталеною судовою практикою застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості.

Перевіривши розрахунок позивача щодо 3% річних, суд зазначає, що позивачем помилково здійснено такі нарахування, виходячи еквіваленту заборгованості у гривні (до того ж визначеного станом на 27.01.2026), тоді як валютою платежу за FAKTURA VAT номер 2/11/2018 від 12.11.2018 та FAKTURA VAT номер 1/10/2019 від 04 жовтня 2019 року сторони визначили злотий (PLN).

Судом у межах заявленого позивачем періоду за допомогою інструменту "Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій" системи "ЛІГА:ЗАКОН" (що є усталеною практикою, зокрема, відповідно до постанов Верховного Суду від 25.11.2025 у справі №910/11325/23, від 01.07.2025 у справі №910/18308/21) здійснено перерахунок заявленої до стягнення суми 3% річних, з урахуванням простроченої суми заборгованості, визначеної у відповідній валюті (злотий), відповідно до якого:

- за рахунком-фактурою номер 2/11/2018 від 12.11.2018 на суму 22 317,12 злотих (PLN) обґрунтованим є нарахування 3% річних на суму 4826,00 злотих за період з 13.11.2018 по 27.01.2026;

- за рахунком-фактурою номер 1/10/2019 від 04.10.2019 на суму 6 801,41 злотих (PLN) - обґрунтованим є нарахування 3% річних на суму 1280,71 злотих за період з 19.10.2019 по 27.01.2026.

Разом з тим, оскільки позивачем заявлено до стягнення 3% річних, визначених у гривні, з урахуванням курсу 1 злотого станом на 27.01.2026, застосовуючи принцип диспозитивності господарського судочинства, обґрунтованими є 3% річних:

- за рахунком-фактурою номер 2/11/2018 від 12.11.2018 на суму 58 558,68 грн (4826,00*12,1340);

- за рахунком-фактурою номер 1/10/2019 від 04.10.2019 на суму 15 540,14 грн (1280,71*12,1340), всього на загальну суму 74 098,82 грн.

В частині нарахування 594,18 грн 3% річних нарахування є необґрунтованим.

Щодо позовної давності суд відзначає таке.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року №924/532/19).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова ОП КГС ВС від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника (постанова ВП ВС від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц; постанова ВП ВС від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц; постанова ВП ВС від 23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц; постанова ВП ВС від 27.11.2019 у справі № 340/385/17).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі №910/4590/19 (провадження №12-189гс19) звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі №657/1024/16-ц (провадження №14-5цс23) зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі №916/190/18 (провадження №12-302гс18) вказала, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 Цивільного кодексу України в їх сукупності і взаємозв`язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Згідно з ч.ч. 4, 5 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

За змістом ч.1 ст.261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Так, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 Цивільного кодексу України).

Як указала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року у справі №127/15672/16-ц (провадження №14-254цс19), невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Таким чином, з огляду на вищенаведені правові висновки, право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.

Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.

За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон № 540-IX) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом №540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження №12-46гс22).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон №2102-IX набрав чинності 17.03.2022.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року №3450-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" (далі - Закон №3450-ІХ) пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХнабрав чинності 30 січня 2024 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився.

Підсумовуючи вищенаведене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року у справі №903/602/24 сформувала наступний правовий висновок: "У разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану. Тому звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованим у разі, якщо позовна давність за такими вимогами не спливла станом на 02 квітня 2020 року" (пункти 154 - 155 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24).

Зокрема, у вказаній справі Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку про правомірність та обґрунтованість задоволення позовних вимог позивача про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих за період з 02 квітня 2017 року по 01 квітня 2024 року, тобто без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову (п.98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24).

Слід зазначити, що позивач звернувся із цим позовом до Господарського суду Тернопільської області - 01.04.2026 (згідно з відміткою на поштовому конверті), дата реєстрації позовної заяви - 06.04.2026.

При цьому, станом на 02.04.2020 позовна давність у цій справі щодо позовних вимог про стягнення 3% річних, які визнані судом обґрунтованими, не спливла.

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що 09.09.2023 позивач звертався з позовною заявою до Господарського суду Тернопільської області про стягнення з ФОП Васька Петра Зеновійовича заборгованості у розмірі 29 118,53 злотих, що еквівалентно 244 860,63 грн, з яких: у розмірі 22 317,12 злотих згідно рахунку - фактури №2/11/2018 від 12.11.2018 та у розмірі 6 801,41 злотих згідно рахунку - фактури №1/10/2019 від 04.10.2019 (справа №921/650/23, рішенням у якій від 23.01.2025 позов задоволено).

Відповідно до ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Слід також зазначити, що Законом України від 14.05.2025 №4434-IX "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності", який набрав чинності з 04.09.2025, відновлено обчислення строків позовної давності.

Разом з тим, станом на час звернення до господарського суду із цим позовом (01.04.2026), позовна давність щодо позовних вимог про стягнення 3% річних (за рахунком-фактурою номер 2/11/2018 від 12.11.2018 - за період з 13.11.2018 по 27.01.2026 та за рахунком-фактурою номер 1/10/2019 від 04.10.2019 - за період з 19.10.2019 по 27.01.2026) не спливла, тож підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності та відмови у задоволенні позову в частині вимог про стягнення 3% річних відсутні.

З урахуванням вищенаведеного, суд констатує, що звернення до суду з позовними вимогами про стягнення нарахованих трьох процентів річних (за рахунком-фактурою номер 2/11/2018 від 12.11.2018 - за період з 13.11.2018 по 27.01.2026 та за рахунком-фактурою номер 1/10/2019 від 04.10.2019 - за період з 19.10.2019 по 27.01.2026, тобто без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, в даному випадку є обґрунтованим.

Доводи відповідача про безпідставність нарахування позивачем трьох процентів річних протягом зазначеного періоду спростовуються вищевикладеними висновками суду.

Таким чином, позовні вимоги Wodecki Bronislav до відповідача - Фізичної особи-підприємця Васька Петра Зеновійовича, підлягають до задоволення в частині стягнення з останнього 74 098,82 грн 3% річних, з яких: 58 558,68 грн 3% річних - за рахунком-фактурою номер 2/11/2018 від 12.11.2018 (за період з 13.11.2018 по 27.01.2026), та 15 540,14 грн 3% річних за рахунком-фактурою номер 1/10/2019 від 04.10.2019 (за період з 19.10.2019 по 27.01.2026), як підтверджені матеріалами справи та не спростовані у встановленому порядку відповідачем.

В решті заявлених вимог позов є необґрунтованим і до задоволення не підлягає.

Судові витрати.

Статтею 129 ГПК України передбачено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні із цією позовною заявою про стягнення 801 725,55 грн сплачено судовий збір в розмірі 12025,88 грн (згідно долученого чеку відділення АТ "Укрпошта" від 30.03.2026).

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог на загальну суму 74 098,82 грн, відповідно до статті 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача в розмірі 1111,48 грн - пропорційно до задоволених судом вимог.

Окрім того, у позовній заяві представник позивача адвокат Братівник І.В. просить стягнути з відповідача понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20 000 грн, в підтвердження чого до позовної заяви долучено копії квитанції до прибуткового касового ордера №4 від 30.03.2026 та Акту виконання робіт від 30.03.2026.

Відповідно до ч.4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно зі ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з положеннями ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Пунктом 4 ст. 1 вказаного Закону визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 19 вказаного Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" однією з форм винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар. Так, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону).

Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити такі висновки:

(1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені у частині другій статті 27 Закону №5076-VI);

(2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

(3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

(4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

(5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як положеннями цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";

(6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону №5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (позиція, викладена у додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.04.2026 у справі №910/90/25).

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Аналогічні правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 06.03.2019 у справі №922/1163/18, від 07.09.2020 у справі №910/4201/19, від 16.02.2023 у справі №911/1779/21, від 16.01.2025 у справі №921/112/24.

Слід зазначити, що позовна заява Wodecki Bronislav від 30.03.2026 про стягнення з відповідача - Фізичної особи-підприємця Васька Петра Зеновійовича, 801 725,55 грн пені та 3% річних підписана його представником - адвокатом Братівником І.В., в підтверджень повноважень якого до позовної заяви долучено ордер серії ВО №1030801 від 30.03.2026, виданий на підставі Договору про надання правової допомоги № б/н від 01.09.2021. Вказаний представник також брав участь в судових засіданнях Господарського суду Тернопільської області у цій справі.

Також до позовної заяви долучено: копію Акту виконання робіт від 30.03.2026, складеного між адвокатом Братівником І.В. та Wodecki Bronislav на виконання Договору про надання професійної правничої допомоги від 01 вересня 2021 року, в підтвердження виконання адвокатом робіт (послуг), в тому числі: ознайомлення, детальне вивчення та аналіз проблеми Клієнта, юридичні консультації 2 год, 4000,00 грн; підготовка процесуальних документів 5 год, 10000,00 грн; процесуальний супровід справи - 3 год, 6000,00 грн, всього на суму 20 000,00 грн; а також копію квитанції до прибуткового касового ордера №4 від 30.03.2026 про сплату Wodecki Bronislav 20000,00 грн (згідно акту виконаних робіт від 30.03.2026 у справі про стягнення 3% річних та пені з ФОП Васька Петра Зеновійовича); підстава: Договір про надання професійної правничої допомоги від 01 вересня 2021 року.

Як вже вказувалось вище, за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Разом з тим, до матеріалів справи не долучено Договору про надання професійної правничої допомоги від 01 вересня 2021 року (його належним чином засвідченої копії), посилання на який містяться в ордері серії ВО №1030801 від 30.03.2026, Акті виконання робіт від 30.03.2026 та квитанції про оплату від 30.03.2026.

В силу викладеного вище, представником позивача не дотримано вимог ст.126 ГПК України, відтак, за відсутності в матеріалах справи Договору про надання професійної правничої допомоги від 01.09.2021, суд не вбачає за можливе визначити відповідність заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу (в тому числі їх порядок обчислення) умовам такого договору, позбавляє можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару, та відповідно встановити наявність обґрунтованих підстав для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, зокрема, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на зазначене, у задоволенні клопотання представника позивача - адвоката Братівника І.В., викладеного у позовній заяві, про стягнення з Фізичної особи-підприємця Васька Петра Зеновійовича 20000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу суд відмовляє.

Керуючись статтями 13, 20, 73, 74, 76-79, 86, 123-126, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Васька Петра Зеновійовича (c. Остап`є, Тернопільський район, Тернопільська область, РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Wodecki Bronislav (54-239, Rzeczpospolita Polska, Wroclav, ul. Wejherowska, 27/32, NIP 8990002194) - 58558 (п`ятдесят вісім тисяч п`ятсот п`ятдесят вісім) грн 68 коп. 3% річних (за рахунком-фактурою №2/11/2018 від 12.11.2018), 15 540 (п`ятнадцять тисяч п`ятсот сорок) грн 14 грн 3% річних (за рахунком-фактурою №1/10/2019 від 04.10.2019), та 1111 (одну тисячу сто одинадцять) грн 48 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. В решті позову - відмовити.

5. У задоволенні клопотання представника позивача - адвоката Братівника І.В., викладеного у позовній заяві, про стягнення з Фізичної особи-підприємця Васька Петра Зеновійовича 20000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.

6. Копію рішення направити сторонам у справі.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч.1 ст. 241 ГПК України).

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення, в порядку визначеному ст.ст. 256-257 ГПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 30.06.2026.

Суддя Н.В. Охотницька