Ухвала суду № 137800673, 29.06.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

УХВАЛА

про відмову у забезпеченні позову

29.06.2026м. ДніпроСправа № 904/3858/26

за заявою Виконувача обов`язків керівника Криворізької північної окружної прокуратури Дніпропетровської області

про забезпечення позову у справі

за позовом Виконувача обов`язків керівника Криворізької північної окружної прокуратури Дніпропетровської області, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області в інтересах держави

до відповідача-1: Криворізької міської ради, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "СК Петроліум", м. Одеса

про стягнення 1 185 934,94 грн та визнання недійсним договору оренди земельної ділянкою.

Суддя Колісник І.І.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Виконувач обов`язків керівника Криворізької північної окружної прокуратури Дніпропетровської області через підсистему "Електронний суд" ЄСІКС звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області в інтересах держави з позовом до Криворізької міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "СК Петроліум" та просить:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СК Петроліум" (код ЄДРПОУ 25417282, адреса: м. Одеса, вул. Варненська, буд. 4-Б, 65080) на користь територіальної громади м. Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради (код ЄДРПОУ 33874388, адреса: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, пл. Молодіжна,1, 50101) недоотримані кошти у вигляді орендної плати у розмірі 1 185 934,94 грн за користування земельною ділянкою комунальної форми власності з кадастровим номером 1211000000:04:206:0001 площею 0,2676 га, що знаходиться за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Електрична, 5/1;

- визнати недійсним договір від 05.03.2024 № 2024112 оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:04:206:0001 площею 0,2676 га, що знаходиться за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Електрична, 5/1, укладений між Криворізькою міською радою (код ЄДРПОУ 33874388) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СК Петроліум" (код ЄДРПОУ 25417282).

Судові витрати прокурор просить стягнути з відповідача-2 на користь його платника Дніпропетровської обласної прокуратури.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що відповідно до договору оренди № 2019074 від 19.02.2019 та договору оренди № 2024112 від 05.03.2024 відповідач-2 є орендарем земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:04:206:0001 площею 0,2676 га за адресою: м. Кривий Ріг вул. Електрична, 5/1, на якій розташований належний йому на праві власності об`єкт нерухомого майна, а саме автозаправна станція загальною площею 70,5 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав: 90073012110).

Внаслідок протиправного віднесення спірної земельної ділянки до земель житлової та громадської забудови, яка фактично за своїм цільовим призначенням відноситься до земель автомобільного транспорту, Товариству з обмеженою відповідальністю "СК Петроліум" безпідставно зменшено ставку орендної плати з 3% до 0,9% за період з 31.05.2023 по 31.05.2026, у зв`язку з чим місцевим бюджетом недоотримано заявлену до стягнення суму.

Посилаючись на судову практику, зокрема постанову Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 17.04.2025 у справі № 904/186/23, прокурор зазначає про те, що у даному випадку звернення до суду з вимогами про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та стягнення недоплаченої (недоотриманої) суми орендної плати в розмірі, визначеному відповідно до належної ставки орендної плати, є належним способом захисту.

Правовою підставою позову прокурор зазначає, серед іншого, статті 67, 71 Земельного кодексу України.

Разом із позовом прокурор подав заяву про забезпечення позову, в якій просить заборонити відчужувати об`єкт нерухомого майна, що належить ТОВ "СК Петроліум" (код ЄДРПОУ 25417282, адреса: Україна, 65080, Одеська обл., місто Одеса, вул. Варненська, будинок 4-Б), а саме: нежитлову будівлю АЗС, що розташована за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Електрична, 5/1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав: 90073012110).

При цьому прокурор зазначає, що ТОВ "СК Петроліум" є власником зазначеного об`єкта нерухомого майна, а саме автозаправної станції загальною площею 70,5 кв.м, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (номер інформаційної довідки № 480842427, дата формування 08.06.2026).

Прокурор вважає, що застосування заходу забезпечення позову шляхом заборони відчужувати об`єкт нерухомого майна, який належить відповідачу-2 на праві власності, спрямоване на збереження існуючого майнового стану сторін та недопущення відчуження майна до вирішення спору по суті, забезпечує реальне та ефективне виконання майбутнього судового рішення, а також унеможливлює вчинення відповідачем-2 дій, які можуть істотно ускладнити або зробити неможливим захист та поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів.

Крім того прокурор указує на те, що відповідно до вебсайту "Судова влада" в провадженні судів різних інстанцій є справи про стягнення з ТОВ "СК Петроліум" грошових коштів (справа № 916/3118/25 про стягнення коштів у сумі 698 027,41 грн, справа № 904/1811/26 про стягнення коштів у сумі 490 823,68 грн, справа № 420/14287/21 щодо оскарження податкових повідомлень-рішень на суму понад 2 млн грн); згідно з інформацією з Автоматизованої системи виконавчого провадження за 2025 рік щодо відповідача ініційовано 3 виконавчі провадження, що свідчить про наявність у відповідача боргів, які можуть ускладнити виконання рішення суду у майбутньому у випадку задоволення позовних вимог.

Прокурор також зазначає про те, що обраний вид забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами та не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним; не впливатиме на повсякденну роботу відповідача та не ускладнить його господарську діяльність.

Правовою підставою заяви про забезпечення позову прокурор зазначає статті 136, 137 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), численну практику Верховного Суду.

За загальним правилом, унормованим частиною першою статті 140 ГПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін (ч. 4 ст. 140 ГПК України).

Наданих заявником доказів в обґрунтування викладених ним обставин достатньо для розгляду судом цієї заяви без призначення судового засідання й виклику сторін.

ВИСНОВКИ СУДУ, НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД ТА МОТИВИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України).

Співмірність передбачає врахування господарським судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, аналізуючи викладене, можна дійти висновку, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Правова позиція Верховного Суду в питаннях забезпечення позову зводиться до того, що господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості й адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.10.2018 у справі № 913/257/18).

У постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову (п. 46).

Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами (п. 47).

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії (п. 48).

У постановах Верховного Суду від 15.09.2023 у справі № 910/6804/23, від 18.10.2023 у справі № 922/1864/23 викладено висновок про те, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Використана Верховним Судом конструкція речення із словами "може" та "тощо" означає можливість, а не обов`язковість чи то певну винятковість перелічених ним дій відповідача.

Тобто вчинення відповідачем дій, що свідчать про ухилення від виконання зобов`язання, може проявлятися в різних формах, яким суд має надати оцінку з урахуванням обставин справи, відповідно до вимог чинного законодавства та в межах своєї дискреції. Зменшення прибутків підприємства через борги, зниження підприємницької активності в силу різних причин, що впливає на досягнення основної мети підприємства - отримання прибутків, також може бути проявом дій/бездіяльності з боку підприємства-боржника, яке безпосередньо впливає чи може впливати на виконуваність рішення суду та реальний, ефективний захист порушеного права кредитора-позивача, за захистом якого він звернувся до суду.

Отже, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди/труднощі для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.

Водночас об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, розглядаючи питання забезпечення позову у справах про стягнення заборгованості, сформулювала такі висновки.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення (п. 21).

У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (п. 23).

Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 06.10.2022 у справі № 905/446/22, Верховний Суд у постанові від 07.11.2024 у справі № 915/538/24 зазначив, що у разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач, зокрема і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності (п. 32).

У кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову (п. 34).

За змістом статей 2, 13 ГПК України судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суть якої зводиться до того, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною першою статті 170 ГПК України встановлено, що будь-яка письмова заява з процесуальних питань повинна містити, окрім іншого, перелік доказів (за наявності), що додаються до заяви.

За змістом частин першої, другої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Оцінюючи наведені заявником обставини в обгрунтування заяви про забезпечення позову та надані докази, суд доходить висновку про наявність правових підстав для її задоволення.

Згідно з приписами статті 3, 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) добросовісність є основою господарських взаємовідносин сторін як на етапі його укладення, так і на етапі подальших змін до нього чи припинення.

Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Отже, учасники цивільних/господарських відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Зважаючи на викладені прокурором обґрунтування заяви про забезпечення позову, суд вважає їх такими, що заслуговують на увагу.

Враховуючи загальний обсяг право- та дієздатності юридичної особи-відповідача, а відтак і можливість вільного розпорядження ним майном чи майновими правами, що не потребує доведенню, неприйняття заходів забезпечення позову може у подальшому ускладнити/унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист права в межах заявленого предмета позову.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11 грудня 2023 року у справі № 904/1934/23 (право відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном), згідно з якою Верховний Суд звернув увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Отже, суд не може покладатися на ймовірність добросовісної поведінки учасників справи за наявності між ними спору.

Можливість забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно у справах, де предметом позову є стягнення грошових коштів, підтверджена Великою Палатою Верховного Суду у її постанові від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.

Разом з тим господарський суд враховує також правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 19.02.2021 у справі № 643/12369/19, в якій зазначено, що арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Заборона на відчуження об`єкта нерухомого майна - це перешкода у вільному розпорядженню майном.

При цьому Верховний Суд зауважив, що арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову.

Водночас об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 виснувала, що можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. У разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21 дійшов висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 ГПК України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у низці постанов Верховного Суду. Крім того, подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 (п. 24).

Об`єднана палата у справі № 905/408/22, розглядаючи питання можливості одночасного арешту на грошові кошти та майно відповідача, яке не є спірним, та правомірності подвійного арешту грошових коштів і майна у межах ціни позову, також констатувала, що за умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення коштів доцільно було накласти арешт на майно відповідача саме у межах суми, яка була би достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів (п. 31).

Підсумовуючи викладене, суд доходить висновку, що прокурор запропонував вид забезпечення позову, який не є співмірним із пред`явленими позовними вимогами:

- одна із позовних вимог є немайновою, стосується визнання договору недійсним;

- майно, на яке пропонується накласти обтяження шляхом заборони відчуження, не є предметом спору, а тому заборона на його відчуження в цілому не обгрунтовує доцільності, адекватності та рівнозначності за своїми правовими наслідками з арештом, який за усталеною судовою практикою та відповідно до визначеної законом мети забезпечення допустимий лише у межах позовних вимог.

Неможливість застосування арешту майна в межах ціни майнового позову прокурором не обгрунтована.

Тому, зважаючи на мету забезпечення позову, яка є очевидною - гарантування в майбутньому можливості отримати матеріальне відшкодування за позовом про стягнення грошових коштів, основний акцент у виборі заходів забезпечення позову має зосереджуватися саме на коштах/майні відповідача в межах ціни позову, а не в обмеженні правоздатності відповідача.

За вказаних обставин подана прокурором заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

Відмова у скасуванні забезпечення позову не перешкоджає повторному зверненню з таким самим клопотанням з обґрунтуванням необхідності забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 232 - 235 ГПК України, господарський суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні заяви Виконувача обов`язків керівника Криворізької північної окружної прокуратури Дніпропетровської області про забезпечення позову у справі № 904/3858/26.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання - 29.06.2026 та може бути оскаржена до Центрального апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 ГПК України.

Суддя І.І. Колісник