Рішення № 137799010, 25.06.2026, Знам'янський міськрайонний суд Кіровоградської області

25.06.2026

ЄУН 389/125/26

Провадження №2/389/57/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2026 року Знам`янський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого судді Берднікової Г.В.,

за участю секретаря судового засідання Іваніни В.С., позивача ОСОБА_1 , його представника адвоката Яушева В.В., представника відповідача Пархоменка О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду міста Знам`янка Кіровоградської області цивільну справу, в порядку загального позовного провадження, за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Укрзалізниця" про стягнення невиплачених коштів при звільненні з роботи в зв`язку з виходом на пенсію,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, 22 січня 2026 року звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з АТ «Укрзалізниця» одноразову матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 та за 2024 роки в розмірі 10041 грн 79 коп., одноразовий грошовий посібник (одноразова основна та додаткова матеріальна допомога) при звільненні працівника, у зв`язку з виходом на пенсію уперше в розмірі восьми середньомісячних заробітків у сумі 400462 грн 44 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію за період з 31 жовтня 2025 року по день постановлення судового рішення в сумі 346554 грн 40 коп. без врахування всіх необхідних податків і зборів. Згідно зі ст.430 ЦПК України просив допустити негайне виконання рішення суду.

Вимоги обґрунтував тим, що в період з 1986 року по 31 жовтня 2025 року працював помічником машиніста та машиністом електропоїзда в Акціонерному товаристві «Українська залізниця». 31 жовтня 2025 року відповідно до наказу (розпорядження) відповідача №478/ос від 13 жовтня 2025 року про припинення трудового договору, звільнений з посади машиніста електропоїзда з виробничого структурного підрозділу Моторвагонне депо Одеса-Застава 1 філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком, на подставі ст.38 КЗпП України. У вказаному наказі (розпорядженні) про припинення трудового договору зазначено: «Виплатити передбачені Колективним договором п.4.25 виплати-основної одноразової допомоги в розмірі 5 середньомісячних заробітків та додаткової одноразової допомоги у розмірі 3 середньомісячних заробітків. Виплата основної одноразової матеріальної допомоги та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті буде проведена відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 17 липня 2023 року №Ц-85/44 Ком.т., згідно з затвердженим графіком». У день звільнення, відповідач у порушення ст.116 КЗпП України, не повідомив його письмово про нараховані та невиплачені при звільненні виплати всіх сум, виплатив після звільнення тільки компенсацію за невикористані 17 днів відпусток. Водночас, при звільненні йому не було виплачено одноразову допомогу на оздоровлення за 2023 рік та за 2024 рік у розмірі не менше 50% тарифної ставки або посадового окладу (п.4.23) та одноразовий грошовий посібник у розмірі - 8 середньомісячних заробітків (посадових окладів) (п.4.26 Колективного договору).

19 січня 2026 року він звернувся з письмовою заявою на ім?я відповідача, в якій просив провести з ним повний розрахунок до ст.116 КЗпП, виплатити всі належні суми виплат та письмово повідомити, про суми які повинні бути йому нараховані та не виплачені при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору, колективного договору і відповідно до законодавства). Відповідач на час звернення до суду, відповідь на його заяву не надав. Таким чином відповідач в порушення ст.116 КЗпП України, в день його звільнення, не виконавши свої зобов`язання за Колективним договором, заборгував йому вищенаведені кошти, чим порушив його права, гарантовані законодавством України.

В наказі про звільнення, призупинення виплати матеріальної допомоги відповідач мотивував рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 17 липня 2023 року протокол №Ц-85/44, однак цим рішенням були поновлені виплати працівникам, які звільнилися/будуть звільнені в період з січня до грудня 2023 року (включно), тому позивач вважає, що посилання на це рішення суперечить правовідносинам, що склалися, оскільки він був звільнений 31 жовтня 2025 року.

Також позивач вважає, що лист члена правління АТ «Укрзалізниця» від 04 квітня 2025 року №Ц-5-1.5-25/122-25, в якому зазначено, що у зв?язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності Товариства починаючи з 01 черпня 2025 року та до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільнені працівника вперше з роботи у зв?язку з виходом на пенсію призупиняються, є незаконним.

Окрім того позивач вказує, що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» набрав чинності 24 березня 2022 року, а тому ухвалювати рішення про призупинення додаткових виплат працівникам, посилаючись на правовий режим воєнного стану, 14 березня 2022 року у правління АТ «Українська залізниця» не було через відсутність зворотної дії у часі вказаного Закону. За приписами ст.14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни до колективного договору можуть бути внесені тільки за взаємною згодою сторін та з дотриманням певної процедури. В свою чергу, рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року у справі №211/7338/23, яке залишено в силі постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року, визнано незаконним та скасовано п.1.1.4 протокольного рішення №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року в частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Отже, на час його звільнення (31 жовтня 2025 року) вказане рішення відповідача було визнане незаконним та скасоване, а тому відповідач повинен виплатити йому всі належні суми при звільненні.

Крім того зазначає, що на підставі ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», в редакції, чинній на час звільнення, у період дії воєнного стану роботодавець може ініціювати зупинення дії окремих положень колективного договору, які регулюють відносини, визначені цим Законом. Однак дія таких положень може бути зупинена тільки за взаємною згодою сторін колективного договору у порядку, визначеному цим колективним договором. В той же час, відповідач до часу звільнення не попереджав його про погіршення існуючих умов праці та призупинення виплат одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення та одноразового грошового посібника при звільненні, а тому відповідач повинен виплатити йому всі належні суми при звільненні.

Розрахунок заявлених до стягнення сум наведений позивачем у позовній заяві.

Представник відповідача, 12 лютого 2026 року подав до суду відзив на позов, відповідно до якого просив відмовити в задоволенні позовних вимог із-за їх безпідставності, необґрунтованості, незаконності, передчасності. Вказав, що позивач отримав в день звільнення з роботи копію наказу про звільнення і повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні. Правлінням АТ «Українська залізниця» було прийняте рішення від 14 березня 2022 року (протокол засідання правління №Ц-54/31 Ком.т) згідно з п.1.1.4 якого на період дії правового воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинені додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою та Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги (за виключенням матеріальної допомоги на лікування та поховання). Призупинення відповідачем виплат, які є предметом спору у даній справі, передбачених пунктами Колективного договору між адміністрацією та профкомом моторвагонного депо Одеса-Застава 1 філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця», узгоджується із положенням статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Вказаний Закон є чинним, не скасований, не визнаний неконституційним, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 (протокол №Ц-82/39 Ком.т.) ухвалено здійснювати, починаючи з 01 липня 2024 року нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укралізниця», в тому числі за 2022 рік, планується розпочати у 2025 році за графіком в порядку черговості. Також цим рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 ухвалено здійснювати, починаючи з 01 липня 2024 року, нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укрзалізниця» в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками, а саме у розмірі 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу). Листом АТ «Укрзалізниця» від 04 квітня 2025 року №Ц-5-1.5-25/122-25 у зв`язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства, починаючи з 01 квітня 2025 року та до окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця», виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті призупинено. Отже, нарахування і виплата сум матеріальної допомоги позивачу не відбулось, оскільки наразі такі виплати призупинені та не здійснюються у цілому нікому з працівників АТ «Укрзалізниця».

Враховуючи, що відповідач не відмовляв раніше та не відмовляє зараз позивачу у виплаті передбачених Колективним договором сум матеріальної допомоги, виплата яких відповідно до вимог статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період дії воєнного стану (який на даний час продовжується) відповідачем призупинена, тому безпідставним є твердження позивача у поданій позовній заяві про нібито порушення його трудових прав з оплати праці, гарантованих Колективним договором та статтею 18 КЗпП України. Після поновлення виплат матеріальної допомоги на оздоровлення та інших додаткових виплат, такі виплати, передбачені Колективними договорами філій та інших структурних (виробничих) підрозділів АТ «Укрзалізниця», будуть виплачені усім без винятку працівникам, у тому числі позивачу.

Позивачем, 23 березня 2026 року подано відповідь на відзив, в якій, він відхиляючи заперечення представника відповідача на позов, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Зокрема зазначив, що на момент його письмового звернення до відповідача про виплату йому належних коштів, п.1.1.4 протокольного рішення №Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця 2 від 14 березня 2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, був визнаний незаконним та скасований постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі №211/7338/23. Лист члена правління АТ «Українська залізниця» від 04 квітня 2025 року №Ц-5-1.5-25/122-25 не є законом і не може в односторонньому порядку всупереч діючому законодавсту зупиняти дію Колективного договору та Галузевої угоди. У відповідача відсутні підстави для зменшення розміру виплати матеріальної допомоги на оздоровлення виходячи з 30% посадового окладу, оскільки Колективним договором таке нарахування передбачено в розмірі 50% від посадового окладу (а.с.185-194).

30 березня 2026 року представником відповідача до суду подано заперечення, в якому наведені аргументи на спростування доводів викладених позивачем у відповіді на відзив. Зокрема зазначено, що рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року (протокол №?Ц-82/39 Ком.т.) ухвалено здійснювати, починаючи з 01 липня 2024 року нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укралізниця», в тому числі за 2022 рік, планується розпочати у 2025 році за графіком в порядку черговості. Також цим рішенням правління АТ «Укрзалізниця» ухвалено здійснювати, починаючи з 01 липня 2024 року, нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укрзалізниця» в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками, а саме у розмірі 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу). Зазначене рішення правління АТ «Укрзалізниця» прийнято в період дії статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах дії воєнного стану». Вказаний Закон є чинним, не скасований, не визнаний неконституційним, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Позивачем рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року не оскаржено і не надано доказів того, що станом на дату розгляду справи в суді це рішення правління скасовано судом за позовом інших осіб і таке рішення суду набрало законної сили. Листом АТ «Укрзалізниця» від 04 квітня 2025 року №Ц-5-1.5-25/122-25 у зв?язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства, починаючи з 01 квітня 2025 року та до окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця», виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв?язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті призупинено. Отже, нарахування і виплата сум матеріальної допомоги позивачу не відбулось, оскільки наразі такі виплати призупинені та не здійснюються у цілому нікому з працівників АТ «Укрзалізниця». Виплата матеріальної допомоги на оздоровлення та інших додаткових виплат роботодавцем саме призупинена на деякий час, а не скасована зовсім, позивачу не було відмовлено у такій виплаті. Після поновлення виплат матеріальної допомоги на оздоровлення та інших додаткових виплат, такі виплати, передбачені Колективними договорами філій та інших структурних (виробничих) підрозділів АТ «Укрзалізниця», будуть виплачені усім без винятку працівникам, у тому числі позивачу. Станом на даний час немає рішень правління АТ «Укрзалізниця» щодо поновлення нарахування та виплати матеріальної допомоги на оздоровлення у повному обсязі та матеріальної допомоги при звільненні на пенсію (а.с. 205-218).

Також представником відповідача скеровано до суду 08 червня 2026 року додаткові пояснення у справі, в яких вказано, що на даний час судами в інших аналогічних справах встановлені обставини щодо відповідача, які мають суттєве значення для правильного вирішення цієї справи. Так, постановою Миколаївського апеляційного суду від 11 травня 2026 року в аналогічній справі №487/8561/25, з тим же самим відповідачем встановлено, що листом АТ «Укрзалізниця» від 04 квітня 2025 року, надісланим керівникам регіональних філій, філій АТ «Укрзалізниця», повідомлено, що на виконання протоколу засідання штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності №Ц-1-1.5-25/47-25 від 28 березня 2025 року щодо розроблення плану дій з операційної ефективності АТ «Укрзалізниця» та у зв`язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства, починаючи з 01 квітня 2025 рокута до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті призупинено. На період призупинення виплат керуватися графіком виплат працівникам АТ «Укрзалізниця» одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію за 2024 рік та спільним роз`ясненням з Профспілкою залізничників і транспортних будівельників України №Ц/3-91/1459/Цпроф/30-22 від 06 вересня 2022 року, де чітко зазначено про збереження права на отримання основної та додаткової матеріальної допомоги при звільненні на пенсію на період дії воєнного стану та протягом 2 місяців (або терміну, передбаченого колективним договором), починаючи з дати припинення або скасування режиму воєнного стану. При стабілізації фінансового стану товариства зазначені виплати будуть відновлені першочергово. З 01 квітня 2025 року було призупинено до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті. Вказані дії відповідача відповідають вимогам ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», в редакції на час виникнення спірних правовідносин, які передбачали, що на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця. Також представник відповідача вважає, що при вирішенні вказаної справи при судовому розгляді необхідно враховувати встановлені обставини у постановах Київського апеляційного суду від 21 квітня у справі №753/23428/25 та Чернігівського апеляційного суду від 23 березня 2026 року у справі №728/2008/25, за такими же обставинами і з тим же самим відповідачем

Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні з підстав, викладених у відзиві на позов, заперечені на відповідь на відзив та його додаткових поясненнях.

Суд, заслухавши пояснення присутніх учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного висновку.

Однією із найважливіших конституційних гарантій забезпечення та захисту прав та свобод особи є закріплення права на судовий захист.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист (п. 2 рішення Конституційного Суду України 25 грудня 1997 року по справі № 9зп).

Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч.1 ст.6). Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя. У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці "право на суд" охоплює три основні елементи: 1) наявність "суду", який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду. У своєму рішенні в справі "Голдер проти Сполученого Королівства", 1975 р. Суд відзначив: "Було б неприйнятним, на думку Суду, якби ч.1 ст.6 детально визначала процесуальні гарантії сторонам у судовому провадженні, не забезпечивши, насамперед, того, без чого користування такими гарантіями було б неможливим, а саме: доступу до суду.

Згідно зі ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 3 ст.12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 26 грудня 1986 року до 27 липня 1994 року та з 03 серпня 2001 року до 31 жовтня 2025 року перебував у трудових відносинах з АТ «Українська залізниця», що підтверджується копіями трудової книжки серія НОМЕР_1 від 15 вересня 1983 року та трудової книжки № НОМЕР_1

Наказом (розпорядженням) начальника виробничого структурного підрозділу моторвагонне депо Одеса-Застава 1 філії «Приміська пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» №478/ос від 13 жовтня 2025 року позивача звільнено із займаної посади машиніста електропоїзда Цех 15 Оборотне моторвагонне депо Знам`янка з 31 жовтня 2025 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком, за ст.38 КЗпП України.

Вказаним наказом також визначено компенсувати позивачу за невикористані 17 днів відпустки: в тому числі 4 дні за період 05 жовтня 2022 року - 31 грудня 2023 року; 2 дні за період 01 січня 2024 року - 04 жовтня 2024 року; 7 днів за період 05 жовтня 2024 року - 04 жовтня 2025 року; 4 дні за період 05 жовтня 2025 року - 31 жовтня 2025 року. Виплатити передбачені Колективним договором п.4.25 виплати основної одноразової допомоги у розмірі 5 середньомісячних заробітків та додаткової одноразової допомоги у розмірі 3 середньомісячних заробітків. Виплата основної одноразової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті буде проведена відповідно до рішення правління ТА «Українська залізниця» від 17 липня 2023 року протокол №Ц-85/44 Ком.т, згідно з затвердженим графіком.

Позивач 19 січня 2025 року звернувся до начальника виробничого структурного підрозділу моторвагонне депо Одеса-Застава 1 філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» із заявою, в якій просив провести з ним повний розрахунок відповідно до ст.116 КЗпП України та виплатити йому всі належні суми виплат.

У відповідь на вказане звернення начальник виробничого структурного підрозділу моторвагонне депо Одеса-Застава 1 філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» листом від 05 лютого 2026 року повідомив що згідно повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільнені, яке було видане позивачу на руки, сума заробітної плати за жовтень 2025 року та сума компенсації за невикористані відпустки в сумі 47514,89 грн виплачена 31.10.2025 р... Виплата всіх інших сум, що належать працівнику, а саме одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв?язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті, що передбачена п.4.17 Колективного договору між адміністрацією та профспілковим комітетом моторвагонного депо Одеса - Застава -1 на 2011-2015р., дію якого продовжено до 31 грудня 2025 року, яка нарахована в сумі 231193,36 грн не була виплачена позивачу на підставі рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 04 квітня 2025 року № Ц-5-1.5-25/122-25, згідно якого на виконання протоколу засідання штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності від 28 березня 2025 року №Ц-1-1.5-25/47-25 щодо розроблення плану дій з операційної ефективності АТ «Укрзалізниця» та у зв?язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства, починаючи з 01 квітня 2025 року та до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв?язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті призупинено.

На звернення позивача Голова профспілки залізничників і транспортних будівельників України листом від 31 липня 2025 року повідомив, що у період з 24 лютого 2022 року по теперішній час зміни та доповнення до пп.1.5-1.7,2.1-2.5, 3.2.18, 3.2.21 чинної Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та Профспілками не вносились.

Як встановлено судом, ні одноразова матеріальна допомога на оздоровлення за 2023,2024 роки, ні одноразовий грошовий посібник при звільнені працівників, у зв`язку з виходом на пенсію уперше в розмірі 8 середньомісячних заробітків, позивачу не виплачені як у день звільнення, так і наразі.

Рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року (витяг з протоколу №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця») призупинено на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №54/2022, інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики.

Відповідно до витягу з протоколу №Ц-85/44 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 17 липня 2023 року ухвалено здійснити нарахування та виплату працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнилися/будуть звільнені у період з січня до грудня 2023 року, одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті відповідно до п.3.2.21 Галузевої угоди, виплати яких були призупинені відповідно до п.1.1.4 п.1.1 рішення правління від 14 березня 2022 року(протокол №Ц-54/31 Ком.т.).

Згідно з витягом з протоколу №Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року ухвалено на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 (зі зщмінами), починаючи з 01 липня 2024 року: 1.1. Зупинити дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення. 1.2. Здійснювати нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівника АТ «Укрхалізниця» в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу). 4.Можливість та умови нарахування і виплати працівникам АТ «Укрзалізниця» та особам, які перебували в трудових правовідносинах з АТ «Укрзалізниця» під час дії рішення правління від 14 березня 2022 року (протокол №Ц-54/31 Ком.т.), матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 24 лютого 2022 року до 30 червня 2024 року в розмірі та на умовах, передбачених колективними договорами АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, визначати окремими рішеннями правління на кожен рік.

Листом АТ «Укрзалізниця» №Ц-5-1.5-25/122-25 від 04 квітня 2025 року, надісланим керівникам регіональних філій, філій АТ «Укрзалізниця», повідомлено, що на виконання протоколу засідання штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності №Ц-1-1.5-25/47-25 від 28 березня 2025 року щодо розроблення плану дій з операційної ефективності АТ «Укрзалізниця» та у зв`язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства, починаючи з 01 квітня 2025 рокута до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті призупинено.

Також листом наголошено на необхідності проведення роз`яснювальної роботи з працівниками, що призупинення зазначених виплат це тимчасові, превентивні дії для забезпечення сталої роботи товариства. На період призупинення виплат необхідно керуватися графіком виплат працівникам АТ «Укрзалізниця» одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію за 2024 рік та спільним роз`ясненням з Профспілкою залізничників і транспортних будівельників України №Ц/3-91/1459/Цпроф/30-22 від 06 вересня 2022 року, де чітко зазначено про збереження права на отримання основної та додаткової матеріальної допомоги при звільненні на пенсію на період дії воєнного стану та протягом 2 місяців (або терміну, передбаченого колективним договором), починаючи з дати припинення або скасування режиму воєнного стану. При стабілізації фінансового стану товариства зазначені виплати будуть відновлені першочергово.

Представник відповідача не оспорював право позивача на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 та 2024 роки, вказуював на те, що наразі такі виплати призупинені і будуть виплачені позивачу після прийняття окремого рішення правління.

Судом встановлені факт подання позивачем у 2023 та 2024 року заяв на отримання одноразової допомоги на оздоровлення та факт надання позивачу у вказані роки чергових відпусток.

Таким чином, оскільки виплата одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення, в тому числі і за 2023 та 2024 роки, передбачена п.4.23 Колективного договору, позивач має право на її отримання.

Що стосується призупинення виплат матеріальної допомоги при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію.

Представник відповідача, не заперечуючи права позивача на отримання матеріальної допомоги при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі 8 середньомісячних заробітків, посилався на призупинення цих виплат на період воєнного стану на підставі витягу з протоколу №Ц-54/31 засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, яке узгоджується з положеннями ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136-IX від 15 березня 2022 року.

Також представник відповідача наголошував, що призупинення спірних виплат до окремого рішення керівництва відбулося з 01 квітня 2025 року на підставі протоколу засідання штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності №Ц-1-1.5-25/47-25 від 28 березня 2025 року, який був доведений до відома листом АТ «Укрзалізниця» №Ц-5-1.5-25/122-25 від 04 квітня 2025 року .

Представник відповідача вказав, що такі дії відповідача відповідають вимогам ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», в редакції на час виникнення спірних правовідносин, які передбачали, що на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

При цьому, приписами ст.43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ч.2 ст.97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Згідно зі ст.14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Частиною першою ст.9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Відповідно до ст.10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Згідно зі ст.13 КЗпП України та ст.7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Відповідно до ст.18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Як вже встановлено вище, листом АТ «Укрзалізниця» №Ц-5-1.5-25/122-25 від 04 квітня 2025 року, надісланим керівникам регіональних філій, філій АТ «Укрзалізниця», повідомлено, що на виконання протоколу засідання штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності №Ц-1-1.5-25/47-25 від 28 березня 2025 року щодо розроблення плану дій з операційної ефективності АТ «Укрзалізниця» та у зв`язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства, починаючи з 01 квітня 2025 року та до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті призупинено.

Однак, цей лист суд не бере до уваги, оскільки він не є належним доказом зупинення дії окремих положень колективного договору за ініціативою роботодавця у розумінні ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції на час виникнення спірних відносин).

Так, вказаний лист не є рішенням правління АТ «Укрзалізниця», містить посилання на те, що таке призупинення здійснюється на виконання протоколу засідання штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності від 28 березня 2025 року № Ц-1-1.5-25/47-25.

Натомість рішення роботодавця, яке передбачено ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції на час виникнення спірних відносин) має ухвалювати виконавчий орган АТ «Укрзалізниця», яким відповідно до п.89 Статуту АТ «Укрзалізниця» (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27 травня 2025 року №615) є не штаб Товариства з ефективності, а Правління, яке колегіальним виконавчим органом і здійснює управління поточною діяльністю Товариства.

Крім того, станом на час виникнення спірних відносин (як на день видання наказу, так і день звільнення позивача) редакція ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» згідно із Законом №4582-IX від 21 серпня 2025 зазнала змін та була викладена наступного змісту: «У період дії воєнного стану роботодавець може ініціювати зупинення дії окремих положень колективного договору, які регулюють відносини, визначені цим Законом. Дія таких положень може бути зупинена тільки за взаємною згодою сторін колективного договору у порядку, визначеному цим колективним договором».

У свою чергу, Колективним договором між адміністрацією та профспілковим комітетом моторвагонного депо Одеса-Заставна-1 на 2011-2015 роки, схваленим на конференції трудового колективу 17 лютого 2011 року зі змінами та доповненнями (який знаходиться в матеріалах справи та зміст і чинність якого представником відповідача не заперечувалася), передбачено:

- адміністрація зобов`язується працівникам депо за письмовою заявою слід надавати впродовж року одноразову допомогу на оздоровлення, як правило при виході в чергову відпустку в розмірі не менше 50% тарифної ставки або посадового окладу, встановлених на дату звернення за допомогою (п.4.23 договору)

- при звільненні працівників у зв`язку з виходом на пенсію уперше виплачувати основний одноразовий грошовий посібник відповідно до Додатка №15 колективного договору в розмірі не більше п`яти середньомісячних заробітків залежно від стажу роботи в галузі - …. понад 15 років п`ять середньомісячних заробітків…. Крім того, у разі звільнення працівника за власним бажанням на пенсію, але нге пізніше 3-х місяців після призначення пенсії, виплачувати додатковий посібник за добросовісну працю в наступних розмірах при стажі роботи в галузі - …. від 30 до 35 років для чоловіків три середньомісячні заробітки…. (п.4.26 договору).

Відповідно до п.1.6 вказаного Колективного договору, до нього можуть вноситися необхідні зміни та доповнення протягом строку його дії після їх розгляду робочою комісією і затвердження на спільному засіданні адміністрації та профспілкового комітету депо, про що інформується колектив депо.

У пункті 1.7 колективного договору вказано, що сторони домовилися, що в період дії цього договору, в нього не вносяться зміни, які погіршують положення працівників по відношенню з умовами, які обумовлені в цьому колективному договорі.

Суд враховує, що згідно з Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №4582-IX від 21 серпня 2025 року, який набрав чинності 13 вересня 2025 року, протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом сторони колективного договору зобов`язані почати переговори про можливості та строки поновлення дії його положень, зупинених без взаємної згоди його сторін. Порядок та строки поновлення дії таких положень визначаються сторонами колективного договору.

Разом з тим, як встановлено під час судового розгляду справи, жодних змін та доповнень до п.4.23 (щодо одноразової допомоги на оздоровлення) вказаного Колективного договору з 2022 року не вносилося. Також не було внесено жодних змін до п.4.26 в частині призупинення виплат матеріальної допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію.

Положенням ст.9 КЗпП України передбачено, що умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

При цьому, ст.9 КЗпП України не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагає судової процедури визнання їх недійсними.

Судом встановлено, що відповідач не попереджав належним чином позивача про погіршення існуючих умов оплати праці та застосування як рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року (п.1.1.4 протоколу №Ц-54/31 Ком.т.). так і листа АТ «Укрзалізниця» №Ц-5-1.5-25/122-25 від 04 березня 2025 року про призупинення виплати йому частки заробітної плати, а саме матеріальної допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію.

Призупинення виплат таких коштів, які передбачені Колективним договором та Галузевою угодою, відповідачем здійснено в односторонньому порядку. В порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» та ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), відповідач не ініціював питання щодо підписання змін/доповнень до діючого колективного договору в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення та при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію, а такі зміни мають вноситися лише за взаємною згодою сторін, але аж ніяк не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом.

Таким чином, станом на 31 жовтня 2025 року (день звільнення позивача) у відповідача були відсутні правові підстави для призупинення виплати матеріальної допомоги позивачу.

Суд відхиляє доводи представника відповідача щодо преюдиційності рішення Миколаївського апеляційного суду від 11 серпня 2026 у справі №487/8561/25 та інших ним наведених рішень апеляційних судів, оскільки це рішення стосується лише учасників вказаної справи та не може створювати правових наслідків для осіб, які до участі у справі не залучалися (інших працівників Товариства).

При цьому, відповідно до ч.7 ст.82 ЦПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Взагалі в наказі про звільнення позивача з 31 жовтня 2025 року, відповідач мотивував призупинення виплати матеріальної допомоги останньому рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 17 березня 2023 року протокол №Ц-85/44, яким були поновлені виплати працівникам, які звільнилися/будуть звільнені в період з січня до грудня 2023 року (включно), а не будь-яким іншим рішенням.

Згідно з ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 підтверджено, що згідно зі ст.116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, в разі невиконання обов`язку - наступає передбачена ст.117 КЗпП відповідальність.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Судом встановлено, що станом на день звільнення позивача 31 жовтня 2025 року відповідач не провів виплату позивачу всіх належних сум, а саме не виплатив матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023, 2024 роки та при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію 8 середньомісячних заробітків.

Як вже зазначалося вище, пунктом 4.23 Колективного договору визначено, що одноразова допомога на оздоровлення виплачується в розмірі не менше 50% тарифної ставки або посадового окладу, встановлених на дату звернення по допомогу.

При цьому, представник відповідача вказував на прийняття правлінням АТ «Укрзалізниця» 27 червня 2024 року рішенням (витяг з протоколу №Ц-82/39 Ком.т.), яким ухвалено, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні починаючи з 01 липня 2024 року зупинено дію окремих положень колективних договорів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення, у зв`язку з чим нарахування та виплата такої допомоги здійснюється в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу).

Разом з тим, як встановлено судом, відповідні зміни до Колективного договору не вносилися, доказів попередження позивача про такі обмеження відповідачем не надано. При цьому, що п.3.2.18 Галузевої угоди передбачено надання працівникам галузі матеріальної допомоги на оздоровлення на умовах і в розмірі, передбачених колективними договорами.

Таким чином, правові підстави для зменшення розміру виплати одноразової допомоги на оздоровлення до 30% відсутні.

Позивач просить стягнути одноразову матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023, 2024 роки в розмірі 10041 грн 79 коп., що складає 50% його посадового окладу станом на січень 2023 року - 4654 грн 32 коп. із посадового окладу 9308 грн 64 коп.; станом на січень 2024 року 5387 грн 47 коп. із посадового окладу 10774 грн 93 коп. Визначаючи таку суму позивач ґрунтувався на розмірі посадового окладу, зазначеного в розрахунках заробітної плати за січень 2023 року, січень 2024 року (а.с.31,32). Відповідач не заперечував щодо такого розрахунку, тому суд приймає його до уваги.

Таким чином, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023, 2024 роки в сумі 10041 грн 79 коп.

Крім того, пунктом 4.26 Колективного договору передбачено, що:

- при звільненні працівників у зв`язку з виходом на пенсію уперше виплачувати основний одноразовий грошовий посібник відповідно до Додатка №15 колективного договору в розмірі не більше п`яти середньомісячних заробітків залежно від стажу роботи в галузі - …. понад 15 років п`ять середньомісячних заробітків….

- у разі звільнення працівника за власним бажанням на пенсію, але не пізніше 3-х місяців після призначення пенсії виплачувати додатковий посібник за добросовісну працю на залізничному транспорті в наступних розмірах, при стажі роботи в галузі - …. 30-35 років для чоловіків три середньомісячних заробітка.

Позивач просить стягнути матеріальну допомогу при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі 8 середньомісячних заробітків, загальний розмір яких за його розрахунком становить 400462 грн 44 коп.

Суд погоджується з розрахунком позивача, оскільки дані, що в ньому містяться, відповідають матеріалам справи, він обрахований на підставі розрахунків заробітної плати за серпень та вересень 2025 року та відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року.

Відповідачем у свою чергу надано довідку про середню заробітну плату та розрахунковіий лист за 2025 рік, з якого вбачається, що до зазначених сум входять різні виплати: оклад, доплата до мінімальної заробітної платит, доплати за нічні, премії, інші доплати. Суд враховує, що не всі виплати автоматично враховуються при обчисленні середньої заробітної плати за порядком №100. В той же час із довідки відповідача неможливо встановити, які саме виплати входять до фонду оплати праці, не надано розшифровки виплат включених до розрахунку середньої заробітної плати які виплати відповідно до Порядку №100 не враховуються. Тобто контрозрахунок є незрозумілим, з нього не можливо встановити, яким чином проведено розрахунок середньої заробітної плати та які виплати були включені до нього. При цьм,у в силу ч.1 ст.81 ЦПК України такий обов`язок покладається на відповідача. Суд не зобов`язаний самосійно здійснювати бухгалтерський перерахунок замість відповідача.

За такого, до стягнення підлягає невиплачена матеріальна допомога в розмірі 8 середньомісячних заробітків, сума якої становить 400462 грн 44 коп.

Вирішуючи позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію за період з 31 жовтня 2025 року до дня ухвалення судового рішення, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.117 КЗпП України (із змінами, внесеними згідно із Законом №3248-IV від 20 грудня 2005 року; в редакції Закону №2352-IX від 01 липня 2022 року) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більше як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

При з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

За змістом положень ст.115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.

В даному випадку судом встановлено, що відповідач порушив строки виплати матеріальної допомоги позивачу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Згідно з п.1 Порядку №100 цей нормативний акт застосовується, зокрема, інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

В пункті 2 Порядку №100 зазначено, що середня заробітна плата обраховується, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

В цій справі позивача позбавлено права на отримання матеріальної допомоги при звільненні, як того передбачають положення ст.116 КЗпП України. Подією, з якою пов`язана виплата за затримку виплати всіх сум, є день звільнення позивача, тому середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи, що передували звільненню.

Судом приймається до уваги розрахунок позивача здійснений ним у позовній заяві. Так, середньоденна заробітна плата позивача за останні два місяці роботи перд звільненням становила 100115 грн 61 коп. (робочі дні серпень 2025 року - 26 днів, вересень 2025 року 26 днів, всього 52 дні). 55449 грн 49 коп. +44666 грн 12 коп. = 100115 грн 61 коп./52 дні = 1925 грн 30 коп.

Позивач звільнений із займаної посади на пенсію 31 жовтня 2025 року та за вимогами позовної заяви просив стягнути середній заробіток до дня ухвалення судового рішення, тобто 25 червня 2026 року.

Проте, суд враховуючи положення ст.117 КЗпП України (із змінами, внесеними згідно із Законом №3248-IV від 20 грудня 2005 року; в редакції Закону №2352-IX від 01 липня 2022 року), де зазначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, приходить до висновку що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію позивача повинна бути розрахована з 31 жовтня 2025 року до 30 квітня 2026 року, тобто небільше як за шість місяців.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 сформулювала правовий висновок про те, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку під час звільнення шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Число робочих днів у періоді з 31 жовтня 2025 року до 30 квітня 2026 року, які мають бути оплачені за середнім заробітком 130 робочих днів (з урахуванням ч.6 ст.6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах військового часу», яким зупинена дія ст.73 КЗпП України щодо визначення святкових і неробочих днів).

Таким чином, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 жовтня 2025 року до 30 квітня 2026 року, яка підлягає стягненню з відповідача, становить 250289 грн 00 коп. (1925 грн 30 коп. х 130 робочих днів), що не перевищує загального розміру невиплачених при звільненні працівнику сум.

Разом з цим, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України викладені у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 та встановлені судом обставини, зокрема щодо розміру невиплаченої у день звільнення суми, її співвідношення із розрахованим середнім заробітком, поведінку сторін, те, що заборгованість залишається непогашеною, позивач не допускав навмисно затягування в питанні виплати йому повної суми при звільненні, але зважаючи на наведені відповідачем доводи несвоєчасного розрахунку з відповідачем при звільненні через фінансові труднощі товариства, які суд вважає вагомими, а тому з метою забезпечення дотримання принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд робить висновок про зменшення розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача до 50% розрахованої судом суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення у зв`язку з виходом позивача на пенсію, що становить 125144 грн 50 коп.

Таким чином заявлені позивачем позовні вимоги підлягають частковому задоволеню, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення: одноразова матеріальна допомога на оздоровлення за 2023, 2024 роки в сумі 10041 грн 79 коп.; одноразовий грошовий посібник при звільненні працівника, у зв`язку з виходом на пенсію уперше в розмірі восьми середньомісячних заробітків в сумі 400462 грн 44 коп.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в зв`язку з виходом на пенсію за період з 31 жовтня 2025 року по 01 квітня 2026 року в сумі 125144 грн 50 коп. Всього: 535648 грн 73 коп.

На підставі статті 141 Цивільного процесуального кодексу України з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір в сумі 5356 грн 48 коп.

Керуючись ст.4,12,13, 81,89, 141, 259, 263 - 265, 354 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомога на оздоровлення за 2023, 2024 роки в сумі 10041 (десять тисяч сорок одна) грн 79 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 одноразовий грошовий посібник (одноразова основна та додаткова матеріальна допомога) при звільненні працівника, у зв`язку з виходом на пенсію уперше в розмірі восьми середньомісячних заробітків у сумі 400462 (чотириста тисяч чотириста шістдесят два) грн 44 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 125144 (сто двадцять п`ять тисяч сто сорок чотири) грн 50 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у сумі 5356 (п`ять тисяч триста п`ятдесят шість) грн 48 коп.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про сторін:

Позивач ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Відповідач Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» місце знаходження місто Київ вулиця Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815.

Суддя Г.В. Берднікова