Вирок № 137793318, 25.06.2026, Херсонський міський суд Херсонської області

Справа №766/3839/18

н/п 1-кп/766/1825/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.06.2026 року м. Херсон

Херсонський міський суд Херсонської області колегіально у складі:

головуючої судді: ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря: ОСОБА_4 ,

прокурора: ОСОБА_5 ,

захисника: ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому дистанційному судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду м.Херсона в порядку спеціального судового провадження кримінальне провадження, внесене до ЄРДР 18.05.2017 під № 22017230000000025 за обвинуваченням:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Херсона, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , останнє відоме місце фактично проживання за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого вироком Комсомольського районного суду м.Херсона від 08.07.2015 за ч.1 ст.109 КК України до 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнено від призначеного покарання з іспитовим строком на 3 роки, ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 15.03.2017, скасовано звільнення від відбування покарання з випробуванням та направлено для відбуття покарання за вироком Комсомольського районного суду міста Херсона від 08.07.2015 року за ч. 1 ст. 109 КК України у виді п`яти років позбавлення волі до кримінально-виконавчої установи закритого типу в порядку, встановленому для засуджених до позбавлення волі, обрано запобіжний захід у виді «тримання під вартою», строк покарання постановлено обчислювати з моменту його затримання,

- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого за ч.2 ст.15, ч.3 ст.27, ч.2 ст. 258 КК України,-

в с т а н о в и в:

I. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

З 08.10.2016 і по час направлення обвинувального акту до суду, мешканець м. Херсона Херсонської області ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактично проживав у м.Донецьк Донецької області, який знаходиться під контролем терористичної організації «Донецька народна республіка».

У травні 2017 року у ОСОБА_7 , виник злочинний умисел на вчинення у м.Херсоні терористичного акту, спрямованого на порушення громадської безпеки, залякування населення та привернення уваги громадськості до своїх політичних поглядів.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»: тероризм - суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров`я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей; терористичний акт - злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій; терористична діяльність - діяльність, яка охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об`єктів у терористичних цілях; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; фінансування та інше сприяння тероризму; терорист - особа, яка бере участь у терористичній діяльності; терористична група - група з двох і більше осіб, які об`єдналися з метою здійснення терористичних актів.

З цією метою ОСОБА_7 , використовуючи для спілкування соціальну мережу «Вконтакте» (зареєстрований як користувач « ОСОБА_8 », ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_3 ), розпочав спілкування з громадянином ОСОБА_9 (в період з грудня 2016 по квітень 2017 зареєстрований як користувач мережі «Вконтакте»).

В подальшому, у травні-червні 2017 року, продовжуючи спілкування за допомогою програми «Telegram», встановленої на мобільному телефоні ОСОБА_7 № НОМЕР_1 (imei НОМЕР_2 ) та телефоні ОСОБА_9 № НОМЕР_3 (imei НОМЕР_4 ), переслідуючи мету організації вчинення терористичного акту, 17.05.2017 ОСОБА_7 запропонував ОСОБА_9 вчинити у м.Херсоні терористичний акт шляхом підриву замінованого автомобіля, розміщеного біля одного з районних відділів Національної поліції у м.Херсоні.

При цьому, згідно вказаного злочинного плану ОСОБА_7 , останній зобов`язався забезпечити фінансування вчинення терористичного акту, здійснювати керування його підготовкою та вчиненням, а також визначити час та місце вчинення злочину.

18.05.2017 громадянин ОСОБА_9 , звернувся із заявою до УСБУ в Херсонській області, в якій повідомив про викладені вище обставини.

В кінці травня 2017 року ОСОБА_7 змінив план щодо вчинення у м.Херсоні терористичного акту та надав ОСОБА_9 вказівку створити запалювальну суміш («Коктейль Молотова»), з використанням якого здійснити підпал одного з районних відділів Національної поліції у м. Херсоні та машин, що будуть біля нього припарковані. Всього, за задумом ОСОБА_10 , ОСОБА_9 мав виготовити та застосувати 2-4 пляшки із вказаною запалювальною сумішшю. За вчинення даного злочину ОСОБА_7 , пообіцяв ОСОБА_9 , грошову винагороду.

Реалізуючи свій злочинний план, спрямований на вчинення у м. Херсоні терористичного акту, 10.06.2017 ОСОБА_7 перерахував ОСОБА_9 , на банківську карту № НОМЕР_5 грошові кошти в сумі 8500, 00 гривень, які останній мав використати на придбання матеріалів для створення запалювальної суміші, спеціального одягу та для інших цілей, необхідних для вчинення терористичного акту (пошуку співучасників, забезпечення шляхів відходу від місця вчинення злочину тощо).

Крім того, ОСОБА_7 надав вказівку ОСОБА_9 , щодо часу та місця вчинення терористичного акту здійснення підпалу Корабельного ВП ГУНП в Херсонській області, який розташований за адресою: м. Херсон, вул. Філатова, 30 та автомобілів розташованих на узбіччі вулиці за вказаною адресою, в період з 13 по 16 червня 2017 року у нічний час.

Після вчинення запланованого терористичного акту ОСОБА_9 , мав надати ОСОБА_7 фото- та відеозвіт про вчинений злочин, а ОСОБА_7 зобов`язувався забезпечити виконавцю ухилення від притягнення до кримінальної відповідальності шляхом надання допомоги в переховуванні на території України, тимчасово підконтрольній терористичній організації ДНР.

В ході проведення комплексу слідчих та негласних слідчих (розшукових) дій отримані докази причетності ОСОБА_7 до організації вчинення терористичного акту у м. Херсоні, вказані злочинні дії ОСОБА_7 припинені, а також попереджено вчинення терористичного акту у м. Херсоні.

Тобто, громадянин ОСОБА_7 виконав усі дії, які вважав необхідними для організації та вчинення терористичного акту у м. Херсоні до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі.

Суд кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.2 ст.15, ч.3 ст.27, ч.2 ст. 258 КК України, як організація закінченого замаху на вчинення терористичного акту, за попередньою змовою групою осіб, шляхом вчинення підпалу з метою порушення громадської безпеки, залякування населення та привернення уваги громадськості до своїх політичних поглядів.

ІI. Застосовані судом правові процедури.

Спеціальне судове провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia)

З урахуванням того, що судовий розгляд здійснювався за відсутності обвинуваченого, дотримання процедур, встановлених процесуальним законом для такого розгляду, суд вважає за необхідне мотивувати окремо.

Обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_7 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.3 ст.27, ч.2 ст. 258 КК України, надійшов до Херсонського міського суду Херсонської області для розгляду по суті.

Ухвалою суду від 16.11.2018 було призначено підготовче судове засідання.

Судом від призначення обвинувального акту до ухвалення рішення про проведення спеціального судового розгляду за відсутності обвинуваченого та до підготовчого судового засідання, було проведено судові засідання: 17.12.2018, 22.01.2019, 04.07.2019.

01.03.2022 м. Херсон було окуповано військами рф, внаслідок чого рішенням зборів суддів Херсонського міського суду Херсонської області від 07.03.2022 роботу Херсонського міського суду Херсонської області зупинено, проте рішенням Вищої ради правосуддя №566/0/15-23 від 30.05.2023 роботу Херсонського міського суду Херсонської області відновлено з 01.06.2023, а датою початку процесуальної діяльності суду визначено 12.06.2023.

Відповідно до розпорядження керівника апарату Херсонського міського суду Херсонської області від 29.10.2024 за № 01-09/2028/24 у справі № 766/3839/19 (звільнення судді ОСОБА_11 у відставку) та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказане кримінальне провадження передано на розгляд головуючому судді ОСОБА_1 , в решті склад колегії не змінився, справу призначено до судового розгляду.

Судом від призначення спеціального судового розгляду за відсутності обвинуваченого у даному складі суду до початку судового розгляду, було проведено судові засідання: 12.03.2025, 11.04.2025, 28.05.2025.

Про всі зазначені вище судові засідання обвинувачений повідомлявся про судовий розгляд кримінального провадження стосовно нього та мав можливість прибути до суду та скористатись своїм правом на вільний вибір захисника, користуватись своїми правами та подати до суду будь-які клопотання чи заяви. Зазначеною можливістю, наданою судом, обвинувачений не скористався.

Відповідно до положень ч.5 ст.374 КПК України у разі ухвалення вироку за наслідками кримінального провадження, у якому здійснювалося спеціальне досудове розслідування або спеціальне судове провадження (in absentia), суд окремо обґрунтовує, чи були здійснені стороною обвинувачення всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав підозрюваного чи обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя з урахуванням встановлених законом особливостей такого провадження.

З огляду на положення КПК України та Резолюції (75) 11 Комітету Міністрів Ради Європи, суд зазначає про таке.

Процедура заочного судового розгляду не є деталізованою процесуальним законом, не має тривалої історії застосування у судовій практиці, а тому суд виходив із загальних засад кримінального провадження.

До загальних засад кримінального провадження, зокрема, відноситься: законність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, безпосередність дослідження доказів.

При цьому зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у ст. 7 КПК України, з урахуванням особливостей, встановлених законом та нормами міжнародного права.

Так, змістом абз. 1 ч. 3 ст. 323 КПК України передбачено, що судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у ч. 2 ст. 297-1 цього Кодексу, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності (спеціальне судове провадження) та/або оголошений в міжнародний розшук.

Згідно положень ч. 2 ст. 297-1 КПК України вбачається, що серед переліку злочинів, щодо яких може здійснюватися спеціальне досудове розслідування, наявне посилання на ст. 258 КК України, за якою пред`явлено обвинувачення ОСОБА_7 .

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 135 КПК України особа викликається до суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв`язком; здійснення виклику по телефону або телеграмою. У разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім`ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи.

У відповідності до положень ч. 8 ст. 135 КПК України, повістка про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної ВР України державою-агресором, у випадку обґрунтованої неможливості вручення їй такої повістки згідно з частинами першою, другою, четвертою сьомою цієї статті, публікується в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.

Особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, вважається такою, яка належним чином повідомлена про виклик, з моменту опублікування повістки про її виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.

На виконання зазначених положень процесуального закону, повідомлення про виклик обвинуваченого ОСОБА_7 до призначених судових засідань здійснювались шляхом направлення повісток на останню відому адресу проживання, а також було опубліковано у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, а саме у газеті «Урядовий кур`єр» та на сайті Офісу Генерального прокурора. Також, відповідні повідомлення про виклик до суду були завчасно опубліковані на офіційному веб-сайті Херсонського міського суду Херсонської області щодо всіх судових засідань, які призначались у кримінальному провадженні.

Водночас, не зважаючи на наявні у матеріалах провадження докази відсутності ОСОБА_7 на території України, у органу досудового слідства, прокурора та суду відсутні будь-які відомості щодо адреси можливого проживання або перебування останнього за кордоном для направлення судового повідомлення про виклик в порядку ч. 7 ст. 135 КПК України.

З огляду на наявні матеріали провадження, суд не вбачає будь-яких інших можливостей, які могли б бути використані для повідомлення обвинуваченого, водночас є мотивовані підстави стверджувати, що обвинувачений був обізнаний щодо судового провадження ще на стадії проведення судом підготовчих дій.

ІІІ. Щодо забезпечення права на захист.

Відповідно до ч. 2 ст. 47 КПК України захисник зобов`язаний прибувати для участі у виконанні процесуальних дій за участю обвинуваченого. У разі неможливості прибути в призначений строк захисник зобов`язаний завчасно повідомити про таку неможливість та її причини суд, а у разі, якщо він призначений органом (установою), уповноваженим законом на надання безоплатної правової допомоги, - також і цей орган (установу).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст.49 КПК України суд зобов`язаний забезпечити участь захисника у кримінальному провадженні у випадках, якщо відповідно до вимог ст. 52 цього Кодексу участь захисника є обов`язковою, а підозрюваний, обвинувачений не залучив захисника. У цьому провадженні участь захисника є обов`язковою з огляду на положення ч. 1 ст. 52 КПК України, оскільки висунуто обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину.

Разом з цим, стосовно ОСОБА_7 здійснювалось спеціальне досудове розслідування, тому відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 52 КПК України участь захисника у цьому кримінальному провадженні є обов`язковою, але з моменту прийняття відповідного процесуального рішення.

Під час підготовчого судового засідання та проведення подальшого спеціального судового провадження даного кримінального провадження, судом у повному обсязі було забезпечено участь захисника в захисті інтересів обвинуваченого.

З урахуванням зазначеного, ухвалою суду від 22.01.2019 клопотання прокурора про здійснення спеціального судового розгляду було задоволено, оскільки наявними у матеріалах справи доказами належним чином доведено, що обвинувачення ОСОБА_7 у кримінальному провадженні № 22017230000000025 від 18.05.2017 висунуте щодо злочину, передбаченого ч.2 ст.15, ч.3 ст.27 ч.2 ст.258 КК України, тобто того, який входить до переліку злочинів, зазначених у ч. 2 ст. 297-1 КПК України. Ухвалою суду від 04.07.2019 був призначений судовий розгляд з вирішенням питань, передбачених ч. 3 ст. 31, 314-316 КПК України.

Разом з цим, за період часу з 16.11.2018 (ухвали про призначення підготовчого судового засідання) та до виходу суду до нарадчої кімнати 24.06.2026, інформація, яка стосувалася всіх призначених судових засідань, своєчасно публікувалася та була доступною через офіційний веб-сайт суду та публікацій у ЗМІ загальнодержавної сфери розповсюдження.

Захисник обвинуваченого здійснював захист обвинуваченого: приймав участь у дослідженні доказів під час судового розгляду, виступав у дебатах.

За час судового розгляду обвинувачений міг визначитися з провадженням проти нього, та усвідомлюючи, що у нього виник юридичний обов`язок постати перед судом, однак не змінив свою процесуальну поведінку та продовжив подальше ухилення від виконання своїх процесуальних обов`язків.

У свою чергу суд звертає увагу на те, що всі наведені вжиті заходи вказують на те, що обвинувачений був проінформований належним чином про дати слухання справи, а також дотримані його права на належне представництво у суді.

Суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про обізнаність ОСОБА_7 про розпочате кримінальне провадження та його відмову від здійснення свого права постати перед Українським судом за діяння, вчинені на території суверенної України, і захищати себе безпосередньо в суді, що свідчить про наявність у нього наміру ухилитись від кримінальної відповідальності. Ухилення обвинуваченого від правосуддя суд розцінює як реалізацію останнім його невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п «g» п.3 ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст.63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості. Вказані висновки ґрунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (справа «Колоцца проти Італії» від 12 лютого 1985 року, «Шомоді проти Італії» від 18 травня 2004 року та ін.), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов`язаний обґрунтувати, чи були здійснені всі можливі, передбачені законом, заходи щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.

Враховуючи порядок, визначений вимогами КПК України, здійснення спеціального судового провадження, яке проводиться за відсутністю обвинуваченого, суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого, як учасника кримінального провадження, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду. При цьому судом забезпечено застосування до обвинуваченого належної правової процедури в контексті приписів вимог ст.2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом, які вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, а тому поріг вимогливості до доказування у цьому випадку має бути підвищений.

Прокурором долучено у судовому засіданні під час судового розгляду процесуальні документи, складені під час проведення досудового розслідування, на підтвердження законності вчинення процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.

Підсумовуючи, суд констатує, що всі передбачені КПК України умови для проведення судового провадження за спеціальною процедурою «in absentia», судом виконані та дотримані у повному обсязі.

IV. Позиція сторін кримінального провадження.

Прокурор в ході судових дебатів висловив позицію, щодо повної доведеності вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину. Просив визнати обвинуваченого ОСОБА_7 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.15, ч.3 ст.27, ч.2 ст. 258 КК України та призначити йому покарання у виді 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, строк відбування покарання рахувати з моменту його фактичного затримання, вирішити питання речових доказів.

Захисник в ході судових дебатів просив суд виправдати його підзахисного, а кримінальне провадження закрити, оскільки хоч і встановлено певну хронологію подій та комунікацію ряду осіб, щодо обставин, які містять ознаки протиправних діянь, але стороною обвинувачення не доведено вини конкретно його підзахисного, а саме, в частині ідентифікації особи з якою відбувалась комунікація між виконавцем ОСОБА_12 та замовником. Із допиту свідка не вбачається відомостей, які б могли чітко ідентифікувати обвинуваченого, оскільки комунікація відбувалась через соціальні мережі, зачинені месенджери, які не дозволяють ідентифікувати особу, а живого спілкування не було. Показання свідка не чіткі, не конкретні, частково оціночні судження, а інші докази ідентифікації особи обвинуваченого відсутні.

V. Докази, досліджені судом на підтвердження вини та обставин вчинених кримінальних правопорушень.

Відповідно до ст. ст. 84-85 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставини, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Відповідно до ухвали слідчого судді Херсонського міського суду Херсонської областівід 16.02.2018 (справа №766/9074/17, н/п №1-кс/766/1896/18), по даному кримінальному провадженню здійснювалося спеціальне досудове розслідування.

Так вина ОСОБА_7 у вчиненні поставленого йому у провину кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.3 ст.27, ч.2 ст. 258 КК України, за вказаних вище обставин, підтверджується сукупністю досліджених в судовому засіданні доказів, які узгоджуються між собою і не викликають жодних сумнівів у своїй належності, достовірності та допустимості, а саме:

- протоколом складеним за результатами проведення НСРД від 13.12.2017, яким зафіксовані обставини вчинення ОСОБА_7 організаторських функцій щодо підготовки вчинення терористичного акту у м. Херсоні та зафіксовано місце перебування ОСОБА_7 у м.Донецьк;

- протоколами тимчасового доступу до документів та їх вилучення від 22.08.2017 та 17.10.2017, з додатком у вигляді документів вилучених в ході тимчасового доступу, що свідчать про те, що 10.06.2017 ОСОБА_7 перерахував ОСОБА_9 на банківську карту № НОМЕР_5 грошові кошти в сумі 8 500, 00 гривень, які останній мав використати на придбання матеріалів для створення запалювальної суміші, спеціального одягу та для інших цілей, необхідних для вчинення терористичного акту.;

- протоколом огляду телефону ОСОБА_9 від 05.01.2018 з додатком у вигляді диску та телефону, в ході якого встановлена переписка останнього з ОСОБА_7 , що свідчить про пошук ОСОБА_7 співучасників (виконавців) терористичного акту, надання вказівок щодо місця та часу його вчинення тощо;

- протоколом тимчасового доступу до документів та їх вилучення від 14.08.2017 з додатком у вигляді диску, відповідно до якого вилучено інформацію щодо з`єднань номерів телефонів, якими користується ОСОБА_7 , та протоколом огляду вказаної інформації від 04.10.2017, у яких зафіксовані дані про перебування ОСОБА_7 з жовтня 2016 року по 2017 рік на території України, тимчасово окупованій терористичною організацією ДНР (м. Донецьк Донецької області), а також зв`язок в період березня-червня 2017 року з мобільним телефоном, яким користувався ОСОБА_9 ;

-висновком судової експертизи звукозапису № 1-ВЗ від 25.01.2018, згідно якого: голос і мовлення особи, яка промовляє фрази такого змісту: «Привет. Ну как не сильно. Буянит, буянит укропка, буянит. В общем ну смотри, там по обстоятельствам уже вот. Ну как и говорил - вторник-среда вот эта. Ну среда крайний срок, потому что для отчета надо. Если все нормально будет, понял, то в дальнейшем все будет нормально. Обязательно… ладно, потом напишу, ближе туда. Делайте как это самый, смотри по обстоятельствам», у файлі «Бардачов.m4a» об`ємом 340 Кб, що містить на диску для лазерних систем зчитування «hp» DVD+R 4.7 Gb 120 min 16x з рукописним написом «Додаток до протоколу від 05.01.2018», належить громадянину ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .;

- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 30.01.2018, відповідно до якого ОСОБА_13 впізнав особу, зображену на фото №2, як особу, яку знає, як мешканця м.Херсона ОСОБА_7 ;

- протоколом пред`явлення особи для впізнання за голосом від 30.01.2018 з додатком у вигляді дисків, відповідно до якого ОСОБА_13 прослухавши файли, заявив, що в деяких міститься запис голосу ОСОБА_7 ;

- протоколом пред`явлення особи для впізнання за голосом від 30.01.2018, відповідно до якого ОСОБА_14 прослухавши файли, заявила, що в деяких міститься запис голосу схожого на голос ОСОБА_7 ;

- протоколом пред`явлення особи для впізнання за голосом від 30.01.2018, відповідно до якого ОСОБА_15 прослухавши файли, заявила, що в деяких міститься запис голосу ОСОБА_7 ;

- протоколом пред`явлення особи для впізнання за голосом від 02.02.2018 з додатком у вигляді диску, відповідно до якого ОСОБА_16 прослухавши файли, заявив, що в деяких міститься запис голосу його брата ОСОБА_7 ;

- протоколом пред`явлення особи для впізнання за голосом від 02.02.2018 з додатком у вигляді диску, відповідно до якого ОСОБА_17 прослухавши файли, заявила, що в деяких міститься запис голосу схожий на голос її сина ОСОБА_7 ;

- протоколом пред`явлення особи для впізнання за голосом від 02.02.2018 з додатком у вигляді диску, відповідно до якого ОСОБА_18 прослухавши файли, заявила, що в деяких міститься запис голосу ОСОБА_7 ;

- відповідями оперативних підрозділів УСБУ в Херсонській області, згідно яких встановлено мобільні номери, електронні скриньки та акаунти, які використовує ОСОБА_7 , можливу адресу його фактичного мешкання в м.Донецьк, причетність ОСОБА_7 до організації замаху на вчинення терористичного акту у м. Херсоні, надсилання на картку легендованого виконавця грошових коштів через інших осіб.;

- іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності, а саме непрямих доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину чи елемент складу злочину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку.

Прокурором долучено у судовому засіданні під час судового розгляду процесуальні документи, складені під час проведення досудового розслідування, на підтвердження законності вчинення процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.

Показаннями свідка, який суду пояснив наступне:

Свідок ОСОБА_9 (анкетні дані змінені), дав суду показання про те, що обвинуваченого особисто не знає. Восени чи навесні 2016 чи 2017 року, точно не пам`ятає, через соціальну мережу «Вконтакте», де свідок був зареєстрований, заходив у різні групи сепаратистського напрямку і в одній з них, точну назву не пам`ятає, приблизно «новоросія Херсон», писав коментарі під відео, оскільки був незадоволений діючою владою, а саме, станом міста. Тоді ж, йому написав чоловік, сторінка якого була зареєстрована під ім`ям ОСОБА_19 і свідок почав з ним переписуватися, щодо незадоволення владою у місті на той час. Чоловік попросив написати декілька провокативних написів на парканах міста, сфотографувати та відправити йому, за винагороду, ще просив фотографувати різні негаразди в місті - прориви водопроводів, погані дороги. Свідок погодився, оскільки були фінансові труднощі. В подальшому, він свідку повідомив, що веде сторінку, в якій все це висвітлює, як погано в місті. Потім попросив зняти парад на 9 травня, свідок зняв та відправив йому, а той опублікував у себе на сторінці. Все, що свідок збирав, той використовував для критики влади, а свідку висилав за це гроші. Через декілька місяців, він спитав у свідка, чи зможе той зробити вибух біля поліцейського відділу, він хотів щоб це відбулось в замінованому автомобілі з газовим балоном. Спочатку мав вибухівку надати, потім зазначив, що це складно, бо треба забирати з Донецької області, тому надав рецепти її виготовлення та спитав, чи знає свідок когось, хто може її виготовити, свідок таких знайомих не мав. Біля якого відділу поліції це робити, було декілька варіантів на вибір в м.Херсоні. Далі, оскільки, було важко реалізувати з вибухівкою, було вирішено робити підпал біля поліцейського відділу по вул.Філатова, точну назву вилиці не пам`ятає, йому треба було виготовити декілька пляшок запальної суміші «Коктейль Молотова» і кинути під відео та сказати на записі, що це їм за «Правий сектор», однак щоб не було видно обличчя. Він свідку надіслав на картку гроші, а свідок мав купити собі форму, балаклаву та шеврони «Правого сектору» і переодягнутися, коли буде робити підпал, начебто свідок член вказаного руху і виконує акт помсти поліції, за те, що коли була хода в Миколаєві, то поліцейські побили членів руху «Правого сектору». Тоді вже, свідок вирішив звернутися до органів СБУ з заявою на гарячу лінію, а потім зустрівся із співробітником СБУ і решта подій відбувалась під контролем правоохоронних органів.

Нічого з викладеного не реалізувалось, а у видавництві «Мост» опублікували, що відносно ОСОБА_20 порушено кримінальне провадження, після цього, коли свідок заходив в соціальну мережу «Вконтакте», ОСОБА_20 писав йому погрози, що він свідка знайде, дізнається хто він і знищить, тоді свідок завершив спілкування з ним, яке відбувалось декілька місяців.

Крім підпису сторінки ім`ям ОСОБА_20 та фото на аватарці, свідок ідентифікувати особу, яка з ним спілкувалась не може, документів обвинуваченого не бачив, він з ним не бачився, не розмовляв, лише переписувався та направляв на пошту фото, від кого приходили гроші свідок не пам`ятає.

VІ. Оцінка доказів. Мотиви суду щодо висунутого обвинувачення.

Керуючись вимогами ст. 22 КПК України, норми якої визначають, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, з огляду на те, що суд не може перебирати на себе функцію обвинувачення та захисту, а стороною захисту в спростування не належності досліджених доказів, наданих стороною обвинувачення, суду надано не було.

Відповідно до ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

Підстав для визнання доказів недопустимими судом не встановлено, оскільки не було з`ясовано факту істотних фундаментальних порушень прав і свобод учасників провадження, регламентованих ст. 87 КПК України.

При формуванні таких висновків за наслідками розгляду провадження суд виходив з наступного.

Частина 1 статті 87 КПК України передбачає, що для визнання доказу недопустимим необхідно встановити, що при його отриманні істотно порушені права і свободи людини, гарантовані Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частина 2 цієї ж статті визначає, яке саме порушення суд має визнати істотним, істотність порушення прав і свобод у інших випадках має вирішуватися судом, виходячи з обставин порушення та їх впливу на отримання доказів.

У постанові Верховного Суду від 01.12.2020 у справі №318/292/18 вказано, що «вищеназвані норми закону не передбачають, що будь-яке формальне недотримання вимог кримінального процесуального закону при отриманні доказу автоматично тягне необхідність визнання доказу недопустимим. Натомість закон зобов`язує суд дати оцінку доказу з точки зору його допустимості з урахуванням того, чи було допущене порушення КПК України істотним та яким чином воно перешкоджало забезпеченню та реалізації прав і свобод особи.

У постановах від 28.01.2020 у справі №359/7742/17 та від 08.10.2019 у справі №639/8329/14-к Верховний Суд зауважив, що «вирішуючи питання про застосування правил статті 87 КПК України до наданих сторонами доказів, суд виходить з того, що ці положення можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані в цій статті».

У постанові від 08.10.2019 у справі №639/8329/14-к Верховний Суд указав, що «суд, визнаючи доказ недопустимим відповідно до частини 2 або 3 статті 87 КПК України, має зазначити, який саме пункт цих положень став підставою для такого рішення. Якщо суд визнає доказ недопустимим з посиланням на частину 1 статті 87 КПК, він має зазначити, наслідком порушення якого саме фундаментального права або свободи стало отримання цього доказу та хто саме зазнав такого порушення. Обґрунтовуючи наявність такого порушення, суд має послатися на конкретні норми Конституції та/або міжнародних договорів, якими гарантуються ці права і свободи, і за потреби на практику відповідних органів, уповноважених тлумачити ці норми.

Крім того, суд, вирішуючи питання щодо допустимості доказу з точки зору частини 1 статті 87 КПК України, має обґрунтувати, чому він вважає порушення фундаментального права або свободи настільки істотним, щоб зумовити визнання доказу недопустимим».

Суд має отримати якомога більшу інформацію щодо фактичних обставин, важливих для вирішення справи, забезпечивши сторонам можливість у змагальній процедурі перевірити та заперечити цю інформацію. Виключення доказів, які можуть мати стосунок до важливих фактів справи, є крайнім заходом, який має застосовуватися у разі, якщо іншими засобами неможливо усунути фактори, які перешкоджають забезпеченню справедливого судового розгляду.

Так, порушень вимог КПК України під час проведення слідчих дій, які б, як указав Верховний Суд, були фундаментальними, судом не установлено.

При цьому, слід зауважити, що колегія Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховний Суд у постанові від 20.03.2018 в справі №753/11828/13-к вказала, що у змагальному процесі повинні розглядатися не лише докази, які безпосередньо стосуються фактів справи, а й інші докази, які можуть стосуватися допустимості, достовірності та повноти останніх.

У даному кримінальному провадженні порядок, встановлений КПК України (процесуальний порядок, форма, процедура), тобто певна послідовність (кроки) прийняття кримінальних процесуальних рішень і здійснення кримінальних процесуальних дій, дотриманий.

Як наслідок суд сприймає письмові докази, як належні та допустимі, які у своїй сукупності доводять обставини, визначені ст. 81 КПК України, та через їх призму останні сприймаються судом, як дійсні.

За наслідками судового розгляду, суд приходить до висновку, що досліджені докази надані стороною обвинувачення є належними, допустимим і достатніми, зокрема такими, що повністю доводять обсяг інкримінованих обвинуваченому протиправних дій, ставити їх під сумнів жодних підстав немає. Дослідженого обсягу доказів на переконання суду цілком достатньо для оцінки дій обвинуваченого, які органом досудового розслідування були кваліфіковані вірно, що також знайшло своє підтвердження і в суді.

Щодо позиції сторони захисту, щодо не доведення вини конкретно його підзахисного, а саме, в частині ідентифікації особи слід зазначити наступне.

Остання для суду не є переконливою, оскільки наявні у справі докази повністю і детально між собою узгоджуються, доповнюють один одного, викривають обвинуваченого у скоєнні інкримінованого злочину. Позиція спростовуються дослідженими по справі вище зазначеними доказами в їх сукупності, в першу чергу висновком судової експертизи звукозапису № 1-ВЗ від 25.01.2018 та протоколами пред`явлення особи для впізнання за голосом, за участі, в тому числі його матері і брата, тому суд зауважує, що версія є неспроможною і такою, що не підтверджена жодними доказами дослідженими судом.

Враховуючи викладене, суд відхиляє доводи сторони захисту щодо недоведеності вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого злочину за ч.2 ст.15, ч.3 ст.27, ч.2 ст. 258 КК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Аналізуючи надані сторонами кримінального провадження докази в їх сукупності, суд вважає, що вони є достовірними, допустимими, узгоджуються між собою та в повній мірі доводять вину обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Також, Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що чинний КПК України не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин чи елементів складу злочину на підставі сукупності непрямих доказів (стосовно цього елемента доказування), які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину чи елемент складу злочину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку.

Доказування досить часто ґрунтується не на основі одного чи кількох прямих доказів, а на аналізі саме сукупності всіх доказів, які вказують на характер дій обвинуваченого, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння, обстановку, в якій діяла відповідна особа, тощо, на підставі чого й здійснюється висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно із цим стандартом доказування) винуватості особи (постанови Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07.12.2020 у справі №728/578/19; від 20.10.2021 у справі № 759/14119/17).

При кваліфікації дій обвинуваченого суд ураховує, що Верховний Суд у постанові від 05.04.2018 в справі №658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому КК України, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.

Суд, вважає, що наявні у справі докази повністю і детально між собою узгоджуються, доповнюють один одного, викривають обвинуваченого у скоєнні інкримінованого злочину.

Суд, здійснивши кримінально-правову оцінку поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, через визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння, кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.2 ст.15, ч.3 ст.27, ч.2 ст. 258 КК України.

Також, при вирішенні питання про допустимість та належність досліджених доказів суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані ним докази (параграф 34 рішення у справі «Тейскера де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998, параграф 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя (статті 5, 8 Конвенції) тощо.

Окрім цього, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у п. 65 справи «Коробов проти України» (заява № 39598/03, остаточне рішення від 21.10.2011) зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18.01.1978 у справі «Ірланд проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n. 161, ОСОБА_25 , заява № 25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.

Така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.

Аналізуючи вище перелічені докази в їх сукупності, провівши судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акту, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому досліджені всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд приходить до висновку, що вказані докази належні, оскільки вони підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, допустимі, оскільки вони отримані в порядку встановленому КПК України, достовірні, оскільки фактичні дані отримані з цих доказів, не спростовані жодним іншим доказом, наданим сторонами кримінального провадження.

Під час судового розгляду стороною захисту не ставилось питання щодо визнання будь-яких доказів сторони обвинувачення недопустимими та недостовірними, захисник зазначив лише, що не доведено вини конкретно його підзахисного, а саме, в частині ідентифікації особи. Будь-яких інших доказів у ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та захисту, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачений КПК України, суду надано не було.

Дослідивши матеріали кримінального провадження та безпосередньо дослідивши кожний наданий доказ як окремо, так і їх сукупність у взаємозв`язку, суд вважає, що всі письмові докази по справі, які надані суду (стороною обвинувачення), є вагомими для того, щоб визнати обвинуваченого винним у пред`явленому йому обвинуваченні, що відповідає стандартам доказування «поза розумним сумнівом», який знайшов своє втілення як в положеннях ч. 3 ст. 17 КПК України, так і в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні «Коробов проти України» від 21.10.2011.

Судом також встановлено, що дане кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) відповідає загальним засадам кримінального провадження, з урахуванням особливостей, встановлених законом. Судом використані всі передбачені законом можливості для дотримання прав обвинуваченого, зокрема, право на захист, на доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя. Також судом у повному обсязі було забезпечено змагальність процесу.

Разом з цим, при кваліфікації дій обвинуваченого за ч.2 ст. 258 КК України, суд також виходив з наступного.

Поняття тероризму визначено в Законі України «Про боротьбу з тероризмом» від 20 березня 2003 року, відповідно до статті 1 якого, тероризм це суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров`я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей. Конкретним проявом тероризму, як загальної діяльності, є терористичний акт.

Терористичний акт це злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена статтею 258 Кримінального кодексу України (стаття 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»).

Тероризм, як злочинна (терористична) діяльність, також, охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об`єктів у терористичних цілях; організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів, тобто осіб, які беруть участь у терористичній діяльності; пропаганду і поширення ідеології тероризму; проходження навчання тероризму; виїзд з України та в`їзд в Україну з терористичною метою; фінансування та інше сприяння тероризму.

Суд також враховує правові позиції, викладені в рішенні ЄСПЛ у справі «Броуґан та інші проти Сполученого Королівства», відповідно до яких розслідування терористичних правопорушень, безсумнівно, ставить перед органами влади особливі проблеми. Забезпечення справедливої рівноваги між інтересами суспільства, яке страждає від тероризму, та інтересами конкретної людини є надзвичайно складним завданням. Беручи до уваги факт посилення тероризму в сучасному світі, визнана необхідність, яка випливає із самої суті системи Конвенції, забезпечення належної рівноваги між захистом інститутів демократії в інтересах суспільства і захистом прав окремої людини. У контексті статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, саме суд має визначити значимість таких обставин, а також з`ясувати, чи було забезпечено в цій справі рівновагу між застосовними положеннями цієї статті у світлі її конкретного формулювання та її загальним предметом і метою.

Вважаючи достатньо забезпеченими в ході судового розгляду процесуальні права сторони захисту та сторони обвинувачення на надання ними доказів на підтвердження та спростування висунутого обвинувачення, суд виходить із принципів реалізації права особи на справедливий суд, яке закріплено в ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за яким винуватість особи у вчиненні злочину має бути доведена поза розумним сумнівом.

Окрім того, суд зазначає, що у цьому провадженні обвинуваченому інкриміновано організацію закінченого замаху на вчинення підпалу і такі дії у формулі кваліфікації відображаються, по-перше, із посиланням на ч. 3 ст. 27 КК, в якій йдеться про такий вид співучасника як організатор кримінального правопорушення, по-друге, з посиланням на стадію вчиненого посягання (закінчений замах ч. 2 ст. 15 КК), оскільки виконавець не вчинив закінченого посягання; по-третє, із посиланням на конкретний інкримінований особі злочин, у даному випадку - ч. 2 ст. 258 КК.

Суд наголошує, що у формулі кримінально-правової кваліфікації вказуються, окрім інкримінованої особі статті Особливої частини кримінального закону, статті Загальної частини кримінального закону лише у випадках зазначення стадії вчинення кримінального правопорушення (готування або замах) або ж для вказівки на роль особи, крім ролі виконавця (організатор, підбурювач або пособник). Вказівка на інші статті Загальної частини кримінального закону у формулі кримінально-правової кваліфікації є зайвою.

Суд звертає увагу на те, що у ситуації, яка має місце у цьому провадженні, обвинувачений намагався організувати закінчений підпал і саме для цього залучив потенційного виконавця. Спілкування із виконавцем злочину, на думку обвинуваченого, було успішним, а тому він продовжував комунікацію щодо реалізації плану на підпал. Вочевидь, обвинувачений не усвідомлював того факту, що виконавець у цьому провадженні повідомив правоохоронні органи про злочин, вчинення якого планується. Тож такі дії суттєво відрізняються від випадків кримінально-правової оцінки невдалого підшукання особою потенційних співучасників.

Застосування кримінально-процесуального прийому розслідування злочинів у вигляді імітування вчинення злочину потрібно оцінювати з урахуванням сприйняття особи, щодо якої він застосований. Вочевидь, особа вважає, що має місце реальне вчинення суспільно небезпечного діяння, однак помиляється, оскільки вчинення злочину імітується правоохоронними органами з метою викриття організатора чи інших осіб.

У цьому провадженні виконавець підпалу, який був підшуканий організатором цього злочину, а далі повідомив правоохоронні органи про злочин, вчинення якого планується, не вчинив підпал, оскільки мало місце імітування вчинення цього злочину.

Суд наголошує, що як і в кожному іншому провадженні, виходить із інкримінованих особі дій стороною обвинувачення і оцінює вчинене саме у межах висунутого обвинувачення.

Суд в ході судового розгляду встановив, що ОСОБА_7 вчинив усі дії, які вважав необхідними для організації підпалу, а злочин не було закінчено лише з причин, які не залежали від його волі, а тому його дії правильно кваліфіковані як закінчений замах на злочин, за попередньою змовою групою осіб.

Так судом було встановлено, що ОСОБА_7 організував закінчений замах на вчинення терористичного акту, за попередньою змовою групою осіб, шляхом вчинення підпалу з метою порушення громадської безпеки, залякування населення та привернення уваги громадськості до своїх політичних поглядів.

Таким чином, суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_7 в інкримінованому йому злочині, кваліфікація його дій, доведена поза розумним сумнівом у повному обсязі, оскільки доведена належним та достатнім обсягом доказів.

VIІ. Призначення покарання.

Серед завдань кримінального провадження, передбачених статтею 2 КПК України, міститься вимога про те, щоб до кожного учасника кримінального провадження було застосовано належну правову процедуру та прийнято законне рішення як під час розслідування справи, так і за результатами її судового розгляду.

Із цією вимогою кореспондуються вимоги ч.1 ст.370 КПК України про ухвалення компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

У частині 2 ст. 65 КК України зазначено, що, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, а, згідно з ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, як засудженими, так і іншими особами.

Із роз`яснень щодо правильного та однакового застосування зазначених вище положень закону України про кримінальну відповідальність, які містяться в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» вбачається, що, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.

Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішеннях від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 та від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справах про призначення судом більш м`якого покарання.

Так, у рішенні № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Визначені у статті 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів.

Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі Довженко проти України) зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

При призначенні покарання ОСОБА_7 , реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, суд вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових злочинів, суд враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, конкретні обставини їх вчинення, зокрема спосіб та механізм, форму вини, що свідчить про особливу суспільну небезпечність особи винного, обставини, що впливають на покарання, спосіб вчинення злочину, що має правове значення при виборі заходу примусу. Особу винного, який раніше судимий, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та наділяють суд правом вибору щодо розміру призначеного покарання, завданням якого є виправлення і попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки вищезазначених обставин, що впливають на покарання, а її реалізація становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість виправлення засудженого.

Під час судового розгляду обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання судом встановлено не було.

При призначенні покарання суд також враховує практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої, у справі «Белане Надь проти Угорщини» (рішення від 13 грудня 2016 року) та у справі «Садоха проти України» (рішення від 11 липня 2019 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Враховуючи викладене, суд вважає, що обвинуваченому ОСОБА_7 , необхідно призначити покарання за ч.2 ст.15, ч.3 ст.27, ч.2 ст. 258 КК Українив межах санкції ч.2 ст. 258 КК Україниу виді 8 років позбавлення волі, а саме пов`язане із позбавленням волі, обмежень для призначення якого з огляду на вимоги ст. 63 КК України згідно матеріалів кримінального провадження не вбачається, із застосуванням правил, визначених ст.68, ст. 71 КК України, передумовою для застосування якої є невідбуте покарання за попереднім вироком, що відповідатиме завданням та цілям кримінального покарання, та сприятиме виправленню обвинуваченого, оскільки суд дійшов висновку, що призначення такого покарання є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання нових кримінальних правопорушень, таке покарання повністю досягне мети його призначення та призведе до позитивних змін в особистості обвинуваченого, які створять у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.

Судом встановлено, що ОСОБА_7 вчинив злочини у даному кримінальному провадженні після постановлення вироку Комсомольським районним судом м.Херсона від 08.07.2015 року, яким ОСОБА_7 був визнаний винним за ч.1 ст.109 КК України та йому було призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнено від призначеного покарання з іспитовим строком на 3 роки з покладенням обов`язків згідно ст.76 КК України, ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 15.03.2017, скасовано звільнення від відбування покарання з випробуванням та направлено для відбуття покарання до кримінально-виконавчої установи закритого типу в порядку, встановленому для засуджених до позбавлення волі, обрано запобіжний захід у виді «тримання під вартою», строк покарання постановлено обчислювати з моменту його затримання.

Відтак, суд вважає, що слід призначити остаточне покарання ОСОБА_7 за сукупністю вироків з дотриманням вимог ч. 1 ст. 71 КК України.

Відповідно до ст. 59 КК України конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу. Санкцією частини 2 статті 258 КК України передбачено застосування додаткового покарання у вигляді конфіскації майна.

VIІІ. Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку.

Потерпілі відсутні.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

Шкода відсутня.

Викривачі у кримінальному провадженні відсутні.

У резолютивній частині вироку серед іншого у разі визнання особи винуватою зазначається рішення про відшкодування процесуальних витрат (ч. 4 ст. 374 КПК України). Процесуальні витрати складаються із витрат, пов`язаних із залученням експертів (ст. 118 КПК України). Залучення стороною обвинувачення спеціалістів, експертів спеціалізованих державних установ, проведення експертизи (обстежень і досліджень) за дорученням слідчого судді або суду здійснюються за рахунок коштів, що за цільовим призначенням виділяються таким установам із Державного бюджету України (ч. 2 ст. 122 КПК України). У разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта (ч. 2 ст. 124 КПК України).

З огляду на викладене з обвинуваченого підлягають стягненню документально підтверджені витрати на залучення експерта в даному кримінальному провадженні.

Відомості, щодо визнання тих чи інших документів або предметів речовими доказами, у кримінальному провадженні відсутні, а тому відповідне питання судом в порядку ст. 100 КПК України не вирішувалось.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Оскільки у даному кримінальному провадженні арешт майна обвинуваченого було застосовано на підставі ухвали суду з метою майбутньої конфіскації майна, суд не вбачає підстав для скасування раніше обраних заходів забезпечення кримінального провадження.

В решті, за відсутності заборон визначених зазначеною нормою, з огляду на те, що арешт майна, було застосовано лише з метою збереження речових доказів, суд вважає за можливе скасувати раніше обрані заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна.

Вирішуючи питання щодо запобіжного заходу, судом встановлено наступне. Так, під час спеціального судового розгляду встановлено, що ОСОБА_7 перебуває на тимчасово окупованій території України. Відповідно, до останнього можливо застосування спеціальних положень КПК в частині обрання запобіжного заходу без особи, в порядку ч. 6 ст. 193 КПК.

Керуючись ст. ст. 100, 124, 297-1, 323, 369-371, 373, 374, 376, 615 КПК України, суд,-

у х в а л и в:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого за ч.2 ст.15, ч.3 ст.27, ч.2 ст. 258 КК України та призначити йому покарання у виді 8 (восьми) років позбавлення волі з конфіскацією всього майна.

На підставі ч.1 ст. 71 КК України до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднати невідбуте покарання за вироком Комсомольського районного суду м.Херсона від 08.07.2015 року і за сукупністю вироків визначити остаточне покарання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у виді 8 (восьми) років 3 (трьох) місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна.

Строк відбування призначеного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покарання рахувати з моменту затримання в порядку приведення даного вироку до виконання.

Обрати ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою, до набрання вироком законної сили.

Стягнути з ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави витрати на залучення експерта, а саме за проведення судової експертизи звукозапису № 1-ВЗ від 25.01.2018, в розмірі 9152 (дев`ять тисяч сто п`ятдесят дві) гривні 00 копійок.

Арешт накладений ухвалою слідчого судді Херсонського міського суду Херсонської області від 19.12.2017 в частині майна: яке належить на праві власності ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 - залишити без змін до приведення вироку до виконання в частині конфіскації майна.

Скасувати арешт майна, після набуття вироком законної сили, накладений ухвалою слідчого судді Херсонського міського суду Херсонської області від 19.12.2017 в частині майна: майно (грошові кошти), що знаходяться на банківському рахунку, якому відповідає платіжна банківська карта ПАТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_6 (зареєстрована на громадянку України ОСОБА_21 ).

На вирок може бути подана апеляційна скарга протягом 30 (тридцяти) днів з дня проголошення до Херсонського апеляційного суду через Херсонський міський суд Херсонської області з урахуванням обмежень.

Якщо апеляційну скаргу подано обвинуваченим, щодо якого судом ухвалено вирок за результатами спеціального судового провадження, суд поновлює строк за умови надання обвинуваченим підтвердження наявності поважних причин, передбачених ст. 138 КПК України, та надсилає апеляційну скаргу разом із матеріалами кримінального провадження до суду апеляційної інстанції, з дотриманням правил, передбачених ст. 399 КПК України.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Обвинувачена та захисник мають право на ознайомлення з журналом судового засідання та подання на нього письмових зауважень.

Учасники судового провадження протягом строку апеляційного оскарження мають право заявити клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити захиснику обвинуваченого та прокурору, а інформацію про вирок опублікувати в газеті «Урядовий кур`єр» та на офіційному веб-сайті суду відповідно до вимог ст. 323 КПК України.

Головуючий суддяОСОБА_1

Судді: ОСОБА_2

ОСОБА_3