Рішення № 137792535, 17.06.2026, Хустський районний суд Закарпатської області

Справа № 309/2453/25

Провадження № 2/309/846/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2026 року м. Хуст

Хустський районний суд Закарпатської області

в складі: головуючого судді Довжанин М.М.

за участю секретаря судового засідання Драб Н.В.

представника позивача Жупан А. Ю.

представника відповідача Довгій В. І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Хуст в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Драгівська сільська рада, Головне управління Держпродспоживслужби в Закарпатській області про зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник адвокат Жупан А.Ю., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Драгівська сільська рада, Головне управління Держпродспоживслужби в Закарпатській області про зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги умотивовані тим, що позивач є власником земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; кадастровий номер: 2125383200:01:004:0091.

На вищевказаній земельній ділянці розташоване належне позивачу на праві приватної власності домоволодіння, яке складається з житлового будинку, господарської будівлі, навісу, огорожі, воріт та колодязя, який влаштовано у відповідності до діючих державних будівельних й санітарних норм та правил (гігієнічних вимог до води питної, призначеної для споживання людиною) та є єдиним джерелом індивідуального питного водопостачання для ОСОБА_1 та членів його сім`ї.

Згідно з технічною документацією із землеустрою, по лінії від В до Г та від Г до А суміжним землекористувачем належної Позивачу земельної ділянки є Відповідач.

Однак, відповідачем збудовано житловий будинок, з якого вздовж належної земельної ділянки, на відстані до 1,4 м. від межі земельної ділянки позивача, без дотримання санітарних та будівельних норм, самостійно прокладено каналізаційну мережу, що включила в себе з`єднані між собою 6 залізобетонних конструкцій з послідовним переливом.

Вказує на те, що належна ОСОБА_2 земельна ділянка розташована вище по схилу, ніж належна позивачу земельна ділянка, тривалий період витоки із вказаної мережі каналізації відповідача проникають на належну ОСОБА_1 ділянку та колодязь, забруднюючи ґрунти земельної ділянки та єдине джерело питної води позивача.

Посилається на експертні висновки №001049 п.о./24 від 16 серпня 2024 року та №001966 п.о./24 від 20 грудня 2024 року Закарпатської регіональної державної лабораторії Держпродспоживслужби, за якими відібрана з колодязя за адресою: АДРЕСА_1 , питна вода за мікробіологічними показниками не відповідає ДСаПін 2.2.4-171-10.

Зазначає, що фекальна речовина з каналізаційної мережі та локальних очисних споруд дворогосподарства ОСОБА_2 та ОСОБА_3 потрапляє у колодязну воду ОСОБА_1 , що несе постійну загрозу життю та здоров`ю позивачу та його сім`ї.

Вказує, що звернення про приведення каналізаційних мереж та локальних очисних споруд у відповідність до діючих державних будівельних й санітарних норм та правил (гігієнічних вимог до води питної, призначеної для споживання людиною) та вивезення забруднених ґрунтів були залишені відповідачем без уваги.

Також зазначає про неодноразові звернення до Драгівської сільської ради (заявами від 17.03.2024р., від 10.06.2024р та від 07.08.2024р.) та Головного управління Держпродспоживслужби в Закарпатській області (заявами від 09.08.2024 та 09.09.2024р.) на предмет проведення (комісійно) перевірки дотримання власником житлового будинку АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , державних будівельних й санітарних норм та правил (гігієнічних вимог до води питної, призначеної для споживання людиною) щодо встановлення каналізаційної мережі та локальних очисних споруд.

За наслідками розгляду вказаних звернень Драгівською сільською радою проведено комісійно обстеження суміжних дворогосподарств за адресою АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 та за результатами роботи якої складено Акт від 21 червня 2024 р. та Акт від 26 серпня 2024 р.

Виявлені в ході роботи комісії порушення, допущенні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , не були усунуті останніми, а також такими було повністю проігноровано прийняте Актом від 21.05.2024 р. рішення комісії, яким було зобов`язано відповідача облаштувати власну місцеву каналізаційну мережу з виводом на власні очисні споруди з повною біологічною очисткою. Вигрібну яку, розміщену ближче до існуючого джерела водопостачання ніж 20 м. демонтувати, а забруднений ґрунт вивести на смітник. Як наслідок, фекальна речовина з каналізаційної мережі та локальних очисних споруд дворогосподарства ОСОБА_2 та ОСОБА_3 продовжує потрапляти у колодязну воду ОСОБА_1 та забруднювати ґрунти належної позивачу земельної ділянки вздовж суміжної з відповідачем земельної ділянки.

Також вказував, що спорудження відповідачем, без дотримання Державних будівельних, санітарних норм та правил утримання територій населених місць, вигрібних ям, споруд та мереж каналізації заподіяли позивачу погіршення матеріального, фізичного та психоемоційного стану й призвели до моральних страждань.

Позивач змушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя, що полягає у постійній потребі доставки питної води з інших джерел не тільки для себе та членів його сім`ї, а й для власних свійських тварин.

На сьогодні здорові та безпечні умови проживання неможливі. Неможливо повноцінно відпочити, повноцінно дихати, особливо влітку, коли постійно неприємний запах в повітрі, що подразнює і ніс, і горло, викликає задухи.

Забруднення відповідачем джерела води позивача негативно впливає на його здоров`я загалом та погіршує якість життя. Позивач змушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Зважаючи на економічний та військовий стан країни, знецінення національної валюти це є вкрай важко.

Оскільки залагодити конфлікт із відповідачем у позасудовому порядку не вдалося, то позивач змушений звернутися до суду за захистом порушеного права.

Посилаючись на зазначені обставини, просить суд: винести рішення, яким зобов`язати ОСОБА_2 демонтувати незаконно споруджені на належній відповідачу земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , вигрібні ями, споруди та мережі каналізації; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50 000 грн відшкодування завданої моральної шкоди; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму понесених ним судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Ухвалою Хустського районного суду Закарпатської області від 11 липня 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження у справі.

22 серпня 2025 року від представника відповідача- ОСОБА_4 надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 87-92), в якому зазначено, що заявлений ОСОБА_1 позов є безпідставним та таким, що суперечить фактичним обставинам справи та не підлягає до задоволення.

У відзиві вказує, що акт від 26 серпня 2024 року та акт від 21.06. 2024 року підтверджують обставину, що шахтовий колодязь позивача знаходиться на безпечній відстані від вигрібних ям на проміжку більше 20 метрів, що визначено (ДСанПіН2.2.4-171-10) та затвердженими наказом МОЗ України від 12.05.2010 №400. Зазначає, що акти комісій від 26 серпня 2024 року та від 21.06. 2024 року не можуть слугувати доказом у справі, оскільки спростовують та заперечують один одного.

Також у відзиві зазначає, що наявні у справі експертні висновки №001049 п.о/24 від 16 серпня 2024 р та №001966 п.о/24 від 20 грудня 2024 р. Закарпатської регіональної державної лабораторії Держспоживслужби не можуть підтверджувати факт забруднення шахтного колодязя на земельній ділянці позивача, оскільки згідно акту забір води проводився замовником та не підтверджує обставину факту її відібрання з належного йому колодязя. Також зазначений висновок експертного дослідження не відповідає вимогам ст. 106 ЦПК України, оскільки не містить вказівку про те, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Також згідно протоколів №16/35 від 12.04.2024 року, №20/43 від 10.06.2024 року, №25/69 від 13.08.2019 року про дослідження питної води, дослідна вода відповідає санітарно-хімічним показникам та є придатною для вживання. Відтак виснує, що експертні висновки №001049 п.о/24 від 16 серпня 2024 р та №001966 п.о/24 від 20 грудня 2024 р. суперечать вказаним протоколам досліджень та спростовують обставину в доказуванні.

Стверджує, що позивач у справі не зазначає, що на відстані 6 метрів від шахтового колодязю знаходиться його власний сарай-хлів з великою рогатою худобою та об лаштованою вигрібною ямою, яка слугує для складування відходів гною-навозу, суміші екскрементів тварин та підстилки, що використовується як органічне добриво, однак в шкідливості для питної води в шахтовому колодязі наявність цих обставин позивач виключає та не допускає, що забруднення його колодязя може бути саме з його вигрібної ями, яка знаходиться поруч.

Крім того зазначає, що позивач не вказує у позовній заяві, що шахтовий колодязь, яким ним встановлено та облаштовано, побудовано через більш чим двадцять років, як було облаштовано дворогосподарство відповідача, зокрема, встановлено каналізаційні ями, отже в першу чергу ним порушено вимоги щодо облаштування та експлуатації колодязів, визначені Державними санітарними нормами та правилами «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною» (ДСанПіН2.2.4-171-10), затвердженими наказом МОЗ України від 12.05.2010 №400).

Відтак, відповідач у відзиві вказує, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами вжиття усіх передбачених законом заходів, які дають право безумовного демонтажу вигрібної ями, а сам по собі факт наявності каналізаційних стоків не передбачає їх демонтування.

За наведених підстав, оскільки позовні вимоги не обґрунтовані та позивачем не доведено порушення його прав, просить у задоволенні позовних вимог відмовити у зв`язку із їх необґрунтованістю.

Від третьої особи- Головного управління Держпродспоживслужби в Закарпатській області 10.11.2025 року надійшли письмові пояснення (а.с.105-107), в яких зауважило, що 09.09.2024 до Головного управління надійшло звернення гр. ОСОБА_1 №Г-190 стосовно ймовірного порушення санітарного законодавства. (Звернення додане позивачем) 10.09.2024 року Головним управлінням було надіслано листа до Драгівської сільської ради та гр. ОСОБА_1 , в якому було зазначено, що згідно п. 3 Указу Президента України від 07.02.2008 № 109/2008 «Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування»: «Визнати за необхідне для сприяння громадянам у вирішенні за місцем їх проживання питань, з якими вони звертаються до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, утворити при Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських, районних державних адміністраціях постійно діючі комісії з питань розгляду звернень громадян на чолі з керівниками відповідних органів із включенням до їх складу представників місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів». Органи місцевого самоврядування уповноважені створювати комісії із залученням представників відповідних служб та перевіряти викладені обставини щодо дотримання вимог чинного законодавства та, за необхідності, вживати відповідних заходів реагування. Дане звернення було переадресовано Драгівській сільській раді за належністю, та зазначено, що у разі необхідності представники Головного управління можуть прийняти участь у роботі комісії, створеної органом місцевого самоврядування, в межах компетенції. 21.06.2024 р. представниця Головного управління Ковач Г.А. (головний спеціаліст відділу державного нагляду за дотриманням санітарного законодавства Хустського районного управління Головного управління Держпродспоживслужби в Закарпатській області) взяла участь в складі комісії в обстеженні обставин, що склались за зверненням гр. ОСОБА_5 та було прийняте рішення про наступне: Зобов`язати власників/мешканців житлового будинку в АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 облаштувати власну місцеву каналізацію з дотриманням діючих санітарних вимог.

На підставі вищенаведеного, третя особа просила прийняти до уваги наведені у поясненнях доводи та розглядати справу без її залучення.

Представник позивача ОСОБА_6 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, посилаючись на викладені в позовній заяві обставини і просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні просив у задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи Драгівської сільської ради та представник головного управління Держпродспоживслужби в Закарпатській області в судове засідання не з`явилися. Про час, день та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Суд вирішив розглядати справи за відсутності представників третіх осіб.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина 1 статті 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

У статті 13 Конституції України визначено, що власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 Конституції України, кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Згідно ч. 1 ст. 293 ЦК України, фізична особа має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля.

Частиною 2 ст. 293 ЦК України передбачено, що діяльність фізичної та юридичної особи, що призводить до нищення, псування, забруднення довкілля, є незаконною. Кожен має право вимагати припинення такої діяльності. Діяльність фізичної та юридичної особи, яка завдає шкоди довкіллю, може бути припинена за рішенням суду.

Згідно з частинами 1-3, 5 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

У частинах першій та другій статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.

Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Зазначена норма матеріального права визначає право власника вимагати будь-яких усунень порушень його права власності від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми є наявність у позивача права власності та встановлених судом перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушення права та з яких підстав.

Відповідно до пунктів «г» та «е» частини 1 статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, за яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до частини 2 статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» передбачено, що будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної документації».

Положенням частини 2 ст. 8 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.

Згідно пункту 1.1. Державних санітарних норм та правил утримання територій населених місць (наказ Міністерства охорони здоров'я України від 17.03.2011 р. №145) (далі - ДСНіП) вигрібна яма (вигріб) - інженерна споруда у вигляді поглиблення в землі, виконана з водотривкого матеріалу, призначена для збирання та зберігання рідких відходів, наземна частина якої обладнана щільно прилягаючою кришкою та решіткою для відокремлення твердих відходів.

Згідно пункту 2.21. ДСНіП рідкі відходи (фекалії, сеча, помиї), що утворюються у житлових та громадських будівлях і спорудах за відсутності централізованого водопостачання та водовідведення, допускається зберігати у вигрібних ямах (вигребах). Вигріб повинен бути водонепроникним та мати щільно прилягаючу кришку. Вигреби необхідно очищати у міру їх заповнення.

Відповідно до пунктом 2.22. ДСНіП Вигреби повинні бути віддалені від меж земельних ділянок навчальних та лікувально-профілактичних закладів, стін житлових та громадських будівель і споруд, майданчиків для ігор дітей та відпочинку населення на відстань не менше 20 м. Місце розміщення вигребу на присадибній ділянці та відстань від нього до власного житлового будинку визначає власник цього будинку з додержанням правил добросусідства. В умовах нецентралізованого водопостачання вигреби на території присадибної ділянки повинні бути віддалені від індивідуальних колодязів і каптажів джерел на відстань не менше 20 м, при цьому відстань від вигребів до громадських колодязів і каптажів джерел повинна бути не менше 50 м. При цьому слід враховувати напрямок схилу ділянки

Відведення стічних вод, що утворилися в процесі господарсько-побутової і виробничої діяльності (крім шахтної, кар`єрної і дренажної води), повинно здійснюватись централізованою системою водовідведення. У разі відсутності інженерних мереж міської (селищної, сільської) каналізації або розташування об`єктів на відстані не менше ніж 500 м від найближчого колектора стічних вод необхідно передбачати каналізування об`єктів на локальні очисні споруди, при цьому перевагу слід віддавати ґрунтовим методам біологічного очищення стічних вод. Обладнання внутрішньобудинкової каналізації та каналізування об`єктів з відведенням стічних вод у вигрібні ями забороняється (п.2.24 ДСНіП).

Відповідно до пункту 3.10. Державних будівельних норм ДБН В.2.5-75:2013 «Каналізація. Зовнішні мережі та споруди. Основні положення проектування», затверджених, наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 08 квітня 2013 року №134, вигріб - це інженерна споруда у вигляді поглиблення в землі, виконана з водотривкого матеріалу, призначена для збирання та зберігання рідких відходів.

Згідно з пунктом 10.8.4. ДБН В.2.5-75:2013 в районах населених пунктів, в яких відсутні мережі централізованої або децентралізованої господарсько-побутової каналізації, не можна проектувати введення водопроводу у будинок, внутрішньобудинкову та зовнішню каналізацію з подальшим відведенням стічних вод у вигрібні ями. Для окремих одноповерхових і двоповерхових будинків, у яких немає введення водопроводу у будинок, допускається проектувати згідно з ДБН В.2.5-64 люфт-клозети, біотуалети та дворові вбиральні з водонепроникними вигребами.

Відповідно до пункту 6.1.41. ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» (наказ Мінрегіонрозвитку №104 від 26.04.2019) відстань між житловими будинками та майданчиками для компосту, дворовими вбиральнями, сміттєзбірниками, сховищами для добрив та ядохімікатів слід приймати 20 метрів від житлового будинку, а септика продуктивністю до 1м3 за добу не менше 5 метрів до будинку; вигрібні ями дворових вбиралень повинні бути виконані з конструкцій, які запобігатимуть фільтрації фекальних стоків у ґрунт.

Згідно п.6.1.42 ДБН В.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» за відсутності мереж міської (селищної) каналізації необхідно передбачити каналізування садиб з використанням локальних очисних споруд згідно з вимогами ДБН В.2.5-64, ДБН В.2.5-75. При введенні водопроводу у будинок та обладнання внутрішньобудинкової каналізації з відведенням побутових стоків у вигріб не допускається.

У частинах 1, 4, 7 статті 376 ЦК України передбачено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

У постанові Верховного Суду від 10 грудня 2021 року в справі №354/628/16-ц зроблено висновок, що «у зв`язку з істотним відхиленням від проекту або порушенням будівельних норм право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають відповідні органи державної влади або місцевого самоврядування. Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України. […] Юридичними фактами, які складають правову підставу знесення самочинного будівництва, є:істотне відхилення від проекту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення. При вирішенні питання про те, чи є відхилення від проекту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, необхідно з`ясовувати, зокрема, як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо. Під істотним порушенням будівельних норм і правил з огляду на положення Законів України «Про основи містобудування»; «Про архітектурну діяльність»; «Про регулювання містобудівної діяльності»; постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт» від 13 квітня 2011 року № 466 необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність та загрожує життю й здоров`ю людини, тощо. Таким чином, за змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва особа (власник) може заявити за умови доведеності факту порушення своїх прав самочинною забудовою».

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки за кадастровим номером: 2125383200:01:004:0091, яка розташована за цією ж адресою, що стверджується копіями витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №295641355 від 21.01.2022 р. (а.с. 31). та витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-3512657392021 від 14.01.2021 р. (а.с. 32-37).

Відповідно до кадастрового плану земельної ділянки кадастровий номер: 2125383200:01:004:0091 (Додатку до витягу Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 14.04.2021 р. №НВ-3512657392021), по лінії від В до Г та від Г до А суміжним землекористувачем належної позивачу земельної ділянки є відповідач ОСОБА_2

ОСОБА_1 та ОСОБА_5 зверталися до Драгівської сільської ради із заявами за вхідним №58 від 17.04.2024 р. (а.с.46), вхідним №89 від 10.06.2024 р. (а.с.45) та вхідним №114 від 07.08.2024 р. (а.с.47), якими заявники вказували, зокрема, на побудову відповідачем, за адресою АДРЕСА_1 , залізобетонної конструкції для каналізації без дотримання санітарних норм, яка виливається на належну позивачу земельну ділянку та протікає вздовж його паркану та виїзду, під час потепління та підвищення температури відчувається характерний запах нечистот. Вказаним заявами просили направити комісію та змусити проживаючих за адресою АДРЕСА_1 , засипати каналізацію і зробити її в іншому місці.

За наслідками розгляду вказаних звернень, Драгівською сільською радою проведено комісійні обстеження суміжних дворогосподарств за адресою АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 та за результатами роботи яких складені Акт від 21 червня 2024 р. (а.с. 28-30) та Акт «Про обстеження суміжних земельних ділянок за адресою АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 за скаргою ОСОБА_1 » від 26 серпня 2024 року (а.с. 57-58).

В акті комісії від 21.06.2024 р., затвердженого головою Драгівської сільської ради М.М. Довганич, зафіксовано, що заявниця ОСОБА_5 , мешканка АДРЕСА_1 , живе нижче ОСОБА_2 . Відстань від колодязя до ями 33 метри, наявні 6 очисних колодязів, відведених зливом. За результатами комплексного обстеження комісією запропоновано зобов`язати власників/мешканців будинку в АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 облаштувати власну місцеву каналізаційну мережу з виводом на власні очисні споруди з повною біологічною очисткою. Вигрібну яку, розміщену ближче до існуючого джерела водопостачання ніж 20 м. демонтувати, а забруднений ґрунт вивести на смітник. Надвірні туалети, стічні ями від хлівів також необхідно влаштувати на гідроізоляційних септиках.

Актом «Про обстеження суміжних земельних ділянок за адресою АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 за скаргою ОСОБА_1 » від 26 серпня 2024 року, комісією за фактом огляду дворогосподарства ОСОБА_2 було виявлено шість залізобетонних оглядових каналізаційних колодязів з кришками, з`єднаних між собою каналізаційними трубами, зафіксовано скид з шостого оглядового колодязя перфорованою трубою на ділянку Дикун Христини на відстані 85 м від першого оглядового колодязя. В ході обстеження земельної ділянки ОСОБА_1 зафіксовано нахил земельної ділянки від забору та оглядових каналізаційних колодязів до шахтного колодязя.

З даних актів обстеження вбачається, що вигрібна яма, розташована на земельній ділянці відповідача, знаходиться на відстані меншій ніж 20 метрів від існуючого джерела водопостачання, що не відповідає вимогам державних будівельних та санітарних норм щодо розміщення таких об`єктів.

Отже, як вбачається з вищевикладеного, розташовані на території будинковолодіння відповідача, в безпосередній близькості до будівель та споруд позивача, вигрібні (каналізаційні) ями самочинно споруджені відповідачем з порушенням вимог державних будівельних норм, санітарних норм та правил, без наявної проектно-кошторисної документації по облаштуванню каналізаційної мережі та локальних очисних споруд житлового будинку по АДРЕСА_1 , внаслідок чого відбувся факт забруднення грантів, зафіксований актом від 21.06.2024 р.

Суд вважає, що позивачем доведено порушення його права користування належною йому земельною ділянкою збудованими господарськими спорудами, які розташовані на суміжній з відповідачем земельній ділянці.

Відповідач всупереч положенням ст. ст.12, 81, 83 ЦПК України не надала суду жодного доказу на підтвердження можливості здійснити перебудову спірної нерухомості відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами. Протягом часу знаходження справи у провадженні суду у відповідача були всі можливості надати суду відповідні докази на підтвердження того, що спірна споруда може бути перебудована відповідно до будівельних і санітарних норм та правил, однак відповідач не скористалась наданим їй правом.

За таких обставин, збудовані відповідачем вигрібні ями є об`єктом самочинного будівництва, що не відповідає встановленим будівельним, санітарним нормам, а тому суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню шляхом зобов`язання ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 існуючого джерела водопостачання та належної йому земельної ділянки за кадастровим номером: 2125383200:01:004:0091, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом демонтування всіх конструкцій, включаючи вигрібні ями, споруди, мережі каналізації. та засипання землею самовільно збудованих вигрібних (каналізаційних) ям, розташованих на суміжній земельній ділянці, яка знаходиться у власності та корстуванні ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

Щодо стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.

Завдання майнової (матеріальної) шкоди та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків ( п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відшкодування моральної (немайнової) шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів, що передбачено ч. 1, п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Згідно до частин першої третьої статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.ч.4,5 ст. 23 ЦК України).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Як слідує з роз`яснень, що містить п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами) № 4 від 31.03.1995 року, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної ( немайнової ) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд , зокрема, повинен з"ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями ( бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

З роз`яснень, що містяться в п.9 вказаної постанови Пленуму ВС України, слідує, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних та фізичних страждань з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, ураховується характер і тривалість страждань, стан здоров"я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках.

Аналогічна правова позиція викладена і у Постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року,справа № 487/6970/20,а саме, що зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених статтею 82 цього Кодексу; тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Так, позивач посилається на те, що спорудження, зведені відповідачем на суміжній земельній ділянці, спричинили забруднення його джерел водопостачання, що, у свою чергу, призвело до погіршення його фізичного, матеріального та психоемоційного стану, а також завдало моральних страждань.

Разом з тим, матеріали справи не містять належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження того, що саме дії відповідача щодо спорудження відповідних конструкцій перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з обставинами, на які посилається позивач як на підставу для відшкодування моральної шкоди.

Достеменних доказів, які б вказували, що джерело забруднення питної води є конструкція, збудована відповідачем без додержання Державних будівельних, санітарних норм та правил утримання територій населених місць, вигрібних ям, споруд та мереж каналізації, матеріали справи не містять.

Крім того, встановлення факту забруднення колодязя, джерела такого забруднення, механізму потрапляння забруднюючих речовин до водоносного горизонту, а також наявності причинно-наслідкового зв`язку між можливим забрудненням води та спорудами, зведеними відповідачем, потребує спеціальних знань у галузі будівництва, гідрогеології, санітарії та екології.

Водночас матеріали справи не містять висновку судової експертизи або іншого належного доказу, який би дозволяв достовірно встановити походження можливого забруднення колодязя та підтвердити, що його джерелом є саме інфільтрація стічних чи підтоплювальних вод від споруд, розташованих відповідачем на земельній ділянці.

Зокрема, у справі відсутні результати лабораторних досліджень, висновки експертів або інші об`єктивні докази, які б підтверджували, що факт забруднення джерела водопостачання позивача, непридатність води для питного чи господарського використання, виникло саме внаслідок спорудження відповідачем відповідних об`єктів.

За відсутності відповідного експертного дослідження суд позбавлений можливості самостійно встановити обставини щодо причин та джерел можливого забруднення води, оскільки такі питання виходять за межі загальновідомих фактів та потребують спеціальних знань.

Крім того, позивачем не надано належних доказів погіршення стану здоров`я, виникнення негативних наслідків для нього чи членів його сім`ї внаслідок споживання води, а також доказів того, що зазначені ним моральні переживання та додаткові зусилля щодо забезпечення себе питною водою є наслідком саме протиправної поведінки відповідача.

Саме по собі суб`єктивне переконання позивача про наявність забруднення води та пов`язаних із цим моральних страждань, за відсутності належного доказового підтвердження таких обставин та причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача і заявленою шкодою, не може бути достатньою підставою для покладення на відповідача обов`язку з відшкодування моральної шкоди.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення вимог позивача про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з не доведенням одного із обов`язкових елементів цивільно-правової відповідальності причинного зв`язку між діями відповідача та заявленою моральною шкодою, що саме по собі виключає можливість її відшкодування, а твердження позивача про те, що саме споруди відповідача спричинили забруднення колодязя, ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними і допустимими доказами, тоді як відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, суд, відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 484,48 грн.

Крім того, згідно ч. 8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Враховуючи, що представник позивача зробив відповідну заяву щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд може вирішити дане питання вже після ухвалення рішення по суті позовних вимог відповідно до приписів ст. 270 ЦПК України.

Керуючись статтями 4, 10-13, 76-81, 141, 247, 258, 259, 263-265,268, 273, 351-255 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Драгівська сільська рада, Головне управління Держпродспоживслужби в Закарпатській області про зобов`язання вчинити певні дії - задоволити частково.

Зобов`язати ОСОБА_2 демонтувати незаконно споруджені вигрібні ями, споруди та мережі каналізації, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 484,48 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Текст рішення виготовлений 25 червня 2026 року.

Суддя Хустського

районного суду: Довжанин М. М.