Рішення № 137792371, 29.06.2026, Яремчанський міський суд

Справа № 354/1319/25

Провадження по справі № 2/354/160/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 року м. Яремче

Яремчанський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Ковалюк О.М.,

за участю секретаря судового засідання Стремінської А.І.,

представника позивача - адвоката Шунтова О.М.,

представника відповідача - адвоката Василишина К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі Яремчанського міського суду Івано-Франківської області справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМАНДОР ФІНАНС ГРУП» до ОСОБА_1 , третя особа: Приватний нотаріус Яремчанського міського нотаріального округу Питлюк Василь Іванович про визнання недійсними договорів дарування,

в с т а н о в и в:

Стислий виклад позиції учасників процесу

Представник позивача ТОВ «КОМАНДОР ФІНАНС ГРУП» Шунтов О.М. звернувся до суду з позовом, у якому просить визнати недійсним фраудаторні договори дарування земельних ділянок, які укладені між ОСОБА_2 , яка діяла від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчені приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В.І. 12.05.2011, зареєстровані в реєстрі за № 767 та № 775.

В обґрунтування своїх вимог представник позивача зазначає наступне.

Між ЗАТ «ОТП Банк» (Кредитор) та ОСОБА_3 (Позичальник), укладено кредитний договір № CM-SMEE00/051/2008 від 04.07.2008, згідно з умовами якого Банк надав Позичальнику кредит, в розмірі 300 000 доларів США, зі строком погашення 03.07.2018 та сплатою 6 % річних. Також, на забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором № CMSMEE00/051/2008 від 04.07.2008, між ЗАТ «ОТП Банк» (Іпотекодержатель) та ОСОБА_3 , укладено договір іпотеки № PMSMEE00/050/2008, посвідчений 04.07.2008 Пилюком В.І., приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 2756.

Зобов`язання по вищевказаному кредитному договору Позичальником не виконано та на даний час у ОСОБА_3 наявна заборгованість за ним.

ТОВ «КОМАНДОР ФІНАНС ГРУП» набуло права вимоги до ОСОБА_3 по згаданому кредитному договору, на підставі Договору факторингу, укладеному з ТОВ «ОТП Факторинг Україна» від 25.10.2023.

Ще в 2011 році ТОВ «ОТП Факторинг Україна», яке набуло всі права кредитора, на підставі Договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 27.05.2011, який було укладено з ПАТ «ОТП Банк», звернулось до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.

За наслідками такого судового розгляду винесено рішення від 19.06.2012 справа № 1915/7665/2012, за яким: позов до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки - задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором

№ CMSMEEE00/051/2008 від 04.07.2008 в розмірі 354 073,71 дол. США, що еквівалентно 2827526,44 грн та пені за прострочення виконання зобов`язань в розмірі 100 000 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: будинок, перша секція двосекційного житлового будинку житловою площею 103,5 кв. м., загальною площею 297,3кв.м., що розташований у АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_3 із застосуванням процедури продажу - шляхом проведення прилюдних торгів.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «КОМАНДОР ФІНАНС ГРУП», як правонаступник ТОВ «ОТП Факторинг Україна», було вжито заходи, щодо встановлення кола спадкоємців та спадкового майна, на яке можна звернути стягнення з метою погашення кредитної заборгованості.

З метою встановлення майна боржника було сформовано Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (№ інформаційної довідки 444382038 від 19.09.25) та стало відомо, що 05.11.2019 внесено в реєстр відомості про реєстрацію за ОСОБА_1 наступного нерухомого майна:

1. незавершене будівництво, друга секція двохсекційного житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (РНОНМ 1959387426110);

2. нежитлове приміщення, гараж, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (РНОНМ 1959361026110);

3. земельна ділянка, кадастровий № 2611040300:20:002:0058, площею 0,01 га. (РНОНМ 1959346926110);

4. земельна ділянка, кадастровий № 2611040300:20:006:0091, площею 0,1028 га. (РНОНМ 1167825726110).

Вказані об`єкти нерухомості (окрім гаражу) набуті відповідачем на підставі договорів дарування, укладених між ОСОБА_1 (сином) та ОСОБА_3 (батьком), зокрема: договору дарування незавершеного будівництва, відсоток готовності якого складає 42 % (сорок два) відсотка, друга секція двохсекційного житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та договору дарування земельних ділянок, кадастровий № 2611040300:20:006:0091, площею 0,1028 га та кадастровий номер 2611040300:20:002:0058, площею 0,01 га, які посвідчені приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В.І., 12.05.2011 та зареєстровані в реєстрі за № 767 та № 775.

У рішенні Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19.05.2012 у справі № 1915/7665/2012, було встановлено факт наявності заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором № CMSMEE00/051/2008 від 04.07.2008 в розмірі 354 073,71 дол. США та нараховано пеню, в розмір 100 000,00 грн. Таким чином, ОСОБА_3 отримавши кредит, в розмірі 300 000 доларів США у 2008 році не здійснював жодних розрахунків, відповідно, станом на 12.05.2011(коли вчинялись спірні правочини) була наявна значна заборгованість, яку ОСОБА_3 не мав наміру погашати. Сукупність вищенаведених фактичних обставин справи свідчить про те, що укладення вказаних договорів дарування майна відбулась з метою приховати це майно від наступного звернення стягнення на нього в рахунок погашення боргу за невиконаним зобов`язанням.

Зважаючи на фактичні обставини даної справи та з огляду на судову практику у даній категорії справ, позивач вважає, що обирав ефективний спосіб захисту порушеного права шляхом визнання недійсними вищезазначених фраудаторних правочинів.

29.10.2025 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якій вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, крім того просив застосувати наслідки спливу строку позовної давності, з огляду на наведені нижче обставини та правові аргументи.

Відповідно до кредитного договору №CM-SMEE00/051/2008 укладеного 04.07.2008 між ЗАТ «ОТП Банк» (Кредитор) та ОСОБА_3 (Позичальник) Кредитор надав останньому кредит у розмірі 300 000 доларів США, а ОСОБА_3 зобов`язався повернути кредит до 03.07.2018. Згідно з п. 3.1. Кредитного договору, Сторони прийшли до згоди, що в якості забезпечення всіх своїх зобов`язань за цим Договором Позичальник керуючись положеннями чинного законодавства України, в тому числі, але не виключно, положеннями Закону України «Про іпотеку» передає чи зобов`язується забезпечити передачу Майновим поручителем з іпотеки Банку Предмет Іпотеки, який є чи стане власністю Позичальника та/чи майнового поручителя в майбутньому, відповідно до правовстановлюючого/их документів/ів щодо Предмету іпотеки та забезпечити чинність Договору Іпотеки протягом всього строку дії цього Договору.

Отже, з метою забезпечення виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором між ЗАТ «ОТП», правонаступником якого є ПАТ «ОТП БАНК», і ОСОБА_3 04.07.2008 укладено договір іпотеки (банківський номер PMSMEE00/050/2008) (далі -Договір іпотеки). В Договорі іпотеки визначено, що терміни вживаються в такому значенні: «Іпотека» - вид забезпечення виконання боргових Зобов`язань нерухомого майна, що залишається у володінні та користуванні Іпотекодавця, згідно з яким Іпотекодержатель має право в разі невиконання Іпотекодавцем забезпечених Іпотекою Боргових Зобов`язань одержати задоволення своїх вимог за рахунок Предмета Іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього Іпотекодавця у порядку встановленому цим Договором.

Згідно з п.2.1. Договору іпотеки, Іпотека за цим Договором забезпечує вимоги Іпотекодержателя щодо виконання Іпотекодавцем кожного і всіх його Боргових Зобов`язань за Кредитним договором у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено в Кредитному договорі, з усіма змінами і доповненнями до нього.

19.06.2012 Тернопільським міськрайонним судом у справі №1915/7665/12, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором №CM-SMEE00/051/2008 від 04. 07.2008 в розмірі 354073, 71 дол. США, що еквівалентно 2 827 526, 44 грн та пені за прострочення зобов`язання в розмірі 100 000 грн, звернено стягнення на предмет іпотеки.

Звертає увагу, що позивач посилається на те, що боржник ОСОБА_3 , отримавши у 2008 році кредит у сумі 300 000 доларів США, не здійснював належних розрахунків, у зв`язку з чим станом на 12.05.2011 існувала заборгованість, яку він нібито не мав наміру погашати. Однак, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували наявність у боржника заборгованості перед кредитором на день укладення оспорюваних правочинів.

Спірні правочини були укладені 12.05.2011, тобто в період, коли строк виконання зобов`язання з повернення кредиту ще не настав. Як було встановлено рішенням суду по справі № 1915/7665/12 від 19.06.2012, яке долучено до позовної заяви, Позивач тільки 23.04.2012 та 27.04.2012 направляв Відповідачу досудову вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором. Тобто вимога про погашення заборгованості направлялася Позичальнику лише через рік після укладення договорів дарування, що спростовує факт наявності невиконаних зобов`язань щодо повернення кредиту Дарувальником.

Позивач не довів, що саме укладення договорів дарування позбавило його можливості задовольнити вимоги за рахунок майна боржника, а також не підтвердив відсутність у боржника інших активів на момент їх укладення.

Відповідно до практики ВС фраудаторним може бути визнаний правочин, вчинений боржником у період існування зобов`язання, якщо його наслідком стало припинення платоспроможності боржника та завдання шкоди кредитору. Але матеріали справи свідчать про протилежне боржник залишався фінансово спроможним, а укладення спірних договорів жодним чином не вплинуло і не могло вплинути на можливість кредитора реалізувати свої права. Отже, навіть через майже рік після укладення оспорюваних правочинів сукупний борг був меншим за вартість предмета іпотеки, що свідчить про достатність майнового забезпечення та платоспроможність боржника, що виключає визнання спірних договорів дарування земельних ділянок недійсними з підстав їх фраудаторності (на шкоду кредитору).

Відтак жодна з умов, сукупність яких необхідна для визнання правочину фраудаторним, на думку відповідача, не підтверджена позивачем.

Важливим у даній справі є те, що у 2012 році ТОВ «ОТП Факторинг Україна», звертаючись до суду, самостійно обрало спосіб захисту свого порушеного права не шляхом стягнення грошових коштів із ОСОБА_3 , а саме через звернення стягнення на предмет іпотеки.

Такий процесуальний вибір свідчить, що кредитор усвідомлено визначив предмет іпотеки єдиним та достатнім джерелом погашення заборгованості, не вбачаючи необхідності звертати стягнення на інше майно боржника. Відтак, посилання позивача на нібито приховування майна шляхом його дарування є юридично необґрунтованими, оскільки навіть за відсутності спірних договорів дарування, реальне виконання рішення суду могло бути здійснене виключно за рахунок предмета іпотеки, що підтверджується судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Метою інституту фраудаторного правочину є відновлення можливості кредитора задовольнити свої вимоги за рахунок майна боржника. Однак коли кредитор уже реалізував своє право звернення стягнення на майно боржника для погашення заборгованості, застосування конструкції фраудаторного правочину є юридично безпідставним і суперечить самій суті цього правового механізму.

Отже, на переконання відповідача, спірні договори дарування укладено до настання строку виконання кредитного зобов`язання, вони не призвели до втрати платоспроможності боржника та не завдали шкоди кредитору, оскільки зобов`язання було забезпечене іпотекою. Крім того, наявне рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення торгів, що підтверджує реалізацію кредитором свого права на задоволення вимог за рахунок забезпеченого майна. Відтак, спірні правочини не мають ознак фраудаторності, а їх оскарження є безпідставним.

Крім того, вважає, що позов підлягає відхиленню у зв`язку зі спливом строку позовної давності, оскільки позивач (або його правопопередник) мали можливість дізнатися про спірні правочини ще у травні 2011 року, коли такі були укладені, проте безпідставно зволікав із реалізацією права на судовий захист.

04.12.2025 позивач надав додаткові пояснення у справі, в яких зазначив, що відповідач помилково ототожнює вимогу про дострокове виконання зобов`язання із існуванням зобов`язання боржника перед кредитором в момент укладення фраудаторних правочинів.

Звертає увагу на те, що згідно Договору купівлі продажу кредитного портфеля від 27.05.2011 заборгованість ОСОБА_3 становила 319 751, 20 доларів США.

Вважає, що Верховний Суд не встановлює співвідношення вартості іпотечного майна до суми боргу, яка існувала на момент вчинення фраудаторних правочинів, а вказує виключно на факт наявності заборгованості позичальника перед кредитором.

Як вбачається з рішення про стягнення заборгованості, відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні позов в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту та відсотках визнав та просить зменшити суму пені у зв`язку з її значним розміром, що підтверджує наявність заборгованості на дату укладення фраудаторних правочинів в сумі 319 751,20 дол. США.

Крім того вказує, що спірними правочинами Позичальник фактично порушив цілісність предмета іпотеки, оскільки, згідно із пп. 3.2.1.1. договору іпотеки, який було укладено з метою забезпечення виконання грошових зобов`язань Позичальника, в разі звернення стягнення на Предмет Іпотеки, до набувача будівель та споруд переходить право користування земельними ділянками: площею 0.0300 га, яка призначена для житлової та громадської забудови та площею 0,0936 га, яка призначена для житлової та громадської забудови, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 на умовах визначних законодавством України.

Також, пп. 3.2.1.2. Договору встановлено, що: Іпотекодавець користується земельною ділянкою на підставі договору оренди земельної ділянки площею 0,0300 га від 10.01.2008 та договору оренди земельної ділянки площею 0,0936 га від 19.12. 2006.

Відтак спірні правочини порушують принцип єдності майна, тобто юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній нерухомості, закріпленому в статтях 120 ЗК України та 377 ЦК України, згідно якого до особи, яка набуває право власності на будівлю, автоматично переходить право на земельну ділянку, на якій вона розташована.

На думку позивача відбулось так зване «Оголення» активів (виведення ліквідного майна), оскільки ОСОБА_3 позбувся усього майна, на яке можна звернути стягнення. Боржник подарував єдине та основне ліквідне майно, залишивши собі лише те, яке він продати не зміг, що підтверджує Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (№ інформаційної довідки 452421420 від 17.11.2025).

Звертає увагу, що відповідно до Договору дарування від 12.05.2011, зареєстрованого в реєстрі за №767, 05.05.2011 було зареєстровано право власності на об`єкт незавершеного будівництва, який згідно спірного договору дарування перейшов до сина дарувальника 20.05.2011, що свідчить про фактично негайну передачу щойно зареєстрованих активів, з метою уникнення ризиків звернення стягнення на них.

З приводу позовної давності, то на переконання позивача, представник відповідача не аргументував, чому саме позивач чи його попередник мали можливість дізнатись про спірні правочини - не будучи їх стороною та не надав жодних доказів, які б свідчили саме про факт обізнаності первісного кредитора чи його правонаступників у наявності фраудаторних правочинів.

Навпаки в кредитному договорі є обов`язок позичальника повідомити кредитора про набуття у власність земельних ділянок, на яких знаходиться предмет іпотеки, а не обов`язок банку чи його правонаступників перевіряти факт реєстрації права власності таких земельних ділянок.

Єдиним доказом у цій справі, про встановлення наявності оскаржуваних правочинів є інформаційна довідка № 444382038 від 19.09.2025, а аргументи представника відповідача, про те, що банк та/або його правонаступники мали можливість дізнатися про спірні правочини ще у травні 2011 року є припущенням.

05.02.2026 до суду надійшли заперечення відповідача на письмові пояснення позивача, в яких звертає увагу на необґрунтованість посилань представника позивача на практику ВС, яка є відмінною за своєю природою від спірних правовідносин та не охоплює дану ситуацію.

Вважає, що позивач у додаткових поясненнях неправомірно зміщує момент встановлення грошового зобов`язання та намагається довести його існування станом на 12.05.2011, що суперечить встановленим судом обставинам.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19.06.2012, яке має преюдиційне значення, вперше та остаточно встановлено: розмір заборгованості за кредитним договором 354 073,71 доларів США; розмір пені 100 000 грн; спосіб захисту звернення стягнення на предмет іпотеки. Зазначене рішення набрало законної сили та має преюдиціальне значення.

Відтак, ані розмір боргу, ані момент його юридичного встановлення не підлягають повторному доведенню і не можуть довільно «ретроспективно» переноситися Позивачем на 2011 рік.

Як зазначалося раніше, з метою забезпечення виконання зобов`язань Іпотекодавця за Кредитним договором між сторонами було укладено Договір іпотеки. Згідно з пунктом 4.4

цього договору, вартість предмета іпотеки становила 3 453 508,39 грн, що за курсом НБУ на дату укладення договору відповідало 712 092,95 дол. США. На момент укладення спірних договорів дарування вартість предмета іпотеки за актуальним курсом НБУ становила 3 453 508,39 грн, що еквівалентно 433 221,95 дол. США.

Отже, навіть через майже рік після укладення оспорюваних правочинів сукупний борг був меншим за вартість предмета іпотеки, що свідчить про достатність майнового забезпечення та платоспроможність боржника, що виключає визнання спірних договорів дарування земельних ділянок недійсними з підстав їх фраудаторності (на шкоду кредитору).

У своїх поясненнях позивач посилається на окремі положення кредитного договору, якими визначено порядок нарахування штрафних санкцій, процентів та пені, і на цій підставі робить висновок про невиконання боржником зобов`язань станом на дату вчинення спірних правочинів. Водночас такі посилання не підтверджують факту існування заборгованості саме у такому обсязі, який не міг би бути задоволений за рахунок предмета іпотеки.

Посилання позивача на нібито існування встановленого боргу станом на 12.05.2011 є юридично некоректним та не підтверджене жодним належним доказом.

Більше того, неможна упускати самий важливий факт це те, що звернення стягнення на предмет іпотеки є самостійним способом реалізації забезпечення виконання зобов`язання. Кредитор, який обрав цей спосіб захисту, не може згодом оспорювати інші правочини боржника, вчинені до або після такого звернення, як фраудаторні.

Вважає, що позивачем не надано доказів неможливості звернення стягнення на іпотечне майно, а викладені доводи зводяться виключно до припущень та оціночних тверджень, що не відповідає вимогам доказування у цивільному процесі.

Щодо договору купівлі продажу кредитного портфеля від 27.05.2011, як доказу існування заборгованості ОСОБА_3 , на переконання відповідача, він не є судовим рішенням, не встановлює юридично обов`язкового розміру боргу та не підтверджує, що саме такий розмір заборгованості існував на дату укладення спірних договорів 12.05.2011.

З приводу цілісності предмету іпотеки, то насправді, предметом іпотеки була перша секція житлового будинку і спірні земельні ділянки, не перебували і не могли перебувати під першою секцією, вони не були зареєстровані як предмет іпотеки. Посилання на принцип єдності юридичної долі майна не може підміняти собою державну реєстрацію іпотеки та не створює іпотечного обтяження автоматично.

З даних публічної карти України, чітко видно, що на спірних земельних ділянках не перебуває предмет іпотеки першої секції.

Щодо порушення принципу єдності майна, то на думку відповідача, Іпотекодержатель не є набувачем земельної ділянки чи об`єкту нерухомості лише з факту укладення договору іпотеки, він не набуває права власності на предмет іпотеки внаслідок укладення договору іпотеки, а має лише забезпечувальне речове право право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки у разі невиконання зобов`язання боржником.

Оскільки станом на теперішній час позивач не є власником першої секції житлового будинку, обґрунтування заявлених вимог із посиланням на умови договору іпотеки, ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України, що застосовуються виключно до набувача майна, є юридично безпідставним та таким, що не має правового значення для вирішення даного спору.

Також відповідач звертає увагу, що ключовою умовою кваліфікації правочину як фраудаторного є втрата платоспроможності боржника саме внаслідок укладення спірного правочину, а не через значний проміжок часу після нього.

Як доказ «оголення активів» позивач посилається на інформаційну довідку з державних реєстрів від 17.11.2025, яка відображає стан майна боржника через чотирнадцять років після укладення спірних договорів. Такі відомості не відображають майновий стан боржника у 2011 році, не підтверджують причинно-наслідкового зв`язку між укладенням спірних правочинів і нібито втратою платоспроможності і не можуть вважатися належним доказом у розумінні статей 76, 77, 81 ЦПК України.

Окремо зазначає, що навіть посилаючись на нібито неплатоспроможність боржника станом на 2025 рік, позивач не надає жодних доказів щодо стану іпотечного забезпечення, зокрема: чи було реалізовано предмет іпотеки, чи вживалися кредитором заходи для його реалізації, чи заявлявся намір набуття предмета іпотеки у власність або здійснювалися будь-які інші дії, спрямовані на задоволення вимог кредитора у передбачений законом спосіб. Відсутність таких доказів свідчить про те, що заявлені вимоги спрямовані не на захист порушеного права кредитора, а фактично на одержання контролю над майном, яке є предметом спірних правочинів, або на непряме покладення боргових зобов`язань померлого боржника, який не має спадкоємців, на відповідача.

Вважає, що сам факт укладення договорів дарування між батьком і сином не є доказом недобросовісності та не створює презумпції фраудаторності. Закон не забороняє укладення безоплатних правочинів між родичами, а судова практика Верховного Суду вимагає доведення сукупності обставин, зокрема реальної шкоди кредитору та причинно-наслідкового зв`язку між правочином і неможливістю задоволення вимог.

Позивач не довів, що сам факт родинних відносин призвів до унеможливлення звернення стягнення або погіршив його становище.

Крім того, в даній справі реальність договорів дарування підтверджується їх фактичним виконанням. З моменту укладення договорів у 2011 році власником майна є та залишається відповідач, право власності не змінювалося протягом понад 14 років, набувач фактично володіє та користується майном з дня дарування, що виключає фіктивність правочинів.

Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії у справі

Ухвалою судді Яремчанського міського суду Івано-Франківської області Єрмак Н.В. від 09.10.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження й призначено підготовче судове засідання.

Цього ж дня ухвалою суду задоволено заяву позивача про забезпечення позову та накладено арешт на нерухоме майно, а саме: незавершене будівництво, друга секція двохсекційного житлового будинку, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1959387426110, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; земельну ділянку, кадастровий номер 2611040300:20:006:0091, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1167825726110, площею 0,1028 га.; та земельну ділянку, кадастровий номер 2611040300:20:002:0058, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1959346926110, площею 0,01 га.

Відповідно до розпорядження керівника апарату Яремчанського міського суду Івано-Франківської області Савчук Г.М. № 67 від 06.01.2026, у зв`язку з достроковим закінченням відрядження судді Салтівського районного суду міста Харкова Єрмак Н.В. до Яремчанського міського суду Івано-Франківської області, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 354/1319/25 між суддями, внаслідок якого 06.01.2026 головуючою суддею обрано Ковалюк О.М.

10.01.2026 ухвалою судді Ковалюк О.М. прийнято до свого провадження дану цивільну справу й призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою від 11.03.2026 підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні Шунтов О.М. підтримав позовні вимоги в повному обсязі з мотивів викладених в позовній заяві та додаткових поясненнях, зазначив,

що спірні договори дарування були укладені внаслідок недобросовісної поведінки ОСОБА_3 , оскільки були укладені після виникнення у нього зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого, порушив цілісність предмету іпотеки, оскільки мав зобов`язання оформити земельну ділянку та надати копії документів банку, однак передав майно своєму синові безоплатно при існуванні заборгованості перед банком за отриманим кредитом. З

приводу Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19.06.2012, то воно не виконане, звернення стягнення на майно в зв`язку з мораторієм також не реалізоване. Щодо позовної давності, то враховуючи те, що товариство дізналося про такі договори лише 19.09.2025 щодо державної реєстрації спірних земельних ділянок 05.11.2019 та 09.02.2017, та зупинення перебігу строку позовної давності в зв`язку з карантинними обмеженнями з 02.04.2020 по 30.06.2023, а згодом з 17.03.2022 до 29.01.2024 у зв`язку з введенням воєнного стану, вважає, що такий строк не пропущений. Просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та визнати недійсними договори дарування земельних ділянок.

Представник відповідача адвокат Василишин К.В. позов не визнав з мотивів, викладених у відзиві та запереченнях на письмові пояснення позивача. Також наголосив, що земельну ділянку відповідач подарував синові перед виникненням у нього заборгованості перед банком та звернення банку до суду з цього приводу. На момент дарування боржник був платоспроможним. Звернув увагу на суперечливу поведінку позивача, який, звертаючись до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області обрав спосіб захисту звернення стягнення предмету іпотеки, а на даний час звернувся до суду за стягненням коштів за кредитним договором. Зазначає, що була подарована земельна ділянка під секцією 2, а не секцією 1, яка є предметом іпотеки. Договір іпотеки, яким забезпечено виконання зобов`язань за кредитним договором, предметом якого є будинок, перша секція двосекційного житлового будинку житловою площею 103,5 кв. м., загальною площею 297,3кв.м., що розташований у АДРЕСА_1 , на даний час діючий. На думку представника відповідача, позивачем не доведено того факту, що оскаржуваний договір має ознаки фраудаторності, тому в позові слід відмовити.

Приватний нотаріус Яремчанського міського нотаріального округу Питлюк В.І. в судове засідання не з`явився, 12.05.2026 та 22.06.2026 подав клопотання про розгляд справи без його участі.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Судом встановлено, що 04.07.2008 між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 , укладено кредитний договір № CM-SMEE00/051/2008, відповідно до якого останньому надано 300 000,00 доларів США сплатою 6 % річних на строк до 03.07.2018 (а.с. 6-9). Відповідно до п. 1.1 частини № 2 кредитного договору Банк надає позичальнику кредит у розмірі та валюті визначеній в частині «1 цього договору, а позичальник приймає та зобов`язується належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом і виконати всі інші зобов`язання, як вони визначені в цьому договорі.

В пункті 1.6.6 кредитного договору зазначено, що позичальник зобов`язаний повністю повернути банку суму кредиту не пізніше дати остаточного повернення кредиту відповідно умов встановлених ст.1.5 договору.

В розділі 1.9 передбачені умови дострокового виконання боргових зобов`язань за ініціативи банку та розірвання цього договору. Зокрема п. 1.9.1 зазначено, що незважаючи на інші положення цього договору, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником та/або поручителем, та/або майновим поручителем своїх боргових та інших зобов`язань за цим договором. При цьому, зобов`язання Позичальника щодо дострокового виконання Боргових зобов`язань в цілому настає з дати відправлення Банком на адресу Позичальника відповідної вимоги та повинно бути проведено Позичальником протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати одержання Позичальником відповідної Вимоги.

На виконання п. 3.1 кредитного договору та з метою забезпечення виконання зобов`язань по поверненню кредитних коштів за вказаним кредитним договором 04.07.2008 між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 було укладено Договір іпотеки (банківський номер № PM-SMEE00/050/2008), посвідчений 04.07.2008 приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Пилюком В.І. та зареєстрований в реєстрі за № 2756 (а.с.10-16).

Відповідно до умов договору іпотеки предметом іпотеки є нерухоме майно: будинок, перша секція двосекційного житлового будинку, що знаходиться у АДРЕСА_1 , житловою площею 103,5 кв. м., загальною площею 297,3кв.м., який належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Яремчанської міської ради 15.11.2007. На момент укладання договору загальна вартість предмета іпотеки становить 2 550 000,000 грн (п. 3.2 Договору іпотеки).

Пунктом 3.2.1.1. договору іпотеки,передбачено, що в разі звернення стягнення на Предмет Іпотеки, до набувача будівель та споруд переходить право користування земельними ділянками: площею 0.0300 га, яка призначена для житлової та громадської забудови та площею 0,0936 га, яка призначена для житлової та громадської забудови, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 на умовах визначних законодавством України.

Пунктом 3.2.1.2. Договору встановлено, що Іпотекодавець користується земельною ділянкою на підставі договору оренди земельної ділянки площею 0,0300 га від 10.01.2008 та договору оренди земельної ділянки площею 0,0936 га від 19.12. 2006.

Відповідно до договору дарування від 12.05.2011, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який засвідчено приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В.І. за № 767, ОСОБА_3 , від мені якого діяла ОСОБА_4 , подарував своєму синові ОСОБА_1 об`єкт незавершеного будівництва, друга секція двохсекційного житлового будинку (реконструкція складських приміщень), відсоток готовності якого складає 42 % (сорок два) відсотка, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 на земельній ділянці площею 0,1028 га, кадастровий № 2611040300:20:006:0091, яка дарується одночасно з об`єктом незавершеного будівництва. Дар об`єкта нерухомості оцінювався сторонами у 232 845,00 грн (а.с. 23).

Згідно з договором дарування від 12.05.2011, укладеного між ОСОБА_1 , від мені якого діяла ОСОБА_4 , та ОСОБА_3 , який засвідчено приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В.І. за № 775, ОСОБА_3 подарував своєму синові ОСОБА_1 земельну ділянку кадастровий № 2611040300:20:002:0058, площею 0,01 га, яка призначена для будівництва та обслуговування гаражу, що розташована за адресою АДРЕСА_2 . Дар обє`єкта нерухомості сторони оцінили у 11 991,00 грн (а.с. 24).

27.05.2011 між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ПАТ «ОПТ Банк» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, згідно якого ПАТ «ОПТ Банк» як продавець продав (переуступив) ТОВ «ОТП Факторинг Україна» права на кредитний портфель, який включає в себе Кредитні договори (згідно Додатку №1), а покупець прийняв такий Кредитний портфель. Факт прийняття підтверджується Додатком №2 до Договору від 27.05.2011 (а.с. -94- 96).

Тернопільським міськрайонним судом у справі №1915/7665/12, прийнято рішення від 19.06.2012 внаслідок розгляду справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, яким вирішено позов задовольнити частково. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором № CM-SMEE00/051/2008 від 04. 07.2008 в розмірі 354073, 71 дол. США, що еквівалентно 282 7526, 44 грн та пені за прострочення зобов`язання в розмірі 100 000,00 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки,

а саме: - будинок, перша секція двохсекціного житлового будинку житловою площею 103, 5кв.м., загальною площею 297, 3 кв.м., що розташований у АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Яремчанської міської ради 15.11.2007 року на підставі рішення №89

від 30.10.2007 року, із застосуванням процедури продажу шляхом проведення прилюдних торгів (а.с.16-18).

25.10.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (Клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КОМАНДОР ФІНАНС ГРУП» (Фактор), укладено Договір факторингу, за яким Клієнт як первісний кредитор передав, а Фактор як новий кредитор прийняв право грошової вимоги, що належать клієнту, і став кредитором за кредитним договором в розмірі заборгованості по кредитному договору. За цим договором фактор одержав право замість клієнта вимагати від боржника належного виконання всіх зобов`язань за кредитним договором. Відповідно до розділу 2 договору факторингу боржником визначено ОСОБА_3 , кредитний договір № CM-SMEE00/051/2008 від 04. 07.2008 (а.с.18 зворот -20).

Відтак, за Договором відступлення прав за Іпотечним договором, посвідченим 25.10.2023 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області Барбуляк Х.М., права іпотекодержателя за цим договором переходять до ТОВ «КОМАНДОР ФІНАНС ГРУП» одночасно з переходом прав за кредитним договором (а.с. 20-21).

Як вбачається з інформації, наданої з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.09.2025, право власності на незавершене будівництво, друга секція двохсекційного житлового будинку, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1959387426110, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровано 05.11.2019 на ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 12.05.2011 № 767, право власності на земельну ділянку, кадастровий № 2611040300:20:002:0058, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1959346926110, площею 0,01 га та на земельну ділянку, кадастровий № 2611040300:20:006:0091, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1167825726110, площею 0,1028 га зареєстровано 05.11.2019 на ОСОБА_1 на підставі договорів дарування від 12.05.2011 № 775 та № 767, посвідчених приватним нотаріусом Питлюком В.І. (а.с. 21-23).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.11.2025, номер інформаційної довідки 452421420, ОСОБА_3 є власником іпотечного майна, оскільки даний об`єкт нерухомості ніхто не успадкував (а.с.97-104).

Згідно даних публічної карти України, долученої представником відповідача станом на 23.12.2025 земельна ділянки кадастровий № 2611040300:20:006:0091 площею 0,1028 га розташована під другою секцією житлового будинку по АДРЕСА_2 (а.с. 132 зворот).

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування

Вирішуючи даний спір суд виходить з таких мотивів та правових норм чинного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша

заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно з ч. 2 ст. 719 ЦК України, договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Так, під час укладення оскаржуваного договору не було порушено жодної норми чинного на той час законодавства, сам правочин вчинено в письмовій формі, посвідчено нотаріусом, що повністю відповідає формі договору, встановленій законом.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 747/306/19).

Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб.

Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на нього стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20).

У постанові від 04.02.2026 у справі № 910/6654/4 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч

принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), не має значення, що на виконання оспорюваного правочину передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення, зокрема, унеможливлюється звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна; очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспоренні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений усупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), не допускається.

Позивач, який не був стороною оспорюваного правочину, вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17 вказано, що «цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)».

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (постанова Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.

До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору, зокрема, відносяться: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа).

Правочин не має вчинятись з метою заподіяти зло (тобто здійснити зловживання правом) і втілювати цей намір. Інакше такий правочин має кваліфікуватись судами як фраудаторний та, за наявності відповідної позовної вимоги, має бути визнаний недійсним.

Однак у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин відсутній вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним.

Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного.

Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, Верховний Суд у своїй практиці

виходить із необхідності встановлення сукупності обставин, що свідчать про зловживання боржником своїми цивільними правами на шкоду кредитору. Зокрема, у відповідних правових висновках Верховного Суду сформульовано орієнтовний перелік критеріїв, на підставі яких правочин може бути кваліфікований як фраудаторний, а саме:

1) відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості;

2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору;

3) майно відчужене на користь близького родича;

4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

Тобто сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України.

Згідно з ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що відповідно статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Мотивована оцінка доказів, наданих сторонами та висновки суду

Розглянувши матеріали цивільної справи, заслухавши учасників процесу, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У своїй позовній заяві позивач стверджує, що ОСОБА_3 , отримавши кредит в розмірі 300 000,00 доларів США у 2008 році, фактично не здійснював повернення наданих йому коштів, відповідно, станом на час вчинення спірних правочинів, тобто 12.05.2011, була наявна заборгованість, яку ОСОБА_3 не мав наміру погашати. На думку позивача, сукупність вищенаведених фактичних обставин справи свідчить про недобросовісність ОСОБА_3 , що укладення вказаних договорів дарування об`єкту нерухомості на земельних ділянок відбулось з метою «оголення активів» та приховання цього майна від наступного звернення стягнення на нього в рахунок погашення боргу за невиконаним зобов`язанням. Однак, з такими аргументами позивача не можна погодитися з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Виходячи із презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України, ч. 3 ст. 215 ЦК України), обов`язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 26.04.2022 у справі № 522/23819/15-ц.

Судом встановлено, що 12.05.2011 було укладено два договори дарування між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які засвідчені приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В.І. за № 767 та № 775, згідно яких ОСОБА_3 , від мені якого діяла ОСОБА_4 , подарував своєму синові ОСОБА_1 об`єкт незавершеного будівництва, друга секція двохсекційного житлового будинку та дві земельні ділянки площею 0,1028 га, кадастровий № 2611040300:20:006:0091 й кадастровий № 2611040300:20:002:0058, площею 0,01 га, розташовані за адресою АДРЕСА_2 .

На підставі оскаржуваних договорів право власності на належні ОСОБА_3 об`єкт нерухомості та земельні ділянки було зареєстровано за новим власником ОСОБА_1 у встановленому законом порядку, без порушення норм чинного законодавства, правочини вчинено в письмовій формі, посвідчені нотаріусом, що повністю відповідає формі договору, встановленій законом. При цьому, на момент укладення оспорюваних договорів були відсутні будь-які арешти на зазначене нерухоме майно або встановлені заборони на його відчуження.

Окрім того, оспорювані правочини було вчинено не після пред`явлення позову, а за один рік до моменту звернення кредитора до суду про стягнення заборгованості, коли строк виконання зобов`язання з повернення кредиту ще не настав, відповідно й заборгованості не існувало, на момент укладення договорів дарування був відсутній спір щодо існування боргу, і відсутня будь-яка процесуальна активність кредитора щодо стягнення заборгованості.

Тобто на момент виникнення права власності у відповідача на ці об`єкти нерухомості не існувало судового спору щодо стягнення заборгованості; вказане майно не могло бути предметом забезпечення позову чи примусового стягнення; земельні ділянки не були приховані від кредитора, оскільки кредитор не мав жодних прав чи очікувань щодо цього конкретного майна. За таких обставин дарувальник не знав і не міг знати, що завдає збитків кредитору, відтак не мав «злого наміру».

Суд критично ставиться до твердження позивача щодо єдності предмету іпотеки, посилаючись на п 3.2.1.1. договору іпотеки, оскільки ним передбачено, що в разі звернення стягнення на предмет Іпотеки, до набувача будівель та споруд переходить не право власності, а право саме користування земельними ділянками: площею 0.0300 га, яка призначена для житлової та громадської забудови та площею 0,0936 га, яка призначена для житлової та громадської забудови, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 на умовах визначних законодавством України, які на час укладення договору іпотеки перебували в користуванні Іпотекодавця на умовах оренди. Крім того, позивач не довів, а матеріалами справи спростовується те, що подаровані ділянки, є тими ж земельними ділянками, які орендував ОСОБА_3 як іпотекодавець. Адже була подарована земельна ділянка під секцією 2, а не секцією 1, яка є предметом іпотеки.

Відтак твердження позивача про спеціальну мету в сторін оспорюваних договорів щодо уникнення звернення стягнення на зазначені ділянки є безпідставними та не заслуговують на увагу суду.

Суд звертає увагу, що ключовим критерієм фраудаторності є встановлення того факту, що після відчуження спірного майна боржник не має іншого майна, достатнього для виконання зобов`язання. У даному випадку ця умова теж відсутня. Позивачем не надано доказів очевидної неплатоспроможності ОСОБА_3 . Крім того, у кредитора як у

іпотекодержателя є предмет іпотеки, що підтверджує те, що кредитор має реальний і дієвий інструмент задоволення своїх вимог, а боржник не позбавлений майнової спроможності відповідати за зобов`язаннями.

Суд вважає, що позивачем не надано доказів неможливості звернення стягнення на іпотечне майно, вартість якого перевищує суму заборгованості за кредитним договором, що дозволяє внаслідок звернення стягнення на іпотечне майно погасити кредитну заборгованість ОСОБА_3 .

Таким чином, оспорювані правочини не призвели до створення стану неплатоспроможності або штучного зменшення майнової маси, що суперечить базовим ознакам фраудаторних дій.

Згідно практики Верховного Суду щодо наявності сукупності ознак для фраудаторності правочину, кожна із наведених ознак сама по собі не є достатньою для висновку про недобросовісність. Має бути доведено сукупність таких ознак та їх спрямованість на ухилення від виконання зобов`язань.

На переконання суду сам факт дарування батьком, який має діючий кредитний договір, своєму синові певного майна та безоплатність договорів дарування не може слугувати підставою для визнання таких правочинів фраудаторними.

Суд не встановив ознаки недобросовісної поведінки чи використання приватно-правового інструментарію для уникнення чи унеможливлення сплати боргу або виконання судового рішення кредитора та іпотекодавця, а також і відповідача.

У даному випадку правочини вчинені раніше до подання позову до суду про стягнення коштів, а боржник не став очевидно неплатоспроможним, відсутні докази, що сторони оспорюваних договорів дарування використовували «право на зло», як і відсутні наявні негативні наслідки для інших осіб після укладення договорів, та не встановлені факти, які б унеможливили звернення стягнення на предмет іпотеки, відтак жодна з ключових умов фраудаторності не підтверджена, а доводи про недобросовісність відповідача чи зловживання правом є гіпотетичними та не ґрунтуються на фактичних обставинах справи.

Враховуючи, що згідно ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ч. 2 ст. 328 ЦК України) суд дійшов висновку, що відповідач є законним власником та добросовісним набувачем об`єкту нерухомості та двох земельних ділянок, які отримані ним від батька у власність на підставі договорів дарування від 12.05.2011, у зв`язку з чим позбавлення відповідача такого нерухомого майна призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Також в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували те, що дії ОСОБА_3 при укладанні оскаржуваних договорів були такими, що не направлені на реальне настання правових наслідків. Адже протягом більше 15 років, відповідач залишається власником подарованого йому майна, не намагається його відчужити та будь-яким способом вивести зі своєї власності, що ще раз підтверджує наявність бажання сторін договорів дарування на реальне настання правових наслідків. Не встановлення порушення прав позивача внаслідок укладення спірних правочинів, є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Командор фінанс груп» задоволенню не підлягають. У зв`язку із цим, суд не розглядає доводи представника відповідача про застосування строків позовної давності.

Вирішення питання про заходи забезпечення позову

Відповідно до ч. 9 ст. 158 ЦПК України, у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Таким чином, враховуючи відмову у задоволенні позову, заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 09 жовтня 2025 року у виді накладення арешту на незавершене будівництво, друга секція двохсекційного житлового будинку, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1959387426110, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; земельну ділянку, кадастровий № 2611040300:20:006:0091, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1167825726110, площею 0,1028 га.; та земельну ділянку, кадастровий № 2611040300:20:002:0058, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1959346926110, площею 0,01 га - підлягають скасуванню.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ст. 141 ЦПК України, у разі відмови у задоволенні позову, судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 12, 13, 76, 81, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

У задоволенні позову, поданому представником позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМАНДОР ФІНАНС ГРУП» - Шунтов О.М. до ОСОБА_1 , третя особа: Приватний нотаріус Яремчанського міського нотаріального округу Питлюка Василя Івановича про визнання недійсними договорів дарування від 12.05.2011- відмовити.

Заходи забезпечення позову, які застосовувалися відповідно до ухвали Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 09.10.2025 у вигляді накладення арешту на нерухоме майно, а саме: незавершене будівництво, друга секція двохсекційного житлового будинку, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1959387426110, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; земельну ділянку, кадастровий № 2611040300:20:006:0091, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1167825726110, площею 0,1028 га.; та земельну ділянку, кадастровий № 2611040300:20:002:0058, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1959346926110, площею 0,01 га - скасувати після набрання даним рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Івано-Франківського апеляційного суду.

Повне найменування учасників справи:

Позивач: ТОВ «КОМАНДОР ФІНАНС ГРУП», адреса: вул. Дорошенка, буд. 75, м. Львів, 79000, ЄДРПОУ: 43898777.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Третя особа: Приватний нотаріус Яремчанського міського нотаріального округу Питлюк Василь Іванович, вул. Степана Бандери, 8/1 м. Яремче Надвірнянського району Івано-Франківської області 78501.

Головуюча суддя: Оксана КОВАЛЮК