Рішення № 137791426, 29.06.2026, Світловодський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа № 401/942/26

Провадження № 2/401/1304/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 року м. Світловодськ

Світловодський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі:

головуючий суддя Макарова Ю.І.,

секретар судового засідання Горбатюк К.А.,

позивач ОСОБА_1 ,

представник відповідача Постнікова В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до закладу дошкільної освіти № 2 «Буратіно» Світловодської міської ради, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору: Світловодська міська рада, про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, -

ВСТАНОВИВ:

31 березня 2026 року позивач звернулася до Світловодського міськрайонного суду з позовною заявою про визнання незаконним та скасування наказу № 3-К від 02.03.2026 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади вихователя ЗДО № 2 «Буратіно», поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою суду від 01 квітня 2026 року позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків.

08 квітня 2026 року від позивача надійшла уточнена позовна заява, відповідно до якої остання просила суд визнати незаконним та скасувати наказ № 3-К від 02.03.2026 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади вихователя ЗДО № 2 «Буратіно», поновити на посаді вихователя ЗДО № 2 «Буратіно».

Позовні вимоги богрунтовані тим, що позивач працювала на посаді вихователя ЗДО № 2 «Буратіно» з 22.09.2025. Позивач є людиною з інвалідністю 3 групи безтерміново, у зв`язку з чим їй протипоказані значні фізичні, психоемоційні навантаження, тривала хода. У період часу з 16.02.2026 по 20.02.2026 позивач перебувала на лікарняному, а її син перебував на стаціонарному лікування у КНМП «Лікарня інтенсивного лікування Кременчуцька». З 20.02.2026 син позивача перебував на лікуванні в КНП «Світловодська ЦРЛ». 24.02.2026-25.02.2026 напарниця позивача у ЗДО працювала за неї. 26.02.2026-27.02.2026 позивач перебувала на роботі. 28.02.2026-01.03.2026 син позивача захворів у зв`язку з чим, каретою швидкої допомоги доставлений до КНП «Світловодська ЦРЛ». 02.03.2026 позивач через мессенджер Вайбер повідомила директора ЗДО про неможливість виходу на роботу та о 10.30 направила у вказаний мессенджер фото заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати. Директор відмовилася приймати у такій формі заяву, оскільки вона не була завірена ЕЦП та повідомила про необхідність подати вказану заяву особисто. Після чого, директор запропонувала написати заяву на звільнення, на що вона погодилася. Вважає, що заява про звільнення була написана нею під тиском, оскільки директор погрожувала звільнити її за прогул. Через деякий час директор ЗДО приїхала до лікарні і забрала написану нею особисто заяву про звільнення. У той же день було видано наказ про звільнення за угодою сторін. Внаслідок звільнення позивач зазнала психоемоційного навантаження, у зв`язку з чим її стан здоров`я погіршився. Вважає її звільнення незаконним оскільки вона булла відсутня на роботі з поважних причин, про що роботодавець був належним чином повідомлений, їй безпідставно було відмовлено у наданні відпустки без збереження заробтної плати, заява про звільнення булла написана під тиском, чим порушені її трудові права як матері та людини з інвалідністю.

Ухвалою суду від 15 квітня 2026 року відкрито спрощене позовне провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до закладу дошкільної освіти № 2 «Буратіно» Світловодської міської ради, про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору Світловодську міську раду. Розгляд справи призначено на 14 травня 2026 року.

23 квітня 2026 року від третьої особи надійшли письмові пояснення, відповідно до яких ЗДО № 2 «Буратіно» є окремою юридичною особою, яка бере участь у цивільних, трудових та інших правовідносинах від власного імені, набуває права та обовязки та несе відповідальність у межах своєї компетенції. (а.с. 62-67)

13 травня 2026 року від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості скористатися правничою допомогою. (а.с. 77-78)

28 травня 2026 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву з клопотання про поновлення строку на його подання. Відзив обгрунтований тим, що 02.03.2026 позивач позивач висловила бажання подати заяву про звільнення за угодою сторін з 02.03.2026, на що отримала згоду роботодавця шляхом видання оспорюваного наказу. Після чого, позивач не зверталась із заявою про анулювання попередньої домовленості сторін до моменту подання до суду позовної заяви. Вважає, що позивачем не доведено належними доказами вчинення психологічного тиску з боку роботодавця. Навпаки, поведінка позивача спростовує цю обставину, оскільки позивач не відкликав заяву про звільнення засобами поштового, телеграфного чи електронного зв`язку, не звертався зі скаргами до відповідних органів. Щодо подання заяви про надання відпустки, зауважує, що вказана заява надіслана у мессенджер Вайбер особистого телефону директора ЗДО, тому подання заяви у такій формі не може вважатися офіційним. Позивач мала можливість подати заяву засобами цифрового зв`язку з накладення ЕЦП, що дало б змогу роботодавцю ідентифікувати особу. З огляду на вищеописане, вважає, що звільнення позивача відбулось з дотриманням норм трудового законодавства.

22 червня 2026 року від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно з якою позивач вважає відсутні підстави для поновлення строку відповідачу на подання відзиву.

Протокольною ухвалою суду від 23 червня 2026 року відповідачу поновлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

У судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві. Зазначила, що 02.03.2026 через перебування сина у лікарні знаходилася у пригніченому стані, тому не могла вийти на роботу, про що повідомила особисто директора ЗДО у мессенджері Вайбер. Пізніше, у той же день написала заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати з 02.03.2026, фото якої, також, відправила директору на особистий номер мобільного телефону. Підтвердила, що обізнана про наявність офіційної електронної адреси ЗДО, але оскільки вона не має ЕЦП, не змогла відправити заяву в електронній формі. Директор їй відмовила у прийнятті заяви в такій формі та запропонувала надати пояснення про причини відсутності на роботі, які вона сприйняла як погрози звільнення, у зв`язку з чим, вимушена була написати заяву про звільнення за угодою сторін. Директор особисто приїхала до лікарні і забрала у неї заяву про звільнення. Через звільнення вона перенесла стрес, який спричинив погіршення стану здоров`я, крім того, вона вдвох з дитиною залишилися без засобів до існування.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечила проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві. Повідомила, що 01.03.2026 близько 21.00 год. позивач зателефонувала їй на особистий мобільний телефон і повідомила, що планує звільнятися. 02.03.2026 позивач о 07.00 год. повинна була вийти на роботу, разом з тим, о 10 год. 30 хв. на її особистий телефон прислала заяву про надання відпустки з 02.03.2026 без збереження заробітної плати. На вказану заяву позивачу було роз`яснено, що заява повинна бути подана у паперовій або електронній формі. Також, враховуючи відсутність позивача на роботі більше трьох годин, попросила надати пояснення про причини відсутності. На вказане прохання позивач написала, що просить її звільнити. Враховуючи викладене, вона вимушена була поїхати до позивача та взяти паперову форму заяви. Зауважила, що будь-якого тиску на позивача з метою написання нею заяви про звільнення не здійснювала, звільнитися з роботи було власне волевиявлення позивача.

Суд, заслухавши позивача, представника відповідача, дослідивши письмові докази у справі, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Позивач ОСОБА_1 02.03.2026 звернулася з заявою про звільнення з посади вихователя за угодою сторін від 02.03.2026, що підтверджується копією заяви та не заперечується сторонами. (а.с. 94)

Наказом директора ЗДО № 2 ОСОБА_2 № 3-К від 02.03.2026 позивача звільнено з посади вихователя ЗДО № 2 «Буратіно» за угодою сторін на підставі п.1 ч.1 ст. 36 КЗпПУ з 02.03.2026. (а.с. 37)

З копії заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати від 02.03.2026 встановлено, що вказана заява не містить відомостей про отримання представником відповідача даної заяви. (а.с. 39)

Син позивача перебував на стаціонарному лікуванні з 20.02.2026 по 05.03.2026, що підтверджується виписним епікризом. З довідки, підписаної завідувачем відділення, встановлено, що позивач перебувала в період лікування сина в дитячому відділенні по догляду за дитиною. (.а.с 42, 43)

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.

У випадку коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Необхідно зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у разі взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.

Таким чином, передбачена пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне

волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав. Схожий за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2020 року у справі № 359/5905/18 (провадження № 61-22851св19).

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору. Якщо роботодавець і працівник домовилися про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника

(постанови Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 539/65/17, від 07 жовтня 2020 року в справі № 234/3268/19, від 20 вересня 2024 року у справі № 559/1026/23).

У цій справі позивачка посилалася, зокрема, на те, що її звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України стало наслідком застосуванням до неї психологічного тиску із сторони роботодавця (безпосереднього керівника), фактично її змусили написати заяву про звільнення за угодою сторін, намірів припинення трудових відносин із роботодавцем у неї не було.

Конвенція МОП № 190 захищає від усіх форм насильства і домагань у сфері праці.

11 грудня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання та протидії мобінгу (цькуванню)» № 2759-IX (далі - Закон № 2759-IX), згідно з яким були внесені зміни до низки нормативно-правових актів, зокрема до КЗпП України, Закону України «Про колективні договори», визначено поняття мобінгу, врегульовано питання щодо захисту прав учасників трудових правовідносин від мобінгу, а також визначено механізми його протидії.

Відповідно до статті 2-2 КЗпП України мобінг (цькування) - це систематичні (повторювані) тривалі умисні дії або бездіяльність роботодавця, окремих працівників або групи працівників трудового колективу, які спрямовані на приниження честі та гідності працівника, його ділової репутації, у тому числі з метою набуття, зміни або припинення ним трудових прав та обов`язків, що проявляються у формі психологічного та/або економічного тиску, зокрема із застосуванням засобів електронних комунікацій, створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери, у тому числі такої, що змушує його недооцінювати свою професійну придатність.

Формами психологічного та економічного тиску, зокрема, є:

- створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери (погрози, висміювання, наклепи, зневажливі зауваження, поведінка загрозливого, залякуючого, принизливого характеру та інші способи виведення працівника із психологічної рівноваги);

- безпідставне негативне виокремлення працівника з колективу або його ізоляція (незапрошення на зустрічі і наради, в яких працівник, відповідно до локальних нормативних актів та організаційно-розпорядчих актів має брати участь, перешкоджання виконанню ним своєї трудової функції, недопущення працівника на робоче місце, перенесення робочого місця в непристосовані для цього виду роботи місця);

- нерівність можливостей для навчання та кар`єрного росту;

- нерівна оплата за працю рівної цінності, яка виконується працівниками однакової кваліфікації;

- безпідставне позбавлення працівника частини виплат (премій, бонусів та інших заохочень);

- необґрунтований нерівномірний розподіл роботодавцем навантаження і завдань між працівниками з однаковою кваліфікацією та продуктивністю праці, які виконують рівноцінну роботу.

Вимоги роботодавця щодо належного виконання працівником трудових обов`язків, зміна робочого місця, посади працівника або розміру оплати праці в порядку, встановленому законодавством, колективним або трудовим договором, не вважаються мобінгом (цькуванням).

Особи, які вважають, що вони зазнали мобінгу (цькування), мають право звернутися із скаргою до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та/або до суду.

З набранням чинності Закону № 2759-IX на законодавчому рівні було врегульовано підстави для припинення трудових правовідносин, у зв`язку з встановленням факту мобінгу. Зокрема, зазначені підстави визначені частиною третьою статті 38, пунктом 12 частини першої статті 40, пунктом 1-2 частини першої статті 41 КЗпП України.

Подібні аспекти висвітлені у постанові Верховного суду від 24 липня 2024 року у справі № 932/4759/21 (провадження № 61-18560св23).

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Статтями 4, 9 Конвенції МОП N 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року передбачено, що трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби. Тягар доведення наявності законної підстави для звільнення лежить на роботодавці.

Водночас, у справах про встановлення (підтвердження) факту мобінгу позивач зобов`язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що мали місце такі події/обставини. У разі наведення таких даних доказування їх відсутності покладається на відповідача.

Надана позивачем копія переписки з роботодавцем свідчить лише про те, що роботодавцем запропоновано позивачу надати пояснення щодо відсутності на робочому місці більше трьох годин. Вказані вимоги є цілком законними з боку відповідача і жодним чином не свідчать про будь-який тиск на позивача.

Таким чином, судом встановлено, що пропозиція роботодавця надати пояснення про причини відсутності на робочому місці, були сприйняті позивачем як ініціатива щодо припинення трудового договору. Разом з тим, навіть, якщо ініціатива щодо припинення трудового договору виходить від роботодавця, це не суперечить вимогам трудового законодавства, а є цілком правомірним та не свідчить про порушення вимог пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України. При цьому, на пропозицію висунуту в усній формі, позивач відповіла написанням заяви про звільнення за угодою сторін.

Волевиявлення позивача на припинення трудового договору за угодою сторін і дати звільнення підтверджено її письмовою заявою.

Доказів того, що у день подання заяви до позивача вчинявся тиск з боку роботодавця, матеріали справи не містять.

Про реальність волевиявлення позивача свідчать також ті факти, що після дати звільнення позивач не з`являлась на роботі, не зверталась до роботодавця зі зверненнями про анулювання домовленості про припинення трудового договору, не вчиняла будь-яких інших дій, направлених на продовження трудових правовідносин.

Відтак, у справі відсутні докази на підтвердження того, що припинення трудового договору відбулося внаслідок застосування до позивача психологічного тиску, негативного впливу з боку роботодавця.

За таких обставин суд дійшов висновку, що у відповідача були підстави провести звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, а подальша зміна позиції позивача не впливає на чинність досягнутої домовленості з роботодавцем, отже, у задоволенні позивних вимог слід відмовити.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що судом не встановлено підстав для задоволення позовних вимог, судові витрати позивача необхідно віднести за її рахунок.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 12, 13, 81, 141, 258-259, 263-265, 279, 352, 354, 430 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до закладу дошкільної освіти № 2 «Буратіно» Світловодської міської ради, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору: Світловодська міська рада, про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі залишити без задоволення.

Судові витрати позивача віднести за його рахунок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення в порядку ст. 355 ЦПК України.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Сторони по справі:

позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_2 , виданий Світловодським РС УДМС України в Кіровоградській області 28.08.2013, місце реєстрації: АДРЕСА_1 .;

відповідач заклад дошкільної освіти № 2 «Буратіно» Світловодської міської ради, ЄДРПОУ 34033052, адреса: Кіровоградська область, Олександрійський район, Світловодська ТГ, смт. Власівка, вул. Східна, 6А;

третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору: Світловодська міська рада, ЄДРПОУ 35825788, адреса: Кіровоградська область, Олександрійський район, м.Світловодськ, вул. Героїв України, 14.

Суддя Світловодського міськрайонного суду

Кіровоградської області Ю.І. Макарова

"29" червня 2026 р.