Ухвала суду № 137788359, 29.06.2026, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

справа № 2-3696/2008

провадження №4-с/489/19/26

УХВАЛА

про залишення скарги без розгляду

29 червня 2026 року м. Миколаїв

Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді Коваленка І.В.,

за участю секретаря судового засідання Воробйова В.В.,

в присутності:

заявника ОСОБА_1 ,

представника Інгульського ВДВС Тарасенка К.В.,

представника стягувача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва скаргу ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльність начальника Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та зобов`язання вчинити певні дії

встановив:

26.05.2026 ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою в якій просить:

- визнати противоправною та незаконною бездіяльність начальника Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо не зняття всіх обмежень (заборон) на відчуження, накладені у виконаному провадженні №25521784 з примусового виконання виконавчого листа №2-3696, виданого 25.11.2008 Ленінським районним судом міста Миколаєва;

- зобов`язати начальника Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України скасувати постанову про арешт майна боржника від 26.04.2013, винесеної у межах виконавчого провадження №25521784 та зняти всі обмеження (заборони) на відчуження накладені у виконаному провадженні №25521784 з примусового виконання виконавчого листа №2-3696,виданого 25.11.2008 Ленінським районним судом міста Миколаєва.

В обґрунтування скарги вказано, що у виконавчому провадженні № 25521784 24.03.2011 державним виконавцем була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження.

26.04.2011 винесена постанова про арешт майна боржника.

29.04.2013 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції до 05 червня 2016 року).

Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 13.07.2021 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінанс Проперті Групп» (далі ТОВ «Фінанс Проперті Групп» було замінено стягувача Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» на його правонаступника ТОВ «Фінанс Проперті Групп» (код ЄДРПОУ 41487593) у виконавчих листах, виданих відповідно до рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 12.11.2008 по справі № 2-3696/2008. У задоволенні вимог заяви ТОВ «Фінанс Проперті Групп» про видачу дублікату виконавчих листів та поновлення строку пред`явлення їх до виконання відмовлено.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єктів, мені стало відомо, що на момент подання даної скарги, Ленінським відділом державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції досі накладено арешт на все моє нерухоме майно.

У зв`язку з цим, 18.03.2026 скаржни було направлено заяву про зняття арешту до Інгульського ВДВС.

Інгульським ВДВС була направлена відповідь №47078 від 24.03.2026, де було повідомлено про те, що арешт може бути знятий тільки за рішенням суду, оскільки у виконавчої служби відсутні підстави для зняття арешту з майна-боржника

Відсутність відкритого виконавчого провадження та знищення матеріалів виконавчого провадження за терміном зберігання свідчить про відсутність правових підстав для продовження дії арешту майна боржника, а тому є підставою для задоволення скарги.

Посилаючись наведені обставини та відмовою Інгульського ВДВС зняти арешт з майна боржника скаржник звернувся до суду із вказаною скаргою

09.06.2026 через систему «Електронний суд» ТОВ «Фінанс Проперті Групп» надало заперечення на скаргу в задоволення якої просило відмовити, а у випадку якщо суд не вбачатиме підстав для відмови в задоволення скарги залишити її без розгляду у зв`язку із пропуском скаржником десятиденного строку для оскарження бездіяльності державного виконавця.

В обґрунтування заперечень вказано, що В порушення частини третьої статті 448 ЦПК України скаржник не зазначив у скарзі: ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження; дату, коли особа, яка подає скаргу, дізналася про порушення її прав внаслідок ухвалення оскаржуваних рішень, вчинення дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

Скаржником ці обов`язкові реквізити у поданій скарзі не зазначені, що є істотним порушенням процесуальних вимог.

Отже, скаржник повинен був бути обізнаний про існування арешту майна ще у 2011 році, проте тривалий час не вчиняв жодних дій щодо захисту своїх прав.

Ані після 26.04.2011, ані після 29.04.2013 скаржник у межах установлених статтею 449 ЦПК України строків не оскаржував постанови державного виконавця та не звертався до суду із відповідними вимогами про зняття арешту.

Більш того, зі змісту самої скарги вбачається, що скаржник не погоджується саме з тим фактом, що арешт майна не був знятий після завершення виконавчих проваджень, проте понад 10 років не вчиняв жодних дій для захисту своїх прав. Це свідчить про очевидний пропуск строків на звернення зі скаргою без поважних причин.

Таким чином, відсутність у скарзі даних про дату, коли скаржнику стало відомо про арешт, у поєднанні з тим, що виконавче провадження було завершене ще у 2013 році, підтверджує, що звернення до суду є несвоєчасним і не відповідає вимогам статті 449 ЦПК України. Відтак скарга підлягає залишенню без розгляду.

Також, в порушення частини четвертої статті 448 ЦПК України до скарги не додано докази направлення копій скарги та доданих до неї матеріалів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу.

Отже, враховуючи той факт, що скаржник подав скаргу, зміст якої не відповідає вимогам частин третьої, четвертої статті 448 ЦПК України, та частини другої статті 449 ЦПК України, а саме клопотання про поновлення строку має бути заявлено одночасно з скаргою, яка повинна відповідати вимогам статті 448 ЦПК України, то суд позбавлений можливості вирішити питання про поновлення строку та прийняти скаргу до розгляду.

Заперечуючи проти скарги по суті ТОВ «Фінанс Проперті Групп» вказало, що відповідно до п.2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції станом на день винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу), виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Відповідно до положень статті 124 Конституції України, судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України.

Згідно із частинами першою, другою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (станом на дату повернення виконавчого документа), у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Статтею 47 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (станом на дату повернення виконавчого документа), а також у статті 48 цього Закону передбачені підстави повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Отже, державний виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника тільки в разі закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до СУДУ або іншого органу (посадовій особі).

В цьому конкретному випадку виконавчий лист було повернуто стягувачу у зв`язку з відсутністю майна у боржника. Тобто стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконане боржником.

Обставини у даній справі є фактично і юридично подібними до справи, розглянутої Верховним Судом у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 425/1341/17 (провадження № 61-17531св18).

Зокрема, як і в нашій справі, боржник звернувся до суду з позовом до органу ДВС про зняття арешту з майна, накладеного в межах виконавчого провадження, яке було закінчено у зв`язку з відсутністю майна у боржника. Арешт на майно було накладено на підставі судового рішення про стягнення заборгованості, яке залишилось невиконаним. В ході розгляду справи Верховний суд встановив, що обов`язок зняти арешт виникає лише в чітко визначених законом випадках, зокрема при фактичному виконанні рішення, а не просто при поверненні виконавчого документа.

У постанові від 14.05.2025 по cправі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що якщо виконавець повернув виконавчий документ стягувачу, а не органу, який його видав, то виконавче провадження є незавершеним, а отже, і відсутні підстави для зняття арешту з майна боржника. Правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення.

Також Великою Палатою Верховного Суду вказано, що законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано.

Варто також зазначити, що частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» наведено вичерпний перелік підстав для зняття виконавцем арешту з майна. Цією статтею не передбачено можливість зняття арешту за умови невиконання боржником рішення суду.

Тобто логіка законодавця полягає в тому, що особа, яка не виконала рішення суду, має нести негативні наслідки своєї бездіяльності. А тому підстави для зняття арешту з майна відсутні.

Таким чином, судове рішення станом на день подання позову залишається невиконаним, тому арешт накладено законно і зберігає своє правове значення. Зняття арешту за таких обставин є неприпустимим втручанням у майнові права правонаступника стягувача і прямо суперечить законодавству та судовій практиці.

З урахуванням викладеного, ТОВ «Фінанс Проперті Групп» просить стягнути з скаржника витрати на правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.

25.06.2026 через систему «Електронний суд» Інгульський ВДВС надав до суду відзив на скаргу в в якому у задоволенні скарги просить відмовити через її безпідставність.

У відзиві вказано, що згідно ч.1 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції до 05.10.2016 року) звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Відповідно до ч.1, абзацу 2 ч.2 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції до 05.10.2016 року) арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції до 05.10.2016 року) дає підстави дійти висновку, що арешт майна є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції до 05.10.2016 року) підлягає примусовому виконанню.

Отже, з огляду на наведені норми Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції до 05.10.2016 року), у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав передбаченими нормами п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону, а також окрім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій , зняття арешту з майна боржника не передбачено.

Також чинним законодавством врегульовано питання зняття арешту з майна боржника, яке можливо без відновлення виконавчого провадження у разі сплати боржником заборгованості, виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та не потребує звернення боржника до суду.

Щодо думки скаржника, з приводу відсутності відомостей про повторне пред`явлення виконавчого документа до виконання та спливу строку на таке пред`явлення, що начеб то доводить відсутність підстав для його поновлення відділ зазначає наступне.

Право на пред`явлення виконавчого документа на виконання є не обов`язком стягувача, а його правом. Законом не передбачено правової норми, яка звільняє боржника від обов`язку виконання рішення суду після спливу певного строку на пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Пропуск такого строку ніяким чином не доводить факт відсутності заборгованості перед стягувачем, не спростовує обов`язку боржника встановленого ст. 129-1 Конституції України, ст. 18 ЦПК України, щодо його виконання та не створює правових підстав для скасування арешту з майна боржника.

Виходячи з вище викладеного вважаємо, що позивач не довів незаконність накладеного арешту на майно боржника та не надав доказів підтверджуючі наявність правових підстав для зняття такого арешту.

У судовому засіданні скаржник вимоги скарги підтримав та просив задовольнити.

Представники Інгульського ВДВС та ТОВ «Фінанс Проперті Групп» про ти задоволення скарги заперечували з підстав наведених у їх письмових заявах.

Суд, вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти і відповідні їм правовідносини.

Із матеріалів цивільної справи та скарги вбачається, що рішенням Ленінський районний суд м.Миколаєва від 12.11.2008 по справі № 2- 3696/2008 стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в солідарному порядку, на користь ВАТ КБ «Надра`заборгованість по кредиту - 73010, 73 грн., заборгованість по відсотках - 17881.23 грн., комісія банку - 5330.89 грн. пеня - 0, 04 грн., а всього -96222, 89 грн., стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 солідарному порядку, на користь ВАТ КБ «Надра»" судові витрати: судовий збір - 962, 23 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи - 30, 00 грн.

На виконанні Інгульського ВДВС перебувало виконавче провадження N25521784 з примусового виконання виконавчого листа N 2-3696 виданого 25.11.2008 Ленінським районним судом міста Миколаєва про стягнення солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ВАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором у розмірі 97216,12 грн.

24.03.2011 державним виконавцем була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження N25521784.

26.04.2011 винесена постанова про арешт майна боржника.

29.04.2013 винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу, на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції до 05 червня 2016 року).

13.07.2021 ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва по справі №2- 3696/2008 заяву ТОВ «Фінанс Проперті Групп» задоволено частково та замінено стягувача ПАТ КБ «Надра» на його правонаступника ТОВ «Фінанс ПропертіГрупп» у виконавчих листах, виданих відповідно до рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 12.11.2008 по справі № 2- 3696/2008; у задоволенні вимог заяви ТОВ «Фінанс Проперті Групп» про видачу дублікату виконавчих листів та поновлення строку пред`явлення їх до виконання відмовлено.

Скарник в скарзі занеачає, що з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єктів, мені стало відомо, що на момент подання даної скарги, Ленінським відділом державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції досі накладено арешт на все моє нерухоме майно.

18.03.2026 ОСОБА_1 направив заяву про зняття арешту до Інгульського ВДВС.

На його заяву Інгульським ВДВС надана відповідь №47078 від 24.03.2026, де було повідомлено про те, що арешт може бути знятий тільки за рішенням суду, оскільки у виконавчої служби відсутні підстави для зняття арешту з майна-боржника

27.05.2026, що підтверджується треком відстеження направлення поштової кореспонденції з сайту Укрпошти, скаржник звернувся до суду із вказаною скаргою.

При цьому, із клопотанням про поновлення передбаченого статтею 449 ЦПК України десятиденного строку на звернення до суду з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи, не звертався.

Відповідно до статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

За частиною першою статті 448 ЦПК України скарга подається стороною виконавчого провадження до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Згідно частин першої, другої статті 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Пропущений для подання скарги строк може бути поновлено судом за наявності поважних причин його пропуску на підставі клопотання особи, яка подає скаргу, що має бути заявлено одночасно зі скаргою.

У разі подання скарги з пропуском строку і за відсутності поважних причин для його поновлення та клопотання особи, яка подає скаргу, така скарга залишається судом без розгляду.

Судом встановлено, що про порушення своїх прав, які полягають у збереженні арешту накладеного державним виконавцем на майно скаржника після повернення 29.04.2013 виконавчого документа стягувачу (попередньому кредитору) на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» та в подальшому повторному не пред`явленні виконавчого листа до виконання, скаржнику стало відомо з відповідного державного реєстру та отримання в кінці березня 2026 року відповіді Інгульського ВДВС на його звернення, якою відмовлено у знятті арешту з майна.

Разом з тим, звернувшись у червні 2026 року до суду із скаргою скаржник на бездіяльність начальника органу державної виконавчої служби, клопотання про поновлення строку для звернення із скаргою до суду про захист прав та інтересів скаржник не надав та в судовому засіданні не клопотав про поновлення такого строку.

За таких обставин, враховуючи пропуск скаржником десятиденного строку звернення до суду із скаргою, встановленого пунктом «а» частини першої статті 449 ЦПК України, суд приходить до висновку про залишення скарги без розгляду, що не перешкоджає повторному зверненню із скаргою за умови підтвердження поважності пропуску вказаного строку.

Щодо вирішення клопотання представника ТОВ «Фінанс ПропертіГрупп» про стягнення з скаржника витрат на правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Згідно частини першої статті 452 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Розподіл судових витрат в разі залишення скарги без розгляду наведеною нормою та в цілому розділом VІІ ЦПК України не врегульовано.

Таким чином, до спірних правовідносин суд вважає за можливе застосувати за аналогією закону положення частини п`ятої статті 142 ЦПК України, якими передбачено, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Судом встановлено, що подання скарги зумовлено відмовою Інгульського ВДВС зняти арешт з майна скаржника, який є чинним незважаючи на відсутність дій зі сторони стягувача щодо повторного пред`явлення виконавчого листа до виконання та відмовою ухвалою суду новому кредитору в поновленні строку пред`явлення виконавчого листа до примусового виконання, що порушує права ОСОБА_4 , не тільки як боржника, вимоги до якого стягувач не заявляє протягом тривалого строку, але як і власника майна.

Тому суд вважає, що звернення скаржника із скаргою не свідчить про необґрунтованість його дій, та як таке звернення до суду , яке є правом особи, пов`язане із захистом права на вільне володіння майном, у зв`язку із цим підстави для задоволення клопотання ТОВ «Фінанс Проперті Групп» про стягнення витрат на правничу допомогу відсутні.

При цьому суд звертає увагу, що ТОВ «Фінанс Проперті Групп» не підтвердило належними доказами фактичного несення таких витрат.

Керуючись статями 447 - 451 ЦПК України, суд

постановив:

Скаргу ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльність начальника Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та зобов`язання вчинити певні дії залишити без розгляду.

У задоволенні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінанс Проперті Групп» про стягнення з ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Миколаївського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення або з дня складання повного тексту ухвали. Учасник справи, якому повну ухвалу суду не було вручено у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому повної ухвали суду.

Повний текст ухвали складено 30.06.2026.

Суддя І.В. Коваленко