Рішення № 137783033, 15.06.2026, Черняхівський районний суд Житомирської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 293/1643/25

Провадження № 2/293/237/2026

15 червня 2026 рокуселище Черняхів

Черняхівський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді Збаражського О.М.,

за участю секретаря судового засідання Крисюк О.О.,

позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у с-щі Черняхів в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа - виконавчий комітет Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області, як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання дитини,

В С Т А Н О В И В:

І. СУТЬ СПРАВИ

29.12.2025 ОСОБА_1 звернувся до Черняхівського районного суду Житомирської області із позовом до ОСОБА_5 про визначення місця проживання дитини з батьком та з урахуванням уточненої позовної заяви просив визначити місце проживання малолітньої доньки ОСОБА_6 із ним.

В обгрунтування позову вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у шлюбі з ОСОБА_5 (далі також відповідач) народилася донька ОСОБА_6 . 30.12.2021 року на підставі рішення Черняхівського районного суду Житомирської області, шлюб з ОСОБА_5 розірвано. З того часу відповідач залишила дітей і розпочала жити окремо цивільним шлюбом з іншим чоловіком, участі у вихованні та утриманні дітей не приймає, фактично самоусунулась від процесу виховання дітей та повністю ігнорує їх інтереси. З грудня 2021 року та по даний час малолітня донька ОСОБА_6 проживає разом із батьком за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач неодноразово здійснювала спроби щодо повернення собі дитини з метою подальшого спільного проживання, погрожувала позивачу забрати дитину. Позивач зазначає, що такі вчинки відповідача мають негативний вплив на емоційний та психологічний стан дитини та погіршують відносини між усіма сторонами. Жодних перешкод у спілкуванні матері з дітьми, зокрема з малолітньою ОСОБА_6 позивач не чинить, натомість найкращим інтересам дитини відповідає проживання з батьком, оскільки саме ним створені належні для того умови.

ІІ. ПРОЦЕДУРА та ПОЗИЦІЇ СТОРІН

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 29.12.2025 справа передана на розгляд судді Збаражському О.М.

Ухвалою суду від 30.12.2025 позовна заява ОСОБА_1 залишена без руху із наданням позивачу 7-ми денного строку на усунення недоліків позову.

21.01.2026 на виконання вимог ухвали суду представник позивача ОСОБА_2 подала заяву на усунення недоліків позову.

На виконання вимог ч.6 ст. 187 ЦПК України, суд отримав відомості про зареєстроване місце проживання відповідача ОСОБА_7

16.02.2026 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі. Розгляд справи постановив проводити в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 19.03.2026.

Ухвалою суду від 19.03.2026, яка в порядку ч. 5 ст. 259 ЦПК України занесена до протоколу судового засідання, підготовче засідання відкладено на 16.04.2026.

Ухвалою суду від 16.04.2026 накладено штраф на службу у справах дітей Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області через ненадання висновку щодо вирішення питання про визначення місця проживання дитини, підготовче засідання відкладено на 18.05.2026.

Ухвалою суду від 18.05.2026 підготовче провадження закрито, скасовано ухвалу Черняхівського районного суду Житомирської області від 16.04.2026 в частині про застосування заходу процесуального примусу, - про стягнення з служби у справах дітей Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області в дохід державного бюджету штрафу, призначено справу до розгляду по суті на 15.06.2026.

15.06.2026 позивач ОСОБА_1 позов підтримав, вказавши що з ним дійсно з 2023 року постійно проживає менша дочка від шлюбу ОСОБА_6 , бо її мати після розірвання шлюбу проживає окремо. Старша дитина вже є повнолітня та проживає у гуртожитку навчального закладу у м. Житомирі. До 2025 року позивач був особою з ІІІ групою інвалідності мав відстрочку та не підлягав призову на військову службу по мобілізації, однак після перекомісії групу інвалідності йому знято, тому щоб продовжити проживання та виховання дитини йому роз`яснили про необхідність звернення до суду із вказаним позовом.

Представник позивача ОСОБА_2 позов підтримала, вказавши, що за рішенням суду про розірвання шлюбу неповнолітні діти сторін залишені із матір`ю, тобто відповідачкою по справі. На даний час відповідачка намагається відібрати дітей у позивача. Тобто наявний спір про визначення місця проживання дитини.

Відповідачка ОСОБА_3 в судовому засіданні не заперечила щодо заявлених позовних вимог, пояснила, що після розірвання шлюбу із позивачем вона створила нову сім`ю, в якій у неї народилися двоє дітей. Діти від шлюбу з позивачем залишились проживати із ОСОБА_1 , оскільки в новій сім`ї їм некомфортно проживати та вони не можуть знайти спільну мову із вітчимом. Однак, вона завжди на зв`язку із своїми дітьми, відвідує батьківські збори, безперешкодно спілкується з дітьми і не має наміру відбирати їх у позивача, діти час від часу до неї приїжджають у гості, перешкод у їх спілкуванні немає.

15.06.2026 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ та ДОКАЗИ НА ЇХ ПІДТВЕРДЖЕННЯ

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 батьками ОСОБА_6 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (а.с.10).

Відповідно до рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 30.12.2021, шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 розірвано (а.с.11-12). Після розірвання шлюбу неповнолітні діти ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , залишені на вихованні та проживанні матері ОСОБА_5 .

Згідно відомостей з реєстру Оліївської територіальної громади, діти сторін проживають за адресою проживання батька - ОСОБА_1 , а саме за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.14,15,16).

Вказані обставини також підтверджені довідкою Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 03.12.2025 (а.с.30).

Згідно виписки з погосподарської книги №3, об`єкт по господарського обліку №12-0144 житловий будинок АДРЕСА_1 , рахується за ОСОБА_1 (а.с.19).

Згідно акту обстеження умов проживання позивача та дітей ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , складеного 26.11.2025 представниками Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області, батько дітей створив належні умови для проживання дітей у сім`ї (а.с.31).

Позивач є працездатною особою, офіційно працює в Комунальному підприємстві «Чисте довкілля» Оліївської сільської ради та отримує регулярний дохід (а.с.17). За місцем роботи характеризується позитивно (а.с.18).

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 підтвердила факт проживання дітей ОСОБА_8 та ОСОБА_6 разом із батьком.

Згідно висновку органу опіки та піклування Оліївської сільської ради щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_6 , виконавчий комітет Оліївської сільської ради, як орган опіки та піклування, вважає за доцільне визначити місце проживання дитини ОСОБА_6 з батьком ОСОБА_1 (а.с.108-109).

В судовому засіданні неповнолітня ОСОБА_6 зазначила, що проживає разом із батьком, окремої кімнати для неї немає, але є куточок, батьківські збори відвідує мама. З мамою проживати не бажає, оскільки не може знайти спільну мову із вітчимом.

ІV. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ, МОТИВИ та ОЦІНКА СУДУ.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

За змістом ст.ст. 150, 155 Сімейного кодексу, здійснюючи свої права та виконуючи обов`язки, батьки повинні передусім дбати про інтереси дитини, батьківські права не можуть здійснюватись усупереч інтересам дитини.

Згідно положень ч. 1-3 ст. 157 Сімейного кодексу України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Приймаючи рішення в інтересах дитини суд має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.

Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першорядно повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року по Справі № 402/428/16-ц відійшла від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме Сімейного кодексу України та принципу 6 Декларації прав дитини, з огляду на наступне.

Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

У статті 141 Сімейного кодексу України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

За частинами першою, другою статті 161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

При цьому під забороною розлучення дитини зі своєю матір`ю в контексті Декларації прав дитини слід розуміти не обов`язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі й матері, прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року.

У частині першій статті 3 цієї Конвенції закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

При цьому положення вказаної Конвенції, яка ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому, як правильно вважала колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Відповідно до частин першої та другої статті 171 Сімейного кодексу України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Таким чином, з досягненням віку 10 років у дитини з`являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання. Лише в разі збігу волі трьох учасників переговорного процесу - матері, батька, дитини можна досягти миру і згоди.

Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

Ухвалюючи рішення у справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).

У зазначених справах ЄСПЛ не визначав обов`язкового врахування судами принципу 6 Декларації прав дитини.

Підсумовуючи, Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

У зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 Сімейного кодексу України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.

Надавши належну оцінку усім обставинам справи, суд встановив наступне.

Згідно висновку органу опіки та піклування Оліївської сільської ради щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_6 , виконавчий комітет Оліївської сільської ради, як орган опіки та піклування, зазначив, що після розлучення батьків, протягом певного періоду неповнолітня ОСОБА_6 проживала з матір`ю у будинку вітчима ОСОБА_10 за адресою: АДРЕСА_2 . Однак, у дитини не склалися стосунки із вітчимом. Він постійно ображав дитину, проживання з ним негативно впливало на психо-емоційний стан дівчинки, що підтверджується Протоколом бесіди з дитиною від 20.04.2026 у присутності батька ОСОБА_1 . Після чергового суперечки з вітчимом ОСОБА_6 захотіла жити з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , де й проживає нині.

Матеріально-побутові та санітарно-гігієнічні умови для утримання, розвитку та виховання дитини у будинку батька задовільні. У помешканні проведено косметичний ремонт, добудовано ванну кімнату. У господарстві наявна необхідна побутова техніка: пральна машинка, мікрохвильова піч, холодильник, електроплитка.

ОСОБА_6 має окрему кімнату, обладнану спальним місцем, шафою для збереження особистих речей. Дівчина забезпечена одягом та взуттям відповідно до віку та сезону. У наявності відповідний запас продуктів харчування. До будинку підведена інтернет мережа. ОСОБА_6 забезпечена технічними засобами для дистанційного навчання. ОСОБА_1 офіційно працевлаштований. Має постійний грошовий дохід. Батько дитини веде здоровий спосіб життя, шкідливі звички відсутні.

В судовому засіданні відповідач підтвердила те, що на даний час неповнолітня ОСОБА_6 проживає з позивачем, однак донька постійно спілкується з нею, приходить до неї в гості, грається з молодшими неповнорідними братом і сестрою. Відповідач вважає, що дитина ОСОБА_6 має проживати там, де їй комфортно та не заперечує проти визначення місця проживання дочки з батьком ОСОБА_1 .

Таким чином, взявши до уваги вік дитини ОСОБА_6 , батьки змогли самостійно вирішити питання щодо визначення місця проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_11 .

Суд критично ставиться до висновку органу опіки та піклування про доцільність визначення місця проживання дитини з батьком, з огляду на його недостатню обґрунтованість. Зокрема, висновок органу опіки та піклування фактично ґрунтується на тому, що дитина проживає з батьком, саме батько забезпечує її утримання, навчання, лікування та повсякденний розвиток, а мати проживає окремо. Однак такий висновок не містить достатнього обґрунтування того, чому саме визначення місця проживання малолітньої дитини, відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Згідно з частиною 6 статті 19 СК суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21).

Разом з цим, саме по собі проживання дитини з батьком, створення ним належних умов для її розвитку та фактичне виконання ним основного обсягу батьківських обов`язків не свідчить про наявність беззаперечних підстав для визначення місця проживання дитини з батьком.

Судом не встановлено обставин, які б характеризували відповідачку як особу, поведінка якої створює небезпеку для дитини або унеможливлює збереження між ними правового сімейного зв`язку, а також того, що відповідачка самоусунулась від виконання материнських обов`язків щодо своєї дитини.

Як зазначалося вище, сімейні відносини базуються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Загальні засади (принципи) мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Справедливість - це одна з основних засад права, яка є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Зазначені правові висновки щодо дотримання принципу справедливості висловив Конституційний Суд України у рішеннях від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004.

Окреме проживання батьків, проживання дитини з батьком не можуть розцінюватися як самостійне виховання батьком дитини, а лише підтверджує дотримання ним цих обов`язків відповідно до закону.

Подібний висновок щодо застосування норм права наведено у постановах Верховного Суду від 09 грудня 2025 року у справі № 307/4851/22, від 28 січня 2026 року у справі № 947/37166/23.

Дії учасників сімейних правовідносин мають бути добросовісними, характеризуватися чесністю, відкритістю й повагою до інтересів інших членів суспільства. Водночас учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб.

Подібні висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників сімейних правовідносин, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/1).

Ураховуючи наведене, позов про визначення місця проживання малолітньої дитини у даній справі, фактично пред`явлений військовозобов`язаним під час мобілізації на особливий період з метою штучного створення умов та обставин, які можуть бути підставою для надання відстрочки від направлення для проходження базової військової служби та звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», що підтвердив сам позивач у судовому засіданні.

Позивач у цій справі намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дитини, з метою звільнення від виконання військового обов`язку (проходження військової служби).

Вказане свідчить про відсутність між сторонами спору про право, тому суд приходить до обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для його задоволення.

Ураховуючи те, що при зверненні до суду з позовом про визначення місця проживання дитини позивач зазначав про узгодження між батьками місця проживання дитини з батьком, їх участі у вихованні та утриманні ОСОБА_6 , посилання на те, що відповідачка проживає окремо від нього та виховує двох дітей від нового шлюбу не впливає на вирішення по суті спору щодо батьківської відповідальності.

Подібні висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 06 травня 2026 року у справі № 725/9013/25.

Крім того, саме по собі визнання позову відповідачем з урахуванням встановлених судом обставин справи не може бути достатньою підставою для задоволення позовних вимог.

Враховуючи викладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Зважаючи, що за наслідком розгляду справи у задоволенні позову відмовлено, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. 89, 259, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ,

адреса проживання: АДРЕСА_1

РНОКПП НОМЕР_2

Відповідач:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ,

адреса проживання: АДРЕСА_2

РНОКПП НОМЕР_3

Третя особа:

виконавчий комітет Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області, як орган опіки та піклування, місцезнаходження за адресою: Житомирська область, Житомирський район, с. Оліївка, вул. Л.Ступницького, 68,

код ЄДРПОУ 44557956

Повне рішення складено та підписано 29.06.2026.

Суддя Олег ЗБАРАЖСЬКИЙ