Рішення № 137782232, 29.06.2026, Ковельський міськрайонний суд Волинської області

Справа № 159/6660/25

Провадження № 2/159/259/26

КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 року м. Ковель

Ковельський міськрайонний суд Волинської області в складі

головуючого судді - Смалюха Р.Я.,

за участю

секретаря судового засідання - Клевецької О.М.,

позивача - не з`явився,

представника позивача - Талашко І.М.,

відповідачів - не з`явились;

представника відповідачів - не з`явилась,

представник третьої особи - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження позовну заяву ОСОБА_2 , від імені якої діє представник ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ковельської міської ради, про втрату права користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 СОСОБА_7 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 , звернувся у суд з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_4 про втрату права користування житловим приміщенням.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що він є наймачем квартири АДРЕСА_1 . У спірній квартирі зареєстровані відповідач ОСОБА_4 та її діти ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Крім цього, у вказаній квартирі зареєстровані діти позивача ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Відповідач ОСОБА_4 в спірній квартирі не проживає більше двадцяти років, а ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ніколи не проживали у вказаній квартирі. Відповідачі не сплачують комунальні послуги за вказану вище квартиру, у квартирі відсутні особисті речі відповідачів. Перешкод в користуванні квартирою позивач відповідачам не чинить. Відповідачі добровільно визначили інше місце проживання та спірним житловим приміщенням не користуються.

Позивач, у зв`язку з наведеним просить суд визнати ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , такими що втратили право користування житловим приміщенням по АДРЕСА_2 .

Відповідачі правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористались.

Водночас у судовому засіданні 12.02.2026 відповідач ОСОБА_4 заперечила проти задоволення позовних вимог. Вона пояснила, що квартиру отримали її з позивачем батьки, які сказали, що ця квартира буде на двох - позивача та відповідача. Відповідач проживала у спірній квартирі приблизно до 1998-1999 року разом із сім`єю, однак згодом виїхала звідти у зв`язку зі створенням власної сім`ї та проживала у житлі чоловіка на АДРЕСА_3 . Після розлучення з чоловіком, приблизно 3 роки тому, вона почала проживати з дітьми у квартирі своєї матері на АДРЕСА_3 . Відповідачка зазначила, що ні вона, ні її сини не мають у власності іншого житла. Також вона повідомила, що після відкриття провадження у цій справі намагалася поговорити з позивачем, щоб він надав їй доступ до квартири, однак він відмовив. Також відповідач зазначила, що декілька років тому говорила з позивачем щодо приватизації спірної квартири, однак він постійно був зайнятий і не вчиняв жодних дій щодо приватизації, відповідач також не зверталася з офіційними заяви до відповідних органів щодо приватизації спірної квартири. Відповідач вважає, що позивач навмисно не вчиняв дій по приватизації квартири, щоб не ділити її між іншими прописаними у квартирі особами. Також відповідач повідомила, що позивач окрім квартири має інше житло - будинок в Житомирській області.

Враховуючи наведене просила у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ковельської міської ради надав висновок про недоцільність визнання неповнолітнього ОСОБА_6 таким, що втратив право на користування житлом. Висновок мотивований тим, що матір (відповідачка) належним чином не здійснює захист житлових прав дитини, а також тим, що дитина не має у власності будь-якого іншого житла. Разом з тим, згідно з актами обстеження житлових умов, складеними органом опіки, встановлено, що за місцем реєстрації (у спірній квартирі) неповнолітній ОСОБА_6 не проживає. Натомість за місцем фактичного проживання - у квартирі матері відповідачки ОСОБА_6 - створені нормальні умови для проживання. Також зафіксовано, що між неповнолітнім ОСОБА_6 та його мамою ОСОБА_4 існує конфлікт.

Відповідач ОСОБА_5 у жодне судове засідання не з`явився, хоча належно повідомлявся про час, дату і місце їх проведення.

Ухвалою від 23.09.2025 суд залишив без руху вказану вище позовну заяву, надавши позивачу та його представнику десятиденний строк для усунення недоліків.

06.10.2025 до суду представником позивача подано заяву про усунення недоліків.

13.10.2025 суд відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначив на 13.11.2025, залучив до справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ковельської міської ради. Суд здійснив виклик відповідачів через судове оголошення.

13.11.2025 від представника відповідача адвоката Кохан-Гнатюк Н.В. до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та надання матеріалів справи для ознайомлення.

Підготовче засідання відкладено на 09.12.2025.

09.12.2025 до суду надійшло клопотання відповідача ОСОБА_4 про відкладення розгляду справи у зв`язку з її перебуванням на лікарняному, представник відповідача адвокат Кохан-Гнатюк Н.В. у судовому засіданні підтримала клопотання відповідача.

Ухвалою від 09.12.2025 суд закрив підготовче провадження, справу призначив до судового розгляду по суті на 13.01.2026, задовольнив клопотання про виклик у судове засідання свідків, витребував з Ковельського ДРАЦС актовий запис про народження ОСОБА_6

18.12.2025 до суду надійшла копія актового запису про народження ОСОБА_6 .

В судовому засіданні 13.01.2026 суд допитав свідка ОСОБА_10 , продовжив строк розгляду справи на 30 днів, оголосив перерву в судовому засіданні до 12.02.2026, визнав явку відповідача ОСОБА_4 та Органу опіки та піклування виконавчого комітету Ковельської міської ради обов`язковою, зобов`язав Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ковельської міської ради провести обстеження житлово-побутових умов проживання неповнолітнього ОСОБА_6

12.02.2026 представником позивача подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні.

Ухвалою від 12.02.2026 суд продовжив строк розгляду справи на 30 днів, оголосив перерву в судовому засіданні до 19.03.2026, визнав явку Органу опіки та піклування виконавчого комітету Ковельської міської ради обов`язковою, зобов`язав Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ковельської міської ради надати письмовий висновок щодо доцільності визнання неповнолітнього ОСОБА_6 таким що втратив право користування житловим приміщенням за адресою АДРЕСА_2 .

02.03.2026 від третьої особи надійшли до суду акти обстеження умов проживання неповнолітнього ОСОБА_6

19.03.2026 представником відповідача адвокатом Кохан-Гнатюк Н.В. подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з перебування відповідача ОСОБА_4 на лікарняному.

19.03.2026 судове засідання не відбулось у зв`язку з перебуванням судді у відрядженні, судове засідання призначено на 03.04.2026.

03.04.2026 представником відповідача адвокатом Кохан-Гнатюк Н.В. подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з перебування відповідача ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на лікарняному, крім того заявлено усне клопотання про долучення доказів, яке просила розглянути у наступному судовому засіданні оскільки має намір подати докази направлення іншим учасникам процесу доказів, які просить долучити.

Ухвалою 03.04.2026 суд оголосив перерву в судовому засіданні до 05.05.2026, визнав явку позивача ОСОБА_11 та Органу опіки та піклування виконавчого комітету Ковельської міської ради обов`язковою.

У судовому засіданні, яке відбулось 05.05.2026 відповідач ОСОБА_4 просила суд повернути без розгляду надані на попередньому судовому засіданні докази та не долучати їх до справи, суд роз`яснив відповідачу положення ст. 12, 13, 83 ЦПК України та повернув долучені на попередньому засіданні докази та оголосив перерву до 19.06.2026 для виконання органом опіки та піклування ухвали суду щодо надання висновку про доцільність визнання ОСОБА_6 таким, що втратив право користування спірною квартирою..

19.06.2026 у судове засідання прибув представник позивача який просив задовольнити позов в повному обсязі, також представник позивача подав заяву у якій просив не допитувати та не викликати свідка ОСОБА_12 , яку суд задовольнив.

Також прибув представник органу опіки та піклування, який у задоволенні позову до ОСОБА_6 просив відмовити, щодо інших позовних вимог поклався на розсуд суду.

Відповідачі та їх представник у судове засідання не з`явилися, хоча були повідомлені про час дату і місце його проведення у спосіб встановлений законом, завчасно.

Представник відповідача, адвокат Кохан-Гнатюк Н.В. подала клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки перебуває у відрядженні, однак жодних документів на підтвердження перебування у відрядженні до клопотання не додано.

Відтак, суд визнав неповажною причиною неприбуття у судове засідання представника представника відповідача також враховуючи те, що на попередньому судовому засіданні представник був присутній і з ним узгоджувалась дата судового розгляду 19.06.2026.

Верховний Суд у своїх постановах від 13 листопада 2020 року у справі № 359/5348/17 (провадження № 61-18620св19) та від 8 грудня 2021 року у справі № 369/10161/19 (провадження № 61-3468св21) наголосив, що якщо учасники судового процесу, зокрема сторони чи їхні представники, не з`явилися на судове засідання, але суд дійде висновку, що наявних матеріалів достатньо для ухвалення законного та обґрунтованого рішення, розгляд справи може бути завершено без її відкладення. Основним критерієм для відкладення справи є не відсутність сторони або її представника, а неможливість вирішення спору в межах відповідного судового засідання.

У цій справі суд вважає, що наявних матеріалів достатньо для прийняття законного та обґрунтованого рішення, тому вирішення спору по суті може відбутися без відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 19.06.2026 суд перейшов до стадії прийняття судового рішення у справі та повідомив присутніх, що повний текст судового рішення буде проголошено у судовому засіданні 29.06.2026, у зв`язку з чим оголосив перерву.

Вивчивши матеріали справи суд встановив такі обставини.

Довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 05.11.2088 року підтверджується, що ОСОБА_11 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , з 13.02.1995 року по теперішній час.

Довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб за відомостями реєстру Ковельської територіальної громади № 2931 від 05.09.2025 підтверджується, що за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровані шість осіб: ОСОБА_11 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 .

Корінцем ордера на жиле приміщення від 01.02.1995 підтверджується, що на виконання рішення виконавчого комітету міської ради народних депутатів в м. Ковелі від 27.01.1995 видано ордер ОСОБА_13 на право зайняття житлового приміщення по АДРЕСА_4 п`ятьма особами, а саме: ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_11 , ОСОБА_4 (чоловік-дружина, два сини та дочка).

Квитанціями про сплату комунальних послуг підтверджується оплата комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_2 , здійснена платником ОСОБА_15 та ОСОБА_11 за 2025 рік.

Актовим записом про народження № 474 від 15.06.2011 підтверджується, що ОСОБА_6 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , матір`ю якого є ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ).

Актом обстеження умов проживання від 26.02.2026, складеним на виконання ухвали Ковельського міськрайонного суду від 12.02.2026, зафіксовано результати обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_2 . У документі зазначено, що житло не приватизоване, квартира вмебльована, наявна побутова техніка. Під час обстеження з`ясовано, що за вказаною адресою ніхто не проживає, у тому числі не проживає ОСОБА_4 разом зі своїм сином ОСОБА_6 .

Актом обстеження умов проживання від 27.02.2026, складеним на виконання ухвали Ковельського міськрайонного суду від 12.02.2026, зафіксовано результати обстеження умов проживання сім`ї за адресою: АДРЕСА_5 , власником якої є ОСОБА_13 . Зазначено, що умови проживання задовільні, кімнати умебльовані, наявна побутова техніка. За адресою проживають: ОСОБА_13 (бабуся), ОСОБА_4 (мати) та ОСОБА_6 (син). Для виховання та розвитку дитини створено достатні умови, дитина має особисту кімнату, яка облаштована місцем для сну і навчання. Стосунки у сім`ї складні: зі слів дитини ( ОСОБА_16 ) існують конфлікти з матір`ю ( ОСОБА_17 ), яка, у свою чергу, конфліктує з братом ( ОСОБА_11 ).

Рішенням виконавчого комітету Ковельської міської ради № 240 від 11.06.2026 затверджено висновок служби у справах дітей про недоцільність визнання неповнолітнього ОСОБА_6 таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Висновком служби у справах дітей про недоцільність визнання неповнолітнього ОСОБА_18 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, встановлено, що фактично неповнолітній проживає за адресою: АДРЕСА_5 , однак зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначено, що у жовтні 2025 року неповнолітнього було поставлено на облік служби у справах дітей. На засіданні комісії з питань захисту прав дитини від 22.05.2026 було заслухано неповнолітнього ОСОБА_6 та представника ОСОБА_19 , при цьому мати ( ОСОБА_4 ) була відсутня через перебування на території Республіки Польща. Комісія встановила відсутність доказів наявності у неповнолітнього у власності будь-якого житла. Керуючись положеннями статті 29 Цивільного кодексу України, статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» та Конвенції ООН про права дитини, орган опіки та піклування дійшов висновку про недоцільність визнання неповнолітнього ОСОБА_6 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 .

Копією довідки форми 5 від 06.04.2026 підтверджується, що ОСОБА_11 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 30.10.2019 по теперішній час.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_10 надав суду показання, відповідно до яких він є сусідом позивача. Відповідачів у справі особисто не знає, лише чув їхні імена, про характер взаємовідносин між сторонами спору йому нічого не відомо.

Щодо обставин справи свідок пояснив, що з 1994 року він постійно проживає на другому поверсі того ж під`їзду багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_6 , де на п`ятому поверсі розташована спірна квартира АДРЕСА_7 . З огляду на свій графік роботи (два дні через два) свідок часто перебуває вдома та має об`єктивну можливість спостерігати за мешканцями та відвідувачами під`їзду.

Описуючи порядок користування спірною квартирою у хронологічній послідовності, свідок зазначив, що у період з 1994 по 1997 роки у квартирі проживала невідома йому жінка. Чи проживав у цей час за вказаною адресою позивач, свідок достовірно не знає. У період до 2000 року до квартири періодично приходили інші особи, однак чи була серед них ОСОБА_4 свідку не відомо. Після 1997 року у квартирі проживав позивач зі своєю першою дружиною. Згодом він проживав там із другою дружиною та її донькою, а пізніше у них народилося ще двоє спільних дітей. Близько десяти років тому друга дружина разом із дітьми виїхала та припинила користуватися цим житлом. Надалі позивач проживав із іншою жінкою, згодом проходив військову службу, а після повернення зі служби став проживати з іншою жінкою.

Щодо поточного стану користування житлом свідок вказав, що на даний час у спірній квартирі постійно ніхто не проживає, позивач з`являється там лише час від часу. Періодично до квартири приходить брат позивача на ім`я ОСОБА_20 , який здійснює догляд за житлом.

Розглянувши та оцінивши подані учасниками справи обґрунтування та заперечення, пояснення та докази, суд дійшов висновку, що спір у справі виник у сфері житлових правовідносин, а саме щодо збереження чи втрати права користування комунальним житловим приміщенням у зв`язку з тривалою відсутністю осіб за місцем реєстрації. Спірні правовідносини регулюються Житловим кодексом України та Цивільним кодексом України.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частини першої та другої статті 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Згідно зі статтею 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 10 червня 2026 року у справі № 161/16767/23 сформулював правовий висновок, згідно з яким аналіз положень статей 71, 72 ЖК України свідчить про те, що для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, необхідна наявність одночасно двох умов: відсутність особи без поважних причин понад встановлений строк, а також відсутність поважних причин непроживання за адресою такого житлового приміщення. На позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені строки, а на відповідача - спростувати довготривалу відсутність чи довести поважність її причин.

При цьому, початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Оцінюючи аргументи сторін, суд дійшов переконання, що відсутність ОСОБА_4 у спірній квартирі триває понад 20 років. Відповідачка сама підтвердила у судовому засіданні, що виїхала добровільно у зв`язку з укладенням шлюбу.

Створення власної сім`ї та переїзд до іншого місця проживання свідчать про добровільну зміну центру життєвих інтересів та місця проживання.

Суд відхиляє аргумент відповідачки ОСОБА_4 про те, що позивач чинив їй перешкоди у користуванні житлом. Як встановлено судом, у матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази чинення таких перешкод протягом усього 20-річного періоду.

Посилання відповідачки на те, що вона намагалася отримати доступ до квартири вже після відкриття провадження у цій справі, суд оцінює критично.

Згідно з усталеною судовою практикою, дії щодо спроб вселення, вчинені після пред`явлення позову до суду, не можуть вважатися беззаперечним доказом наявності перешкод у попередні роки (постанова Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 520/7767/19, https://reyestr.court.gov.ua/Review/114187334).

Більше того, відповідачка самостійно відмовилася від подання відповідних доказів у судовому засіданні, реалізувавши свої права передбачені принципом диспозитивності (ст. 13 ЦПК України).

Доказів того, що ОСОБА_5 самостійно намагався проживати у спірній квартирі у зв`язку з чим звертався до позивача, чи доказів того, що позивач чинив ОСОБА_5 перешкоди у проживанні у спірній квартирі, матеріали справи не містять.

Відтак, суд дійшов висновку, що ОСОБА_4 , ОСОБА_5 відсутні у житловому приміщенні понад встановлені статтею 71 ЖК України строки без поважних причин.

Оцінюючи вимоги позову в частині визнання такими, що втратили право користування житлом неповнолітнього ОСОБА_6 , суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Частиною 2, 3 статті 29 ЦК України визначено, що фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Як суд встановив вище, ОСОБА_6 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ніколи не проживав у спірній квартирі, на момент пред`явлення позову - 19.09.2025, досяг чотирнадцяти років, і мав право вільно обирати своє місце проживання.

Доказів того, що після досягнення 14 років у червні 2025 ОСОБА_6 самостійно намагався проживати у спірній квартирі у зв`язку з чим звертався до позивача, чи доказів того, що позивач чинив ОСОБА_6 перешкоди у проживанні у спірній квартирі, матеріали справи не містять.

Суд також враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04 жовтня 2023 року у справі № 520/7767/19, де зазначено, що право користування квартирою неповнолітньої дитини є похідним від права на це житло її батька чи матері. У вказаній справі Верховний Суд наголосив, що якщо батьки дитини мають інше постійне фактичне місце проживання, а дитина з народження не проживала у спірній квартирі, маючи там лише формальне місце реєстрації, визнання такого з батьків таким, що втратив право користування, не порушує права малолітньої дитини на житло.

Суд встановив, що ОСОБА_6 з моменту народження ніколи не проживав у спірній квартирі, а його фактичним постійним місцем проживання є квартира бабусі у АДРЕСА_3 , де він мешкає разом із своєю матір`ю ОСОБА_4 .

Оскільки право користування житлом дітей є похідним від права їхньої матері, а суд встановив відсутність у ОСОБА_4 збереженого права користування цим житлом (через її добровільну відсутність понад 20 років), формальна реєстрація дітей у спірній квартирі не породжує для них самостійного права користування цією неприватизованою квартирою.

Суд критично оцінює висновок Органу опіки та піклування виконавчого комітету Ковельської міської ради про недоцільність визнання неповнолітнього ОСОБА_6 таким, що втратив право користування житлом. Цей висновок суперечить фактично встановленим органом опіки обставинам, зафіксованим в актах обстеження: дитина проживає у належних умовах в іншому місці та ніколи не проживала за місцем реєстрації. Збереження суто формальної реєстрації за відсутності фактичного проживання та при втраті права користування матір`ю суперечить приписам чинного законодавства.

Відсутність права власності на житло у відповідачів не є передбаченою законом підставою для збереження права користування чужим (комунальним) житлом, у якому вони не проживають понад встановлені строки.

Відтак, суд дійшов висновку, що неповнолітній ОСОБА_6 відсутній у житловому приміщенні понад встановлені статтею 71 ЖК України строки без поважних причин.

Згідно зі статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», від 02 грудня 2010 року «Кривіцька та Кривіцький проти України»). Отже, при вирішенні спору про наявність передбачених законом підстав для виселення особи чи визнання такою, що втратила право користування, що за своєю суттю є позбавленням права на житло, суд у кожній конкретній справі, виходячи із принципу верховенства права, повинен провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, а й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 442/8188/19.

Оцінюючи відповідність втручання у права відповідачів критеріям статті 8 Конвенції в межах цієї справи, суд зазначає таке.

Поняття «житло» в розумінні статті 8 Конвенції не обмежується приміщенням, у якому особа проживає лише на законних підставах чи має формальну реєстрацію, а безпосередньо залежить від фактичних обставин - існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем.

Суд достовірно встановив, що відповідачка ОСОБА_4 добровільно покинула спірну квартиру понад 20 років тому, та почала проживати за іншою адресою, а її сини з моменту народження ніколи у ній не проживали. Відтак, спірна квартира де-факто втратила для ОСОБА_4 , а для ОСОБА_21 та ОСОБА_6 ніколи не набувала статусу «житла» в розумінні положень Конвенції.

Втручання у права відповідачів у вигляді позбавлення формального права користування здійснюється згідно із законом (положення статей 71, 72 ЖК України) та переслідує легітимну мету - захист прав та інтересів позивача, який фактично користується комунальним майном, несе тягар його утримання.

Таке втручання є пропорційним і необхідним у демократичному суспільстві, оскільки відповідачі мають інше стале фактичне місце проживання ( АДРЕСА_5 ), тоді як збереження за ними суто номінальної реєстрації покладає на позивача надмірний тягар і порушує його житлові права.

Задоволення позову в даному випадку не є крайньою формою втручання, що загрожує залишенням відповідачів без даху над головою, а лише констатує фактичну втрату ними зв`язку із вказаним приміщенням.

Підсумовуючи наведене, вивчивши матеріали справи, повно, всебічно, об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази безпосередньо досліджені в судовому засіданні, з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а у сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку, застосувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, виходячи з мотивів наведених вище, керуючись внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку про те, що відповідачі без поважних причин не проживають у спірній квартирі понад строки, встановлені статтею 71 ЖК України, жодних перешкод у користуванні житлом їм не чинилося, а їхня реєстрація носить виключно формальний характер. Відтак, позовні вимоги ОСОБА_11 про визнання ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до положень статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, понесені позивачем документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню з відповідачів у рівних частках по 1211,30 грн на користь позивача.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_11 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ковельської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - задовольнити повністю.

Визнати ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житловим приміщенням у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь ОСОБА_11 судові витрати по сплаті судового збору в рівних частках по 1211,30 грн з кожного.

Копію рішення у справі надіслати учасникам справи.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування учасників справи:

Позивач - ОСОБА_11 ( АДРЕСА_8 , РНОКПП НОМЕР_2 );

Відповідачі:

ОСОБА_4 (місце реєстрації - АДРЕСА_8 ; фактичне місце проживання - АДРЕСА_9 ; РНОКПП НОМЕР_3 );

ОСОБА_5 (місце реєстрації - АДРЕСА_8 ; фактичне місце проживання - АДРЕСА_9 ; РНОКПП НОМЕР_4 );

ОСОБА_6 (місце реєстрації - АДРЕСА_8 ; фактичне місце проживання - АДРЕСА_9 ; РНОКПП НОМЕР_5 );

Третя особа без самостійних вимог - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ковельської міської ради (45008, Волинська область, м. Ковель, вул. Незалежності, буд. 73, код ЄДРПОУ 04051313).

Повне судове рішення складене 29.06.2026.

Суддя Р.Я. Смалюх