Рішення № 137778270, 29.06.2026, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/440/26-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маренича І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до Управління Служби безпеки України в Херсонській області (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною відмову (дію) начальника Управління Служби безпеки України в Херсонській області Борисевича А.С. у наданні позивачу частини щорічної основної відпустки за 2025 рік у кількості 17 календарних днів з урахуванням двох діб, необхідних для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад;

- зобов`язати Управління Служби безпеки України в Херсонській області невідкладно, але не пізніше першого кварталу поточного року, надати на вимогу позивача частину щорічної основної відпустки у кількості 17 календарних днів з урахуванням двох діб, необхідних для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, що ненадана у 2025 році.

В обґрунтування позову позивач зазначав, що звернувся до відповідача із рапортами про надання йому частини щорічної основної відпустки за 2025 рік у кількості 17 календарних днів з урахуванням двох діб, необхідних для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад. Однак, відповідачем не було надано йому частину щорічної основної відпустки на підставі поданого рапорту.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідачем подано до суду відзив на позов, відповідно до змісту якого заперечує проти задоволення позову. Вказує, що на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду по справі №600/4082/25-а відповідачем розглянуто рапорт позивача про надання частини щорічної основної відпустки та за результатами якої прийнято відповідне рішення. Зазначає, що відсутні підстави для надання позивачу частини щорічної основної відпустки за 2025 рік, оскільки відносно позивача порушено кримінальне провадження № 62024080200000199 та на нього покладений обов`язок не відлучатися за межі м. Чернівці без дозволу слідчого, прокурора або суду.

Згідно розпорядження Голови Служби Безпеки України, з 09.08.2024 надання відпусток військовослужбовцям Служби безпеки України було тимчасово призупинено.

Посилаючись на положення абз. 3 п. 14 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а також абз. 6 п. 55, абз. 4 п. 56 Положення № 1262, відповідач зазначав, що право позивача на відпустку Управлінням порушене не було, оскільки у нього залишається право на використання щорічної відпустки за 2025 рік після завершення (скасування) правового режиму воєнного стану, або ж, у разі звільнення з військової служби - на грошову компенсацію за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток.

Крім того, відповідач зазначав, що виходячи із положень розділу VI Положення 1262 та розділу VI Інструкції про організацію виконання Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, зазначенні розділи регулюють підстави і порядок надання відпусток у мирний час, у тому числі і строки та порядок складання відповідних графіків відпусток. Виходячи із наведеного, а також враховуючи те, що з 24.02.2022 по теперішній час в Україні діє правовий режим воєнного часу, складання таких графіків не передбачено (розділ Х Положення 1262).

З огляду на викладене вище, відповідач зазначив, що підстав у задоволенні рапорту позивача про надання частини щорічної відпустки за 2025 рік, ще й з правом виїзду по території України немає.

Дослідивши письмові докази судом встановлено наступне.

01.03.2022 між ОСОБА_1 , підполковником запасу, та Службою безпеки України, в особі Управління Служби безпеки України в Херсонській області, укладено контракт про проходження військової служби у Службі безпеки України до оголошення демобілізації.

26.06.2025 позивач звернувся із рапортом до начальника Управління СБ України в Херсонській області, в якому просив надати йому частину щорічної основної відпустки за 2025 рік у кількості 17 календарних днів з 28.07.2025 з урахуванням двох діб, необхідних для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад.

Так позивач звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом в якому просив визнати протиправною бездіяльність військових службових осіб Управління Служби безпеки України в Херсонській області, а саме: заступника начальника Управління Тарана В.Г. та начальника Управління Борисевича А.С. щодо ненадання йому частини щорічної основної відпустки за 2025 рік у кількості 17 календарних днів з 28 липня 2025 року з урахуванням двох діб, необхідних для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад;

зобов`язати начальника Управління Служби безпеки України в Херсонській області невідкладно надати йому частину щорічної основної відпустки за 2025 рік у кількості 17 календарних днів з урахуванням двох діб, необхідних для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, що ненадана.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 03.11.2025 адміністративний позов задовольнити частково. Визнано протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Херсонській області щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 26.06.2025 про ненадання частини щорічної основної відпустки за 2025 рік у кількості 17 календарних днів з 28.07.2025 з урахуванням двох діб, необхідних для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад. Зобов`язано Управління Служби безпеки України в Херсонській області повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 26.06.2025 про надання частини щорічної основної відпустки за 2025 рік у кількості 17 календарних днів з 28.07.2025 з урахуванням двох діб для проїзду в межах території України до місця проведення відпустки та назад, та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки суду. В решті позову відмовлено.

03.12.2025 відповідачем повторно розглянуто рапорт позивача. За результатами його розгляду повідомлено, що відповідно до вимог чинного законодавства України підстави для надання частини щорічної основної відпустки за 2025 рік відсутні.

Не погоджуючись з відмовою відповідача позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про Службу безпеки України" від 25.03.1992 № 2229-XII (далі - Закон № 2229-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) Служба безпеки України - це державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України.

Статтею 4 Закону № 2229-XII визначено, що правову основу діяльності Служби безпеки України становлять Конституція України, цей Закон та інші акти законодавства України, відповідні міжнародні правові акти, визнані Україною.

Згідно з ч.1 ст. 9 Закону № 2229-XII систему Служби безпеки України складають Центральне управління Служби безпеки України, підпорядковані йому регіональні органи, органи військової контррозвідки, військові формування, а також навчальні, науково-дослідні та інші заклади Служби безпеки України.

Приписами статті 11 Закону № 2229-XII передбачено, що з метою ефективного виконання своїх завдань Службою безпеки України створюються її регіональні органи: обласні управління Служби безпеки України, їх міжрайонні, районні та міські підрозділи, розміщення і територіальна компетенція яких можуть не збігатися з адміністративно-територіальним поділом України.

В інтересах державної безпеки органи і підрозділи Служби безпеки України можуть створюватися на окремих державних стратегічних об`єктах і територіях, у військових формуваннях.

У своїй оперативно-службовій діяльності регіональні органи Служби безпеки України є незалежними від органів місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування, посадових осіб, партій і рухів.

Статтею 18 Закону № 2229-XII встановлено, що фінансування, матеріально-технічне та соціально-побутове забезпечення Служби безпеки України здійснюється Кабінетом Міністрів України у порядку, визначеному Верховною Радою України, за рахунок коштів державного бюджету України.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону № 2229-XII кадри Служби безпеки України складають: співробітники-військовослужбовці, працівники, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, а також військовослужбовці строкової служби.

Частиною 1 ст. 20 Закону № 2229-XII визначено, що умови і порядок виконання своїх обов`язків співробітниками-військовослужбовцями Служби безпеки України визначаються укладеним договором (контрактом). На них, а також на військовослужбовців строкової служби поширюється порядок проходження військової служби у Збройних Силах України, визначений законодавством. Військовослужбовці Служби безпеки України приймають Військову присягу на вірність народу України.

За приписами ст. 27 Закону № 2229-XII держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України.

Військовослужбовці Служби безпеки України користуються політичними, соціально-економічними та особистими правами і свободами, а також пільгами відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 1 Закону №2011-ХІІ визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

У відповідності до приписів ст.1-2 Закону № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Стаття 10-1 Закону № 2011-XII врегульовує право військовослужбовців на відпустки, а також порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них.

Пунктом 1 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.

Пунктом 2 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що щорічна основна відпустка надається протягом календарного року. В особливих випадках з дозволу прямого начальника, уповноваженого Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, керівниками правоохоронних органів та керівниками розвідувальних органів України, щорічна основна відпустка за минулий рік надається в першому кварталі наступного року, якщо раніше її не було надано.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, тривалість щорічної основної відпустки в році початку військової служби обчислюється з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті, за кожний повний місяць служби до кінця календарного року. При цьому військовослужбовцям, які мають право на відпустку тривалістю 10 календарних днів і більше, оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відпустка тривалістю менш як 10 календарних днів за бажанням військовослужбовця може бути надана йому одночасно із щорічною основною відпусткою в наступному році. У такому самому порядку надається щорічна основна відпустка і військовослужбовцям, які перебували у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Згідно пункту 14 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".

Відповідно до п. 18 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ під час дії воєнного стану військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надається частина щорічної основної відпустки загальною тривалістю не більше 30 календарних днів, а також відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів. Кожна із зазначених відпусток надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Щорічна основна відпустка, зазначена в абзаці першому цього пункту, надається частинами протягом календарного року, за умови що основна безперервна її частина становитиме не менше 15 календарних днів та одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців відповідного підрозділу.

Порядок проходження військової служби за контрактом особами офіцерського складу, сержантського і старшинського складу, рядового складу Служби безпеки України (далі - військовослужбовці Служби безпеки України), виконання ними військового обов`язку в запасі та особливості проходження військової служби в особливий період визначає Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затверджене Указом Президента України № 1262/2007 від 27.12.2007 (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Положення).

Відповідно п. 53 Порядку у мирний час військовослужбовцям Служби безпеки України надаються відпустки: а) щорічні: основні; додаткові, передбачені законодавством; б) у зв`язку із закінченням вищих військових навчальних закладів; в) додаткові у зв`язку з навчанням у закладах вищої освіти без відриву від служби; г) творчі; д) соціальні: у зв`язку з вагітністю та пологами; для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; додаткові військовослужбовцям, які мають дітей; відпустка у зв`язку з усиновленням дитини; е) для лікування у зв`язку з хворобою або для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва); є) за сімейними обставинами та з інших поважних причин.

Пунктом 55 Порядку визначено, що щорічна основна відпустка надається протягом календарного року, при цьому оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад у межах України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В особливих випадках з дозволу прямого начальника підрозділу (органу, закладу, установи), уповноваженого Головою Служби безпеки України щорічна основна відпустка за минулий рік надається в першому кварталі наступного року, якщо раніше її не було надано.

За бажанням військовослужбовців Служби безпеки України щорічна основна відпустка може надаватись їм частинами не більше двох за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 15 календарних днів.

Згідно п. 56 Порядку військовослужбовцям Служби безпеки України, які прийняті на військову службу за контрактом, тривалість щорічної основної відпустки в році початку військової служби обчислюється з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до абзацу першого пункту 54 цього Положення за кожний повний місяць служби до кінця календарного року. При цьому військовослужбовцям, які мають право на відпустку тривалістю 10 календарних днів і більше, оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад у межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відпустка тривалістю менш як 10 календарних днів за бажанням військовослужбовця може бути надана йому одночасно із щорічною основною відпусткою в наступному році. У такому самому порядку надається щорічна основна відпустка і військовослужбовцям, які перебували у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Особливості проходження військової служби в особливий період врегульовано розділом X Порядку.

Так, п. 87 Порядку встановлено, що військовослужбовці Служби безпеки України проходять військову службу в особливий період з урахуванням особливостей, передбачених цим Положенням та іншими відповідними нормативно-правовими актами.

Відповідно п. 88-4 Порядку в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються щорічні основні відпустки, одноразові відпустки при народженні дитини, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям щорічних основних відпусток здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу, органу, закладу, установи. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів.

Під час дії воєнного стану військовослужбовцям надається частина щорічної основної відпустки загальною тривалістю не більше 30 календарних днів, а також відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів. Кожна із зазначених відпусток надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Щорічна основна відпустка, зазначена в абзаці другому цього пункту, надається частинами протягом календарного року за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 15 календарних днів, та одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців відповідного підрозділу, органу, закладу, установи.

Аналогічні положення встановлено в Інструкції про організацію виконання Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, яка визначає механізм реалізації вимог Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України затвердженої наказом Служби безпеки України № 772 від 14.10.2008, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України № 1323/16014 від 31.12.2008 (далі - Інструкція № 772, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 6.4 Інструкції № 772 встановлено, що надання військовослужбовцям Служби безпеки України відпусток провадиться відповідно до розділу VI Положення та чинного законодавства України на підставі поданих ними у встановленому порядку рапортів, погоджених з безпосередніми (прямими) начальниками.

Щорічні основні відпустки військовослужбовцям надаються у терміни, визначені у графіках щорічних основних відпусток військовослужбовців на наступний рік (далі - графік відпусток) з дотриманням вимог щодо забезпечення надійного функціонування органу, підрозділу, закладу, установи Служби безпеки України, підтримання мобілізаційної готовності та розрахунку щомісячного перебування у відпустці не більше 30 відсотків його військовослужбовців. У вищих військових навчальних закладах щомісячні норми надання військовослужбовцям постійного складу чергових відпусток визначаються керівниками навчальних закладів.

Відповідно до п. 6.2 Інструкції № 772 щорічна основна відпустка має бути використана протягом календарного року. В особливих випадках з дозволу начальника, визначеного абзацами четвертим, п`ятим пункту 6.1 цього розділу, щорічна основна відпустка за минулий рік (або невикористана її частина) надається в першому кварталі наступного року, якщо раніше її не було надано.

Щорічна основна відпустка на вимогу військовослужбовця переноситься у разі: порушення начальником органу, підрозділу, закладу, установи строку повідомлення про час надання відпустки; несвоєчасної виплати грошового забезпечення за час щорічної основної відпустки.

Щорічна основна відпустка також переноситься на інший період начальником органу, підрозділу, закладу, установи у разі: захворювання військовослужбовця до початку відпустки (на підставі довідки закладу охорони здоров`я); набуття права на відпустку у зв`язку з вагітністю та пологами (на підставі медичного висновку); виконання військовослужбовцем державних або громадських обов`язків, якщо згідно із законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи зі збереженням грошового забезпечення; збігу щорічної основної відпустки з відпусткою у зв`язку з навчанням у вищих навчальних закладах, навчальних закладах післядипломної освіти та аспірантурі без відриву від служби чи з відпусткою для лікування у зв`язку з хворобою.

Згідно п. 6.4 Інструкції № 772 про надання військовослужбовцям щорічних основних та додаткових відпусток начальниками, які визначені абзацами четвертим, п`ятим пункту 6.1 цього розділу, видаються накази по особовому складу.

Отже, аналізуючи викладене вище, суд зазначає, що позивач як військовослужбовець має право на використання частини щорічної основної відпустки в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям, за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечувалося відповідачем, що 26.06.2025 позивач звернувся із рапортом до начальника Управління СБ України в Херсонській області, в якому просив надати йому частину щорічної основної відпустки за 2025 рік у кількості 17 календарних днів з 28.07.2025 з урахуванням двох діб, необхідних для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад.

Як встановлено судом, позивач звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом в якому просив визнати протиправною бездіяльність військових службових осіб Управління Служби безпеки України в Херсонській області, а саме: заступника начальника Управління Тарана В.Г. та начальника Управління Борисевича А.С. щодо ненадання йому частини щорічної основної відпустки за 2025 рік у кількості 17 календарних днів з 28 липня 2025 року з урахуванням двох діб, необхідних для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад;

зобов`язати начальника Управління Служби безпеки України в Херсонській області невідкладно надати йому частину щорічної основної відпустки за 2025 рік у кількості 17 календарних днів з урахуванням двох діб, необхідних для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, що ненадана.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 03.11.2025 по справі № 600/4082/25-а адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Херсонській області щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 26.06.2025 про ненадання частини щорічної основної відпустки за 2025 рік у кількості 17 календарних днів з 28.07.2025 з урахуванням двох діб, необхідних для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад. Зобов`язано Управління Служби безпеки України в Херсонській області повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 26.06.2025 про надання частини щорічної основної відпустки за 2025 рік у кількості 17 календарних днів з 28.07.2025 з урахуванням двох діб для проїзду в межах території України до місця проведення відпустки та назад, та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки суду. В решті позову відмовлено.

03.12.2025 відповідачем повторно розглянуто рапорт позивача. За результатами його розгляду повідомлено, що відповідно до вимог чинного законодавства України підстави для надання частини щорічної основної відпустки за 2025 рік відсутні.

Посилання відповідача на розпорядження Голови Служби безпеки України від 09.08.2024, яким тимчасово призупинено надання відпусток військовослужбовцям, а також на положення абзацу 3 пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII про можливість використання відпустки після завершення воєнного стану, суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Як вже зазначалось, норми пункту 18 статті 10-1 Закону № 2011-XII та пункту 88-4 Положення № 1262 є імперативними та прямо передбачають право військовослужбовця у період дії воєнного стану на отримання частини щорічної основної відпустки тривалістю не більше 30 календарних днів. При цьому законодавець чітко визначив умови, за яких така відпустка надається: частинами протягом календарного року; основна безперервна частина становить не менше 15 календарних днів; за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців відповідного підрозділу.

Суд зазначає, що жоден закон чи нормативно-правовий акт не пов`язує реалізацію цього права із наявністю або відсутністю кримінальних проваджень щодо військовослужбовця. Покладений на позивача в межах кримінального провадження № 62024080200000199 обов`язок не відлучатися за межі м. Чернівці без дозволу слідчого, прокурора або суду є процесуальним обмеженням свободи пересування, проте він не позбавляє особи статусу військовослужбовця та гарантованих державою соціальних прав, зокрема права на відпочинок (відпустку), який може бути проведений безпосередньо за місцем проживання або перебування (в межах м. Чернівці).

Крім того, розпорядження Голови СБУ чи інші внутрішні відомчі накази та інструкції, на які посилається відповідач, є підзаконними актами. Суд звертає увагу, що підзаконні акти не можуть звужувати зміст та обсяг прав, визначених законами України. За наявності колізії між нормами Закону № 2011-XII та актами відомчого характеру, суд застосовує норми акта вищої юридичної сили, тобто Закону.

Посилання відповідача на відсутність затверджених графіків відпусток через введення воєнного стану суд вважає також безпідставними, оскільки положення пункту 18 статті 10-1 Закону № 2011-XII визначають самостійний механізм і критерії надання відпусток, де ключовим показником є граничний відсоток відсутності особового складу (не більше 30%), а не планові графіки мирного часу. Відповідач не надав суду доказів того, що на момент подання позивачем рапорту у відповідному підрозділі було перевищено встановлений 30-відсотковий ліміт відсутніх військовослужбовців.

Щодо вимоги позивача про врахування двох діб для проїзду до місця проведення відпустки та назад, суд зазначає, що оскільки позивач обмежений у праві виїзду за межі м. Чернівці у зв`язку із запобіжним заходом (або покладеними обов`язками), додатковий час для проїзду по території України в цьому випадку фактично не може бути використаний за призначенням.

Водночас вказане не заперечує права позивача на саму відпустку тривалістю 17 календарних днів.

Таким чином, відмова начальника Управління Служби безпеки України в Херсонській області Борисевича А.С. у наданні позивачу частини щорічної основної відпустки за 2025 рік є протиправною, оскільки вона винесена без належних правових підстав та всупереч вимогам спеціального законодавства, що регулює соціальний захист військовослужбовців в особливий період.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст. 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю; 7) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об`єднання громадян; 8) примусовий розпуск (ліквідацію) об`єднання громадян; 9) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів; 11) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України або про продовження строку такого затримання; 12) затримання іноземця або особи без громадянства до вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні; 13) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 14) звільнення іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 15) зобов`язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.

У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (ч. 3-4 ст. 245 КАС України).

Із змісту вказаних норм видно, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин у випадку, якщо своїми незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкт владних повноважень порушує такі права, свободи та інтереси осіб. Приблизний перелік способів захисту порушеного права в адміністративному судочинстві встановлено ст. 245 КАС України.

Визначаючись щодо способу поновлення порушеного права позивача, враховуючи висновок суду про протиправність в дій відповідача щодо ненадання відпустки позивачу, виходячи з повноважень, визначених ст. 245 КАС України, суд приходить до переконання, що ефективним способом поновлення порушеного права позивача є визнання протиправною відмови начальника Управління Служби безпеки України в Херсонській області Борисевича А.С. від 03.12.2025 у наданні ОСОБА_1 частини щорічної основної відпустки за 2025 рік у кількості 17 календарних днів та зобов`язання Управління Служби безпеки України в Херсонській області надати ОСОБА_1 частину щорічної основної відпустки за 2025 рік у кількості 17 календарних днів.

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч. 1 - 3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позов необхідно задовольнити частково, з підстав викладених вище.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною відмову начальника Управління Служби безпеки України в Херсонській області Борисевича А.С. від 03.12.2025 у наданні ОСОБА_1 частини щорічної основної відпустки за 2025 рік у кількості 17 календарних днів.

3. Зобов`язати Управління Служби безпеки України в Херсонській області надати ОСОБА_1 частину щорічної основної відпустки за 2025 рік у кількості 17 календарних днів.

4. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

У відповідності до статей 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач - Управління Служби безпеки України в Херсонській області (вул. Лютеранська, 1, м. Херсон, 73003, Код ЄДРПОУ 20001728).

Суддя І.В. Маренич