Рішення № 137777518, 29.06.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2026 року Справа № 520/31408/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садової М. І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області, Національної поліції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Державне бюро розслідувань про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

у с т а н о в и в :

позивач звернувся до суду з позов у якому, з урахування заяви про зміну позовних вимог, просить:

- визнати протиправними дії ОСОБА_2 , які полягають у підміні майна, яке повинно бути повернуто;

- визнати протиправними дії посадових осіб Національна поліція України, які полягають у неналежному розгляді скарги про компенсації витрат завданих уповноваженими особами ГУНП в Харківській області;

- зобов`язати уповноважених осіб ГУНП в Харківській області вжити заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, які були завдані позивачу в результаті ущемлення його прав власності на майно яке не повернуто у відповідності ухвал суду.

В обґрунтування позову позивач покликається на те, що 08.08.2022 прийнято постанову у справі № 554/2878/22 про повернення позивачу тимчасово вилученого майна (13.07.2021) у межах кримінального провадження. 13.04.2025 звернувся із скаргою до НП України. Попри те така скарга не була розглянута належним чином, адже не вирішено питання щодо відшкодування шкоди заподіяною працівниками ГУ НП України в Харківській бласті. Вважає, бездіяльність посадових осіб НП України протиправним у зв`язку із чим просить зобов`язати уповноважених осіб ГУНП у Харківській області вжити заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків. Разом із тим, наводить аргументи про те, що на стадії досудового розслідування свідчим ОСОБА_2 здійснено дії щодо підміни майна, яка мало бути повернуто на виконання ухвали суду від 08.08.2022, які просить визнати протиправними. Просить позов задовольнити.

Відповідачем Національною поліцією України (надалі відповідач-1, НП України) подано до суду відзив, який містить заперечення на позов. Наводить аргументи про те, що скарга позивача від 13.04.2025 розглянута та надано НП України відповідь листом від 05.05.2025. Зі змісту скарги від 13.04.2025 убачається, що позивач просив відшкодувати шкоду завдані діями окремих працівників ГУНП у Харківській області. Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі Закон) передбачено виключений перелік підстав для такого відшкодування. За інформацією, наданою відділом дізнання ГУНП в Харківській області встановлено, що на виконання ухвали Київського районного суду міста Харкова від 02.12.2024 у справі № 643/11507/24 (провадження № 1-кп/953/1157/24) позивача було запрошено до Харківського РУП № 2 ГУНП в Харківській області для отримання вказаного в ухвалі майна. 28.12.2024 прибувши до згаданого районного управління поліції позивач відмовився отримувати вказане майно, про що написали власноручно свої заперечення в протоколі повернення майна. У зв`язку із цим 28.12.2024 дізнавачем винесено постанову про неможливість виконання згаданої ухвали суду, а копію направлено до Київського районного суду міста Харкова. Водночас, обставини, зазначені у скарзі щодо недопущення позивача 10.04.2025 до адмінбудівлі ГУНП в Харківській області не знайшли свого підтвердження. Зокрема, встановлено, що в адмінбудівлі ГУНП в Харківській області позивач не перебував, факт не допуску до адмінбудівлі не встановлено, записи щодо перебування в Журналі обліку доставлених, відвідувачів та запрошених до адмінбудівлі ГУНП в Харківській області за адресою: м. Харків, вул. Ярославська, 1/29 відсутні.». Отже, враховуючи зазначене, вважаємо, що Національною поліцією України під час розгляду скарги ОСОБА_1 від 13.04.2025 було надано повну, обґрунтовану та вмотивовану відповідь на всі порушені у спірній скарзі питання, у зв`язку з чим, відповідь НПУ, яка була надана листом Управління дізнання НПУ від 05.05.2025 (924610) № 65682-2025 є правомірною та наданою відповідно до вимог чинного законодавства. Просить у позові відмовити.

Відповідачем Головним управлінням Національної поліції у Харківській області (надалі відповідач-2, ГУ НП України у Харківській області) подано до суду відзив, який містить заперечення на позов. Наводить аргументи про те, що відповідачем-1 надано відповідь (лист № 65682-2025 від 05.05.2025), в якій роз`яснено фактичні обставини справи. Відповідно до Закону України «Про звернення громадян», орган виконавчої влади зобов`язаний розглянути звернення та повідомити про результат. Факт незгоди ОСОБА_1 зі змістом відповіді не свідчить про «протиправність дій» щодо її розгляду. Лист-відповідь НПУ № 65682-2025 не є актом індивідуальної дії, не породжує для Позивача обов`язків та не порушує його прав. Це лише інформаційне повідомлення про результати розгляду скарги. Констатація "відмови від отримання" є суб`єктивною оцінкою органу на основі того, що майно фактично залишилося в камері зберігання після складання протоколу. Посилання ОСОБА_1 на те, що він не вживав слова «відмовляюся» у протоколі, є лінгвістичною суперечкою. Фактичне залишення майна в камері зберігання та не підписання протоколу повернення майна, за своєю правовою суттю є відмовою від отримання запропонованих об`єктів. ОСОБА_1 сам підтверджує, що 28.12.2024 він «склав відповідний протокол де зазначено, що майно в опечатаному пакеті не міститься». Юридично, запис у протоколі про незгоду з якістю/кількістю майна та фактичне його неотримання (майно залишилося в камері зберігання) і є відмовою від прийняття запропонованого майна у тому стані, в якому воно є. Таким чином, інформація в листі НПУ від 05.05.2025 є фактично вірною - майно не було передано ОСОБА_1 через його особисту незгоду (відмову) його приймати. Таким чином, посадова особа, яка готувала відповідь, діяла в межах компетенції, викладаючи версію подій з боку органу поліції. Надання відповіді, зміст якої не задовольняє ОСОБА_1 , не є протиправною дією в розумінні КАС України. Позивач не надав належних і допустимих доказів, які б свідчили про існування прямого та безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між діями чи бездіяльністю уповноважених осіб ГУНП та твердженнями щодо завдання матеріальних збитків. Сам по собі факт того, що майно не було фактично отримано позивачем, не є наслідком протиправної поведінки працівників поліції, а є результатом неодноразової та зафіксованої відмови самого позивача прийняти це майно, яке зберігається у камері схову ХРУП №2 ГУНП в Харківській області. Така обставина не може свідчити про завдання шкоди, порушення прав власності чи виникнення у ГУНП обов`язку компенсувати збитки. Єдиною перешкодою для фактичного повернення майна є позиція самого позивача, який, посилаючись на надумані та не підтверджені жодними доказами твердження про «підміну» речей чи про те, що майно «йому не належить», ухиляється від його отримання. Таким чином, позивач самостійно створив ситуацію, яку нині безпідставно намагається інтерпретувати як порушення або ущемлення свого права власності. Водночас у спорах про відшкодування шкоди саме на позивача покладається обов`язок доведення всіх елементів складу правопорушення: наявності реальної шкоди, протиправної поведінки, причинного зв`язку та вини. Позивач не довів жодного з таких елементів. Більше того, наявні матеріали, зокрема заяви власноручно написані позивачем, з яких вбачається, що він оглянув майно яке перебуває в камері схову, та вказав що це не належить йому, свідчать про те, що саме його власна поведінка стала первинною причиною неповернення речей та відсутності їх фактичного володіння. Просить у позові відмовити.

Третьою особою не подано до суду пояснень ані щодо позову, ані щодо відзивів на позов.

Позивачем подано до суду відповідь на відзиви відповідачів, які містять пояснення аналогічні змісту обставин викладених у мотивувальній частині цієї ухвали.

08.12.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області, Національної поліції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії повернути позивачу у відповідності до ч. 3 ст. 45 КАС України. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03.03.2026 ухвалу суду першої інстанції скасовано, а справу направлено для продовження розгляду.

Ухвалою суду від 25.03.2026 адміністративний позов залишено без руху для усунення недоліків, які викладені у мотивувальній частині цієї ухвали.

31.03.2026 ухвалою суду адміністративний позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

08.04.2026 ухвалою суду заяву ОСОБА_1 від 01.04.2026 задоволено. Прийняти до розгляду змінені позовні вимоги.

20.04.2026 ухвалою суду заяву третьої особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Державного бюро розслідувань про уточнення складу учасників справи за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області, Національної поліції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Державне бюро розслідувань про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії залишено без задоволення.

Розгляд і вирішення адміністративної справи проводиться за правилами письмового провадження на підставі матеріалів справи.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд прийшов наступного.

Суд установив, в провадженні сектору дізнання ХРУП №2 ГУНП в Харківській області перебувало кримінальне провадження за №42021222040000017 від 15.04.2021 за ч. 1 ст. 358 КК України.

13.07.2021 дізнавачем СД Харківського РУП №2 ГУНП в Харківській області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_2 , на підставі ухвали Київського районного суду м. Харкова від 25.06.2021 (справа № 953/12063/21, н/п 1-кс/953/6321/21), проведено обшук квартири АДРЕСА_1 , співвласником якої є позивач.

Згідно з протоколом обшуку від 13.07.2021 у кримінальному провадженні № 42021222040000017, з вищевказаної квартири вилучено ряд майна.

Рішення Київського районного суду м. Харкова 27.08.2021 (справа №953/12063/21 нп 1-кс/953/8240/21) клопотання прокурора Салтівської окружної прокуратури міста Харкова Карнаух О.М. по кримінальному провадженню № 42021222040000017 від 15.04.2021 про накладення арешту на майно - задоволено частково, відмовлено в частині накладання арешту на технічний паспорт на садібний житловий будинок.

01.10.2021 ОСОБА_1 отримав на відповідальне зберігання відеокарту Radeon RX470 Gaming x 8g, відеокарту RX580 Р8Р, відеокарту Sapphire Radeon RX 470; відеокарта HD, відеокарту RX 480 (підтверджується власноручною розпискою від 01.10.2021).

23.11.2021 ОСОБА_1 повернуто: ноутбук Acer Aspire AS 3810 TZ414G32i; ноутбук NEC nb013107; ноутбук Asus x51i; ноутбук Asus k701j; носій Blaze Patriot 60gb; жорсткий носій WD1600BEVT; жорсткий носій WD320BPVT; жорсткий носій Seagate Barracuda 3000gb; жорсткий носій НОМЕР_1 ; жорсткий носій Maxtor; дискета чорного кольору без пізнавальних знаків з биркою «Шрифти DOS»; флеш накопичувач чорного кольору 16 gb 3 штук; металевий каркас до якого приєднані блок живлення, відеокарти у кількості 6 штук, материнська плата, жорсткий диск; мicro SD 32 gb; системний блок Chifteck з жорсткими дисками, системні блоки ПК у кількості 3 штук (копія протоколу від 23.11.2021 додається). Від отримання іншого майна, заявник відмовився.

25.11.2021 ОСОБА_1 повернуто відеокарти Radeon RX 480, Asus RX 480, Gigabyte GV-RX48GI, Gigabyte GV-N210 та системні блоки ПК у кількості 2 штук (підтверджується власноручною розпискою від 25.11.2021). Від отримання відеокарти AMD Radeon RX 480 ОСОБА_1 відмовився. ( копія протоколу від 25.11.2021 додається).

24.06.2022 ОСОБА_1 отримав принтер EPSON C43UX та принтер Samsung.

04.01.2023 ОСОБА_1 прибув до ХРУП №2 ГУНП в Харківській області, написав заяву про те, що він оглянув майно яке перебуває в камері схову, та вказав що воно не працює, та в усній формі відмовився його забирати.

В заяві від 04.01.2023 ОСОБА_1 зазначив наступне: «Я, ОСОБА_1 04.01.2023 перевірив майно, яке зберігається в камері схову ХРУП № 2 ГУНП в Харківській області, та було встановлено, що: відеокарта s/n 181635001605 не працює (прим. зазначений серійний номер відповідає відеокарті «AMD Radeon RX 480», що вказано дізнавачем в протоколі огляду від 14.07.2021 в графі «Предмет № 20»); жорсткий диск 3,5 без бірки, номер PCB100466824 - не працює (прим. зазначений жорсткий диск в протоколі огляду вказаний дізнавачем в графі «Предмет № 6» як жорсткий диск без розпізнавальних знаків на корпусі якого мається № z240500113e); жорсткий диск 2,5 Hp 2ARWD13YV03X - не працює (прим. під час обшуку був вилучений лише один жорсткий диск НР, який в протоколі огляду зазначено дізнавачем як жорсткий диск з помітками «НР» об`ємом пам`яті 146 gb (s/n plvd3vre) в графі «Предмет № 12»); жорсткий диск 3,5 Seagate s/n 6vpkfyav - не працює (прим. зазначений серійний номер відповідає жорсткому диску «Seagate», s/n 6vpkfyav, що вказано дізнавачем в протоколі в графі «Предмет № 7»); жорсткий диск 3,5 Seagate s/n 9qz068pc - не працює (прим. Зазначений серійний номер відповідає жорсткому диску «Barracuda Seagate 7200.10», s/n 9qz068pc, що вказано дізнавачем в протоколі в графі «Предмет № 8»); жорсткий диск 3,5 Hitachi s/n 5hlh2zzl - не працює (прим. зазначений серійний номер відповідає жорсткому диску «Hitachi» об`ємом пам`яті 500 gb (s/n 5hlh2zzl), що вказано дізнавачем в протоколі в графі «Предмет № 3»); жорсткий диск 2,5 Toshiba, s/n 83rmssbms-вмикався 2 рази та не має жодних файлів (прим. зазначений серійний номер відповідає жорсткому диску «Toshiba» об`ємом пам`яті 320 gb (s/n 83rmssbms), що вказано дізнавачем в протоколі в графі «Предмет № 13»); жорсткий диск 3,5 Samsung s/n s01jj10у593877 не містить жодного файла, що належить мені (прим. зазначений серійний номер відповідає жорсткому диску «Samsung» s/n s01jj10у593877, що вказано дізнавачем в протоколі в графі «Предмет № 9»).

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 02.12.2024 у справі № 643/11507/24 н/п 1кп/953/1157/24, суд вирішив долю речових доказів (диски, відеокарти, які відмовлявся отримати ОСОБА_1 в ході проведення досудового розслідування по кримінальному провадженню) повернути володільцю ОСОБА_1 . Суд також розглянув усне клопотання ОСОБА_1 про «компенсацію» і не знайшов підстав для його задоволення, постановивши лише повернення майна в натурі.

28.12.2024 прибувши до ХРУП № 2 ГУНП в Харківській області ОСОБА_1 відмовився отримувати вказане майно, оскільки вважає, що в камері схову зберігається не працююче майно, що містить ознаки грибка, запаху сирості та іржі, про що написав власноручно свої заперечення в протоколі повернення майна.

28.12.2024 дізнавачем прийнято постанову про неможливість виконання ухвали Київського районного суду м. Харкова від 02.12.2024, у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 вважає що йому не належать: відеокарта Radeon RX 480; відеокарта AMD Radeon RX 480, жорсткий носій Нр; жорсткий носій Hitachi. Інше зазначене в ухвалі майно під час проведення обшуку 13.07.2021 у ОСОБА_1 не вилучалось.

13 квітня 2025 року позивач звернувся із скаргою до Національної поліції України наступного змісту /Том 1, а.с. 159/:

«« 07» квітня 2025 р. мною було отримано лист №1655/119-49/01-2024 в якому було зазначено: «Пропонуємо Вам з`явиться 10.04.2025 о 10-00 годині до ВД ГУНП в Харківській області за адресом: м. Харків, вул. Ярославська, 1/29 з метою ознайомлення з фактом надіслання зазначеної відповіді.»

« 10» квітня 2025 р. я прибув до ВД ГУНП в Харківській області за адресом: м. Харків, вул. Ярославська, 1/29, однак мене навіть не пустили у будинок.

В грудні 2024 році я з`являвся за викликом дізнавача ХРУП №2 ГУНП в Харківській області нібито для отримання майна, однак майно що було вилучене 13.07.2021 року так і не було повернуто у повному обсязі. В відповідному протоколі та їх додатках зафіксовані ці факти.

У зв`язку з тим, що посадові особи ГУНП в Харківській області не одноразово викликали мене та не виконували відповідних дій для яких мене викликали (повернення майна, ознайомлення з фактом надіслання зазначеної відповіді) для чого я був змушений відриватися від звичних занять, втрачаючи заробіток прошу компенсувати 42000 (сорок дві тисячі гривень) за лживі виклики у грудні 2024 року для повернення майна та « 10» квітня 2025 року.».

Національна поліція України 05.05.2026 (924610) за №65682-2025 розглянула скаргу позивача від 13.04.2025 на окремих працівників Харківського районного управління поліції (далі РУП) № 2 Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі ГУНП в Харківській області), ГУНП в Харківській області з проханням відшкодувати шкоду, завдану незаконними, на Вашу думку, діями зазначених посадових осіб, а також з інших питань та повідомила наступне. Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі Закон) передбачено виключений перелік підстав для такого відшкодування. Право на відшкодування шкоди, завданої зазначеними у статті 1 цього Закону оперативно-розшуковими заходами, виникає у випадках, передбачених пунктом 1-1 частини першої цієї статті, або за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було розпочате кримінальне провадження за результатами цих заходів. За інформацією, наданою відділом дізнання ГУНП в Харківській області встановлено, що на виконання ухвали Київського районного суду міста Харкова від 02.12.2024 у справі № 643/11507/24 (провадження № 1-кп/953/1157/24) Вас було запрошено до Харківського РУП № 2 ГУНП в Харківській області для отримання вказаного в ухвалі майна. 28.12.2024 прибувши до згаданого районного управління поліції Ви відмовились отримувати вказане майно, про що написали власноручно свої заперечення в протоколі повернення майна. У зв`язку із цим 28.12.2024 дізнавачем винесено постанову про неможливість виконання згаданої ухвали суду, а копію направлено до Київського районного суду міста Харкова. Водночас, обставини, зазначені у скарзі щодо недопущення Вас 10.04.2025 до адмінбудівлі ГУНП в Харківській області не знайшли свого підтвердження. Зокрема, встановлено, що в адмінбудівлі ГУНП в Харківській області Ви не перебували, факт не допуску Вас до адмінбудівлі не встановлено, записи щодо Вашого перебування в Журналі обліку доставлених, відвідувачів та запрошених до адмінбудівлі ГУНП в Харківській області за адресою: м. Харків, вул. Ярославська, 1/29 відсутні /Том 1, а.с. 170-171/.

Позивач наводить аргументи про те, що відповіадчем-1 неналежно розглянуто скаргу позивача від 13.04.2025, адже не вирішено питання відшкодування шкоди, у зв`язку із чим звернувся до суду за захистом свого порушеного права та зобов`язання до вчинення дій відповідача-2.

Згідно з ч.1 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За приписами ст.22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч.1 ст.22); Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ч.2 ст.22).

Згідно з ч.1 ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч.2 ст.1176 Цивільного кодексу України право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

а змістом ч.7 ст.1176 Цивільного кодексу України порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Згаданим вище актом законодавства є Закон України від 01.12.1994р. №266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (надалі -Закон №266/94-ВР, Закон).

Статтею 1 Закону визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

За приписами ст.2 Закону №266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Право на відшкодування шкоди, завданої зазначеними у статті 1 цього Закону оперативно-розшуковими заходами, виникає у випадках, передбачених пунктом 1-1 частини першої цієї статті, або за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було розпочате кримінальне провадження за результатами цих заходів.

Відповідно до ст. 3 Закону №266/94-ВР у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Згідно з ч.1 ст.11 Закону №266/94-ВР у разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до статті 2 цього Закону орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, дізнавач, прокурор або суд зобов`язані роз`яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди.

За приписами ст.12 Закону №266/94-ВР розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.

У п.11 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (затверджене наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04.03.1996р. №6/5/3/41, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 06.03.1996р. за №106/1131, надалі - Положення №6/5/3/41) зазначено, що для визначення розміру шкоди, переліченої в пунктах 1, 3, 4 ст.3 Закону, громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може звернутися: 1) при закритті провадження в справі органами дізнання або слідства Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури і Служби безпеки України - відповідно до цих органів; 2) при винесенні виправдувального вироку або закритті справи судом першої інстанції чи в касаційному або наглядному порядку - до суду, який розглядав справу по першій інстанції; 3) при скасуванні постанови районного (міського) суду (судді) про накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт і закритті справи - в районний (міський) суд (до судді), який розглядав справу про адміністративне правопорушення.

Відповідно до п.12 Положення №6/5/3/41 у місячний термін з дня звернення громадянина один з органів, перелічених в п.11 Положення, залежно від того, хто з них здійснював слідчі дії або розглядав справу, витребовує від відповідних державних і громадських організацій всі необхідні документи, що мають значення для визначення розміру завданої шкоди, і виносить передбачену частиною 1 ст.12 Закону постанову (ухвалу).

У разі, коли повернення майна в натурі неможливе, за рахунок підприємств, установ, організацій, яким воно було передано безоплатно, відшкодовується його вартість.

У випадках, коли майно було знищене, втрачене або пошкоджене під час знаходження у розпорядженні органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури чи суду, з вимогою про відшкодування вартості майна громадянин має право звернутися до цих органів, а якщо неможливість повернення майна в натурі виникла після передачі його фінансовому органу, вимога пред`являється до цього органу.

З зазначеною вимогою до вказаних органів громадянин має право звернутися протягом шести місяців після направлення йому повідомлення.

Розгляд зазначеної вимоги громадянина до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду провадиться в місячний термін і в порядку, передбаченому п.12 Положення.

Застосовуючи положення наведених вище актів права, суд доходить до переконання про те, що діяння та рішення органів судової влади, органів дізнання, органів досудового розслідування, органів які здійснюють оперативно-розшукову діяльність можуть бути оскаржені громадянином до суду у разі невідповідності таких діянь та рішень вимогам закону і завдання такими діяннями та рішеннями шкоди власним майновим та немайновим правам (інтересам) конкретного громадянина.

Частиною 2 ст.124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006р. у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив про те, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Як передбачено у п.6 ч.1 ст.171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (п.1 ч.1 ст.170 КАС України).

Перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права в частині надання правової оцінки обґрунтованості підстав для відмови у відкритті провадження у даній справі, необхідно звернути увагу на наступне.

Завданням адміністративного судочинства, за приписами ч.1 ст.2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до ч.1 ст.3 КАС України, порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1,2 ч.1 ст.4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій чи хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або ж зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.

Як передбачено ч.1 ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Визначення ж поняття суб`єкта владних повноважень міститься у п.7 ч.1 ст.4 КАС України, у відповідності до якої, суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова або ж службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій або ж бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Судова колегія вважає за необхідне звернути увагу на те, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин в їх сукупності. Більше того, зазначеним критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Так, характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їхнього виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, виражені у взаємних правах та обов`язках їхніх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема, пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. При цьому, участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Тобто, публічно-правовим спором у відповідності до КАС України є не будь-який публічно-правовий спір, а виключно той, який випливає із здійснення суб`єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.

Аналогічна права позиція була викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.02.2020р. у справі №243/4405/17 та від 19.05.2020р. у справі №916/1608/18.

Вимоги про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду належить розглядати саме у порядку цивільного судочинства. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 05.03.2025р. по справі №161/170/24.

Попри те, у цій справі спір між сторонами виник у зв`язку із неналежним розглядом скарги від 13.04.2025 та зобов`язання до вчинення дій щодо вжиття заходів щодо відшкодування шкоди.

У відповіді на скаргу від 13.04.2025 відповдіач-1 заперечив право позивача на відшкодування шкоди у відповідності до п. 1-1 Закону (встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів).

Натомість ані норми ст.12 Закону №266/94-ВР, ані норми п.12 Положення №6/5/3/41 не містять чіткої та однозначної вказівки на те, що у разі заперечення права учасника суспільних відносин на відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду відповідний державний орган звільняється від виконання обов`язку з приводу винесення відповідної постанови.

За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022 у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.

У межах спірних правовідносин суб`єктом владних повноважень були одночасно вчинені управлінські волевиявлення і у формі письмової відповіді на вимогу заявника від 13.04.2025 про відшкодування вартості тимчасового вилученого під час обшуку майна, котре по суті є відмовою у задоволенні наміру зацікавленої особи; і бездіяльність з приводу прийняття за вимогою зацікавленої

Щодо обрання належного та ефективного способу захисту порушеного права позивача.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Слід зазначити, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (стаття 2 КАС України). Відтак, обираючи спосіб захисту прав позивача, суди мали б зважати на ефективність такого захисту.

Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту, згідно з якою засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути ефективним як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13 Конвенції, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).

Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі "Джорджевич проти Хорватії", п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі "Ван Остервійк проти Бельгії", п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин кожної конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Відповідно до ч.1 ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 29 травня 2018 року у справі № 800/341/17 (9991/944/12) і від 12 листопада 2019 року у справі № 9901/21/19 зазначила, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС України, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин, про захист яких вони просять, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 КАС України Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Верховний Суд у постанові від 21 березня 2019 року у справі №817/498/17 наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Суд зазначає, що оскільки відповідачем-1 складено відповідь за наслідками розгляду скарги від 13.04.2025, проте остання визнається судом такою, що не відповідає вимогам законодавства, адже така не містить жодної інформації на вирішення питання, яке порушено позивачем у скарзі від 13.04.2025 щодо можливості відшкодування шкоди, тому належним та ефективним способом захисту прав позивача є визнання протиправними дій відповідача-1 щодо неналежного розгляду скарги від 13.04.2025 та зобов`язати останнього розглянути скаргу позивача від 13.04.2025 та надати детальну інформацію про результати її розгляду, з урахуванням Закону та Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (затверджене наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04.03.1996р. №6/5/3/41, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 06.03.1996 за №106/1131), з урахуванням висновків суду.

Стосовно позовної вимоги про визнання протиправними дій ОСОБА_2 , які полягають у підміні майна, яке повинно бути повернуто, суд прийшов наступного.

Суд установив, 18.09.2025 наказом відповідача-2 призначено службове розслідування відносно поліцейських ХРУП №2 ГУНП у Харківській області за скаргою гр-на ОСОБА_1 від 26.08.2025 з приводу можливих порушень вимог діючого законодавства України поліцейськими ХРУП № ГУНП в Харківській області. 2 Обставини, викладені в зазначеній скарзі, свідчать про наявність ознак дисциплінарних проступків у діях поліцейських ХРУП № 2 ГУНИ в Харківській області.

10.11.2025 позивач звернувся із запитом про надання інформації до третьої особи. Повідомлено, що копію висновку службового розслідування щодо можливих неправомірних дій посадових осіб ХРУП № 2 ГУНП в Харківській області отримано ТУ ДБР у м. Полтаві 26.09.2025 за вх. №46770-25/п. За результатом розгляду встановлено, що слідчими другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) ТУ ДБР у м. Полтаві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №62022170020000461 від 09.07.2022, розпочатому за фактами викладеними (встановленими) під час проведення вказаного службового розслідування, у зв`язку з чим прийнято рішення про долучення матеріалів службового розслідування до матеріалів кримінального провадження №62022170020000461 від 09.07.2022 та перевірки викладених (встановлених) у ньому фактів в межах здійснення досудового розслідування /Том 1, а.с. 173/.

Звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, позивач обтяжена обов`язком довести «небезпідставність» своїх доводів щодо порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, надавши відповідні докази, зі змісту яких можливо встановити наявність спору саме на момент звернення до суду.

В силу правових висновків постанови Верховного Суду від 06.06.2024 у справі №400/1217/23: 1) обов`язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі; 2) позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності; 3) обов`язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається. При цьому підставу позову повинен довести саме позивач. Позивач повинен подати докази, на яких ґрунтуються його вимоги разом з поданням позовної заяви. В разі неможливості самостійно представити такі докази, позивач повинен про це повідомити суд та зазначити причини, з яких доказ не може бути подано. Крім того, позивач вправі подати до суду клопотання про витребування доказів, із зазначенням причини неможливості самостійного їх представлення та наведенням вжитих ним для цього заходів; 4) посилання позивача на те, що в силу вимог частини 2 статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки визначений цією правовою нормою обов`язок відповідача не виключає визначеного частиною 1 цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч. 1 ст. 77 та ч. 2 ст. 77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі №520/2261/19, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною 1 цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Будь-яких доказів, які б підтверджували протиправність дій ОСОБА_2 щодо підміни майна, яке повинно бути повернуто позивачу стороною позивача не надано; натомість у матеріалах справи мітяться докази того, що матеріали службового розслідування щодо можливих неправомірних дій посадових осіб відповідача-2 за заявою позивача, були долучені до кримінального провадження, а тому підстав струджували про факт протиправності дій ОСОБА_2 на момент розгляду цієї справи відсутні, а тому у цій частині позовних вимог слід відмовити.

Будь-яких інших фактичних даних, які б вплинули на висновки суду не встановлено.

Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи наведене вище суд прийшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо клопотання позивача про повернення судового збору у сумі 1937,92 грн, суд дійшов наступного.

Отже, оскільки судовий збір сплачено на виконання ухвали суду від 25.03.2026, а відтак підстав для застосування п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» (від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення) та повернення судового збору суд не установив.

У відповідності до ст. 139 КАС України з відповідача-1 за рахунок бюджетних асигнувань слід стягнути судовий збір у сумі 1937,92 грн.

Керуючись статтями 241-246, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

у х в а л и в :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області, Національної поліції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Державне бюро розслідувань про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Національна поліція України, які полягають у неналежному розгляді скарги ОСОБА_1 від 13.04.2025.

Зобов`язати Національну поліцію України розглянути скаргу позивача від 13.04.2025 та надати детальну інформацію про результати її розгляду, з урахуванням Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» та Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (затверджене наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04.03.1996р. №6/5/3/41, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 06.03.1996 за №106/1131) та з урахуванням висновків суду.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Національної поліції України на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1937,92 грн.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

відповідач Національна поліція України, місцезнаходження місто Київ, вулиця Богомольця Академіка, будинок №10, код ЄДРПОУ 40108578;

відповідач Головного управління Національної поліції в Харківській області, місцезнаходження місто Харків, вулиця Жон Мироносиць, будинок №13, код ЄДРПОУ 40108599;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Державне бюро розслідувань, місцезнаходження місто Київ, вулиця Панаса Мирного, будинок №28, код ЄДРПОУ 41760289.

Повне судове рішення складено та підписано суддею 29.06.2026.

Суддя М. І. Садова