Рішення № 137774873, 29.06.2026, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2026 р. № 400/2493/26 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Дерев`янко Л.Л. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідачаОСОБА_1 , АДРЕСА_2 ,

простягнення 98 000,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог

До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Військової частини НОМЕР_1 (далі- позивач) до ОСОБА_1 (далі -відповідач) з вимогами:

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_4 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) безпідставно виплачені грошові кошти в сумі 98000 грн 00 коп. (дев`яносто вісім тисяч гривень 00 коп.) в рахунок відшкодування збитків, заподіяних унаслідок отримання без належної на те правової підстави додаткової винагороди в збільшеному до 100 000 грн розмірі за період за період з 01.01.2023 по 31.01.2023.

ІІ. Виклад позицій учасників справи

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що в 2025 році у військовій частині НОМЕР_1 проводилась перевірка аудиторською групою Міністерства оборони України, яка, серед іншого, встановила безпідставно (надлишкове) нарахування та виплату додаткової винагороди за січень 2023 року, (надлишкове) нарахування єдиного соціального внеску (22%), та компенсації податку на доходи фізичних осіб (18%). Так, командир батальйону охорони військової частини НОМЕР_1 подав рапорт про виплату додаткової винагороди, в якому безпідставно було включено військовослужбовців, яким було виплачено додаткову винагороду 100000 гривень, замість належних 30000 гривень пропорційно з розрахунку на місяць, в результаті чого виникла переплата додаткової винагороди, а також було надмірно перераховано ПДФО та ЄСВ. Дані обставини також підтверджуються довідкою розрахунком надмірно виплаченої додаткової винагороди в розмірі 70000,00 гривень, складеної аудиторською групою. Тим самим, вищевикладене підтверджує факт виникнення безпідставної (надлишкової) виплати (переплати) Відповідачу, ОСОБА_1 , додаткової винагороди за період з 01.01.2023 по 31.01.2023 з розрахунку 100 000,00 грн. пропорційно дням участі у виконанні бойових (спеціальних завдань) у складі роти охорони батальйону охорони військової частини НОМЕР_1 , та надлишкових обов`язкових нарахувань, що становить загальну суму 98 000,00 грн (дев`яносто вісім тисяч гривень 00 коп.) Позивач зазначає, що відповідач мав право в період із 01.01.2023 по 31.01.2023 на отримання додаткової винагороди з розрахунку 30 000 грн., але не 100 000 грн. При цьому, позивач не має можливості стягнути з відповідача безпідставно отримані кошти, оскільки останній самовільно залишив військову частину 08 жовтня 2023 року, відтак, грошове забезпечення, з якого можна було б утримати кошти, йому не нараховується. Отже, позивач просить суд стягнути безпідставно отримані кошти в судовому порядку.

Відповідач не скористався правом на подання до суду відзиву на позовну заяву у строк, встановлений судом.

ІІІ. Рух справи

Ухвалою суду від 16.03.2026 позовну заяву позивача залишено без руху.

Позивач подав заяву про усунення недоліків та квитанцію про сплату судового збору.

Ухвалою від 31.03.2026 суд відкрив провадження у справі, визначив, що справа буде розглядатись в спрощеному провадженні без виклику сторін, встановив сторонам строки для подання до суду заяв по суті.

Копія ухвали від 31.03.2026 надіслана судом відповідачу за адресою місця його проживання, що зареєстроване у встановленому законом порядку і отримана останнім.

Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у строк, встановлений статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України.

ІV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №169 від 25.08.2021 солдата ОСОБА_1 зараховано до списків військової частини НОМЕР_1 .

В період з 14 липня 2025 року по 13 вересня 2025 року у військовій частині НОМЕР_1 проводилась перевірка аудиторською групою НОМЕР_4 територіального управління внутрішнього аудиту Міністерства оборони України.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №2428 від 21.11.2025 «Про результати службового розслідування» завершено службове розслідування, встановлено безпідставно (надлишкове) нарахування та виплата додаткової винагороди військовослужбовцям, зокрема, солдату ОСОБА_1 за січень 2023 року. Визначено, що вина військовослужбовців виражається у формі непрямого умислу.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №158 від 07.06.2023 солдата ОСОБА_1 було виключено з 07 червня 2023 року зі списків військової частини НОМЕР_1 , та наказано вважати таким, що вибув до нового місця служби до військової частини НОМЕР_5

З метою уточнення поточного етапу проходження ОСОБА_1 військової служби у Збройних Силах України, військовою частиною НОМЕР_1 було скеровано на адресу командира військової частини НОМЕР_5 запит про надання інформації.

Наказом командира військової частини НОМЕР_5 (по стройовій частині) №160 від 09.06.2023 солдата ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_5 , поставлено на всі види забезпечення з 09 червня 2023 року, а на котлове забезпечення з 10 червня 2023 року.

Наказом командира військової частини НОМЕР_5 (по стройовій частині) №282 від 08.10.2023 військовослужбовця військової служби за контрактом солдата ОСОБА_1 наказано вважати таким, який самовільно залишив військову частину НОМЕР_5 з 08 жовтня 2023 року.

Пункт 14 наказу командира військової частини НОМЕР_5 (по стройовій частині) №325 від 15.11.2024 містить наступну інформацію: …призупинити військову службу, дію контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України із 22 листопада 2023 року солдату ОСОБА_1 , особистий номер НОМЕР_2 , колишньому кулеметнику стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти НОМЕР_6 стрілецького батальйону, який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_5 . Самовільно залишив військову частину 08 жовтня 2023 року. З 22 листопада 2023 року не враховувати до чисельності Збройних Сил України. Облікові документи направити до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Підстава: номер кримінального провадження 62023050010004452 від 22.11.2023, витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_5 (по особовому складу) від 15 листопада 2024 року № 184-РС

V. Джерела права

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон №2232-XII) військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.

Проходження військової служби в Збройних Силах України врегульовано Законом України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу», Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі Положення №1153), Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах, затвердженого наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб полку і його підрозділів визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 №548-XIV.

Відповідно до статті 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України, покладає на військовослужбовців такі обов`язки, зокрема, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно. Кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.

Згідно із статтями 26 та 27 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України», дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення.

Законом України від 29.04.2016 №232 «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та деяких інших осіб», наказом Міністерства оборони України від 03.10.2019 №160 «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України» визначено підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов`язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ним службових обов`язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами. За шкоду, заподіяну державі не під час виконання службових обов`язків, зазначені особи несуть матеріальну відповідальність у порядку, передбаченому цивільним законодавством України.

Пунктами четвертим та п`ятим частини першої статті 1 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 №160-IX (далі Закон №160-IX) матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Пряма дійсна шкода (далі шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

Статтею 3 Закону №160-ІХ установлено, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Положеннями статті 6 Закону №160-ІХ установлено, що особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі:

1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій;

2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб;

3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин;

4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення;

5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону №160-IX відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону. Відшкодування шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється на підставі наказу старшого за службовим становищем командира (начальника).

Частиною 2 статті 10 Закону №160-IX передбачено, що особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті.

Частиною 1 статті 11 Закону №160-IX встановлено, що уразі переведення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, до іншого місця служби чи зарахування в розпорядження відповідного командира (начальника) до повного відшкодування завданої нею шкоди стягнення сум завданої шкоди здійснюється за новим місцем служби чи місцем перебування в розпорядженні.

Відповідно до статті 12 Закону №160-IX, у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що до матеріальної відповідальності може бути притягнуто військовослужбовця у разі заподіяння прямої дійсної шкоди, наявної з його боку протиправної поведінки у зв`язку з неналежним виконанням ним обов`язків військової служби або службових обов`язків, та наявності взаємозв`язку між діями військовослужбовця та заподіяної шкоди.

Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), майнова шкода, завдана неправомірними рішенням, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Так, частина 1статті 1212 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

За змістом частини 1 статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 1215 Цивільного кодексу України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Відповідно до пункту 15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі Порядок №260) грошове забезпечення, крім іншого, не виплачується за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 Цивільного кодексу України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і, відповідно, тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

VІ. Оцінка суду

У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача суму в розмірі 98000 грн, яка виникла у зв`язку з переплатою додаткової винагороди за січень 2023 року, розмір якої підтверджується матеріалами справи.

Водночас, суд вказує, що позивач не надав суду доказів, які підтверджують вину відповідача у надмірній виплаті грошового забезпечення у січні 2023 року та причинний зв`язок між його протиправною поведінкою і безпідставною виплатою йому надмірних сум грошового забезпечення, на виконання вимог частини 2 статті 3 Закону №160-IX.

Акт службового розслідування, наданий позивачем, не містить інформації про встановлення зазначених фактів, зокрема, вини відповідача у надмірній виплаті.

Матеріалами службового розслідування встановлено, що нарахування і виплата додаткової винагороди відбулась в зв`язку з безпідставним внесенням позивача до рапорту т.в.о. начальника штабу першого заступника командира військової частин.

Суд зазначає, що додаткова винагорода є платежем, який відповідає зазначеним у ст. 1215 ЦК України - заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї.

Відтак, для стягнення цього виду грошового забезпечення як надлишково сплаченого, потрібно встановлення альтернативно однієї з обставин: недобросовісність отримувача або рахункова помилка.

Жодної з цих обставин немає в наявності.

Натомість, обставини справи свідчать про добровільне нарахування позивачем спірних сум грошового забезпечення та спростовують доводи позивача про те, що надмірна виплата грошового забезпечення у сумі 98000,00 грн виникла внаслідок недобросовісної поведінки відповідача.

VІІ. Висновки суду

Відповідно до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню..

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2 ) відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Л.Л. Дерев`янко